ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Головуючий суддя у першій інстанції: Дмитрук В.В.
04 грудня 2023 рокуЛьвівСправа № 140/1074/22 пров. № А/857/18887/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого-судді: Бруновської Н.В.
суддів: Хобор Р.Б., Шавеля Р.М.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2023 року у справі № 140/1074/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,-
ВСТАНОВИВ:
12.09.2023р. ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою в порядку ст.383 КАС України у якій просив суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, вчинені на виконання рішення суду у справі № 140/1074/22 щодо нарахування та виплати доплати до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виходячи з двох прожиткових мінімумів, а не з двох мінімальних заробітних плат (згідно закону про Державний бюджет України на відповідний рік);
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області вжити заходи щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону при виконанні судового рішення.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 14.09.2023р. заяву залишено без задоволення.
Не погоджуючись із даним рішенням, апелянт ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.
Апелянт просить суд, ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 14.09.2023р. скасувати та прийняти нове рішення, яким заяву задовольнити.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.
02.03.2022р. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду у даній справі позов задоволено повністю.
Суд визнав протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 з 21.07.2021р. підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ.
Крім того, суд зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області здійснити ОСОБА_1 з 21.07.2021р. нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно Закону про Державний бюджет на відповідний рік).
26.05.2023р. листом № 15219-18664/Б-02/8-0300/23 пенсійний орган повідомив заявника про те, що на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 02.03.2022р. у справі №140/1074/22 пенсійний орган здійснив ОСОБА_1 нарахування підвищення до пенсії. Розмір пенсії становить - 6476,88 грн., з них 4540,00 грн. - доплата згідно рішення суду, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному ст.39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” №796-ХІІ, із застосуванням п.3 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” (далі - Закон №1774-VIII).
ч.4 ст.78 КАС України чітко визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції у межах вимог та доводів заяви, поданої в порядку ст. 383 КАС України та апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що ст.14 КАС України передбачено, що судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
ч.2 ст.6 КАС України, визначено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
В ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», видно, що суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював думку в контексті тлумачення ст.6 Конвенції, що без ефективної системи виконання судових рішень існування судової системи позбавлене будь-якого сенсу.
Тобто, правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з положеннями ст. 129-1 Конституції України.
В ст.370 КАС України видно, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Процесуальне законодавство визначає наступні види судового контролю за виконанням судового рішення, а саме, зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу (ст.382 КАС України) та визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду (ст.383 КАС України).
Отже, КАС України передбачено спеціальні норми, спрямовані на забезпечення належного виконання судового рішення.
ч.1 ст.383 КАС України встановлено, що особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Однак, ч.6 ст. 383 КАС України, визначено, що за відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача, суд залишає заяву без задоволення. За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому ст.249 цього Кодексу.
Системний аналіз вказаних норм дають підстави для висновків, що зазначені правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
При цьому, необхідною передумовою щодо задоволення судом заяви про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду, є встановлення обставин протиправності таких рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
В силу вимог ст.249 КАС України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.
У разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.
В окремій ухвалі суд має зазначити закон чи інший нормативно-правовий акт (у тому числі його статтю, пункт тощо), вимоги яких порушено, і в чому саме полягає порушення.
З метою забезпечення виконання вказівок, що містяться в окремій ухвалі, суд встановлює у ній строк для надання відповіді залежно від змісту вказівок та терміну, необхідного для їх виконання.
Окрему ухвалу може бути винесено судом першої інстанції, судами апеляційної чи касаційної інстанцій.
Окрема ухвала може бути оскаржена особами, яких вона стосується. Окрема ухвала Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.
Апеляційний суд звертає увагу на ту обставину, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому ст.8 Конституції України принципу верховенства права.
При цьому, єдиною підставою для звернення до суду з заявою є незгода ОСОБА_1 з сумою доплати на виконання судового рішення, оскільки пенсійний орган не врахував, що розмір мінімальної заробітної плати змінюється в сторону зростання щороку і протягом року. З липня 2018 року розмір мінімальної заробітної плати становить суму 3 723 грн., з січня 2019 року - 4 173 грн., з січня 2020 року - 4 723 грн., з вересня 2020 року - 5 000 грн., із січня 2021 року - 6 000 грн., з грудня 2021 року - 6 500 грн., з жовтня 2022 року - 6 700 грн, з січня 2023 року - 6700 грн.
Однак, суд не вправі розраховувати суму доплати згідно ст.39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", оскільки це є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.
Разом з тим, колегія суддів звертає увагу апелянта на те, що в мотивувальній частині судового рішення Волинського окружного адміністративного суду від 02.03.2022р., що набрало законної сили, в даній справі, вказано наступне:
«Додатково суд звертає увагу, що 01.01.2017р. набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016р. № 1774-VIII, та за змістом п.3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року».
З огляду на наведене, дії пенсійного органу по нарахуванню підвищення до пенсії позивачу у розмірі двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, установленого на 01 січня відповідного календарного року відповідають судовому рішенню в даній адміністративній справі, відповідно підстави для визнання таких дій протиправними відсутні.
Таким чином, отримання сум не в тому розмірі, який визначений ОСОБА_1 не може свідчити про протиправність дій пенсійного органу на виконання рішення суду від 02.03.2022р. у справі №140/1074/22, а фактично в даному випадку звертаючись в порядку ст. 383 КАС України позивач має на меті змінити рішення суду щодо суми доплати, що є неприпустимим.
Колегія суддів звертає увагу апелянта на те, що судове рішення не може бути ухвалене на майбутнє, стосується лише конкретних спірних правовідносин та періоду їх плину, що в даному випадку є встановлення доплати згідно ст.39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" на виконання рішення, що набрало законної сили.
ч.1 ст. 373 КАС України передбачає, що виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Виконавчі листи, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, є виконавчими документами, які підлягають примусовому виконанню відповідно до Закону України “Про виконавче провадження” №1404-VIII від 02.06.2016р.
ст.1 Закону України “Про виконавче провадження” визначає виконавче провадження як завершальну стадію судового провадження і примусове виконання судових рішень, що передбачає сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень, які проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
В ст.18 Закону України “Про виконавче провадження” видно, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Верховним Судом у постанові від 21 березня 2019 року у справі №805/1458/17-а сформовано правову позицію відповідно до якої, повноваження щодо вчинення дій щодо примусового виконання рішення суду, в тому числі і щодо перевірки його виконання, належать передусім до повноважень виконавців, а звернення до суду в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України є виключною мірою, якщо позивачем було вичерпано усі можливі механізми на стадії примусового виконання рішення суду.
Вказаний висновок суду підтримано Верховним Судом у постанові від 27 червня 2019 року у справі №807/220/18.
Аналогічний підхід застосовано в ухвалах Верховного Суду від 05 липня 2021 року у справі № 260/636/19, від 18 грудня 2020 року у справі № 200/5793/20-а та від 13 вересня 2021 року у справі №9901/235/20.
Отже, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивач не надав суду жодних доказів які підтверджують ту обставину, що державний виконавець використав всі передбачені чинним законодавством засоби щодо належного та повного виконання судового рішення у справі №140/1074/22. Тому, звернення із заявою в порядку ст.383 КАС України є передчасним, оскільки повнота та правомірність виконання рішення суду згідно Закону України “Про виконавче провадження” №1404-VIII від 02.06.2016р. першочергово підлягає контролю зі сторони державного виконавця.
При цьому, правовий інститут контролю за виконанням рішення суду, механізм якого унормований у тому числі і приписами ст.383 КАС України, підлягає застосуванню виключно у разі наявності протиправних рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень щодо виконання рішення суду, що порушує права та законні інтереси позивача.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви, оскільки суб'єкт владних повноважень в особі Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області діяв в межах повноважень та у спосіб визначений законами та Конституцією України.
Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також, п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
ст.316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд-
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 -залишити без задоволення, а ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2023 року у справі № 140/1074/22 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н. В. Бруновська
судді Р. Б. Хобор
Р. М. Шавель
Повне судове рішення складено 04.12.2023р.