ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
Іменем України
04 грудня 2023 рокум. ДніпроСправа № 360/1168/23
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Секірська А.Г., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративний позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області, Державної судової адміністрації України про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
29.09.2023 до Луганського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області (далі - відповідач, ТУ ДСА України в Луганській області), в якому, з урахуванням уточненого позову від 17.10.2023, позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди судді Біловодського районного суду Луганської області ОСОБА_1 за період з 01 січня 2021 року по 18 липня 2022 року включно та допомоги на оздоровлення у 2021, 2022 роках, виходячи із встановленого на 01 січня 2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,00 грн., на 01 січня 2022 року - у розмірі 2481,00 грн.
- зобов'язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Луганській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди судді Біловодського районного суду Луганської області ОСОБА_1 за період з 01 січня 2021 року по 18 липня 2022 року включно та допомоги на оздоровлення у 2021, 2022 роках, виходячи із встановленого на 01 січня 2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,00 грн. та на 01 січня 2022 року - у розмірі 2481,00 грн;
- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області щодо нарахування та виплати судді Біловодського районного суду Луганської області ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01 січня 2021 року по 18 липня 2022 року включно, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102 гривні;
- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Луганській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення судді Біловодського районного суду Луганської області ОСОБА_1 : за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року включно, виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 1 січня 2021 року складає 2270 гривень, з утриманням з цієї суми передбачених законом податків і обов'язкових платежів; за період з 01 січня 2022 року по 18 липня 2022 року включно, виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 1 січня 2022 року складає 2481 гривня, з утриманням з цієї суми передбачених законом податків і обов'язкових платежів;
- допустити до негайного виконання рішення суду в частині зобов'язання нарахувати та виплатити суддівську винагороду за один місяць.
В обґрунтування позову зазначено, що позивача Указом Президента України від 09.12.2011 №1113/2011 “Про переведення суддів” переведено на посаду судді Біловодського районного суду Луганської області.
Наказом в.о. голови Біловодського районного суду Луганської області №1 "Про призначення ОСОБА_1 ” на підставі Указу Президента України наказано ОСОБА_1 приступити до виконання обов'язків судді Біловодського районного суду Луганської області з 04.01.2012 року з окладом згідно штатного розпису та встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 30 % посадового окладу.
Наказом голови Біловодського районного суду Луганської області № 6 "Про встановлення щомісячної доплати за вислугу років”, мені встановлена щомісячна доплата за вислугу років у розмірі 50 % посадового окладу з 12.06.2020.
Згідно із наказом Стрийського РТЦК та СП №99 від 02.04.2022 року позивача призвано на військову службу під час мобілізації на особливий період.
Відповідно до наказу голови Біловодського районного суду Луганської області від 02.04.2022 № 1-ВЧ позивача з 02 квітня 2022 року увільнено від роботи у зв'язку з призовом на військову службу під час мобілізації в особливий період зі збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку на період проходження військової служби.
Відповідно Закону України від 01.07.2022 №2352-IX “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин” внесені зміни до статті 119 КЗпП, згідно яких припиняється нарахування середнього заробітку у період проходження військової служби за призовом під час мобілізації з 19 липня 2022 року, а тому в.о. голови суду винесено наказ №01/04-ос від 19.07.2022 “Про внесення змін до наказу голови суду від 02.04.2022 р. №1-ВЧ “Про увільнення ОСОБА_1 від роботи у зв'язку з призовом на військову службу під час мобілізації”, яким йому припинено нарахування суддівської винагороди з 19.07.2022 на період проходження військової служби.
З 01 січня 2021 року по 18 липня 2022 року включно відповідач нарахував позивачу суддівську винагороду та допомогу на оздоровлення, для визначення сум яких використовувалася величина в розмірі 2102 гривні під назвою “розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді”. Однак, на думку позивача, відповідно до приписів спеціального законодавства, відповідач повинен був нарахувати суддівську винагороду та допомогу на оздоровлення в 2021 році виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2021 року в розмірі 2270 гривень, а в 2022 році - виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2022 року в розмірі 2481 гривня.
Внаслідок цього, розмір винагороди та допомоги на оздоровлення протягом періоду з 01 січня 2021 року по 18 липня 2022 року включно не відповідав розміру, установленому спеціальним Законом, що стало підставою для звернення до суду.
Ухвалою суду від 04.10.2023 відкрито провадження у справі, залучено до участі у справі у якості другого відповідача Державну судову адміністрацію України, відмовлено у задоволенні клопотання позивача про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, Державної судової адміністрації України, визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Ухвалою суду від 28.11.2023 клопотання Державної судової адміністрації України про залучення до участі у справі у статусі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Міністерства фінансів України та Кабінету Міністрів України, та про розгляд справи в порядку загального позовного провадження залишено без розгляду.
19.10.2023 від відповідача-1 - ТУ ДСА в Луганській області - надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач-1 заперечує проти задоволення позовних вимог з таких підстав.
Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Луганській області діє на підставі Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі - Закон) та Положення про територіальне управління Державної судової адміністрації України в Луганській області.
Відповідно до ст. 148 Закону функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України. Порядок фінансування судів визначено ст. 149 Закону де вказано, що суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним Кодексом України.
Будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» в Україні установлено у 2021 році прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, з 1 січня в розмірі 2102 гривні.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» в Україні установлено у 2022 році прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, з 1 січня в розмірі 2102 гривні.
На момент виникнення спірних правовідносин зазначені законодавчі норми були чинними, неконституційними не визнавались, а тому були обов'язковими для застосування під час нарахування та виплати Позивачу суддівської винагороди. Прожитковий мінімум, встановлений для працездатних осіб у розмірі 2270 грн. та 2481 грн., не застосовувався як розрахункова величина для подальшого виділення коштів ДСА України територіальному управлінню для виплати суддівської винагороди у 2021 та 2022 роках.
Конституційний Суд України, даючи офіційне тлумачення, зокрема статті 95 Конституції України, у своєму Рішенні від 25.01.2012 № 3-рп/2012 зазначив, що однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України, виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов'язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України.
Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в Рішенні від 27.11.2008 № 26-рп/2008, закон про Державний бюджет України як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходів та видатків на загальносуспільні потреби), створює належні умови для реалізації законів України, інших нормативно-правових актів, ухвалених до його прийняття, які передбачають фінансові зобов'язання держави перед громадянами і територіальними громадами.
З огляду на викладене відповідач-1 просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Також відповідач-1 вважає, що позивачем пропущено строк звернення до суду з цим позовом.
23.11.2023 відповідачем-2 - ДСА України - надано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що статтею 75 Конституції України встановлено, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України.
Частина друга статті 4 Бюджетного Кодексу України передбачає, що бюджетна система України і Державний бюджет України встановлюються виключно цим Кодексом та законом про Державний бюджет України. Якщо іншим нормативно-правовим актом бюджетні відносини визначаються інакше, ніж у цьому Кодексі, застосовуються відповідні норми цього Кодексу.
Державний бюджет України затверджується щорічно Верховною Радою України на період з 1 січня по 31 грудня, а за особливих обставин - на інший період (частина перша статті 96 Конституції України), шляхом прийняття відповідного закону.
На виконання статті 34 Бюджетного Кодексу України, Міністерством фінансів України у пункті 6 листа від 11.08.2020 № 04110-08-2/24733 щодо підготовки бюджетних запитів на 2021-2023 роки вказано, що на 2021-2023 роки видатки на оплату праці працівників бюджетної сфери розраховано з урахуванням прогнозного розміру посадового окладу працівника І тарифного розряду ЄТС та прогнозного розміру мінімальної заробітної плати; працівників державних органів, суддів - на рівні 2020 року.
Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Разом з тим, у частині третій цієї статті визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" від 15.12.2020 № 1082-ІХ (далі - Закон № 1082-ІХ) встановлено прожитковий мінімум, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня - 2102 гривні. Зазначений розмір прожиткового мінімуму також був встановлений на 2022 рік Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" від 02.12.2021 № 1928-ІХ (далі - Закон № 1928-ІХ).
Також, слід зазначити, що кількісна складова прожиткових мінімумів не зменшувалася ні в 2021, ні в 2022 роках.
Так, Законом № 1402-VIII врегульовано розмір суддівської винагороди, який передбачає кількісну складову прожиткових мінімумів, а саме 30.
Розрахунок фактичного розміру прожиткового мінімуму регулюється виключно Законом України «Про державний бюджет України» на відповідний рік.
Таким чином, Позивачу як нараховувалося, так і виплачувалося 30 прожиткових мінімумів, встановлених Законом № 1402-VIII. Разом з тим, зазначені Закони № 1082-ІХ, № 1928-ІХ в судовому порядку не скасовувалися, неконституційними не визнавалися та є чинними.
Верховний Суд раніше вже висловлював правову позицію у справі, фактичні обставини та правовідносини які є подібними до цієї справи. Так, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26.09.2018 у справі № 820/1853/17 колегія суддів зазначила, що норма частини третьої статті 133 Закону України від 07.07.2010 № 2453-VІ "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 2453-VІ) є бланкетною , оскільки визначає лише кількість мінімальних заробітних плат для встановлення розміру посадового окладу судді, але не встановлює розміру мінімальної заробітної плати, який необхідний для цього. З огляду на це, необхідно звернутися до інших законів, які встановлюють розмір мінімальної заробітної плати. Такі норми доповнять частину третю статті 133 Закону 2453-VІ і становитимуть єдину спеціальну норму, якою буде визначено розмір посадового окладу судді.
З системного аналізу норм бюджетного законодавства вбачається, що розпорядник бюджетних коштів має право здійснювати відповідні видатки, у тому числі пов'язані з виплатою заробітної плати, виключно в межах бюджетних асигнувань.
З огляду на викладене, ДСА України та ТУ ДСА України у спірних правовідносинах при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди діяли та діють в межах чинного законодавства.
У даних спірних правовідносинах ДСА України та ТУ ДСА України керуються у своїй діяльності законодавчими актами, що регулюють питання прожиткового мінімуму. Питання розрахункової величини (розміру) прожиткового мінімуму регулюється виключно Законом України «Про державний бюджет України» на відповідний рік.
У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.06.2020 року у справі №464/5990/16-а, суд зазначає, що для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов'язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків.
Також відповідач-2 зазначив, що під час формування бюджетного запиту головні розпорядники бюджетних коштів здійснюють обрахунки своїх потреб з суми, яку доведено Міністерством фінансів України до відома. У цій сумі вже закладено розмір прожиткового мінімуму на відповідний рік. Більше того, заступник міністра Міністерства фінансів України в статті Судовоюридичної газети за 01.10.2023 «У Міністерстві фінансів повідомили, чому суддівський оклад буде й далі розраховуватися з прожиткового мінімуму 2102 грн» зазначив, що розрахунок прожиткового мінімуму це позиція Мінфіну та Уряду.
Миколаївський окружний адміністративний суд, зокрема у рішенні від 26.10.2023 № 400/11912/23 вказав, що питання визначення розміру суддівської винагороди, є питанням виключно законодавця, а відповідно суд не вбачає жодної протиправності в діях відповідачів (ДСА України та ТУ ДСА).
Розпорядники бюджетних коштів (ДСА України, ТУ ДСА України, суди) неуповноважені визначати розмір прожиткового мінімуму, а лише застосовують розмір прожиткового мінімуму, який встановлюється законодавством та, який доведений Міністерством фінансів України до відома.
Також ДСА України вважає, що позивачем пропущено строк звернення до суду, та зазначила про порушення судом першої інстанції норм процесуального права при призначенні розгляду цієї справи в порядку спрощеного позовного провадження.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст. 72-74 КАС України, суд прийшов до такого.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується відомостями з паспорта громадянина України НОМЕР_2 , довідки про внесення відомостей до Єдиного державного демографічного реєстру № 1421966-2023.
Указом Президента України від 11 травня 2004 року № 514/2004 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Сєвєродонецького міського суду Луганської області строком на п'ять років.
Згідно із наказом начальника ТУ ДСА в Луганській області від 04.06.2004 № 214 «Про призначення ОСОБА_1 » відповідно до Указу Президента України від 11.05.2004 № 514/2004 та згідно з особистою заявою ОСОБА_1 приступити до виконання обов'язків судді Сєвєродонецького міського суду Луганської області з окладом згідно штатного розпису з 04.06.2004.
Наказом в.о. голови Біловодського районного суду Луганської області від 04.01.2012 № 1 «Про призначення ОСОБА_1 » відповідно до Указу Президента України від 09.12.2011 № 1113/2011 «Про переведення суддів», ст. 129 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено ОСОБА_1 приступити до виконання обов'язків судді Біловодського районного суду Луганської області з 04.01.2012 з окладом згідно штатного розпису.
Відповідно до витягу з наказу начальника Стрийського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Львівського області (по стройовій частині) від 02.04.2022 № 99 солдата ОСОБА_1 призначено старшим стрільцем другого відділення четвертого взводу охорони роти охорони Стрийського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Згідно із довідкою від 21.09.2023 № 4408, виданою Печерським районним у місті Києві територіальним центром комплектування та соціальної підтримки, молодший сержант ОСОБА_1 дійсно проходить військову службу за загальною мобілізацією у Збройних Силах України відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» на посаді командира відділення охорони взводу охорони роти охорони Печерського районного у місті Києві територіального центру комплектування та соціальної підтримки з 19.04.2023 по теперішній час.
З 01.01.2021 по 18.07.2022 включно ТУ Державної судової адміністрації в Луганській області нараховувало ОСОБА_1 суддівську винагороду та допомогу на 2021, 2022 роках, для визначення сум яких ним використовувалася величина в розмірі 2102 гривні «розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», що визнається сторонами.
Вирішуючи справу по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з такого.
Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
У преамбулі Закону № 1402-VIII зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
Частиною першою статті 4 Закону № 1402-VIII встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.
Згідно з частиною другою статті 4 Закону № 1402-VIII зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Пунктом 1 частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII передбачено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року.
Згідно із статтею 136 Закону № 1402-VIII суддям надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 робочих днів з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу. Суддям, які мають стаж роботи більше 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 15 календарних днів.
Статтею 7 Закону України від 15.12.2020 № 1082-ІХ «Про Державний бюджет України на 2021 рік» (далі - Закон № 1082-ІХ) установлено у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2189 гривень, з 1 липня - 2294 гривні, з 1 грудня - 2393 гривні, а для основних соціальних і демографічних груп населення:
працездатних осіб: з 1 січня - 2270 гривень, з 1 липня - 2379 гривень, з 1 грудня - 2481 гривня;
працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні.
Статтею 7 Закону України від 02.12.2021 № 1928-ІХ «Про Державний бюджет України на 2022 рік» (далі - Закон № 1928-ІХ) установлено у 2022 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2393 гривні, з 1 липня - 2508 гривень, з 1 грудня - 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема:
працездатних осіб: з 1 січня - 2481 гривня, з 1 липня - 2600 гривень, з 1 грудня - 2684 гривні;
працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні.
Суд зауважує, що однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.
Конституцією України та спеціальним законодавчим актом - Законом №1402-VIII гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема в рішеннях від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року №19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005, від 22 травня 2008 року №10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, а також від 4 грудня 2018 року №11-р/2018.
Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом №1402-VIII, положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.
Необхідно також указати, що у пункті 62 висновку № 1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до Комітету міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів підкреслюється, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країн) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.
Виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII. Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.
Разом із цим розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі України від 15.07.1999 № 966-XIV «Про прожитковий мінімум» (далі - Закон № 966-XIV).
Відповідно до статті 1 цього Закону прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.
У змісті наведеної норми Закону № 966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення відносно яких визначається прожитковий мінімум.
Статтею 4 зазначеного Закону встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Слід зауважити, що Законом № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді».
Водночас цим Законом судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
Натомість статтями 7 Законів № 1082-ІХ, № 1982-IX введено такий вид прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого становить: 2102,00 грн.
До 2021 року відповідачем 1 для розрахунку базового розміру посадового окладу застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 01 січня відповідного календарного року, як це передбачено статтею 135 Закону № 1402-VIII.
Варто зазначити, що зміни до Закону № 1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірному періоді, а також в Закон № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.
Суд зазначає, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону № 1402-VIII.
Водночас Закони № 1082-ІХ, № 1982-IX фактично змінили складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII.
У постанові від 10.11.2021 у справі № 400/2031/21 Верховний Суд зазначив, що Закон України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів. Тобто у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права «спеціальний закон скасовує дію загального закону» (Lex specialis derogate generali). Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права. Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis ), тобто Закону №1402-VIII, а положення Закону № 966-XIV вважати загальними нормами (lex generalis).
На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 9 липня 2007 року №6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).
Отже, Законом № 1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, перший відповідач неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.
З огляду на викладене, суд вважає, що зміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2021 року (2270,00 грн), на 01 січня 2022 року (2481,00 грн) на іншу розрахункову величину, яка Законом № 1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн), на підставі положень статті 7 Закону № 1082-ІХ, № 1982-IX є неправомірним.
Зважаючи, що виплата суддівської винагороди, а також допомоги на оздоровлення регулюється статтями 135 та 136 Закону № 1402-VIII, а норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть, суд дійшов висновку про неправильне обчислення з 01 січня 2021 року по 18 липня 2022 року включно суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення у 2021, 2022 роках ОСОБА_1 .
За правилами частин третьої, четвертої статті 148 Закону № 1402-VIII ДСА України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.
Відповідно до статті 149 Закону №1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону № 1402-VIII у зіставленні з положеннями частин першої, другої, п'ятої статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного кодексу України виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України. Відповідач 1 як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисах.
Відповідачі як розпорядники бюджетних коштів мали першочергово забезпечити виплату суддівської винагороди у повному обсязі за рахунок видатків Державного бюджету України на 2021-2022 роки на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя та під час розрахунку річного фонду суддівської винагороди судів визначити необхідний та достатній розмір річного фонду суддівської винагороди із застосуванням прожиткового мінімуму в розмірі: у 2021 році - 2270,00 грн, у 2022 році - 2481,00 грн.
Такий обов'язок та пріоритетність виплати суддівської винагороди у порівнянні з іншими виплатами, крім згаданого вище, випливає також із особливого статусу судді, необхідності неухильного дотримання гарантій його незалежності.
Натомість відповідачами зазначений обов'язок не був виконаний через помилкове застосування до спірних правовідносин норм статті 7 Законів України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік».
Аналогічну позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 10.11.2021 по справі №400/2031/21.
Щодо способу захисту порушеного права, суд зазначає, що право вибору заявляти ті чи інші вимоги належить позивачу. В той же час, саме суд, який розглядає спір по суті, наділений повноваженнями щодо обрання із декілька можливих способів захисту права, одного, який відповідає суті спірних відносин та, який найбільш ефективно відновить порушене право.
Суд, визнавши право позивача на суддівську винагороду та допомогу на оздоровлення у розмірі, визначеному статтями 135 та 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», також встановив, що у спірному періоді ОСОБА_1 вони не були нараховані ТУ Державної судової адміністрації України в Луганській області у визначених Законом України «Про судоустрій і статус суддів» розмірах.
Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Луганській області як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі (на 2021-2022 роки).
За вказаних обставин саме Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Луганській області повинно нарахувати та виплатити недоплачену суму суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року по 18 липня 2022 року включно, та допомоги на оздоровлення у 2021, 2022 роках.
Отже за умови того, що ТУ Державної судової адміністрації України в Луганській області суддівська винагорода та допомога на оздоровлення у визначених Законом розмірах нараховані не були, а повноваженнями щодо їх нарахування наділене ТУ Державної судової адміністрації України в Луганській області, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позову щодо визнання протиправними дій ТУ Державної судової адміністрації України в Луганській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 січня 2022 року по 18 липня 2022 року включно та допомоги на оздоровлення у 2021, 2022 році, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102 гривні та зобов'язання ТУ Державної судової адміністрації України в Луганській області здійснити перерахунок та виплату належних ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.01.2021 по 18.07.2022 включно, та допомоги на оздоровлення у 2021, 2022 роках зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2021 році - 2270,00 грн, у 2022 році - 2481,00 грн.
В свою чергу, відповідно до норм частин третьої, четвертої статті 148 Закону № 1402-VIII Державна судова адміністрація України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.
Відповідно до статті 149 Закону № 1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
В силу частин першої - другої статті 22 Бюджетного кодексу України за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
Головними розпорядниками бюджетних коштів є Державна судова адміністрація України.
Пунктами 2 та 4 частини п'ятої статі 22 Бюджетного кодексу України передбачено, що головний розпорядник бюджетних коштів, зокрема, організовує та забезпечує на підставі Бюджетної декларації (прогнозу місцевого бюджету) та плану діяльності на середньостроковий період складання проекту кошторису та бюджетного запиту і подає їх Міністерству фінансів України (місцевому фінансовому органу); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством.
Згідно із частиною першою статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
Відповідно до пункту 1 Положення про Державну судову адміністрацію України, затвердженого Рішенням Вищої ради правосуддя від 17.01.2019 № 141/0/15-19, Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом.
Пунктом 2 Положення визначено, що ДСА України здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади з метою створення належних умов функціонування судів і діяльності суддів.
Пунктом 3 Положення передбачено, що ТУ ДСА України є територіальними органами ДСА України.
З огляду на положення статей 148, 149 Закону № 1402-VIII та з урахуванням положень частин першої, другої, п'ятої статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного Кодексу України слідує, що виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є Державна судова адміністрація України.
Відповідач - територіальний орган ДСА України та розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі на відповідний рік.
Тому невиплата позивачу суддівської винагороди в повному обсязі пов'язана з діяльністю відповідача - ДСА України як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду; стаття 148 Закону № 1402-VIII), відповідно як суб'єкта владних повноважень, діями якого порушено право позивача.
З урахуванням статусу ДСА України як головного розпорядника бюджетних коштів та учасника бюджетного процесу у питаннях фінансування судової системи, Верховний Суд у постанові від 24.09.2020 у справі № 280/788/19 дійшов висновку про правильність рішення судів у спорі "щодо розміру суддівської винагороди", яким зобов'язано Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування розпорядника коштів нижчого рівня з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого для виконання рішень судів на користь суддів, для проведення виплати судді недоотриманих сум суддівської винагороди.
Відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З урахуванням викладеного, предмету позову та встановлених у цій справі обставин, суд вважає, що позовні вимоги належать до задоволення шляхом визнання протиправною бездіяльності Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.01.2021 по 18.07.2022 включно та допомоги на оздоровлення у 2021, 2022 роках, зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2021 році - 2270,00 грн, у 2022 році - 2481,00 грн, та зобов'язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Луганській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.01.2021 по 18.07.2022 включно та допомоги на оздоровлення у 2021, 2022 роках, зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2021 році - 2270,00 грн, у 2022 році - 2481,00 грн.
Правомірність обрання такого способу захисту підтверджено Верховним Судом у постанові від 15.08.2023 у справі №120/19262/21-а.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Стосовно вимоги позивача щодо звернення рішення суду до негайного виконання у межах одного місяця, суд зазначає наступне.
Так у відповідності до пункту 2 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 371 КАС України суд, який ухвалив рішення, за заявою учасників справи або з власної ініціативи може ухвалою в порядку письмового провадження або зазначаючи про це в рішенні звернути до негайного виконання рішення, у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1 і 2 частини першої цієї статті.
З аналізу вищевикладеного випливає, що негайно виконуються рішення про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць. Тобто умовою для негайного виконання судового рішення є задоволення вимог позивача про стягнення певної суми заробітної плати, з якої можна виокремити її місячний розмір.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що слід відмовити позивачу у зверненні рішення суду до негайного виконання.
Щодо доводів відповідача-2 про пропуск позивачем строку для звернення до суду із відповідним позовом, суд зазначає таке.
Відповідно до правових висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладених у постановах від 27 квітня 2023 року у справі № 300/4201/22 та від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22, положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
В силу прямих приписів статті 58 Конституції України, зміни, внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» № 2352-IX мають застосуватись у спірних правовідносинах з 19.07.2022.
Відповідно до пункту 1 глави ХІХ “Прикінцеві положення” КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Право на заробітну плату до 19.07.2022 не обмежувалося будь-яким строком щодо судового захисту і такий висновок прямо випливає з указаної норми, тому позивачем строк звернення до суду з цим позовом не пропущено.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 808/1271/18, від 22 квітня 2021 року у справі № 826/8789/18, від 29 вересня 2021 року у справі № 160/8332/20, від 12 травня 2022 року у справі № 280/9017/20, від 26 травня 2022 року у справі № 420/10861/21, від 28.07.2022 року у справі № 300/6805/21.
Щодо доводів ДСА України стосовно необхідності розгляду справи в порядку загального позовного провадження суд зазначає таке.
Верховним Судом у постанові від 21.09.2023 у справі № 380/24528/22 зроблено такі висновки:
«69. Щодо доводів касаційної скарги на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, Верховний Суд зазначає наступне.
70. У касаційній скарзі зазначається, що розгляд цієї справи не міг відбуватись за правилами спрощеного позовного провадження, оскільки вона не є справою незначної складності.
71. Відповідно до частини першої статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
72. Частиною другою статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
73. Згідно із частиною третьою статті 257 КАС України при вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
74. Водночас, частиною четвертою статті 257 КАС України передбачено вичерпний перелік справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження, а саме справи щодо:
- оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом;
- оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
- примусового відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності;
- оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
75. Відповідно до частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо: прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України "Про запобігання корупції" займають відповідальне та особливо відповідальне становище; інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
76. З цими положеннями співвідносяться (частково) норми частини першої статті 263 КАС України, яка визначає особливості розгляду окремих категорій справ незначної складності щодо: 1) оскарження бездіяльності суб'єкта владних повноважень або розпорядника інформації щодо розгляду звернення або запиту на інформацію; 2) оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг; 3) припинення за зверненням суб'єкта владних повноважень юридичних осіб чи підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців у випадках, визначених законом, чи відміни державної реєстрації припинення юридичних осіб або підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців; 4) стягнення грошових сум, що ґрунтуються на рішеннях суб'єкта владних повноважень, щодо яких завершився встановлений цим Кодексом строк оскарження та сума яких не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо в'їзду (виїзду) на тимчасово окуповану територію).
77. Згідно із частиною п'ятою статті 12 КАС України умови, за яких суд має право розглядати справи у загальному або спрощеному позовному провадженні, визначаються цим Кодексом.
78. Аналізуючи наведені положення процесуального закону у контексті доводів відповідача, колегія суддів Верховного Суду вважає, що у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності (частина шоста статті 12 КАС України), а також інші адміністративні справи, щодо яких процесуальний закон не містить імперативних норм про їхній розгляд за правилами загального позовного провадження (частина четверта статті 12 КАС України) або ж про заборону розглядати їх за правилами спрощеного позовного провадження (частина четверта статті 257 КАС України).
79. Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 22 липня 2021 року в справі №460/6542/20 та від 30 червня 2022 року у справі №640/27145/20.
80. Таким чином, Верховний Суд констатує, що ця справа не належить до справ незначної складності у значенні частини шостої статті 12 КАС України, однак заборони для її розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, відсутні».
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
При вирішенні даної справи судом були враховані положення частини другої статті 2 та частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.
Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі положень Закону України «Про судовий збір», а тому підстави для стягнення судового збору відсутні.
Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області (адреса вул. Слобожанська, 23 А, смт. Слобожанське, Дніпровський р-н, Дніпропетровська обл., 52005 ЄДРПОУ 26297948), Державної судової адміністрації України (код ЄДРПОУ 26255795, місцезнаходження: вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії задовольнити.
Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року по 18 липня 2022 року включно та допомоги на оздоровлення у 2021, 2022 роках, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102 гривні.
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації в Луганській області здійснити перерахунок та виплату належних ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року по 18 липня 2022 року включно та допомоги на оздоровлення у 2021, 2022 роках, зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2021 році - 2270,00 грн, у 2022 році - 2481,00 грн.
Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року по 18 липня 2022 року включно та допомоги на оздоровлення у 2021, 2022 роках, зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2021 році - 2270,00 грн, у 2022 році - 2481,00 грн.
Зобов'язати Державної судової адміністрації України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Луганській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01 січня 2021 року по 18 липня 2022 року включно та допомоги на оздоровлення у 2021, 2022 роках, зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2021 році - 2270,00 грн, у 2022 році - 2481,00 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя А.Г. Секірська