ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
Іменем України
04 грудня 2023 рокум. ДніпроСправа № 360/1173/23
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Пляшкова К.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві, Державної судової адміністрації України про визнання протиправними дії, зобов'язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
До Луганського окружного адміністративного суду 29 вересня 2023 року надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві (далі - перший відповідач, ТУ ДСА України в м. Києві) з такими вимогами:
1) визнати протиправними дії ТУ ДСА України в м. Києві щодо нарахування та виплати суддівської винагороди судді Дарницького районного суду міста Києва ОСОБА_1 за період з 11 липня 2022 року по 31 грудня 2022 року включно, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, з 1 січня 2022 року в розмірі 2102,00 грн;
2) визнати протиправними дії ТУ ДСА України в м. Києві щодо нарахування та виплати суддівської винагороди судді Дарницького районного суду міста Києва ОСОБА_1 за період з 01 січня 2023 року по 01 вересня 2023 року включно та допомоги на оздоровлення при виході у щорічну основну відпустку, відпускних, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, з 1 січня 2023 року в розмірі 2102,00 грн;
3) зобов'язати ТУ ДСА України в м. Києві провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Дарницького районного суду міста Києва ОСОБА_1 починаючи з 11 липня 2022 року по 31 грудня 2022 року включно у відповідності до вимог статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 1 січня 2022 року складає 2481,00 грн, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов'язкових платежів;
4) зобов'язати ТУ ДСА України в м. Києві провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Дарницького районного суду міста Києва ОСОБА_1 починаючи з 01 січня 2023 року по день винесення рішення суду та допомоги на оздоровлення при виході у щорічну основну відпустку, відпускних, у відповідності до вимог статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 1 січня 2023 року складає 2684,00 грн, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов'язкових платежів.
В обґрунтування вимог зазначено, що Указом Президента України від 31.07.2000 № 936/2000 «Про призначення суддів» позивача, ОСОБА_1 , призначено на посаду судді Жовтневого районного суду м. Луганська строком на 5 років. Указом Президента України від 08.07.2005 № 2788-ІV «Про призначення суддів» ОСОБА_1 призначено на посаду судді Жовтневого районного суду м. Луганська безстроково. Указом Президента України від 26.09.2015 № 564/2015 «Про переведення суддів» ОСОБА_1 з Жовтневого районного суду м. Луганська переведено на роботу на посаді судді Сватівського районного суду Луганської області. Згідно з наказом голови Сватівського районного суду від 19 жовтня 2015 року № 34 встановлено оклад згідно штатного розпису з 20 жовтня 2015 року. Згідно з рішенням Голови Верховного Суду від 05 липня 2022 року № 267/0/149-22 позивача відряджено для здійснення правосуддя до Дарницького районного суду міста Києва. Згідно з наказом голови Дарницького районного суду міста Києва позивача зараховано до штату Дарницького районного суду міста Києва з 11 липня 2022 року.
Отримавши в липні і в подальших місяцях 2022 року та 2023 року суддівську винагороду, відпускні, а також допомогу на оздоровлення при виході у щорічну основну відпустку, встановлено, що розмір її виплати не відповідає розміру, установленому Законом України «Про судоустрій і статус суддів».
У спірному періоді ТУДСА України в м. Києві, керуючись положеннями статті 7 Законів України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та «Про Державний бюджет України на 2023 рік», нараховано позивачу суддівську винагороду, відпускні та допомогу на оздоровлення виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102,00 грн.
Однак, положення статей 7 цих Законів щодо запровадження прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, не відповідають нормам Конституції України та нормам Закону України «Про судоустрій і статус суддів», який є спеціальним у спірних правовідносинах, а тому не можуть бути застосовані для визначення розміру виплати суддівської винагороди чи допомоги на оздоровлення.
Відповідно до приписів Закону України «Про судоустрій і статус суддів» перший відповідач мав нараховувати позивачу суддівську винагороду, відпускні та допомогу на оздоровлення в 2022 році виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2022 року, в розмірі 2481,00 грн, а в 2023 році - виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2023 року, в розмірі 2684,00 грн.
Внаслідок таких дій відповідача розмір суддівської винагороди, відпускних та допомоги на оздоровлення позивача протягом періоду з 11 липня 2022 року по 01 вересня 2023 року не відповідав розміру, установленому спеціальним Законом, у зв'язку із чим позивач не погоджуючись із сумою виплаченої їй суддівської винагороди, відпускних та допомоги на оздоровлення звернулась до суду з цим позовом за захистом свого права на належне матеріальне забезпечення.
Ухвалою від 04 жовтня 2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); відмовлено у залученні Державної судової адміністрації України як третьої особи; залучено Державну судову адміністрацію України (далі - ДСА України, другий відповідач) до участі у справі як другого відповідача.
Від ТУ ДСА України в м. Києві 31 жовтня 2023 року надійшов відзив, в якому представник першого відповідача заперечує проти задоволення позовних вимог з таких підстав.
ТУ ДСА України в м. Києві діє на підставі Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII).
З посиланням на положення статей 148, 149 Закону № 1402-VIII перший відповідач зазначив, що ТУ ДСА України в м. Києві здійснює функцію розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів. Суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним Кодексом України.
Закон про Державний бюджет України - закон, який затверджує Державний бюджет України та містить положення щодо забезпечення його виконання протягом бюджетного періоду - одного календарного року.
Головний розпорядник бюджетних коштів здійснює управління бюджетними коштами у межах встановлених йому бюджетних повноважень та оцінку ефективності бюджетних програм, забезпечуючи ефективне, результативне і цільове використання бюджетних коштів, організацію та координацію роботи розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів у бюджетному процесі.
Будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
Статтею 7 Законів України «Про державний бюджет України на 2022 рік», «Про державний бюджет України на 2023 рік» установлено, що у 2022-2023 роках прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, становить 2102,00 грн.
На момент виникнення спірних правовідносин зазначені законодавчі норми були чинними, неконституційними не визнавались, а тому були обов'язковими для застосування під час нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди.
З посиланням на положення статей 22, 23, 48 Бюджетного кодексу України представник позивача зазначив, що розпорядники коштів не наділені правом самостійно, без правового врегулювання та фінансової можливості здійснювати перерахунок посадового окладу та виплату у вищому розмірі, ніж це передбачено чинним законодавством України.
З огляду на те, шо ТУ ДСА України в м. Києві фонд оплати праці по суддівській винагороді на 2022 рік та 2023 рік доведений виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2 102 грн, перший відповідач, як розпорядник бюджетних коштів, не має правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків державного бюджету.
Враховуючи вищевикладене, ТУ ДСА України в м. Києві виконує функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих загальних судів міста Києва виключно в межах бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України на бюджетний рік який починається 01 січня та закінчується 31 грудня. Таким чином, нараховуючи та здійснюючи виплату суддівської винагороди позивачу, перший відповідач діяв відповідно до вимог чинного законодавства.
ТУ ДСА України в м. Києві виступає лише розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня та не має альтернативних шляхів поведінки, з огляду на що відсутні правові підстави для визнання протиправними дій першого відповідача щодо розрахунку та виплати суддівської винагороди із застосуванням показника «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», а не показника «прожитковий мінімум для працездатних осіб».
Також перший відповідач вважає, що у разі задоволення позову недоотримана суддівська винагорода підлягає стягненню з ДСА України шляхом безспірного списання коштів за бюджетною програмою 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів».
Від ДСА України 01 листопада 2023 року електронною поштою до суду надійшов відзив, який згідно з ухвалою від 27 листопада 2023 року повернуто другому відповідачу без розгляду.
Інших заяв по суті справи від сторін не надходило.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд встановив таке.
ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) Указом Президента України від 31 липня 2000 року № 936/2000 «Про призначення суддів» призначена на посаду судді Жовтневого районного суду м. Луганська строком на 5 років (офіційний сайт: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/936/2000).
Постановою Верховної Ради України від 08 липня 2005 року № 2788-IV «Про призначення суддів» ОСОБА_2 призначена на посаду судді Жовтневого районного суду м. Луганська безстроково (офіційний сайт: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2788-ІV).
Указом Президента України від 26 вересня 2015 року № 564/2015 «Про переведення суддів» суддю Жовтневого районного суду міста Луганська Осіпенко Л.М. переведено на роботу на посаді судді Сватівського районного суду Луганської області (офіційний сайт: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/564/2015#Text).
Згідно із рішенням Голови Верховного Суду від 05 липня 2022 року № 267/0/149-22 ОСОБА_1 відряджено для здійснення правосуддя до Дарницького районного суду міста Києва.
Згідно із наказом голови Дарницького районного суду міста Києва від 11 липня 2022 року № 10-ОС ОСОБА_1 прикріплена до Дарницького районного суду міста Києва у зв'язку з службовим відрядженням для здійснення правосуддя з 11 липня 2022 року.
Вказані обставини сторонами визнаються та підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами.
Згідно із довідками ТУ ДСА України в м. Києві без дати та без номера ОСОБА_1 дійсно працює на посаді судді в Дарницькому районному суді міста Києва з 11 липня 2022 року; нарахування та виплата суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення в період з 11 липня 2022 року по 30 вересня 2023 року здійснювалися ОСОБА_1 із розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, у розмірі 2102,00 грн.
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
У преамбулі Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
Частиною першою статті 4 Закону № 1402-VIII встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.
Згідно з частиною другою статті 4 Закону № 1402-VIII зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Пунктом 1 частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII передбачено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року.
Згідно із статтею 136 Закону № 1402-VIII суддям надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 робочих днів з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу. Суддям, які мають стаж роботи більше 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 15 календарних днів.
Статтею 7 Закону України від 02.12.2021 № 1928-ІХ «Про Державний бюджет України на 2022 рік» (далі - Закон № 1928-ІХ) установлено у 2022 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2393 гривні, з 1 липня - 2508 гривень, з 1 грудня - 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема:
працездатних осіб: з 1 січня - 2481 гривня, з 1 липня - 2600 гривень, з 1 грудня - 2684 гривні;
працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні.
Статтею 7 Закону України від 03.11.2022 № 2710-ІХ «Про Державний бюджет України на 2023 рік» (далі - Закон № 2710-ІХ) установлено з 1 січня 2023 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема:
працездатних осіб - 2684 гривні;
працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні.
Суд зауважує, що однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.
Конституцією України та спеціальним законодавчим актом - Законом № 1402-VIII гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема, в рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, а також від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018.
Система правового захисту суддів, зокрема, їх матеріального забезпечення встановлена Законом № 1402-VIII, положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.
Необхідно також указати, що у пункті 62 висновку № 1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до Комітету міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів підкреслюється, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країн) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.
Виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII. Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.
Разом із цим розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, напряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі України від 15.07.1999 № 966-XIV «Про прожитковий мінімум» (далі - Закон № 966-XIV).
Відповідно до статті 1 цього Закону прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.
У змісті наведеної норми Закону № 966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, відносно яких визначається прожитковий мінімум.
Статтею 4 зазначеного Закону встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Слід зауважити, що Законом № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді».
Водночас цим Законом судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
Натомість статтями 7 Законів № 1982-IX, № 2710-ІХ введено такий вид прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого становить: 2102,00 грн.
Варто зазначити, що зміни до Закону № 1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірному періоді, а також в Закон № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.
Суд зазначає, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону № 1402-VIII.
Водночас Закони № 1982-IX, № 2710-ІХ фактично змінили складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII.
Однак, означені Закони не повинні містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
На такі аспекти законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у Рішеннях від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).
Згідно із позицією Верховного Суду у цій категорії спорів Законом № 1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом № 1402-VIII (постанови від 10 листопада 2021 року у справі № 400/2031/21, від 30 листопада 2021 року у справі № 360/503/21, від 02 червня 2023 року у справі № 400/4904/21, від 13 липня 2023 року у справі № 280/1233/22, від 24 липня 2023 року у справі № 280/9563/21, від 25 липня 2023 року у справі № 120/2006/22-а, від 26 липня 2023 року у справі № 240/2978/22, від 27 липня 2023 року у справі № 240/3795/22, від 20 листопада 2023 року у справі № 120/709/22-а).
Отже, Законом № 1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, перший відповідач неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу, застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.
З огляду на викладене суд вважає, що зміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2022 року (2481,00 грн), на 01 січня 2023 року (2684,00 грн) на іншу розрахункову величину, яка Законом № 1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2102,00 грн), на підставі положень статті 7 Закону № 1982-IX, Закону № 2710-ІХ є неправомірним.
Зважаючи, що виплата суддівської винагороди, а також допомоги на оздоровлення регулюється статтями 135 та 136 Закону № 1402-VIII, а норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть, суд дійшов висновку про неправильне обчислення з 11 липня 2022 року по 30 вересня 2023 року суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 ..
Щодо обраного позивачем способу захисту її порушених прав суд зазначає таке.
За правилами частин третьої, четвертої статті 148 Закону № 1402-VIII ДСА України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.
Відповідно до статті 149 Закону № 1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
В силу частин першої, другої статті 22 Бюджетного кодексу України за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
Головними розпорядниками бюджетних коштів є Державна судова адміністрація України.
Пунктами 2 та 4 частини п'ятої статті 22 Бюджетного кодексу України передбачено, що головний розпорядник бюджетних коштів: організовує та забезпечує на підставі Бюджетної декларації (прогнозу місцевого бюджету) та плану діяльності на середньостроковий період складання проекту кошторису та бюджетного запиту і подає їх Міністерству фінансів України (місцевому фінансовому органу); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством.
Згідно із частиною першою статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
Відповідно до пункту 1 Положення про Державну судову адміністрацію України, що затверджене Рішенням Вищої ради правосуддя від 17 січня 2019 року № 141/0/15-19 (далі -Положення), Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом.
Пунктом 2 Положення визначено, що ДСА України здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади з метою створення належних умов функціонування судів і діяльності суддів.
Пунктом 3 Положення передбачено, що ТУ ДСА України є територіальними органами ДСА України.
Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону № 1402-VIII у зіставленні з положеннями частин першої, другої, п'ятої статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного кодексу України, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України.
Перший відповідач, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисах (на 2022-2023 роки).
Відповідачі, як розпорядники бюджетних коштів, мали першочергово забезпечити виплату суддівської винагороди у повному обсязі за рахунок видатків Державного бюджету України на 2022-2023 роки на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя та під час розрахунку річного фонду суддівської винагороди судів визначити необхідний та достатній розмір річного фонду суддівської винагороди із застосуванням прожиткового мінімуму в розмірі: у 2022 році - 2481,00 грн, у 2023 році - 2684,00 грн.
Такий обов'язок та пріоритетність виплати суддівської винагороди у порівнянні з іншими виплатами, крім згаданого вище, випливає також із особливого статусу судді, необхідності неухильного дотримання гарантій його незалежності.
Натомість відповідачами зазначений обов'язок не виконаний через помилкове застосування до спірних правовідносин норм абзацу п'ятого статті 7 Законів України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та «Про Державний бюджет України на 2023 рік».
Оскільки судом встановлено, що позивачу суддівська винагорода та допомога на оздоровлення у розмірі, визначеному статтями 135, 136 Закону № 1402-VIII, не нарахована та не виплачена ТУ ДСА України в м. Києві, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання протиправними дій першого відповідача щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за спірний період з 11 липня 2022 року по 30 вересня 2023 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102 грн та похідні від них вимоги про зобов'язання першого відповідача вчинити дії для відновлення порушених прав позивача, підлягають задоволенню.
При цьому судом встановлено, що ТУ ДСА України в м. Києві є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня, який здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі на відповідний рік.
Тому невиплата позивачу суддівської винагороди в повному обсязі пов'язана з діяльністю відповідача - ДСА України, як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду; стаття 148 Закону № 1402-VIII), відповідно, як суб'єкта владних повноважень, діями якого порушено право позивача.
Із урахуванням статусу ДСА України як головного розпорядника бюджетних коштів та учасника бюджетного процесу у питаннях фінансування судової системи Верховний Суд у постанові від 24 вересня 2020 року у справі № 280/788/19 дійшов висновку про правильність рішення судів у спорі «щодо розміру суддівської винагороди» яким зобов'язано Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування розпорядника коштів нижчого рівня з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого для виконання рішень судів на користь суддів, для проведення виплати судді недоотриманих сум суддівської винагороди.
Відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З урахуванням правового висновку Верховного Суду, предмету позову та встановлених у цій справі обставин суд вважає, що для правильного вирішення цієї справи та обрання ефективного способу захисту порушених прав позивача слід також визнати протиправною бездіяльності ДСА України щодо не забезпечення ТУ ДСА України в м. Києві в повному обсязі бюджетними асигнуваннями на проведення видатків з виплати позивачу суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 11 липня 2022 року по 30 вересня 2023 року, зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2022 році - 2481,00 грн, у 2023 році - 2684,00 грн та, як наслідок, зобов'язання ДСА України забезпечити ТУ ДСА України в м. Києві бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 11 липня 2022 року по 30 вересня 2023 року, зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2022 році - 2481,00 грн, у 2023 році - 2684,00 грн.
Правомірність обрання такого способу захисту підтверджена Верховним Судом у постанові від 15 серпня 2023 року у справі № 120/19262/21-а.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З огляду на погоджений у вище згаданих постановах Верховного Суду у справах «щодо розміру суддівської винагороди» спосіб захисту порушених прав позивача, суд відхиляє як безпідставні твердження ТУ ДСА України в м. Києві, що належним способом захисту порушених прав позивача є стягнення з ДСА України невиплаченої позивачу суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення шляхом безспірного списання коштів за бюджетною програмою 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів». Тим більше, що такому стягненню має передувати нарахування відповідних коштів, чого на час розгляду справи ТУ ДСА України в м. Києві не здійснено.
Щодо дотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом, суд вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до правових висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладених у постановах від 27 квітня 2023 року у справі № 300/4201/22 та від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22, положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці. Положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
При цьому до вимог щодо заробітної плати, які виникли до 19 липня 2022 року, відповідно до правового висновку, наведеного у пунктах 29, 33 постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27 квітня 2023 року у справі № 300/4201/22, а також у пунктах 21-22 постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21, має бути застосована частина друга статті 233 КЗпП у редакції, чинній до 19 липня 2022 року.
Починаючи з 19 липня 2022 року, - дня набрання чинності Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX, яким частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у новій редакції, законодавчо був визначений тримісячний строк звернення до суду.
Водночас, відповідно до пункту першого глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (з наступними змінами) карантин з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19) було встановлено з 19 грудня 2020 р. до 30 червня 2023 р.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Оскільки у межах спірних правовідносин перебіг встановленого статтею 233 КЗпП України тримісячного строку звернення до суду із позовними вимогами, які виникли починаючи з 19 липня 2022 року, почався під час дії карантину (до 30 червня 2023 року), то після закінчення карантину з наступного дня (01 липня 2023 року) потрібно обчислювати строк звернення до суду та його тривалість буде складати: кількість днів до закінчення карантину + визначений законом процесуальний строк. Тобто на період дії карантину обчислення процесуальних строків зупиняється.
Отже, строк звернення до суду з цим позовом, з урахуванням положень пункту 1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України, у позивача розпочався з 01 липня 2023 року та на час звернення позивача до суду з цим позовом (29 вересня 2023 року) не сплинув.
В постанові від 03 серпня 2023 року у справі № 280/6779/22 Верховний Суд підтримав висловлену раніше правову позицію щодо строків звернення до суду у спірних правовідносинах, скасувавши судові рішення про залишення позову без розгляду з підстав пропуску строку звернення до суду з позовними вимогами про неправильне нарахування позивачу суддівської винагороди.
Щодо вимоги позивача про звернення рішення суду до негайного виконання у межах одного місяця суд зазначає таке.
У відповідності до пункту 2 частини першої статті 371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 371 КАС України суд, який ухвалив рішення, за заявою учасників справи або з власної ініціативи може ухвалою в порядку письмового провадження або зазначаючи про це в рішенні звернути до негайного виконання рішення, у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1 і 2 частини першої цієї статті.
З аналізу вище викладених правових норм слідує, що негайно виконуються рішення про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць. Тобто умовою для негайного виконання судового рішення є задоволення вимог позивача про стягнення певної суми заробітної плати, з якої можна виокремити її місячний розмір.
Враховуючи обраний спосіб захисту порушених прав позивача, суд дійшов висновку про відмову позивачу у зверненні рішення суду до негайного виконання.
Щодо зобов'язання першого відповідача подати звіт про виконання судового рішення суд зазначає таке.
Згідно із статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно із частиною першою статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадку, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Відповідно до частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановленому судом строк звіт про виконання судового рішення.
Положення статті 382 КАС України не є імперативним, тобто, передбачають право суду діяти на власний розсуд в залежності від обставин справи. За своїм змістом такі заходи контролю за виконанням судового рішення є додатковим засобом для спонукання суб'єкта владних повноважень до вчинення дій з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких від звернувся до суду.
Позивачем не наведено жодних обставин, що перший відповідач буде ухилятися від законодавчо покладеного на нього обов'язку щодо виконання рішення суду, прийнятого на користь позивача.
За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність необхідності застосування положень статті 382 КАС України.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
При вирішенні цієї справи судом були враховані положення частини другої статті 2 та частини другої статті 77 КАС України.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Ruiz Toriya v. Spaine», рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
З урахуванням зазначеного суд не надає оцінку іншим доводам сторін, оскільки вони не мають суттєвого впливу на рішення суду за результатами вирішення цього спору.
Питання про розподіл судових витрат у вигляді судового збору, відповідно до вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, судом не вирішується, оскільки позивач згідно з пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VІ «Про судовий збір» від сплати судового збору звільнений.
Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві (місцезнаходження: 01133, місто Київ, бульвар Лесі Українки, будинок 26, код за ЄДРПОУ 26268059), Державної судової адміністрації України (місцезнаходження: 01601, місто Київ, вулиця Липська, будинок 18/5, код за ЄДРПОУ 26255795) про визнання протиправними дії, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 11 липня 2022 року по 30 вересня 2023 року, зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2022 році - 2481,00 грн, у 2023 році - 2684,00 грн.
Зобов'язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в місті Києві бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 11 липня 2022 року по 30 вересня 2023 року, зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2022 році - 2481,00 грн, у 2023 році - 2684,00 грн.
Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 11 липня 2022 року по 30 вересня 2023 року, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102 гривні.
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в місті Києві здійснити перерахунок та виплату належних ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 11 липня 2022 року по 30 вересня 2023 року, зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2022 році - 2481,00 грн, у 2023 році - 2684,00 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя К.О. Пляшкова