ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 листопада 2023 року
м. Київ
справа № 466/5393/22
провадження № 61-7529св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського апеляційного суду від 19 квітня 2023 року у складі колегії суддів: Ніткевича А. В., Бойко С. М.,
Копняк С. М. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну розміру та способу стягнення аліментів,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про зміну розміру та способу стягнення аліментів, які стягуються з ОСОБА_2 на її користь на двох синів ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на підставі судового наказу Шевченківського районного суду м. Львова від 06 березня 2018 року у цивільній справі № 466/469/18 (№ 2-н/466/17/18) та рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 29 жовтня 2018 року у цивільній справі № 466/6349/18 з 1 400 грн на місяць на кожну дитину на 1/3 частини від заробітку (доходу) на двох дітей, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму та не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину до досягнення дітьми повноліття, а також просила стягнути на її користь судові витрати.
Вимоги обґрунтовує тим, що перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі з 16 листопада 2003 року, від якого мають двох синів: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які проживають з нею.
Судовим наказом Шевченківського районного суду м. Львова від 06 березня
2018 року у цивільній справі № 466/469/18 (№ 2-н/466/17/18) стягнуто на її користь з відповідача аліменти на дітей в розмірі 1/3 частини заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму, але не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину до досягнення повноліття кожною дитиною, починаючи з 18 січня 2018 року.
Шевченківський районний суд м. Львова рішенням від 29 жовтня 2018 року у цивільній справі №466/6349/18 позов ОСОБА_2 задовольнив повністю.
Визначив ОСОБА_2 аліменти на користь ОСОБА_1 на дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі 1 400 грн на кожну дитину, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Зазначає, що її матеріальний стан значно змінився, оскільки зросли ціни на продукти харчування та одяг, підвищились ціни на побутові послуги, у зв'язку із чим на утримання дітей необхідно більше коштів. Витрати на матеріальне забезпечення, розвиток, освіту дітей постійно з роками збільшуються. Розмір отриманих аліментів не перекриває усіх витрат пов'язаних з утриманням дітей.
Відповідач ОСОБА_2 постійно змінював місце роботи, внаслідок чого у нього була наявна заборгованість зі сплати аліментів. Разом з тим, з часу збройної агресії рф проти України та запровадження воєнного стану в Україні відповідач ОСОБА_2 приєднався до лав та є військовослужбовцем Збройних Сил України, отримує систематичний високий дохід та має можливість допомагати матеріально синам у розмірі більшому ніж 1 400 грн.
Отримання відповідачем з березня 2022 року заробітної плати в розмірі понад
30 000 грн на місяць вказує на значне покращення його матеріального стану та реальну можливість приймати участь в утриманні неповнолітніх синів.
Крім того, на даний час у зв'язку з припиненням підприємницької діяльності, позивач офіційно не працевлаштована, перебуває на обліку як безробітна у Львівському міському центрі зайнятості з 27 квітня 2022 року, що вказує на значне погіршення її матеріального стану та підтверджується довідкою Львівського міського центру зайнятості від 03 травня 2022 року № 774.
Необхідність зміни розміру аліментів на синів обумовлена також обставиною, що на її утриманні знаходяться двоє непрацездатних батьків, один з яких є інвалідом І групи «Б».
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Шевченківський районний суд м. Львова рішенням від 02 листопада 2022 року під головуванням судді Донченко Ю. В. позов ОСОБА_1 про зміну розміру та способу стягнення аліментів задовольнив.
Змінив спосіб стягнення аліментів, які стягуються з ОСОБА_2 на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 29 жовтня 2018 року (справа
№ 466/6349/18) на користь ОСОБА_1 на двох синів: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 1 400 грн, щомісяця на 1/3 частини від заробітку (доходу) на двох дітей, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму та не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину починаючи з дня набрання даного рішення суду законної сили і до досягнення дітьми повноліття.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог.
Ухвалою від 19 квітня 2023 року Львівський апеляційний суд клопотання представника відповідача ОСОБА_5 про зупинення провадження у справі задовольнив.
Зупинив провадження у цивільній справі за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 02 листопада 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну розміру та способу стягнення аліментів до припинення перебування відповідача ОСОБА_2 у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Постановляючи ухвалу про зупинення провадження суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскільки матеріали справи містять чітку інформацію про перебування відповідача ОСОБА_2 у складі Збройних Сил України та залучення його до виконання бойових завдань на території України з метою забезпечення національної безпеки і оборони України у зв'язку із повномасштабним вторгненням та збройною агресією рф, клопотання про зупинення провадження у справі є обґрунтованим.
Апеляційний суд додатково зазначав, що предметом цього спору є вимога про зміну розміру та способу стягнення аліментів, тобто суд не вирішує питання про стягнення аліментів вперше, відтак відповідне утримання, яке визначене законом та на яке згідно з таким мають право діти та той із подружжя з ким вони проживають, відповідач надає.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
В травні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Гедз О. Т. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Львівського апеляційного суду від 19 квітня
2023 року в якій просить оскаржене судове рішення скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені абзацом другим частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.
У поданій касаційній скарзі представник позивача вказує на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме: статей 51, 55 Конституції України, статей 3, 27 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про права дитини, статей 8, 11 Закону України «Про охорону дитинства», статей 6, 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статей 3, 7, 15, 18, 55, 150, 180-184, 185, 192, 193, 198, 199 Сімейного кодексу України, постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», статей 58, 161, 252 ЦПК України.
Крім того касаційна скарга містить доводи про те, що апеляційний суд не врахував висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі № 6-143цс13, у постанові Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі № 523/2927/18.
Доводом касаційної скарги також є те, що оскільки відповідач забезпечив представництво своїх інтересів у цій справі шляхом участі у справі адвоката
Рогів Т. Р., а тому висновок апеляційного суду про зупинення провадження у справі є помилковим, оскільки відповідно до приписів частини третьої статті 252 ЦПК України суд не зупиняє провадження у справі, якщо відсутня сторона веде справу через свого представника.
Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У серпні 2023 року представник ОСОБА_2 - адвокат Рогів Т. Р. подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу в якому у задоволенні касаційної скарги просила відмовити, посилаючись на необґрунтованість її аргументів.
Вказує, що процесуальний закон пов'язує необхідність зупинення провадження у справі з фактом перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
ОСОБА_2 проходить військову службу у складі Збройних Сил України, а тому з урахуванням принципу правової визначеності має правомірні очікування щодо застосування приписів процесуального закону.
Додатково зазначає, що оскільки позивач у негативному світлі характеризує особу відповідача по відношенню до неї та дітей ОСОБА_2 бажає безпосередньо брати участь у наданні відповідних доказів та спростуванні її позиції. Відповідач належним чином виконує свої батьківські обов'язки та надає кошти на утримання дітей, у визначеному судовим рішенням розмірі.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 12 липня 2023 року відкрив провадження та витребував справу № 466/5393/22 з Львівського апеляційного суду.
Справа № 466/5393/22 надійшла до Верховного Суду 31 липня 2023 року.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
У статті 129 Конституції України одними із основних засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, а також забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.
Зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду із визначених у законі об'єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи і щодо яких неможливо передбачити їх усунення.
Випадки, коли суд зобов'язаний зупинити провадження у справі, визначені у частині першій статті 251 ЦПК України.
Пунктом 2 частини першої вказаної правової норми встановлено, що суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 253 ЦПК України провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому пунктом 2 частини першої статті 251 цього Кодексу, - до припинення перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Отже, процесуальний закон пов'язує необхідність зупинення провадження у справі з фактом перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Європейський суд з прав людини зауважував, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ,
від 21 жовтня 2010 року).
Встановивши, що ОСОБА_2 є військовослужбовцем, проходить військову службу у складі військової частини НОМЕР_1 Збройних Сил України, перебуває в районі виконання бойових завдань на території України, з метою забезпечення національної безпеки і оборони України, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для зупинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України.
Факт залучення ОСОБА_2 до виконання бойових завдань в складі військової частини по захисту України від військової агресії держави-окупанта підтверджується поданою до апеляційного суду довідкою військової частини НОМЕР_1 від 08 лютого 2023 року № 4410.
Разом із тим, колегія суддів зауважує, що зупинення провадження у справі є тимчасовим заходом та у разі наявності доказів на підтвердження припинення перебування ОСОБА_2 у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан, учасники справи не позбавлені права ініціювати питання про поновлення провадження у справі шляхом подання до суду відповідних клопотань.
Посилання у касаційній скарзі на те, що провадження у справі не підлягало зупиненню з огляду на предмет спору не можуть бути прийняті до уваги з огляду на імперативність приписів частини першої статті 251 ЦПК України.
У цьому контексті колегія суддів також ураховує, що суд апеляційної інстанції правильно зазначав, що предметом даного спору є вимога про зміну розміру та способу стягнення аліментів, тобто суд не вирішує питання про стягнення аліментів вперше, відтак відповідне утримання, яке визначене судовим рішенням та на яке мають право діти та той із подружжя з ким вони проживають, відповідач надає.
Суд апеляційної інстанції правильно встановив обставини, які є підставою для обов'язкового зупинення провадження у справі, та керуючись імперативною нормою цивільного процесуального законодавства дійшов законного та обґрунтованого висновку про зупинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України.
Також суд не погоджується з позицією заявника, стосовно того, що апеляційний суд помилково зупинив провадження у справі, оскільки відповідно до приписів частини третьої статті 252 ЦПК України суд не зупиняє провадження у справі, якщо відсутня сторона веде справу через свого представника. Частина третя статті 252 ЦПК України застосовується у випадках, якщо зупинення провадження у справі мало місце на підставі пунктів 1-3 частини першої статті 252 ЦПК України, і не може бути застосована до цих правовідносин, так як суд апеляційної інстанції зупинив провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України.
Аргументи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не врахував висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі
№ 6-143цс13, у постанові Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі
№ 523/2927/18 колегія суддів відхиляє з огляду на таке.
У постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі № 6-143цс13 зроблено висновок, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів. Звертаючись до суду з позовом про зміну (зменшення) розміру аліментів, позивач посилався на те, що у нього змінився сімейний і матеріальний стан, він сплачує аліменти на двох дітей у розмірі половини заробітку (доходу), хоча цей розмір не повинен перевищувати третини заробітку (доходу), тобто по 1/6 частки на кожну дитину. Також він хворіє, несе витрати на лікування та сплату комунальних платежів, у нього виникли кредитні зобов'язання. Також на його утриманні перебувають батьки-пенсіонери та неповнолітній син дружини від першого шлюбу.
У постанові Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі № 523/2927/18 (провадження № 61-13820св19) зазначено, що кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Тобто, визначення способу (в твердій грошовій сумі чи частці) залежить тільки від вибору одержувача аліментів. При цьому для визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі не має значення, що, зокрема: платник аліментів одержує заробіток (дохід) повністю або частково в іноземній валюті; або має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі.
Таким чином правові висновки у наведених справах стосуються питання визначення розміру аліментів, а не питання зупинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанцій не спростовують.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Львівського апеляційного суду від 19 квітня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:І. В. Литвиненко
А. І. Грушицький
Є. В. Петров