ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 листопада 2023 року
м. Київ
справа № 570/4795/20
провадження № 61-5858св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Литвиненко І. В., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач (за первісним позовом) - ОСОБА_1 , відповідачі (за первісним позовом): ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , позивачі (за зустрічним позовом): ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , відповідачі (за зустрічним позовом): ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Рівненського районного нотаріального округу Дацюк Світлана Георгіївна,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Воронюк Катерина Юріївна, на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 12 жовтня 2021 року у складі судді Гнатущенко Ю. В. та постанову Рівненського апеляційного суду від 26 травня 2022 року у складі колегії суддів Гордійчук С. О., Ковальчук Н. М., Шимківа С. С.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Рівненського районного нотаріального округу Дацюк С. Г. (далі - приватний нотаріус Дацюк С. Г.) про визначення розміру частки у праві спільної сумісної власності та виділ в натурі частки із спільної власності майна.
Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача - ОСОБА_5 , якому на момент смерті належало 57,33 % частин будинку, що знаходиться на АДРЕСА_1 . Решта будинку - по 21,33 % частин кожному належать відповідачам ОСОБА_2 та ОСОБА_3
ОСОБА_1 зазначав, що земельна ділянка з кадастровим номером 5624689500:06:040:0665, на якій знаходиться будинок із надвірними будівлями, не була розділена між його батьком та відповідачами, а тому вона перебуває у спільній сумісній власності.
Майно ОСОБА_5 успадкував позивач та рідний брат позивача ОСОБА_4 .
Постановою приватного нотаріуса Дацюк С. Г. від 06 квітня 2018 року відмовлено позивачу та відповідачу ОСОБА_4 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на частку земельної ділянки з тих підстав, що земельна ділянка належала співвласникам на праві спільної сумісної власності без визначення частки кожного.
04 вересня 2018 року ОСОБА_4 подарував позивачу належну йому частку у праві власності на будинок, що підтверджується договором дарування.
Також вказував, що Рівненський апеляційний суд своєю постановою від 16 червня 2020 року у справі № 570/2102/19 рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 16 березня 2020 року скасував. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення факту користування, виділ співвласнику у натурі частки із житлового будинку з надвірними будівлями, що є у спільній частковій власності, виділ у натурі частки із земельної ділянки задовольнив частково. Виділив ОСОБА_1 зі спільної часткової власності у власність в натурі 57,33 % житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться на АДРЕСА_1 , загальною площею 84,9 кв. м, житловою площею 60,5 кв. м, шляхом визнання за ним права власності на належну йому частку житлового будинку з надвірними будівлями, куди входять: житлова кімната 2-3, площею 14,4 кв. м; житлова кімната 2-4, площею 18,8 кв. м; коридор 2-1, площею 5 кв. м; туалет 2?2, площею 2,3 кв. м; кухня 2-5, площею 6,2 кв. м, згідно із висновком № 182 від 14 січня 2019 року щодо технічної можливості поділу об'єкта нерухомого майна, та позначені на схемі поділу синім кольором у висновку експерта № 191021/1_ЗО судової інженерно-технічної експертизи щодо визначення варіантів виділу в натурі нерухомого майна від 30 жовтня 2019 року. В задоволенні решти позовних вимог відмовив.
В цьому рішенні суду вказано, що позивач не звертався з вимогою про своє право на земельну ділянку після смерті батька, а тому позовні вимоги про виділення йому частки із земельної ділянки в натурі, яка є у спільній сумісній власності інших осіб, є передчасними.
На момент звернення до суду з цим позовом ОСОБА_1 виділено у власність 57,33 % будинку, а питання щодо земельної ділянки не врегульовано.
02 листопада 2020 року позивач направив листи відповідачам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про розподіл земельної ділянки згідно з варіантом № 3 висновку експерта № 191021/1_ЗО судової інженерно-технічної експертизи щодо визначення варіантів виділу в натурі нерухомого майна, складеного 30 жовтня 2019 року судовим експертом Зібером О. В. Відповіді на вказані листи позивач не отримав.
Позивач вказував, що спадкодавцю ОСОБА_5 належало право на 57,33 % земельної ділянки, проте за життя останній не виділив цю частку.
Вся частка спадкодавця ОСОБА_5 у праві спільної часткової власності на будинок належить позивачу, тому він має право на 57,33 % земельної ділянки.
Посилаючись на вищевикладене, з урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просив суд:
визнати за ним право у спільній сумісній власності на земельну ділянку, з кадастровим номером 5624689500:06:040:0665, яка перебуває у спільній сумісній власності;
визнати розмір його частки у спільній власності на земельну ділянку, з кадастровим номером 5624689500:06:040:0665, у розмірі 57,33 %;
виділити в натурі йому у власність частку із спільної власності земельної ділянки, з кадастровим номером 5624689500:06:040:0665, відповідно до варіанта № 3 висновку експерта судової інженерно-технічної експертизи щодо визначення варіантів виділу в натурі нерухомого майна від 30 жовтня 2019 року № 191021/1_30, із одночасним припиненням спільної сумісної власності;
виділити йому зі спільної часткової власності у власність в натурі надвірні будівлі та споруди, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , згідно з висновком судової інженерно?технічної експертизи щодо визначення варіантів виділу в натурі нерухомого майна від 30 жовтня 2019 року № 191021/1_30, а саме: 57,33 % погребу літ. (пг/а); 50 % сараю літ. (В); вбиральню літ. (У); 57,33 % огорожі літ. (№ 1).
Короткий зміст зустрічних позовних вимог
У квітні 2021 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулися до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про визначення розміру частки у праві спільної сумісної власності.
Зустрічний позов обґрунтований тим, що згідно зі свідоцтвом про право власності на нерухоме майно № 51714822 від 16 січня 2016 року земельна ділянка із кадастровим номером 5624689500:06:040:0665, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована на АДРЕСА_1 , належала на праві спільної сумісної власності ОСОБА_2 , ОСОБА_5 та ОСОБА_3 .
Вказана земельна ділянка була отримана у власність шляхом приватизації, про що свідчить рішення Шпанівської сільської ради від 28 квітня 2015 року № 1015.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер, після смерті якого спадщину прийняли його діти ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .
Позивачі зазначали, що до відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_4 як спадкоємців ОСОБА_5 за законом переходить його частка у праві спільної сумісної власності на земельну ділянку із кадастровим номером 5624689500:06:040:0665.
Позивачі за зустрічним позовом та ОСОБА_5 приватизували земельну ділянку із кадастровим номером 5624689500:06:040:0665 у спільну сумісну власність у рівних частках, проте відповідач ОСОБА_1 звернувся із позовом до суду, в якому просив визначити, що частка його батька ОСОБА_5 у праві спільної сумісної власності на земельну ділянку із кадастровим номером 5624689500:06:040:0665 складає 57,33 %.
Тобто, існує спір про розмір частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності на згадану земельну ділянку.
Як на підставу позовних вимог посилались на частину першу статті 317, частини першу-другу статті 355, частину першу статті 368, частину другу статті 370, 372 Цивільного Кодексу України; частину першу статті 86, частини другу, п'яту статті 89 Земельного кодексу України, які встановлюють презумпцію рівності часток співвласників спільної сумісної власності.
Зазначали, що оскільки земельна ділянка із кадастровим номером 5624689500:06:040:0665, належала на праві спільної сумісної власності ОСОБА_2 , ОСОБА_5 та ОСОБА_3 і між ними не було укладено договору про визначення розміру земельних часток, то їх частки є рівними і частка кожного із них у праві спільної власності на земельну ділянку складає 1/3.
З огляду на те, що укласти договір про визначення частки у праві спільної сумісної власності на земельну ділянку неможливо у зв'язку із смертю одного зі співвласників, а також те, що спадкоємець померлого власника не погоджується із рівністю часток, тому існує спір щодо розміру частки у праві власності на земельну ділянку.
Посилаючись на вищевикладене, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просили суд:
визначити, що розмір частки ОСОБА_2 у праві спільної сумісної власності на земельну ділянку, кадастровий номер 5624689500:06:040:0665, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована на АДРЕСА_1 , складає 1/3;
визначити, що розмір частки ОСОБА_3 у праві спільної сумісної власності на земельну ділянку, кадастровий номер 5624689500:06:040:0665, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована на АДРЕСА_1 , складає 1/3.
У липні 2021 року ОСОБА_4 надіслав до суду заяву, якою визнав заявлені позовні вимоги зустрічного позову та не заперечував проти його задоволення.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
і мотиви їх ухвалення
Рівненський районний суд Рівненської області своїм рішенням від 12 жовтня 2021 року позов ОСОБА_1 задовольнив частково.
Визнав за ОСОБА_1 право у спільній сумісній власності на земельну ділянку, яка перебуває у спільній сумісній власності.
Визначив частку ОСОБА_1 у спільній власності на земельну ділянку у розмірі 57,33 %.
У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовив.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 , ОСОБА_3 відмовив.
Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Вирішуючи спір, місцевий суд виходив з того, що розмір частки ОСОБА_1 у праві спільної сумісної власності на земельну ділянку визначається пропорційно до розміру належної йому частки у праві власності на житловий будинок, яка складає 57,33 %. У зв'язку з цим зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до задоволення не підлягають.
Щодо позовних вимог про виділення в натурі частки із спільної власності земельної ділянки у розмірі 57,33 % суд першої інстанції зазначив, що доказів набуття ОСОБА_1 права власності на визначену частку земельної ділянки у спадковому майні матеріали справи не містять, тому ця вимога є передчасною.
Щодо позовних вимог про виділення ОСОБА_1 зі спільної часткової власності у власність в натурі надвірних будівель та споруд, що знаходяться на АДРЕСА_1 , згідно з висновком експерта № 191021/1_ЗО судової інженерно?технічної експертизи щодо визначення варіантів виділу в натурі нерухомого майна від 30 жовтня 2019 року, місцевий суд зазначив, що такі вимоги були предметом розгляду у справі № 570/2102/19 і додаткового правового обґрунтування не потребують. Вказані об'єкти були виділені позивачу у складі житлового будинку згідно з зазначеним експертним висновком та увійшли до загальної частки, виділеної позивачу згідно з рішенням суду апеляційної інстанції у розмірі 57,33 %.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Воронюк К. Ю., та ОСОБА_2 оскаржили його до апеляційного суду.
Рівненський апеляційний суд своє постановою від 26 травня 2022 року рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 12 жовтня 2021 року залишив без змін.
Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Апеляційний суд погодився з рішенням суду першої інстанції та зазначив, що до спірних правовідносин не підлягають застосуванню положення частини другої статті 372 ЦК України щодо рівності часток співвласників у праві спільної сумісної власності.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у червні 2022 року, ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Воронюк К. Ю., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить:
скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення позовних вимог про визнання за позивачем права у спільній сумісній власності на земельну ділянку та визначення його частки у спільній власності на земельну ділянку у розмірі 57,33 %, ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову;
скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення зустрічних позовних вимог, ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.
Підставою касаційного оскарження судових рішень ОСОБА_3 зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України - суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 19 січня 2022 року у справі № 489/2165/19 (провадження № 61-10376св21).
Так, заявник в касаційній скарзі посилається на те, що ОСОБА_5 був співвласником земельної ділянки, яка належала трьом співвласникам на праві спільної сумісної власності без визначення часток, і це право перейшло до позивача. Разом з тим, враховуючи, що за життя ОСОБА_5 поділ або виділення його частки земельної ділянки не проводився, тому до позивача не перейшло право власності на частку земельної ділянки у розмірі 57,33 % в порядку спадкування за законом.
Таким чином, заявник вказує, що у разі виділу частки з майна, що є у спільній сумісні власності, вважається, що частки кожного зі співвласників є рівними, якщо інше не встановлене домовленістю між ними, законом або рішенням суду (стаття 89 Земельного Кодексу України).
У серпні 2022 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що постанова апеляційного суду є законною і обґрунтованою, всі висновки суду відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстави для її скасування відсутні.
Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Верховний Суд своєю ухвалою від 21 липня 2022 року відкрив касаційне провадження у цій справі, витребував матеріали цивільної справи із Рівненського районного суду Рівненської області.
У серпні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Верховний Суд своєю ухвалою від 04 липня 2023 року призначив справу до розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_5 належало 0,36 частин житлового будинку, розташованого на АДРЕСА_1 , відповідно до договору дарування від 14 травня 2002 року, укладеного між ним та ОСОБА_6 (а.с. 31, т.2).
ОСОБА_5 також належало 0,2133 частин житлового будинку, розташованого на АДРЕСА_1 , відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 31 серпня 2013 року після смерті ОСОБА_6 (а.с. 29, т.2).
Іншими співвласниками житлового будинку, розташованого на АДРЕСА_1 , відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 31 серпня 2013 року після смерті ОСОБА_6 є ОСОБА_2 (0,2133 частин) та ОСОБА_3 (0,2133 частин).
Отже, ОСОБА_5 належало 0,5733 (0,36 + 0,2133) частин житлового будинку, розташованого на АДРЕСА_1 .
Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 16 січня 2016 року, індексний номер 51714822, земельна ділянка, розташована на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5624689500:06:040:0665, площею 0,095 га, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_2 , ОСОБА_5 та ОСОБА_3 .
ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 .
Спадкоємцями ОСОБА_5 є його діти: ОСОБА_7 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , а також дружина - ОСОБА_8
ОСОБА_7 від прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_5 відмовився на користь ОСОБА_4 , що підтверджується заявою ОСОБА_7 від 15 листопада 2017 року (а.с. 17, т. 2).
ОСОБА_8 06 грудня 2017 року подала до нотаріальної контори заяву, якою відкликала свою заяву про прийняття спадщини після смерті чоловіка ОСОБА_5 від 27 червня 2017 року, а також відмовилася від прийняття спадщини на користь ОСОБА_1 (а.с. 18, т. 2).
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 14 березня 2018 року спадкоємцями майна ОСОБА_5 , а саме - 0,2133 частки будинку з надвірними будівлями і спорудами, розташованого на АДРЕСА_1 , є ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 15 березня 2018 року спадкоємцями майна ОСОБА_5 , а саме - 0,36 частки будинку з надвірними будівлями і спорудами, розташованого на АДРЕСА_1 , є ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .
Отже, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 успадкували по 0,2867 частин будинку з надвірними будівлями і спорудами, розташованого на АДРЕСА_1 .
06 квітня 2018 року приватним нотаріусом Дацюк С. Г. було винесено постанову про відмову ОСОБА_1 та ОСОБА_4 у вчинені нотаріальної дії щодо отримання свідоцтва про право на спадщину за законом на частку земельної ділянки площею 0,095 га, яка розташована на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5624689500:06:040:0665, що належала померлому ОСОБА_5 , у зв'язку з тим, що отримати свідоцтво про право на спадщину після смерті одного з учасників спільної сумісної власності можливо лише після виділення (визначення) частки спадкодавця у спільному майні.
Відповідно до договору дарування від 04 вересня 2018 року ОСОБА_4 подарував ОСОБА_1 0,2867 частин житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого на АДРЕСА_1 , в результаті чого, ОСОБА_1 належить 0,5733 частин вказаного будинку (а.с. 41, т.1).
Постановою Рівненського апеляційного суду від 16 червня 2020 року у справі № 570/2102/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення факту користування, виділ співвласнику у натурі частки із житлового будинку з надвірними будівлями, що є у спільній частковій власності, виділення в натурі частки земельної ділянки, рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 16 березня 2020 року про відмову у задоволенні позову скасовано, позов задоволено частково. Виділено позивачу ОСОБА_1 зі спільної часткової власності у власність в натурі 57,33 % житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться на АДРЕСА_1 , загальною площею 84,9 кв. м, житловою площею 60,5 кв. м, шляхом визнання за ним права власності на належну йому частку житлового будинку з надвірними будівлями згідно з висновком № 182 від 14 січня 2019 року щодо технічної можливості поділу об'єкта нерухомого майна, та позначені на схемі поділу синім кольором у висновку експерта № 191021/1_ЗО судової інженерно-технічної експертизи щодо визначення варіантів виділу в натурі нерухомого майна від 30 жовтня 2019 року. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
У вказаній справі, задовольняючи позов в частині вирішення позовних про виділ ОСОБА_1 у натурі частки із житлового будинку з надвірними будівлями, що є у спільній частковій власності, у розмірі 57,33 % зазначеного житлового будинку шляхом визнання за ним права власності на належну йому частку житлового будинку, апеляційний суд виходив з того, що відповідно до статті 364 ЦК України, співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.
Враховуючи те, що ОСОБА_1 є власником 0,5733 частин цього житлового будинку, та наявний в матеріалах справи висновок експерта № 191021/1_ЗО судової інженерно-технічної експертизи щодо визначення варіантів виділу в натурі нерухомого майна містить інформацію про варіант виділу 5734/10000 частин житлового будинку, а також те, що саме цією частиною будинку користується позивач, чого не заперечили і відповідачі, і такий поділ не порушує житлових прав сторін та не потребує додаткового переобладнання, апеляційний суди дійшов висновку про часткове задоволення позову.
Щодо позовних вимог про встановлення факту користування житловим приміщенням апеляційний дійшов висновку, що такі вимоги не підлягають до задоволення, оскільки в ході судового розгляду встановлено, що сторони спору визнають факт користування житловим будинком, який є їхньою спільною власністю, в тому порядку, який склався між ними і який відповідає схемі поділу, запропонованій експертом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про виділення ОСОБА_1 в натурі у власність 57,34 % земельної ділянки на АДРЕСА_1 , апеляційний суд зазначив, що позивач не звертався з вимогою про своє право на земельну ділянку після смерті батька, а тому позовні вимоги про виділення йому, відповідно до частки у праві власності на будинок, частини земельної ділянки в натурі, яка є у спільній сумісній власності інших осіб, є передчасними.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду оскаржується ОСОБА_3 в частині вирішення позовних вимог про визнання за позивачем права у спільній сумісній власності на земельну ділянку та визначення розміру частки позивача у спільній власності на земельну ділянку, а також в частині зустрічних позовних вимог, тому законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядається судом касаційної інстанції лише у цій частині.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в оскаржуваній частині відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої
статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено статтею 16 ЦК України.
Звертаючись до суду з позовом, з урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просив суд:
визнати за ним право у спільній сумісній власності на земельну ділянку, кадастровий номер 5624689500:06:040:0665, яка перебуває у спільній сумісній власності;
визначити, що розмір частки ОСОБА_1 у спільній власності на земельну ділянку складає 57,33 %;
виділити ОСОБА_1 в натурі у власність 57,33 % частки із спільної власності земельної ділянки відповідно до варіанта № 3 висновку експерта судової інженерно-технічної експертизи щодо визначення варіантів виділу в натурі нерухомого майна від 30 жовтня 2019 року, із одночасним припиненням спільної сумісної власності;
виділити ОСОБА_1 зі спільної часткової власності у власність в натурі надвірні будівлі та споруди, що знаходяться на АДРЕСА_1 , згідно з висновком судової інженерно-технічної експертизи щодо визначення варіантів виділу в натурі нерухомого майна від 30 жовтня 2019 року, а саме: 57,33 % погребу літ. (пг/а); 50 % сараю літ. (В); вбиральню літ. (У); 57,33 % огорожі літ. (№ 1).
Спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України).
Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).
З огляду на матеріали спадкової справи № 116/2017 до майна померлого ОСОБА_5 , житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться на АДРЕСА_1 , загальною площею 84,9 кв. м, житловою площею 60,5 кв. м, належав на праві спільної часткової власності ОСОБА_5 (0,5733 частин), ОСОБА_2 (0,2133 частин) та ОСОБА_3 (0,2133 частин).
Також встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 16 січня 2016 року, індексний номер 51714822, земельна ділянка, яка розташована на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5624689500:06:040:0665, площею 0,095 га, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), належала на праві спільної сумісної власності ОСОБА_2 , ОСОБА_5 та ОСОБА_3 .
Таким чином, до спадкової маси ОСОБА_5 входили належні йому на праві власності 0,5733 частин житлового будинку, розташованого на АДРЕСА_1 , а також частка у праві спільної сумісної власності на земельну ділянку, кадастровий номер 5624689500:06:040:0665, площею 0,095 га, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.
Спадкоємцями ОСОБА_5 , яким помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є його діти: ОСОБА_7 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , а також дружина - ОСОБА_8 .
З урахуванням того, що ОСОБА_7 від прийняття спадщини відмовився на користь брата ОСОБА_4 , а ОСОБА_8 відмовилася від прийняття спадщини на користь сина ОСОБА_1 , майно померлого ОСОБА_5 успадкували ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвами про право на спадщину за законом від 14 березня 2018 року та від 15 березня 2018 року.
Також встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , які прийняли спадщину після смерті батька, зверталися до приватного нотаріуса Дацюка С. Г. з метою отримання свідоцтва про право на спадщину за законом на частку земельної ділянки, належної ОСОБА_5 , проте отримали відмову, оскільки вказана земельна ділянка належала на праві спільної сумісної власності ОСОБА_2 , ОСОБА_5 та ОСОБА_3 без визначення ідеальних часток кожного, про що вказано у постанові приватного нотаріуса від 06 квітня 2018 року.
Відповідно до договору дарування від 04 вересня 2018 року ОСОБА_4 подарував ОСОБА_1 0,2867 частин житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого на АДРЕСА_1 .
Крім того, встановлено, що постановою Рівненського апеляційного суду від 16 червня 2020 року у справі № 570/2102/19 ОСОБА_1 виділено зі спільної часткової власності у власність в натурі 57,33 % житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходяться на АДРЕСА_1 , загальною площею 84,9 кв. м, житловою площею 60,5 кв. м, шляхом визнання за ним права власності на належну йому частку житлового будинку з надвірними будівлями згідно з висновком № 182 від 14 січня 2019 року щодо технічної можливості поділу об'єкта нерухомого майна, та позначені на схемі поділу синім кольором у висновку експерта № 191021/1_ЗО судової інженерно?технічної експертизи щодо визначення варіантів виділу в натурі нерухомого майна від 30 жовтня 2019 року.
Слід зазначити, що спірні правовідносини щодо спадкування права у спільній сумісній власності на земельну ділянку, визначення розміру частки у праві у спільній сумісній власності на земельну ділянку та виділення її в натурі регулюються нормами ЗК України та нормами ЦК України.
Правовідносини щодо визначення частки на земельну ділянку у спадковому майні ОСОБА_5 регулюються Книгою шостою «Спадкове право» ЦК України, а правовідносини щодо виділу в натурі у власність частки земельної ділянки у розмірі, що відповідає частці на будинок - главою 26 ЦК України «Право спільної власності» та главою 14 Земельного Кодексу України (далі - ЗК України) «Право власності на землю».
Згідно з частиною третьою статті другої ЗК України (тут і далі - в редакції, чинній на час прийняття спадщини позивачем) об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).
Відповідно до частини першої статті 368 ЦК України (тут і далі - в редакції, чинній на час прийняття спадщини позивачем) спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.
За змістом частини першої статті 86 ЗК України земельна ділянка може знаходитись у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність).
Згідно зі статтею 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд, об'єкта незавершеного будівництва, щодо якого зареєстровано право власності/спеціальне майнове право, переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, а також право власності або право користування земельною ділянкою, яка необхідна для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом.
Частинами першою, другою статті 1226 ЦК України визначено, що частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах. Суб'єкт права спільної сумісної власності має право заповідати свою частку у праві спільної сумісної власності до її визначення та виділу в натурі.
Враховуючи вказані норми матеріального права, встановлені судами обставини, зокрема те, що земельна ділянка, кадастровий номер 5624689500:06:040:0665, площею 0,095 га, належала на праві спільної сумісної власності ОСОБА_2 , ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , позивач ОСОБА_1 після смерті батька ОСОБА_5 успадкував, зокрема, частку у праві спільної сумісної власності на вказану земельну ділянку.
Отже, відповідно до частини першої статті 1226 ЦК України ОСОБА_1 , прийнявши спадщину після смерті ОСОБА_5 , зокрема, на частку у праві спільної сумісної власності на земельну ділянку, як її співвласник, вправі ставити питання про виділ його частки з об'єкта нерухомого майна - земельної ділянки, кадастровий номер 5624689500:06:040:0665, площею 0,095 га.
Згідно з частинами другою-п'ятою статті 89 ЗК України у спільній сумісній власності перебувають земельні ділянки: а) подружжя; б) членів фермерського господарства, якщо інше не передбачено угодою між ними; в) співвласників жилого будинку; г) співвласників багатоквартирного будинку.
Володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою спільної сумісної власності здійснюються за договором або законом.
Співвласники земельної ділянки, що перебуває у спільній сумісній власності, мають право на її поділ або на виділення з неї окремої частки, крім випадків, установлених законом. Поділ земельної ділянки, яка є у спільній сумісній власності, з виділенням частки співвласника, може бути здійснено за умови попереднього визначення розміру земельних часток, які є рівними, якщо інше не передбачено законом або не встановлено судом.
Відповідно до частин першої, четвертої статті 120 ЗК України до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором.
Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.
При переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.
Відповідно до статті 370 ЦК України співвласники мають право на виділ у натурі частки з майна, що є у спільній сумісній власності.
Згідно з частиною третьою статті 370 ЦК України виділ частки з майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу.
Частиною першою статті 364 ЦК України передбачено право співвласника на виділ у натурі частки з майна, що є у спільній частковій власності.
За змістом цієї норми виділ частки зі спільного майна - це перехід частини цього майна у власність учасника спільної власності пропорційно його частки в праві спільної власності й припинення для цієї особи права на частку у спільному майні.
Положеннями статті 372 ЦК України встановлено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
Відповідно до статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17 (провадження № 14-47цс20), не відступаючи від правових позицій Верховного Суду України, висловлених у постановах від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-253цс16 та інших, зробила висновок, що при відсутності окремої цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об'єкт нерухомості, слід враховувати те, що зазначена норма статті 120 ЗК України закріплює загальний принцип цілісності об'єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебувало у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачався роздільний механізм правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникали при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, споруджену на земельній ділянці, та правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на вказану нерухомість. Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства.
Таким чином, виходячи з системного аналізу положень статей 372, 377, 1225 ЦК України та статей 89, 120 ЗК України, суди першої та апеляційної інстанцій зробили правильний висновок, що оскільки ОСОБА_1 є власником 57,33 % частин спірного житлового будинку, яку виділено йому в натурі, прийнявши спадщину після смерті батька, зокрема, у вигляді частки у праві спільної сумісної власності на земельну ділянку під цим будинком, має право на ту частину земельної ділянки, на якій цей будинок розміщений, а також на частину земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування.
Отже, за відсутності угоди між співвласниками про порядок користування земельною ділянкою, розмір частки співвласника на земельну ділянку визначається, виходячи з розміру його частки у будинку, який розташований на цій земельній ділянці, тому розмір частки ОСОБА_1 у праві власності на земельну ділянку, складає 57,33 %, яка відповідає його частці у праві власності на будинок.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 466/9302/15-ц (провадження № 61-5308св19), від 17 жовтня 2018 року у справі № 490/6406/16-ц (провадження № 61-7173св18).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Слід зазначити, що при здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Визнання за кожним зі співвласників права на конкретну частину майна в натурі спричинить припинення спільної власності. Поняття ж реальної частки використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового режиму, а також може застосовуватися відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України при встановленні співвласниками порядку користування спільним майном в натурі згідно з розмірами належних їм часток.
Потрібно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення користування спільним майном.
Так, у справі, що переглядається, ОСОБА_1 просив визначити йому частку у праві спільної сумісної власності на спірну земельну ділянку у розмірі 57,33 % та виділити цю частку зі спільної власності земельної ділянки в натурі.
Позивачі за зустрічним позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просили визначити, що розмір їх часток у праві спільної сумісної власності на спірну земельну ділянку складає по 1/3 кожному.
За змістом частини першої статті 2 ЦПК України метою цивільного судочинства є саме ефективний захист прав та інтересів позивача. Отже, спосіб захисту цивільного права чи інтересу має бути ефективним, тобто призводити у конкретному спорі до того результату, на який спрямована мета позивача, - до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Застосування способу захисту має бути об'єктивно виправданим і обґрунтованим, тобто залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання, оспорення та спричинених відповідними діяннями наслідків (див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17).
Велика Палата Верховного Суду вже зауважувала, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п'ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов'язку пов'язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20).
Задоволення судом позовної вимоги має, з урахуванням вимог правовладдя (верховенства права), дозволити досягнути мети судочинства, зокрема реально відновити суб'єктивне право, яке порушив, оспорює або не визнає відповідач.
Суди попередніх інстанцій, частково задовольнивши позовні вимоги ОСОБА_1 , правильно визначили, що його ідеальна частка у спільній власності на земельну ділянку складає 57,33 %, у зв'язку з чим право спільної сумісної власності на земельну ділянку припинилось з виникненням права спільної часткової власності відповідно до ідеальних часток кожного з них.
Отже, оскільки ОСОБА_3 рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення позовних вимог про виділ частки ОСОБА_1 в натурі, у задоволенні яких відмовлено, не оскаржує, ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 касаційну скаргу не подавали, а ОСОБА_1 у відзиві на касаційну скаргу просив оскаржувані судові рішення залишити без змін, Верховний Суд, враховуючи принцип диспозитивності цивільного судочинства, приходить до висновку про залишення без змін рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду в частині позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права на частку у спільній сумісній власності на земельну ділянку в порядку спадкування за законом та визначення частки у спільній власності на земельну ділянку у розмірі 57,33 %.
Крім того, з урахуванням вищевикладеного, рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення позовних вимог позивачів за зустрічним позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визначення розміру часток у праві спільної сумісної власності на земельну ділянку, кадастровий номер 5624689500:06:040:0665, у розмірі по 1/3 частин кожному, підлягають залишенню без змін.
Співвласники спірної земельної ділянки не позбавлені права ставити питання про виділ їх частки із майна, що є у спільній частковій власності, який здійснюється у порядку, встановленому статтями 89, 120 ЗК України та статтями 364, 370, 377 ЦК України.
В цьому випадку такий виділ можливий і зі зміною розміру часток. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим, співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.
Отже, сторони не позбавлені права звернутися один до одного з позовами про виділ частки із майна (земельної ділянки), що є у спільній частковій власності, відповідно до розміру їх часток на будинок, що знаходиться на цій земельній ділянці.
У касаційній скарзі заявник як на підставу оскарження судових рішень посилається на неврахування апеляційним судом висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 19 січня 2022 року у справі № 489/2165/19.
У вказаній постанові розглядався спір про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за законом. За обставинами цієї справи, спадкодавцю позивача належало 34/100 частин домоволодіння, а також право спільної сумісної власності на земельну ділянку без визначення часток кожного (п'ять співвласників). В подальшому, у зв'язку з проведеними переобладнаннями та добудовами, здійсненими іншою співвласницею, на підставі ухвали Ленінського районного суду міста Миколаєва від 04 листопада 2003 року частки усіх співвласників домоволодіння були змінені з виділом у їх користування відповідних приміщень, споруд та будівель, внаслідок чого за батьком позивача було визнано право власності на 22/100 частки домоволодіння. Після смерті спадкодавця позивач прийняв спадщину, отримав свідоцтво про право на спадщину за законом на 22/100 частин житлового будинку, проте у видачі свідоцтва про право на спадщину на частину земельної ділянки відмовлено з посиланням на відсутність визначення розміру частки, яка належала померлому спадкодавцю. Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, Верховний Суд, задовольняючи частково позовні вимоги, визнав за позивачем в порядку спадкування за законом після смерті батька право власності на земельну ділянку, яка належала останньому на праві спільної сумісної власності. Вирішуючи спір, Верховний Суд виходив з того, що спадкодавець був співвласником земельної ділянки, яка належала п'ятьом особам на праві спільної сумісної власності без визначення часток, і це право перейшло до позивача. Проте враховуючи, що за життя батька позивача поділ або виділення його частки земельної ділянки не проводився, тому до позивача не перейшло право власності на частку земельної ділянки в порядку спадкування.
Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20), на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Правовідносини в наведеній справі і у справі, яка переглядається, не є подібними, оскільки у справі № 489/2165/19 позивач не заявляв вимог про визначення розміру частки земельної ділянки та виділ її в натурі, тому Верховний Суд, який перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, скасовуючи судові рішення та частково задовольняючи позов, сформував висновки відповідно до заявленої вимоги про визнання права власності на земельну ділянку.
Таким чином, немає підстав вважати, що апеляційний суд розглянув справу без врахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у наведеній постанові Верховного Суду, оскільки у справах були заявлені різні позовні вимоги.
Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права, зводяться до незгоди з висновками судів і переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
При цьому суд врахував усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Європейський суд з прав людини вказав, що міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України»).
Верховний суд, перевіряючи правильність застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не встановив.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Доводи касаційної скарги не дають підстави для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв'язку з наведеним, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в оскаржуваній частині - без змін.
Щодо судових витрат
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України встановлено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки у цій справі рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в оскаржуваній частині підлягають залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 400, 401, 402, 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Воронюк Катерина Юріївна, залишити без задоволення.
Рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 12 жовтня 2021 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 26 травня 2022 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права у спільній сумісній власності на земельну ділянку, з кадастровим номером 5624689500:06:040:0665, та визначення його частки у спільній власності на земельну ділянку, з кадастровим номером 5624689500:06:040:0665, у розмірі 57,33 %, а також в частині вирішення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визначення частки ОСОБА_2 у праві спільної сумісної власності на земельну ділянку, кадастровий номер 5624689500:06:040:0665, що розташована на АДРЕСА_1 , у розмірі 1/3 та визначення частки ОСОБА_3 у праві спільної сумісної власності на земельну ділянку, кадастровий номер 5624689500:06:040:0665, що розташована на АДРЕСА_1 , у розмірі 1/3, залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною
і оскарженню не підлягає.
Головуючий І. М. Фаловська
Судді В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
І. В. Литвиненко
В. В. Сердюк