УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 листопада 2023 року
м. Київ
справа № 761/21818/22
провадження № 61-15085ск23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
заінтересована особа- Головне управління Пенсійного фонду України
у місті Києві,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Горщар Сергій Васильович, на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 6 лютого 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересована особа - Головне управління Пенсійного фонду України
у місті Києві,
ВСТАНОВИВ:
У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернувся із заявою встановлення факту, що має юридичне значення, в якій просив встановити факт належності йому правовстановлюючого документа - диплома кваліфікованого робітника ГЗ № НОМЕР_1 та додатка до нього, які видані СПТУ № 46 в місті Євпаторія
від 14 липня 1993 року.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 6 лютого 2023 року відмовлено у відкритті провадження у справі.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою.
Постановою Київського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 6 лютого 2023 року - без змін.
Не погоджуючись з ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва
від 6 лютого 2023 року та постановою Київського апеляційного суду
від 19 вересня 2023 року, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Горщар С. В., подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати зазначені судові рішення і передати справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження, суд дійшов наступних висновків.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у пунктах 2 і 3 частини першої статті 389 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Підставою касаційного оскарження ухвали Шевченківського районного суду міста Києва від 6 лютого 2023 року та постанови Київського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року заявник вказує порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права. Зазначає, що правові підстави для відмови у відкритті провадження за його заявою відсутні.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник, зокрема, визначає відсутність у подібних правовідносинах висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах(пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
У випадку визначення підставою касаційного оскарження судового рішення
пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, касаційна скарга має містити вказівку на норму права, щодо якої відсутній висновок, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
До повноважень Верховного Суду, зокрема, належить вирішення питань щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, їх тлумачення під час розгляду справ.
Касаційний суд має забезпечувати формування єдиної судової практики шляхом надання відповідного тлумачення (правозастосування) норм права.
Про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики свідчить, зокрема, відсутність єдиного правового висновку Великої Палати Верховного Суду, наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному, велика кількість справ щодо вирішення подібних правовідносин, які перебувають на розгляді судів.
Зі змісту касаційної скарги вбачається, що заявником не обґрунтовано необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо норми права; не вказано про наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному, що свідчило б про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики.
Вивчивши зміст касаційної скарги, касаційний суд доходить висновку про відсутність у ній посилань на норму права, щодо якої відсутній висновок, та належного обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, і, відповідно, підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
Згідно з положеннями частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Згідно з частиною шостою статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
Зі змісту касаційної скарги і оскаржуваних ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції вбачається, що скарга заявника є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначених судових рішень.
Постановляючи ухвалу, Шевченківський районний суд міста Києва виходив з того, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства у зв'язку з неможливістю встановлення в судовому порядку тих фактів, про які просить заявник.
Залишаючи ухвалу суду першої інстанції без змін, апеляційний суд виходив з того, що судом першої інстанції не порушено норми процесуального права.
Судами першої та апеляційної інстанцій за матеріалами справи встановлено, що у жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернувся із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, в якій просив встановити факт належності йому правовстановлюючого документа - диплома кваліфікованого робітника ГЗ № НОМЕР_1 та додатка до нього, які видані СПТУ № 46 в місті Євпаторія
від 14 липня 1993 року.
Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина перша статті 293 ЦПК України).
Пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України визначено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Відповідно до частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (частина друга статті 315 ЦПК України).
В порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
При вирішенні питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов'язаний з'ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу.
Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження в ній.
Вказаний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Не можуть бути встановлені в судовому порядку факти щодо: трудового стажу (для призначення пенсій та допомоги по тимчасовій непрацездатності, нарахування надбавок та інших пільг); причин та ступеня втрати працездатності; групи інвалідності та часу її настання; проходження дійсної військової служби; участі у бойових діях, перебування на фронті, у партизанських загонах; одержання поранення, контузії в боях при захисті України, СРСР чи при виконанні інших обов'язків військової служби; визнання ветераном чи інвалідом Великої Вітчизняної війни; віку фізичної особи; закінчення учбового закладу й одержання відповідної освіти; усиновлення після смерті усиновленого чи усиновителя, якщо за життя після 1926 року воно не було належним чином оформлене; належності до певної національності; належності особі паспорта, військового квитка, квитка про членство в об'єднанні громадян, а також свідоцтв, які видаються органами реєстрації актів цивільного стану; тотожності осіб, а також імені, по батькові та прізвища осіб, по-різному записаних у документах; одержання урядових нагород; розкуркулювання та адміністративного виселення громадян; про встановлення належності до ветеранів та інвалідів війни; про встановлення факту винесення вироку або постановлення рішення суду щодо відповідної особи; набуття громадянства України громадянином іншої держави.
Основні правові, організаційні, фінансові засади функціонування системи вищої освіти, створює умови для посилення співпраці державних органів і бізнесу з закладами вищої освіти на принципах автономії закладів вищої освіти, поєднання освіти з наукою та виробництвом з метою підготовки конкурентоспроможного людського капіталу для високотехнологічного та інноваційного розвитку країни, самореалізації особистості, забезпечення потреб суспільства, ринку праці та держави у кваліфікованих фахівцях, визначає Закон України «Про вищу освіту».
Відповідно до статті 7 Закону України «Про вищу освіту» встановлюються такі види документів про вищу освіту (наукові ступені) за відповідними ступенями: диплом молодшого бакалавра; диплом бакалавра; диплом магістра; диплом доктора філософії/доктора мистецтва; диплом доктора наук.
Порядком замовлення на створення інформації, що відтворюється в документах про вищу освіту, та обліку документів про вищу освіту в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, затвердженого Наказом Міністерства освіти і науки України 6 березня 2015 року № 249, встановлено механізм замовлення на створення інформації, що відтворюється в документах про вищу освіту державного зразка за акредитованою освітньою програмою (спеціальністю, напрямом підготовки) та у власних документах про вищу освіту, виданих вищими навчальними закладами за неакредитованою освітньою програмою, а також обліку документів про вищу освіту та додатків до них.
За таких обставин у зв'язку з неможливістю встановлення в судовому порядку факту, про який просив ОСОБА_1 , його заява не підлягає розгляду не лише в порядку цивільного судочинства, а й у судовому порядку взагалі.
Вказаним спростовуються доводи касаційної скарги про те, що правові підстави для відмови у відкритті провадження відсутні.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Виходячи зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень, касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Горщар С. В., на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 6 лютого 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року є необґрунтованою, а наведені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про незаконність судових рішень.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд виходить із того, що у даній справі сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 7 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. При цьому право на суд не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, і такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року та пункт 27 рішення у справі «Пелевін проти України» від 20 травня 2010 року.
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
Оскільки оскаржувані ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції є законними і обґрунтованими, ухваленими з додержанням норм процесуального права й підстави для їх скасування відсутні, у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Горщар С. В., на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 6 лютого 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року суд відмовляє.
Керуючись статтями 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Горщар Сергій Васильович, на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва
від 6 лютого 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересована особа - Головне управління Пенсійного фонду України у місті Києві.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: С. О. Карпенко
В. М. Ігнатенко
І. М. Фаловська