УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 листопада 2023 року
місто Київ
справа № 686/10452/23
провадження № 61-14923ск23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,
вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16 червня 2023 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 26 вересня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до держави Україна, представник - Міністерство фінансів України, про відшкодування моральної шкоди,
ВСТАНОВИВ:
У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави Україна, представник - Міністерство фінансів України, про відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування позову зазначав, що йому завдана моральна шкода, яка полягає у душевних стражданнях з приводу невиконання рішення, ухваленого у його справі, внаслідок чого порушено його право на судовий захист.
Враховуючи викладене, просив суд стягнути 5 000 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням його права на судовий захист невиконанням постанови Верховного Суду у справі № 686/25511/20.
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16 червня 2023 року, залишеним без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 26 вересня 2023 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Суди відмовляючи у задоволенні позову, виходили з того, що ОСОБА_1 не доведено належними та допустимими доказами факт завдання йому моральної шкоди. Сам факт відсутності певного результату (виплати грошових коштів за судовим рішенням) не може бути достатнім підтвердженням того, що суб'єкт владних повноважень допустив протиправну бездіяльність за обставин, коли мав реальну можливість реалізувати своє повноваження.
14 жовтня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16 червня 2023 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 26 вересня 2023 року у цій справі.
Ухвалою Верховного Суду від 19 жовтня 2023 року касаційну скаргу залишено без руху з наданням строку для усунення недоліків касаційної скарги, а саме: запропоновано заявнику уточнити зміст касаційної скарги в частині посилання на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та вказати яку саме норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду і в яких саме постановах Верховного Суду, застосували суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях, а також надіслати суду копії уточненої редакції касаційної скарги та доданих до неї матеріалів відповідно до кількості учасників справи
16 листопада 2023 року від ОСОБА_1 на адресу Верховного Суду надійшли матеріали на усунення недоліків, а саме: заява про усунення недоліків касаційної скарги.
Тож, недоліки касаційної скарги усунуті.
У касаційній скарзі заявник, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
У касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження судових рішень міститься посилання на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду). Зокрема, заявник у касаційній скарзі зазначає, що суди в оскаржуваних висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц, 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц, від 12 грудня 2018 року у справах № 372/51/16-ц та № 570/3439/16-ц, від 30 січня 2019 року у справах № 552/6381/17 та № 569/17272/15-ц, від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц, від 03 липня 2019 року у справі № 750/1591/18-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц, від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17, від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц, від 09 лютого 2021 року у справі № 381/62/17, від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20, від 16 червня 2022 року у справі № 569/20510/19, від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19, від 01 березня 2023 року у справі № 925/556/21, Верховного Суду України від 01 червня 2016 року у справі № 920/1771/14.
Право, застосоване судом
Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій (частина третя статті 3 ЦПК України).
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
За змістом положень частини шостої статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
Із матеріалів касаційної скарги, змісту оскаржуваних судових рішень Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності оскаржуваних судових рішень чи їх невідповідності висновкам, викладених у наведених постановах Верховного Суду, щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі.
Такого висновку Верховний Суд дійшов з огляду на таке.
Встановлені судами обставини
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області у справі № 686/25511/20 від 04 лютого 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди відмовлено.
Постановою Хмельницького апеляційного суду від 10 серпня 2021 року змінено рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 04 лютого 2021 року, викладено його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. У іншій частині рішення місцевого суду залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 09 листопада 2022 року скасовано рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 04 лютого 2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 10 серпня 2021 року та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 1 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
Нормативно-правове обґрунтування
Відповідно до частини першої та пункту 9 частини другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу з застосуванням, зокрема, такого способу захисту, як відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
За загальним правилом зобов'язання з відшкодування шкоди (майнової та немайнової) є прямим наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб'єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. Водночас, одне і те ж правопорушення може призводити до негативних наслідків як у майновій, так і немайновій сферах, тобто виступати підставою для відшкодування майнової та моральної шкоди одночасно.
За змістом частини першої та другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, встановлене Конституцією та законами України.
Виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб'єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її завдання - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 612/3521/16-ц).
За загальним правилом, підставою виникнення зобов'язання з компенсації моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень, виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом - моральною шкодою (див. постанови Верховного Суду від 20 вересня 2021 року у справі № 686/8422/20 та від 03 лютого 2022 року у справі № 6869/13784/21).
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені правилами статті 1167 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи згаданих органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.
Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.
Тож, ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює державу, орган влади Автономної Республіки Крим або органи місцевого самоврядування, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
У пункті 32 постанови від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що, застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого правового акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 750/1591/18-ц Велика Палата Верховного Суду наголосила, що згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальність, презюмується.
Згідно зі статтею 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Відповідно до статті 48 ЦПК України позивачем і відповідачем у цивільному процесі можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
За змістом положень статті 58 ЦПК України держава бере участь у справі через відповідний орган державної влади відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади), або через представника.
Тож, у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема, і представляти державу в суді.
Аналогічний за змістом висновок сформульований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц.
З урахуванням наведеного, у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема, і представляти державу в суді орган, діями якого завдано шкоду.
Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. За змістом статей 1173, 1174 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини. Водночас потерпілий має довести належними доказами факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також факт того, що відповідач є заподіювачем шкоди (див. постанову Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 686/21800/21).
Тож, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні кожного окремого спору про відшкодування моральної шкоди необхідно встановити та довести наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення.
Висновки Верховного Суду
Звертаючись до суду з позовом, заявник посилався на те, що у зв'язку з невиконанням постанови Верховного Суду 09 листопада 2022 року у справі № 686/25511/20 про стягнення на його користь 1 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди йому завдана моральна шкода, яка полягає у душевних стражданнях.
Підставою відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 стало недоведення останнім завдання йому моральної шкоди.
Законодавством не покладається на позивача обов'язок доказування вини відповідача у завданні шкоди; діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.
Водночас потерпілий має довести належними доказами факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також факт того, що відповідач є заподіювачем шкоди.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди встановили недоведення заявником того, що йому завдано моральної шкоди внаслідок невиконання постанови Верховного Суду 09 листопада 2022 року у справі № 686/25511/20, що свідчить про відсутність складу правопорушення.
У зв'язку з наведеним висновок судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для відшкодування моральної шкоди є обґрунтованим.
Щодо доводів касаційної скарги
Посилання заявника на висновки Верховного Суду, сформульовані у постановах від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц, від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 09 лютого 2021 року у справі № 381/622/17, Верховного Суду України від 01 червня 2016 року № 920/1771/14 не заслуговують на увагу, оскільки вони стосуються загальних правил застосування судами норм матеріального права, виходячи з принципу jura novit curia («суд знає закони»), та не спростовують конкретних висновків судів попередніх інстанцій у цій справі.
Щодо висновків, сформульованих у постановах Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц, від 12 грудня 2018 року у справах № 372/51/16-ц та № 570/3439/16-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17, від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц,від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17, від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц, від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20, від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19, від 01 березня 2023 року у справі № 925/556/21, то вони стосуються питання ефективності способу захисту порушеного права. Суди попередніх інстанцій у цій справі не мотивували рішення про відмову у позові обранням позивачем неефективного способу захисту порушеного права.
Посилання заявника на висновки, сформульовані у постановах Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц та від 16 червня 2022 року у справі № 569/20510/19, є необґрунтованим, оскільки у цих справах правовідносини не є подібними до справи, про перегляд якої подано касаційну скаргу.
У справах № 750/1591/18-ц, № 216/3521/16-ц судами вирішувалися спори щодо захисту прав споживачів та стягнення банківського вкладу, а отже, висновки у цих справах не підлягають застосуванню до правовідносин, що виникли між сторонами у справі № 686/10452/23, про перегляд якої подано касаційну скаргу.
Правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 750/1591/18-ц не створюють підстав для встановлення неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права, оскільки виключно відмінність результату вирішення спору у цій справі і справі, про перегляд якої подано касаційну скаргу, не є безумовною підставою для висновку про неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах та відкриття касаційного провадження у справі.
Підсумовуючи, Верховний Суд у цій справі дійшов переконання, що висновки судів попередніх інстанцій ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, застосовано правильно, суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Оскільки правильне застосування судами норм матеріального та процесуального права є очевидним, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому відсутні підстави для відкриття касаційного провадження із підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16 червня 2023 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 26 вересня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до держави Україна, представник - Міністерство фінансів України, про відшкодування моральної шкоди відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді О. В. Ступак
І. Ю. Гулейков
С. О. Погрібний