Справа № 755/7198/23
Провадження №1-кп/755/1226/23
ВИРОК
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"04" грудня 2023 р. Дніпровський районний суд м. Києва (далі - Суд)
у складі головуючої судді ОСОБА_1 одноособово,
за участю:
секретаря судових засідань ОСОБА_2 ,
сторін кримінального провадження:
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 03 січня 2023 року за № 12023105040000009 за обвинуваченням
ОСОБА_4 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Києві, громадянин України, має вищу освіту, не працевлаштований, не одружений, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимий, зокрема, 16 березня 2022 року Печерським районним судом м.Києва за ч.1 ст.309 Кримінального кодексу (далі КК) України до 1 року обмеження волі згідно ст. 75, 76 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням строком на 1 рік; 18 вересня 2023 року Печерським районним судом м. Києва за ч. 2, 3 ст. 309 КК України, до позбавлення волі на строк 5 років 3 місяці,
у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 309 КК України в редакції Закону України № 2617-VIII від 22 листопада 2018 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень»
УСТАНОВИВ:
Суть питання, що вирішується судом
З обвинувального акта, складеного 31 травня 2023 року слідчою СВ Дніпровського УП ГУ НП у місті Києві ОСОБА_5 , та затвердженого того ж дня прокурором Дніпровської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_3 , слідує, що ОСОБА_4 , здійснив 02 січня 2023 року незаконне придбання та зберігання наркотичної речовини вчергове протягом року після засудження за ст. 309 вказаного Кодексу, тобто вчинив кримінальне правопорушення за ч. 2 наведеної статті КК.
Відповідно до ст. 91 Кримінального процесуального кодексу (далі КПК) України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню в т.ч. 1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення .
Тобто, особливості наведених правовідносин свідчать, що у провадженні необхідно надати відповідь на такі ключові питання: (1) чи вчиняв обвинувачений діяння, яке охоплюються складом кримінального правопорушення, передбаченого КК ?; (2) чи доведено стороною обвинувачення винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення ?; (3) як слід кваліфікувати діяння обвинуваченого, у випадку доведення його винуватості ?
Суд надає ствердні відповіді на наведені питання, з огляду на наступне.
Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення
02.01.2023, ОСОБА_4 , приблизно о 14 год. 00 хвилин вирішив незаконно придбати особливо небезпечну психотропну речовину, обіг якої заборонено - PVP (1-феніл-2-піролідин-1-іл-пентан-1-он) для власного вживання без мети збуту.
Реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на незаконне придбання та зберігання психотропної речовини, обіг якої заборонено - PVP (1-феніл-2-піролідин-1-іл-пентан-1-он), ОСОБА_4 , використовуючи власний мобільний телефон, через месенжер «Телеграм», замовив у невстановленої досудовим слідством особи психотропну речовину та направився до обумовленого раніше місця, координати якого він отримав, на пустирі поблизу будівель за адресою м. Київ, просп. Шухевича, 2-г, де приблизно о 16 год. 00 хв. 02.01.2023 забрав у визначеному місці, а саме поблизу залізничних колій, зіп-пакет зовні перемотаний клейкою стрічкою чорного кольору, всередині якого знаходилась порошкоподібна речовина блакитного кольору, що містить в своєму складі особливо небезпечну психотропну речовину, обіг якої заборонено - PVP (1-феніл-2-піролідин-1-іл-пентан-1-он), та поклав собі до шкарпетки на лівій нозі, тим самим прибав та почав незаконно зберігати при собі з метою подальшого особистого вживання, без мети збуту.
Цього ж дня, тобто 02.01.2023 за адресою: м. Київ, просп. Шухевича, 2-г працівниками поліції було виявлено та зупинено ОСОБА_4 , який повідомив, що у шкарпетці на лівій нозі у нього знаходиться згорток ( зіп-пакет перемотаний клейкою стрічкою чорного кольору) з порошкоподібною речовиною блакитного кольору, що містять у своєму складі особливо небезпечну психотропну речовину, обіг якої заборонено - PVP (1-феніл-2-піролідин-1-іл-пентан-1-он), де на місце було викликано слідчо-оперативну групу Дніпровського УП ГУНП у м. Києві.
В подальшому, 02.01.2023 у період часу з 19:23 по 19:27 під час проведення огляду місця події за адресою: м. Київ, просп. Шухевича, 2-г громадянин ОСОБА_4 , добровільно надав для вилучення з шкарпетки на лівій нозі згорток ( зіп-пакет перемотаний клейкою стрічкою чорного кольору) з порошкоподібною речовиною блакитного кольору, що містять у своєму складі особливо небезпечну психотропну речовину, обіг якої заборонено - PVP (1-феніл-2-піролідин-1-іл-пентан-1-он) масою 0,581 г., яку ОСОБА_4 , незаконно придбав та зберігав для власного вживання без мети збуту.
Стаття (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений
Згідно ч. 2 ст. 309 КК йдеться про незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту , вчинені за попередньою змовою групою осіб чи протягом року після засудження за цією статтею або якщо предметом таких дій були наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги у великих розмірах.
Мотиви суду
Відповідно Суд провівши судовий розгляд лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, виходить з наступного в своїх висновках.
Докази на підтвердження встановлених судом обставин та процедура розгляду
Згідно положень ст. 84 КПК доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
Тобто, докази - це єдність фактичних даних (даних про факти) та їх процесуальних джерел. Фактичні дані - це не факти об'єктивної дійсності, а відомості про них, що утворюють зміст доказів, за допомогою яких встановлюються факти і обставини, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні (див. постанову ККС ВС від 28 березня 2019 року в справі № 154/3213/16).
В цьому випадку, будучи допитаним, у порядку ст. 351 КПК, обвинувачений ОСОБА_4 , свою вину у вчиненні зазначеного кримінального правопорушення визнав повністю, дав покази, підтвердив обставини вчинення, викладені в установочній частині вироку, зокрема в частині часу, місця та способу, щиро розкаявся у вчиненому.
Вказав, що дійсно за наведеного у вироку алгоритму дій 02 січня 2023 року вчинив незаконне придбання та зберігання нарктичного засобу без мету збуту.
Останній також виразив готовність понести покарання за вчинене у межах своєї вини.
Крім повного визнання своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення обвинувачений просив визнати недоцільним дослідження доказів в частині обставин його вчинення, оскільки повністю погоджується з встановленими обставинами.
Згідно з ч. 3 ст. 349 КПК Суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з'ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз'яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
В цьому випадку, покази обвинуваченого в судовому засіданні послідовні і логічні, а тому не викликають сумнівів суду у правильності розуміння ним (і) змісту обставин, добровільності та істинності його позиції, (іі) наслідків в частині позбавлення права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Відповідно, Суд, у порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, визнав недоцільним дослідження доказів щодо обставин, які ніким не оспорюються, обмежившись допитом обвинуваченого, дослідженням, зібраних досудовим слідством матеріалів, що характеризують його особу, а також інших доказів, в яких викладені та посвідчені відомості, що мають значення для встановлення фактів і обставин кримінального провадження та інших з метою правильної кваліфікації дій обвинуваченого, у відповідності до положень Кримінального Кодексу України, приходить до висновку про повну доведеність вини обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 309 КК України, за обставин встановлених судом.
Щодо кваліфікації дій
Згідно ст. 2 КК підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом.
Верховний Суд у постанові від 05 квітня 2018 року в справі № 658/1658/16-к зазначає, що кваліфікація злочину - кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому Кримінальним кодексом, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.
За своєю суттю і змістом кваліфікація злочинів завжди пов'язана з необхідністю обов'язкового встановлення і доказування кримінально-процесуальними і криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб'єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК.
Відповідно до положень п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 26 квітня 2002 року «Про судову практику в справах про злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів» (зі змінами та доповненнями згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 р. № 16, далі - Постанова) регламентовано, що незаконним придбанням наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів чи прекурсорів необхідно вважати їх купівлю, обмін на інші товари або речі, прийняття як плати за виконану роботу чи надані послуги, позики, подарунка або сплати боргу, привласнення знайденого. Під незаконним зберіганням потрібно розуміти будь-які умисні дії, пов'язані з фактичним незаконним перебуванням наркотичних засобів, психотропних речовин їх аналогів чи прекурсорів у володінні винної особи (вона може тримати їх при собі, у будь-якому приміщенні, сховищі або в іншому місці). Відповідальність за незаконне зберігання наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів чи прекурсорів настає незалежно від його тривалості. Злочини, передбачені статями 307, 309 або 311 КК, визнаються закінченими з моменту вчинення однієї із зазначених у диспозиціях цих статей альтернативних дій.
PVP, згідно Постанови Кабінету Міністрів України № 770 від 06.05.2000 року «Про затвердження Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів», «Список № 2 особливо небезпечних психотропних речовин, обіг яких заборонено» в «Таблиці І», є особливо небезпечною психотропною речовиною, обіг якої заборонено.
З огляду на наведене та у світлі формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, Суд кваліфікує дії ОСОБА_4 , за ч. 2 ст. 309 КК України, оскільки він вчинив незаконне придбання та зберігання наркотичного засобу без мети збуту, вчинене протягом року після засудження за цією статтею.
Мотиви призначення покарання
Вирішуючи питання про обрання міри покарання обвинуваченому Суд, відповідно до ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Те, що згідно ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
З урахуванням того, що за частиною другою статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Конституційний Суд України в Рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004, досліджуючи принцип індивідуалізації юридичної відповідальності, зазначив таке: […] призначене судом покарання повинно відповідати ступеню суспільної небезпеки злочину, обставинам його вчинення та враховувати особу винного, тобто бути справедливим.
Згідно з принципом індивідуалізації юридичної відповідальності при призначенні покарання суд має враховувати обставини справи (як ті, що обтяжують, так і ті, що пом'якшують покарання) щодо всіх осіб незалежно від ступеня тяжкості вчиненого злочину […] (абзаци сьомий, восьмий підпункту 4.2 пункту 4 мотивувальної частини) .
В рішенні від 15 червня 2022 № 4-р(II)/2022 року Конституційний Суд України зазначає, що принцип індивідуалізації юридичної відповідальності […] має виявлятись не лише в притягненні до відповідальності особи, винної у вчиненні правопорушення, а й у призначенні їй виду та розміру покарання з обов'язковим урахуванням характеру вчиненого протиправного діяння, форми вини, характеристики цієї особи, можливості відшкодування заподіяної шкоди, […].
Отже, принцип домірності зобов'язує суд у кожному конкретному випадку домірно застосовувати види покарання та (або) інші заходи кримінально-правового характеру з огляду на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та низку інших фактів і обставин (п. 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 червня 2022 року № 1-р/2022)
Відповідно покарання, як захід державного реагування на осіб, котрі вчинили кримінальне правопорушення, є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності, роль і значення якого багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації, адже застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, на якому суд вирішує питання, визначені ч. 1 ст. 368 КПК, та яке виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки як самого правопорушення, так і особи, котра його вчинила.
Покарання завжди має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому призначення необхідного і достатнього покарання певною мірою забезпечує відчуття справедливості як у потерпілого, так і суспільства (див. постанову Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 10 червня 2020 року в справі № 161/7253/18).
В цій ситуації, обставинами, що пом'якшують покарання є
? щире каяття, яке полягає у визнанні у суді обставин регламентованих п. 1 ч. 2 ст. 91 КПК щодо подій кримінальних правопорушень у т.ч. час, місце, спосіб учинення.
Адже, щире розкаяння характеризує суб'єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася (див. п. 3 ПП ВСУ від 23 грудня 2005 року № 12 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності»).
Розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненного (див. постанову ККС ВС від 22 березня 2018 року в справі № 759/7784/15-к).
Обвинувачений висловив щирий жаль з приводу учинених дій та осуд своєї поведінки;
? активне сприяння розкриттю кримінальних правопорушень, що виразилось у активному сприянні у встановленні обставин регламентованих ст. 91 КПК України та розгляду провадження у порядку ч. 3 ст. 349 КПК.
Обставин, що обтяжують покарання, відповідно до ст. 67 КК України, не установлено.
Також, Суд враховує, що обвинувачений перебуває на обліку лікаря-нарколога; має місце проживання, стан здоров'я, спосіб життя (див. дані установочної частині цього рішення), що свідчить про те, що оточуюча його обстановка у сім'ї та побуті, виражає прийнятні соціальні зв'язки; позицію сторони обвинувачення; відношення обвинуваченого до вчиненого, ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, а саме: класифікацію за ст. 12 КК, особливості й обставини вчинення: форму вини, мотив і мету, спосіб, стадію вчинення, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали; поведінку під час та після вчинення злочинних дій та вважає за необхідне призначити покарання у межах санкції статті 309 КК у виді позбавлення волі із визначенням остаточного покарання у порядку ст. 70 КК, враховуючи вирок від 18 вересня 2023 року.
Суд переконаний, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК України, дана міра покарання є достатньою для виправлення обвинуваченого та попередження нових кримінальних правопорушень.
Дане покарання на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).
Тобто, як наслідок, формальні моменти не можуть бути вирішальними, головною є можливість у кожній конкретній справі оцінити основному мету застосування певного заходу та характер впливу на особу, які можуть істотно відрізнятися, навіть, за зовнішньої подібності відповідних примусових заходів, бо Суд стоїть на тій позиції, що незалежно від того, що вчинили злочинці, визнання їх людської гідності передбачає надання їм можливості ресоціалізувати себе за час відбування покарання з перспективою колись стати відповідальним членом вільного суспільства, що, у цій ситуації, при застосуванні саме такого покарання, є можливим.
Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винної адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, в той час, як покарання завжди призначається як відповідний захід примусу держави за вчинений злочин, виконує виправну функцію і водночас запобігає вчиненню нових злочинів як самим засудженим, так і іншими особами, зокрема, індивідуалізація покарання ґрунтується на прогностичній діяльності суду, з урахуванням того, що оптимальним орієнтиром такої діяльності є визначення покарання в тому обсязі, який був би достатнім для досягнення найближчої мети покарання - виправлення засудженого (див. постанову ВС від 10 червня 2020 року в справі № 161/7253/18), що власне і має місце, в цій ситуації, при застосуванні наведеного судом покарання щодо особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення.
Мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом
Також, у порядку ч. 4 ст. 70 КК, яка регламентує, що […] в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю кримінальних правопорушень, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими в статті 72 цього Кодексу, обвинуваченому слід зарахувати відбуте в частині покарання за вироком від 18 вересня 2023 року та обраховувати у підсумку початок такого строку з 23 березня 2023 року.
Процесуальні витрати вирішено відповідно до ч. 2 ст. 124 КПК України.
Питання щодо речових доказів суд вирішує у відповідності до ст. 100 КПК України.
На підставі викладеного та керуючись ст. 368-371, 373-374, 376 КПК України, Суд
УХВАЛИВ:
ОСОБА_4 визнати винуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 309 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки.
Відповідно до ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинання менш суворого покарання призначеного цим вироком більш суворим покаранням за вироком Печерського районного суду міста Києва від 18 вересня 2023 року, остаточно призначити ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років 3 (три) місяці.
В силу ч. 4 ст. 70 КК України в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю кримінальних правопорушень, зарахувати покарання, відбуте частково за попереднім вироком Печерського районного суду міста Києва від 18 вересня 2023 року, за правилами, передбаченими в статті 72 КК України, та як наслідок обрахувати з моменту його затримання - з 24 березня 2023 року.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави процесуальні витрати на проведення експертизи у розмірі 1 132,68 грн.
Речові докази: PVP- знищити.
Вирок може бути оскаржено протягом 30 днів з дня проголошення до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд м. Києва.
Копію судового рішення негайно після його проголошення вручити обвинуваченому, прокурору, іншим учасникам судового провадження та не пізніше наступного дня після ухвалення надіслати учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.
С у д д я ОСОБА_1