Справа № 156/736/23
Провадження № 1-кп/156/55/23
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 грудня 2023 року смт Іваничі
Іваничівський районний суд Волинської області в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
з секретарем судового засідання ОСОБА_2 ,
за участі:
прокурора ОСОБА_3 ,
представниці потерпілої адвоката ОСОБА_4 ,
обвинуваченого ОСОБА_5 ,
захисника адвоката ОСОБА_6 ,
при розгляді у відкритому судовому засіданні в залі суду № 1 в смт. Іваничі Волинської області кримінального провадження (№ за ЄРДР 12023030520000339 від 28.04.2023) за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст. 185 КК України,
ВСТАНОВИВ:
1.Щодо відкладення судового розгляду
1.1. Іваничівським районним судом Волинської області здійснюється розгляд кримінального провадження (№ за ЄРДР 12023030520000339 від 28.04.2023) за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст. 185 КК України. Чергове засідання щодо розгляду справи по суті було призначено на 04.12.2023 о 14 год 30 хв.
1.2. В судовому засіданні 29.08.2023 відповідно до ст. 349 КПК України визначено порядок дослідження доказів: здійснити допит потерпілих; дослідити письмові докази, зібрані під час досудового розслідування, надані до суду стороною обвинувачення; здійснити допит обвинуваченого.
1.3. Для участі в судовому засіданні, призначеному на 04.12.2023 о 14 год 30 хв, потерпілий ОСОБА_7 , на допиті котрого наполягає і сторона обвинувачення, і сторона захисту, не прибув. Всі інші присутні учасники судового розгляду вважали за необхідне відкласти судове засідання на іншу дату і час, забезпечивши можливість ОСОБА_7 прибути до суду та надати власні показання з приводу події кримінального правопорушення.
1.4. Згідно зі ст. 322 КПК України судовий розгляд відбувається безперервно, крім часу, призначеного для відпочинку; при цьому не вважаються порушеннями безперервності судового розгляду випадки відкладення судового засідання внаслідок неприбуття сторони або інших учасників кримінального провадження.
1.5. З огляду на це, суд вважає за необхідне для забезпечення прибуття до суду потерпілого ОСОБА_7 , відкласти судове засідання щодо розгляду кримінальної справи № 156/736/23 за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст. 185 КК України, на 20.12.2023 на 13 год 30 хв.
2. Щодо клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого
2.1. Крім того, ОСОБА_5 на підставі ухвали слідчого судді Нововолинського міського суду Волинської області від 12.07.2023 у справі № 165/2352/23, ухвали Іваничівського районного суду Волинської області від 29.08.2023 у справі № 156/736/23, ухвали Іваничівського районного суду Волинської області від 16.10.2023 у справі № 156/736/23, перебуває під вартою в Державній установі «Луцький слідчий ізолятор» (строк застосування запобіжного заходу визначено до 17.10.2023 включно). На теперішній час розгляд кримінальної справи № 156/736/23 не завершено.
2.2. Прокурор ОСОБА_8 20.11.2023 подав до суду клопотання про продовження на 60 днів строку дії раніше обраного відносно обвинуваченого ОСОБА_5 запобіжного заходу у виді тримання під вартою. Своє клопотання прокурор мотивує обґрунтованістю підозри ОСОБА_5 у скоєнні умисних тяжких злочинів проти власності, необхідністю забезпечити виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, наявністю ризиків з боку обвинуваченого в подальшому переховуватись від суду, скоювати інші правопорушення.
2.3. На думку прокурора, обвинувачений не є працевлаштованим, не має міцних соціальних зв'язків, під впливом суворості можливого покарання за скоєння тяжких злочинів обвинувачений може намагатись уникнути суду, наслідки та ризик втечі для обвинуваченого у цьому випадку можуть бути визнані менш небезпечними, ніж покарання за скоєний злочин та процедура його відбування. За твердженням прокурора, ОСОБА_5 , перебуваючи на волі, може вчинити інше кримінальне правопорушення, характер скоєних ним діянь, попередня судимість вказує на схильність до протиправних посягань на чужу власність.
2.4. Прокурор ОСОБА_3 в судовому засіданні підтримав клопотання, заявлене прокурором ОСОБА_8 , вважав необхідним продовжити застосування до ОСОБА_5 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки (на думку сторони обвинувачення) інші, більш м'які запобіжні заходи, не здатні нівелювати існування ризиків у кримінальному провадженні з боку цієї особи.
2.5. Представниця потерпілої особи - адвокат ОСОБА_4 підтримала клопотання прокурора, вважали обґрунтованою позицію щодо продовження строку тримання під вартою ОСОБА_5 ..
2.6. Обвинувачений ОСОБА_5 не заперечував своєї винуватості у скоєнні інкримінованих йому діянь, своєї причетності до подій викрадення майна потерпілих ОСОБА_7 та ОСОБА_9 , натомість заперечував викрадення ним велосипеда у потерпілого ОСОБА_10 , вказав, що останній надав йому велосипед у тимчасове користування з власної волі. При цьому обвинувачений указав, що не намагався переховуватись від органу досудового розслідування та суду, вирішення питання щодо продовження строку тримання під вартою залишив на розсуд суду.
2.7. Захисник ОСОБА_6 висловила в судовому засіданні думку стосовно того, що подальше застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою до обвинуваченого ОСОБА_5 є занадто суворим, стороною обвинувачення не доведено, а лише висунуто припущення про існування певних ризиків щодо обвинуваченого, адвокат вважала за можливе застосувати до свого підзахисного більш м'який запобіжний захід (домашній арешт).
2.8. Розглядуване клопотання сторони обвинувачення суд вирішує таким чином.
2.9. За змістом ч.1 ст. 92 КПК України, за загальним правилом, обов'язок доказування у кримінальному провадженні покладається на слідчого, прокурора.
2.10. Згідно зі ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому гл. 18 КПК.
2.11. Як зазначено у ч.4 ст. 176 (гл. 18 розд. ІІ) КПК України, під час судового провадження запобіжні заходи застосовуються судом за клопотанням прокурора.
2.12. Згідно зі ст. 177 (гл. 18 розд. ІІ) КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
2.13. При цьому підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити такі дії.
2.14. Згідно з ч.1 ст. 183 (гл. 18 розд. ІІ) КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти вказаним ризикам.
2.15. Строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів (ч.1 ст. 197 (гл. 18 розд. ІІ) КПК України).
2.16. Клопотання про продовження строку тримання під вартою має право подати прокурор не пізніше ніж за п'ять днів до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою (ч.1 ст. 199 (гл. 18 розд. ІІ) КПК України).
2.17. Оцінюючи наведені підстави для продовження у даній конкретній справі відносно ОСОБА_5 раніше обраного запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд звертає увагу на таке.
2.18. Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Органи державної влади, їхні посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19 Основного Закону). Ст. 29 Конституції України гарантується право кожної людини на свободу та особисту недоторканність.
2.19. Згідно зі ст. 9 Основного Закону чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
2.20. Україною 17.07.1997 ратифікована Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 1950), яка набрала чинності для України 11.09.1997. Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
2.21. При вирішенні питання про застосування запобіжного заходу при розгляді відповідних клопотань, слідчий суддя, суд щоразу зобов'язаний враховувати, що запобіжні заходи у кримінальному провадженні обмежують права особи на свободу та особисту недоторканність, гарантовані ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а тому можуть бути застосовані тільки за наявності законної мети та підстав, визначених КПК, з урахуванням відповідної практики Європейського суду з прав людини. Саме така правова позиція висловлена у п.1 листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04.04.2013 № 511-550/0/4-13 «Про деякі питання порядку застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування та судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України».
2.22. Вирішуючи питання про наявність обґрунтованої підозри, поняття якої не міститься в національному законодавстві, слід виходити з його визначення, наведеного у п.175 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» (заява № 42310/04) від 21.04.2011, де зазначено, що обґрунтована підозра - це існування фактів і інформації, які можуть переконати об'єктивного спостерігача, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення. Факти і інформація, якими сторона обвинувачення обґрунтовує причетність ОСОБА_5 до вчинення кількох умисних кримінальних правопорушень проти власності, в обвинувальному акті та реєстрі матеріалів досудового розслідування відображені з достатньою мірою для висновку про обґрунтованість повідомленої йому підозри.
2.23. Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 28.10.1994 у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» (Murray v. the United Kingdom), заява № 14310/88, зазначив, що факти, які викликають підозру, не обов'язково мають бути встановлені до ступеня, необхідного для засудження, що є завданням наступних етапів кримінального процесу. Як вбачається із додатків до обвинувального акта, стороною обвинувачення зібрані певні докази у кримінальному провадженні, котрі дозволяють об'єктивному спостерігачу з великим ступенем упевненості стверджувати про причетність ОСОБА_5 до скоєння кримінальних правопорушень (протоколи оглядів місць подій, протоколи допитів потерпілих, свідків, протоколи слідчих експериментів за участі ОСОБА_11 , висновки експертів, заяви ОСОБА_5 про з'явлення з зізнанням). Однак ці докази мають бути досліджені на більш пізніх етапах судового розгляду справи. Потерпіла ОСОБА_9 у своїх показаннях в суді підтвердила факт викрадення у неї з погребу продуктів домашнього консервування, висловила впевненість, що до крадіжки причетний ОСОБА_12 , який допомагав їй по господарству. Потерпілий ОСОБА_10 під час допиту в суді підтвердив викрадення у нього з гаража велосипеда, висловив упевненість, що до крадіжки причетний ОСОБА_12 , який допомагав його матері по господарству; потерпілий зауважив, що не надавав своєї згоди обвинуваченому на користування викраденим велосипедом, між ними не було жодних цивільно-правових угод з приводу цього майна.
2.24. Згідно з обвинувальним актом ОСОБА_11 органом досудового розслідування пред'явлені обвинувачення у скоєнні кількох тотожних умисних тяжких кримінальних правопорушень проти власності, за які санкція відповідної статті КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк до восьми років.
2.25. Обвинувачений не є працевлаштованим, не є одруженим, не має міцних соціальних зв'язків, не має постійного місця проживання, під впливом суворості можливого покарання за скоєння тяжких злочинів обвинувачений може намагатись уникнути суду, наслідки та ризик втечі для обвинуваченого у цьому випадку можуть бути визнані менш небезпечними, ніж покарання за скоєний злочин та процедура його відбування. Суд враховує на фоні складної суспільно-політичної обстановки в Україні, запровадженні в державі воєнного стану та збройної агресії російської федерації проти України високу імовірність виїзду особи на територію, котра є тимчасово непідконтрольною державній владі України, або за межі України, що тягнутиме за собою неминуче ускладнення процедури подальшого судового розгляду кримінальної справи.
2.26. Відтак, прокурором доведено існування щодо ОСОБА_5 ризику переховуватись від правосуддя.
2.27. Як убачається зі змісту документів, доданих прокурором до клопотання, обвинувачений раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності, відносно обвинуваченого 11.05.2023 Іваничівським районним судом Волинської області було ухвалено вирок, визнано ОСОБА_5 винним у скоєнні кримінального правопорушення проти власності, призначено покарання у виді 5 років позбавлення волі, від покарання його звільнено з іспитовим строком тривалістю 2 роки; водночас ОСОБА_5 з попереднього засудження належних для себе висновків не зробив і продовжив скоювати протиправні посягання на чужу власність.
2.28. Відтак, прокурором доведено існування щодо ОСОБА_5 ризику вчинити інше кримінальне правопорушення.
2.29. Аналізуючи у своїй правозастосовній практиці питання застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що тримання під вартою є винятковим видом запобіжного заходу та застосовується лише у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе відвернути певні ризики, при цьому обов'язково має бути розглянуто можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів (рішення у справі «Харченко проти України» від 10.02.2011, заява № 40107/02, п. 80).
2.30. У кримінальному провадженні можуть бути застосовані такі запобіжні заходи (ч. 1 ст. 176 КПК): особисте зобов'язання; особиста порука; застава; домашній арешт; тримання під вартою. Види цих заходів законодавцем наведено у порядку зростання ступеня суворості; відповідно найбільш м'яким запобіжним заходом є особисте зобов'язання, а найбільш суворим - тримання під вартою.
2.31. З урахуванням наданих раніше ОСОБА_5 в суді пояснень з приводу відсутності у нього власного житла (обвинувачений мешкає в с. Іванівка в будинку, котрий раніше належав його померлим «хрещеним», без будь-якого правого титулу), застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у виді домашнього арешту не є можливим, оскільки інакше вирішення цього питання порушуватиме право власника нерухомого майна на вільне володіння, користування, розпорядження таким майном (ст. 41 Конституції України). Сторона захисту не заявляла клопотань щодо допиту в суді власників будинку (спадкоємців колишніх власників) з приводу можливості використання належного їм житлового приміщення як місця утримання обвинуваченого у разі перебування під домашнім арештом, не надала до суду принаймні письмової згоди власників будинку (їхніх спадкоємців) на таке використання належного їм майна, не надала до суду правовстановлюючих документів на об'єкт нерухомості (або їхніх засвідчених копій).
2.32. Будь-якими особами, котрі заслуговували б на довіру, на час розгляду судом питання про продовження строку застосування відносно ОСОБА_5 запобіжного заходу у виді тримання під вартою не були взяті зобов'язання про те, що вони поручаються за виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків, а відтак, запобіжний захід у виді особистої поруки відносно згаданої особи не може бути застосовано.
2.33. Запобіжний захід у виді особистого зобов'язання є недостатнім для забезпечення виконання ОСОБА_5 процесуальних обов'язків у вказаному кримінальному провадженні з огляду на серйозність висунутих обвинувачень та на значну кількість правопорушень, скоєних цією особою впродовж відносно короткого проміжку часу.
2.34. Отже, підстави для обрання більш м'якого запобіжного заходу відносно ОСОБА_5 на теперішній час відсутні.
2.35. Суд зобов'язаний врахувати всі дійсні обставини справи і за наявності підстав, вичерпний перелік яких визначений в ст. 183 КПК України, застосувати винятковий вид запобіжного заходу.
2.36. Оцінюючи в сукупності особу ОСОБА_5 , обставини вчинення кримінальних правопорушень, необхідність забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також доведеність прокурором наявності обставин, передбачених ч.1 ст. 194 КПК України, існування відносно обвинуваченого двох ризиків з числа визначених ст. 177 КПК України, суд вважає за необхідне продовжити застосування відносно обвинуваченого раніше обраного запобіжного заходу у виді тримання під вартою. Суд продовжує строк тримання обвинуваченого під вартою до 50 днів (із можливістю внесення застави).
2.37. Продовжуючи застосування раніше обраного щодо обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд одночасно визначає заставу у розмірі 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб. Нормами ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» визначено розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб: з 1 січня 2023 року - 2684,00 грн.. Отже, в грошовому вираженні визначена судом сума застави становить 53680,00 грн., що з урахування матеріального стану обвинуваченого є достатнім для забезпечення виконання ОСОБА_5 обов'язків, встановлених КПК.
Керуючись ст. 7,8, 131, 176, 177, 178, 194, 322,325, 331 КПК України, суд
ПОСТАНОВИВ:
У зв'язку з неприбуттям для участі в призначеному судовому засіданні потерпілого ОСОБА_7 та необхідністю здійснення його допиту судовий розгляд кримінальної справи № 156/736/23 відкласти на 20.12.2023 на 13 год 30 хв.
Клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_5 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст. 185 КК України, задовольнити частково.
Продовжити дію обраного відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжного заходу у виді тримання під вартою у Державній установі «Луцький слідчий ізолятор» на строк п'ятдесят днів, тобто з 04.12.2023 по 22.01.2024 включно.
Визначити для обвинуваченого заставу в розмірі 20 (двадцяти) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, в грошовому вираженні - 53680 (п'ятдесят три тисячі шістсот вісімдесят) гривень 00 копійок.
Обвинувачений або заставодавець мають право в будь-який момент внести заставу в розмірі, визначеному в цій ухвалі, протягом строку дії цієї ухвали.
У разі внесення застави покласти на обвинуваченого ОСОБА_5 такі обов'язки: прибувати до прокурора або до суду за першою вимогою; не залишати територію с. Іванівки Володимирського району Волинської області без дозволу прокурора або суду; повідомляти прокурора або суд про зміну свого місця проживання.
Роз'яснити обвинуваченому ОСОБА_5 , що в разі внесення застави у визначеному в цій ухвалі розмірі оригінал документа з відміткою банку на підтвердження внесення застави повинен бути наданий уповноваженій особі Державної установи «Луцький слідчий ізолятор».
Після отримання та перевірки документа, що підтверджує внесення застави, уповноважена особа Державної установи «Луцький слідчий ізолятор» негайно має здійснити розпорядження про звільнення обвинуваченого з-під варти та повідомити усно та письмово головуючого суддю у даному кримінальному провадженні.
У разі внесення застави з моменту звільнення обвинуваченого з-під варти у зв'язку з внесенням застави, визначеної в цій ухвалі, обвинувачений зобов'язаний виконувати покладені на нього обов'язки, пов'язані з застосуванням запобіжного заходу у виді застави.
З моменту звільнення з-під варти у зв'язку з внесенням застави обвинувачений вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.
Роз'яснити обвинуваченому та заставодавцю, що у разі невиконання обов'язків заставодавцем, а також, якщо обвинувачений, будучи належним чином повідомленим, не з'явиться за викликом прокурора, суду без поважних причин чи не повідомить про причини своєї неявки, або якщо порушить інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов'язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору.
Копію цієї ухвали направити до Державної установи «Луцький слідчий ізолятор» - для виконання в частині обраного щодо обвинуваченого запобіжного заходу.
Строк дії цієї ухвали (в частині запобіжного заходу для обвинуваченого ОСОБА_5 ) встановити до 22.01.2024 включно.
Ця ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Ухвала суду може бути оскаржена (лише в частині продовження застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою) на підставі п.1-1 ч.2 ст. 395 КПК України безпосередньо до Волинського апеляційного суду впродовж п'яти днів з дня її проголошення (для особи, яка перебуває під вартою, строк подання апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення).
Суддя ОСОБА_1