Рішення від 22.11.2023 по справі 910/15808/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

22.11.2023Справа № 910/15808/19

Суддя Господарського суду міста Києва Спичак О.М., за участю секретаря судового засідання Тарасюк І.М., розглянувши матеріали справи

За первісним позовом Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит»

до Акціонерного товариства «Київмедпрепарат»

третя особа 1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб

третя особа 2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Національний банк України

третя особа 3, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтакт»

про стягнення 98600680,05 грн

за зустрічним позовом Акціонерного товариства «Київмедпрепарат»

до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит»

про визнання недійсним пункту договору

за позовом третьої особи, яка

заявляє самостійні вимоги щодо

предмета спору Акціонерного товариства «Галичфарм»

до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит»

про визнання недійсним пункту договору

Представники учасників справи:

від позивача (відповідача за зустрічним позовом): Кузьмік Д.В.;

від відповідача (позивача за зустрічним позовом): Терещенко Л.В.;

від третьої особи 1: Кузьмік Д.В.;

від третьої особи 2: Клименко О.В.;

від третьої особи 3: не з'явився;

від АТ «Галичфарм»: Костенко К.О.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

08.11.2019 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» з вимогами до Публічного акціонерного товариства «Київмедпрепарат» про стягнення 381422107,76 грн заборгованості, в тому числі:

1) 114932013,08 грн за Договором про невідновлювальну кредитну лінію від 13.06.2008 №1253м-18, що складається з: 77184941,83 грн простроченої заборгованості по основному договору, 2084885,94 грн. простроченої заборгованості по відсотках, 34275000,00 грн. простроченої заборгованості по щомісячній комісії, 2892665,22 грн. пені за прострочення заборгованості по основному боргу, відсотках та комісії;

2) 184687649,20 грн за Договором про мультивалютну кредитну лінію від 16.12.2008 №1276м-08, що складається з: 126471142,02 грн простроченої заборгованості по основному договору, 896905,59 грн. простроченої заборгованості по відсотках, 52430000,00 грн. простроченої заборгованості по щомісячній комісії, 4889601,59 грн. пені за прострочення заборгованості по основному боргу, відсотках та комісії;

3) 81802445,48 грн за Договором про мультивалютну кредитну лінію від 01.09.2008 №1267м-08, що складається з: 79291500,00 грн простроченої заборгованості по щомісячній комісії, 2510945,48 грн. пені за прострочення заборгованості по відсотках та комісії.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.11.2019 позову заяву Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» повернуто заявнику без розгляду.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.12.2019 ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.11.2019 у справі №910/15808/19 скасовано, матеріали справи №910/15808/19 направлено до Господарського суду міста Києва для розгляду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва 20.01.2020 роз'єднано позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до Публічного акціонерного товариства «Київмедпрепарат» про стягнення 381422107,76 грн., виділивши їх у самостійні провадження, зокрема, позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до Публічного акціонерного товариства «Київмедпрепарат» про стягнення 114932013,08 грн. заборгованості за Договором про невідновлювальну кредитну лінію від 13.06.2008 №1253м-08 вирішено розглядати в межах справи №910/15808/19.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.03.2020 відкрито провадження у справі №910/15808/19, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 02.04.2020, залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.

27.03.2020 до Господарського суду міста Києва від Публічного акціонерного товариства «Київмедпрепарат» надійшов відзив на позовну заяву.

15.04.2020 до Господарського суду міста Києва від Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» надійшла відповідь на відзив, яку суд долучив до матеріалів справи.

22.06.2020 до Господарського суду міста Києва від Публічного акціонерного товариства «Київмедпрепарат» надійшов зустрічний позов про визнання недійсним п. 2.6 Договору про мультивалютну кредитну лінію №123м-08 від 13.06.2008 з наступними змінами і доповненнями.

22.06.2020 до Господарського суду міста Києва від Публічного акціонерного товариства «Київмедпрепарат» надійшов відзив на позовну заяву (в новій редакції), який суд долучив до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.06.2020 прийнято зустрічний позов Публічного акціонерного товариства «Київмедпрепарат» до спільного розгляду з первісним позовом Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит».

17.07.2020 до Господарського суду міста Києва від Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог.

Крім того, відповідачем за зустрічним позовом подано відзив на зустрічний позов, в якому було заявлено про застосування позовної давності.

10.08.2023 позивачем за зустрічним позовом подано відповідь на відзив, яку суд долучив до матеріалів справи.

20.08.2020 до Господарського суду міста Києва від Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач за первісним позовом просив суд стягнути з відповідача заборгованість у сумі 98600680,05 грн, з яких: сума основного боргу у розмірі 47184941,83 грн, заборгованість по процентам у розмірі 3881612,21 грн, заборгованість по комісії у розмірі 34275000,00 грн, пеня за прострочення погашення заборгованості за кредитом у розмірі 8835653,50 грн, пеня за прострочення погашення процентів у розмірі 194970,45 грн, пеня за прострочення сплати комісії у розмірі 4228502,05 грн.

30.11.2020 до Господарського суду міста Києва від Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, у прийнятті якої судом було відмовлено, оскільки вказана заява подана з пропущенням строку, встановленого Господарським процесуальним кодексом України, для її подання.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.12.2020 у справі №910/15808/19 первісний позов задоволено частково; стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Київмедпрепарат» на користь Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» 41434941 грн 83 коп. простроченої заборгованості по основному договору, 1391728 грн 43 коп. простроченої заборгованості по сплаті відсотків за користування кредитом, 34275000 грн 00 коп. комісії за користування кредитом, 8835653 грн 50 коп. пені за прострочення погашення основної заборгованості, 194970 грн 45 коп. пені за прострочення сплати відсотків за користування кредитом, 4228502 грн 05 коп. пені за прострочення сплати комісії та судовий збір у розмірі 672350 грн 00 коп. Провадження у справі в частині 5750000 грн 00 коп. простроченої заборгованості по основному договору та 2489883 грн 78 коп. простроченої заборгованості по сплаті відсотків за користування кредитом закрито. У задоволенні зустрічного позову Публічного акціонерного товариства «Київмедпрепарат» до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» про визнання недійсним пункту 2.6. Договору про невідновлювальну кредитну лінію від 13.06.2008 № 1253м-08 відмовлено.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.03.2021 призначено у справі №910/15808/19 судову економічну експертизу, на вирішення експертів поставлено питання: 1) Чи підтверджується первиними бухгалтерськими документами наданий до суду Публічним акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» розрахунок простроченої заборгованості по сплаті 42184941 грн 83 коп. - простроченої заборгованості по основному договору, 5830196 грн. 19 коп. - простроченої заборгованості по сплаті відсотків за користування кредитом, 34275000 грн. 00 коп. - комісії за користування кредитом, 8835653 грн. 50 коп. - пені за прострочення погашення основної заборгованості, 194970 грн. 45 коп. - пені за прострочення сплати відсотків за користування кредитом, 4228502 грн. 05 коп. - пені за прострочення сплати комісії умовам укладеного між банком та AT «Київмедпрепарат» Договору про мультивалютну кредитну лінію № 1253м-08 від 13.06.2008 року з наступними змінами і доповненнями, станом на 30.11.2020 року з врахуванням позиції викладеної в п.п. 48-55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 по справі № 444/9519/12? 2) Який документально підтверджений розмір простроченої заборгованості по основному договору, простроченої заборгованості по сплаті відсотків за користування кредитом, комісії за користування кредитом, пені за прострочення погашення основної заборгованості, пені за прострочення сплати відсотків за користування кредитом, пені за прострочення сплати комісії у Акціонерного товариства «КИЇВМЕДПРЕПАРАТ» перед Публічним акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» за Договором про мультивалютну кредитну лінію № 1253м-08 від 13.06.2008 року станом на 07.12.2020?

Вказаною ухвалою суду зупинено апеляційне провадження у справі №910/15808/19 до надання висновку судової експертизи та повернення матеріалів справи.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.11.2022 рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2020 у справі №910/15808/19 залишене без змін.

Постановою Верховного Суду від 12.04.2023 постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.11.2022 та рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2020 у справі №910/15808/19 скасовано, справу №910/15808/19 направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Внаслідок проведеного автоматизованого розподілу справу №910/15808/19 передано на розгляд судді Спичака О.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.05.2023 справу №910/15808/19 прийнято до свого провадження суддею Спичаком О.М, підготовче засідання призначено на 07.06.2023.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.06.2023 залучено до участі у справі №910/15808/19 третю особу 2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача за первісним позовом (Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит») - Національний банк України.

07.06.2023 до Господарського суду міста Києва від третьої особи 1 надійшла заява про застосування строків позовної давності щодо зустрічного позову.

07.06.2023 до Господарського суду міста Києва від Публічного акціонерного товариства «Київмедпрепарат» надійшли письмові пояснення, які суд долучив до матеріалів справи, та клопотання про призначення у справі повторної судової експертизи.

У підготовчому засіданні 07.06.2023 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 28.06.2023.

22.06.2023 до Господарського суду міста Києва від третьої особи 2 надійшли письмові пояснення, які суд долучив до матеріалів справи.

У підготовчому засіданні 28.06.2023 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про проводження строку підготовчого провадження на 30 днів та про відкладення підготовчого засідання на 12.07.2023.

У підготовчому засіданні 12.07.2023 судом було відмовлено у задоволенні клопотання Публічного акціонерного товариства «Київмедпрепарат» про призначення у справі повторної судової експертизи, постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 02.08.2023.

21.07.2023 до Господарського суду міста Києва від третьої особи 1 надійшли письмові пояснення, які суд долучив до матеріалів справи.

31.07.2023 до Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтакт» надійшла заява про залучення вказаного товариства до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

02.08.2023 ухвалою Господарського суду міста Києва було залучено до участі у справі у якості третьої особи 3, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача за первісним позовом - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтакт».

У підготовчому засіданні 02.08.2023 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 06.09.2023.

06.09.2023 від Акціонерного товариства «Галичфарм» як третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору надійшла позовна заява про визнання пункт 2.6 Договору про невідновлювальну кредитну лінію № 1253м-08 від 13.06.2008 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством «Банк «Фінанси та кредит» та Акціонерним товариством «Київмедпрепарат», з наступними змінами і доповненнями, недійсним з моменту ухвалення рішення суду.

У підготовчому засіданні 06.09.2023 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 27.09.2023.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.09.2023 позовну заяву третьої особи із самостійними вимогами Акціонерного товариства «Галичфарм» залишено без руху, встановлено строк та спосіб усунення недоліків позовної заяви.

18.09.2021 на адресу Господарського суду міста Києва від третьої особи зі самостійними вимогами надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, на виконання вимог ухвали.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.09.2023 прийнято позовну заяву третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору - Акціонерного товариства «Галичфарм» до розгляду, об'єднано позовну заяву третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, Акціонерного товариства «Галичфарм» у справі №910/15808/19 в одне провадження з первісним та зустрічним позовами.

У підготовчому засідання 27.09.2023 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 25.10.2023.

16.10.2023 до Господарського суду міста Києва від Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» надійшов відзив на позов третьої особи з самостійними вимогами, в якому, в тому числі, заявлено про застосування позовної давності.

У підготовчому засіданні 25.10.2023 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 08.11.2023.

07.11.2023 до Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю «Таймкол» як від третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, надійшли позовні заяви (вх. №17155/23, №17156/23, №17157/23) про визнання недійсним пункту договору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.11.2023 повернуто Товариству з обмеженою відповідальністю «Таймкол» як третій особі, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору у справі №910/15808/19, позовні заяви (вх. №17155/23, №17156/23, №17157/23) про визнання недійсним пункту договору.

У судовому засіданні 08.11.2023 представник Акціонерного товариства «Галичфарм» заявив усне клопотання про заміну сторони у справі - з Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» на Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтакт».

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.11.2023 відмовлено у задоволенні вказаної усної заяви.

У судовому засіданні 08.11.2023 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення судового засідання на 22.11.2023.

09.11.2023 Публічним акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» подано заяву про застосування строків позовної давності.

У судовому засіданні 22.11.2023 представник позивача за первісним позовом (Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит») надав усні пояснення по справі, позовні вимоги за первісним позовом підтримав у повному обсязі, проти задоволення зустрічного позову та позову третьої особи з самостійними вимогами заперечив.

Представник позивача за зустрічним позовом (Акціонерного товариства «Київмедпрепарат») у судовому засіданні 22.11.2023 надав усні пояснення по справі, позовні вимоги за зустрічним позовом підтримав у повному обсязі, проти задоволення первісного позову заперечив.

Представник третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у судовому засіданні 22.11.2023 надав усні пояснення по справі, власні позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представники третьої особи 1 та третьої особи 2 у судовому засіданні 22.11.2023 надали усні пояснення по справі, представник третьої особи 3 у судове засідання не з'явився, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином в порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України.

У судовому засіданні 22.11.2023 судом було закінчено розгляд справи по суті та оголошено вступну і резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

13.06.2008 між Публічним акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» (банк) та Публічним акціонерним товариством «Київмедпрепарат» (позичальник) укладено Договір про не відновлювальну кредитну лінію №1253-08, відповідно до умов якого банк надає позичальнику кредит на загальну суму 50000000,00 грн, а позичальник зобов'язується їх повернути до 12.06.2010 відповідно до Графіку погашення кредитної лінії, та сплатити за користування кредитними коштами проценти.

Відповідно до п. 3.1 Договору про не відновлювальну кредитну лінію №1253-08 від 13.06.2008 позичальник сплачує банку проценти за користування кредитом у валюті кредиту за ставкою 10% річних за період з дня видачі кредиту до строку повернення кредиту, який вказано у п. 2.4 договору; у випадку порушення позичальником строків погашення - 20% річних від суми невиконаного зобов'язання за період з моменту непогашення заборгованості до дня погашення заборгованості% 20% річних за період з 13.06.2010 до дня погашення заборгованості.

У подальшому між сторонами неодноразово укладалися додаткові угоди до Договору про не відновлювальну кредитну лінію №1253-08 від 13.06.2008 щодо зміни розміру кредитної лінії, максимального ліміту заборгованості, розміру процентів, комісійної винагороди, строку повернення кредитних коштів та інших умов договорів.

Так, додатковою угодою від 22.12.2008 до договору змінено назву договору на «договір мультивалютної кредитної лінії № 1253м-08 від 13.06.2008» та встановлено розмір ліміту максимальної заборгованості - 84402000,00 грн.

Додатковою угодою від 14.04.2015 до Договору мультивалютної кредитної лінії № 1253м-08 від 13.06.2008 встановлено строк повернення коштів по кредиту до 10.06.2016.

Між сторонами укладено додаткову угоду до договору мультивалютної кредитної лінії № 1253м-08 від 13.06.2008, якою сторони передбачили процентну ставку у розмірі 16,7% відповідно до абзацу другого підпункту б) та абзацу першого підпункту в) пункту 3.1. договору.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.09.2016, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.12.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 28.03.2017, у справі №910/14053/16 за позовом Публічного акціонерного товариства «Київмедпрепарат» до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» про внесення змін до договорів позов задоволено частково.

Вказаним рішенням внесено зміни, зокрема, до Кредитного договору № 1253м-08 від 13.06.2008 з подальшими змінами та доповненнями, укладеного між Публічним акціонерним товариством Банк «Фінанси та Кредит» та Публічним акціонерним товариством «Київмедпрепарат», в частині встановлення та продовження строків (термінів) повернення кредитних коштів та сплати нарахованих за ними процентів на 36 місяців, починаючи з 01 жовтня 2016 року по 01 жовтня 2019 року, з встановленням порядку повернення (погашення) заборгованості по всіх видах платежів: шляхом викладення положень договору у наступних редакціях, а саме:

- відповідної частини абзацу 1 пункту 1.1. договору в наступній редакції: «…, а Позичальник зобов'язується повернути отримані в рахунок кредитної лінії грошові кошти до 01 жовтня 2019 року»;

- абзацу 1 пункту 2.5. договору у наступній редакції: «Позичальник зобов'язується повернути отримані кредитні кошти та сплатити комісійну винагороду Банку до 01 жовтня 2019 року»;

- абзацу 4 та 5 пункту 2.6. договору щодо порядку та строків виплати комісійної винагороди вилучити;

- пункту 3.4. договору в наступній редакції: «Нарахування процентів за користування кредитними коштами здійснюється щомісячно. Проценти, нараховані до 01 жовтня 2016 року та непогашені Позичальником, підлягають сплаті з 01 квітня 2019 року по 01 жовтня 2019 року щомісячно пропорційно рівними платежами.

Сплата процентів, які підлягають нарахуванню за користування кредитними коштами за період з 01 жовтня 2016 року по 01 жовтня 2019 року здійснюється щомісячно в строк з 26 числа кожного наступного місяця після місяця, в якому нараховуються проценти, та не пізніше за останній робочий день такого наступного місяця.

Позичальник сплачує проценти за останній звітній період (тобто звітній період, в якому настає термін повернення кредиту) не пізніше за термін повернення кредиту, що вказаний в п. 1.1. цього Договору.

Якщо Позичальник скористається своїм правом достроково повернути отримані кредитні кошти, тобто достроково погасити заборгованість за всім кредитом або його частиною, то одночасно з погашенням заборгованості за кредитом (чи його частиною) Позичальник зобов'язаний сплатити Банку проценти за увесь строк користування, нараховані на суму заборгованості за кредитом (на частину заборгованості за кредитом, яка погашається) до терміну його погашення.».

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.04.2017 у справі № 910/14053/16 заяву Публічного акціонерного товариства «Київмедпрепарат» про роз'яснення рішення суду задоволено.

Даною ухвалою роз'яснено рішення Господарського суду міста Києва від 13.09.2016 у справі №910/14230/16 таким чином: з прийняттям та набранням законної сили рішенням Господарського суду м. Києва від 13.09.2016 року у справі №910/14053/16, яким внесено зміни до Кредитного договору № 1253м-08 від 13.06.2008 р., укладеного між Публічним акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» та Публічним акціонерним товариством «Київмедпрепарат», враховуючи, що терміни (строки) повернення кредитних коштів, сплати нарахованих процентів продовжено до 01 жовтня 2019 року, з встановленням порядку повернення (погашення) заборгованості по всіх видах платежів, у ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» відсутні підстави для:

застосування процентної ставки у розмірі 16,7%, відповідно до абзацу другого підпункту б) пункту 3.1. Кредитного договору № 1253м-08 від 13.06.2008 р., та абзацу першого підпункту в) пункту 3.1 Кредитного договору № 1253м-08 від 13.06.2008 р., при розрахунку процентів, нарахованих до 01 жовтня 2016 року, - до настання кінцевого строку повернення кредитних коштів та сплати всіх платежів, встановлених Рішенням Господарського суду м. Києва від 13.09.2016 р. у справі № 910/14053/16;

нарахування пені, яка передбачена п. 7.1. Кредитного договору № 1253м-08 від 13.06.2008 р., - до настання кінцевих строків повернення кредитних коштів та сплати всіх платежів, встановлених рішенням Господарського суду м. Києва від 13.09.2016 р. у справі №910/14053/16.

Звертаючись з даним позовом до суду (відповідно до заяви про зменшення розміру позовних вимог, поданої до суду 20.08.2020), банк просить суд стягнути з позичальника (Публічного акціонерного товариства «Київмедпрепарат») заборгованість у загальному розмірі 98600680,05 грн, з яких: сума основного боргу у розмірі 47184941,83 грн, заборгованість по процентам у розмірі 3881612,21 грн, заборгованість по комісії у розмірі 34275000,00 грн, пеня за прострочення погашення заборгованості за кредитом у розмірі 8835653,50 грн, пеня за прострочення погашення процентів у розмірі 194970,45 грн, пеня за прострочення сплати комісії у розмірі 4228502,05 грн.

Зустрічний позов та позов третьої особи з самостійними вимогами про визнання недійсним пункту 2.6 Договору мультивалютної кредитної лінії № 1253м-08 від 13.06.2008 обгрунтовано тим, що умови договору, якими передбачено обов'язок боржника сплачувати комісію за користування кредитом, суперечать положенням частини 1 статті 1048, статті 1054, статті 1056-1 Цивільного кодексу України та принципам справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства, що є підставою для визнання пункту 2.6 договору недійсним відповідно до статей 203, 215 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 5 ст. 310 Господарського процесуального кодексу України висновки суду касаційної інстанції, у зв'язку з якими скасовано судові рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

Направляючи справу №910/15808/19 на новий розгляд Верховний Суд у постанові від 12.04.2023 вказав, що вирішуючи спір у справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій, обмежившись посиланням на відсутність правових підстав для визнання недійсним пункту 2.6 Договору від 13.06.2008 № 1253м-08, не обґрунтували свої висновки для такої відмови саме обставинами, на які посилалося АТ «Київмедпрепарат» в обґрунтування своїх вимог; при цьому судами не було надано оцінки тій обставині, що до цього договору, у тому числі і до оспорюваного пункту, неодноразово вносилися зміни, тому не встановивши, у якій саме редакції змін оспорюваний пункт договору, за відповідними позовними вимогами, не відповідає положенням законодавства, а також не обґрунтувавши наявність/відсутність порушеного права позивача за цими вимоги, суди дійшли передбаченого висновку про відмову в задоволенні таких позовних вимог.

Крім того, Верховний Суд зазначив, що судами попередніх інстанцій не встановлено обставин, що мають значення для вирішення цієї справи, не надано відповідної оцінки умовам договору, укладеного між сторонами у справі, належним чином не з'ясовано обставини, якими позивач обґрунтував позовні вимоги, та не надано оцінки доказам, наданим на їх підтвердження.

Так, частково задовольнивши позовні вимоги банку про стягнення 41434941,83 грн простроченої заборгованості за основним договором, 1391728,43 грн простроченої заборгованості зі сплати відсотків за користування кредитом, 34275000,00 грн комісії за користування кредитом, 8835653,50 грн пені за прострочення погашення основної заборгованості, 194970,45 грн пені за прострочення сплати відсотків за користування кредитом, 4228502,05 грн пені за прострочення сплати комісії, суди у своїх рішеннях не зазначили, за яким саме розрахунком Банку заявлених до стягнення сум, було визначено таку заборгованість і на підставі яких умов (пунктів) договору від 13.06.2008 № 1253м-08, у якій редакції.

При цьому, встановивши при розгляді цієї справи, що до зазначеного договору на підставі рішення суду в справі №910/14053/16, що набрало законної сили і є обов'язковим до виконання, внесено зміни, у тому числі в частині встановлення та продовження строків (термінів) повернення кредитних коштів та сплати нарахованих за ними процентів з встановленням порядку повернення (погашення) заборгованості по всіх видах платежів шляхом викладення положень договору у відповідних редакціях, суди попередніх інстанцій взагалі не зазначили в судових рішеннях, чи відповідає здійснений банком розрахунок сум заборгованості, тим умовам, що було встановлено рішенням суду в справі №910/14053/16.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача за первісним позовом підлягають частковому задоволенню, а позовні вимоги позивача за зустрічним позовом та позовні вимоги третьої особи з самостійними вимогами задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення про позику, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

У відповідності до норм статті 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Судом встановлено, що на виконання умов Договору мультивалютної кредитної лінії № 1253м-08 від 13.06.2008 банк надав позичальнику (Публічному акціонерному товариству «Київмедпрепарат») кредитні кошти у загальному розмірі 87653000,00 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та визнавалось відповідачем за первісним позовом у заявах по суті справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановлено судом, рішенням Господарського суду міста Києва від 13.09.2016, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.12.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 28.03.2017, у справі №910/14053/16 за позовом Публічного акціонерного товариства «Київмедпрепарат» до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» про внесення змін до договорів позов задоволено частково.

Як вбачається з матеріалів справи, позичальник не у повному обсязі виконав свій обов'язок з повернення кредитних коштів на користь банку, у зв'язку з чим банк звернувся до суду з даним позовом про стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 47187941,83 грн (відповідно до заяви про зменшення розміру позовних вимог, поданої суду 20.08.2020, яка була прийнята судом до розгляду).

Крім того, під час розгляду судом даної справи (в тому числі в судах апеляційної та касаційної інстанції) позичальником були сплачені грошові кошти (тіло кредиту) у загальному розмірі 6500000,00 грн (27.05.2020 - 5000000,00 грн, 28.09.2020 - 250000,00 грн, 28.10.2020 - 250000,00 грн, 23.11.2020 - 250000,00 грн, 17.12.2020 - 250000,00 грн, 27.01.2021 - 250000,00 грн, 25.02.2021 - 250000,00 грн), що підтверджується платіжними дорученнями, копії яких наявні в матеріалах справи.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Таким чином, враховуючи, що предмет спору про стягнення 6500000,00 грн припинив своє існування після звернення позивача з даним позовом до суду та відкриття провадження у даній справі, суд дійшов висновку закрити провадження у справі №910/15808/19 в частині позовних вимог про стягнення з Публічного акціонерного товариства «Київмедпрепарат» заборгованості за кредитом у розмірі 6500000,00 грн.

Отже, станом на дату розгляду справи у суді заборгованість Публічного акціонерного товариства «Київмедпрепарат» за Договором мультивалютної кредитної лінії № 1253м-08 від 13.06.2008 в частині тіла кредиту становить 40684941,83 грн.

Що стосується позовних вимог про стягнення з Публічного акціонерного товариства «Київмедпрепарат» процентів за користування кредитом у розмірі 3881612,21 грн, суд зазначає наступне.

З розрахунку заборгованості, долученого позивачем за первісним позовом до заяви про зменшення розміру позовних вимог (подана до суду 20.08.2020), вбачається, що за період з 13.06.2008 по14.05.2020 банком були нараховані позичальнику проценти за користування кредитом у загальному розмірі 108527675,71 грн, з яких відповідачем за первісним позовом було сплачено 104646063,50 грн., з огляду на що заборгованість Публічного акціонерного товариства «Київмедпрепарат» зі сплати процентів за користування кредитом становила 3881612,21 грн.

Зважаючи на вказівки Верховного Суду, суд зазначає, що заборгованість за процентами, яка становить суму 3881612,21 грн., є заборгованістю саме за процентами, які нараховані не на строкову суму боргу, а на прострочену суму боргу (тобто, на суму боргу за кредитом, яка існувала станом на 01.10.2019 - строк повернення кредиту).

Поняття «строк договору», «строк виконання зобов'язання» та «термін виконання зобов'язання» згідно з приписами Цивільного кодексу України мають різний зміст.

Відповідно до частини першої статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін -календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 Цивільного кодексу України).

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (частина перша статті 631 Цивільного кодексу України). Цей строк, за загальним правилом, починає спливати з моменту укладення договору (частина друга зазначеної статті), хоча сторони й можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 Цивільного кодексу України).

Поняття «строк виконання зобов'язання» і «термін виконання зобов'язання» охарактеризовані у статті 530 Цивільного кодексу України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов'язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання такого зобов'язання.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.09.2016 у справі №910/14053/16 судом встановлено факт укладення сторонами Договору про мультивалютну кредитну лінію № 1253м-08 від 13.06.2008, отримання відповідачем кредитних коштів та встановлено строк повернення кредитних коштів та нарахованих процентів до 01.10.2019.

Частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 № 444/9519/12 вказано, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 Цивільного кодексу України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

Тобто після погашення всієї заборгованості кредитний договір припинив дію, а банк втратив можливість нараховувати та стягувати з відповідача проценти за користування кредитом. Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 №444/9519/12.

Відповідно до пункту 3.1 Договору мультивалютної кредитної лінії № 1253м-08 від 13.06.2008 у випадку порушення позичальником встановленого пунктом 2.5. договору строку погашення отриманого кредиту позичальник позичальник сплачує банку процента за користування кредитними коштами у валюті кредиту, виходячи за наступних процентних ставок: по кредиту в Національній валюті України - гривні - 16,7% річних від суми своєчасно невиконаного зобов'язання за кредитом за період з моменту непогашення заборгованості до дня фактичного погашення позичкової заборгованості; по кредиту в доларах США - 16,7% річних від суми своєчасно невиконаного зобов'язання за кредитом за період з моменту непогашення заборгованості до дня фактичного погашення позичкової заборгованості; по кредиту в Національній валюті України - гривні - 16,7% річних за період з дня, наступного за датою, указаною в пункті 2.5. договору до дня фактичного погашення позичкової заборгованості; по кредиту в доларах США - 16,7% річних за період з дня, наступного за датою, указаною в пункті 2.5. договору до дня фактичного погашення позичкової заборгованості.

Отже, банк не позбавлений права на одержання належних йому процентів за неправомірне користування кредитом, нарахованих за ставкою на підставі пункту 3.1, у зв'язку із простроченням виконання позичальником грошового зобов'язання, оскільки ці проценти охоплюються диспозицією частини 2 статі 625 Цивільного кодексу України.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 05.03.2019 №5017/1987/2012.

До того ж, суд зазначає, що оскільки у даній справі сторонами передбачено іншу домовленість, яка, на відміну від загального правила щомісячної виплати процентів лише у межах погодженого сторонами строку кредитування, встановленого абзацом 2 частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України, допускає нарахування банком процентів за користування кредитними коштами по день повного погашення заборгованості.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.12.2018 №913/11/18.

Перевіривши розрахунок процентів за користування позичальником кредитом після закінчення строку кредитування за ставкою 16,7%, суд дійшов висновку щодо їх обгрунтованості, так як такий розрахунок відповідає умовам кредитного договору та здійснений з урахуванням часткових оплат (повернення тіла кредиту).

Крім того, розрахунок здійснений з урахуванням встановлених обставин у судових рішеннях у справі №910/14053/16.

З обґрунтованого розрахунку банку, долученого позивачем за первісним позовом до заяви про зменшення розміру позовних вимог (подана до суду 20.08.2020), вбачається, що сума заборгованості за процентами за користування кредитом становить 3881612,21 грн.

Судом встановлено, що під час розгляду судом даної справи (в тому числі в судах апеляційної та касаційної інстанції) позичальником були сплачені проценти за користування кредитом у загальному розмірі 1853745,30 грн (з 27.05.2020 по 24.11.2020 - період після подання банком заяви про зменшення розміру позовних вимог), що підтверджується платіжними дорученнями, копії яких наявні в матеріалах справи, та банківськими виписками.

Таким чином, враховуючи, що предмет спору про стягнення 1853745,30 грн припинив своє існування після звернення позивача з даним позовом до суду та відкриття провадження у даній справі, суд дійшов висновку закрити провадження у справі №910/15808/19 в частині позовних вимог про стягнення з Публічного акціонерного товариства «Київмедпрепарат» заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 1853745,30 грн.

Отже, заборгованість Публічного акціонерного товариства «Київмедпрепарат» за Договором мультивалютної кредитної лінії № 1253м-08 від 13.06.2008 в частині процентів за користування кредитними коштами становить 2027866,91 грн.

Також, позивачем за первісним позовом нараховано та заявлено до стягнення з позичальника комісію за користування кредитом у розмірі 34275000,00 грн.

Перевіривши розрахунок комісії, долучений позивачем за первісним позовом до заяви про зменшення розміру позовних вимог (подана до суду 20.08.2020), суд дійшов висновку щодо його обґрунтованості, так як він здійснений відповідно до умов додаткових угод до Договору мультивалютної кредитної лінії № 1253м-08 від 13.06.2008, пункти яких викладені судом далі за текстом при вирішенні зустрічного позову Публічного акціонерного товариства «Київмедпрепарат».

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Наявність та обсяг заборгованості Публічного акціонерного товариства «Київмедпрепарат» за Договором мультивалютної кредитної лінії № 1253м-08 від 13.06.2008 у сумі 76987808,74 грн (заборгованість за кредитом у розмірі 40684941,83 грн, заборгованість за процентами за користування кредитом у розмірі 2027866,91 грн та заборгованість за комісією у розмірі 34275000,00 грн) підтверджуються наявними матеріалах справи доказами та відповідачем за первісним позовом не були спростовані, у зв'язку з чим позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» в частині стягнення з Публічного акціонерного товариства «Київмедпрепарат» заборгованості у розмірі 85341554,04 грн (заборгованість за кредитом у розмірі 47184941,83 грн, заборгованість за процентами за користування кредитом у розмірі 3881612,21 грн та заборгованість за комісією у розмірі 34275000,00 грн) підлягають частковому задоволенню у розмірі 76987808,74 грн (заборгованість за кредитом у розмірі 40684941,83 грн, заборгованість за процентами за користування кредитом у розмірі 2027866,91 грн та заборгованість за комісією у розмірі 34275000,00 грн).

Також, банком нараховано та заявлено до стягнення з позичальника пеню у загальному розмірі 13259126,00 грн (відповідно до розрахунку, долученого позивачем за первісним позовом до заяви про зменшення розміру позовних вимог (подана до суду 20.08.2020) (пеня за прострочення повернення кредиту у розмірі 8835653,50 грн за період з 02.10.2019 по 11.03.2020, пеня за прострочення сплати процентів за користування кредитом у розмірі 194970,45 грн за період з 02.10.2019 по 11.03.2020, пеня за прострочення сплати комісії у розмірі 4228502,05 грн за період з 02.10.2019 по 11.03.2020).

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання зобов'язання.

Згідно з статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з пунктом 7.1. Договору мультивалютної кредитної лінії № 1253м-08 від 13.06.2008 за прострочення повернення кредитних коштів та/або сплати відсотків позичальник зобов'язується сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченного платежу за кожний день прострочення. Дана пеня сплачується у разі порушення позичальником строків платежів, зазначених у пунктах 2.4., 2.5., 3.4., 3.6., 4.5., 6.1., 8.3. даного договору, а також інших платежів, визначених даним договором.

Перевіривши розрахунки пені, які долучені позивачем за первісним позовом до заяви про зменшення розміру позовних вимог (подана до суду 20.08.2020), суд дійшов висновку щодо їх обґрунтованості, так як вони відповідають умов кредитного договору з урахуванням судових рішень у справі №910/14053/16, у зв'язку з чим позовні вимоги банку про стягнення з позичальника пені у розмірі 13259126,00 грн (пеня за прострочення повернення кредиту у розмірі 8835653,50 грн за період з 02.10.2019 по 11.03.2020, пеня за прострочення сплати процентів за користування кредитом у розмірі 194970,45 грн за період з 02.10.2019 по 11.03.2020, пеня за прострочення сплати комісії у розмірі 4228502,05 грн за період з 02.10.2019 по 11.03.2020) підлягають задоволенню у повному обсязі.

Позивач за зустрічним позовом повідомив, що умови кредитного договору з його додатковими угодами, за якими боржник повинен сплатити, крім відсотків за користування кредитом, ще й комісію за користування кредитом, є несправедливими умовами договору, ці умови пункту 2.6 зазначеного договору суперечать положенням частини 1 статті 1048, статті 1054, статті 1056-1 Цивільного кодексу України, принципам справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства та відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України є недійсними.

Як встановлено судом, рішенням Господарського суду міста Києва від 07.12.2020 у справі №910/15808/19, яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.11.2022, відмовлено у задоволенні зустрічного позову Публічного акціонерного товариства «Київмедпрепарат».

Направляючи справу №910/15808/19 на новий розгляд, Верховний Суд у постанові від 12.04.2023 зазначив, що судами не було надано оцінки тій обставині, що до Договору мультивалютної кредитної лінії № 1253м-08 від 13.06.2008, у тому числі і до оспорюваного пункту, неодноразово вносилися зміни, тому не встановивши, у якій саме редакції змін оспорюваний пункт договору, за відповідними позовними вимогами, не відповідає положенням законодавства, а також не обґрунтувавши наявність/відсутність порушеного права позивача за цими вимоги, суди дійшли передбаченого висновку про відмову в задоволенні таких позовних вимог.

Зважаючи на викладене, суд зазначає, що позивач за зустрічним позовом оскаржує редакцію п. 2.6, якою передбачено нарахування комісію за управлінням кредитом, відповідно до всіх додаткових угод, що вбачається з поданих позичальником заяв по суті справи.

Так, 29.03.2013 між сторонами укладено Додаткову угоду, в якій сторони погодили викласти п. 2.6 Договору мультивалютної кредитної лінії № 1253м-08 від 13.06.2008 в наступній редакції: «позичальник сплачує банку комісійну винагороду: а) за розрахунково-касове обслуговування при здійсненні кредитних операцій у розмірі 0,00 грн; б) за управління та обслуговування кредиту - у розмірі 14175000,00 грн.

Аналогічні умови були викладені у Додатковій угоді від 30.04.2013, у Додатковій угоді від 12.06.2013, у Додатковій угоді від 01.08.2013, у Додатковій угоді від 31.10.2013.

У п. 2.6 Договору мультивалютної кредитної лінії № 1253м-08 від 13.06.2008 (в редакції Додаткової угоди від 30.01.2015) сторонами погоджено, що позичальник сплачує банку комісійну винагороду:

а) за розрахунково-касове обслуговування у розмірі 0,00 грн;

б) за управління кредитною лінією за період по 31.03.2014 - у розмірі 17075000,00 грн, відповідно до Графіку погашення комісії (Додаток №44 від 30.01.2015);

в) починаючи з 01.04.2014 по 30.04.2014 за управління кредитною лінією - щомісячно у розмірі 600000,00 грн;

г) починаючи з 01.05.2014 по 31.08.2014 за управління кредитною лінією - щомісячно у розмірі 1000000,00 грн;

д) починаючи з 01.09.2014 за управління кредитною лінією - щомісячно у розмірі 1920000,00 грн.

Нарахування комісійної винагороди, яке вказано у п. в), г), д) здійснюється щомісячно. Позичальник сплачує комісійну винагороду за управління кредитною лінією в строк з 26 числа кожного місяця, але не пізніше останнього робочого дня кожного місяця. Позичальник сплачує комісійну винагороду за управління кредитною лінією, нараховану з 01.04.2014 по 31.01.2015 включно, в строк до 23.02.2015 включно.

У п. 2.6 Договору мультивалютної кредитної лінії № 1253м-08 від 13.06.2008 (в редакції Додаткової угоди від 27.02.2015) сторонами погоджено, що позичальник сплачує банку комісійну винагороду:

а) за розрахунково-касове обслуговування у розмірі 0,00 грн;

в) починаючи з 01.04.2014 по 30.04.2014 за управління кредитною лінією - щомісячно у розмірі 600000,00 грн;

г) починаючи з 01.05.2014 по 31.08.2014 за управління кредитною лінією - щомісячно у розмірі 1000000,00 грн;

д) починаючи з 01.09.2014 по 31.01.2015 за управління кредитною лінією - щомісячно у розмірі 1920000,00 грн;

е) починаючи з 01.02.2015 за управління кредитною лінією - щомісячно у розмірі 0,00 грн.

У п. 2.6 Договору мультивалютної кредитної лінії № 1253м-08 від 13.06.2008 (в редакції Додаткової угоди від 02.04.2015) сторонами погоджено, що позичальник сплачує банку комісійну винагороду:

а) за розрахунково-касове обслуговування у розмірі 0,00 грн;

б) за управління та обслуговування кредитної лінії встановлюється щомісячна комісійна винагорода.

Нарахування комісійної винагороди здійснюється щомісячно. Позичальник сплачує комісійну винагороду за управління кредитною лінією в строк з 26 числа кожного місяця, але не пізніше останнього робочого дня кожного місяця. Комісійна винагорода за управління кредитною лінією, яка нарахована з 01.04.2014 по 30.04.2014 у сумі 17075000,00 грн, з 01.05.2014 по 31.05.2014 у сумі 600000,00 грн, з 01.06.2014 по 30.06.2014 у сумі 1000000,00 грн, з 01.07.2014 по 31.07.2014 у сумі 1000000,00 грн, з 01.08.2014 по 31.08.2014 у сумі 1000000,00 грн, з 01.09.2014 по 30.09.2014 у сумі 1000000,00 грн, з 01.10.2014 по 31.10.2014 у сумі 1920000,00 грн, з 01.11.2014 по 30.11.2014 у сумі 1920000,00 грн, з 01.12.2014 по 31.12.2014 у сумі 1920000,00 грн, з 01.01.2015 по 31.01.2015 у сумі 1920000,00 грн, з 01.02.2015 по 28.02.2015 у сумі 1920000,00 грн погашається позичальником відповідно до Графіку погашення комісії. Комісійна винагорода за управління кредитною лінією з 01.03.2015 по 31.03.2015 встановлюється у розмірі 3000000,00 грн, яка сплачується позичальником в строк до 31.08.2015 включно. Починаючи з 01.04.2015 по дату повернення кредиту комісійна винагорода становить 0,00 грн.

У п. 2.6 Договору мультивалютної кредитної лінії № 1253м-08 від 13.06.2008 (в редакції Додаткової угоди від 01.09.2015) сторонами погоджено, що позичальник сплачує банку комісійну винагороду:

а) за розрахунково-касове обслуговування у розмірі 0,00 грн;

б) за управління та обслуговування кредитної лінії встановлюється щомісячна комісійна винагорода.

Нарахування комісійної винагороди здійснюється щомісячно. Позичальник сплачує комісійну винагороду за управління кредитною лінією в строк з 26 числа кожного місяця, але не пізніше останнього робочого дня кожного місяця. Комісійна винагорода за управління кредитною лінією, яка нарахована з 01.04.2014 по 30.04.2014 у сумі 17075000,00 грн, з 01.05.2014 по 31.05.2014 у сумі 600000,00 грн, з 01.06.2014 по 30.06.2014 у сумі 1000000,00 грн, з 01.07.2014 по 31.07.2014 у сумі 1000000,00 грн, з 01.08.2014 по 31.08.2014 у сумі 1000000,00 грн, з 01.09.2014 по 30.09.2014 у сумі 1000000,00 грн, з 01.10.2014 по 31.10.2014 у сумі 1920000,00 грн, з 01.11.2014 по 30.11.2014 у сумі 1920000,00 грн, з 01.12.2014 по 31.12.2014 у сумі 1920000,00 грн, з 01.01.2015 по 31.01.2015 у сумі 1920000,00 грн, з 01.02.2015 по 28.02.2015 у сумі 0,00 грн, з 01.03.2015 по 31.03.2015 у сумі 3000000,00 грн погашається позичальником відповідно до Графіку погашення комісії. Починаючи з 01.04.2015 по дату повернення кредиту комісійна винагорода становить 0,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, банком заявлено до стягнення з позичальника (Публічного акціонерного товариства «Київмедпрепарат») заборгованість за комісією у розмірі 34275000,00 грн., розрахунок якої визнається судом обґрунтованим.

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина 1). Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (частина 2). Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (частина 3). Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина 4). Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина 5). Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (частина 6).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України).

У статті 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (частина 1). Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним (частина 2). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина 3).

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (частина 1 статті 216 Цивільного кодексу України).

Таким чином, відповідно до статей 16, 203, 215 Цивільного кодексу України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (такий правовий висновок наведено, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.11.2019 у справі № 918/204/18).

У постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17 викладено правову позицію, за змістом якої під час вирішення спору про визнання недійсним оспорюваного правочину необхідно застосовувати загальні положення статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права; судом повинно вирішуватися питання про спростування презумпції правомірності правочину та має бути встановлено не лише наявність підстав, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним, але й чи було порушене цивільне право або інтерес особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право (інтерес) порушене та в чому полягає порушення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17 зазначено, що суть зобов'язання за кредитним договором полягає в обов'язку банку надати гроші (кредит) позичальникові та в обов'язку останнього їх повернути і сплатити за користування ними проценти.

Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг (частина третя статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність»), однією із яких є розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (пункт 3 частини третьої статті 47 цього Закону), зокрема надання споживчого кредиту. Тому банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Інакше кажучи, банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов'язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.

Принципи справедливості, добросовісності та розумності є фундаментальними засадами цивільного законодавства та основами зобов'язання (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 Цивільного кодексу України), спрямованими, зокрема, на реалізацію правовладдя та встановлення меж поведінки у цивільних відносинах. Добросовісність у діях їхнього учасника означає прагнення сумлінно використовувати цивільні права і сумлінно виконувати цивільні обов'язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями, бездіяльністю шкоди правам та інтересам інших осіб.

З урахуванням принципів справедливості та добросовісності на позичальника не можна покладати обов'язок сплачувати платежі за послуги, за отриманням яких він до кредитодавця фактично не звертався. Недотримання вказаних принципів призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. Виконання позичальником умов кредитного договору, встановлених із порушенням зазначених принципів, не приводить ці умови у відповідність до засад цивільного законодавства.

Таким чином, оскільки банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов'язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку, суд дійшов висновку в обґрунтованості позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Київмедпрепарат» щодо існування підстав для визнання недійсним п 2.6 Договору мультивалютної кредитної лінії № 1253м-08 від 13.06.2008, з подальшими змінами та доповненнями.

Однак, суд зазначає, що відповідачем за зустрічним позовом було заявлено про застосування позовної давності.

Стаття 15 Цивільного кодексу України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 Цивільного кодексу України).

Позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права.

Позовна давність як цивільно-правова категорія наділена такими ознаками: 1) має юридичний склад; 2) позначає сплив строку; 3) має правоприпиняючий характер, оскільки припиняє право на позов у матеріальному розумінні (право на задоволення позову); 4) застосовується у випадках порушення цивільних прав та інтересів особи; 5) встановлюється щодо вимог, які мають майновий характер, і деяких нематеріальних благ, передбачених законом; 6) застосовується лише за ініціативою сторони спору.

Застосування позовної давності в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практики Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) забезпечує в національній системі права виконання принципу верховенства права, складовою частиною якого є правова визначеність.

Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ для того, щоб те або інше обмеження права на суд (в тому числі лімітування цього права часовими рамками) вважалося виправданим, мають бути додержані такі умови:

1) обмеження не повинно перешкоджати доступу до суду в такий спосіб чи такою мірою, що б зводити нанівець саму сутність цього права;

2) таке обмеження повинно мати легітимну мету;

3) має бути забезпечене належне пропорційне співвідношення між використаними засобами та поставленою метою (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» за заявами № 22083/93, 22095/93; пункт 31 рішення від 04 грудня 1995 року у справі «Беллет проти Франції» (Bellet v. France) за заявою № 23805/94, пункт 75 рішення від 07 грудня 2010 року у справі «Seal v. The United Kingdom» за заявою № 50330/07), а саме:

- строк позовної давності не повинен бути очевидно й надмірно коротким (unduly short) (пункт 76 рішення від 18 березня 2008 року у справі «Dacia S.R.L. v/ Moldova» за заявою № 3052/04);

- застосування позовної давності має бути передбачуваним (пункт 76 рішення від 20 травня 2010 року у справі «Lelas v. Croatia» за заявою №55555/08);

- механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також мусить корелюватися із суб'єктивним фактором, а саме обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункт 52 рішення від 20 грудня 2007 року у справі «Phinikaridou v. Cyprus» за заявою № 23890/02).

Виходячи з вимог ст. 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Відмова в задоволенні позову у зв'язку з відсутністю порушеного права не потребує зазначення у рішенні суду висновку щодо вирішення питання спливу позовної давності як додаткової підстави для відмови в задоволенні позову.

Зважаючи на викладені позивачем за зустрічним позовом позовні вимоги, суд дійшов висновку про наявність порушеного право/охоронюваного законом інтересу Публічного акціонерного товариства «Київмедпрепарат», за захистом якого той звернувся до суду.

Втім, відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №826/13768/16 визначено, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в ст. 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав.

Це правило пов'язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об'єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.

У приписі частини першої статті 261 Цивільного кодексу України є презумпція обізнаності особи про стан її суб'єктивних прав. Відтак, обов'язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача (п. 7.5.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 року у справі № 487/10128/14-ц).

Таким чином, доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо, оскільки позивач повинен також довести той факт, що він не міг довідатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого ст. 74 Господарського процесуального кодексу України про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. У свою чергу, відповідач повинен довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше ( аналогічний висновок викладено у п. 9.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.09.19 року у справі № 487/10132/14-ц).

Суд зазначає, що з огляду на предмет зустрічного позову - датою, коли позивач за зустрічним позовом довідався про порушення свого права є дата укладення Публічним акціонерним товариством «Київмедпрепарат» відповідних оспорюваних додаткових угод.

Протилежного позивачем за зустрічним позовом суду не доведено.

Отже, зважаючи на дати укладення додаткових угод, якими змінювалась редакція п. 2.6 Договору мультивалютної кредитної лінії № 1253м-08 від 13.06.2008, та які долучені позивачем за зустрічним позовом до зустрічної позовної заяви, суд дійшов висновку, що Публічним акціонерним товариством «Київмедпрепарат» було пропущено строк для звернення з даним позовом до суду.

При цьому, доказів поважності причини пропуску позовної давності, а також доказів переривання строків позовної давності позивачем за зустрічним позовом суду не надано.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Крім того, суд зазначає, що позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

У статті 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Положення частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права, як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

Цивільний кодекс України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; шляхом укладання правочинів суб'єкти цивільних відносин реалізують свої правомочності, суб'єктивні цивільні права за допомогою передачі цих прав іншим учасникам.

Частинами 1 і 2 статті 216 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Двостороння реституція є обов'язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов'язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину (аналогічний висновок викладено в пунктах 64 і 65 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі №904/1907/15).

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України вимога про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину, як і про визнання його недійсним, може бути заявлена однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Така вимога може бути об'єднана з вимогою про визнання правочину недійсним, що в цілому сприяє швидкому та ефективному відновленню правового становища сторін, яке існувало до вчинення правочину, або заявлена як самостійна вимога у вигляді окремого позову. Якщо позов щодо застосування наслідків недійсності правочину не подано, суд не може застосувати наслідки недійсності оспорюваного правочину з власної ініціативи, оскільки згідно з абзацом 2 частини 5 статті 216 Цивільного кодексу України зазначене право є у суду лише щодо нікчемних правочинів (такий правовий висновок викладено в пунктах 80- 82 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі №904/1907/15 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.09.2021 у справі № 925/1276/19).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Однак якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 Господарського процесуального кодексу України).

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об'єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб'єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 08.02.2022 у справі №209/3085/20 (пункт 24)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суди повинні зважати й на його ефективність з погляду Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У § 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Сполученого Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.

У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, в якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Зміст зобов'язань за статтею 13 Конвенції залежить, зокрема, від характеру скарг заявника. Однак засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ від 05.05.2005 у справі «Афанасьєв проти України» (заява № 38722/02)).

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині 2 статті 16 Цивільного кодексу України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини 2 вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі №469/1044/17).

У постанові Верховного Суду від 26.05.2023 у справі №905/77/21 зазначено, що визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства, наведеним у частині 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України (частині 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України).

Аналогічні висновки сформульовано в пунктах 5.5- 5.8, 5.12, 5.29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі №908/976/19.

Фактично уточнюючи висновок, викладений в пункті 5.29 постанови від 21.09.2022 у справі №908/976/19, Велика Палата Верховного Суду в пункті 154 постанови від 01.03.2023 у справі №522/22473/15-ц звернула увагу на те, що у разі, якщо на виконання оспорюваного правочину товариством сплачено кошти або передано інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не призводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі частини 1 статті 216, статті 387, частин 1, 3 статті 1212 Цивільного кодексу України).

Верховний Суд у постанові від 26.05.2023 у справі №905/77/21 уточнив зазначений висновок, сформулювавши свій висновок таким чином: «Позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом. Разом із тим позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача. Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача…».

Таким чином, зважаючи на те, що наявні в матеріалах справи докази свідчать про те, що Публічним акціонерним товариством «Київмедпрепарат» сплачувалась комісія відповідно до умов п. 2.6 Договору мультивалютної кредитної лінії № 1253м-08 від 13.06.2008, тоді як позивач за зустрічним позовом не просить застосувати наслідки недійсності вказаного правочину, а обрання позивачем неефективного способу захисту є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову, суд дійшов висновку відмовити у задоволенні зустрічного позову Публічного акціонерного товариства «Київмедпрепарат» до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» про визнання пункту 2.6 Договору мультивалютної кредитної лінії № 1253м-08 від 13.06.2008, з наступними змінами та доповненнями, недійсним.

Як встановлено судом, 06.09.2023 від Акціонерного товариства «Галичфарм» як третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору надійшла позовна заява про визнання пункту 2.6 Договору про невідновлювальну кредитну лінію № 1253м-08 від 13.06.2008 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством «Банк «Фінанси та кредит» та Акціонерним товариством «Київмедпрепарат», з наступними змінами і доповненнями, недійсним з моменту ухвалення рішення суду.

Позов Акціонерного товариства «Галичфарм» обгрунтовано тим, що умови кредитного договору з його додатковими угодами, за якими боржник повинен сплатити, крім відсотків за користування кредитом, ще й комісію за користування кредитом, є несправедливими умовами договору, ці умови пункту 2.6 зазначеного договору суперечать положенням частини 1 статті 1048, статті 1054, статті 1056-1 Цивільного кодексу України, принципам справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства та відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України є недійсними.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Частина друга статті 4 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для захисту права суду необхідно встановити факт його порушення. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Згідно з частинами другою та третьою статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

При цьому правом оспорювати правочин Цивільного кодексу України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як «заінтересовані особи» (статті 215, 216 Цивільного кодексу України).

Отже, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 Цивільного кодексу України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав, тобто особа має обґрунтувати юридичну зацікавленість щодо наявності/відсутності цивільних прав.

Виходячи зі змісту приписів статей 15, 16, 215 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист, в тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов'язковий елемент конкретного суб'єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб'єктивного права та може виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав в інших осіб. Правова позиція щодо застосування названих норм матеріального права, викладена у постанові Верховного Суду України від 25.05.2016 року у справі № 6-605цс16.

Відтак, договір може бути визнаний недійсним за позовом особи, яка не була його учасником, за обов'язкової умови встановлення судом факту порушення цим договором прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

При цьому, суди повинні враховувати, що відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Близька за змістом правова позиція щодо обґрунтування порушеного права викладена у мотивувальній частині постанов Великої Палати Верховного Суду від 29.04.2020 у справі №9901/14/20 (пункт 19), від 15.04.2020 у справі №9901/580/19 (пункт 21), від 11.03.2020 у справі №9901/590/19 (пункт 16) та у постановах Верховного Суду від 13.05.2020 у справі №820/3018/17 (абзац 27), від 13.05.2020 у справі №826/12446/18 (пункт 38).

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину.

Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Самі по собі дії осіб, зокрема, щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки ці особи не доведуть, що такі дії порушують їх права.

У постанові Верховного Суду від 16.10.2020 у справі №910/12787/17 зазначено, що особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов'язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Як порушення розуміється такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов'язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 16.10.2020 у справі №910/12787/17, відсутність порушення прав і законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові.

Акціонерне товариство «Галичфарм» зазначає, що воно є заставодавцем за Кредитним договором про невідновлювальну кредитну лінію № 1253м-08 від 13.06.2008.

Судом встановлено, що відповідно до Договору про внесення змін до Договору іпотеки єдиного майнового комплексу №2006ЦИК/0307 від 28.03.2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рвач Ж.В., 28 березня 2007 року за реєстром № 1374, Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» (надалі - Іпотекодержатель) та Публічне акціонерне товариство «Галичфарм» (надалі - Іпотекодавець) уклали цей договір про внесення змін до Договору іпотеки єдиного майнового комплексу № 2006ЦИК/0307 від 28.03.2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рвач Ж.В. про наступне: Іпотекодавець передає в іпотеку Іпотекодержателю наступне майно: Єдиний майновий комплекс підприємства-Іпотекодавця, який складається з усіх видів майна, призначених для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвертар, сировину, продукцію, права вимоги, а також права на торгівельні марки та інші права, які належать Іпотекодавцю.

Як вказує Акціонерне товариство «Галичфарм», при ухваленні рішення у даній справі судом будуть досліджуватися обставини дотримання порядку та процедури укладення оскаржуваного договору, а отже фактично встановлюватимуться дотримання порядку укладення та погодження договору учасниками та заставодавцями.

Отже у разі прийняття судового рішення про визнання договору недійсним за позовом сторони правочину або іншої заінтересованої особи, у сторін договору відповідно виникнуть права та обов'язки щодо повернення всього, що вони одержали на виконання договору, що в свою чергу зменшить навантаження за зобов'язаннями товариства, та його засновників та учасників, які в силу вимог законодавства та норм Кодексу з процедур банкрутства несуть солідарну відповідальність у визначених випадках.

З огляду на зазначене, як вказує третя особа з самостійними вимогами, прямим її обов'язком та інтересом є вчинення дій для захисту інтересів Акціонерного товариства «Галичфарм», права якого порушено, у спосіб передбачений законом.

Як встановлено судом, оскільки банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов'язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку, то наявні підстави для визнання недійсним п 2.6 Договору мультивалютної кредитної лінії № 1253м-08 від 13.06.2008, з подальшими змінами та доповненнями.

Однак, зважаючи на заяву банку (відповідача) про застосування позовної давності, суд зазначає, що відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Зважаючи на ті обставини, що договір про внесення змін укладений 11.09.2013, тобто вже на дату існування редакції п. 2.6 Договору мультивалютної кредитної лінії № 1253м-08 від 13.06.2008, яким передбачалось нарахування комісії, суд вважає обґрунтованими твердження банку про пропуск Акціонерним товариством «Галичфарм» строків позовної давності, так як про редакцію п. 2.6 кредитного договору іпотекодавець міг дізнатися в дату укладення додаткового договору при ознайомлення з текстом як кредитного договору, так і додаткових угод до нього.

При цьому, в подальшому, при внесенні будь-яких змін до Договору мультивалютної кредитної лінії № 1253м-08 від 13.06.2008 іпотекодавець мав право ознайомлюватися з текстами всіх додаткових угод до вказаного кредитного договору.

Суд зазначає, що доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо, оскільки позивач повинен також довести той факт, що він не міг довідатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого ст. 74 Господарського процесуального кодексу України про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. У свою чергу, відповідач повинен довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше ( аналогічний висновок викладено у п. 9.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.09.19 року у справі № 487/10132/14-ц).

Враховуючи викладені обставини, суд дійшов висновку, що Акціонерним товариством «Галичфарм» було пропущено строк для звернення з даним позовом до суду. Протилежного вказаним позивачем суду належними та допустимими доказами не доведено.

При цьому, доказів поважності причини пропуску позовної давності, а також доказів переривання строків позовної давності Акціонерним товариством «Галичфарм» суду не надано.

За наведених обставин, суд відмовляє у позові Акціонерного товариства «Галичфарм» про визнання недійсним п. 2.6 Договору мультивалютної кредитної лінії № 1253м-08 від 13.06.2008, з наступними змінами і доповненнями.

Що стосується заяв про застосування строків позовної давності, які були подані не відповідачем - Публічним акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит», а третіми особами, суд зазначає, що правом заявити позовну давність треті особи, які не заявляють самостійних вимог, щодо предмета спору, не наділені (відповідно до правової позиції, викладеної, зокрема, у постанові Верховного Суду 21.10.2020 у справі №509/3589/16-ц).

Крім того, суд вважає за необхідне вказати, що згідно з ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов'язку боржника третьою особою.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 Цивільного кодексу України).

За приписами статті 52 Господарського процесуального кодексу України у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника у зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в судовому процесі до вступу у справу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку правонаступник замінив. Про заміну або про відмову в заміні учасника справи його правонаступником суд постановляє ухвалу.

Таким чином, виходячи зі змісту наведеної вище норми, процесуальне правонаступництво передбачено не лише у зв'язку зі смертю (оголошенням померлою) фізичної особи та реорганізацією суб'єкта господарювання, а й в інших передбачених законом випадках, у тому числі в разі заміни кредитора або боржника в зобов'язанні (відповідно до статей 512 і 520 Цивільного кодексу України). Процесуальне правонаступництво в розумінні статті 52 Господарського процесуального кодексу України допускається на будь-якій стадії судового процесу, включаючи стадію виконання судового рішення.

Процесуальне правонаступництво є похідним від матеріального та випливає з юридичних фактів правонаступництва (заміни сторони у матеріальному правовідношенні її правонаступником). У зв'язку з цим для вирішення судом питання про процесуальну заміну сторони у справі необхідна наявність відповідних первинних документів, які підтверджують факт вибуття особи з матеріального правовідношення та перехід її прав та обов'язків до іншої особи - правонаступника.

Отже, процесуальне правонаступництво, передбачене статтею 52 Господарського процесуального кодексу України, - це перехід процесуальних прав та обов'язків сторони у справі до іншої особи у зв'язку з вибуттям особи у спірному матеріальному правовідношенні.

Згідно з вимогами чинного законодавства заміна осіб в окремих зобов'язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можливе на будь-якій стадії процесу.

Аналогічна правова позиція у таких правовідносинах викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах Верховного Суду від 17.02.2020 у справі № 910/5737/15-г, від 20.03.2020 у справі № 906/703/16, від 06.02.2020 у справі № 908/2251/18, від 15.08.2019 у справі № 904/4253/17, від 16.04.2020 у справі № 5023/5604/11.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтакт» було визнано переможцем електронного аукціону від 15.07.2021 з продажу лоту GL18N019956, який складався з прав вимог за кредитними договорами, що були укладені ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» з ПАТ «Галичфарм» та ПАТ «Київмедпрепарат» та договорами забезпечення.

Як вбачається з протоколу електронного аукціону № GFD001-UA-20210608-21392 від 15.07.2021, у вищезазначений лот GL18N019956 були включені у тому числі наступні кредитні договори, що були укладені між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ПАТ «Київмедпрепарат»: №1253м-08 від 13.06.2008, №1267м-08 від 01.09.2008, №1276м-08 від 16.12.2008.

Рішенням ФГВФО №774 від 02.08.2021 результати вищенаведеного електронного аукціону від 15.07.2021 були скасовані з підстави відновлення дії забезпечувальної ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 30.09.2020 в рамках кримінального провадження №42018000000002320, яка згодом була визнана протиправною та скасована ухвалою Київського апеляційного суду від 23.06.2022.

Враховуючи, що рішенням ФГВФО від 02.08.2021 № 774 про скасування результату електронного аукціону від 15.07.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтакт» було позбавлене майна у вигляді «легітимного очікування» завершення процедури документального оформлення набуття у власність прав вимог за кредитними договорами, заявник звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до ФГВФО про визнання незаконним та скасування вищенаведеного рішення ФГВФО від 02.08.2021 №774.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.04.2023 у справі №910/16021/21 у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтакт» було повністю відмовлено з підстави обрання товариством неналежного способу правового захисту.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.10.2023 рішення Господарського суду міста Києва від 12.04.2023 у справі №910/16021/21 залишено без змін.

Судом встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтакт» до Господарського суду міста Києва був поданий позов до ФГВФО про визнання права на завершення процедури документального оформлення результату електронного аукціону від 15.07.2021 та визнання укладеним між ТОВ «ФК «ФІНТАКТ» та ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» договору відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами застави у запропонованій товариством редакції.

За вказаним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтакт» відкрито провадження у справі №910/7341/23.

14.11.2023 Господарським судом міста Києва ухвалено рішення про відмову у задоволенні позову.

Враховуючи вище викладені обставини, суд дійшов висновку, що відсутні належні та допустимі докази заміни кредитора за спірним кредитним договором - з Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» на Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтакт».

При цьому, зважаючи на вказівки, висловлені Верховним Судом у постанові від 12.04.2023 у даній справі, суд зазначає, що ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.03.2021 призначено у справі №910/15808/19 судову економічну експертизу, на вирішення експертів поставлено питання: 1) Чи підтверджується первиними бухгалтерськими документами наданий до суду Публічним акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» розрахунок простроченої заборгованості по сплаті 42184941 грн 83 коп. - простроченої заборгованості по основному договору, 5830196 грн. 19 коп. - простроченої заборгованості по сплаті відсотків за користування кредитом, 34275000 грн. 00 коп. - комісії за користування кредитом, 8835653 грн. 50 коп. - пені за прострочення погашення основної заборгованості, 194970 грн. 45 коп. - пені за прострочення сплати відсотків за користування кредитом, 4228502 грн. 05 коп. - пені за прострочення сплати комісії умовам укладеного між банком та AT «Київмедпрепарат» Договору про мультивалютну кредитну лінію № 1253м-08 від 13.06.2008 року з наступними змінами і доповненнями, станом на 30.11.2020 року з врахуванням позиції викладеної в п.п. 48-55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 по справі № 444/9519/12? 2) Який документально підтверджений розмір простроченої заборгованості по основному договору, простроченої заборгованості по сплаті відсотків за користування кредитом, комісії за користування кредитом, пені за прострочення погашення основної заборгованості, пені за прострочення сплати відсотків за користування кредитом, пені за прострочення сплати комісії у Акціонерного товариства «КИЇВМЕДПРЕПАРАТ» перед Публічним акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» за Договором про мультивалютну кредитну лінію № 1253м-08 від 13.06.2008 року станом на 07.12.2020?

За результатами проведеної судової експертизи у справі №910/15808/19 було складено висновок, який міститься в матеріалах справи.

Суд зазначає, що рішення у конкретній справі приймається господарським судом за результатами дослідження безпосередньо цим судом належних і допустимих доказів, виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи. Виходячи із принципу диспозитивності господарського судочинства, місцевий господарський суд наділений виключною компетенцією щодо оцінки доказів при розгляді справи по суті, як суд першої інстанції. Така оцінка повинна ґрунтуватися на всебічному, повному та об'єктивному дослідженні доказів у судовому процесі, з врахуванням сукупності всіх обставин. У випадку якщо суд приходить до висновку, що для надання оцінки певним обставинам справи необхідні спеціальні знання, суд вправі призначити судову експертизу.

Під час розгляду справи суд першої інстанції повинен діяти незалежно та неупереджено, здійснюючи оцінку доказів відповідно до своїх внутрішніх переконань, безпосередньо, повно, всебічно, об'єктивно в їх сукупності, керуючись законом.

Рішеннями Європейського суду з прав людини у справах Dombo Beheer B.V. v. the Netherlands від 27.10.1993 (n. 33), та Ankerl v. Switzerland від 23.10.1996 (n. 38) встановлено, що принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони. Рівність засобів включає: розумну можливість представляти справу в умовах, що не ставлять одну сторону в суттєво менш сприятливе становище, ніж іншу сторону; фактичну змагальність; процесуальну рівність; дослідження доказів, законність методів одержання доказів; мотивування рішень. Крім того, принцип змагальності тісно пов'язаний з принципом рівності, тоді як рівноправність сторін - один із необхідних елементів принципу змагальності, "без якого змагальність як принцип не існує". Рівноправність сторін є суттю змагальності, бо тільки через рівні можливості сторін можлива реалізація принципу змагальності.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Дульський проти України» від 01.06.2006 (заява №61679/00), зазначено, що експертиза, призначена судом, є одним із засобів встановлення або оцінки фактичних обставин справи і тому складає невід'ємну частину судової процедури. Більше того, суд вирішує питання щодо отримання додаткових доказів та визначає строк для їх отримання.

Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з ч. 1 ст. 98 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.

Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права (ч. 2 ст. 98 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з ч. 3 ст. 98 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Як було зазначено судом апеляційної інстанції у поставі від 09.11.2022 у даній справі, дослідивши висновок експертизи, суд встановив, що в мотивувальній частині висновку експерт послався на правову позицію Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12, на яку посилається і відповідач у своїй апеляційній скарзі, щодо нарахування відсотків за користування кредитом виключно в межах строку договору, однак без врахування положень п. 3.1. Договору та висновків які містяться в постанові Верховного Суду від 13.12.2018 у справі №913/11/18, що призвело до неправильної методики та періодів за які здійснювались розрахунки, а тому колегія суддів не може прийняти такий висновок як належний та допустимий доказ у справі для підтвердження суми, яка має бути стягнута з відповідача.

Враховуючи викладені обставини, беручи до уваги, що наданий висновок експерта, який є лише одним з доказів у справі, не узгоджується з встановленими судом вище обставинами справи, судом не приймається в якості належного та допустимого доказу Висновок експертів за результатами проведення комісійної судової економічної експертизи №14237/21-72/6327-36327/21-72 від 09.12.2021.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для .прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

За таких обставин, суд дійшов висновку повернути позивачу за первісним позовом сплачений ним судовий збір у розмірі 56963,51 грн (в частині позовних вимог, щодо яких суд дійшов висновку закрити провадження у справі).

В іншій частині позовних вимог відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір за первісним позовом покладається на відповідача, судовий збір за зустрічним позовом покладається на позивача у зв'язку з відмовою у задоволенні зустрічного позову, судовий збір за позовом третьої особи з самостійними вимогами покладається на третю особу у зв'язку з відмовою у задоволенні позову.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 231, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позов Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» задовольнити частково.

2. Закрити провадження у справі №910/15808/19 в частині позовних вимог про стягнення з Акціонерного товариства «Київмедпрепарат» заборгованості за кредитом у розмірі 6.500.000,00 грн та заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 1.853.745,30 грн.

3. Стягнути з Акціонерного товариства «Київмедпрепарат» (01032, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 139; ідентифікаційний код: 00480862) на користь Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» (04050, м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 60; ідентифікаційний код: 09807856) заборгованість за кредитом у розмірі 40.684.941 (сорок мільйонів шістсот вісімдесят чотири тисячі дев'ятсот сорок одна) грн 83 коп., заборгованість за процентами за користування кредитом у розмірі 2.027.866 (два мільйони двадцять сім тисяч вісімсот шістдесят шість) грн 91 коп., комісію за управління кредитом у розмірі 34.275.000 (тридцять чотири мільйони двісті сімдесят п'ять тисяч) грн 00 коп., пеню у розмірі 13.259.126 (тринадцять мільйонів двісті п'ятдесят дев'ять тисяч сто двадцять шість) грн 00 коп. та судовий збір у розмірі 615.386 (шістсот п'ятнадцять тисяч триста вісімдесят шість) грн 49 коп.

4. Відмовити у задоволенні зустрічного позову Акціонерного товариства «Київмедпрепарат».

5. Відмовити у задоволенні позову Акціонерного товариства «Галичфарм».

6. Повернути з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» (04050, м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 60; ідентифікаційний код: 09807856) судовий збір у розмірі 56.963 (п'ятдесят шість тисяч дев'ятсот шістдесят три) грн 51 коп., сплачений за платіжним дорученням №15868 від 01.11.2019.

7. Після набранням рішенням законної сили видати накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складено та підписано 04.12.2023

Суддя О.М. Спичак

Попередній документ

115372514

Наступний документ

115372516

Інформація про рішення:

№ рішення:	115372515
№ справи:	910/15808/19
Дата рішення:	22.11.2023
Дата публікації:	05.12.2023
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Господарський суд міста Києва
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів; Невиконання або неналежне виконання зобов’язань; банківської діяльності; кредитування

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Призначено склад суду (19.08.2025)
Дата надходження:	19.08.2025
Предмет позову:	стягнення 98 600 680 грн. 05 коп.

Розклад засідань:

Минулі засідання (47)

12.04.2026 06:01	Північний апеляційний господарський суд
12.04.2026 06:01	Північний апеляційний господарський суд
12.04.2026 06:01	Північний апеляційний господарський суд
02.04.2020 14:10	Господарський суд міста Києва
04.05.2020 14:10	Господарський суд міста Києва
04.06.2020 14:10	Господарський суд міста Києва
22.06.2020 13:45	Господарський суд міста Києва
20.07.2020 14:30	Господарський суд міста Києва
14.09.2020 14:00	Господарський суд міста Києва
12.10.2020 15:15	Господарський суд міста Києва
19.11.2020 14:00	Господарський суд міста Києва
24.02.2021 12:15	Північний апеляційний господарський суд
17.03.2021 12:40	Північний апеляційний господарський суд
21.07.2021 12:00	Північний апеляційний господарський суд
02.03.2022 11:40	Північний апеляційний господарський суд
28.09.2022 12:20	Північний апеляційний господарський суд
09.11.2022 12:40	Північний апеляційний господарський суд
12.04.2023 10:30	Касаційний господарський суд
07.06.2023 15:00	Господарський суд міста Києва
28.06.2023 11:30	Господарський суд міста Києва
12.07.2023 12:10	Господарський суд міста Києва
02.08.2023 11:00	Господарський суд міста Києва
06.09.2023 11:15	Господарський суд міста Києва
27.09.2023 12:20	Господарський суд міста Києва
25.10.2023 14:45	Господарський суд міста Києва
08.11.2023 15:30	Господарський суд міста Києва
22.11.2023 15:20	Господарський суд міста Києва
25.03.2024 10:20	Північний апеляційний господарський суд
27.05.2024 11:20	Північний апеляційний господарський суд
05.06.2024 11:00	Північний апеляційний господарський суд
26.06.2024 10:30	Північний апеляційний господарський суд
07.08.2024 09:40	Північний апеляційний господарський суд
21.09.2024 10:00	Північний апеляційний господарський суд
14.10.2024 09:15	Північний апеляційний господарський суд
22.01.2025 16:00	Касаційний господарський суд
09.04.2025 15:00	Господарський суд міста Києва
16.04.2025 12:40	Господарський суд міста Києва
30.04.2025 15:30	Господарський суд міста Києва
14.05.2025 16:50	Господарський суд міста Києва
14.05.2025 17:00	Господарський суд міста Києва
25.06.2025 10:00	Північний апеляційний господарський суд
02.07.2025 16:30	Господарський суд міста Києва
16.07.2025 17:20	Господарський суд міста Києва
21.08.2025 15:00	Північний апеляційний господарський суд
24.09.2025 10:00	Північний апеляційний господарський суд
24.09.2025 10:15	Північний апеляційний господарський суд
29.10.2025 14:00	Північний апеляційний господарський суд