ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
04.12.2023Справа № 910/10505/23
Господарський суд міста Києва у складі судді Курдельчука І.Д., розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу №910/10505/23 за позовом Фізичної особи - підприємця Дешко Жори Васильовича до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕМП-2000» про стягнення 130 064,00 грн., без виклику представників учасників справи
ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Фізична особа - підприємець Дешко Жора Васильович (надалі - ФОП Дешко Ж.В.) звернувся до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕМП-2000» (надалі - ТОВ «ТЕМП-2000») про стягнення 130 064,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання із оплати за перевезення згідно договору-заявки №2746 від 09.11.2022 (Пезінок Ж'яр-над-Гроном - Київ, CMR №SK2022117 від 10.11.2022) у розмірі 71 630,00 грн., та за договором-заявкою №2763 від 22.11.2022 (Прешов - Київ, CMR №SK202128 від 22.11.2022) в розмірі 74 239,00 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.07.2023 відкрито провадження у справі та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, відповідачу визначено строк для подання відзиву на позов та заперечень на відповідь на відзив, позивачу надано строк для подання відповіді на відзив.
25.07.2023 через канцелярію суду від ТОВ «ТЕМП-2000» надійшов відзив на позов, в якому відповідач заперечив проти заявленого до стягнення розміру витрат на професійну правничу допомогу та гонорару успіху, просив зменшити їх розмір до 2 000,00 грн.
09.08.2023 до Господарського суду міста Києва від ФОП Дешка Ж.В. наділа заява про зміну підстав позову та заява на виконання вимог ухвали суду, до якої долучені докази на виконання вимог ухвали суду про відкриття провадження у справі.
Заява про зміну підстав позову обґрунтована тим, що позивачем невірно зазначено перевезення за якими виник спір, а саме: замість існування заборгованості за перевезення на підставі договору-заявки №2804 від 03.01.2023 (Ж'яр-над-Гроном - Київ, CMR №SK2023001 від 05.01.2023) та договору-заявки №2810 від 10.01.2023 (Ж'яр-над-Гроном - Київ, CMR №SK2033007 від 10.01.2023) було зазначено договір-заявку №2746 від 09.11.2022 (Пезінок Ж'яр-над-Гроном - Київ, CMR №SK2022117 від 10.11.2022) та договорі-заявку №2763 від 22.11.2022 (Прешов - Київ, CMR №SK202128 від 22.11.2022), за якими заборгованість вже була сплачена відповідачем.
Відповідно до ч. 3 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п'ять днів до початку першого судового засідання у справі.
Згідно з п. 3.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» №18 від 26.12.2011 під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.
У даному випадку позивачем замінено підстави позову, а його предмет залишено незмінним, відповідна заява подана у визначені процесуальним законодавством строки та суд дійшов висновку про задоволення заяви позивача про зміну підстав позову.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022 (з подальшими змінами), затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року та продовжено з 05 години 30 хвилин 16 листопада 2023 року строком на 90 діб у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України.
З урахуванням режиму воєнного стану та можливості повітряної тривоги в місті Києві у Господарському суді міста Києва встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи.
Справу розглянуто у розумні строки, ураховуючи вищевказані обставини та факти.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва встановив наступне.
ВСТАНОВИВ
03.01.2023 та 10.01.2023 між ФОП Дешко Ж.В. (виконавець) та ТОВ «ТЕМП-2000» (замовник) укладено аналогічні за змістом договори-заявки на перевезення вантажу №2804 (далі - «Договір 1») та №2810 (далі - «Договір 2»), відповідно до якого виконавець взяв на себе зобов'язання перевезти наданий йому відправником вантаж в міжнародному сполученні з пункту відправлення до пункту призначення і видати вантаж замовнику, а замовник, по факту розвантаження авто, на підставі копії рахунку переданого виконавцем за допомогою факсимільного зв'язку, з подальшим отримання оригіналу рахунка, товарно-транспортної накладної (CMR/ТТН) з відміткою вантажоодержувача про отримання товару, акта приймання-передачі наданих послуг, взяв на себе зобов'язання сплатити за перевезення вантажну плату.
На виконання умов Договорів позивачем здійснено перевезення вантажів за встановленими маршрутами, що підтверджується товарно-транспортними накладними CMR №SK2023001 від 05.01.2023 та CMR №SK2033007 від 10.01.2023.
За вказані перевезення позивачем виставлено відповідачу рахунки №51 від 11.01.2023 на суму 78 380,00 грн. та №54 від 21.03.2023 на суму 77 064,00 грн., які направлені відповідачу електронною поштою.
В свою чергу, відповідачем здійснено часткову оплату наданих на підставі Договорів послуг у загальному розмірі 25 380,00 грн., що підтверджується банківською випискою з рахунку позивача.
Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов'язання з оплати за перевезення на підставі Договорів, у зв'язку з чим позивач вказує на наявність заборгованості у розмірі 130 064,00 грн.
Правовідносини між сторонами виникли на підставі договорів транспортного експедирування, а тому права та обов'язки сторін визначаються, в тому числі, положеннями глави 65 Цивільного кодексу України, глави 32 Господарського кодексу України та Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність».
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно з ч. 1 ст. 929 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 316 Господарського кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.
Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).
Матеріалами справи (товарно-транспортні накладні CMR №SK2023001 від 05.01.2023 та CMR №SK2033007 від 10.01.2023) підтверджується надання позивачем послуг на підставі Договорів на загальну суму 155 444,00 грн., що також не заперечується відповідачем.
Відповідно до ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Такими документами можуть бути: авіаційна вантажна накладна (Air Waybill); міжнародна автомобільна накладна (CMR); накладна СМГС (накладна УМВС); коносамент (Bill of Lading); накладна ЦІМ (CIM); вантажна відомість (Cargo Manifest); інші документи, визначені законами України.
Факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.
За приписами ч. 3 ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» істотними умовами договору транспортного експедирування є, зокрема, розмір плати експедитору.
Відповідачем сплачено позивачу за надані на підставі Договорів послуги 25 380,00 грн., що підтверджується банківською випискою з рахунку позивача.
При цьому, жодного заперечення з боку відповідача щодо належного виконання зобов'язань із спірних перевезень, а також виконання позивачем зобов'язань щодо направлення відповідних рахунків, товарно-транспортних накладних з відміткою вантажоодержувача про отримання товару та акта приймання-передачі наданих послуг матеріали справи не містять.
Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Отже, з урахуванням положень ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України та умов Договорів, у відповідача виникла заборгованість із оплати наданих послуг перевезення у розмірі 130 064,00 грн., а на момент звернення позивача з даними позовом до суду строк виконання такого грошового зобов'язання настав.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Як унормовано приписами частини другої статті 42 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи зобов'язані, зокрема: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
Згідно з приписами частини першої статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов'язання по сплаті позивачу 130 064,00 грн. за надані на підставі Договорів послуги. Відповідачем факту наявності заборгованості не спростовано, доказів її погашення не надано.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За таких обставин, позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 130 064,00 грн. грн. є правомірними та обґрунтованими, а тому задовольняються судом в повному обсязі.
Також, позивач просить стягнути з відповідача суму судових витрат, яка складається із судового збору у розмірі 2 684,00 грн., витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 12 400,00 грн. та гонорару успіху у розмірі 4 000,00 грн.
Частиною 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
В обґрунтування заявлених судових витрат на професійну правничу допомогу позивач посилається на те, що факт надання правової допомоги підтверджується договором про правову допомогу від 16.06.2023, укладеним з адвокатом Лозою Віктором Миколайовичем, актом приймання-передачі наданих послуг від 21.06.2023 та квитанцією до прибуткового касового ордера №07-06 від 21.06.2023.
Судом досліджено надані позивачем докази та встановлено, що адвокатом Лозою В.М. надано ФОП Дешку Ж.В. правову допомогу в межах даної справи на загальну суму 12 500,00 грн., а саме: огляд, вивчення, аналіз та попередня правова оцінка документів та ін. доказів за їх місцезнаходженням, проведення заходів досудового врегулювання шляхом проведення переговорів на предмет повернення боргу, аналіз судової практики, підготовка документів, необхідних для звернення до суду, підготовка позовної заяви, вчинення інших дій, необхідних для розгляду справи в суді, її повного юридичного супроводу в т.ч. забезпечення виконання судового рішення.
Судом встановлено, що Лоза В.М. є адвокатом в розумінні Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», що підтверджується інформацією, розміщеною на офіційному веб-сайті Національної асоціації адвокатів України.
За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Разом із тим згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України). Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).
Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
В той же час, Об'єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові №922/445/19 від 03.10.2019 зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Окрім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).
Отже, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень ст. 126, 129 Господарського процесуального кодексу України має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи та витрачений адвокатом час.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Суд приходить до висновку про необґрунтованість заявлених позивачем витрат на послуги адвоката із складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також що розмір таких витрат є необґрунтованим.
По-перше, суд не вбачає обґрунтованою, співмірною та розумною витрату суб'єктом професійної діяльності в сфері надання юридичних послуг (професійним адвокатом) для аналізу судової практики.
Послуги адвоката зі здійснення аналізу, пошуку і вивчення судової практики в аналогічних справах (вивчення нормативної бази, публікацій науковців, коментарів спеціалістів тощо) охоплюються послугою зі здійснення підготовки заяв по суті спору (в межах яких і формується правова позиція сторони по суті спору).
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 08.04.2021 у справі №922/2321/20.
Окрім того, неправомірною є витрата стосовно участі у судових засіданнях, оскільки справа розглядалась у спрощеному позовному провадженні без виклику (повідомлення) сторін.
По-друге, дані правовідносини не передбачають обов'язкового досудового врегулювання спору, в даному випадку, для звернення до суду та захисту своїх прав позивачу не було необхідним звертатись до відповідача для проведення заходів досудового врегулювання спору, при цьому жодного доказу в підтвердження виконання таких дій матеріали справи не містять
По-третє, стосовно гонорару успіху у розмірі 4 000,00 грн. суд зазначає наступне.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 зауважила, що за наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v. Turkey, заява №35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6 672,90 євро, однак, на думку суду, визначала зобов'язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000,00 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§70-72).
Таким чином не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18.
Суд дійшов висновку, що в частині стягнення «гонорару успіху» в розмірі 4 000,00 грн. такі витрати не відповідають критерію розумності, оскільки не мають характеру необхідних, без понесення яких у позивача буде відсутня можливість захистити свої права та законні інтереси, не містять обґрунтування обсягу фактичних дій представника позивача, які достатньою мірою можуть бути співвіднесені із досягненням успішного результату, у зв'язку з чим їх відшкодування з огляду на обставини даної справи матиме надмірний характер, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про відсутність підстав для відшкодування «гонорару успіху» за рахунок відповідача.
Приймаючи до уваги наведене вище в сукупності та з огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем документів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) і розумності їхнього розміру, а також розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, суд прийшов до висновку, що в даному випадку, обґрунтованою є витрата позивача на правову допомогу у розмірі 7 000,00 грн., що є пропорційним предмету спору, складності даної справи та обсягом робіт (наданих послуг), виконаних за договором про надання правничої допомоги.
Враховуючи викладене, на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору, а також витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000,00 грн. покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 129, 232, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -
ВИРІШИВ:
1. Позов Фізичної особи - підприємця Дешко Жори Васильовича задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕМП-2000» (01133, м. Київ, вул. Євгена Коновальця, будинок 29; ідентифікаційний код 31111758) на користь Фізичної особи - підприємця Дешко Жори Васильовича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) заборгованість у розмірі 130 064 (сто тридцять тисяч шістдесят чотири) грн. 00 коп., витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000 (сім тисяч) грн. 00 коп. та судовий збір у розмірі 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн. 00 коп.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 04.12.2023.
Суддя Ігор Курдельчук