ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20.11.2023Справа № 910/12208/23
Господарський суд міста Києва у складі судді Трофименко Т.Ю., при секретарі судового засідання Запарі А.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮК ДИСТРИБЬЮШН»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА»
про стягнення 148 975 015,90 грн,
Представники сторін:
від позивача: Климчук О.С.,
від відповідача: Білека Ю.І.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮК ДИСТРИБЬЮШН» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» про стягнення 148 975 015,90 грн, обґрунтована порушенням відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки № 160821-007 від 26.08.2021.
Одночасно із указаним позовом позивачем подано до суду заяву про забезпечення позову.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.08.2023 у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову відмовлено з підстав, викладених у вказаній ухвалі.
Іншою ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.08.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/12208/23, підготовче засідання призначено на 06.09.2023.
22.08.2023 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
06.09.2023 за допомогою системи «Електронний Суд» від відповідача надійшло клопотання про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача, Акціонерного товариства «РАЙФФАЙЗЕН БАНК».
Також 06.09.2023 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив.
В підготовчому засіданні 06.09.2023 представник відповідача підтримав вказане вище клопотання про залучення третьої особи до участі у справі, представник позивача проти задоволення цього клопотання та залучення третьої особи заперечував.
Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив оголосити в підготовчому засіданні перерву до 18.09.2023.
13.09.2023 до суду від позивача надійшли заперечення на заяву відповідача про залучення третьої особи у справі № 910/12208/23.
18.09.2023 до суду від позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи доказів.
В підготовчому засіданні 18.09.2023 суд, заслухавши думки представників сторін щодо клопотання відповідача про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача, Акціонерного товариства «РАЙФФАЙЗЕН БАНК», дослідивши матеріали справи, дійшов висновку про відсутність підстав для залучення вказаного товариства до участі у справі, з огляду на таке.
Відповідно до частин 1-3 ст. 50 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов'язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.
Якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов'язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.
У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі.
Таким чином, законодавцем встановлено, що особи залучаються до участі у справі як треті особи лише у тому випадку, коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов'язки щодо однієї із сторін.
Тобто, при вирішенні питання про залучення у справу третьої особи суд має з'ясовувати, чи буде у зв'язку з прийняттям судового рішення у справі таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов'язки, або змінено її наявні права та/або обов'язки, або позбавлено певних прав та/або обов'язків у майбутньому.
Необхідність залучення третьої особи відповідач мотивує тим, що позовні вимоги обґрунтовані, зокрема, посиланням на видаткові накладні від 15.12.2021 № 1512133, від 01.12.2021 № 11267 та від 17.11.2021 № 171161, право вимоги за якими позивачем було відступлено на користь Акціонерного товариства «РАЙФФАЙЗЕН БАНК» за договором факторингу № 017/190/71 від 05.10.2021. Отже, вказаний договір є підставою для виникнення взаємних прав та обов'язків між його сторонами.
Вказані обставини, на переконання відповідача, свідчать про те, що рішення у даній справі може вплинути на права та обов'язки Акціонерного товариства «РАЙФФАЙЗЕН БАНК», а тому останнього слід залучити до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача.
Однак, суд не вбачає необхідності у залученні до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача, Акціонерного товариства «РАЙФФАЙЗЕН БАНК», оскільки спір стосується порушення відповідачем зобов'язань за укладеним із позивачем договором поставки № 160821-007 від 26.08.2021 та не стосується зобов'язань позивача за договором факторингу № 017/190/71 від 05.10.2021 перед Акціонерним товариством «РАЙФФАЙЗЕН БАНК». Більше того, в матеріалах справи наявні докази про розірвання договору факторингу № 017/190/71 від 05.10.2021 (додаткова угода № 017/190/71/10) та відсутність невиконаних зобов'язань позивача за цим договором, а саме за видатковими накладними від 15.12.2021 № 1512133, від 01.12.2021 № 11267 та від 17.11.2021 № 171161 (лист АТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК» від 24.07.2023).
Отже, з урахуванням викладеного, не вбачається підстав для залучення Акціонерного товариства «РАЙФФАЙЗЕН БАНК» до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, оскільки відповідачем не доведено, що рішення у даній справі вплине на права та обов'язки цього товариства.
Відтак, в підготовчому засіданні 18.09.2023 суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив в задоволенні клопотання відповідача про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача, Акціонерного товариства «РАЙФФЙЗЕН БАНК», відмовити.
Крім того, в підготовчому засіданні 18.09.2023 суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив визнати поважними причини пропуску позивачем процесуального строку на подання доказів, поновити такий строк та долучити подані позивачем із клопотанням від 18.09.2023 докази до матеріалів справи.
Враховуючи, що судом здійснено всі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, з огляду на відсутність підстав для відкладення підготовчого засідання, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи до розгляду по суті на 04.10.2023, про що постановлено ухвалу від 18.09.2023, занесену до протоколу судового засідання.
04.10.2023 до суду від позивача надійшов детальний опис робіт (наданих послуг) за договором про надання правничої (правової) допомоги № ЮК-246/09-06/23 від 09.06.2023 та додаткової угоди № 1 до вказаного договору.
Також до суду 04.10.2023через систему «Електронний Суд» надійшло клопотання відповідача про зупинення провадження у справі № 910/12208/23 до прийняття господарським судом ухвали про затвердження плану санації у справі № 910/15087/23.
В судовому засіданні 04.10.2023 суд, заслухавши думки представників сторін щодо клопотання відповідача про зупинення провадження у справі, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив відмовити у його задоволенні через передчасність такого клопотання та недоведеність належними і допустимими доказами неможливості розгляду даної справи по суті спору до набрання законної сили ухвалою господарського суду міста Києва про затвердження плану санації у справі № 910/15087/23.
Крім того, в судовому засіданні 04.10.2023 представники сторін виступили зі вступним словом.
Заслухавши представників сторін, суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив оголосити перерву в судовому засіданні до 25.10.2023.
25.10.2023 через систему «Електронний Суд» до суду від відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі № 910/12208/23 до прийняття господарським судом ухвали про затвердження плану санації у справі № 910/15087/23.
В судовому засіданні 25.10.2023 суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі № 910/12208/23 до прийняття господарським судом ухвали про затвердження плану санації у справі № 910/15087/23 відмовити через необґрунтованість.
Також в підготовчому засіданні 25.10.2023 представник відповідача заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи, в задоволенні якого суд, не виходячи до нарадчої кімнати, відмовив через необґрунтованість та відсутність обставин, які б унеможливлювали продовження розгляду справи у даному судовому засіданні.
В судовому засіданні 25.10.2023 суд перейшов до стадії дослідження письмових доказів, якими сторони обґрунтовують свої вимоги/заперечення, після чого, не виходячи до нарадчої кімнати, оголосив перерву до 13.11.2023.
В судовому засіданні 13.11.2023, враховуючи зазначення представником відповідача про направлення до суду додаткових пояснень із доказами, з огляду на відсутність вказаного документу станом на час проведення судового засідання, з метою повного та всебічного встановлення судом обставин даного спору та дотримання принципів рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом та змагальності сторін, суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив оголосити перерву до 20.11.2023. Водночас, попереджено представника відповідача про наслідки зловживання процесуальними правами.
13.11.2023 через систему «Електронний Суд» до суду від відповідача надійшли додаткові пояснення з клопотанням про долучення доказів до матеріалів справи, які також містили вимогу про поновлення пропущеного процесуального строку на подання доказів.
20.11.2023 до суду від відповідача надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.
В судове засідання 20.11.2023 з'явилися представники сторін.
Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, заслухавши представників сторін, ухвалив поновити відповідачу процесуальний строк для подання доказів до матеріалів справи та долучити подані ним докази до матеріалів справи.
В судовому засіданні 20.11.2023 суд перейшов до стадії судових дебатів.
Так, представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив задовольнити позов. Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував та просив відмовити в позові.
Відповідно до ст. 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
В судовому засіданні 20.11.2023 оголошено вступну та резолютивну частини рішення на підставі ст. 240 ГПК України.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
ВСТАНОВИВ:
26.08.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮК ДИСТРИБЬЮШН» (постачальник) укладено договір № 160821-007 (надалі - Договір поставки), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язується поставити і передати у власність покупця наступні товари: електропобутові товари (побутові холодильники, морозильники і прилади для механізації побутових робіт, побутові прилади для очищення, зволоження, кондиціонування повітря, електроосвітлювальну арматуру і електролампи, електронагрівальні прилади, провідникові вироби і т.д. і т.п.), телерадіотовари (електропрогравальну, звукозаписувальну апаратуру, апаратуру для відеозапису та відтворення зображення і звуку, носії для запису звуку, платівки, телевізійні приймачі, частини, вузли, а також деталі до них, мережеве обладнання, кабелі, кріплення в т.д. і т.п.), комп'ютерну техніку (комп'ютерна техніка та її комплектуючі, носії інформації, очищуючі засоби, принтери, БФП), мобільні телефони, акумулятори, батарейки, адаптери, аксесуари (надалі - товар), а покупець зобов'язується прийняти цей товар та оплатити його на умовах, визначених договором.
Загальна кількість товару, що планується до поставки за договором, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) по сортам, групам, підгрупам, видам, марками, типам, розмірам узгоджуються в Специфікації (п. 2.1. Договору поставки).
Відповідно до п. 2.2. Договору поставки покупець направляє постачальнику заявку із зазначенням номенклатури, кількості та очікуваного терміну поставки.
Датою поставки вважається дата підписання сторонами відвантажувальних документів (видаткових накладних, ТТН) на товар (п. 2.7. Договору поставки).
Право власності на товар від постачальника до покупця переходить у момент підписання відвантажувальних документів (видаткових накладних, ТТН) покупцем. До моменту підписання покупцем відвантажувальних документів на товар, всі ризики, пов'язані з пошкодженням або втратою товару, несе постачальник (п. 2.8. Договору поставки).
Умовами п. 2.9. Договору поставки передбачено, що постачальник разом з товаром зобов'язується передати покупцеві наступні документи: оригінал рахунку-фактури із зазначенням товару, кількості, ціни за одиницю та вартості всієї партії товару;товарно-транспортну накладну або інший рівнозначний транспортний документ; видаткову накладну (при розбіжностях у фактичній кількості прийнятого товару з кількістю товару, зазначеного в супровідній документації, невід'ємною частиною видаткової накладної є акт приймання товару, складений за формою, погодженою сторонами в Додатку № 1 до Договору); копію декларації про відповідність та/або сертифіката відповідності продукції вимогам технічних регламентів (по кожному найменуванню товару; інформацію про продукцію (гарантійний талон від виробника на кожну одиницю товару, інструкцію з експлуатації українською мовою на кожну одиницю товару; документи, які підтверджують якість товару та інші документи, необхідні відповідно до чинного законодавства України.
Відповідно до п. 2.10. Договору поставки загальна кількість товару, поставленого постачальником покупцеві за цим договором, визначається виходячи з фактичної кількості поставленого товару.
Умовами п. 3.2. Договору поставки визначено, що загальна сума цього договору визначається виходячи із вартості фактично поставленого постачальником покупцеві товару та складається із сум, зазначених у видаткових накладних, підписаних обома сторонами.
Пунктом 3.5. Договору поставки передбачено, що покупець оплачує кожну партію фактично прийнятого товару не пізніше 60 (шістдесяти) календарних днів з дати поставки відповідної партії товару за накладною.
Водночас сторони неодноразово змінювали умови Договору поставки в частині строків оплати за поставлений товар, укладаючи додаткові угоди № 01-2021 від 26.08.2021, № 2 від 26.08.2021, № 3 від 05.10.2021, № 4 від 05.10.2021, № 5 від 09.12.2021, № 1 від 05.08.2022, у зв'язку з чим строк оплати визначався в залежності від груп та партій товарів, зокрема, 7 днів, 14 днів, 30 днів, 60 днів, 80 днів, 90 днів та не більше 270 календарних днів з моменту поставки за певними партіями товарів.
Так, відповідно до п. 3.5. Договору поставки в редакції додаткової угоди № 1 від 05.08.2022, покупець оплачує кожну партію фактично прийнятого товару:
не пізніше 30 календарних днів з дати поставки відповідної партії товару за накладною, але в кожному разі, не раніше дати отримання повного комплекту документів на товар (партію товару), зазначеного в п. 2.9. цього договору;
не пізніше 14 днів календарних днів з дати поставки товару постачальником по онлайн замовленням, окрім категорії ТВ, але в кожному разі не раніше дати отримання повного комплекту документів на товар (партію товару), зазначеного в п. 2.9. цього договору;
не пізніше 7 календарних днів з дати поставки товару постачальником по онлайн замовленням, категорії ТВ, але в кожному разі не раніше дати отримання повного комплекту документів на товар (партію товару), зазначеного в п. 2.9. цього договору.
Договір набуває чинності з моменту підписання його уповноваженими представниками сторін і діє до 31.12.2025 (п. 9.1. Договору поставки).
Крім того, як вбачається із матеріалів справи, між сторонами також укладені:
договір № 200821-001, згідно з яким Товариство з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» передає (постачає) у власність Товариству з обмеженою відповідальністю «ЮК ДИСТРИБЬЮШН» товарно-матеріальні цінності, а останнє зобов'язане прийняти цей товар (цінності) та оплатити;
договір № 200821-022 від 26.08.2021, за яким сторони погодили, що з метою стимулювання та збільшення обсягу замовлень товарів покупцем за Договором поставки, постачальник здійснює виплату покупцеві мотиваційної виплати (бонусу) за надання послуг у вигляді досягнення результату щодо обсягу та/або асортименту закупівель покупцем товарів у постачальника.
За доводами позивача, за вказаними договорами сторони періодично проводили взаємозаліки шляхом зарахування однорідних зустрічних вимог.
В матеріалах справи міститься акт зарахування зустрічних однорідних вимог від 29.06.2023, у якому визначено, що за результатами виконання сторонами умов договору № 200821-001 від 26.08.2021 станом на 29.06.2023 у Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮК ДИСТРИБЬЮШН» виник обов'язок по сплаті Товариству з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» суми в розмірі 163 234,85 грн з ПДВ, в той час як за результатами виконання сторонами Договору поставки станом на 29.06.2023 у Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» виник обов'язок по оплаті товару, отриманого від Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮК ДИСТРИБЬЮШН» на загальну суму 149 138 251,94 грн з ПДВ. Відтак, після проведення зарахування зустрічних однорідних вимог, заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» перед Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮК ДИСТРИБЬЮШН» за придбані товари зменшується на 163 234,85 грн та становить 148 975 017,08 грн.
Крім того, як вбачається із матеріалів справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮК ДИСТРИБЬЮШН» та Акціонерним товариством «РАЙФФАЙЗЕН БАНК» 05.10.2021 укладено договір про факторингове фінансування з регресом № 017/190/71, відповідно до умов пунктів 1.1., 1.2., 1.3. якого фактор (банк) зобов'язується здійснювати факторингове фінансування клієнта (позивач) на умовах факторингу з регресом. Право вимоги є відступленим клієнтом банку з моменту підписання сторонами додаткової угоди до договору. Внаслідок відступлення права вимоги фактор (банк) замінює клієнта як кредитора боржника (відповідача), у зв'язку з чим до фактора (банку) переходять відповідні права кредитора за контрактом (Договір поставки), включаючи права на отримання вартості товарів, робіт, послуг, отримання підтверджуючих документів, неустойок та інших платежів за контрактом. Однак, фактор (банк) не набуває будь-яких обов'язків клієнта за контрактом щодо поставки товарів, робіт, послуг та інших обов'язків, що випливають з такої поставки.
Відповідно до п. 6.1. договору про факторингове фінансування з регресом № 017/190/71, підписанням договору сторони домовилися, що клієнт виступає поручителем за виконання боржниками клієнта зобов'язань перед фактором (банком) по оплаті коштів за правами типу 1 (права вимоги, які включені до реєстру, факторингове фінансування яких передбачає сплату першого платежу після підписання реєстру). Клієнт несе солідарну відповідальність перед фактором (банком) за виконання боржником зобов'язань за контрактом в сумі несплаченої вартості прав типу 1. Моментом, з якого клієнт набуває статус поручителя за виконання зобов'язань з оплати прав вимоги конкретним боржником по контракту, є момент підписання сторонами реєстру.
Після виконання клієнтом своїх зобов'язань як поручителем по сплаті фактору (банку) сум заборгованості боржників, до нього переходять права вимагати від боржника відшкодування в повному обсязі виплат, здійснених клієнтом як поручителем на користь фактора (банку) (п. 6.3. договору про факторингове фінансування з регресом № 017/190/71).
Так, між позивачем та Акціонерним товариством «РАЙФФАЙЗЕН БАНК» до вказаного вище договору про факторингове фінансування з регресом № 017/190/71 були укладені відповідні додаткові угоди щодо відступлення банку позивачем прав вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» за видатковими накладними з поставки товарів за Договором поставки, згідно з реєстрами.
Договір про факторингове фінансування з регресом № 017/190/71 було розірвано відповідно до додаткової угоди № 017/190/71/10, пунктом 2 якої визначено, що на момент розірвання вказаного договору між його сторонами немає неврегульованих спорів з приводу його виконання, а також будь-яких невиконаних сторонами зобов'язань.
При цьому, відповідно до листа Акціонерного товариства «РАЙФФАЙЗЕН БАНК» від 24.07.2023 та платіжних інструкцій від 22.04.2022 №№ 6803, 6804, 6805 позивачем здійснено оплату за видатковими накладними № 011267 від 01.12.2021, № 152133 від 15.12.2021 та № 171161 від 17.11.2021, у зв'язку з чим до позивача перейшло право вимоги до відповідача, як боржника, щодо сплати в повному обсязі коштів по вказаним накладним.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує, що ним на виконання умов Договору поставки згідно замовлень відповідача здійснювалась поставки товару, однак відповідач не у повному обсязі розрахувався за поставлений товар, у зв'язку з чим в нього утворилася заборгованість в розмірі 148 975 015,90 грн за видатковими накладними з урахуванням проведених взаємозаліків та повернень товару, несплачених видаткових накладних за умовами факторингу, а також часткової оплати за окремими видатковими накладними.
Відповідач проти заявлених позовних вимог заперечував, зазначаючи про передчасність позову, оскільки сторонами при укладанні Договору поставки було погоджену відкладальну обставину щодо строків оплати за поставлений товар, а саме - дату отримання відповідачем повного комплекту документів на товар (партію товару), вказаного в п. 2.9. Договору поставки. За доводами відповідача, враховуючи недотримання позивачем вказаної умови Договору поставки, відсутні підстави стверджувати про те, що строк оплати за поставлений позивачем товар настав. При цьому, відповідач вказує, що акт звірки взаємних розрахунків від 30.06.2023 є документом, який фіксує розмір заборгованості та не визначає строк оплати товару з урахуванням п. 2.9. Договору поставки.
Водночас, відповідач вказує про настання форс-мажорних обставин, які унеможливлюють виконання зобов'язань за Договором поставки до завершення таких обставин, а саме, неможливість належним чином встановити факт передачі або не передачі позивачем документів, визначених п. 2.9. Договору поставки, оскільки після початку повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України, до багатьох магазинів був втрачений доступ через окупацію територій, активні бойові дії в регіонах, де знаходяться магазини відповідача, повне або часткове знищення магазинів у містах Київ, Буча, Ірпінь, Харків, Херсон, часткове знищення та обмежений доступ до основного товарного складу. На підтвердження зазначених форс-мажорних обставин відповідачем надано сертифікат Київської торгово-промислової палати № 3000-23-3433, який засвідчує наявність непереборних обставин у відповідача стосовно неможливості виконання зобов'язань за договором № 160821-007 від 26.08.2021, починаючи з 12.03.2022; лист Київської торгово-промислової палати від 03.04.2023 № 17/03-6/266; лист Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 та інші докази, долучені до відзиву на позовну заяву та додаткових пояснень. При цьому, відповідач зазначав, що позивача про такі форс-мажорні обставини було повідомлено, однак позивач, не зважаючи на відповідні повідомлення, продовжував постачати відповідачу товар за Договором поставки.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 1 ст. 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).
Частиною 1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Судом встановлено, що укладений між сторонами Договір № 160821-007 від 26.08.2021 за своєю правовою природою є договором поставки, за яким одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 265 Господарського кодексу України).
За приписами частин 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 ст. 664 ЦК України визначено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Згідно зі ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).
Згідно зі статтями 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Як встановлено судом, в період з жовтня 2021 року по квітень 2023 року позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар згідно видаткових накладних, які підписані та скріплені печатками сторін, на загальну суму, яка за підрахунком суду склала 153 365 985,56 грн.
Крім того, про виконання позивачем своїх зобов'язань за Договором поставки свідчать підписані сторонами товарно-транспортні накладні, а також наявні в матеріалах справи податкові накладні.
Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань з поставки товару свідчить також відсутність з боку відповідача будь-яких претензій та повідомлень про порушення постачальником своїх зобов'язань за Договором поставки.
При цьому, в матеріалах справи містяться банківські виписки по рахунку позивача за 2021-2023 роки, з яких вбачається, що протягом вказаного періоду відповідачем здійснювались часткові оплати за поставлений за Договором поставки товар.
Також суд встановив, що позивачем, як поручителем відповідача, у зв'язку з неналежним виконанням останнім обов'язку по сплаті фактору (банку) коштів за поставлений за Договором поставки товар, згідно з умовами договору про факторингове фінансування з регресом № 017/190/71 від 05.10.2021 було перераховано на користь фактора кошти в загальному розмірі 10 766 515,13 грн за видатковими накладними № 1512133 від 15.12.2021, № 011267 від 01.12.2021, № 171161 від 17.11.2021, які входили в реєстри факторингу №№ 17, 18, що підтверджується платіжними інструкціями від 22.04.2022 №№ 6803, 6804, 6805.
Водночас, 29.06.2023 між позивачем та відповідачем складено та підписано Акт зарахування зустрічних однорідних вимог, відповідно до якого здійснено зарахування невиконаного відповідачем перед позивачем зобов'язання за Договором поставки на суму 163 234,85 грн, та визначено, що після такого зарахування заборгованість відповідача перед позивачем становить 148 975 017,08 грн з ПДВ.
Відповідно до п. 5 вказаного вище акту, останній набуває чинності з моменту його підписання сторонами.
Відповідно до ст. 601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.
Частина 3 ст. 203 Господарського кодексу України визначає, що господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.
Зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань, в одному із яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов'язанні є кредитором у другому). Допускаються випадки, так званого часткового зарахування, коли одне зобов'язання (менше за розміром) зараховується повністю, а інше (більше за розміром) - лише в частині, що дорівнює розміру першого зобов'язання. В такому випадку зобов'язання в частині, що залишилася, може припинятися будь-якими іншими способами.
Отже, складений сторонами Акт зарахування зустрічних однорідних вимог від 29.06.2023 свідчить про припинення зобов'язань відповідача за Договором поставки в частині сплати позивачу 163 234,85 грн та водночас підтверджує наявну заборгованість відповідача в розмірі 148 975 017,08 грн.
Крім того, у матеріалах справи міститься підписаний без зауважень та скріплений печатками сторін акт звірки взаємних розрахунків за період червень 2023 року, яким зафіксовано, що після проведення взаємозаліку заборгованості на суму 163 234,85 грн та повернення товарів відповідачем на суму 2 804,11 грн, заборгованість останнього перед позивачем за даними відповідача склала 148 975 015,90 грн.
За висновками Верховного Суду, що викладені у постановах від 05.03.2019 по справі №910/1389/18, від 10.09.2019 по справі №916/2403/18, від 19.09.2019 по справі №910/14566/18, від 04.12.2019 по справі №916/1727/17, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб.
Отже, акт звірки взаєморозрахунків сам по собі не є первинним документом та може бути належним доказом на підтвердження наявності заборгованості, лише за наявності первинних документів.
В матеріалах справи наявні відповідні підтверджуючі документи (видаткові накладні, товарно-транспортні накладні), за якими у відповідача утворилася заборгованість.
Так, позивач просить стягнути з відповідача за даним позовом заборгованість в розмірі 148 975 015,90 грн.
Варто відзначити, що відповідач не заперечує факт поставки товару та розмір вказаної заборгованості, а лише вказує про ненастання строку оплати за поставлений товар, з огляду на ненадання позивачем передбачених п. 2.9 Договору поставки документів на товар.
Однак, суд не може погодитися із зазначеними доводами відповідача, з огляду на таке.
За приписами частин 1, 2 ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 666 ЦК України якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання. Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.
Обумовлений Договором поставки товар був прийнятий відповідачем без жодних зауважень, що підтверджується наявними в матеріалах справи підписаними ним видатковими накладними за період жовтень 2021 року - квітень 2023 року. При цьому, умовами Договору поставки не вимагається будь-яке письмове оформлення факту передання покупцю документів за переліком, визначеним п. 2.9. Договору поставки.
Отже, виходячи із положень ст. 662 ЦК України та умов п. 2.9. Договору поставки, суд зазначає, що доказом комплектності товару та передачі позивачем відповідачу визначених вказаним пунктом Договору поставки документів, що мають бути надані разом з товаром, є саме підписані відповідачем без зауважень видаткові накладні.
Доказів існування спору між сторонами з приводу якості та кількості переданого товару матеріали справи не містять, як і не містять будь-яких доказів відмови відповідача від приймання товару або ж претензій останнього до позивача стосовно відсутності будь-яких документів на товар, які за умовами п. 2.9 Договору отримуються відповідачем під час отримання товару. Враховуючи зазначене, суд критично ставиться до тверджень відповідача про неможливість здійснювати вільний обіг поставленого позивачем товару шляхом його роздрібного продажу в мережі магазинів.
При цьому, суд взагалі ставить під сумнів доводи відповідача про те, що позивачем не було передано разом із партіями товарів відповідні документи на такі товари, визначені в п. 2.9. Договору поставки, оскільки відповідачем здійснювались оплати за товар після підписання додаткової угоди № 1 від 05.08.2022, якою в п. 3.5. Договору поставки було внесено відповідні зміни та доповнено умовою щодо оплати не раніше отримання повного комплекту документів, вказаного в п. 2.9. цього договору. При цьому, відповідач не конкретизує, за якими саме видатковими накладними позивач не здійснив передачу документів на товар.
В той же час, до укладення сторонами додаткової угоди № 1 від 05.08.2022, ані умови Договору поставки, ані умови додаткових угод до нього не містили таких умов оплати, які б були пов'язані із датою отримання відповідачем повного комплекту документів на поставлений позивачем товар.
Таким чином, оскільки як чинним законодавством (ч. 2 ст. 662 ЦК України), так і умовами Договору поставки (п. 2.9) встановлено, що саме разом з товаром у момент поставки постачальник зобов'язаний надати покупцеві документи, визначені п. 2.9 Договору поставки, з огляду на відсутність будь-яких заперечень/зауважень як у видаткових накладних, так і після отримання товару, відповідачем не доведено наявності підстав відповідно до п. 3.5 Договору для затримання оплати.
Щодо доводів відповідача про настання форс-мажорних обставин суд зазначає таке.
Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Так, форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання. Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 15.06.2018 у справі № 915/531/17, від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 17.12.2020 у справі № 913/785/17, від 30.11.2021 у справі № 913/785/17.
Відповідно до п. 7.6. Договору поставки сторони не несуть відповідальності за непередбачені збитки, які можуть настати в результаті набрання законної сили актами державних та місцевих органів влади, що змінили чинне законодавство в порівнянні з тим, яке діяло на момент укладення цього договору, або форс-мажорних обставин за умови, якщо зазначені обставини безпосередньо вплинули на виконання відповідною стороною своїх договірних зобов'язань.
Відповідач стверджує, що внаслідок збройної агресії російської федерації частина його магазинів була знищена, частина пошкоджена, а частина знаходиться на тимчасово окупованій території без доступу до них. Із знищенням/пошкодженням/втратою контролю були, відповідно, знищені і товарні запаси товариства та інші матеріальні цінності. На підтвердження таких обставин відповідачем надано в матеріали справи витяги з ЄРДР про вчинені кримінальні правопорушення, накази про призупинення торговельної діяльності магазинів та сертифікати про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), видані Київською торгово-промисловою палатою.
Згідно зі ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
Ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов'язань за даних умов здійснення господарської діяльності.
Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом.
Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).
Отже, відповідно до ч. 1 ст. 617 ЦК України, ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України та ст. 14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні» форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні і невідворотні обставини за даних умов здійснення господарської діяльності, що об'єктивно унеможливлюють виконання особою зобов'язань за умовами договору, обов'язків, передбачених законодавством.
Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов'язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести.
Торгово-промислова палата України (далі - ТПП України) на своєму сайті в мережі Інтернет розмістила лист № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, що адресований Всім кого це стосується, згідно якого на підставі ст.ст. 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», Статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
Водночас вказаний лист носить загальний інформаційний характер, оскільки констатує абстрактний факт без доведення причинно-наслідкового зв'язку у конкретному зобов'язанні. Неможливість виконання договірних зобов'язань особа повинна підтверджувати документально в залежності від її дійсних обставин, що унеможливлюють виконання на підставі вимог законодавства.
В матеріалах справи наявний сертифікат Київської торгово-промислової палати № 3000-23-3433, яким засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), які настали 12.03.2022 та тривають станом на 28.07.2023 щодо неможливості виконання зобов'язань Товариства з обмеженою відповідальності «ДІЄСА» по сплаті за товар відповідно до п. 3.5. Договору № 160821-007 від 26.08.2021, укладеним із Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮК ДИСТРИБЬЮШН».
Суд вказує, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.
Саме таких висновків дотримується колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18, у постанові від 09.11.2021 у справі № 913/20/21, у постанові від 04.10.2022 у справі № 927/25/21.
Щодо долучених відповідачем доказів неможливості використання для господарської діяльності об'єктів оренди та приміщень під склади та магазини внаслідок їхнього повного або часткового руйнування чи перебування на тимчасово окупованій території (сертифікати Київської торгово-промислової палати № 3000-22-0460, № 3000-22-0461, № 3000-22-1394, № 3000-22-1397, № 3000-22-0457, № 3000-22-0556, № 3000-22-1398, № 3000-22-1393, № 3000-22-0654, № 3000-22-0752, № 3000-23-0062, № 3000-23-0018) суд зазначає, що такі докази не можуть звільняти відповідача від виконання перед позивачем зобов'язань за Договором поставки, оскільки предметом спору є стягнення заборгованості за поставлений позивачем товар, а не стягнення коштів за користування приміщеннями тощо.
В свою чергу, наданий відповідачем сертифікат № 3000-23-3433 в підтвердження настання форс-мажорних обставин щодо виконання зобов'язань відповідно до п. 3.5. Договору поставки щодо оплати за товар в сумі 152 480 727,21 грн з терміном початку таких обставин - 12.03.2022, суперечить фактичним обставинам справи та наявним в матеріалах справи доказам, оскільки після вказаної дати (12.03.2022) відповідачем отримувався новий товар та здійснювались оплати, що свідчить про можливість виконання останнім взятих на себе зобов'язань за Договором поставки.
Отже встановлені обставини приводять до переконливого висновку про необхідність застосування при розгляді даної справи доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).
Доктрина venire contra factum proprium базується на принципі добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
З огляду на викладене, судом не приймається до уваги сертифікат Київської торгово-промислової палати № 3000-23-3433.
Разом з тим, суд зазначає, що наявність або відсутність форс-мажорних обставин може впливати на зобов'язання відповідача з поставки товару, в той час як з урахуванням предмету спору, щодо здійснення розрахунків за поставку товару, обов'язок із здійснення яких, жодним чином не пов'язаний з настанням форс-мажорних обставин, а отже надані відповідачем докази на підтвердження таких обставин жодним чином не впливають на можливість здійснити розрахунки.
В п. 2.8. Договору поставки сторони погодили, що право власності на товар від постачальника до покупця переходить у момент підписання відвантажувальних документів (видаткових накладних, ТТН) покупцем. До моменту підписання покупцем відвантажувальних документів на товар, всі ризики пов'язані з пошкодженням або втратою товару, несе постачальник.
Відповідно до ч. 1 ст. 668 Цивільного кодексу України ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару переходить до покупця з моменту передання йому товару, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, оскільки постачальником передано товар покупцю за видатковими накладними, ризик випадкового знищення перейшов до відповідача, що у сукупності вказує на не пов'язаність форс-мажорних обставин із предметом спору.
При цьому, суд також враховує, що жодних доказів в підтвердження того, що саме товар який був поставлений постачальником знаходився у магазинах, що перебувають в тимчасовій окупації, або у тих доступ до яких обмежено, або які знищено, матеріали справи не містять. Зважаючи на вказане, позовні вимоги про стягнення заборгованості не перебувають у безпосередньому зв'язку із настанням форс-мажорних обставин, та не вливають на наявність або відсутність обов'язку із здійсненням розрахунків не залежно від того, чи втрачено в подальшому відповідачем отриманий за видатковими накладними товар, право власності на який перейшло до відповідача з моменту підписання видаткових накладних.
В той же час, чинне законодавство України (ст. 617 ЦК України) передбачає можливість звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили, однак не передбачає можливості звільнення від виконання договірних зобов'язань.
Отже, підсумовуючи викладене, суд відхиляє заперечення відповідача проти позовних вимог у зв'язку з настанням форс-мажорних обставин як необґрунтовані та такі, що спростовуються наведеним вище.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Таким чином, суд приходить до висновку, що матеріалами справи підтверджується постачання позивачем відповідачу товару, однак, відповідач не виконав зобов'язання по сплаті поставленого товару у повному обсязі, в результаті чого виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 148 975 015,90 грн.
Відповідно до частин 1-4 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Приписами статей 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із статтями 78, 79 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт поставки позивачем відповідачу товару та факт порушення відповідачем своїх договірних зобов'язань в частині своєчасної та повної оплати отриманого товару підтверджений матеріалами справи і не спростований відповідачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у розмірі 148 975 015,90 грн.
Щодо розподілу судових витрат.
Частиною 1 ст. 123 ГПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ст. 129 ГПК України, у зв'язку із задоволенням позовних вимог в повному обсязі, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Відповідно до ч. 3 ст. 123 ГПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Згідно зі ст. 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 ГПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами: - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.
3) розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України).
Відповідно до частин 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
При цьому розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 ГПК України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).
Водночас, за змістом ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5, 6 ст. 126 ГПК України).
Отже, за змістом положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині ч. 4 ст. 129 ГПК України. Проте, у частині п'ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 ст. 129 цього Кодексу.
Як зазначає Верховний Суд у численних постановах, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).
У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
При цьому, за змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Відповідно до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Визначення договору про надання правової допомоги міститься в ст. 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Водночас, ціна договору, тобто розмір адвокатського гонорару, може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата, кожний з яких відрізняється порядком обчислення. При зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (аналогічна правова позиція викладена в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.11.2020 у справі № 922/1948/19, від 12.08.2020 у справі № 916/2598/19, від 30.07.2019 у справі № 911/1394/18).
Так, позивачем заявлено до стягнення з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 149 141,00 грн, на підтвердження понесення яких в матеріали справи надано:
- договір про надання правничої (правової) допомоги № ЮК-246/09-06/23 від 09.06.2023, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮК ДИСТРИБЬЮШН» та Адвокатським об'єднанням «СОЛ»;
- додаткову угоду № 1 до Договору про надання правничої (правової) допомоги № ЮК-246/09-06/23 від 09.06.2023;
- банківську виписку про сплату позивачем на рахунок Адвокатського об'єднання 149 141,00 грн за надання правничої (правової) допомоги;
- детальний опис робіт (наданих послуг) за договором про надання правничої (правової) допомоги № ЮК-246/09-06/23 від 09.06.2023 та додаткової угоди № 1 до цього договору.
Так, судом встановлено, що за укладеним 09.06.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮК ДИСТРИБЬЮШН» (клієнт) та Адвокатським об'єднанням «СОЛ» (надалі - Об'єднання) договором про надання правничої (правової) допомоги № ЮК-246/09-06/23 від 09.06.2023, клієнт за власним вибором доручає, а Об'єднання зобов'язується всіма незабороненими законом способами надавати необхідну клієнту правничу (правову) допомогу.
Пунктом 4.3. договору про надання правничої (правової) допомоги № ЮК-246/09-06/23 від 09.06.2023 обумовлено, що розмір, обчислення та строки сплати винагороди (гонорару) визначається за взаємною згодою сторін та оформлюється окремими додатковими угодами до цього договору.
За умовами додаткової угоди № 1 до Договору про надання правничої (правової) допомоги № ЮК-246/09-06/23 від 09.06.2023 клієнт (позивач) доручає, а Об'єднання бере на себе зобов'язання надавати клієнту правничу (правову) допомогу:
- здійснення правового аналізу матеріалів, наданих клієнтом, щодо можливості стягнення у судовому порядку на користь клієнта з ТОВ «Дієса» грошових коштів (боргу) за договором поставки № 160821-007 від 26.08.2021, формування правової позиції захисту інтересів клієнта, збір доказів;
- складання, підписання та подання до Господарського суду міста Києва позовної заяви про стягнення з ТОВ «Дієса» грошових коштів (боргу) за договором поставки № 160821-007 від 26.08.2021;
- захист клієнта у Господарському суді міста Києва під час розгляду судом господарської справи про стягнення на користь клієнта з ТОВ «Дієса» грошових коштів (боргу) за договором поставки № 160821-007 від 26.08.2021, для чого вчиняти всі необхідні дії та користуватись всіма правами і наданими повноваженнями, передбаченими пунктами 2.8.-2.11. договору.
Пунктом 1.5. вказаної додаткової угоди сторони погодили, що визначені в ній обов'язки Об'єднання вважаються виконаними у повному обсязі з дня завершення розгляду господарської справи судом першої інстанції.
Відповідно до п. 1.6. додаткової угоди № 1 до Договору про надання правничої (правової) допомоги № ЮК-246/09-06/23 від 09.06.2023, розмір винагороди (гонорару) за надання Об'єднанням правничої (правової) допомоги становить 149 141,00 грн.
Крім зазначеного, позивачем також надано до суду детальний опис робіт (наданих послуг) за договором про надання правничої (правової) допомоги № ЮК-246/09-06/23 від 09.06.2023, із розрахунком вартості послуг виходячи із витраченого адвокатом часу на відповідні послуги.
Відповідач, в свою чергу, проти задоволення вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 149 141,00 грн заперечував з підстав невідповідності вказаної суми принципам розумності та реальності надання відповідних юридичних послуг.
Оцінюючи подані позивачем докази на понесення заявленого розміру витрат на правничу допомогу, суд дійшов висновку, що заявлений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу є частково необґрунтованим, оскільки позивачем в склад таких витрат включено послуги із підготовки документів (заява про забезпечення позову), в задоволенні яких судом було відмовлено. Водночас, як зазначалось позивачем у позовній заяві, розмір витрат на професійну правничу допомогу складає 0,1% від ціни позову, що складає 148 975,01 грн, натомість позивачем заявлено до стягнення з відповідача витрати у більшому розмірі.
Враховуючи наведене, з огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем документів, їх значення для вирішення спору, а також заперечення відповідача проти розміру витрат на професійну правничу допомогу, суд прийшов до висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним із складністю справи, ціною позову та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), з часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) та з обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.
У зв'язку з цим суд дійшов висновку про необхідність зменшення витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами до 30 000,00 грн.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 231, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
ВИРІШИВ:
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» (вул. Велика Васильківська, 45, м. Київ, 03150; ідентифікаційний код 36483471) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮК ДИСТРИБЬЮШН» (вул. Дорогожицька, 1, м. Київ, 04112; ідентифікаційний код 37502437) заборгованість у розмірі 148 975 015 (сто сорок вісім мільйонів дев'ятсот сімдесят п'ять тисяч п'ятнадцять) гривень 90 коп, судовий збір у розмірі 939 400 (дев'ятсот тридцять дев'ять тисяч чотириста) гривень 00 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000 (тридцять тисяч) гривень 00 коп.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дата складання та підписання повного тексту рішення: 04.12.2023.
Суддя Т. Ю. Трофименко