ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16.11.2023 року м.Дніпро Справа № 908/54/23(908/930/23)
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,
суддів: Коваль Л.А., Чередка А.Є.
секретар судового засідання Крицька Я.Б.
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЕНД ЛОГ" на рішення Господарського суду Запорізької області від 18.05.2023 (суддя Юлдашев О.О.)
у справі № 908/54/23(908/930/23)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СОВАРТГРУП"
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЕНД ЛОГ"
про стягнення 1 000 000,00 доларів США
в межах справи №908/54/23 про банкрутство - Товариства з обмеженою відповідальністю «СОВАРТГРУП»
ВСТАНОВИВ:
До Господарського суду Запорізької області 21.03.2023 надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю “СОВАРТГРУП” до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЕНД ЛОГ» про стягнення 1 000 000,00 доларів США, для розгляду в межах справи № 908/54/23 про банкрутство позивача.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 18.05.2023 у справі №908/54/23(908/930/23) позов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “ЛЕНД ЛОГ” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “СОВАРТГРУП” суму неповернутої позики за Кредитним договором № 1 від 10.06.2013 року 1 000 000 доларів США 00 центів, що еквівалентно 36 568 600 грн 00 коп. та 548 529 грн 00 коп. судового збору.
Не погодившись з вказаним рішенням Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛЕНД ЛОГ" подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 18.05.2023 у справі № 908/54/23(908/930/23) та прийняте нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказує на те, що оскаржуване рішення прийнято при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених в рішенні, обставинам справи, неправильному застосуванні норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права.
Стверджує, що суд першої інстанції не було враховано, що документи, які подавалися до суду у цій справі були або підроблені або підписані від імен осіб, які номінально значилися посадовими особами юридичних осіб.
Зазначає, що предмет спору відсутній, оскільки у період з 08.08.2018 по 01.02.2022 ТОВ «ЛЕНГ ЛОГ» сплатило на користь “ALDONZA LIMITED” 1 220 000,00 дол. США, що підтверджується випискою з банківського рахунку.
Скаржник вважає, що враховуючи те, що позивач (його представник) не з'явилися в судове засідання 18.05.2023 та не повідомили про причини неявки, а також не подавали заяву про розгляд справи за їх відсутності, суд повинен був застосувати положення п. 4 ч. 1 ст. 236 ГПК України та залишити позовну заяву без розгляду.
Процесуальний хід розгляду справи відображений у відповідних ухвалах Центрального апеляційного господарського суду.
В судовому засіданні 16.11.2023 приймав участь представник відповідача (апелянта). Інші учасники справи у судове засідання не з'явилися, явку уповноважених представників не забезпечили, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У рішеннях від 28 жовтня 1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз'яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.
У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003 року, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").
«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G. B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб'єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.
Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.
Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").
Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.
Згідно ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя навіть в умовах воєнного стану.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов'язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Обов'язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).
Тобто сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об'єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).
Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Таким чином, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об'єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.
Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Зважаючи на те, що явка сторін обов'язковою не визнавалась та враховуючи межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, а саме, що суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1 ст. 269 ГПК України), колегія суддів не вбачає наявність правових та фактичних підстав для відкладення розгляду справи та продовжує розгляд справи.
Згідно ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За приписами ч. 3 ст. 263 ГПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Позивач своїм правом на подання відзиву не скористався.
Враховуючи положення ст. 7, 13, 14, 42-46 ГПК України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, з урахуванням того, що суд не визнавав обов'язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, приймаючи до уваги необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, обставини сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та викладення її в поданих процесуальних документах, а також в забезпеченні участі в судових засіданнях, в тому числі в режимі відеоконференції, і цими правами вони розпоряджаються на власний розсуд, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі нез'явившихся учасників справи.
Судом апеляційної інстанції було здійснено всі необхідні дії, що сприяли в реалізації сторонами принципу змагальності та диспозитивності.
Представник відповідача (апелянта) в судовому засіданні 16.11.2023 просив суд апеляційну скаргу задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове - про відмову в задоволенні позовних вимог.
Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення скаржника, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об'єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 10.06.2013 року між ТОВ «ALDONZA LIMITED» (Кредитор) та ТОВ «ЛЕНД ЛОГ» (Позичальник) було укладено кредитний договір №1 (надалі пор тексту - Кредитний договір), за яким (п.п.1.1.,1.2.) Кредитор взяв на себе зобов'язання передати Позичальнику у власність грошові кошти в сумі 8200000,00 доларів США, а Позичальник зобов'язався повернути Кредитору отриману суму кредиту та сплатити проценти за його використання.
У пункті 1.4. Кредитного договору сторони погодили, що Кредитор надає суму кредиту частинами за вимогою Позичальника повернення грошових коштів проводиться шляхом їх перерахування на особовий рахунок Позикодавця в установі банку.
У відповідності до п.п.2.1.,2.4. Кредитного договору кредит видається на фінансування поточної діяльності, поповнення оборотних і необоротних (основних) активів Позичальника. Кредит видається на строк до 31.12.2020 року. Позичальник зобов'язується погасити позику не пізніше 31.12.2020 року. Дата повернення позики - дата надходження грошових коштів на рахунок Кредитора або інший, вказаний ним рахунок.
На виконання взятих за Кредитним договором зобов'язань, Кредитор на протязі липня-вересня 2013 року перерахував Позичальнику грошові кошти в загальній сумі 1 000 000,00 дол. США.
Однак, Позичальник, в порушення положень п.п.1.1.,2.4. Кредитного договору та вимог ст.ст. 14, 525, 526, 530, 629, 1046, 1049 ЦК України та ст. 193 ГК України, в обумовлений строк (до 31.12.2020 року), отриману позику Кредитору не повернув, у зв'язку з чим утворилася відповідна заборгованість.
01.12.2022 року між Компанією «ALDONZA LIMITED» (Цедент) та ТОВ «СОВАРТГРУП» (Цесіонарій) було укладено Договір про відступлення права вимоги (цесії) №1/12-22 (надалі - Договір), за яким Цедент передав Цесіонарієві, а Цесіонарій набув право вимоги, належне Цедентові, і став Кредитором за грошовими вимогами Цедента до ТОВ «ЛЕНД ЛОГ».
За цим Договором Цесіонарій набув право вимагати від ТОВ «ЛЕНД ЛОГ» повернення грошових коштів, отриманих останнім за Кредитним договором №1 від 10.06.2013 року, укладеними між Цедентом та ТОВ «ЛЕНД ЛОГ», в сумі 1 000 000,00 (один мільйон) доларів США, що за офіційним курсом гривні до долару США, встановленим Національним банком України на день укладання Договору (1 долар США - 36,5686 грн.) становило 36 568 600,00 грн. (тридцять шість мільйонів п'ятсот шістдесят вісім тисяч шістсот гривень 00 копійок).
При цьому Сторони у абз.2 п.2. Договору погодили, що з моменту його підписання до Нового кредитора (Цесіонарія) переходить зазначене вище право вимоги Первісного кредитора (Цедента) в обсязі та на умовах, що існували на момент укладання цього Договору.
Станом на 14.03.2023 року, заборгованість у розмірі 1 000 000,00 доларів США не погашена Позичальником ні первісному кредитору - ТОВ «ALDONZA LIMITED», ні новому кредитору - ТОВ «СОВАРТГРУП».
Зважаючи на встановлені обставини справи, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне.
До Господарського суду Запорізької області 21.03.2023 надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю “СОВАРТГРУП” до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЕНД ЛОГ» про стягнення 1 000 000,00 доларів США, для розгляду в межах справи № 908/54/23 про банкрутство позивача.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 29.03.2023 прийнято позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “СОВАРТГРУП” до Товариства з обмеженою відповідальністю “ЛЕНД ЛОГ” про стягнення 1 000 000,00 доларів США, для розгляду в межах справи № 908/54/23 про банкрутство позивача, відкрито провадження з розгляду позовної заяви. Ухвалено розглядати позовну заяву за правилами загального позовного провадження з урахуванням особливостей, визначених Кодексом України з процедур банкрутства. Враховуючи клопотання позивача, відстрочено сплату судового збору у розмірі 548 529,00 грн до розгляду Господарським судом Запорізької області позову по суті. Підготовче засідання призначено на 20.04.2023р. об 11-30.
Відповідно до ч. 2 ст. 76 ГПК України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Предметом доказування у даній справі є обставини укладання договору, факт передачі грошових коштів, строк оплати, здійснення операцій з повернення коштів та наявність прострочення оплат за договором.
Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст. 174 ГК України).
Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За своєю правовою природою до зворотної фінансової допомоги застосовуються положення Цивільного кодексу України щодо позики, які викладені у главі 71 «Позика, кредит, банківський вклад».
Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Зокрема, стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Як свідчать матеріали справи, дійсно між ТОВ «ALDONZA LIMITED» та ТОВ «ЛЕНД ЛОГ» було укладено кредитний договір №1, за яким відповідач отримав у позику грошові кошти на загальну суму 1 000 000,00 дол. США, які зобов'язався повернути не пізніше 31.12.2020 (строк кредитування до 31.12.2020) згідно п.п. 2.3., 2.4. Договору.
Суд першої інстанції встановив, що на підставі Договору про відступлення права вимоги (цесії) №1/12-2201.12.2022 року ТОВ «СОВАРТГРУП» набуло право вимоги ТОВ «ALDONZA LIMITED» до ТОВ «ЛЕНД ЛОГ» на повну суму заборгованості останнього, яка в гривневому еквіваленті становила 36 568 600,00 грн
Станом на 14.03.2023 року, заборгованість у розмірі 1 000 000,00 доларів США не була погашена Позичальником ні первісному кредитору - ТОВ «ALDONZA LIMITED», ні новому кредитору - ТОВ «СОВАРТГРУП».
Проте, колегія суддів вважає вказані висновки однобічними та такими, що ґрунтуються виключно на позиції та доводах позивача, без дослідження всіх обставин, що мають значення для справи, внаслідок чого прийнято помилкове рішення про задоволення позову.
Так, як слідує з банківської виписки по рахункам ТОВ «ЛЕНД ЛОГ» (т. 1 а.с. 68-74) у період з 08.08.2018 по 01.02.2022 останнє сплатило на користь кредитора ТОВ «ALDONZA LIMITED» 1 220 000,00 дол. США.
Наведене також підтверджується листом самої ТОВ «ALDONZA LIMITED» (апостиль від 11.07.2023, т. 1 а.с. 76), відповідно до змісту якого:
«… Цим листом «АЛДОНЗА ЛІМІТЕД» повідомляє усіх кого це стосується, що з моменту свого створення (реєстрації) на даний час єдиним контрагентом Компанії є Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛЕНД ЛОГ» (код ЄДРПОУ 37961086).
Компанія не укладала ні з ким іншим на території України жодних договорів та контрактів та не вела жодних переговорів будь про що. «АЛДОНЗА ЛІМІТЕД» є єдиним учасником ТОВ «ЛЕНД ЛОГ» на 100% та повністю його контролює, тому із самого початку є очевидним вчинення рейдерських дій з боку ТОВ «СОВАРТГРУП» та ТОВ «ГРУЛІНС ЛАЙТ» по захопленню грошових коштів ТОВ «ЛЕНД ЛОГ»…
Компанія підтверджує що не укладала (уповноважені особи не підписували) Договір про відступлення права вимоги (цесії) № 1/12-22 1.12.2022 року, договір про розірвання цього Договору з ТОВ «СОВАРТГРУП» та Договір відступлення права вимоги (цесії) № 12/06-23 від 12.06.2023 з ТОВ «ГРУЛІНС ЛАЙТ».
Цим «АЛДОНЗА ЛІМІТЕД» дійсно підтверджує відсутність будь-яких намірів передавати свої права у правовідносинах з ТОВ «ЛЕНД ЛОГ» на користь інших третіх осіб.
Щодо виконання ТОВ «ЛЕНД ЛОГ» Кредитного договору № 1 від 10.06.2013, дійсно укладеними між «АЛДОНЗА ЛІМІТЕД» та ТОВ «ЛЕНД ЛОГ», останнє сплатило, а Компанія отримала в повній мірі 1 220 000,00 доларів США, станом на лютий 2022 року…
Жодна посадова особа «АЛДОНЗА ЛІМІТЕД» не підписували жодних документів .які містяться у судових справах № 908/54/23(908/930/23) та № 908/54/23».
Отже враховуючи обставини сплати боржником позики, у нього відсутня заборгованість перед первісним кредитором, що виключає можливість передання права вимоги до нього новому кредитору.
При цьому відступлення права вимоги позивачеві за зобов'язанням, яке припинилося (внаслідок його виконання) на момент укладення договору, суперечить положенням ст. 514 ЦК України.
Щодо наданої у матеріали справи копії Акту звіряння станом на 12.12.2022 (т. 1 а.с. 11), відповідно до якого за ТОВ «ЛЕНД ЛОГ» рахується заборгованість перед ТОВ «СОВАРТГРУП» на суму 1 000 000,00 дол. США, то такий сам по собі не може підтверджувати існування відповідного грошового зобов'язання, оскільки стала практика Верховного Суду засвідчує правову позицію, що акт звірки взаємних розрахунків не є майновою дією боржника, не свідчить про проведення певної господарської операції; сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом; акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема, в підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо, однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами (позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.04.2018 у справі № 910/9004/13, від 19.04.2018 у справі № 905/1198/17, від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18, від 04.12.2019 у справі №916/1727/17, від 23.09.2021 у справі № 910/866/20).
В свою чергу, як зазначає відповідач, згаданий Акт ним не підписувався, його копія викликає об'єктивні сумніви у його дійсності, а оригінал Акту суду надано не було.
Отже, суд першої інстанції не дослідив вказані обставини та не встановив відсутність у ТОВ «СОВАРТГРУП» права, на захист якого було подано позовну заяву у даній справі, в той час як суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 у справі №912/1856/16, від 24.12.2019 у справі №902/377/19).
Згідно з положеннями статей 2, 4, 5 ГПК України, статей 15, 16 ЦК України підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення. Отже задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем відповідно до вимог процесуального законодавства обставин щодо наявності в нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) зазначеного права відповідачем з урахуванням належності обраного способу судового захисту (правовий висновок Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду наведена в постанові від 09.10.2018 у справі № 910/2062/18).
Установивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та (або) необґрунтованість заявлених вимог (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 16.10.2019 у справі № 525/505/16-ц).
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові, незалежно від інших встановлених судом обставин.
Аналогічний висновок наведено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 910/1972/17, від 23.05.2019 у справі № 920/301/18, від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18, від 31.10.2019 у справі № 916/1134/18, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19, від 02.04.2020 у справі № 910/7160/19, від 01.07.2021 у справі №910/7029/20.
Крім того, господарський суд не переконався у належному повідомленні ТОВ «ЛЕНД ЛОГ» про розгляд справи, а також дійсності подання останнім відзиву на позов, чим суттєво обмежив відповідача у процесуальних правах.
Однак, враховуючи встановлені обставини відсутності порушеного права у позивача, що є самостійною достатньою підставою для відмови у позові, суд не вбачає необхідності у дослідженні та наданні оцінки решті аргументів скаржника.
Водночас, щодо необхідності залишення позову без розгляду на підставі п. 4 ч. 1 ст. 226 ГПК України внаслідок неявки позивача та його представника судове засідання 18.05.2023 та не подання заяви про розгляд справи без його участі, колегія суддів зауважує, що позивачем подавалися клопотання про розгляд справи по суті за відсутності його представника, тобто вказана підстава оскарження не підтвердилася.
Зважаючи на відсутність обставин порушення прав позивача відповідачем та недоведеність позовних вимог, апеляційний суд доходить висновку про відсутність підстав для їх задоволення.
Принцип справедливості судового розгляду (ст. 6 Конвенції) в рішеннях ЄСПЛ трактується як належне відправлення правосуддя, право на доступ до правосуддя, рівність сторін, змагальний характер судового розгляду справи, обґрунтованість судового розгляду тощо.
У справі Bellet v. France Суд зазначив, що: «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".
ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію стосовно того, що одним із елементів права на справедливий суд є право на виправлення судової помилки, включаючи право на скасування неправосудного рішення та прийняття правового рішення по справі.
Суд має пересвідчитися, чи провадження в цілому, включаючи спосіб збирання доказів, було справедливим, як того вимагає п. 1 статті 6 (див., mutatismutandis, рішення у справі «Шенк проти Швейцарії» (Schenk v. Switzerland) від 12.07.1988, серія A № 140, с. 29, п. 46).
Відповідно до п. 48 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Мала проти України" від 03.07.2014, остаточне 17.11.2014: "Більше того, принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. рішення у справах "Проніна проти України" (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, п. 25, від 18.07.2006, "Нечипорук і Йонкало проти України" (Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine), заява № 42310/04, п. 280, від 21.04.2011).
Як передбачено ч.ч. 1, 2 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
За таких умов, доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі, знайшли своє підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку, що є підставою для скасування рішення Господарського суду Запорізької області від 18.05.2023 у справі №908/54/23(908/930/23), як такого, що прийнято за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду, фактичним обставинам, недоведеності обставин, які суд першої інстанції вважав встановленими, при неправильному застосуванні норма матеріального права та з порушенням норм процесуального права; та постановлення нового рішення - про відмову у позові.
Частиною 14 статті 129 ГПК України визначено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Так як апеляційну скаргу задоволено, згідно ст. 129 ГПК України, суд відповідно змінює розподіл судових витрат покладаючи їх на позивача.
Разом з тим, при розподілі судових витрат судом враховано наступне.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 04.08.2023 року, зокрема, відстрочено Товариству з обмеженою відповідальністю "ЛЕНД ЛОГ" сплату судового збору у розмірі 822 793,50 грн до винесення Центральним апеляційним господарським судом судового рішення за результатом перегляду його апеляційної скарги на рішення Господарського суду Запорізької області від 18.05.2023 у справі № 908/54/23(908/930/23) (п.3).
Відповідно п.3.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" у разі коли господарським судом було відстрочено сплату позивачем судового збору, який з тих чи інших причин до прийняття рішення зі справи сплачено не було, а останнє прийнято на користь позивача, то стягнення суми судового збору здійснюється безпосередньо з відповідача у доход Державного бюджету України.
Доказів сплати судового збору за подання апеляційної скарги станом на 16.11.2023 року матеріали справи не містять.
У зв'язку з тим, що на момент прийняття даної постанови у справі апелянтом судовий збір сплачено не було, відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України слід стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СОВАРТГРУП" в дохід загального фонду Державного бюджету України 822 793,50 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 277, 282 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЕНД ЛОГ" на рішення Господарського суду Запорізької області від 18.05.2023 у справі № 908/54/23(908/930/23) задовольнити.
Рішення Господарського суду Запорізької області від 18.05.2023 у справі №908/54/23(908/930/23) - скасувати.
Постановити нове рішення, про відмову у задоволенні позову.
Судові витрати у справі покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "СОВАРТГРУП".
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СОВАРТГРУП", код ЄДРПОУ 44355286 (69019, Запорізька обл., м. Запоріжжя, вул. Рекордна, буд. 20-А) в дохід Державного бюджету України (отримувач коштів - ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, код ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету 22030106) 822 793,50 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови підписано 04.12.2023
Головуючий суддя В.Ф. Мороз
Суддя Л.А. Коваль
Суддя А.Є. Чередко