ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29.11.2023 року м.Дніпро Справа № 908/3876/21
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Кощеєва І.М. ( доповідач )
суддів: Дарміна М.О., Чус О.В.
секретар судового засідання: Манець О.В.
представники сторін:
від позивача: Регеша В.В. - довіреність № 1108 від 11.05.2023 р.
від відповідача: Гриценко В.С. - самопредставництво, виписка з ЄДР
розглянувши у відкритому судовому засіданні
в режимі відеоконференції апеляційну скаргу
Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"
в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція"
Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"
на рішення Господарського суду Запорізької області області від 19.07.2023 р.
( суддя Проскуряков К.В., м. Запоріжжя, повний текст рішення складено 31.07.2023 р.)
у справі
за позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-промислове об'єднання "Аріста"
( м. Київ )
до відповідача:
Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"
в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція"
Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"
( м. Енергодар )
про стягнення 464 205,33 грн.,
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст позовних вимог.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-промислове об'єднання "Аріста" звернулось до Господарського суду Запорізької області області з позовом до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", про стягнення 464 205,33 грн..
Позовні вимоги обгрунтовані не виконання ДП "НАЕК "Енергоатом", від імені якого діє ВП "ЗАЕС" умов договору про закупівлю товару № 53-121-13-21-10110 від 04.03.2021 р., укладеного між сторонами щодо оплати поставленої продукцію на суму 444 000,00 грн., яка була прийнята Відповідачем без зауважень, що підтверджується Видатковою накладеною №140403 від 14.04.2021 р.. Також у зв'язку з простроченням Відповідачем грошового зобов'язання Позивачем на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України нараховано 3% річних в сумі 6 751,23 грн. та інфляційні втрати в сумі 13 454,10 грн. На підставі викладеного, посилаючись на ст. ст. 15, 509, 525, 526, 530, 599, 610, 611, 625 629, ЦК України, ст. ст. 174, 193, 216, 218, 222 ГК України, Позивач просить суд позов задовольнити.
Відповідач у відзиві на позов зазначив, що строк виконання зобов'язання щодо оплати частини вартості товару в розмірі суми ПДВ в договорі не встановлений, а отже визначається вимогою Позивача. Вимога ТОВ "ТПО "Аріста" щодо сплати частини вартості товару в розмірі суми ПДВ - 74 000,00 грн. до ВП "ЗАЕС" не надходила. Направлення ТОВ "ТПО "Аріста" позовної заяви, адресованої господарському суду, а не ВП "ЗАЕС" і надіслання останньому як Відповідачу копії такої заяви є складовими судової процедури, а не цивільних правовідносин, і відповідні дії не можуть розглядатися як вимога в розумінні ст. 530 ЦК України. Отже, строк оплати частини вартості товару в розмірі суми ПДВ - 74 000,00 грн. не настав, у в'язку з чим, здійснення оплати суми ПДВ за договором є правом, а не обов'язком ВП "ЗАЕС". Таким чином, ТОВ "ТПО "Аріста", неправильно визначивши порядок та строки оплати вартості товару, дійшло необґрунтованих висновків про наявність заборгованості за договором №53-121-13-21-10110 від 04.03.2021 в розмірі 444 000,00 грн. та про порушення ВП "ЗАЕС" господарського зобов'язання з оплати частини вартості товару в розмірі суми ПДВ. Щодо вимоги ТОВ "ТПО "АРІСТА" про стягнення з ВП ЗАЕС інфляційних втрат та 3% річних, відповідач зазначив, що підставою для висування вимоги про сплату інфляційних втрат та 3% річних від простроченої суми є прострочення боржником виконання грошового зобов'язання. Однак, позивачем при здійсненні розрахунку 3% річних та інфляційних витрат не було враховано, що обов'язок ВП "ЗАЕС" з оплати частини вартості товару в розмірі суми ПДВ не набув характеру прострочення, що виключає можливість кваліфікації його поведінки як порушення зобов'язання, та, відповідно, застосування негативних правових наслідків.
2. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі.
Рішенням Господарського суду Запорізької області області від 19.07.2023 р. позов задоволено частково. Стягнуто з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-промислове об'єднання "Аріста" суму основного боргу за договором № 53-121-13-21-10110 від 04.03.2021 р., в розмірі 213 840 грн. 90 коп., 3 % річних в сумі 6 751 грн. 23 коп., інфляційні втрати в сумі 13 454 грн. 10 коп., витрати по сплаті судового збору в сумі 6 963 грн. 08 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000 грн. 00 коп.. Закрито провадження у справі № 908/3876/21 в частині стягнення з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" суми основного боргу за договором № 53-121-13-21-10110 від 04.03.2021 р. в розмірі 230 159 грн. 10 коп. на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України у зв'язку з відсутністю предмета спору.
3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погодившись із зазначеним рішенням суду, через систему "Електронний суд", до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулось Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", в якій просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 19.07.2023 р. у справі № 908/3876/21 в частині стягнення з Відповідача ( ДП «НАЕК «Енергоатом» в особі ВП «Запорізька АЕС») на користь Позивача ( ТОВ «ТПО «Аріста» ): 13 454,10 грн - інфляційних втрат, 6 751,23 грн - трьох процентів річних, 6 000,00 грн - витрат на правничу допомогу; ухвалити нове рішення у відповідній частині щодо стягнення інфляційних втрат, трьох процентів річних, витрат на правничу допомогу, яким відмовити Позивачу у стягненні з Відповідача інфляційних втрат, трьох процентів річних, витрат на правничу допомогу, з новим розподілом судових витрат, в зв'язку з скасуванням в цій частині рішення Господарського суду Запорізької області від 19.07.2023 р. у справі № 908/3876/21 ( пп. «б» п. 4 ч. 1 ст. 282 ГПК України ).
4. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, Скаржник посилається на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права, яким вважається незастосування закону, який підлягав застосуванню (п. 3 і п. 4 ч. 1 та абз. 1 ч. 2 ст. 277 ГПК України).
Відповідач вважає, що внаслідок неправильного визначення судом строку виконання обов'язку зі сплати частини вартості товару у розмірі ПДВ, не вірно визначений період прострочення зі сплати частини вартості товару у розмірі ПДВ, а відповідно і суми інфляційних втрат, 3% річних, що, в свою чергу, є підставою для скасування оскаржуваного рішення в частині стягнення цих сум.
Крім того, господарський суд першої інстанції не врахував того, що підстави для нарахування інфляційних втрат і трьох процентів річних - відсутні, оскільки, в діях Відповідача відсутня вина ( ст. 614 ЦК України ), що виключає підставу відповідальності за порушення грошового зобов'язання за договором. Так, на момент виконання зобов'язання за договором існували обставини непереборної сили. З 12.03.2020 р. Кабінет Міністрів України запровадив карантин на усій території України. У зв'язку з поширенням коронавірусної інфекції і введенням карантинних заходів Законом України «Про запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 17.03.2020 р. № 530-IX перелік обставин, які вважаються форс-мажорними, був доповнений новою підставою - «карантин, встановлений Кабінетом Міністрів України». 24.02.2022 р. на території України був введений воєнний стан, який неодноразово був продовжений.
Водночас, на думку Скаржника, неможливість виконання Відповідачем грошового зобов'язання за договором викликана об'єктивними негативними чинниками, що, по-перше, не залежать від його волі, по-друге, доводить відсутність вини в діях Відповідача, відповідно, виключає підставу відповідальності за порушення грошового зобов'язання за договором.
При цьому Скаржник зазначає, що господарський суд першої інстанції не застосував закон, який підлягав застосуванню, а саме перелічені вище норми Цивільного кодексу України: частини 2 ст. 530 ( щодо виконання боржником обов'язку строк/термін виконання якого не встановлений), ст. 614 (щодо наявності вини як підстави відповідальності за порушення зобов'язання) і ст. 617 (щодо підстав звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання). Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних господарський суд першої інстанції перевірив розрахунок Позивача, здійснений на загальну суму грошового зобов'язання за договором і не врахував того, що з цієї суми частина вартості продукції у розмірі суми ПДВ має бути сплачена у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги.
На переконання Скаржника за договором Позивач/Постачальник (ТОВ «ТПО «Аріста») зобов'язувався в строк: березень - квітень 2021 року поставити Відповідачу/Покупцеві (ДП «НАЕК «Енергоатом» в особі ВП «Запорізька АЕС») товар загальною вартістю 444 000,00 грн, з якої: 370 000,00 грн - вартість товару в розмірі суми без ПДВ та 74 000,00 грн - вартість товару в розмірі суми ПДВ ( п.п. 1.1, 1.2, 3.1 договору). Виробником товару за договором є ТОВ «Сода Хлорат» - РФ ( п. 1.3 договору ). Відповідно до норм Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», з урахуванням інформації, оприлюдненої листом НБУ від 05.04.2022 р. № 25-0005/25858 «Про особливості здійснення заходів щодо імпортних операцій клієнтів», видаткова фінансова операція з оплати вартості товару виробництва рф - ТОВ «Сода Хлорат» (п. 1.3 договору), має бути зупинена відповідним банком.
Також, Скаржник наголошує на тому, що заявлені до стягнення витрати на професійну правничу допомогу ( 6 000,00 грн ), відповідно до попереднього ( орієнтовного ) розрахунку суми судових витрат є неспівмірними із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 ГПК України), що підтверджується викладеним вище.
5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.
Від Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-промислове об'єднання "Аріста" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому Товариство не погоджується з доводами апеляційної скарги, вважає її безпідставною і необґрунтованою.
Зокрема, Товариство посилається на те, що судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено виконання Позивачем умов п. 4.4. договору в частині складання податкової накладної в електронній формі та її реєстрації в ЄРПН. Відповідач мав можливість перевірити стан реєстрації податкових накладних на офіційному сайті Державної податкової інспекції. Суд першої інстанції зазначає, що положення договору, які визначають його ціну (вартість робіт), що підлягає сплаті Покупцем за отриманий товар, не розділяють вартість самого товару та суму ПДВ, що підлягає сплаті. Аналіз положень договору дає змогу суду дійти висновку, що сума податку на додану вартість, зазначена у п. 3.1. договору включається у загальну ціну товару, а тому сума ПДВ підлягає сплаті разом з сумою вартості товару.
Крім того, у відзиві Товариство посилається на те, що стосується оплати частини поставленого товару у розмірі суми ПДВ, то твердження ВП «Запорізька АЕС», викладені у апеляційній скарзі, не відповідають дійсності, оскільки ТОВ «ТПО «Аріста» було вжито заходів що стосуються досудового врегулювання спору, а саме: ще 31.08.2021 р. ТОВ «ТПО «Аріста» на адресу Відповідача та його відокремленого підрозділу була направлена Укрпоштою претензія від 31.08.2021 р. № 193 з вимогою до Відповідача сплатити заборгованість в повному обсязі ( в тому числі і частину вартості поставленого товару у розмірі суми ПДВ - 74 000,00 грн.). Таким чином, вимога у розумінні ст. 530 ЦК України була пред'явлена і Відповідачу, і його відокремленому підрозділу ще 31.08.2021 р..
Товариство також вказує на те, що Позивач вважає, що Відповідач не має підстав посилатися на форс-мажорні обставини, так як настання у Відповідача обов'язку щодо оплати товару, настав до введення воєнного стану в Україні. Останнім днем, коли Відповідач повинен був оплатити поставлений Товар є 14.06.2021 р.. 15.06.2021 р. є першим днем прострочення виконання зобов'язання Відповідачем за Договором. А згідно з указом, воєнний стан запровадився з 5:30 24.02.2022 р. на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони й відповідно до українського законодавства.
Крім того, Товариство зазначає про те, що Позивач є резидентом України, жодних доказів будь-якого віднесення до осіб, передбачених у Законі України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» та Постанові НБУ від 24.02.2022 р. №18 «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану» Відповідач не надав, а також доказів на підтвердження намагання здійснити оплату за зазначеним договором та відмови фінансової установи від проведення такої оплати.
Позивач підтримує позицію суду першої інстанції, що вказані вище доводи відповідача судом до уваги не були прийнятими, оскільки заявлена до стягнення сума витрат на правничу допомогу адвоката в розмірі 6 000,00 грн. є співмірною у порівнянні з предметом позову про стягнення суми 464 205,33 грн., відповідає критеріям реальності та розумності розміру таких витрат, а отже суд дійшов висновку, що витрати на правничу допомогу адвоката в сумі 6 000,00 грн. підлягають стягненню з Відповідача.
6. Рух справи в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.08.2023 р. для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Кощеєв І.М. (доповідач), судді - Дармін М.О., Березкіна О.В.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 21.08.2023 р. витребувано у Господарського суду Запорізької області області матеріали справи/копії матеріалів справи № 908/3876/21. Розгляд питання про залишення апеляційної скарги без руху, про повернення апеляційної скарги, відмову у відкритті апеляційного провадження або про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на рішення Господарського суду Запорізької області області від 19.07.2023 р. у справі № 908/3876/21 відкладено до надходження матеріалів оскарження до суду апеляційної інстанції.
01.09.2023 р. матеріали справи № 908/3876/21 надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 21.08.2023 р. апеляційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на рішення Господарського суду Запорізької області області від 19.07.2023 р. у справі № 908/3876/21 залишено без руху, надано апелянту строк для усунення недоліків, а саме, для надання суду доказів сплати судового збору, у розмірі 3 220 грн. 80 коп..
Від Скаржника до суду надійшло клопотання про усунення недоліків апеляційної скарги.
Розпорядженням керівника апарату суду від 14.09.2023 р., у зв'язку з перебуванням у відпустці судді Березкіної О.В., відповідно до п. 2.4.6 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Центральному апеляційному господарському суді, затверджених рішенням, оформленим протоколом зборів суддів Центрального апеляційного господарського суду № 2 від 08.10.2018 р. зі змінами, призначено проведення автоматичної зміни складу колегії суддів.
Автоматичною системою документообігу для вирішення питання щодо відкриття апеляційного провадження по справі визначено суддю-доповідача Кощеєва І. М. у складі колегії суддів: Дарміна М.О., Чус О.В..
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 14.09.2023 р. відкрито апеляційне провадження у справі та призначено апеляційну скаргу до розгляду в судове засідання на 29.11.2023 р..
Від представника Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" - Гриценко Вікторії Сергіївни ( самопредставництво ) надійшла заява про його участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 28.11.2023 р., у зв'язку з припиненням повноважень судді Березкіної О.В., відповідно до ст. 123 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" та враховуючи розпорядження керівника апарату суду від 14.09.2023 р., судовою колегією у визначеному складі прийнято справу № 908/3876/21 до свого провадження. Судове засідання у справі № 908/3876/21 призначене на 29.11.2023 р. вирішено провести з представником Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в приміщенні Центрального апеляційного господарського суду ( зал судового засідання № 511) в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів в системі відеокоференцзв'язку "EasyCon".
Від Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-промислове об'єднання "Аріста" надійшла заява про участь його представника ( юриста Регеші Віктроії Вікторівни) у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 28.11.2023 р., судове засідання у справі № 908/3876/21 призначене на 29.11.2023 р. вирішено провести з представником Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-промислове об'єднання "Аріста" в приміщенні Центрального апеляційного господарського суду ( зал судового засідання № 511 ) в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів в системі відеокоференцзв'язку "EasyCon".
У судовому засіданні 29.11.2023 р., проведеному в режимі відеоконференції , була оголошена вступна та резолютивна частини постанови Центрального апеляційного господарського суду.
7. Встановлені судом обставини справи.
04.03.2021р. між Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" ДП "НАЕК "Енергоатом" ( Замовник ) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-промислове об'єднання "Аріста" ( Постачальник ) укладено договір про закупівлю товару № 53-121-13-21-10110, відповідно до п. 1.1. якого, Постачальник зобов'язується поставити, а Покупець прийняти та оплатити товар, перелік якого викладено у п.1.1. договору. Предметом закупівлі по цьому договору є калій гідроокис (калій їдкий).
У п. 1.2. договору передбачено, що строк поставки Товару: березень-квітень 2021.
Відповідно до п. 3.1 договору вартість товару за договором 370 000,00 грн., крім того ПДВ 20% 74 000,00 грн., загальна вартість складає 444 000,00 грн..
Згідно п. 3.2. договору, оплата за поставлений товар здійснюється протягом 60 календарних днів з дати поставки повного обсягу товару, визначеного в п.1.1. договору, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника.
Відповідно до п. 3.3. договору, оплата Покупцем частини вартості товару у розмірі суми ПДВ здійснюється після реєстрації Постачальником належним чином оформленої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН).
В п. 4.1 договору передбачено, що поставка товару на умовах DDP м. Енергодара, відповідно до правил ІНКОТЕРМС 2010. Вантажоодержувач Запорізьке відділення ВП "Складське господарство", склад №2.
Згідно з п. 4.4 договору, Постачальник зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі та зареєструвати її в ЄРПН у строки, визначені для реєстрації податкової накладної чинним законодавством з дотриманням вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронні довірчі послуги". Електронна адреса Покупця для листування в рамках адміністрування ПДВ: pdvzaes@mgw.npp.zp.ua.
Постачальник зобов'язується вказувати в податковій накладній позначення, одиниці вимірювання товару, що надається за договором, згідно з вимогами "Класифікатору системи позначень одиниць вимірювання та обліку", ДК 011-96, затвердженого наказом Держстандарту України від 09.01.1997 р. № 8.
Відповідно до п. 7.1. договору, у випадку неналежного виконання або невиконання сторонами зобов'язань за договором сторони несуть майнову відповідальність відповідно до діючого законодавства України.
Згідно з п. п. 10.1, 10.2 договору всі спори, які можуть виникнути з даного договору або з приводу договору, сторони спробують вирішити шляхом переговорів. Досудовий порядок врегулювання спорів між сторонами є обов'язковим.
Договір вважається укладеним з моменту його підписання сторонами і діє до 10.03.2022 р. ( п. 12.1 договору ).
Постачальник, на виконання п. 4.1. договору поставив Покупцю / Замовнику товар на загальну суму 444 000,00 грн., що підтверджується Видатковою накладною № 140403 від 14.04.2021 р. та товарно-транспортною накладною № 140403 від 14.04.2021 р.. Вказаний товар без жодних зауважень прийнятий Відповідачем.
Отже, відповідно до п. 3.2 договору, Відповідач повинен був здійснити оплату за отриманий товар у строк до 14.06.2021 р. включно.
Позивач, посилаючись на порушення Відповідачем зобов'язань за договором в частині своєчасного та повного перерахування варотості отриманого товару, крім основного боргу у сумі 444 000,00 грн., на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахував 3% річних в сумі 6 751,23 грн. та інфляційні втрати в сумі 13 454,10 грн., що і є предметом спору.
Після відкриття провадження у цій справі, ДП "НАЕК "Енергоатом" в особі ВП "ЗАЕС" ДП "НАЕК "Енергоатом" було здійснено часткове погашення заборгованості на суму 230 159,10 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 1178 від 13.01.2022 р. на суму 44 285,60 грн.; № 3239 від 04.02.2022 р. на суму 20 000,00 грн.; № 3260 від 07.02.2022 р. на суму 30 000,00 грн.; № 3339 від 11.02.2022 р. на суму 15 873,50 грн.; № 3407 від 14.02.2022 р. на суму 20 000,00 грн.; № 3488 від 15.02.2022 р. на суму 100 000,00 грн.
З урахуванням викладеного, суд першої інстанції провадження у справі № 908/3876/21 в частині стягнення з Відповідача суми основного боргу в розмірі 230 159,10 грн. закрив на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.
За наслідками розгляду позову господарським судом прийнято оскаржуване рішення у даній справі.
8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення господарського суду залишити без змін, виходячи з наступного.
Сутність розглядуваного спору полягає у спонуканні Відповідача до сплати вартості отриманого товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами та інфляційних втрат.
Беручи до уваги правову природу укладеного між сторонами Договору про закупівлю товару № 53-121-13-21-10110 від 04.03.2021 р., укладеного між Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" ДП "НАЕК "Енергоатом" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-промислове об'єднання "Аріста", кореспондуючі права та обов'язки його сторін, оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватися судом з урахуванням приписів законодавства, які регламентують правовідносини з поставки, які (приписи), в свою чергу, згідно ч. 2 ст. 712 ЦК України передбачають можливість застосування загальних положень про купівлю-продаж.
Викладене зумовлює погодження із доводами місцевого суду щодо визначення норм матеріального права, у світлі яких має вирішуватися питання відносно розглядуваного спору.
Беручи до уваги встановлену ст. 204 ЦК України та не спростовану в межах цієї справи в порядку ст. 215 цього Кодексу презумпцію правомірності означеного договору, апеляційний суд вважає його належною у розумінні ст. ст. 11, 509 ЦК України та ст. ст. 173, 174 ГК України підставою для виникнення та існування обумовлених таким договором кореспондуючих прав і обов'язків сторін.
Наразі, отримання коштів за поставлений товар, процентів за користування чужими грошовими коштами та інфляційних втрат є належним об'єктом судового захисту у розумінні ст. 5 ГПК України та ст. 15 ЦК України правом Позивача, примушення Відповідача до сплати яких - є належним способом судового захисту у разі наявності порушення такого зобов'язання з боку останнього.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України та ст. 526 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). При цьому, приписи ч. 7 ст. 193 ГК України та ст. 525 ЦК України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 ЦК України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 202 ГК України та ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.
Враховуючи викладене, Відповідач не має правових підстав для ухилення від виконання обов'язку із здійснення своєчасної оплати товару за договором, що зумовлює право Позивача у разі неповної та несвоєчасної оплати на нарахування у відповідності до ст. 625 ЦК України суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.
Суд першої інстанції, задовольняючі позов частково, дійшов висновку про правомірність позовних вимог про стягнення з Відповідача на користь Позивача суму основного боргу за договором № 53-121-13-21-10110 від 04.03.2021 р., в розмірі 213 840 грн. 90 коп., 3 % річних в сумі 6 751 грн. 23 коп., інфляційні втрати в сумі 13 454 грн. 10 коп., витрати по сплаті судового збору в сумі 6 963 грн. 08 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000 грн. 00 коп.. Закрито провадження у справі № 908/3876/21 в частині стягнення з суми основного боргу в розмірі 230 159 грн. 10 коп. на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України у зв'язку з відсутністю предмета спору.
ДП "НАЕК "Енергоатом" в особі ВП "ЗАЕС" ДП "НАЕК "Енергоатом" оскаржує рішення Господарського суду Дніпропетровської області в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача ( ТОВ «ТПО «Аріста» ): 13 454,10 грн - інфляційних втрат, 6 751,23 грн - трьох процентів річних, 6 000,00 грн - витрат на правничу допомогу та просить прийняти в цій частині нове рішення, яким в задоволені позовних вимог відмовити, а відтак, враховуючи, що рішення в частині встановлення судом факту отримання товару та стягнення його вартості, закриття провадження у справі в частині позовних вимог - сторонами не оскаржується, згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України в цій частині рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не переглядається.
При цьому, колегія суддів зазначає про те, що при апеляційному перегляді не встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права щодо винесення судом першої інстанції рішення в частині, що не оскаржується.
Як зазначалося раніше, у зв'язку з порушенням Відповідачем зобов'язання з оплати вартості товару, Позивачем відповідно до ст. 625 ЦК України нараховано 3 % річних за період з 15.06.2021 р. по 16.12.2021 р. на суму 6 751,23 грн. та інфляційні втрати за період з червня 2021 по листопад 2021 на суму 13 454,10 грн.
Суд першої інстанції задовольнив вимоги Позивача про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, що колегія суддів вважає вірним, з огляду на таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Разом з цим, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).
За змістом ст. ст. 509, 524, 533-535, 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).
Як зазначалося раніше, Позивач на виконання п. 4.1. договору поставив Відповідачу товар на загальну суму 444 000,00 грн., що підтверджується Видатковою накладною №140403 від 14.04.2021 р. та товарно-транспортною накладною № 140403 від 14.04.2021 р.. Вказаний товар без жодних зауважень прийнятий Відповідачем.
Отже, відповідно до п. 3.2 договору, Відповідач повинен був здійснити оплату за отриманий товар у строк до 14.06.2021 р., включно.
Відповідач у своїх заявах по суті справи підтвердив, що ним отримано зазначений товар на загальну суму 444 000,00 грн.
Після відкриття провадження у цій справі, ДП "НАЕК "Енергоатом" в особі ВП "ЗАЕС" ДП "НАЕК "Енергоатом" було здійснено часткове погашення заборгованості на суму 230 159,10 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №1178 від 13.01.2022 на суму 44 285,60 грн.; №3239 від 04.02.2022 на суму 20 000,00 грн.; №3260 від 07.02.2022 на суму 30 000,00 грн.; №3339 від 11.02.2022 на суму 15 873,50 грн.; №3407 від 14.02.2022 на суму 20 000,00 грн.; №3488 від 15.02.2022 а суму 100 000,00 грн.
Таким чином, з урахуванням здійснених Відповідачем оплат, сума основного боргу відповідача перед позивачем становить 213 840,90 грн.
Разом з тим, Скаржник вважає, що з залишку суми невиконаного грошового зобов'язання за договором 213 840,90 грн.: 178 200,75 грн. - вартість товару в розмірі суми без ПДВ та 35 640,18 грн. - вартість товару в розмірі суми ПДВ. Оплата за поставлений товар здійснюється протягом шістдесяти календарних днів з дати поставки повного обсягу товару (п. 3.2 договору), відповідно, в розумінні норм частини 1 статті 530 ЦК України, строк виконання цього грошового зобов'язання (178 200,75 грн.) - встановлений. Враховуючи положення п. 3.3 договору, відповідно, в розумінні норм частини 2 ст. 530 ЦК України, строк виконання цього грошового зобов'язання ( 35 640,15 грн.) - не встановлений.
Однак, вказаним доводам Відповідача, судом першої інстанції була надана належна оцінка, з огляду на наступне.
Відповідно до п. 188.1. Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).
Згідно з підпунктом "а" пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів та послуг.
Отже, податкова накладна, складена та зареєстрована в ЄРПН платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Відповідно до положень пункту 201.10 статті 210 Податкового кодексу України податкова накладна, складена та зареєстрована після 1 липня 2017 року в ЄРПН платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження.
Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.
З метою отримання податкової накладної/розрахунку коригування, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, покупець надсилає в електронному вигляді запит до Єдиного реєстру податкових накладних, за яким отримує в електронному вигляді повідомлення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та податкову накладну/розрахунок коригування в електронному вигляді. Такі податкова накладна/розрахунок коригування вважаються зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних та отриманими покупцем.
Якщо надіслані податкові накладні/розрахунки коригування сформовано з порушенням вимог, передбачених пунктом 201.1 цієї статті та/або пунктом 192.1 статті 192 цього Кодексу, а також у разі зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування відповідно до пункту 201.16 цієї статті, протягом операційного дня продавцю/покупцю надсилається квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі про неприйняття їх в електронному вигляді або зупинення їх реєстрації із зазначенням причин.
Квитанція про зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування надсилається одночасно продавцю та покупцю платнику податку.
Якщо протягом операційного дня не надіслано квитанції про прийняття або неприйняття, або зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування, така податкова накладна вважається зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Порядок ведення Єдиного реєстру податкових накладних встановлюється Кабінетом Міністрів України. Покупець має право звіряти дані отриманої податкової накладної на відповідність із даними Єдиного реєстру податкових накладних.
Відповідно до п.18 Постанови КМУ "Про затвердження порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних" №1246 від 29.12.2010 р. квитанція про реєстрацію податкової накладної та/або розрахунку коригування, щодо яких прийнято рішення про їх реєстрацію, одночасно надсилається постачальнику (продавцю) та отримувачу (покупцю) - платнику податку. На момент прийняття у встановленому порядку рішення про реєстрацію або відмову у реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування щодо таких податкової накладної та/або розрахунку коригування проводяться перевірки, визначені пунктом 12 цього Порядку (крім абзацу десятого). За результатами таких перевірок формується квитанція про реєстрацію або відмову в реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування, яка надсилається платнику податку разом з відповідним рішенням.
Відповідно до п. 3.3. договору, оплата Покупцем частини вартості товару у розмірі суми ПДВ здійснюється після реєстрації Постачальником належним чином оформленої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН).
Зі змісту зазначеного пункту 3.3. договору вбачається, що Покупцем оплата частини вартості товару у розмірі суми ПДВ не може бути проведена раніше, ніж буде здійснена реєстрація Постачальником належним чином оформленої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.
В матеріалах справи міститься копія видаткової накладної № 140403 від 14.04.2021 р., копія податкової накладної від 14.04.2021 р. № 74 та копія квитанції № 1 від 28.04.2021 р., яка підтверджує реєстрацію документа відповідно до вимог чинного законодавства. У вказаній квитанції зазначено, що "документ прийнято".
Станом на 14.06.2021 р. ( останній день виконання зобов'язання Відповідачем ) податкова накладна від 14.04.2021 р. № 74 була вже зареєстрована, а тому Відповідач не мав перешкод, щоб виконати зобов'язання у повному обсязі та своєчасно.
Отже, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено виконання Позивачем умов п. 4.4. договору в частині складання податкової накладної в електронній формі та її реєстрації в ЄРПН. Відповідач мав можливість перевірити стан реєстрації податкових накладних на офіційному сайті Державної податкової інспекції.
Як слушно зазначив місцевий господарський суд - положення договору, які визначають його ціну (вартість робіт), що підлягає сплаті Покупцем за отриманий товар, не розділяють вартість самого товару та суму ПДВ, що підлягає сплаті. Аналіз положень договору дає змогу суду дійти висновку, що сума податку на додану вартість, в розмірі 74 000,00 грн., зазначена у п. 3.1. договору включається у загальну ціну товару, а саме в суму 444 000,00 грн., а тому сума ПДВ підлягає сплаті разом з сумою вартості товару.
Відповідач вважає, що договором строк (термін) виконання Відповідачем обов'язку з оплати частини вартості товару у розмірі ПДВ не встановлений, в даному випадку має бути застосовано приписи саме частини другої ст. 530 ЦК України.
Положеннями частини першої ст. 19 ГПК України встановлено, що сторони вживають заходів для досудового врегулювання спору за домовленістю між собою або у випадках, коли такі заходи є обов'язковими згідно із законом.
Дійсно, сторонами в п. 10.2 договору встановлено, що досудовий порядок врегулювання спорів між сторонами є обов'язковим.
31.08.2021 р. ТОВ "ТПО "Аріста" на адресу Відповідача та його відокремленого підрозділу направлена претензія від 31.08.2021 р. за вих. № 193 з вимогою до Відповідача сплатити заборгованість в повному обсязі, а саме 444 000,00 грн. з ПДВ суму основного боргу, 3% річних - 2 882,96 грн. та інфляційні втрати в сумі 1 332,89 грн., що разом становить 448 215,85 грн. на реквізити, зазначені у договору поставки № 53-121-13-21-10110 від 04.03.2021 р..
Факт направлення зазначеної претензії підтверджується описом вкладення у цінний лист від 31.08.2021 р. та поштовою накладною № 0216014739206 від 31.08.2021 р.. Відповідно до роздруківки з офіційного сайту АТ "Укрпошта" за трекінгом № 0216014739206 вбачається, що відправлення вручено - 02.09.2021 р..
ТОВ "ТПО "Аріста" отримало відповідь на претензію від ВП "Запорізька АЕС" ДП "НАЕК "Енергоатом" від 04.10.2021 р. за вих. № 28-23/24377, в якій зазначено, що вказана вимога не підлягає задоволенню, оскільки є необґрунтованою та заборгованість ВП "ЗАЕС" перед ТОВ "ТПО "Аріста" за договором № 53-121-13-21-10110 від 04.03.2021 р. в сумі 448 215,85 грн., відсутня. Крім того, при розрахунку суми претензії ТОВ "ТПО "Аріста" не враховано положення вказаного договору щодо умов і порядку оплати товару.
Отже, у вказаній претензії Позивачем було виставлено Відповідачу вимогу про сплату суми основного боргу, в тому числі й частину вартості поставленого товару у розмірі суми ПДВ - 74 000,00 грн.
Таким чином, вимога у розумінні ст. 530 ЦК України була пред'явлена і Відповідачу, і його відокремленому підрозділу ще 31.08.2021 р..
Проте, Відповідачем зазначена претензія Позивача від 31.08.2021 р. за вих. № 193 залишилась без задоволення та виконання.
Крім того, Скаржник зазначив, що фінансові операції, пов'язані з оплатою за договорами поставки товарів виробництва рф, підлягають фінансовому моніторингу та мають високий ризик відмови від проведення такої фінансової операції з можливим подальшим повідомленням відповідних органів про спробу їх здійснення.
Постановою НБУ від 24.02.2022 р. №18 "Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану" встановлено заборону здійснення видаткових операцій за рахунками резидентів рф/рб, за рахунками юридичних осіб (крім банків), кінцевими бенефіціарними власниками яких є резиденти рф/рб, з встановленими пунктом 15 цієї Постанови виключеннями.
Постановою КМУ від 09.04.2022 р. № 426 "Про застосування заборони ввезення товарів з Російської Федерації" заборонено ввезення на митну територію України в митному режимі імпорту товарів з рф.
Законом України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" передбачено здійснення суб'єктом первинного фінансового моніторингу (банками) фінансового моніторингу з метою запобіганню та протидії, зокрема, легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму, при цьому, банк зобов'язаний застосовувати ризик-орієнтовний підхід (у т.ч. норми ст. 18 цього Закону).
Зважаючи на вищевказані норми Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", листом НБУ від 05.04.2022 р. № 25-0005/25858 "Про особливості здійснення заходів щодо імпортних операцій клієнтів" була оприлюднена інформація про зупинення видаткових фінансових операцій в яких наявні ознаки, в тому числі, щодо поставки в Україну продукції виробництва рф, за договорами, укладеними з резидентами рб, оскільки, в зазначених фінансових операціях можлива наявність ознак: приховування реального вигодонабувача-резидента рф; зміни її учасників з метою виведення коштів на користь резидента рф; маскування уникнення санкцій, застосованих до резидентів рф, через використання підконтрольних рф резидентів інших країн.
Колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом про відхилення вищезазначеного твердження Відповідача, оскільки, незважаючи на те, що у п. 1.3 договору сторонами визначено, що виробником товару за договором є ТОВ "Сода Хлорат" - РФ, вказаний товар був отриманий Відповідачем ще 14.04.2021 р., останній день оплати за отриманий товар настав ще 14.06.2021 р., тобто вказані зобов'язання між сторонами виникли ще у 2021 році, тобто до 24.02.2022 р., з якої введено в Україні воєнний стан у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
Разом з тим, Позивач є резидентом України, жодних доказів будь-якого віднесення до осіб, передбачених у Законі України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" та Постанові НБУ від 24.02.2022 р. № 18 "Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану" Відповідач не надав, а також доказів на підтвердження намагання здійснити оплату за зазначеним договором та відмови фінансової установи від проведення такої оплати.
Отже, з урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що останній день для здійснення оплати за отриманий товар за видатковою накладною № 140403 від 14.04.2021 р. - 14.06.2021 р.. Однак, Відповідачем не надано належних та допустимих доказів сплати за отриманий товар на суму 213 840,90 грн., а тому заявлені позовні вимоги щодо стягнення з Відповідача суми заборгованості за договором поставки № 53-121-13-21-10110 від 04.03.2021 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, а отже 3 % річних в сумі 6 751,23 грн. та інфляційні втрати в сумі 13 454,10 грн. підлягають стягненню з Відповідача.
Щодо доводів Скаржника про відсутність підстав для нарахування інфляційних втрат і трьох процентів річних, оскільки, в діях Відповідача відсутня вина у зв'язку із існуванням обставини непереборної сили, то як слушно зауважив Позивач у відзиві на апеляційну скаргу - при настанні форс-мажорних обставин та інших обставин на які посилається Відповідач необхідно підтвердити настання обставин шляхом отримання відповідного сертифікату ТПП та мати можливість довести їх надзвичайність та невідворотність, а також підтвердити причинно-наслідковий зв'язок між неможливістю виконання зобов'язання та обставинами непереборної сили, чого Відповідач не виконав.
У апеляційній скарзі Скаржник також вважає, що витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000,00 грн. є неспіврозмірними, необгрунтованими та непропорційними до предмета спору.
Проте з даними доводами, суд апеляційної інстанції не погоджується з огляду на наступне.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення ( п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу ( ст. 124 ГПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України).
Разом з тим чинне процесуальне законодавство також визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Відповідно до частини четвертої ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У розумінні положень частини п'ятої ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим адвокатом на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста ст. 126 ГПК України).
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Разом із тим у частині п'ятій зазначеної статті цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу.
Зокрема, відповідно до частини п'ятої ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Таким чином під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на професійну правничу допомогу адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та, відповідно, не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому у судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, постановах Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19. Ці правові висновки було підтверджено і в постановах Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 22.11.2019 у справі № 910/906/18 та від 06.12.2019 у справі № 910/353/19.
Отже, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд: 1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, визначеними у частині четвертій статті 126 ГПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони; 2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України (а саме: пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення чи заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).
Тобто, критерії, визначені частиною четвертою ст. 126 ГПК України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами частини четвертої статті 129 цього Кодексу. Водночас критерії, визначені частиною п'ятою статті 129 ГПК України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов'язаних з розглядом справи.
У додатковій постанові від 19.02.2020 р. у справі № 755/9215/15-ц ( провадження №14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21). Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу (пункт 29). Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони (пункт 44).
За змістом частини третьої статті 237 ЦК України однією з підстав виникнення представництва є договір.
Частиною першою ст. 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон № 5076-VI ) адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону №5076-VI).
Закон № 5076-VI формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини ( пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 р. у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 р. у справі № 910/12876/19).
Частинами першою та другою ст. 30 Закону № 5076-VI встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
У розгляді даного спору судова колегія враховує правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 р. у справі № 910/13071/19. У наведеній постанові Верховний Суд у звернув увагу на те, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої ст. 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях ст. 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у ст. 43 Конституції України.
Апеляційний суд також звертається до правової позиції, зазначеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 р. у справі № 922/1964/21. Так, Велика Палата зазначила про те, що частина третя ст. 126 ГПК України конкретного складу відомостей, що мають бути зазначені в детальному описі робіт (наданих послуг), не визначає, обмежуючись лише посиланням на те, що відповідний опис має бути детальним. Тому, враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.
На підтвердження доказів понесення витрат на правову допомогу Позивачем подано до суду Договір №03/02/2021 про надання правової допомоги від 24.08.2021 р., укладений між адвокатом Купрацевич Ю.Г. та ТОВ "ТПО "Аріста" (далі - Клієнт).
Відповідно до пункту 4.2. договору вартість послуг Адвоката залежить від об'єму наданих послуг Клієнту та остаточно визначається в Акті приймання-передачі послуг з надання правової допомоги.
Згідно з п. 4.3. договору Клієнт протягом двох робочих днів з моменту отримання від адвоката рахунку сплачує вартість гонорару.
Підтвердженням факту надання адвокатом послуг є акт приймання-передачі послуг з надання правової допомоги, підписаний сторонами. (п. 4.4. договору).
В Акті приймання-передачі послуг з надання правової допомоги від 17.12.2021, складеного між Адвокатом та Клієнтом визначена загальна вартість наданих послуг у розмірі 6 000,00 грн., що складається з 4 етапів надання послуг, а саме: 1. Вивчення документів, наданих Клієнтом (договору поставки, первинних бухгалтерських документів, виявлення неузгодженостей, ризикових умов для Клієнта - 500,00 грн. 2. Консультація Клієнта: надання детальних роз'яснень Клієнту щодо порядку досудового врегулювання спору, порядку звернення до суду, процедури подання позову та його розгляду, сплати судового збору - 500,00 грн. 3. Складання претензії щодо невиконання контрагентом договірних зобов'язань, підрахунок штрафних санкцій - 1 500,00 грн. 4. Позовна робота - складання позовної заяви про стягнення заборгованості - 3 500,00 грн.
ТОВ "ТПО "Аріста" згідно рахунку від 17.12.2021 р. здійснило оплату на користь адвоката Купрацевич Ю.Г. за надані адвокатські послуги на підставі договору про надання правової допомоги № 03/02/2021 від 24.08.2021 р. в сумі 6 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 2800 від 17.12.2021 р..
В матеріалах справи містяться копія ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії КС № 695573 від 24.08.2021 р., виданого адвокату Купрацевич Ю.Г. щодо представництва інтересів у Господарському суді Запорізької області - ТОВ "ТПО "Аріста", копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС № 8075/10 від 18.07.2019, виданого Купрацевич Ю.Г.
Представник Відповідача у суді першої інстанції, проти задоволення клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу заперечував, зазначивши, що позов з вимогами про стягнення заборгованості за одним простим договором поставки товару, а також про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, нарахованих на прострочене грошове зобов'язання, не є складним і не потребує значного часу виконання як юридичної, так і технічної роботи, оскільки не вимагає додаткового вивчення й аналізу законодавства України і судової практики. Для нарахування на грошове зобов'язання сум трьох процентів річних та інфляційних втрат не потрібні спеціальні знання, ці розрахунки здійснені за допомогою "Калькулятора штрафів", розміщеного у вільному доступі в мережі Інтернет. Справа № 908/3876/21 не обтяжена значною кількістю доказів. Усі, без винятку, докази якими обґрунтовані позовні вимоги у справі № 908/3876/21, є в наявності у Позивача, як сторони (Постачальника) за договором. Таким чином, заявлені до стягнення витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000,00 грн., відповідно до попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат є неспівмірними із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 ГПК України). Отже не вимагається виконання значного обсягу юридичної та технічної роботи для того, щоб за одним простим договором поставки товару обґрунтувати і викласти підстави та вимоги про стягнення вартості товару (основної заборгованості) і про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат. На підставі викладеного, вважає, що оплата правничої допомоги адвоката, яка підлягає розподілу між сторонами має бути зменшена до 1 000,00 грн.
Колегія суддів звертає увагу, що оцінка обґрунтованості, пропорційності витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням обсягу наданих адвокатом Позивача послуг, складністю справи, а також підтвердженість таких витрат належними та допустимими доказами вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин кожної справи.
Суд першої інстанції надавши оцінку наявним у справі документам на підтвердження понесення Позивачем витрат на професійну правничу допомогу при розгляді цієї справи, зокрема: детальному опису послуг, наданих адвокатом згідно договору про надання правової допомоги від 24.08.2021 р. № 03022021 від 17.12.2021 р., Акту приймання-передачі послуг з надання правової допомоги від 17.12.2021 р., складеного між адвокатом Купрацевич Ю.Г. та ТОВ "ТПО "Аріста" на загальну вартість наданих адвокатських послуг - 6 000,00 грн., а також врахувавши, що спірні правовідносини між сторонами у справі виникли ще у 2021 році та у зв'язку із невиконанням саме Відповідачем своїх зобов'язань щодо здійснення своєчасної оплати за отриманий товар, дійшов обгрунтованого висновку, що заявлена до стягнення сума витрат на правничу допомогу адвоката в розмірі 6 000,00 грн. є співмірною у порівнянні з предметом позову про стягнення суми 464 205,33 грн., відповідає критеріям реальності та розумності розміру таких витрат, а отже підлягають стягненню з Відповідача.
Підсумовуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами.
Викладені у апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування рішення місцевого господарського суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні Скаржником норм матеріального та процесуального права, що в сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом".
9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р. ).
Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У даній справі суд дійшов висновку, що Скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р." Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.
Отже, доводи заявника апеляційної скарги про порушення норм матеріального та процесуального права судом попередньої інстанцій під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження.
За змістом ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Згідно із ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення залишенню без змін.
10. Судові витрати.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Скаржника.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Запорізької області області від 19.07.2023 р. у справі № 908/3876/21 залишити без змін.
Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Скаржника.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст. ст. 286-289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 04.12.2023 р.
Головуючий суддя І.М. Кощеєв
Суддя М.О. Дармін
Суддя О.В. Чус