ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
УХВАЛА
27.11.2023 м.Дніпро Справа № 904/906/23
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Іванова О.Г. (доповідач),
суддів: Верхогляд Т.А., Паруснікова Ю.Б.,
секретар судового засідання: Ковзиков В.Ю.
представники сторін:
від позивача: Тулінов І.І., адвокат;
від відповідача: не з'явився;
від скаржника: не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 04.04.2023 (суддя Красота О.І., повний текст якої підписаний 04.04.2023) у справі №904/906/23
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Астерра", м. Дніпро
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агріколь-Самара", с. Кочережки, Павлоградський район, Дніпропетровська область
про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу
ВСТАНОВИВ:
У лютому 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Астерра" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агріколь-Самара" і просило суд стягнути основний борг у розмірі 1 387 382,09 грн., 365% річних у розмірі 4 178 162,83 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем умов Договору фінансового лізингу № 9АС-17 від 30.06.2017 в частині повної та своєчасної оплати лізингових платежів.
Ухвалою суду від 27.02.2023 позовну заяву залишено без руху; встановлено Позивачу семиденний строк з дня вручення цієї ухвали усунути недоліки позовної заяви, а саме надати: розрахунок суми основного зобов'язання у розмірі 33 910,71 Євро (1 387 382,09 грн.) та 365% річних у розмірі 102 123,61 Євро (4 178 162,83 грн.) з періодами нарахування і доказами сплати заборгованості Відповідачем.
08.03.2023 від Позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.
10.03.2023 від сторін надійшла заява про затвердження мирової угоди, в якій вони просили суд затвердити мирову угоду, укладену між сторонами, провадження у справі закрити.
Ухвалою суду від 13.03.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 04.04.2023 о 14:00 год.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 04.04.2023 у справі №904/906/23 затверджено мирову угоду, укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Астерра" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агріколь-Самара" 09 березня 2023 року у справі № 904/906/23.
Закрито провадження у справі № 904/906/23.
Не погодившись із зазначеною ухвалою, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулась ОСОБА_1 , в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу, справу направити до Господарського суду Дніпропетровської області для розгляду по суті.
Скаргу обґрунтовує, зокрема, тим, що як учасник Товариства з обмеженою відповідальністю “Агріколь-Самара” номінальна вартість частки якої становить 75000 грн., що дорівнює 50%, має прямий вирішальний вплив на діяльність товариства та, відповідно, несе ризики щодо його відповідальності.
При цьому, затвердженням мирової угоди на відповідача покладений обов'язок зі сплати 38786,43 Євро у гривневому еквіваленті, відтак, вказаним вирішені питання щодо прав і обов'язків апелянта, як учасника товариства, що беззаперечно впливає на корпоративні права і на майнове право участі у розподілі прибутку товариства. Натомість, суд не дослідив умови мирової угоди на предмет того чи порушують її умови права та охоронювані законом інтереси інших осіб, та не навів жодного доказу відсутності такого порушення.
Вказує, що в порушення ч.2 ст.44 Закону України “Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю”, як особа, що має вирішальний вплив на діяльність товариства, не повідомлялась про проведення загальних зборів з порядком денним щодо надання згоди на укладення мирової угоди та надання директору повноважень щодо її підписання. Отже, укладаючи угоду, директор товариства не мав на це відповідних повноважень. Більш того, апелянт наголошує, що такі дії директора, як представника сторони мирової угоди, суперечать інтересам товариства, як особи, яку він представляє.
Зазначає, що представник відповідача взагалі був відсутній у судовому засіданні, а тому суд не мав можливості перевірити обсяг повноважень особи, яка підписала мирову угоду і роз'яснити відповідні правові наслідки вчинених дій.
Одночасно у змісті апеляційної скарги викладене клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали суду, яке мотивовано тим, що про існування оскаржуваної ухвали скаржниці стало відомо лише 30.08.2023 із листа-повідомлення від 25.08.2023, який надійшов на її адресу від іншого учасника Товариства ОСОБА_2 , якому, в свою чергу, про постановлену ухвалу стало відомо після надходження на його адресу 11.08.2023 постанови приватного виконавця про відкриття виконавчого провадження.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.09.2023 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Іванова О.Г. (доповідач), судді - Парусніков Ю.Б., Верхогляд Т.А.
З огляду на відсутність в суді апеляційної інстанції матеріалів справи на час надходження скарги, ухвалою суду від 05.09.2023 здійснено запит матеріалів справи №904/906/23 із Господарського суду Дніпропетровської області та відкладено вирішення питання про рух апеляційної скарги до надходження матеріалів справи до суду апеляційної інстанції.
13.09.2023 матеріали справи №904/906/23 надійшли до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою від 19.09.2023 скаржниці поновлено строк на апеляційне оскарження ухвали суду; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 04.04.2023 у справі № 904/906/23; судове засідання щодо вирішення питання чи порушені права, обов'язки та інтереси апелянта призначено на 27.11.2023 на 12:30 годину; сторонам встановлений строк для подачі відзиву, заяв, клопотань; з урахуванням запровадження воєнного стану в Україні та з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби сторін повідомлено про можливість розгляду скарги в режимі відеоконференції, в тому числі за допомогою власних технічних засобів.
29.09.2023 до суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому останній зазначив, що ОСОБА_1 є учасником Товариства з обмеженою відповідальністю "Агріколь-Самара", номінальна вартість частки якої, у статутному капіталі товариства, становить 75 000,00 грн., що дорівнює 50%, а отже, вона дійсно має прямий вирішальний вплив на діяльність товариства, та, відповідно, несе ризики щодо його відповідальності.
На думку відповідача, затвердженням мирової угоди у даній справ суд дійсно вирішив питання про права та обов'язки ОСОБА_1 , як його учасника, що безперечно, впливає на її корпоративні права, а також суттєво впливає на її майнове право участі у розподілі прибутку товариства.
Місцевий господарський суд дійсно не дослідив умови мирової угоди на предмет того, чи не порушують її умови права чи охоронювані законом інтереси інших осіб, та не навів жодного належного доказу відсутності такого порушення.
ОСОБА_1 , як учасник товариства, який має прямий вирішальний вплив на його діяльність, не повідомлялась про проведення загальних зборів товариства з порядком денним про надання згоди на укладення мирової угоди та надання повноважень директору товариства на її підписання від імені товариства, не приймала участі у їх проведені та не підписувала ухваленого рішення. Більше того, таке рішення загальних зборів товариства взагалі відсутнє, а місцевий господарський суд взагалі не досліджував це питання та не перевіряв повноваження директора товариства на її підписання від імені товариства.
При цьому, ОСОБА_1 не була повідомлена про наміри позивача та відповідача укласти мирову угоду, не приймала участі у погоджені її умов, складені і підписанні, не була залучена стороною у даній справі, а представник відповідача не був присутнім у судовому засіданні при затвердженні мирової угоди, і йому не були роз'яснені наслідки такого рішення та не були перевірені обсяг його повноважень, як представника відповідача, який уклав мирову угоду від імені товариства.
Таким чином, відповідач фактично погодився із доводами апеляційної скарги.
12.10.2023 від ТОВ «ТК «Астерра» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він вважає її безпідставною, необґрунтованою та такою що не підлягає задоволенню. Наголошує, що матеріали справи містять заяву обох сторін про затвердження мирової угоди та саму угоду, підписані першими особами позивача (Представником) та відповідача (Директор), підписи яких скріплено відтисками печаток юридичних осіб.
Пунктами 5-7 Мирової угоди, яка була підписана та скріплена печатками Позивача та Відповідача, зазначено, що Сторони однаково розуміють значення і умови цієї Мирової угоди та її правові наслідки, волевиявлення сторін є вільним і відповідає їх внутрішній волі; Сторони підтверджують, що особи, які підписали від імені сторін цю Мирову угоду, мають всі необхідні повноваження на її підписання та не мають будь-яких застережень та/або обмежень таких повноважень та/або своєї правоздатності, та/або дієздатності стосовно укладення цієї Мирової угоди; Сторони заявляють, що ані в процесі укладення цієї Мирової угоди, ані в процесі виконання її умов не були, не будуть і не можуть бути порушені права будь-яких третіх осіб, в тому числі й держави.
При цьому у апеляційній скарзі відсутні посилання, що підпис Директора Відповідача на заяві про затвердження мирової угоди та на самій угоді не належить цій посадовій особі.
Крім того, звертає увагу суду на той факт, що згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань (далі - Витяг) доданого до апеляційної скарги в графі «Відомості про керівника юридичної особи, про інших осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо:» зазначено ОСОБА_3 , 15.01.2015 - керівник, без зазначення будь-яких обмежень. Також ОСОБА_3 є засновником та бенефіціарним власника юридичної особи ТОВ «Агріколь-Самара».
Жодних документів, які б обмежували повноваження представника (підписанта відповідача), відповідачем позивачу, суду першої та апеляційної інстанції й до скарги не було надано.
У зв'язку з цим, Суд першої інстанції правомірно прийшов до висновку про відсутність порушень норм статті 192 ГПК України на момент постановлення ухвали.
Вказує, що до апеляційної скарги не надано жодного доказу, який би свідчив, що умови мирової угоди суперечать закону або порушують права чи охоронювані законом інтереси інших осіб, а саме Скаржника. Таким чином, з огляду на ухвалу суду першої інстанції, в межах вимог та доводів апеляційної скарги, вважає, що відповідні доводи щодо наявності підстав для скасування оскаржуваної ухвали відсутні, а як наслідок свідчать про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.
Також до відзиву надав Мирову угоду у справі №904/3446/22 від 14.12.2022 між ТОВ «Адванс-Лізинг» та ТОВ «Агріколь-Самара», заяву про затвердження мирової угоди від 14.12.2022, які були підписані директором Душкою Миколою Миколайовичем та ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 20.12.2022 про затвердження Мирової угоди у справі №904/3446/22 від 14.12.2022, як докази відсутності обмежень директора в підписані процесуальних документів.
В судове засідання 27.11.2023 представники відповідача та скаржниці не з'явились, будь-яких клопотань з цього приводу суду не надали.
Представник позивача у судовому засіданні проти задоволення скарги заперечив, з підстав, наведених у відзиві на апеляційну скаргу.
У судовому засіданні 27.11.2023 Центральним апеляційним господарським судом оголошено вступну та резолютивну частини ухвали.
Заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія апеляційного господарського суду приходить до висновку, що апеляційне провадження слід закрити з наступних підстав.
Стаття 129 Конституції України встановлює серед основних засад судочинства, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Вказана конституційна норма конкретизована законодавцем у статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", згідно з якою учасники судового процесу та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Отже, реалізація конституційного права на оскарження судового рішення названим Законом ставиться в залежність від положень процесуального закону.
Частиною 1 статті 17 ГПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Частиною 2 статті 254 ГПК України регламентовано, що учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 255 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 255 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.
Отже, вказана стаття визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов'язків. При цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв'язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов'язок і такий зв'язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.
Зазначеною правовою нормою визначено право особи подати апеляційну скаргу на рішення, яким розглянуто і вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких є скаржник, або міститься судження про права, інтереси та (або) обов'язки такої особи у відповідних правовідносинах, виходячи з предмету та підстав позову. Якщо скаржник зазначає лише про те, що рішення може вплинути на його права та/або інтереси, та/або обов'язки, або зазначає (констатує) лише, що рішенням вирішено про його права та/або обов'язки чи інтереси, то такі посилання, виходячи з вищенаведеного, не можуть бути достатньою та належною підставою для відкриття апеляційного провадження.
Водночас судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов'язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов'язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов'язки таких осіб.
Особа, яка звертається з апеляційною скаргою в порядку статей 17, 254 ГПК України, повинна довести, що оскаржуване судове рішення прийнято про її права, інтереси та (або) обов'язки і такий зв'язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним, що означає, що скаржник в апеляційній скарзі має чітко зазначити, в якій частині оскаржуваного ним судового рішення (в мотивувальній та/або резолютивній) прямо вказано про його права, інтереси та (або) обов'язки, та про які саме.
Доведення цих обставин покладено на скаржників, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України.
Рішення є таким, що прийнято про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення наявні висновки суду про права та обов'язки цієї особи або у резолютивній частині рішення суд прямо зазначив про права та обов'язки цієї особи. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд. Будь-який інший правовий зв'язок між скаржником і сторонами спору не приймається до уваги.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №921/730/13-г/3, Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.05.2020 у справі №904/897/19, Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №910/9016/16, від 21.07.2020 у справі №914/1971/18.
За приписами п.13 ч.1 ст.255 ГПК України окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про закриття провадження у справі.
Таким чином, звернення до суду здійснюється у формі, порядку, випадках та особами, передбаченими процесуальним законом. Звернення у справах інших осіб у всіх випадках, а учасників процесу - поза випадками, передбаченими процесуальним законом, розгляду судами не підлягають.
Вирішуючи питання про наявність або відсутність у ОСОБА_1 права на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 04.04.2023 у цій справі, суд апеляційної інстанції враховує наступне.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 не є учасником даної справи, не приймала у ній участь та не залучалась до участі у цій справі.
Натомість скаргу обґрунтовує, тим, що як учасник Товариства з обмеженою відповідальністю “Агріколь-Самара” номінальна вартість частки якої становить 75000 грн., що дорівнює 50%, має прямий вирішальний вплив на діяльність товариства та, відповідно, несе ризики щодо його відповідальності. При цьому, затвердженням мирової угоди на відповідача покладений обов'язок зі сплати 38786,43 Євро у гривневому еквіваленті, відтак, вказаним вирішені питання щодо прав і обов'язків апелянта, як учасника товариства, що беззаперечно впливає на корпоративні права і на майнове право участі у розподілі прибутку товариства. Натомість, суд не дослідив умови мирової угоди на предмет того чи порушують її умови права та охоронювані законом інтереси інших осіб, та не навів жодного доказу відсутності такого порушення.
Судова колегія бере до уваги, що спір у даній справі не є корпоративним.
Відповідно до частини 1 статті 167 Господарського кодексу України, корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
Конституційний Суд України у рішенні від 01.12.2004 №18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) вказав, що легітимний інтерес акціонерного товариства не є простою сукупністю законних інтересів його акціонерів. Акціонер може захищати свої права та охоронювані законом інтереси шляхом звернення до суду у випадку їх порушення, оспорювання чи невизнання самим акціонерним товариством, учасником якого він є, органами чи іншими акціонерами цього товариства. Порядок судового захисту порушених будь-ким, у тому числі й третіми особами, прав та охоронюваних законом інтересів акціонерного товариства, які не можуть вважатися тотожними простій сукупності індивідуальних охоронюваних законом інтересів його акціонерів, визначається законом. Даний висновок Конституційного суду України може стосуватися й учасників інших, крім акціонерного, господарських товариств, враховуючи їх спільну правову природу, як юридичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які створюються іншою особою (особами) (засновниками).
Матеріально-правовою вимогою в справі № 904/906/23, є стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу, укладеного між позивачем та відповідачем (юридичними особами).
Частиною 1 статті 115 Цивільного кодексу України встановлено, що господарське товариство є власником: майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу; продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом.
Законодавець передбачив можливість подачі до суду позову учасника господарського товариства в інтересах такого товариства, але обмежив коло питань, які можуть бути предметом судового розгляду за таким позовом.
Так, частиною 1 статті 54 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що власник (учасник, акціонер) юридичної особи, якому належить 10 і більше відсотків статутного капіталу товариства (крім привілейованих акцій), або частка у власності юридичної особи якого становить 10 і більше відсотків, може подати в інтересах такої юридичної особи позов про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі її посадовою особою.
Як слідує з матеріалів справи, предметом позову даної справи є стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу № 9АС-17 від 30.06.2017, укладеним між позивачем - ТОВ «Торгова компанія «Астерра» та відповідачем - ТОВ «Агріколь-Самара». Відтак, спір у справі № 904/906/1823 не є корпоративним та не стосується відшкодування збитків, заподіяних Товариству його посадовою особою.
Враховуючи сталі правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 08.10.2019 у справі № 916/2084/17, від 15.10.2019 у справі № 905/2559/17, від 03.12.2019 у справі № 904/10956/16, за договором, укладеним товариством, права та обов'язки набуваються самим товариством як стороною договору. При цьому сукупність прав та обов'язків безпосередньо учасників цього товариства укладенням товариством договору ніяк не змінюється. Підписання виконавчим органом товариства договору з іншою особою без передбаченої статутом згоди учасників цього товариства може свідчити про порушення прав та інтересів самого товариства у його відносинах з іншою особою - стороною договору, а не корпоративних прав його учасника, оскільки виконавчий орган товариства діє саме від імені товариства, а не його учасника.
Відповідно до частин першої та п'ятої статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо, зокрема, сторони уклали мирову угоду і вона затверджена судом.
Оскільки закриття провадження у справі у даному випадку є наслідком затвердження судом мирової угоди, процесуальні дії щодо затвердження судом мирової угоди та закриття у зв'язку з цим провадження у справі перебувають у нерозривному зв'язку і не можуть розглядатися окремо одна від одної. Для встановлення обставин щодо правомірності закриття провадження у справі у зв'язку із затвердження мирової угоди сторін необхідно перевірити дотримання судом при затвердженні мирової угоди вимог статті 192 ГПК України, зокрема дослідити умови мирової угоди на предмет того, чи відповідають ці умови закону, чи не порушують права або охоронювані законом інтереси інших осіб, чи не є вони невиконуваними, а також чи відповідають дії представників сторін мирової угоди інтересам осіб, яких вони представляють, оскільки порушення будь-якої з наведених вимог є безумовною підставою для відмови у затвердженні мирової угоди і, як наслідок, відсутністю передумов для закриття провадження у справі з цих підстав.
Вказана правова позиція викладена у постановах об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №911/918/15, від 24.01.2020 у справі № 911/5310/14.
У досліджуваній справі, судом першої інстанції з'ясовано, що дана мирова угода стосується лише прав та обов'язків сторін щодо предмету спору, не суперечить законодавству, не порушує прав і охоронюваних інтересів інших осіб, підписана уповноваженими особами юридичних осіб позивача і відповідача (при цьому, згідно даних Реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, керівник відповідача не має будь-яких обмежень у представництві відповідача), а тому суд визнав за можливе затвердити мирову угоду та закрити провадження у справі.
Відтак, судом апеляційної інстанції з'ясовано, що ОСОБА_1 не є учасником справи та оскаржуваною ухвалою не вирішувалося питання про її права, інтереси та (або) обов'язки.
Крім того, ані мотивувальна, ані резолютивна частина ухвали суду першої інстанції не містить посилань, які б стосувалися прав чи обов'язків Гамбарової Ю.Б.
Відповідно до ст. 80 ЦК України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.
За приписами ч.1 ст.92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.
Статтею 44 ГПК України визначено, що усі фізичні і юридичні особи здатні мати процесуальні права та обов'язки сторони, третьої особи, заявника, боржника (процесуальна правоздатність) (частина 1); юридична особа набуває процесуальних прав та обов'язків у порядку, встановленому законом, і здійснює їх через свого представника (частина 5); юридична особа може набувати процесуальних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників у випадках, коли відповідно до закону чи установчого документа така юридична особа набуває та здійснює права, а також несе обов'язки через своїх учасників (частина 6).
Частинами 1-3 ст. 96 ЦК України регламентовано, що юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями. Юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном. Учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом.
Європейській суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своєму рішенні у справі "Агротексім та інші проти Греції" (Agrotexim and Others v. Greece) від 24.10.1995, пункт 66, Серії А №330-A, зазначив, що проникнення за "корпоративну завісу" або нехтування правосуб'єктністю компанії може буде виправданим лише за виключних обставин, зокрема, якщо точно встановлено, що компанія не може звернутися до конвенційних установ через органи, утворені згідно з її статутом, або, у випадку ліквідації, через її ліквідаторів.
Тобто, Товариство, маючи цивільну правоздатність і дієздатність та не будучи позбавленим можливості діяти через свої органи управління, мало право самостійно звернутися до апеляційного суду зі скаргою на ухвалу суду першої інстанції в даній справі.
З матеріалів справи вбачається, що Товариством «Агріколь-Самара» ухвала від 04.04.2023 не оскаржувалась. Відтак, товариство не скористалось процесуальним правом на оскарження ухвали суду.
Відповідно до п. 3 ч.1 ст. 264 ГПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалось.
Верховним Судом у постанові у справі № 911/2635/17 від 11.07.2018 підтримано позицію суду касаційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги, поданою особою, яка не брала участі у справі та міститься наступний висновок: «Якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося, то апеляційний господарський суд своєю ухвалою закриває апеляційне провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 264 Господарського процесуального кодексу України, оскільки у такому випадку не існує правового зв'язку між скаржником і сторонами у справі, в зв'язку з чим відсутній суб'єкт апеляційного оскарження.
Таким чином, суд апеляційної інстанції має першочергово з'ясувати, чи стосується оскаржуване судове рішення безпосередньо прав та обов'язків скаржника, та лише після встановлення таких обставин, вирішити питання про залучення такої особи у якості третьої особи та про скасування судового рішення, а у випадку встановлення, що права заявника оскаржуваним судовим рішенням не порушені та питання про її права і обов'язки стосовно сторін у справі судом першої інстанції не вирішувалися - закрити апеляційне провадження, оскільки в останньому випадку така особа не має права на апеляційне оскарження рішення суду.»
Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 13.10.2021 у справі № 917/1697/20, від 12.11.2018 у справі № 910/2611/18, від 09.04.2019 у справі № 916/1717/17, від 03.07.2019 у справі № 910/15668/18, від 22.05.2019 у справі № 904/7274/17, від 09.07.2019 у справі № 01/1494(14-01/1494).
З огляду на наведені норми права та з урахуванням того, що:
- ні мотивувальна частина ухвали, ні її резолютивна частина не містять жодних висновків щодо ОСОБА_1 , про зобов'язання вказаної особи вчинити будь-які юридично значимі дії або утримання від їх вчинення щодо жодної із сторін спору;
- матеріали справи не містять й інших документів, які б свідчили про порушення прав скаржниці, а учасником спірних правовідносин вказана особа також не є;
- до того ж судом, при розгляді справи, не з'ясовано обставин, за якими для участі у справі слід залучити будь-яку іншу особу, зокрема і скаржницю, та що рішення у справі може вплинути на права або обов'язки такої особи;
- при цьому наявність частки ОСОБА_1 , у статутному капіталі Товариства «Агріколь-Самара» не є достатньою підставою для висновку про те, що рішення суду, прийняте щодо такого Товариства, впливає на права, інтереси та (або) обов'язки учасника цього Товариства, та свідчить про порушення корпоративних прав останнього, оскільки судом встановлено, що даний спір не є корпоративним,
звідси апеляційне провадження підлягає закриттю, тому що в даному випадку ОСОБА_1 не має права на апеляційне оскарження ухвали суду.
Апеляційний господарський суд звертає увагу апелянта, що відповідно до п.5 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі, зокрема, закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
У випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю (ч.2 ст.7 Закону України "Про судовий збір").
Згідно з позицією Верховного Суду, наведеною в ухвалі від 08.12.2021 у справі №916/2623/20, закриття провадження у справі і закриття апеляційного/касаційного провадження є різними, зовсім не тотожними інститутами і регулюються зовсім різними нормами ГПК України (ст.231 та ст.ст.264, 296 ГПК України, відповідно), відтак, підстави для повернення сплаченої суми судового збору за подачу апеляційної скарги відсутні.
Керуючись ст.ст. 234, 235, п.3 ч.1 ст.264, 281 ГПК України, суд, -
УХВАЛИВ:
Апеляційне провадження по апеляційній скарзі ОСОБА_1 на ухвалу
Господарського суду Дніпропетровської області від 04.04.2023 у справі № 904/906/23 - закрити.
Судові витрати за оскарження ухвали суду покласти на заявника.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з моменту складання повного тексту ухвали.
Повний текст ухвали виготовлено та підписано 01.12.2023.
Головуючий суддя О.Г. Іванов
Суддя Т.А. Верхогляд
Суддя Ю.Б. Парусніков