ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"20" листопада 2023 р. Справа№ 911/158/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Майданевича А.Г.
суддів: Суліма В.В.
Ткаченка Б.О.
за участю секретаря судового засідання: Новосельцева О.Р.;
представників сторін:
від позивача: Вонтлаб В.В.
від відповідача: Тетарчук І.В., Фоменко М.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО ЕКСПЕРТ»
на рішення Господарського суду Київської області від 19.05.2023
у справі №911/158/23 (суддя Горбасенко П.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗААТБАУ Україна»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО ЕКСПЕРТ»
про стягнення 13 749 769,77 грн,-
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ЗААТБАУ Україна» (далі - ТОВ «ЗААТБАУ Україна», позивач) звернулось до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО ЕКСПЕРТ» (далі- ТОВ «АГРО ЕКСПЕРТ», відповідач) про стягнення 13 749 770, 43 грн, з яких: 6 544 054, 34 грн заборгованості, 2 060 032, 46 грн пені, 548 679, 42 грн 10% річних, 1 308 810, 87 грн штрафу, 1 766 894, 67 грн процентів за користування чужими грошовими коштами та 1 521 298, 67 грн інфляційних втрат.
В обґрунтування позовних вимог позивач послався на неналежне виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «АГРО ЕКСПЕРТ» грошового зобов'язання з оплати отриманого товару згідно з договором поставки насіння № П09/2021 від 30.11.2020.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду Київської області від 19.05.2023 у справі №911/158/23 позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО ЕКСПЕРТ» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗААТБАУ Україна»:
- 6 344 054,34 грн - основного боргу;
- 1 308 810,87 грн - штрафу;
- 2 060 032,45 грн - пені;
- 548 624,83 грн - 10% річних;
- 1 766 894,67 грн - процентів за користування чужими грошовими коштами;
- 1 521 298,01 грн - інфляційних втрат;
- 203 245,73 грн - судового збору.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи частково позовні вимоги суд дійшов висновку, що підписання сторонами договору поставки, без будь-яких заперечень щодо вказаних у них умов, свідчить, що сторонами договору зафіксовано поставку (передачу) відповідачу товару у кількості та вартістю згідно з видатковими накладними та специфікацією № 6.
Поряд з тим, матеріали справи не містять жодних доказів, що сторонами було погоджено ціну, загальну вартість, найменування товару, вид обробки, одиниця виміру та порядок здійснення оплати за отриманий товар шляхом складання та підписання специфікації № 9 від 24.12.2020, як невід'ємної частини договору поставки.
Отже, враховуючи відсутність погодження сторонами, зокрема, строків оплати отриманого товару шляхом складання та підписання специфікації № 9 від 24.12.2020, прийняття позивачем товару без будь-яких зауважень чи заперечень, свідчить про прийняв, загальною вартістю 29 238 113, 98 грн та про належне виконання позивачем зобов'язання за договором.
Суд також зазначив, що обставини отримання товару за відповідними первинно-обліковими документами, які підписані та скріплені печатками обох сторін, породжують для ТОВ «АГРО ЕКСПЕРТ» обов'язок зі сплати вартості отриманого товару у повному обсязі, а момент виникнення такого обов'язку за всіма накладними, з урахуванням умов договору, на час звернення позивача до суду із відповідним позовом є таким, що настав.
Відповідач взяті на себе договором грошові зобов'язання за договором не виконав, вартість отриманого товару у повному обсязі не оплатив, тому суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 6 344 054, 34 грн заборгованості підлягає задоволенню як така, що доведена позивачем належними та допустимими доказами та не спростована у встановленому порядку відповідачем.
Враховуючи, передбачені законодавством та договором поставки, і додатком до нього, строки розрахунків за товар, суд дійшов висновку, що право на нарахування пені, штрафу, 3% за користування чужими грошовими коштами, 10% річних та інфляційних втрат за порушення строків сплати грошового зобов'язання у позивача виникло:
- за видатковою накладною № 953 від 28.12.2020 на суму 13 654 541, 41 грн з 30.12.2020;
- за видатковою накладною № 954 від 28.12.2020 на суму 1 733 062, 98 грн з 30.12.2020;
- за видатковою накладною № 955 від 28.12.2020 на суму 38 320, 92 грн з 30.12.2020;
- за видатковою накладною № 957 від 29.12.2020 на суму 11 667 609, 62 грн з 31.12.2020;
- за видатковою накладною № 958 від 29.12.2020 на суму 2 060 710, 78 грн з 31.12.2020;
- за видатковою накладною № 124 від 19.03.2021 на суму 83 868, 27 грн в частині 80% оплати вартості товару за специфікацією № 6 від 11.12.2020 з 02.10.2021.
Поряд з тим, суд зазначив, що початок періоду прострочення нарахування штрафних санкцій, 3% за користування чужими грошовими коштами, 10% річних та інфляційних втрат позивач визначає з урахуванням граничної дати строку повернення останньої партії товару.
Так, суд, перевіривши розрахунки позивача, дійшов до висновку, що обґрунтованими та підлягають стягненню такі вимоги:
- 6 344 054,34 грн основного боргу;
- 1 308 810,87 грн штрафу;
- 2 060 032,45 грн пені;
- 548 624,83 грн 10% річних;
- 1 766 894,67 грн процентів за користування чужими грошовими коштами;
- 1 521 298,01 інфляційних втрат.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «АГРО ЕКСПЕРТ» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області у справі №911/158/23 від 19.05.2023 в частині задоволення позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ТОВ «ЗААТБАУ Україна» до ТОВ «АГРО ЕКСПЕРТ» відмовити у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.
Апелянт вказує, що судом першої інстанції не було з'ясовано фактичні обставини справи щодо необхідності та потребування товару, визначеного у спірних видаткових накладних відповідачем, саме у такому обсязі та саме у такому асортименті в контексті видаткових накладаних, складених за додатком (Специфікацією) №9 від 24.12.2020.
Скаржник також зазначає, що факт не підписання сторонами специфікації №9, яка відсутня у матеріалах справи із зазначенням асортименту та обсягу конкретного насіння, свідчить про недосягнення сторонами у такий спосіб умов щодо найменування, кількості та ціни такої партії товару, а тому, на думку апелянта, вказаний документ не є для позивача підставою для поставки відповідного насіння, зокрема за переліком згідно із видатковими накладними, оскільки визначені у видаткових накладних умови щодо найменування, кількості та ціни насіння, що підлягає поставці, не носять обов'язкового характеру, тому й не породжують юридичних наслідків для сторін. Водночас, апелянт зазначає, що позивач не надав суду жодних доказів того, що саме за таким асортиментом та у такому обсязі здійснювалось замовлення товару відповідачем.
Також апелянт вказує, що судом першої інстанції не враховано, що сторонами не було досягнуто умов щодо строків оплати поставленого товару за специфікацією № 9 до договору поставки насіння, але саме видатковими накладними з вказівкою на специфікацію № 9 позивач обґрунтовує позовні вимоги, тому, на думку апелянта, суд повинен був встановити, якими правовими нормами, за умови відсутності досягнення сторонами згоди щодо строків оплати поставленого товару, врегульовані правовідносини сторін та у який спосіб може бути захищене право позивача.
Скаржник звертає увагу, що у даній справі відсутній документально підтверджений факт простроченого грошового зобов'язання за додатком (специфікацією) № 9 від 24.12.2020 за видатковими накладними на загальну суму 29 154 245,71 грн.
Апелянт вважає, що строк оплати товару не настав відповідно до п. 4.3. договору, оскільки сторонами не погоджено строків оплати товару за специфікацією, яка вказана у спірних видаткових накладних та остання сторонами не підписана.
За доводами апелянта, ч. 1 ст. 692 ЦК України не містить вказівки на конкретну дату виникнення обов'язку з оплати товару та не встановлює обов'язку «негайної оплати», а вказує, що товар оплачується після постачання, тоді як ст. 530 ЦК України визначає точну дату оплати впродовж семи днів з моменту отримання вимоги.
Враховуючи, що договором не встановлено строку виконання ТОВ «АГРО ЕКСПЕРТ» обов'язку з оплати поставленого товару, специфікація № 9 сторонами не підписана, тоді як подання позовної заяви є складовою судової процедури та реалізацією, передбаченого ст. 172 ГПК України права, а не вимогою в розумінні приписів ст. 530 ЦК України, апелянт вважає, що оплата отриманого відповідачем товару повинна бути здійснена в семиденний термін з моменту пред'явлення позивачем відповідної вимоги.
Апелянт зауважує, що позивач не звертався до ТОВ «АГРО ЕКСПЕРТ» з відповідною вимогою, а тому відповідач не є таким, що прострочив виконання зобов'язання.
Враховуючи зазначене, апелянт вважає, що позивач безпідставно здійснив нарахування пені, штрафу, 3% за користування чужими коштами, інфляційні втрати та 10 % річних на вказану суму заборгованості, оскільки у відповідача відсутнє прострочене грошове зобов'язання.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу
У свою чергу, заперечуючи проти апеляційної скарги, відповідач у своєму відзиві, наданому до суду 21.12.2020, зазначає, що рішення суду прийнято при повному з'ясуванні обставин справи, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, без їх порушення, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає і рішення слід залишити без змін.
Крім того, позивач вказує, що єдиним запереченням відповідача в призмі оформлення поставок товару відповідно до договору поставки насіння № П09/2021 від 30.11.2020 є те, що частину товару було отримано згідно із специфікацією № 9 до договору, якої не існує, хоча, як зазначає позивач, договір поставки насіння на підставі якого було отримано товар, має місце, оскільки його було прийнято до подальшого виконання та частково виконано.
Позивач зауважує, що специфікація № 9 не була підписана сторонами, а тому сторони не визначили строк оплати, однак до спірних правовідносин не застосовуються положення ст. 530 ЦК України, оскільки застосуванню підлягають приписи спеціальної норми - ст. 692 ЦК України, а тому строк оплати виникає після отримання товару.
Позивач наголошує на тому, що підписання відповідачем видаткових накладних, які є первинними обліковими документами, підтверджує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин та є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Таким чином, позивач вказує, що, оскільки відсутній додаток (специфікація ) № 9 до договору поставки, де сторони визначили б інший термін оплати, ніж передбачений ч.1 ст. 692 ЦК України, то оплата вартості отриманого товару має бути здійснена із врахуванням цих положень ( ч.1 ст. 692 ЦК України), а не положень ст. 530 ЦК України.
Заперечуючи проти доводів відповідача позивач надав пояснення, зі змісту яких, він наголошує на необхідності застосування до спірних правовідносин положень ст. 692 ЦК України, оскільки договором не передбачено строків оплати отриманого товару, а тому такий обов'язок у покупця виникає після прийняття товару або товаророзпорядчих документів на нього.
На думку позивача така позиція узгоджується з висновками Верховного Суду України від 19.08.2012 у справі № 925/1332/13, від 07.10.2014 у справі № 904/4451/13 та постановах Верховного Суду від 28.02.2018 у справі № 910/9075/17, від 11.04.2019 у справі № 904/2164/18, від 21.10.2019 у справі № 908/2258/18, від 15.12.2021 у справі № 922/3274/20 та від 10.04.2018 у справі № 927/626/17.
Позивач, посилаючись на ч.3 ст. 692 ЦК України, вважає, що підлягають сплаті проценти за користування чужими грошовими коштами, оскільки правова природа передбаченої договором плати за користування чужими грошовими коштами не залежить від встановленого сторонами у договорі способу обчислення такої плати.
Крім того, позивач зазначає, що відповідно до п.8.5.1. договору судом правомірно стягнуто з відповідача пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від своєчасно неоплаченої суми грошового зобов'язання, за кожний день прострочення виконання зобов'язання, а також 10 % річних від простроченої суми.
Також позивач звертає увагу, що сплата суми боргу з урахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.06.2023 справу № 911/158/23 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Майданевич А.Г., суддів Ткаченко Б.О., Сулім В.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.06.2023 витребувано у Господарського суду Київської області матеріали справи № 911/158/23.
06.07.2023 на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 911/158/23.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.07.2023 у справі №911/158/23 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО ЕКСПЕРТ» на рішення Господарського суду Київської області від 19.05.2023 у справі №911/158/23 та призначений розгляд справи на 04.09.2023.
Судове засідання 04.09.2023 не відбулось у зв'язку з перебуванням головуючого судді Майданевича А.Г. на лікарняному.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.09.2023 розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО ЕКСПЕРТ» на рішення Господарського суду Київської області від 19.05.2023 у справі №911/158/23 призначено на 09.10.2023.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.10.2023 оголошено перерву до 06.11.2023, зобов'язано позивача надати до суду документи, що підтверджують його господарську діяльність на території України.
06.11.2023 у судовому засідання оголошено перерву до 20.11.2023. Протокольною ухвалою Північний апеляційний господарський суд на підставі ст. 207 ГПК України залишив без розгляду додаткові докази представника відповідача, які без поважних причин не були заявлені у строк, встановлений судом.
Позиції учасників справи
Представники відповідача у судовому засіданні апеляційної інстанції 20.11.2023 підтримали доводи апеляційної скарги з підстав, викладених у ній, просили її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати в частині задоволення позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ТОВ «ЗААТБАУ Україна» до ТОВ «АГРО ЕКСПЕРТ» відмовити у повному обсязі.
Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції 20.11.2023 заперечував проти доводів апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просив її відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
30.11.2020 ТОВ «ЗААТБАУ Україна» як продавець та ТОВ «АГРО ЕКСПЕРТ» як покупець уклали договір поставки насіння № П09/2021 (далі договір поставки), відповідно до п. 1.1 якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, продавець зобов'язується передати у власність покупця насіння (далі - товар), а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його вартість в порядку та на умовах, визначених цим договором.
Згідно із п. 1.2 договору поставки, найменування товару, його кількість, номенклатура, асортимент, ціна одиниці товару та загальна вартість товару, строк та базис (у тому числі адреса місця) поставки товару, рік врожаю, а також за необхідності інші умови, визначаються сторонами у відповідному додатку (специфікації), що є невід'ємною частиною договору.
Покупець надає продавцю довіреність на отримання товару, засвідчену уповноваженою на це особою, та скріплену печаткою (п.1.5 договору поставки).
З метою зменшення паперового документообігу, до запровадження сторонами системи електронного документообігу, сторони домовилися, що, якщо інше прямо не передбачено законом або цим договором, взаємодія між ними з приводу виконання цього договору буде здійснюватися за допомогою електронних засобів зв'язку (п.3.1 договору поставки).
Жодним чином не скасовуючи інші домовленості, передбачені цією статтею, виключно для цілей належного бухгалтерського обліку операцій за цим договором, сторони зобов'язуються протягом 20 (двадцяти) днів з моменту підписання обмінюватися або підписаними за допомогою електронного цифрового підпису або паперовими примірниками наступних оригіналів документів: видаткові накладні; довіреність на прийняття товару; акти звірки; інші документи на вимогу будь-якої із сторін (.п.3.4 договору поставки).
Ціни, загальна вартість, найменування товару, вид обробки, одиниця виміру зазначаються у додатку (ах) (специфікації (ях)). В ціну товару входить вартість тари, упаковки та маркування ( п.4.1 договору поставки).
Покупець здійснює оплату вартості товару в порядку, визначеному у відповідному додатку (ах) до цього договору (п.4.3. договору поставки).
У випадку порушення покупцем строків проведення попередньої оплати та/або оплати відповідно до графіку (порядку/строків) платежів, встановленого договором, продавець з десятого дня порушення такого графіку (порядку/строків) платежів має право стягнути з покупця загальну вартість відвантаженого, але не сплаченого покупцем товару (партії товару), строк оплати по якому вже настав (умови цього пункту застосовуються в разі, якщо відбулося відвантаження товару) (п.4.4. договору поставки).
Оплата по даному договору здійснюється шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок продавця. Датою оплати вважається дата зарахування відповідної суми коштів на поточний рахунок продавця. У платіжному документі покупець зобов'язаний зазначити в призначенні платежу номер та дату укладення договору та номер додатку (специфікації), за яким здійснюється оплата товару, або номер рахунку-фактури (в разі його виставлення продавцем). Відсутність виписаного продавцем рахунку-фактури не звільняє покупця від оплати за товар. В іншому випадку продавець зараховує суму оплати на власний розсуд для погашення загальної заборгованості покупця по всім іншим зобов'язанням (п.4.5. договору поставки).
Поставка товару за даним договором може здійснюватися окремими частинами партіями. Поставка товару (партії товару) здійснюється в терміни, зазначені в договорі або додатку (ах), за умови відсутності заборгованості покупця (п.5.1. договору поставки).
Товар вважається прийнятим покупцем за кількістю та якістю в момент отримання товару представником покупця від представника продавця у відповідності до видаткової накладної (п.5.6 договору поставки).
Товар вважається переданим продавцем і прийнятим покупцем: по кількості (одиниць виміру) відповідно до кількості (одиниць виміру), вказаної у видатковій накладній; по якості відповідно до сертифікату на насіння (п.5.7 договору поставки).
Право власності на товар переходить до покупця з моменту прийняття товару покупцем, що підтверджується підписаною з боку представника покупця видатковою накладною та належним чином оформленою довіреністю встановленого зразка (п.5.8 договору поставки).
Підпунктами 8.5.1-8.5.3 пункту 8.5 та пунктом 8.10 договору поставки передбачено, що у разі несплати/несвоєчасної сплати товару покупцем в строки визначені цим договором, в тому числі несплати/неналежної сплати суми, що виникла внаслідок валютних коригувань, настають наступні наслідки:
- покупець сплачує продавцю неустойку у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від своєчасно неоплаченої суми грошового зобов'язання, за кожний день прострочення виконання зобов'язання до моменту оплати його повного виконання, а також 10 (десять) відсотків річних від простроченої суми;
- у випадку, якщо прострочення оплати триває більше 30 днів, покупець додатково зобов'язаний сплатити продавцеві штраф у розмірі 20% від суми заборгованості за кожен факт прострочення понад 30 днів;
- покупець зобов'язаний сплатити продавцеві плату за користування чужими коштами в розмірі 3% на місяць від суми заборгованості.
Сторони домовилися, про те, що строки позовної давності щодо штрафів, пені за даним договором становлять три роки. Період нарахування штрафних санкцій, в тому числі пені, становить три роки (п.8.10 договору поставки).
Цей договір набуває чинності з моменту його підписання повноваженими представниками сторін та його скріплення печатками сторін і діє до остаточного виконання сторонами своїх зобов'язань (п.10.1 договору поставки) .
Додаткові угоди, додатки, зміни та доповнення до цього договору є його невід'ємною частиною і мають юридичну силу у разі, якщо вони викладені у письмовій формі, підписані уповноваженими на те представниками сторін та скріплені печатками (п.10.4 договору поставки).
До вказаного договору сторонами складено та підписано додаток 6 специфікацію від 11.12.2020, якою сторонами погоджено, зокрема загальну вартість товару за цією специфікацією 87 362, 78 грн; строк оплати за товар: 20% оплата вартості товару за цією специфікацією у строк до 29.01.2021, 80% оплата вартості товару за цією специфікацією у строк до 01.10.2021; строк поставки товару до 29.01.2021.
На підтвердження умов договору відповідачу поставлено товар на суму 29 238 113, 98 грн відповідно до видаткових накладних, підписаних представниками сторін та скріплених печатками:
- № 953 від 28.12.2020 на суму 13 654 541, 41 грн, з посиланням, зокрема на додаток № 9 від 24.12.2020;
- № 954 від 28.12.2020 на суму 1 733 062, 98 грн, з посиланням, зокрема на додаток № 9 від 24.12.2020;
- № 955 від 28.12.2020 на суму 38 320, 92 грн, з посиланням, зокрема на додаток № 9 від 24.12.2020;
- № 957 від 29.12.2020 на суму 11 667 609, 62 грн, з посиланням, зокрема на додаток № 9 від 24.12.2020;
- № 958 від 29.12.2020 на суму 2 060 710, 78 грн, з посиланням, зокрема на додаток № 9 від 24.12.2020;
- № 124 від 19.03.2021 на суму 83 868, 27 грн, з посиланням, зокрема на додаток № 6 від 11.12.2020 (далі - спірні видаткові накладні).
Додатково, в підтвердження належного виконання власних договірних обов'язків та передання відповідачу товару за вказаними видатковими накладними на відповідну суму, позивачем надано копію довіреності на отримання матеріальних цінностей № 1207 від 28.12.2020.
Відповідач частково оплатив отриманий товар у розмірі 17 472,56 грн, на підтвердження чого надав суду копію платіжного доручення № 6516 від 21.12.2020, з призначенням платежу «оплата за насіння згідно із рах. № 692 від 11.12.2020 у т.ч. ПДВ 20% - 2912,09 грн».
У подальшому сторони уклали додаткові угоди № 1 від 25.03.2021 та № 1 від 18.10.2021, відповідно до яких покупець зобов'язується здійснити, а продавець прийняти повернутий товар на загальну суму 5 787 252, 51 грн та 2 987 033, 67 грн відповідно, поставленого згідно з основним договором, на умовах, визначених цією додатковою угодою. Товар вважається поверненим продавцю з моменту підписання уповноваженими представниками сторін видаткової накладної на повернення товару. Додаткова угода набирає чинності з моменту її підписання та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
На підтвердження обставин повернення відповідачем товару надано паперові копії видаткових накладних щодо повернення постачальнику, підписаних представниками сторін та скріплених печатками:
- № 31 від 25.03.2021 на суму 2 281 759, 92 грн;
- № 32 від 26.03.2021 на суму 1 974 362, 40 грн;
- № 33 від 29.03.2021 на суму 1 531 130, 19 грн;
- № 39 від 02.04.2021 на суму 100 592, 62 грн;
- № 146 від 20.10.2021 на суму 913 704, 76 грн;
- № 151 від 20.10.2021 на суму 276 576, 96 грн;
- № 149 від 21.10.2021 на суму 96 801, 94 грн;
- № 201 від 22.11.2021 на суму 2 565 838, 80 грн;
- № 10 від 21.01.2022 на суму 2 893 229, 46 грн;
- № 11 від 21.01.2022 на суму 187 772, 51 грн;
- № 13 від 21.01.2022 на суму 1 023 168, 56 грн;
- № 14 від 26.01.2022 на суму 2 084 952, 76 грн;
- № 15 від 26.01.2022 на суму 6 597 244, 61 грн;
- № 18 від 26.01.2022 на суму 130 291, 13 грн;
- № 19 від 26.01.2022 на суму 19 160, 46 грн (далі повернення товару).
Відповідно до довідки № 20-2/02 від 20.02.2023 за підписом директора ТОВ «ЗААТБАУ Україна» Хюбнер Тані заборгованість відповідача після часткової оплати та повернення товару перед позивачем складає 6 544 054, 34 грн.
Звертаючись з позовною заявою позивач послався на те, що відповідач свої зобов'язання за договором належним чином не виконав, кошти за решту отриманого товару не сплатив, у зв'язку з чим, у нього виникла заборгованість у розмірі 6 544 054, 34 грн.
Надалі, зокрема згідно з поданою позивачем заяви про часткове закриття провадження у справі та доказів на підтвердження проведеної відповідачем оплати, під час розгляду зазначеної справи ТОВ «АГРО ЕКСПЕРТ» погашено основний борг перед позивачем у розмірі 200 000, 00 грн, як наслідок сума боргу склала 6 344 054, 34 грн.
З огляду на вказане, оскільки позивачем при зверненні до суду із відповідним позовом заявлено до стягнення з відповідача сума 6 544 054, 34 грн заборгованості, тоді як судом згідно з ухвалою від 19.05.2023 закрито провадження у зазначеній справі в частині вимоги позивача про стягнення 200 000, 00 грн заборгованості у зв'язку з оплатою відповідачем вказаної суми після відкриття провадження, розгляд відповідної позовної вимоги здійснювався судом в частині решти заявлених до стягнення 6 344 054, 34 грн.
Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов'язань за договором поставки насіння № П09/2021 від 30.11.2020 позивач просив стягнути з ТОВ «АГРО ЕКСПЕРТ»:
- 1 308 810,87 грн штрафу, нарахованого на 6 544 054, 34 грн заборгованості;
- 2 060 032, 46 грн пені, нарахованої на 6 544 054, 34 грн заборгованості за період з 27.01.2022 по 28.11.2022;
- 548 679,42 грн 10% річних, нарахованих на 6 544 054, 34 грн заборгованості за період з 27.01.2022 по 28.11.2022;
- 1 766 894,67 грн 3% за користування чужими грошовими коштами, нарахованих на 6 544 054, 34 грн заборгованості за період з 01.02.2022 по 01.11.2022;
- 1 521 298,01 грн інфляційних втрат, нарахованих на 6 544 054, 34 грн заборгованості за період з лютого 2022 року по жовтень 2022 року.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
У відповідності до статті 509 Цивільного кодексу України та статті 173 Господарського кодексу України в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною 1 статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Так, договір, укладений між позивачем та відповідачем, за своєю правовою природою відноситься до договорів поставки.
Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 691 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (частини 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України).
Згідно із ст. 530 Цивільного кодексу України Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Матеріалами справи підтверджено, що за спірним договором позивач поставив, а відповідач прийняв товар на суму 29 238 113, 98 грн відповідно до видаткових накладних зазначених вище. Видакові накладні підписані з боку відповідача та скріплені печаткою без зауважень та заперечень.
Також належне виконання договірних обов'язків та передання відповідачу товару за вказаними видатковими накладними на відповідну суму, підтвердужється копією довіреності на отримання матеріальних цінностей № 1207 від 28.12.2020.
Відповідач частково оплатив отриманий товар у розмірі 17 472,56 грн, на підтвердження чого надав суду копію платіжного доручення № 6516 від 21.12.2020.
У подальшому відповідач згідно видаткових накладних повернув позивачу частину отриманого товару на загальну суму 22 676587,08 грн.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідачем погашено основний борг перед позивачем частково у розмірі 200 000, 00 грн, тому відповідач має заборгованість перед позивачем з оплати поставленого товару на суму 6 344 054, 34 грн.
З огляду на зазначене, колегія суддів зазначає, що підписання сторонами договору поставки, без будь-яких заперечень щодо вказаних у них умов, свідчить про погодження позивачем та відповідачем з таким правочином та породжує для останніх обов'язок з виконання його умов: для позивача - обов'язок поставити такий товар, а для відповідача прийняти такий товар у визначеному договором порядку, зокрема шляхом підписання видаткової накладної.
Вказане свідчить, що сторонами договору поставки відповідно до його умов зафіксовано поставку (передачу) відповідачу товару у кількості та вартістю згідно видаткових накладних та специфікації № 6.
Поряд з тим, матеріали справи не містять жодних доказів, що сторонами було погоджено ціну, загальну вартість, найменування товару, вид обробки, одиниця виміру та порядок здійснення оплати за отриманий товар шляхом складання та підписання специфікації № 9 від 24.12.2020, як невід'ємної частини договору поставки.
Таким чином, враховуючи відсутність погодження сторонами, зокрема строків оплати отриманого товару шляхом складання та підписання специфікації № 9 від 24.12.2020, прийняття позивачем товару без будь-яких зауважень чи заперечень, свідчить як про прийняття відповідачем такого товару згідно вказаних видаткових накладних загальною вартістю 29 238 113, 98 грн, так і про належне виконання позивачем зобов'язання за договором.
Отже, вчинення сторонами дій, пов'язаних із передачею однією особою іншій у власність товару, підтвердженням чого є документи, які оформлюють рух товарно-матеріальних цінностей (видаткові накладні та довіреність), свідчить про виникнення між сторонами цивільно-правових відносин купівлі-продажу, незалежно від підстави виникнення у продавця (постачальника) обов'язку з передачі товару: як-то виконання умов підписаного сторонами договору.
Щодо доводів відповідача стосовно строку виконання грошового зобов'язання, колегія суддів зазначає таке.
З аналізу змісту положень ст. 530 ЦК України у системному зв'язку зі змістом положень ст. 692 ЦК України випливає, що у разі не встановлення в договорі або законі строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, необхідно виходити з приписів ч. 2 ст. 530 ЦК України, якою передбачено, зокрема, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання.
Саме такий обов'язок відповідача, оплатити товар з моменту його прийняття, випливає з припису ч. 1 ст. 692 ЦК України.
Тобто, наявність у покупця зобов'язання щодо здійснення оплати за отриманий товар випливає безпосередньо зі змісту ч. 1 ст. 692 ЦК України, а не ставиться у залежність від звернення до нього з окремою вимогою у порядку ч. 2 ст. 530 ЦК України.
Відповідно до усталеної судової практики, зі змісту наведеної норми (ст.692 ЦК України) вбачається, що за загальним правилом, обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати. Відтак, обов'язок відповідача оплатити товар (з огляду на приписи ст. 692 ЦК України) виникає з моменту його прийняття.
Як встановлено судом першої інстанції, у видаткових накладних, підписаних і скріплених печатками обох сторін, які засвідчують поставку і прийняття товару, строк його оплати не вказано, отже відповідач зобов'язаний оплатити товар після його прийняття. У зв'язку з чим, колегією суддів відхиляються доводи скаржника проте, строк виконання обов'язку по сплаті заявлених до стягнення коштів не настав.
Оскільки аргументи відповідача зводяться до власного суб'єктивного тлумачення ним норм закону, які повинні бути застосовані до спірних правовідносин, тоді як згідно законодавчих приписів та договірних положень виникнення обов'язку оплатити за товар кореспондує з обставинами його отримання відповідачем, та враховуючи проведення відповідачем часткових оплат і повернення товару, колегія суддів дійшла висновку, що доводи відповідача стосовно ненастання строку виконання обов'язку зі сплати заявлених до стягнення коштів є необґрунтованими та безпідставними.
Посилання ж відповідача на пункт 4.3 договору поставки судом визнаються неспроможними, позаяк таким пунктом визначено не будь-який інший строк оплати товару, а лише загальне положення про можливість оплати отриманого відповідачем товару в порядку визначеному в додатку (специфікації), а викладені відповідачем міркування щодо такого пункту договору є лише невірним тлумаченням словесного та змістовного викладу відповідного договірного положення.
Судом першої інстанції правильно враховано, що відповідачем не заперечується і не спростовано обставини отримання товару у погодженому договором порядку, відтак, саме лише не погодження з порядком обрахунку строку для оплати отриманого товару не може свідчити про відсутність у відповідача обов'язку оплатити повну вартість відповідно отриманого товару, з огляду на виконання позивачем усіх договірних положень та законодавчих приписів, що також відповідачем не заперечується та не спростовано.
Отже, обставини отримання товару за відповідними первинно-обліковими документами, що підписані та скріплені печатками обох сторін, породжують для ТОВ «АГРО ЕКСПЕРТ» обов'язок зі сплати вартості отриманого товару у повному обсязі, а момент виникнення такого обов'язку за всіма накладними, з урахуванням умов договору, на момент звернення позивача до суду із відповідним позовом є таким, що настав.
З огляду на вищевикладене, оскільки відповідач взяті на себе договором грошові зобов'язання за договором не виконав, вартість отриманого товару у повному обсязі не оплатив, враховуючи арифметичну відповідність суми боргу обставинам справи та наявним в матеріалах справи доказам, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 6 344 054, 34 грн заборгованості підлягає задоволенню як така, що доведена позивачем належними та допустимими доказами та не спростована у встановленому порядку відповідачем.
Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов'язань за договором поставки насіння № П09/2021 від 30.11.2020 позивач просив стягнути з ТОВ «АГРО ЕКСПЕРТ»:
- 1 308 810, 87 грн штрафу, нарахованого на 6 544 054, 34 грн заборгованості;
- 2 060 032, 46 грн пені, нарахованої на 6 544 054, 34 грн заборгованості за період з 27.01.2022 по 28.11.2022;
- 548 679, 42 грн 10% річних, нарахованих на 6 544 054, 34 грн заборгованості за період з 27.01.2022 по 28.11.2022;
- 1 766 894, 67 грн 3% за користування чужими грошовими коштами, нарахованих на 6 544 054, 34 грн заборгованості за період з 01.02.2022 по 01.11.2022;
- 1 521 298, 01 грн інфляційних втрат, нарахованих на 6 544 054, 34 грн заборгованості за період з лютого 2022 року по жовтень 2022 року.
Відповідно до статей 230, 232 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно із ч. 3 ст. 692 ЦК України у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
Підпунктами 8.5.1-8.5.3 пункту 8.5 та пунктом 8.10 договору поставки передбачено, що у разі несплати/несвоєчасної сплати товару покупцем в строки визначені цим договором, в тому числі несплати/неналежної сплати суми, що виникла внаслідок валютних коригувань, настають наступні наслідки:
- покупець сплачує продавцю неустойку у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від своєчасно неоплаченої суми грошового зобов'язання, за кожний день прострочення виконання зобов'язання до моменту оплати його повного виконання, а також 10 % річних від простроченої суми;
- у випадку, якщо прострочення оплати триває більше 30 днів, покупець додатково зобов'язаний сплатити продавцеві штраф у розмірі 20% від суми заборгованості за кожен факт прострочення понад 30 днів;
- покупець зобов'язаний сплатити продавцеві плату за користування чужими коштами у розмірі 3% на місяць від суми заборгованості.
Сторони домовилися про те, що строки позовної давності щодо штрафів, пені за даним договором становлять три роки. Період нарахування штрафних санкцій, в тому числі пені, становить три роки.
Так, приписами ст. 610, 612 ЦК України унормовано, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно із ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Колегія суддів враховує, що передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору.
Враховуючи передбачені законодавством та договором поставки, і додатком до нього, строки розрахунків за товар, право на нарахування пені, штрафу, 3% за користування чужими грошовими коштами, 10% річних та інфляційних втрат за порушення строків сплати грошового зобов'язання у позивача виникло (з урахуванням граничної дати строку повернення останньої партії товару):
- за видатковою накладною № 953 від 28.12.2020 на суму 13 654 541, 41 грн з 30.12.2020;
- за видатковою накладною № 954 від 28.12.2020 на суму 1 733 062, 98 грн з 30.12.2020;
- за видатковою накладною № 955 від 28.12.2020 на суму 38 320, 92 грн з 30.12.2020;
- за видатковою накладною № 957 від 29.12.2020 на суму 11 667 609, 62 грн з 31.12.2020;
- за видатковою накладною № 958 від 29.12.2020 на суму 2 060 710, 78 грн з 31.12.2020;
- за видатковою накладною № 124 від 19.03.2021 на суму 83 868, 27 грн в частині 80% оплати вартості товару за специфікацією № 6 від 11.12.2020 з 02.10.2021.
При цьому, суд першої інстанції вірно зазначив, що передбачений пунктом 4.4 договору поставки строк стягнення з покупця загальну вартість відвантаженого, але не сплаченого покупцем товару - з десятого дня порушення графіку (порядку/строків) платежів застосовується сукупно з умовою п. 4.3 і не може вважатись окремим, погодженим сторонами строком для оплати отриманого відповідачем товару.
Стосовно вимог позивача про стягнення 548 679, 42 грн 10% річних та 1 521 298, 67 грн інфляційних втрат, колегія суддів зазначає таке.
Як вбачається з матеріалів справи та підтверджено позивачем, окрім проведених відповідачем 21.12.2020 та 15.03.2023 часткових платежів у розмірі 17 472, 56 грн та 200 000,00 грн відповідно, подальшого погашення заборгованості відповідачем не здійснено.
З огляду на вказане, оскільки протягом заявленого позивачем періоду розрахунку інфляційних втрат погашення боргу не відбувалося, правильним є розрахунок інфляційних втрат, згідно з яким основний борг з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць розрахункового періоду має бути перемножений послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу, та поділений на 100%.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19 (Провадження № 12-42гс20).
Колегія суддів, перевіривши розрахунок позивача інфляційних втрат у межах заявлених ним періодів з урахуванням умов договору, законодавчих приписів та обставин справи, а також правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19 щодо алгоритму нарахування інфляційних втрат у разі непогашення боргу кілька місяців підряд, погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимога позивача про стягнення інфляційних втрат з відповідача 1 521 298, 01 грн є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Водночас, колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, що арифметично правильний розмір 10% річних, обрахований судом в межах заявлених позивачем періодів з урахуванням умов договору, законодавчих приписів та обставин справи, складає 548 624, 83 грн, тому вимога позивача про стягнення з відповідача 548 679, 42 грн 10% річних є частково обґрунтованою та підлягає частковому задоволенню у розмірі 548 624, 83 грн відповідно.
Щодо вимоги позивача про стягнення 1 766 894,67 грн 3% за користування чужими грошовими коштами, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до пп. 8.5.3 п. 8.5 договору визначено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві плату за користування чужими коштами в розмірі 3% на місяць від суми заборгованості.
За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Водночас, термін користування чужими грошовими коштами (стаття 536 ЦК України) використовується у двох ситуаціях: 1) одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу; 2) прострочення виконання грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.
Законодавство встановило наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (стаття 1048 ЦК України), так і наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх (стаття 625 ЦК України).
Відповідна правова позиція щодо застосування статей 536, 625 ЦК України відображена в пунктах 34, 35, 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 р. у справі № 910/10156/17, пунктах 6.20-6.24 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 р. у справі № 910/1238/17, пунктах 109-110 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2022 р. у справі № 910/17048/17.
З огляду на викладене, термін користування чужими грошовими коштами може використовуватися у двох значеннях. Перше - боржник до певного строку одержує можливість не повертати кошти (або оплату за товар, якщо мова йде про товарний кредит). Тобто, з дозволу кредитора він користується його грошовими коштами і вносить за це плату (проценти). Коли ж наступає строк повернення коштів, а боржник цього не робить, мова йде про неправомірне користування чужими грошима (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 р. у справі № 910/1238/17).
За правилами ч. 5 ст. 694 Цивільного кодексу України в їх взаємозв'язку зі ст. 536 ЦК України продавець має право на одержання від покупця процентів від простроченої суми, розмір яких встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства та вказані проценти можуть сплачуватися, в тому числі, від дня передання товару продавцем.
Однак, позов у даній справі в цій частині обґрунтовується саме неправомірним, незаконним користуванням відповідачем грошовими коштами через прострочення виконання грошового зобов'язання, у зв'язку з чим, позивачем нараховано проценти в передбаченому договором розмірі.
Як зазначалося вище, плата за прострочення виконання грошового зобов'язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Тобто, законодавство встановлює наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу в межах дії договору (у вигляді сплати відсотків за користування чужими грошовими коштами), так і наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх (ст. 625 ЦК України).
При цьому, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ст. 536 ЦК України і охоронна норма ч. 2 ст. 625 ЦК України не можуть застосовуватись одночасно (в один період часу).
Враховуючи вищевикладене, за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти за час правомірного користування грошовими коштами, розмір яких відповідно до абз. 2 ч. 5 ст. 694, ст. 536 ЦК України може бути встановлено сторонами в договорі як плата за користування товарним кредитом, а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Таким чином, правова норма ч. 5 ст. 694 ЦК України в її системному зв'язку зі ст.ст. 536, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що проценти, які вправі вимагати продавець після прострочення покупцем оплати вартості товару, проданого в кредит, в тому числі - їх розмір, визначаються за правилами ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки з диспозиції абз. 1 ч. 5 ст. 694 ЦК України не вбачається можливості нарахування процентів без встановленого факту прострочення оплати товару.
Водночас, судом враховуються також правові висновки щодо застосування ст.ст. 536, 625, 694 ЦК України, викладені в постанові Верховного Суду від 18.11.2021 р. у справі № 921/395/20, за якими проценти річних, про які йдеться у частині другій статті 625 ЦК України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 названого Кодексу, оскільки стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі за користування товарним кредитом (частина п'ята статті 694 ЦК України).
Верховним Судом у вказаній постанові зазначено, що підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством, а положення ч. 2 ст. 625 ЦК України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов'язання.
З урахуванням обставин даної справи, судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачем здійснено нарахування процентів за користування чужими коштами саме за період порушення грошового зобов'язання, що регулюється диспозицією ч. 2 ст. 625 ЦК України, вимоги за якою позивачем також заявлені до стягнення.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні позову в частині стягнення 1 766 894, 67 грн процентів за користування чужими грошовими коштами, тому в цій частині рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню.
Щодо вимоги позивача про стягнення пені та штрафу, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до пункту 8.5.1 договору продавець має право нарахувати покупцю неустойку у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від своєчасно неоплаченої суми грошового зобов'язання, за кожний день прострочення виконання зобов'язання до моменту оплати його повного виконання.
За таких обставин вбачається, що сторонами у договорі передбачено більшу тривалість періоду часу, за який нараховується пеня, ніж визначено частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, і пеню у даному випадку належить рахувати у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від своєчасно неоплаченої суми грошового зобов'язання, за кожний день прострочення виконання зобов'язання до моменту оплати його повного виконання.
Разом із тим, преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.
Колегією суддів враховано, що згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.
Суд апеляційної інстанції, перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що арифметично правильний розмір пені, обрахований судом в межах заявлених позивачем періодів з урахуванням умов договору, законодавчих приписів та обставин справи, складає 2 060 032, 45 грн, тому вимога позивача про стягнення з відповідача 2 060 032, 46 грн пені є частково обґрунтованою та підлягає частковому задоволенню у розмірі 2 060 032, 45 грн відповідно.
Поряд з цим, колегія суддів погоджується з висновком суду, що арифметично правильним та обґрунтованим є розмір штрафу у сумі 1 308 810, 87 грн за прострочення відповідачем оплати поставленого товару більше ніж на 30 днів, правовим наслідком чого є сплата 20% штрафу згідно умов договору.
Враховуючи вищевикладене, доводи відповідача про відсутність у нього обов'язку по оплаті отриманого товару, як наслідок неможливості нарахуванні пені, штрафу, інфляційні втрати та 10 % річних, спростовуються встановленими судом обставинами та зробленими на їх підставі висновками, зокрема стосовно виникнення у відповідача грошового зобов'язання та його порушення у вигляді частково проведених платежів з порушенням строку.
Водночас, за приписами частини 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Згідно із положеннями статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності (подібний за змістом правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16.03.2021 у справі №922/266/20).
Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру пені та штрафу перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення штрафних санкцій.
При вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін.
Таким чином, зменшення розміру пені та штрафу, які є забезпеченням зобов'язання, а не додатковим способом доходу, не призведе до погіршення майнового стану позивача.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Вказані правові наслідки містяться у постановах Верховного Суду від 04.12.2018 у справі №916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 27.01.2020 у справі №916/469/19, від 04.02.2020 у справі №918/116/19.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 вказала, що господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 11.07.2013 №7-рп/2013 зазначив, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Відповідно до частини 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Водночас висновок суду щодо необхідності зменшення розміру неустойки, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України).
Аналогічна правова позиція щодо можливості зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд, викладена у постановах Верховного Суду від 30.05.2019 року у справі №916/2268/18, від 04.05.2018 року у справі №917/1068/17, від 22.01.2019 року у справі №908/868/18, від 13.05.2019 року у справі №904/4071/18, від 16.10.2019 у справі №904/4285/18 від 18.02.2020 у справі №920/694/19.
При цьому чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Крім того, судом апеляційної інстанції враховано, що відповідач, до звернення позивача з даним позовом до суду повернув останньому більшу частину товару, у матеріалах даної справи відсутні докази понесення позивачем збитків. Розмір пені та штрафу є значним для відповідача, оскільки попит на продукцію та обсяг реалізації, у зв'язку з воєнною агресією російської федерації проти України, зменшився.
Тому, з метою дотримання оптимального балансу інтересів сторін у спорі та запобіганню негативних наслідків, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливе зменшення розміру пені та штрафу на 50%.
Таким чином, на переконання колегії суддів, рішення Господарського суду Київської області від 19.05.2023 у справі №911/158/23 слід скасувати частково, позовні вимоги в частині стягнення пені та штрафу слід зменшити на 50%, а у задоволенні процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 1 766 894,67 грн - відмовити, з урахуванням встановлених обставин, викладених у цій постанові.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За змістом пункту 2 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право повністю або частково скасувати судове рішення.
Відповідно до статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Зважаючи на вищевикладені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО ЕКСПЕРТ» рішення Господарського суду Київської області від 19.05.2023 у справі №911/158/23 підлягає частковому задоволенню. Рішення Господарського суду Київської області від 19.05.2023 у справі №911/158/23 слід скасувати частково, в частині стягнення пені та штрафу, зменшивши їх на 50%, а у частині стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 1 766 894,67 грн скасувати повністю, відмовивши у задоволенні цих вимог. В іншій частині рішення залишити без змін.
Судові витрати розподіляються відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 129, 240, 269, 275, 277, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО ЕКСПЕРТ» рішення Господарського суду Київської області від 19.05.2023 у справі №911/158/23 задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 19.05.2023 у справі №911/158/23 скасувати в частині стягнення пені, штрафу, процентів за користування чужими коштами та в цій частині прийняти нове рішення, яким:
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО ЕКСПЕРТ» (вул. Довженка, буд. 15/1, м. Кагарлик, Кагарлицький р-н, Київська обл., 09200, ідентифікаційний код 32010004) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ЗААТБАУ Україна (Дніпровська набережна, буд. 26-Ж, офіс 29, м. Київ, 02132, ідентифікаційний код 38833613): 654 405,43 грн -штрафу та 1 030 016,22 грн. - пені.
У задоволенні процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 1 766 894,67 грн - відмовити.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Матеріали справи №911/158/23 повернути до Господарського суду Київської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до статей 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови підписано 30.11.2023.
Головуючий суддя А.Г. Майданевич
Судді В.В. Сулім
Б.О. Ткаченко