Справа № 236/734/22
Провадження № 2/202/3342/2023
РІШЕННЯ
Іменем України
04 грудня 2023 року Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська у складі:
головуючого - судді Мачуського О.М.,
за участю секретаря судового засідання - Карасьової Г.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпро цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця», в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерне товариство «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі, вихідної допомоги у зв'язку із скороченням штату та компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів її виплати, -
ВСТАНОВИВ:
18 лютого 2022 року на адресу Краснолиманського міського суду Донецької області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця», в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерне товариство «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі, вихідної допомоги у зв'язку із скороченням штату та компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів її виплати.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що з ОСОБА_1 З 01.07.2016 року працювала на посаді чергового по залізничний станції виробничого підрозділу «Станція Луганськ» Структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень» Регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця».
Згідно з наказом №384-Н від 15.03.2017 року в.о. начальника регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця», № 58/ДН від 16.03.2017 року у структурному підрозділі «Луганська дирекція залізничних перевезень», встановлено початок простою по причинам, незалежних від робітників з 16.03.2017 року та зазначено, що оплату за час простою проводити з розрахунку двох третин тарифної ставки (окладу), встановленої працівникові за час простою згідно графіку роботи.
На підставі наказу Структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень» Регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» від 17.07.2017 року №3306-ОС позивача звільнено у зв'язку зі скороченням штату працівників, за п.1 ст.40 КЗпП на підставі Наказу Регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» від 28.01.2017 року № 645/Н31.
У Наказі зазначено, що позивач має право на одноразову грошову допомогу у розмірі одного середньомісячного заробітку. Разом з тим, після звільнення позивача, відповідачем не здійснено повного розрахунку по виплаті заробітної плати та інших обов'язкових платежів.
На день звільнення, відповідач мав перед позивачем заборгованість по заробітній платі за період з 01.03.2017 року по 17.07.2017 року в розмірі 19613,04 гривень (до видачі 15292,38 грн.), у тому числі: вихідна допомога, відповідно до ст. 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених в п.п. 1,2 ст. 40 цього Кодексу, в розмірі 5799,76 гривень(до видачі 4652,70 гривень). Всі суми вказані з урахуванням прибуткового податку з громадян та інших обов'язкових платежів.
Також, у зв'язку з порушенням строків виплати доходів за березень-липень 2017 року відповідач має надати позивачу компенсацію втрати частини грошових доходів за період з березня 2017 року по грудень 2017 року в загальному розмірі 4395,31 гривень (до видачі 3538,22 грн.).
Враховуючи нездійснення відповідачем виплати вказаних коштів, позивач вимушений звернутись до суду з даним позовом, в якому просить: стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість по заробітній платі (у тому числі простой) в розмірі 19613,04 гривень (після утримання податків 15292,38 гривень), в тому числі, невиплачену вихідну допомогу у зв'язку зі скороченням штату в розмірі 5779,76 гривень (після утримання податків 4652,70 гривень), а також компенсацію за порушення строків виплати заробітної плати в сумі 4395,31 гривень (після утримання податків 3538,22 гривень).
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX зі змінами, з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан.
Розпорядженням Верховного Суду № 7/0/9-22 від 14.03.2022 року «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану (окремі суди Донецької, Запорізької та Харківської областей)», відповідно до ч. 7 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», враховуючи неможливість здійснювати правосуддя під час воєнного стану змінено територіальну підсудність судових справ з Краснолиманського міського суду Донецької області на Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.09.2023 року, для розгляду цивільної справи № 236/734/22, визначено суддю Мачуського О.М.
Ухвалою судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська Мачуського О.М. від 18 вересня 2023 року справу прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження.
Заперечення від учасників справи проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, до суду не подавались.
06 жовтня 2023 року представник Акціонерного товариства «Українська залізниця» Чаруковський Р.В. через систему «Електронний суд» подав відзив на позовну заяву в якому зазначив, що з 16.03.2017 року, у зв'язку з відсутністю організаційних та технічних умов для здійснення господарської діяльності структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» та виробничих підрозділів підпорядкованих дирекції, викликаних припиненням переміщення вантажу через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської області шляхами залізничного та автомобільного сполучення, відповідно Рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15.03.2017 року «Про невідкладні додаткові заходи із протидії гібридним загрозам національній безпеці України», введеного в дію Указом Президента України від 15.03.2017 року №62/2017, нарахування заробітної плати було припинено. Наслідком вищевказаного рішення є відсутність зв'язку з виробничими підрозділами структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Укрзалізниця», а також передачі з непідконтрольної території первинних документів.
В зв'язку з викладеними обставинами заборгованість з заробітної плати перед позивачем у відповідача відсутня, так як нарахування заробітної плати не здійснювалося через відсутність первинних документів. Вся нарахована заробітна плата виплачена.
Представник відповідача вказує, що надані позивачем докази виготовлені на непідконтрольній українській владі території в м. Луганськ, тому сума заборгованості з заробітної плати не підтверджена відповідними первинними документами і не нарахована в установленому законом порядку. При цьому, після захоплення 12.04.2017 року адміністративної будівлі Луганської дирекції залізничних перевезень, відповідач втратив контроль над структурним підрозділом і його діяльністю.
Через відсутність визнаної АТ «Укрзалізниця» заборгованості з невиплаченої заробітної плати за період березень - липень 2017 року, вимогу щодо стягнення компенсації втрати частини доходів вважаємо безпідставною та необґрунтованою так як нарахування заробітної плати не здійснювалося через відсутність первинних документів
Окрім цього, науково-правовим висновком торгово-промислової палати України № 126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року відносно ПАТ «Українська залізниця» засвідчено настання форс-мажорних обставин при здійсненні господарської діяльності на території, яка непідконтрольна українській владі, починаючи з 20 березня 2017 року, що унеможливило виконання відповідачем своїх зобов'язань, передбачених ст.ст. 47, 83, 115, 116 КЗпП України.
З урахуванням наведеного, представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до АТ «Укрзалізниця» про стягнення заборгованості із заробітної плати та компенсації втрати частини доходів.
Позивач в судове засідання не з'явилась, натомість в прохальній частині позовної заяви зазначила. Що просить розглянути справу без її участі.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. У поданому відзиві на позовну заяву, представник відповідача просив розглянути справу без його участі.
Суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини справи, розглянувши справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов до наступних висновків.
Відповідно до статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 16.09.2015 року №21-1465а15.
Судом встановлено, що, згідно записів трудової книжки, виданої на ім'я ОСОБА_1 , остання з 01.07.2016 року, працювала на посаді чергового по залізничний станції виробничого підрозділу «Станція Луганськ» Структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень» Регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця».
Наказом №52 регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» від 16.03.2017 року, наказом № 58/ДН від 16.03.2017 року начальника Структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень» Регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» та Наказом №384-Н від 15.03.2017 року в.о. начальника регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця», у зв'язку з відсутністю організаційних та технічних умов для здійснення господарської діяльності, викликаних перекриттям всіх залізничних колій, що ведуть лінії розмежування, встановлено початок простою по причинам, незалежних від робітників з 00:00 год. 20.03.2017 року для всіх працівників виробничого підрозділу «Станція Луганськ» по причинам. В наказі встановлено щоденний режим роботи з обов'язковою явкою всіх працівників на робочі місця, які повинні розписуватись в «журналі обліку приходу-уходу працівників, які знаходяться на простої» та зазначено, що оплату за час простою проводити з розрахунку двох третин тарифної ставки (окладу), встановленої працівникові за час простою згідно графіку роботи.
Відповідно до наказу (Розпорядження) № 3360-ОС від 17 липня 2017 року про припинення трудового договору (контракту), виданого першим заступником Структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень» Регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», ОСОБА_1 з 17.07.2017 року звільнено з посади у зв'язку зі скороченням штату працівників, за п.1 ст.40 КЗпП на підставі Наказу Регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» від 28.01.2017 року № 645/Н31.
В наказі про припинення трудового договору зазначено про надання ОСОБА_1 відповідно до ст. 49 КЗпП України, відповідних пільг і компенсацій, а саме: одноразову грошову допомогу в розмірі одного середньомісячного заробітку.
Постановою Кабінету Міністрів України від 31 жовтня 2018 року № 938 змінено тип ПАТ «Укрзалізниця» з публічного на приватне та перейменовано на АТ «Укрзалізниця».
Відповідно до частини четвертої статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оплату праці», частиною першою статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.
Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Згідно з частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Відповідно до статті 113 КЗпП України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу). Про початок простою, крім простою структурного підрозділу чи всього підприємства, працівник повинен попередити власника або уповноважений ним орган чи бригадира, майстра, інших посадових осіб. За час простою, коли виникла виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров'я працівника або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища не з його вини, за ним зберігається середній заробіток.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
ЄСПЛ неодноразово вказував, що володінням, на яке поширюються гарантії статті 1 Першого протоколу, є також майнові інтереси, вимоги майнового характеру, соціальні виплати, щодо яких особа має правомірне очікування, що такі вимоги будуть задоволені.
Обов'язок здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, інших виплат, належних працівникові, а так само вести бухгалтерський, податковий облік тощо, лежить на працедавцеві, а не на працівникові. За цих обставин, втрата підприємством первинних документів не позбавляє його обов'язку здійснювати нарахування та виплату заробітної плати.
Відповідно до висновку Верховного Суду, який викладено у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 243/5469/17, провадження № 61- 94св17, відомості щодо виплати заробітної плати не обмежуються лише первинною документацією.
Враховуючи, що право людини на заробітну плату гарантоване Конституцією України, нормами КЗпП України, Законом України «Про оплату праці», і позивач знаходився з відповідачем у трудових відносинах до 17 липня 2017 року, при звільненні не отримала усіх належних їй платежів, майнові вимоги позивача щодо їх отримання відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики ЄСПЛ.
Законом України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» особливостей щодо строків розрахунку при звільненні, встановлених статтею 116 КЗпП України, не передбачено.
Відповідно до частини четвертої статті 97 КЗпП України, статті 22 Закону України «Про оплату праці» власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.
Враховуючи, що в період простою, встановленого працівникам виробничого підрозділу «Станція Луганськ» структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця», позивач на виконання наказу від 16 березня 2017 року № 52 виходила на своє робоче місце до дня звільнення, на день її звільнення наказ про встановлення простою скасований не був, то відповідач не мав підстав не здійснювати позивачу оплату за час простою.
Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про оплату праці» роботодавець зобов'язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.
Згідно з частинами другою, третьою статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів. Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.
Відповідно до частин першої, сьомої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Підприємство вживає всіх необхідних заходів для запобігання несанкціонованому та непомітному виправленню записів у первинних документах і регістрах бухгалтерського обліку та забезпечує їх належне зберігання протягом встановленого строку.
Враховуючи, що трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства або уповноваженим ним органом, за якою власник підприємства або уповноважений ним орган зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату (частина перша статті 21 КЗпП України), що обов'язок організувати бухгалтерський облік на підприємстві покладено на власника або уповноважений ним орган, саме відповідач має довести, що він виплатив позивачу заробітну плату.
Розрахунки заробітної плати ОСОБА_1 , виплата вихідної допомоги, узгоджуються з наказами №384-Н від 15.03.2017 року, № 58/ДН від 16.03.2017 року, №73/ОД від 17.03.2017 року про встановлення простою з причин, не залежних від робітників, для всіх працівників виробничих підрозділів дирекції з 00:00 год. 20 березня 2017 року та з наказом (Розпорядженням) № 3360-ОС від 17 липня 2017 року про припинення трудового договору (контракту).
Відповідач не надав будь-яких доказів, які спростували б зазначену заборгованість з оплати праці за час простою, не оспорює наявність зазначеного наказу, факту перебування з позивачем у трудових відносинах та його звільнення саме 17 липня 2017 року.
У матеріалах справи немає належних та допустимих доказів щодо недостовірності відомостей, викладених в табелях обліку робочого часу, які оформлені відповідно до трудового законодавства України за підписами табельника, керівника структурного підрозділу, працівника кадрової служби, головного бухгалтера. Відповідач не надав суду доказів, що на час складання цих документів відповідні посадові особи не мали повноважень.
Згідно зі статтями 115, 116 КЗпП України відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець, але це не звільняє позивача від процесуального обов'язку доведення наявності права на отримання відповідних сум.
Згідно з наданими позивачем на підтвердження невиплаченої заробітної плати розрахунковими листками (табуляграми) за період з березня до липня 2017 року, зазначені суми, які підлягали сплаті позивачу із зазначенням усіх її складових.
Також суду надані копії табелів обліку використання робочого часу за період з березня до 17 липня 2017 року, підписані табельником Івановою Т.О. , начальником структурного підрозділу - заступником начальника ст. Луганськ - Омельченко Д.В., помічником начальника з кадрових питань - Колесніковою О.В. , головним бухгалтером ст. Луганськ - Авіловою О.В..
Крім того, у наказі відповідача від 17 липня 2017 року № 3360-ОС про звільнення позивача у зв'язку зі скороченням штату на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України зазначено, що ОСОБА_1 при звільненні підлягає до виплати одноразова грошова допомога у розмірі одного середньомісячного заробітку.
У розрахункові листи ОСОБА_1 включено 5779,76 гривень вихідної допомоги, розмір якої дорівнює одному середньомісячному заробітку.
Тобто, відповідач визнав право позивача на отримання вихідної допомоги при звільненні.
Згідно зі статтями 47, 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Відповідно до статті 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.
Таким чином, при звільненні позивача у липні 2017 року їй не була виплачена вихідна грошова допомога при звільненні, що передбачена ст. 44 КЗпП України.
Відповідач посилається на неможливість нарахувати заробітну плату за спірний період, та долучає до відзиву на позовну заяву довідку про доходи від 06.11.2023 року, відповідно до якої за першу половину березня 2017 року ОСОБА_1 нарахована заробітна плата в розмірі 3053,07 грн. з яких утримано податок в розмірі 549,55 гривень.
Однак, відповідач не спростував надані позивачем розрахунки заборгованості по заробітній платі (зокрема за період з березня 2017 року по липень 2017 року), у строки, встановлені частиною 1 ст. 116 КЗпП України, не виплатив всі суми, що належали позивачу від підприємства як при звільненні, так і на час розгляду справи судом.
Оспорюючи свою вину у нездійсненні розрахунку, відповідач у відзиві на позовну заяву посилається на те, що з 16.03.2017 року, у зв'язку з відсутністю організаційних та технічних умов для здійснення господарської діяльності структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» та виробничих підрозділів підпорядкованих дирекції, викликаних припиненням переміщення вантажу через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської області шляхами залізничного та автомобільного сполучення, відповідно Рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15.03.2017 року «Про невідкладні додаткові заходи із протидії гібридним загрозам національній безпеці України», введеного в дію Указом Президента України від 15.03.2017 року №62/2017, нарахування та виплата заробітної плати припинено. Також відповідачем до відзиву надано Науково-правовий висновок Торгово-промислової палати України №126/2/21-10.2 від 16.01.2018 року щодо унеможливлення виконання обов'язків, передбачених законодавством України про працю при вивільненні працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили).
Згідно зі статтею 10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» протягом терміну дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.
Викладене свідчить, що єдиний належний документ, який підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань, - це сертифікат, виданий у порядку та на підставі статті 14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні».
Так, відповідач не довів обставин, які унеможливлювали своєчасно виплатити позивачу належні їй при звільненні суми. Науково-правовий висновок Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року № 126/2/21-10.2 не є належним доказом наявності форс-мажорних обставин, що мали місце на території проведення антитерористичної операції, а сертифікат, виданий у порядку та на підставі статті 14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні», відповідач не надав.
Окрім того, у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 905/857/19, провадження № 12-56гс21, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що оскільки виплата заробітної плати працівнику - це обов'язок роботодавця, то стаття 10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» не може застосовуватись до правовідносин щодо виплати заробітної плати.
Безпідставними є посилання представника відповідача на необхідність застосування до даних правовідносин позицію Верховного Суду України, викладену в постановах від 23.03.2016р. по справах №6-364цс16, №6-365цс16, оскільки під час вирішення тотожних спорів суди мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 905/857/19.
Також, аналіз норм статі 116 КЗпП України дає підстави для висновку про те, що відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини в невиплаті належних звільненому працівникові коштів.
Зазначений висновок суду відповідає правовим позиціям Верховного Суду України, які викладені у постановах від 03.07.2013 року у справі № 6-64цс13, від 25.05.2016 року у справі № 6-948цс16.
Отже, ОСОБА_1 підтвердила наявність заборгованості відповідача з виплати заробітної плати за період з березня до липня 2017 року у розмірі 15292,38 гривень (включаючи одноразову грошову допомогу при звільненні), оскільки будь-яких доказів проведення повного розрахунку з працівником в день її звільнення відповідач до суду не надав, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Щодо вимог про стягнення компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати» від 19.10.2000р. підприємства, установи і організації усіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у т.ч. з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Згідно із ст.2 цього Закону компенсація втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Оскільки відповідач своєчасно не здійснив із працівником розрахунку при звільненні, зокрема не виплатив їй заборгованість по заробітній платі та вихідну допомогу при звільненні, тому відповідно до статті 117 КЗпП України повинен сплатити компенсацію позивачу втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати.
Вирішуючи питання щодо розміру компенсації ОСОБА_1 втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, суд зазначає наступне.
Згідно ст.34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати проводиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
Порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати визначений Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001р. №15921.02.2001 №159 (з урахуванням змін та доповнень за постановами від 09.08.2001 № 958 та від 31.03.2003 № 430) з наступними змінами: відповідно до п.4 Постанови КМУ № 159 від 21.02.2001р. сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків та обов'язкових платежів) прирості індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації поділений на 100.
Звертаючись до суду з позовом, позивач заявляє вимогу про виплату йому компенсації за період з березня по липень 2017 року включно, розмір якої складає 4395,31 гривень.
Перевіряючи наданий позивачем розрахунок компенсації втрати позивачем частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати з урахуванням споживчих індексів споживчих цін, судом встановлено, що такий розмір, складає 4402,42 гривень, з яких:
-за березень 2017 року - 1442,83 гривень (3294,14 гривень х 0,438 коефіцієнт приросту споживчих цін за період з квітня 2017 року по грудень 2017 року).
-за квітень 2017 року - 865,28 гривень (2035,96 гривень х 0,425 коефіцієнт приросту споживчих цін за період з травня 2017 року по грудень 2017 року).
- за травень 2017 року - 855,89 гривень (2102,92 гривень х 0,407 коефіцієнт приросту споживчих цін за період з червня 2017 року по грудень 2017 року).
- за червень 2017 року - 809,62 гривень (2102,92 гривень х 0,385 коефіцієнт приросту споживчих цін за період з липня 2017 року по грудень 2017 року).
- за липень 2017 року - 428,80 гривень ((7240,81 - 5756,44 (вихідна допомога)) - 361,86 грн. (податки та інші обов'язкові платежі, включаючи профспілк.внесок) х 0,382 коефіцієнт приросту споживчих цін за період з серпня 2017 року по грудень 2017 року).
Отже, при перевірці судом наданого позивачем розрахунку, встановлено, що розмір компенсації дійсно складає 4402,42 гривень, що незначно перевищує компенсацію, заявлену ОСОБА_1 до стягнення з відповідача при зверненні з даним позовом до суду.
Частиною 1 ст.13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи за зверненням особи поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, наданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Оскільки, на теперішній час, заборгованість із заробітної плати позивачу не виплачена і затримка виплати заробітної плати складає більше, ніж на один місяць, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення компенсації втрати частини доходу у зв'язку із порушенням строків їх виплати за період з березня 2017 року по грудень 2021 року, в межах позовних вимог у розмірі 4395,31 гривень.
З огляду на вказане, позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця», в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі, вихідної допомоги у зв'язку із скороченням штату та компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів її виплати, є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч.6 ст. 141 ЦПК України).
У зв'язку із задоволенням позову, відповідно до статті 141 ЦПК України, судові витрати у виді судового збору в розмірі 992,40 грн. покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 2, 4, 5, 10, 12, 13, 48, 49, 51, 76- 89, 102, 209, 210, 247, 258-259, 263-265, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
УХВАЛИВ:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця», в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерне товариство «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі, вихідної допомоги у зв'язку із скороченням штату та компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів її виплати - задовольнити.
Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця», код ЄДРПОУ 40075815, на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , заборгованість в сумі 21042,32 гривень, що складається з:
- заборгованість по заробітній платі за період з березня до липня 2017 року розмір яких з урахуванням утриманих податків та обов'язкових платежів складає 15292,38 гривень, з яких: за березень 2017 року - 3294,14 гривень; за квітень 2017 року - 2035,96 гривень; за травень 2017 року - 2102,92 гривень; за червень 2017 року - 2102,92 гривень; за липень 2017 року (включаючи вихідну допомогу) - 5756,44 гривень;
- компенсацію за порушення строків виплати заробітної плати в сумі 4395,31 гривень.
Зобов'язати Акціонерне товариство «Українська залізниця», при виплаті ОСОБА_1 доходу, утримати необхідні податки та інші обов'язкові платежі.
Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця», код ЄДРПОУ 40075815, на користь держави судовий збір в розмірі 992,40 гривень.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.М. Мачуський