Справа № 177/1679/23
2/212/3313/23
ЗАОЧНЕРІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 грудня 2023 року м. Кривий Ріг
Жовтневий районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді - Козлова Д. О.,
при секретарі - Пижик В. О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ріальто» до ОСОБА_1 про стягнення суми боргу за кредитним договором, -
ВСТАНОВИВ:
Представник позивача звернувся до суду із позовом до відповідача про стягнення суми боргу за кредитним договором, посилаючись на те, що 22 лютого 2021 року між ТОВ «ФК «Фінанс Інновація» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 210222-35218-1, підписаний електронним підписом через одноразовий ідентифікатор. За Кредитним договором ТОВ «ФК «Фінанс Інновація» надало ОСОБА_1 кредит у розмірі 4000 грн. строком на 24 дні зі сплатою відсотків в сумі 1,99 % на день та в сумі 3,5 % від залишку кредиту в разі прострочення терміну повернення. Вважав, що такий договір не відноситься до споживчого договору за ч. 2 ст. 3 Закону України «Про споживче кредитування». Приймаючи умови Кредитного договору ОСОБА_1 підтвердив, що ознайомлений з Правилами надання коштів у позику, розміщених на сайті ТОВ «ФК «Фінанс Інновація». 17.06.2021 р. між ТОВ «ФК «Фінанс Інновація» та ТОВ «ФК «Ріальто» було укладено Договір відступлення права вимоги № 17/06/2021-Р/М-3, за яким первісний кредитор передав ТОВ «ФК «Ріальто» за плату належні йому права вимоги до ОСОБА_1 . Відповідно до наведеного позивач набув права грошової вимоги до відповідача, який заборгував на загальну суму 22710,40 грн., з яких 4000 грн. сума боргу за наданим кредитом, 1910,40 грн. сума боргу за відсотками (1,99% на день за п. 1.2 договору), 16800 грн. сума боргу за відсотками (3,5% на день за п. 3.3 договору). Після відступлення позивачу права грошової вимоги до відповідача останній не здійснив погашення існуючої заборгованості. На підставі викладеного просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Ріальто» заборгованість за кредитним договором № 210222-35218-1 від 22 лютого 2021 року в сумі 22710,40 грн, а також понесені судові витрати з оплати правової допомоги в сумі 9000 грн. та 2684 грн. судового збору.
Представник позивача, адвокат Руденко К. В., у судове засідання не з'явився, надавши заяву з проханням вирішити спір за його відсутності, наполягаючи при цьому на задоволені позову та не заперечуючи проти ухвалення заочного рішення.
Відповідач, ОСОБА_1 , у судове засідання не з'явився за невідомих суду причин повторно, будучи повідомленим про час та місце слухання справи належним чином, не надавши суду заяву з проханням вирішити спір у його відсутність.
За ч. 4 ст. 223 ЦПК суд ухвалив заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.
Суд, дослідивши матеріали справи, вважає поданий позов таким, що підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних міркувань.
Згідно із ст. 526 Цивільного кодексу України (далі за текстом рішення - ЦК) зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За змістом ст. 634 ЦК договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
На підставі ст. 1054 ЦК за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За ст. 1048 ЦК позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Згідно із ст. 1049 ЦК позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику в строк та в порядку, що встановлені договором.
На підставі ст. 610 ЦК порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Відповідно до ст. 625 ЦК боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Крім того суд вказує, що за п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до змісту ч. 1-5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах.
За ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
На підставі ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Згідно із ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Відповідно до ч. 13 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронні документи (повідомлення), пов'язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Положеннями ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
За п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
На підставі абз. 2 ч. 2 ст. 639 ЦК якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
З урахуванням викладеного вмотивування суд дійшов висновку, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, 207 ЦК).
Головне, щоб електронний договір включав усі істотні умови для відповідного виду договору, інакше він може бути визнаний неукладеним або недійсним через недодержання письмової форми в силу прямої вказівки закону.
Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі. Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом.
Отже, не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є комбінацією цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.
Аналогічна правова позиції була викладена Верховним Судом у постанові від 12 січня 2021 року по справі № 524/5556/19.
Судом було встановлено, що 22 лютого 2021 року між ТОВ «ФК «Фінанс Інновація» та ОСОБА_1 за допомогою електронного підпису було укладено договір кредиту № 210222-35218-1, за умовами якого кредитор надав боржнику кредит у сумі 4000 грн. строком на 24 дні, за яким нараховується 1,99 % на добу в межах строку кредитування за кожен день користування, що підтверджується графіком розрахунків.
Також відповідно до п. 1.4 даного договору невід'ємною частиною цього договору є «Правила надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту» через мережу інтернет ТОВ «ФК «Фінанс інновація», які розміщені на сайті monetka.ua.
При цьому за п. 3.3 Кредитного договору у випадку порушення строків повернення кредиту встановлених п. 1.3 (24 дні), позичальник сплачує кредитору плату за користування кредитом за підвищеною ставкою у розмірі 3,5% від суми несвоєчасно повернутого кредиту за кожен день користування кредитом понад встановлений строк, яка є процентною ставкою відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Таким чином суд дійшов висновку, що договір від 22 лютого 2021 року був підписаний ОСОБА_1 за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, чим підтверджено укладання між сторонами такої угоди, оскільки без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт позивача за допомогою логіну та пароля договір між сторонами не був би укладений, тому сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину.
Судом також було встановлено, що грошові кошти в сумі 4000 грн. на виконання умов кредитного договору № 210222-35218-1 були зараховані 22 лютого 2021 року на банківський рахунок ОСОБА_1 у АТ «КБ «Приватбанк», що підтверджується інформацією від 27 листопада 2023 року, надану суду АТ «КБ «Приватбанк» за клопотанням представника позивача.
При цьому 17 червня 2021 року між ТОВ «ФК «Фінанс Інновація» та ТОВ «ФК «Ріальто» укладено договір про відступлення права вимоги № 17/06/2021-Р/М-3, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Фінанс Інновація» відступило на користь ТОВ «ФК «Ріальто» права грошової вимоги до боржників, зокрема, до ОСОБА_1 за договором кредиту № 210222-35218-1, що підтверджується витягом з акту прийому-передачі реєстру боржників.
За п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до ч. 1 ст. 514 ЦК до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Таким чином права вимоги за договором кредиту № 210222-35218-1 від 22 лютого 2021 року, укладеним ОСОБА_1 з первісним кредитором, перейшло до ТОВ «ФК «Ріальто».
Судом було встановлено, що ОСОБА_1 належним чином не виконував взяті на себе зобов'язання за кредитним договором щодо повернення кредиту та процентів за користування ним, внаслідок чого в нього утворилася заборгованість, яку наразі він повинен сплатити на користь позивача.
Вирішуючи питання про розмір такої заборгованості суд вказує, що за розрахунком заборгованості позивача за договором № 210222-35218-1 вбачається, що відповідач має борг станом на 16 липня 2021 року в сумі 22710,40 грн., з яких 4000 грн. сума боргу за наданим кредитом, 1910,40 грн. сума боргу за відсотками (1,99% на день в межах строку кредитування за п. 1.3 договору), 16800 грн. сума боргу за відсотками (3,5% на день за п. 3.3 договору).
Суд в цьому сенсі вказує, що регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак якщо позичальник порушує зобов'язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні.
Отже, регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України та охоронна норма ч. 2 ст. 625 ЦК України не можуть застосовуватись одночасно.
Аналогічна правова позиція була викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 4 лютого 2020 року по справі № 912/1120/16.
Таким чином якщо грошове зобов'язання виникло з договірних відносин, то прострочення його виконання призводить до відповідальності боржника перед кредитором, зокрема, настання обов'язку зі сплати процентів річних у розмірі, встановленому законом або договором, але саме грошове зобов'язання залишається при цьому незмінним.
Так само якщо боржник не сплатив суму боргу, яка складається з тіла кредиту та процентів, нарахованих в певній сумі на час закінчення строку кредитування чи на час пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, то прострочення такого грошового зобов'язання не призводить до подальшої зміни його розміру, але в боржника виникає додатковий обов'язок щодо сплати річних процентів, нарахованих відповідно до ст. 625 ЦК України.
Суд зазначає, що за п. 3.3 договору № 210222-35218-1 в разі порушення строків повернення кредиту, встановлених п. 1.3 договору, позичальник сплачує позичальнику плату за користування кредитом за підвищеною процентною ставкою у розмірі 3,5% від суми несвоєчасно повернутого кредиту за кожен день користування кредитом понад встановлений строк.
Відтак, зі змісту даного пункту договору вбачається, що плата за користування кредитом за підвищеною процентною ставкою в розмірі 3,5% встановлено саме за порушення строків повернення кредиту, тобто за невиконання грошового зобов'язання.
Оскільки відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання, то за ч. 2 ст. 625 ЦК України на вимогу кредитора він зобов'язаний сплатити проценти від простроченої суми боргу.
Отже, за п. 1.3 Кредитного договору встановлено розмір процентної ставки відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, а в свою чергу за п. 3.3 Кредитного договору встановлено розмір процентної ставки відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, як відповідальність за порушення грошового зобов'язання боржника.
Однак суд вказує, що нарахована заборгованість за процентами відповідно до п. 3.3 договору фактично в 4 рази перевищує заборгованість за тілом виданого боржнику кредиту.
Таким чином, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 ЦК України, оскільки вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. З урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Аналогічна правова позиція була вкладена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 18 березня 2020 року по справі № 902/417/18.
Виходячи з наведеного вмотивування, в охоронних правовідносинах, в яких права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, суд з огляду на не співмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді процентів річних відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України з відповідача, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов'язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання, вважає, що нарахований за п. 3.3 Кредитного договору розмір процентів в розмірі 16800 грн. не відповідає принципам розумності, справедливості та пропорційності, внаслідок чого в цій частині підлягає зменшенню до розміру боргу за тілом кредиту, тобто до 4000 грн.
Підсумовуючи, суд дійшов висновку, що було встановлено наявність боргу ОСОБА_1 перед позивачем за договором № 210222-35218-1 саме в сумі 9910,40 грн., з яких 4000 грн. - основний борг, 1910,40 грн. - борг за відсотками в межах строку кредитування та 4000 грн. - встановлений судом розмір боргу за відсотками в порядку ст. 625 ч. 2 ЦК України.
Отже, суд зауважує, що позовні вимоги ТОВ «ФК «Ріальто», заявлені до відповідача, підлягають на підставі викладеного судом вмотивування частковому задоволенню шляхом стягнення на користь позивача з ОСОБА_1 боргу на загальну суму 9910,40 грн.
Відповідно до ст. 141 ЦПК на користь позивача з відповідача підлягають також стягненню витрати ТОВ «ФК «Ріальто» зі сплати судового збору відповідно до частки задоволених судом позовних вимог, що дорівнює 1171,25 грн. (9910,40 / 22710,40 х 2684 = 1171,25).
Згідно із ч. 1 ст. 133 ЦПК судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, до яких за ч. 3 ст. 133 ЦПК належать витрати на професійну правову допомогу, які за змістом ст. 137 ЦПК несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За ст. 141 ЦПК розмір витрат, які сторона сплатила у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін.
Для цілей розподілу судових витрат:
- розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути спів мірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, тому обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, а суд при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу повинен надати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких відповідач має заперечення.
Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи.
Отже, можна зробити висновок, що ЦПК передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Аналогічна правова позиція була викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року по справі № 755/9215/15-ц.
Суд встановив, що понесені позивачем витрати на правничу допомогу в розмірі 9000 грн. підтверджуються: довіреністю ТОВ «ФК «Ріальто» на адвоката Руденко К. В.; договором від 02.06.2022 р. про надання правничої допомоги позивачу адвокатом Руденко К. В., де визначено розмір витрат на правничу допомогу; актом про надання правової допомоги на суму 9000 грн. за підписами сторін угоди; платіжною інструкцією від 12 квітня 2023 року про оплату ТОВ «ФК «Ріальто» послуг адвоката Руденко К. В. в сумі 9000 грн. за позов до ОСОБА_1 .
Отже, з огляду на зазначені норми права, правову позицію Великої Палати Верховного Суду та встановлені обставин справи, суд дійшов переконання, що вимоги про відшкодування витрат позивача на правничу допомогу підлягають задоволенню, оскільки вони пов'язані з розглядом справи, розмір яких є обґрунтованим за відсутності клопотання відповідача про зменшення їх розміру, а також при цьому були дотримані критерії розумності їх вартості.
Натомість, враховуючи, що суд частково задовольнив заявлені позовні вимоги ТОВ «ФК «Ріальто», то витрати позивача на професійну правничу допомогу у сумі 9000 грн. підлягають стягненню з відповідача на користь ТОВ «ФК «Ріальто» відповідно до частки задоволених судом вимог, тобто в сумі 3927,43 грн. (9910,40 / 22710,40 х 9000 = 3927,43).
Керуючись ст. 12, 13, 81, 133, 141, 142, 200, 223, 259, 263-265, 280-282 ЦПК, -
ВИРІШИВ:
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ріальто» до ОСОБА_1 про стягнення суми боргу за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ріальто» заборгованість в розмірі 9910 (девять тисяч дев'ятсот десять) грн. 40 коп.
У задоволенні решти заявлених позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ріальто» витрати з оплати судового збору в сумі 1171,25 грн. та витрати на правничу допомогу в сумі 3927,43 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Заочне рішення може бути переглянуте відповідачем шляхом подачі письмової заяви протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом 20 (двадцяти) днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Повний текст рішення суду складено та підписано 4 грудня 2023 року.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ріальто», ЄДРПОУ 43492595, юридична адреса: м. Київ, бул. Вацлава Гавела 4.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .
Суддя: Д. О. Козлов