нп 2/490/748/2021 Справа № 490/949/20
Центральний районний суд м. Миколаєва
__________________________________________________________________
РІШЕННЯ
Іменем України
30 листопада 2023 року Центральний районний суд м. Миколаєва у складі:
головуючого судді Гуденко О.А., при секретарі Позднякову Є.В., без участі сторін,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Миколаївська міська рада, третя особа ОСОБА_2 про визнання права власності,
ВСТАНОВИВ:
В лютому 2020 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Миколаївська міська рада, третя особа - ОСОБА_2 , в якому просив визнати за ним в порядку набувальної давності право власності на 14/100 частин домоволодіння з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 .
Свої позовні вимоги позивач мотивує тим, що він в порядку спадкування є власником з 1999 року частини домоволодіння з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 .
У вересні 2019 року, коли він звернувся до приватного нотаріуса з метою дарування належної йому частки у домовлодінні на свою дружину, дізнався, що існує рішення суду від 2005 року, яким змінено його частку у праві власності, а також, що власником 14/100 часток вказаного домолодіння ОСОБА_4 . проте на час набуття права власності в 1999 році після смерті матері він мешкав постійно за зазначеною адресою, користувавсяя цілим житловим будинком із господарськими та побутовими спорудами та вважав себе єдиним його власником, крім частки, яка була відчужена його родичкою ОСОБА_5 . В подальшому власники цієї частки продали її ОСОБА_2 , який в 2005 році на підставі рішення виконкому ММР виділив належну йому частку у окрему адресу: АДРЕСА_2 .
Вищевказаним домоволодінням позивач та його правопопередники( дідусь з бабусею, його мати) безперервно та добросовісно, відкрито володіє протягом декількох десятків років. Весь час сплачували та позивач сплачує на теперішній час комунальні послуги, утримує цілий житловий будинок в належному стані, проводить капітальні і поточні ремонті роботи. Про те, що спіна частка належить васильєвим ще з 1931 року він дізнався лише при підготуванні документів на відчуження будинку в 2019 році, проте вони з 1999 року там не проживали ніколи, іх частку ніхто не успадкував. Інших позасудовим шляхом питання порушене в позові вирішити неможливо.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.02.2020 року визначено головуючого по справі суддю Чулуп О.С.
Ухвалою від 17.02.2020 року відкрито загальне позовне провадження по справі.
Розпорядженням керівника апарату Центрального районного суду м. Миколаєва від 29.12.2020 р. призначено повторний автоматизований розподіл справи на підставі Рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя України від 25.11.2020 р. №3242/3дп/15-20.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.01.2021 року визначено головуючого по справі суддю Гуденко О.А.
Ухвалою суду від 18.01.2021 року справу прийнято до провадження та призначено підготовче судове засідання у справі.
Ухвалою суду від 10.06.2021 року витребувано в КП ММБТІ інвентарних справ на домоволодіння по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 .
Витребувано у Миколаївського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції м.Одеса актовий запис про смерть ОСОБА_6 , дата смерті невідома.
Витребувано на огляд матеріали судової справи за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 про зміну ідеальних часток, яка розглянута Центральним районним судом м.Миколаєва суддею Алейніковим В.О, дата постановлення рішення 01.08.2005 року .
Ухвалою суду від 22.11.2022 року витребувано з Першої Миколаївської державної нотаріальної контори належним чином завірену копію спадкової справи № 256/2022 після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Протокольною ухвалою суду від 28.10.2021 року закрито підготовче провадження по справі та призначено цивільну справу до розгляду по суті .
Ухвалою суду від 11.05.2023 року замінено у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Миколаївська міська рада про визнання права власності за набувальною давністю позивача на його правонаступника - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на ім'я якоїзгідно матеріалів спадкової справи № 256/2022 залишено заповіт на все майно.
Представник позивача надала заяву про розгляд справи за її відсутність, просила про задоволення позову.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, надала суду заяву про розгляд справи за її відсутності, рішення у справі прийняти за наявними матеріалами справи. Відзиву на позов чи заперечень не надали.
Представник третьої особи в судове засідання не з'яивися, причини неявки суду не повідомив, після ознайомлення з матеріалами справи жодних пояснень чи заперечень суду не надав.
На підставі ч. 2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, вважає що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до висновку про реєстрацію домоволодіння № 4476 від 24.02.1959 року 1/6 частина житлового будинку із господарськими та побутовими спорудами АДРЕСА_3 належить ОСОБА_9 на підставі Договру купівлі продажу від 21.08.1931 року.
ОСОБА_3 був власником 2/3 часток у праві власності на житловий будинок із господарськими та побутовими спорудами АДРЕСА_4 на підставіСвідоцтва про право на спадщину за законом від 16.11.1999 року.
Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 09 листопада 2004 за заявою ОСОБА_10 та ОСОБА_8 оголошено померлою ОСОБА_9 , 1902 року народження. Судом встановлено, що відомості про ОСОБА_9 за місцем її проживання відсутні протягом 25 років.
Актовий запис про смерть ОСОБА_9 складено 14 липня 2005 року.
Як вбачається з матеріалів справи, спадкова справа після смерті ОСОБА_9 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 - не заводилися, згідно інформаційної довідки зі Спадкового реєстру - інформація щодо наявності спадкової справи після смерті ОСОБА_9 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 , - відсутня .
За такого судом встановлено, що орієнтовно з 1980-х рків ОСОБА_9 за адресою спірного домовлодіння не проживала.
Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 01 серпня 2005 року у цивільній справі № 2-5-4683/2005 за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_3 , ОСОБА_9 про зміну ідеальних часток визнано за ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , право власності на 16/100 часток за кожним на житловий будинок із господарськими та побутовими спорудами АДРЕСА_4 , за ОСОБА_3 - на 54/100 часток, за ОСОБА_9 - на 14/100 часток.
З матеріалів вказаної цивільної справи, дослідженої судом , вбачається, що ОСОБА_3 , отримав копію рішення суду лише 16.12.2019 року, при цьому справу розглянуто без участі сторін, даних про отримання ОСОБА_3 , судових повідомлень чи копії рішення суду немає. При цьому у користуванні ОСОБА_11 перебувають житлові будинки літер Б, Б1. який після проведеного капітального ремонту та переобладнання збільшився за площею.
При цьому первісні частки у праві спільної часткової власності на вказаний будинок складали за ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , по 1/12 часток за кожним, за ОСОБА_3 - 2/3 часток, за ОСОБА_9 - 1/6 часток.
Згідно інформації з Державного реєстру речовихї прав на нерухоме майно, житловий будинок в АДРЕСА_1 на праві власності на теперішній час ні за ким не зареєстровано Згідно останніх даних був зареєстрований за ОСОБА_8 та ОСОБА_7 по 1/12 за кожним - виключено відомості про право власності в з'язку зі знищенням об'єкту 03.08.2005 року.
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, житловий будинок в АДРЕСА_2 на праві власності на теперішній час нналежить ОСОБА_12 на підставі договру купівлі-продажу від 27.10.2005 року. Преед цим власниками цього будинку були ОСОБА_8 та ОСОБА_7 по 1/2 за кожним - згідно Свідоцтва про право власнсоті серії ЯЯЯ/279653 від 03.08.2005 року , виданого виконкомом ММР.
За такого, матеріалами справи підтверджується, що належна Савіним 1/6 частка у праві спільної часткової власності на житловий будинок АДРЕСА_4 ) була виділена в окрему адресу - АДРЕСА_1 , а згодом в окремий об'єкт нерухомості з припиненням права спільної часткової власності зі співвласниками ОСОБА_3 , та ОСОБА_9 , а згодом відчужена ОСОБА_2 ( третя особа по справі). За такого ОСОБА_2 , не є співвласником домоволодіння АДРЕСА_4 .
Наведене підтверджується матеріалами інвентаризаційних справ КП ММБТІ № 5023 щодо домоволодіння по АДРЕСА_3 , та справи АДРЕСА_5 .
Відповідно до ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Згідно ст.344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.
Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
Згідно Постанови Пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» відповідно до частини першої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.
При вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке:
- володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності;
- володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна;
- володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (частина третястатті 344 ЦК України).
Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є сингулярним чи універсальним правонаступником, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК, п. 9 Постанови).
Враховуючи положення пункту 8 Прикінцевих таперехідних положеньЦК України про те, що правила статті 344ЦК України про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом, та беручи до уваги, що ЦК набрав чинності з 1 січня 2004 року, положення статті 344ЦК України поширюються на правовідносини, що виникли з 1 січня 2001 року. Отже, визнання судом права власності на нерухоме майно за набувальною давністю може мати місце не раніше 1 січня 2001 року.
При цьому, суди мають виходити з того, що коли строк давнісного володіння почався раніше 1 січня 2001 року, то до строку, який дає право на набуття права власності за набувальною давністю, зараховується лише строк з 1 січня 2001 року. Разом із тим, якщо перебіг строку володіння за давністю почався після цієї дати, то до строку набувальної давності цей період зараховується повністю (п. 11 Постанови).
Можливість пред'явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 4,5 ЦК України, а також частини четвертої статті 344 ЦК України.
Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник. У разі якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнісному володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади, (п. 13 Постанови).
Виходячи зі змісту частини першої статті 344 ЦК України, відсутність державної реєстрації права власності на нерухоме майно не є перешкодою для визнання права власності на це майно у зв'язку зі спливом строку набувальної давності, оскільки така державна реєстрація може бути здійснена після визнання права власності за набувальною давністю.
Рішення суду, що набрало законної сили, про задоволення позову про визнання права власності за набувальною давністю є підставою для реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (пункт 5 частини першої статті 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень") (п. 14 Постанови).
Відповідно до пункту 9 Постанови № 5 Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" при вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.
Такий спосіб виникнення права власності, як набувальна давність можливий за умови сукупності обставин, зазначених в ч. 1 ст. 344 ЦК України, а саме: тривалого, добросовісного, відкритого та безперервного володіння майном як своїм власним. Тривалість володіння передбачає, що має закінчитись визначений законом строк, який для нерухомого майна складає десять років. Відкритість та безперервність означають, що особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні, а також що протягом встановленого законом строку титульний володілець не заявляв вимог про повернення йому майна.
В інформаційному листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 24-150/0/4-13 від 28.01.2013 року роз'яснено, що при вирішенні спорів, пов'язаних з правом власності в силу набувальної давності, судам слід враховувати наступне: право власності на нерухоме майно можна набувати за набувальною давністю лише після 01 січня 2011 року; задоволення судом вимог про визнання за володільцем права власності на нерухоме майно на підставі ст.334 ЦК України можливе лише за наявності необхідних умов: добросовісності заволодіння, відкритості, безперервності, безтитульності володіння; за набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено; відлік строку набувальної давності починається з моменту заволодіння нерухомим майном; у випадку коли володілець заволодів майном на підставі певного договору з його власником, строк набувальної власності обчислюється з моменту спливу строку позовної давності; у разі втрати майна володільцем не зі своєї волі (усунення володільця від володіння нерухомим майном), неповернення майна у володіння та незвернення з позовом про витребування такого майна протягом року строк набувальної давності переривається; у разі повернення нерухомого майна у володіння чи пред'явлення позову про його витребування строк набувальної давності не переривається, а період, протягом якого володілець не з власної волі був позбавлений володіння, зараховується до строку набувальної давності.
Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт; законність об'єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).
Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 ЦК України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Проте, не будь-який об'єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто, об'єкт володіння має бути законним.
Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто, на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі, безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.
Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.
Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто, об'єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто, є об'єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.
Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому, володілець не зобов'язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.
Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини третьої статті 344 ЦК України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.
Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у ЦК України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.
Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.
Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.
Відсутність добросовісності в позивача під час заволодіння ним спірним майном звільняє від потреби аналізувати інші умови набуття права власності за набувальною давністю, передбачені статтею 344 ЦК України.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291 гс 18) не знайшла підстав для відступу від наведених висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, оскільки за змістом частини першої статті 344 ЦК України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном на певних правових підставах, які в подальшому відпали, подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Адже володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності, оскільки у цьому разі володілець володіє майном не як власник.
Давність володіння є добросовісною, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.
За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.
Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 15 листопада 2022 року у справі № 293/1061/21 (провадження № 61-4347 св 22).
Згідно наявних матеріалів справи, власник спірної частки житлового будинку померла, спадщину після неї в установленому порядку ніхто не прийняв. При цьому, можливий власник спірного житлового будинку ( відповідач) не заявив свою волю щодо набуття права власності на нього в порядку ст. 1277 ЦК України.
Будь-які які докази, якими спростовуються встановлені в судовому засіданні обставини, викладені позивачем, в матеріалах справи відсутні.
Таким чином, позивачка , яка є також сингулярним та універсальним правонаступником попереднього фактичного володільця та користувача спірного майна, добросовісно та відкрито володіє майном особисто останні 24 роки ( з 1999 року) , вона відкрито користується житловим будинком в цілому та утримує його, не володіла цим майном поза волею власника, більш того, не знала, хто є власником спірної частини будинку. Обставин, які б свідчили про заборону чи обмеження набуття у власність позивачем частини житлового будинку, судом не встановлено.
Частиною 4 ст.344 ЦК України передбачено, що право власності за набувальною давністю на нерухоме майно набувається за рішенням суду.
Враховуючи вищезазначене, а також відсутність заперечень з боку відповідача проти позову, що не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 про визнання права власності на 14/100 часток на вказаний житловий будинок за набувальною давністю підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати сплачені при подачі позову.
Керуючись ст.ст. 10-13, 77, 81, 82, 247, 263, 265 ЦПК України,ст. 11, 15, 16, 328, 344 ЦК України, суд
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1 до Миколаївська міська рада, третя особа ОСОБА_2 про визнання права власності - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) право власності у порядку набувальної давності на 14/100 частки у праві власності на житловий будинок із господарськими та побутовими спорудами АДРЕСА_4 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.
Суддя Гуденко О.А