Справа № 487/1927/23
Номер провадження 2/489/1176/23
РІШЕННЯ
Іменем України
23 листопада 2023 року місто Миколаїв
Ленінський районний суд м. Миколаєва в складі:
головуючого судді Кокорєва В. В.,
за участі секретаря судового засідання Ковальової С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 10 Ленінського районного суду м. Миколаєва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до ОСОБА_2 (далі - відповідач), третя особа - виконавчий комітет Миколаївської міської ради, як орган опіки та піклування про позбавлення батьківських прав
встановив
Позивач звернувся до суду з позовом про позбавлення відповідача батьківських прав. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що до укладення шлюбу з ОСОБА_2 , у ОСОБА_1 народився син ОСОБА_3 ( ОСОБА_4 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_1 народила дитину як мати-одиначка і запис в графі "батько" було зроблено з її слів. Після реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 останній запропонував усиновити дитину. ОСОБА_2 звернувся до Міського відділу ДРАЦС ММУЮ 17.05.2017 з заявою про усиновлення. Оскільки дитина не мала батька, судове рішення не було необхідне, було достатньо тільки спільно заповненої позивачем та відповідачем заяви в органах ДРАЦС. Сторони отримали нове свідоцтво про народження дитини зі змінами з " ОСОБА_4 " на " ОСОБА_3 ". ОСОБА_2 не є біологічним батьком дитини. Відповідач через 2 місяці після того, як позивач з дітьми (з сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та з дочкою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ) виїхали з України, тобто з червня 2022 року перестав цікавитись сином, утримувати його, жодних грошових переказів від відповідача не надходило. В грудні 2022 року ОСОБА_2 приїхав в Словацьку Республіку до позивача та повідомив сину, що більше не хоче бути його батьком та попросив ОСОБА_1 врегулювати це питання юридично. Відповідач наніс психологічну травму сину, сказавши йому про це особисто. На даний час ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не спілкуються, жодних стосунків не підтримують, відповідач на даний час не соромиться при сторонніх людях висловлювати глумливу критику на адресу свого неповнолітнього сина. ОСОБА_2 категорично відмовився дати нотаріальний дозвіл ОСОБА_3 на отримання студентської візи (дозвіл батька і матері є обов'язковим для отримання візи на навчання). Відповідач постійно погрожує позивачу, що буде писати у всі інстанції, щоб примусово повернути дитину в Україну та не дати сину здобути освіту закордоном.
Відповідач подав до суду відзив в якому зазначив, що 17.05.2017 він дійсно звернувся до Міського відділу ДРАЦС ММУЮ з заявою про усиновлення ОСОБА_3 . Оскільки дитина не мала батька, судове рішення не було необхідне, було достатньо тільки спільно заповненої позивачем та відповідачем заяви в органах ДРАЦС. Сторони отримали нове свідоцтво про народження дитини зі змінами з " ОСОБА_4 " на " ОСОБА_3 ". Після повномасштабного вторгнення російських військ на територію України, 04.03.2022 позивач з дітьми (з сином та дочкою) виїхали закордон. З 04.03.2022 по 15.06.2022 картка відповідача для отримання заробітної плати знаходилась у позивача, тобто ОСОБА_2 фактично повністю утримував свою сім'ю за межами України, що підтверджується списанням з картки на суму більше 105000 грн. За весь час перебування сім'ї поза межами України відповідачем здійснювались перекази грошових коштів на суму 77000 грн. Крім того, відповідач повністю сплатив за відпочинок з сім'єю на території Закарпаття в кінці липня - серпні 2022 року в розмірі 57000 грн. Усі доводи позивача про неутримання сина не відповідають дійсності, не підтверджуються жодними доказами у справі та є вигадкою позивача. У березні 2023 року ОСОБА_1 разом з дочкою ( ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ) повернулась додому до м. Миколаєва, а сина залишила на території Словацької Республіки у зв'язку з навчанням без опіки. Позивач негативно налаштовує ОСОБА_3 проти відповідача, перешкоджає у спілкуванні з сином. ОСОБА_1 у позові зазначає, що їй відомо про те, що відповідач не є біологічним батьком ОСОБА_3 . Відповідно до вимог чинного законодавства позбавити батьківських прав в судовому порядку можливо лише біологічного батька дитини, а не особу, яку записано батьком виключно за фактом перебування в зареєстрованому шлюбі з матір'ю дитини. Якщо матір дитини погоджується з тим, що біологічним батьком дитини є інший чоловік - належним способом захисту прав є звернення до суду з позовом про виключення запису про відповідача як про батька ОСОБА_3 та про визнання батьківства іншої особи. Тому, відповідач просить в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.
Від позивача надійшла до суду відповідь на відзив в якій зазначено, що відповідач також міг розпоряджатися коштами на його картці через мобільний додаток "електронний гаманець" на телефоні або робити перекази зі своєї картки на іншу картку через додаток "Приват 24". Весь час перебування за кордоном ОСОБА_1 сама утримувала двох дітей (дочку та сина). ОСОБА_2 перераховував кошти, але то були гроші на погашення кредиту, подарунок позивачу на день народження та інші свята. ОСОБА_2 досі не збирається надавати нотаріальний дозвіл на отримання сином візи на навчання, намагається перешкоджати бажанню дитини навчатися. Відповідач зовсім не цікавиться сином ОСОБА_3 , не знає як і де буде навчатися його син. Відповідач прийняв на себе обов'язки батька, юридично це підтвердив своєю заявою в органах РАЦС, отримав свідоцтво про народження дитини, де вказаний батьком, тобто юридично набув батьківських прав, яких позивач просить позбавити ОСОБА_2 на підставі п.2 ч.1 ст. 164 Сімейного кодексу України, а саме у зв'язку з ухиленням відповідача від виконання своїх обов'язків по вихованню сина. ОСОБА_2 не забезпечує утримання ОСОБА_3 , не телефонує йому, не цікавиться здоров'ям дитини, під час свого приїзду до Словацької Республіки взагалі не був з ОСОБА_3 , не спілкується з сином, не цікавиться навчанням, перешкоджає в отриманні візи на навчання.
Позивач в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, просив розглядати справу без його участі.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, просив розглядати справу без його участі.
Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, просив розглядати справу без його участі.
Дослідивши докази у справі, суд встановив такі обставини та відповідні правовідносини.
Відповідно до копії повторного свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого Миколаївським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
З копії витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про внесення до актового запису змін, доповнень №00019301610 від 27.12.2017 вбачається, що внесено зміни в актовий запис №2344 від 30.07.2008 про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме на підставі заяви матері та батька про визнання батьківства №32/15.1-6.1.3 від 17.05.2017 змінено відомості про дитину: прізвище з " ОСОБА_6 " на " ОСОБА_7 ", по батькові з " ОСОБА_8 " на " ОСОБА_9 ", відомості про батька з " ОСОБА_10 " змінено на " ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , громадянин України".
З заяви ОСОБА_2 про сприяння поверненню дитини відповідно до Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей вбачається, що 06.03.2022 ОСОБА_1 без згоди батька була вивезена дитина - ОСОБА_3 до Республіки Молдова, з часом 16.03.2022 був переміщений до Республіки Словаччина, де наразі і перебуває. Після повернення ОСОБА_1 до м. Миколаєва (в Україну), остання самовільно залишила дитину в Республіці Словаччина. На теперішній час дитина незаконно перебуває на території Республіки Словаччина без згоди батька.
Згідно з довіреністю ОСОБА_2 відповідно до ст. 28 Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, останній уповноважив Центральний орган Міністерство юстиції України і його представників діяти від імені ОСОБА_2 та вчиняти всі необхідні дії, пов'язані із поверненням дитини в Україну.
Відповідачем до матеріалів справи додано копії платіжних інструкцій про переказ коштів ОСОБА_1 .
Згідно з висновком органу опіки та піклування виконкому Миколаївської міської ради про недоцільність позбавлення батьківських прав від 05.09.2023, підписаного заступником міського голови А. Петровим, відповідно до соціально-психологічного висновку Миколаївського міського центру соціальних служб, стосунки дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком ОСОБА_2 є емоційно відстороненими, напруженими. При питаннях про батька, пов'язаних із спілкуванням з батьком спостерігався підвищений рівень тривожності та почуття образи. З боку батька не відчуває любові, захисту, підтримки та зацікавленості його життям, не має нещодавніх приємних спогадів, пов'язаних з батьком, ображається на нього через те, що останній сварить його, не телефонує, не радіє успіхам. Питання про позбавлення батьківських прав батька, 15.06.2023 та 24.08.2023 розглядалось на засіданнях комісії з питань захисту прав дитини Миколаївської міської ради. Враховуючи, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, і застосовується тільки тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків, тому комісія дійшла висновку, що на цей час відсутні правові підстави для позбавлення батька батьківських прав. Згідно з викладеним, керуючись ст.ст. 19, 150, 164 Сімейного кодексу України, орган опіки та піклування виконкому Миколаївської міської ради, вважає не доцільним позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно дитини, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Конвенцією про права дитини від 20.11.1989, ратифікованою Постановою ВР № 789-XII від 27.02.1991 передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки не піклуються про неї - ст.9 Конвенції.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 155 Сімейного кодексу України (далі - СК України) здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Згідно з ст. 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей.
У п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківський прав» від 30 березня 2007 року зазначено, що ухилення батьків від виконання своїх батьківських обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема, не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.
Тлумачення наведених норм права дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками (постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 203/3505/19 від 26.01.2022)
Відповідно до постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 753/73/20 від 27.04.2022 врахувавши конкретні обставини справи, «якнайкращі інтереси дитини», а також те, що відповідач не підтримував стосунків з дитиною протягом тривалого часу, не цікавився його життям, самоусунувся від виконання своїх батьківських обов'язків, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про застосування до відповідача крайнього заходу впливу у вигляді позбавлення його батьківських прав, оскільки особа свідомо ухиляється від виконання батьківських обов'язків.
Суд враховує, що ненадання ОСОБА_2 дозволу для отримання візи на навчання ОСОБА_3 не є підставою для позбавлення відповідача батьківських прав відносно дитини, оскільки надання такого дозволу є правом, а не обов'язком батька та не свідчить про те, що ОСОБА_2 ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків.
Крім того, позивачем не надано доказів того, що відповідач не утримує ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не надає матеріальної допомоги позивачу на утримання сина, оскільки відповідачем надано до суду копії платіжних інструкцій, якими підтверджується переказ коштів ОСОБА_2 на рахунок ОСОБА_1 . Якщо позивач вважає, що цих коштів не достатньо для утримання сина, то ОСОБА_1 має право звернутися до суду з заявою про видачу судового наказу або з позовом про стягнення аліментів.
Також, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, і застосовується тільки тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків. Суду не надано доказів того, що ОСОБА_2 ухиляється від участі у вихованні та утриманні сина. Окрім цього, суд враховує, що введення в Україні війського стану та обмеження у виїзді за кордон чоловіків за умови перебування дітей за кордоном, об'єктивно впливає на можливість повноцінної участі у вихованні дитини.
На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку, що необхідно відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - виконавчий комітет Миколаївської міської ради, як орган опіки та піклування про позбавлення батьківських прав.
На підставі ст. 141 ЦПК України у зв'язку з відмовою в задоволенні вимог витрати зі сплати судового збору стягненню не підлягають.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 2-13, 259, 263-265 ЦПК України, суд
вирішив
Відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - виконавчий комітет Миколаївської міської ради, як орган опіки та піклування про позбавлення батьківських прав.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП - НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП - НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 .
Третя особа: виконавчий комітет Миколаївської міської ради, як орган опіки та піклування, код ЄДРПОУ 04056612, адреса: 54001, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 20.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Рішення може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а у разі оголошення лише вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи - з моменту складення повного тексту рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено 04.12.2023.
Суддя В. В. Кокорєв