Справа № 127/12654/21
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 листопада 2023 року м. Вінниця
Вінницький районний суд Вінницької області в складі:
головуючого судді Шевчук Л.П.,
при секретарі судового засідання Ружицькій І.В.,
за участі:
представників відповідача-позивача ОСОБА_1 - адвокатів Лихогляд Т.В. та Дідиченка О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 , про стягнення заборгованості за договором позики, за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання правочину та розписки недійсними, -
ВСТАНОВИВ:
19.02.2021 представник позивачки ОСОБА_2 - адвокат Малик О.В. звернувся до Вінницького міського суду Вінницької області із позовом до ОСОБА_1 про стягнення коштів за договором позики.
У позовній заяві та заяві про збільшення позовних вимог викладено наступну позицію (т. 1 а.с. 1-3, т. 2 а.с. 77-80).
08.10.2020 відповідач отримав у позивачки в борг грошові кошти в сумі: 1500 Євро, 5000 злотих та 7500 грн. на строк до 01.04.2021, про що написав відповідну розписку. У визначений в розписці строк відповідач кошти не повернув та не контактує із позивачем, а тому вона вимушена звернутися із даним позовом до суду. Відповідно до офіційного курсу гривні станом на 07.02.2023 1 Євро коштує 39,4 грн., 1 злотий коштує 8,35 грн., таким чином, станом на 07.02.2023 загальну суму боргу становить 108350 грн., а саме: 1500 Євро х 39,4 грн. = 59100,00 грн., 5000 злотих х 8,35 грн. = 41750 грн. та 7500 грн.. Окрім того, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, вважає, що позивач має право на отримання 2669,91 грн. інфляційних на суму боргу 7500 грн., та 3% річних на прострочену суму боргу за весь час прострочення, яка становить 6028,78 грн.. Розрахунок вказаних сума додано до заяви про збільшення позовних вимог (т. 2 а.с. 81-85). На підставі викладеного просить стягнути з відповідача заборгованість за договором позики на загальну суму 117048,69 грн., 1170,49 грн. витрат по сплаті судового збору та 50000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 22.06.2021 позовну заяву ОСОБА_2 передано за підсудністю до Вінницького районного суду Вінницької області (т. 1 а.с. 19).
Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 15.07.2021 позовну заяву ОСОБА_2 залишено без руху, визначено її недоліки, строк та порядок їх усунення (т. 1 а.с. 27).
Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 19.07.2021 позовну заяву ОСОБА_2 прийнято до розгляду та відкрито провадження, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін (т. 1 а.с. 33).
Ухвалою суду від 05.10.2021 постановлено, розгляд даної справи здійснювати в заочному порядку (т. 1 а.с. 47).
Заочним рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 05.10.2021 позов задоволено; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 08 жовтня 2020 року в сумі 94 525 (дев'яносто чотири тисячі п'ятсот двадцять п'ять) гривень, 5000 (п'ять тисяч) гривень витрат на професійну правничу допомогу та 945 (дев'ятсот сорок п'ять) гривень 25 копійок сплаченого судового збору (т. 1 а.с. 48-50).
23.02.2022 представником відповідача ОСОБА_1 подано до суду заяву про перегляд заочного рішення суду від 05.10.2021 (т. 1 а.с. 61-64).
Ухвалою суду від 12.03.2022 повнолено відповідачу ОСОБА_1 строк на подання заяви про перегляд заочного рішення суду, прийнято до розгляду заяву представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Лихогляд Т.В. про перегляд заочного рішення суду та призначено судове засідання (т. 1 а.с. 74).
Ухвалою суду від 15.03.2022 задоволено заяву представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Лихогляд Т.В. про перегляд заочного рішення суду, заочне рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 05.10.2021 у справі №127/12654/21 скасовано; справу призначено до розгляду в судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін; роз'яснено право відповідача подати відзив, строк його подачі та порядок; роз'яснено право відповідача подати зустрічний позов (т. 1 а.с. 85-86).
06.04.2022 представником відповідача ОСОБА_1 - адвокатом Лихогляд Т.В. подано до суду відзив на позовну заяву ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 92-96), в якому викладено наступну позицію.
Відповідач заперечує факт отримання ним 08.10.2020 у позивача грошових коштів і написання розписки по факту передачі йому будь-яких коштів, а розписку, по якій пред'явлено вимоги, отримано у незаконний спосіб, шляхом вимагання цієї розписки в обмін на документи по спадщині. Дана розписка є безгрошовою. 23.06.2020 між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було зареєстровано шлюб. Вони разом із двома дітьми ОСОБА_3 від поперднього шлюбу проживали в АДРЕСА_1 , ще до реєстрації шлюбу, приблизно з серпня- вересня місяця 2019 року та вели спільне господарство. Вони із ОСОБА_3 планували офіційно зареєструвати свої відносини та влаштувати весілля з даної нагоди. У зв'язку із цим ОСОБА_3 та її матір'ю ОСОБА_2 здійснювалися замовлення послуг ресторану «Гостевія», фото- та відеооператорів, перукаря, візажистів із внесенням сум грошових завдатків, купувався святковий весільний одяг, здійснювалися інші пов'язані із цією подією витрати. Несподівано ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько відповідача. З 12.03.2020 КМ України на всій території України було установлено карантин з метою непоширення коронавірусу COVID-19 та заборонено проведення всіх масових заходів і роботу суб'єктів господарювання, яка передбачала приймання відвідувачів, зокрема закладів громадського харчування. За таких обставин відповідач був проти проведення святкування і реєстрації шлюбу протягом року жалоби у зв'язку із смерті батька. Однак, за наполяганням позивачки ОСОБА_2 та її дочки ОСОБА_3 реєстрацію шлюбу провели за місяць до оформлення ОСОБА_1 спадкового майна. Після спиву 6 місяців після смерті батька відповідач отримав у спадок квартиру по АДРЕСА_2 , житловий будинок по АДРЕСА_3 , земельну ділянку площею 2,0941 га в с. Сосонка та земельні ділянки площею 0,25 га і 0,3974 га по АДРЕСА_3 . На час оформлення спадщини подружжя ОСОБА_4 продовжувало проживати в будинку АДРЕСА_1 . Відповідно, особисті речі ОСОБА_1 та документи, в тому числі і документи на спадкове майно, зберігалися за цією адресою. З огляду на те, що спадкове майно було оформлено лише на відповідача та відповідач не бажав всиновлювати дітей дружини від попереднього шлюбу, її відношення до чоловіка почало погіршуватися. Окрім того, теща ОСОБА_2 постійно дорікала йому стосовно витрачених нею коштів на організацію весілля, яке не відбулося, та коштів, позичених особисто її дочкою, без відома відповідача, і вимагала повернення цих коштів. ОСОБА_2 створювала нестерпні умови проживання відповідачу та вимагала залишити її будинок. У вересні 2020 року відповідачка вигнала його з будинку та не дала можливості забрати усі свої речі. Позивачка привласнила документи відповідача, що підтверджують його право власності на нерухоме майно отримане у спадок та інші цінні речі. 05.10.2020 ОСОБА_5 звернулася до суду із позовом про розірвання шлюбу. 08.10.2020 відповідачу зателефонувала позивачка із пропозицією повернути йому документи в обмін на написання ним боргової розписки, в іншому випадку вона пригрозила, що скористається його документами на власний розсуд та за допомогою «чорних» нотаріусів» переоформить майно на себе чи відчужить. Оскільки відповідач обґрунтовано вважав, що позивачка зможе незаконно використати оригінали документів, зважаючи на її нечесну поведінку, він погодився і написав під диктовку ОСОБА_2 розписку у присутності заздалегідь запрошеної позивачкою свідка - її родички ОСОБА_6 .. При цьому, будь-які кошти не передавалися. На питання відповідача стосовно вказаних у розписці сум, позивачка пояснила, що 1500 Євро - це кошти витрачені нею на організацію весілля (будь-яких підтверджуючих документів немає), 5000 злотих і 7500 грн. - це кошти позичені у неї її ж дочкою. Вказані 7500 грн. дружина відповідача ще на час їх спільного проживання позичила у позивачки з метою оформлення для себе та чоловіка документів для працевлаштування у Польщі. В результаті чого вони отримали візи для роботи у Польщі на початку жовтня 2020 року. Після написання відповідачем розписки, ОСОБА_2 не дотримавшись обіцянки, не повернула його документи, вимагала віддати кошти. Відповідач віддав позивачці в присутності її дочки 1000 злотих, які отримав з продажу автомобіля ВАЗ 2102, д.н.з. НОМЕР_1 , в рахунок повернення коштів в сумі 7500 грн., але позивачка не надала йому жодних розписок про отримання коштів. Таким чином, наявна в матеріалах справи розписка була написана відповідачем під психологічним впливом позивача. З огляну на викладене просить в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Також, 06.04.2022 представником відповідача ОСОБА_1 - адвокатом Лихогляд Т.В. подано до суду зустрічний позов до ОСОБА_2 про визнання правочину та розписки недійсними (т. 1 а.с. 107-113), який обґрунтовано наступним.
08.10.2020 ОСОБА_1 було написано розписку про отримання боргу від ОСОБА_2 грошових коштів в сумі 1500 Євро, 5000 злотих та 7500 грн.. Вказаних коштів ОСОБА_1 не отримував, а розписку писав під тиском, на незаконну вимогу ОСОБА_2 , яка неправомірно заволоділа особистим майном позивача, документами про право власності на нерухоме майно, що, як обґрунтовано вважав ОСОБА_1 , могло спричинити шкоду його законним інтересам. Вказана розписка є безгрошівною та складеною за відсутності справжньої волі на укладення такого правочину у зв'язку із застосуванням до позивача психологічно впливу, який полягав у погрозах щодо розпорядження майном ОСОБА_1 з боку відповідача, а тому має бути визнана судом недійсною. Надалі зміст зустрічного позову є аналогічним змісту відзиву на первісну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 ..
13.04.2022 представником позивачки за первісним позовом ОСОБА_2 - адвокатом Маликом О.В. подано відзив на зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 (т. 1 а.с.124-134), у якому викладено наступну позицію.
У заяві про перегляд заочного рішення суду ОСОБА_1 вказував, що не писав розписку про отримання коштів у борг. Проте, у відзиві на позовну заяву вказує, що писав розписку під тиском, але грошові кошти не отримував. З наведеного вбачається, що відповідач зловживає своїми правами та вводить суд в оману, намагаючись уникнути боргових зобов'язань. Відповідач також безпідставно зазначає, що розписка отримана позивачем шляхом обману і є безгрошовою, оскільки розписка написана ще 08.10.2020. Тобто з 08.10.2020 по день, коли відповідач дізнався, за його твердженням у 2022 році про рішення суду, він не ставив під сумнів написану ним розписку, не звертався до правоохоронних органів із заявою щодо тиску на нього при написанні розписки, вимагання грошових коштів, а почав заперечувати написання ним розписки та отримання коштів лише після примусового стягнення боргу. У заяві про перегляд заочного рішення суду відповідач вказує, що за даним позовом співвідповідачем також має бути його колишня дружина, а вже у зустрічному позові не згадує цей факт. Це є важливим, оскільки, описуючи декілька сторінок сімейного життя у своєму зустрічному позові, відповідач не надає жодного належного, достовірного та допустимого доказу про те, що отримані ним кошти за розпискою витрачалися в інтересах сім'ї, або колишньою дружиною. Представник відповідача у зустрічному позові зазначає про «чорних» нотаріусів, однак чинне законодавство України такого визначення не має, тому цей вислів є недоречним. Окрім того, відповідач зазначає, що писав розписку під диктовку позивача, тобто з наведеного вбачається, що ніякого тиску не було. Також, відповідач безпідставно зазначає, що людина яка зазначена на фото під час написання ним розписки була завчасно підготовлена, оскільки з фото, що додане до матеріалів справи, не вбачається спеціальної підготовки свідка, натомість, на ньому добре видно, що відповідач ОСОБА_1 зручно сидить за столом, самостійно тримає ручку та пише розписку. Жодного тиску під час написання розписки на нього не чинилося, тому і не вбачається з даного фото, на столі відсутні предмети які можна було вважати такими, за допомогою яких чинився тиск. Твердження відповідача, що отримані кошти були витрачені на отримання віз, не підтверджені відповідними доказами. Також, не підтверджено відповідними доказами і твердження відповідача про передачу позивачу коштів в сумі 7500 грн., які він отримав від продажу батьківського автомобіля. Заява матері відповідача до правоохоронних органів із приводу крадіжки документів має бути судом критично оцінена, оскільки таке звернення є правом особи, а його надуманість жодним чином не впливає на боргові зобов'язання відповідача. З огляду на викладене вважає, що жодна із викладених у зустрічній позовній заяві обставина не заслуговує на увагу та не може бути підставою для уникнення відповідача від виконання ним боргових зобов'язань, а тому в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 просить відмовити, а первісний позов ОСОБА_2 просить задоволити.
Також, 13.04.2022 представником позивачки за первісним позовом ОСОБА_2 - адвокатом Маликом О.В. подано відповідь на відзив на первісну позовну заяву ОСОБА_2 (т. 1 а.с.135-145), яка за своїм змістом аналогічна відзиву на зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 ..
Ухвалою суду від 20.04.2022 зустрічний позов ОСОБА_1 залишено без руху, визначено його недоліки, порядок та строк їх усунення (т. 1 а.с. 149-150).
05.05.2022 представником ОСОБА_1 - адвокатом Лихогляд Т.В. подано заяву про усунення недоліків зустрічної позовної заяви (т. 1 а.с. 164-167).
Ухвалою суду від 15.06.2022 прийнято до спільного розгляду із первісним позовом та об'єднано в одне провадження із первісним позовом зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання правочину та розписки недійсними, вирішено перейти до розгляду справи за правилами загального позовного провадження та призначено справу до підготовчого провадження (т. 1 а.с. 187).
Ухвалою суду від 01.08.2022 залучено до участі у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 в якості третьої особи ОСОБА_5 , задоволено клопотання представників сторін про витребування доказів та виклик свідків (т. 1 а.с. 197-198).
05.08.2022 представником третьої особи ОСОБА_3 - адвокатом Олійником А.М. подано до суду пояснення третьої особи (т. 1 а.с. 200-206), у яких викладено наступне.
Відповідно до виписок по рахунках з АТ КБ «Приватбанк» та АТ «Кредобанк» ОСОБА_3 у період з 01.01.2020 по 08.10.2020 не отримувала суттєвих коштів від ОСОБА_2 , а тому твердження ОСОБА_1 з цього приводу є хибними та не відповідають дійсності. Також, нею не визнаються обставини, що зазначені ОСОБА_1 у відзиві на позов і зустрічному позові та обґрунтування такого невизнання є аналогічними тим, які зазначені представником позивачки-відповідачки ОСОБА_2 - адвокатом Маликом О.В. у відповіді на відзив по первісному позову та у відзиві на зустрічний позов ОСОБА_1 ..
Ухвалою суду від 06.10.2022 задоволено клопотання представника відповідача-позивача ОСОБА_1 - адвоката Лихогляд Т.В. про витребування доказів, витребувано із АТ «Райффайзен Банк», АТ КБ «Кредобанк», АТ КБ «Приватбанк» виписки з наявних банківських/карткових рахунків ОСОБА_5 за період з 01.01.2020 по 08.10.2020 (т. 1 а.с. 228-229).
Ухвалою суду від 16.02.2023 задоволено клопотання представника відповідача-позивача ОСОБА_1 - адвоката Лихогляд Т.В. про витребування доказів, витребувано із АТ «Райффайзен Банк», АТ КБ «Кредобанк», АТ КБ «Приватбанк» виписки з наявних банківських/карткових рахунків ОСОБА_5 за період з 01.01.2020 по 08.10.2020 з використанням відомостей реєстрів аналітичного та синтетичного обліку операцій (т. 2 а.с. 92-93).
Ухвалою суду від 27.04.2023 прийнято до розгляду заяву позивачки-відповідачки ОСОБА_2 про збільшення розміру позовних вимог (т. 2 а.с. 120-121).
15.05.2023 представником відповідача-позивача ОСОБА_1 - адвокатом Лихогляд Т.В. подано відзив на заяву про збільшення позовних вимог (т. 2 а.с. 126), в якому зазначається, що збільшені позовні вимоги полягають у застосуванні норм ст. 625 ЦК України, а саме нарахуванні індексу інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання та 3% річних від простроченої суми. Разом із тим, п. 18 Перехідних положень ЦК України на період дії воєнного стану позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 ЦК України, а також від обов'язку сплатити на користь кредитодавця (позичальника) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Щодо стягнення витрат на правову допомогу в сумі 50000 грн., то зазначає, що при зверненні до суду із позовом витрати на правову допомогу складали 5000,00 грн., при одночасному поданні до суду відповіді на відзив та відзиву на зустрічну позовну заяву, витрати на правову допомогу визначені в розмірі 15000 та 25000 грн. відповідно, а при збільшенні позовних вимог їх розмір вже становить 50000,00 грн.. Отже, з огляду на вказане просила в задоволенні первісного позову відмовити в повному обсязі, а зустрічний позов задоволити.
Ухвалою суду від 05.06.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті (т. 2 а.с. 130).
В судовому засіданні 06.06.2023 позивачка-відповідачка ОСОБА_2 підтримала поданий нею позов до ОСОБА_1 та просила його задоволити. Додатково пояснила, що вона дійсно передавала ОСОБА_1 , який на той час був чоловіком її дочки, тобто, зятем, кошти у валютах і сумах, що вказані в розписці. Як пояснив їй ОСОБА_1 кошти йому необхідні були для оформлення спадщини після смерті батька, а також він хотів відкрити інтернет-магазин. Також вказала, що ОСОБА_1 писав розписку добровільно, власноручно. Написати розписку про отримання грошей запропонувала вона, а він - погодився. Щодо відносин її дочки та ОСОБА_1 , то вона у ці відносини не втручалася, вважала, що вони дорослі та самі розберуться у своїй сім'ї.
Відповідач-позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні 11.09.2023 позов ОСОБА_2 не визнав, просив в його задоволенні відмовити, а власний позов підтримав та просив його задоволити. Додаткового вказав, що ніяких коштів від ОСОБА_2 він не отримував і нічого їй не повертав. Також зазначив, що він продав автомобіль, який залишився у спадщину після смерті батька та хотів повернути дружині кошти, які вона витратила на візи, але вона відмовилася. Тоді він віддав 1000 злотих ОСОБА_2 .. Автомобіль він продав за гривні, обміняв їх на злоті. Щодо написання розписки зазначив, що 08.10.2020 йому подзвонила ОСОБА_2 та попросила прийти до неї приблизно о 20 год.. Коли він прийшов додому до ОСОБА_2 , то там вже була їх родичка, здається тітка ОСОБА_2 .. ОСОБА_2 сказала йому, щоб він написав розписку про отримання грошей і тоді вона поверне йому документи. Він сів і написав розписку. До правоохоронних органів з приводу неповернення ОСОБА_2 документів він не звертався. Розписку писав під диктовку. Написавши розписку, він віддав її ОСОБА_2 , але вона не віддала йому документи. Приблизно за два тижні після написання розписки він поїхав у Польщу на роботу, де пробув приблизно півтора роки. Про необхідність повернення коштів по розписці йому ніхто нічого не казав. Також зазначив, що текст розписки він розумів, але грошей не брав, вважав розписку формальністю, та, що згодом якось вони між собою це питання вирішать. Щодо документів на спадщину, які ОСОБА_2 йому не повернула, то вказав, що згодом він звернувся до нотаріуса та отримав їх дублікати.
В судовому засіданні 20.11.2023 представники відповідача-позивача ОСОБА_1 - адвокати Лихогляд Т.В. та Дідиченко О.О. заперечили щодо задоволення первісного позову та просили задоволити зустрічний позов ОСОБА_1 з підстав, що викладені у відзиві на позовну заяву ОСОБА_2 та підстав, що викладені у зустрічному позові ОСОБА_1 .. Також зазначили, що покази свідка ОСОБА_7 не можуть бути доказом у справі, оскільки вона є родичкою позивачки. Крім того, свідок зазначила, що коли вона прийшла додому до ОСОБА_2 , то розписка вже була написана ОСОБА_1 ..
Представник позивачки ОСОБА_2 - адвокат Малик О.В. в судове засідання не з'явився, надіслав до суду письмову заяву, в якій просив первісний позов ОСОБА_2 задоволити та в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовити. Також просив справу розглянути у відсутність сторони позивача (т. 2 а.с. 161).
Заслухавши учасників судового засідання, які з'явилися в судове засідання, врахувавши заяву представника позивачки-відповідачки ОСОБА_2 - адвоката Малика О.В., дослідивши матеріали справи та всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються заявлені первісні та зустрічні позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що відповідно до копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 та ОСОБА_3 23.06.2020 зареєстрували шлюб (т. 1 а.с. 97).
З копії позовної заяви ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу (т. 1 а.с. 102) вбачається, що даний позов було подано до Вінницького районного суду Вінницької області 05.10.2020 та відповідно до відомостей ЄДСР (https://reestr.court.gov.ua/Review/96484500) заочним рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 23.04.2023 у справі №128/2690/20 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 було розірвано.
Відповідно до оригіналу розписки наданої ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований в АДРЕСА_2 , 08.10.2020 отримав в борг у ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 1500 Євро, 5000 злотих та 7500 грн., які зобов'язався повернути до 01.04.2021 (т. 1 а.с. 32).
Судом також було допитано свідка ОСОБА_7 , яка є тіткою позивачки-відповідачки ОСОБА_2 та знає відповідача-позивача ОСОБА_1 , як колишнього зятя ОСОБА_2 .. Так, свідок суду показала, що 08.10.2020 їй зателефонувала ОСОБА_2 та запитала чи може вона прийти до неї додому посвідчити розписку, оскільки зять хоче позичити у неї гроші. Свідок погодилася, але повідомила, що може прийти ввечері. Коли ввечері свідок прийшла додому до ОСОБА_2 , то зустріла там саму ОСОБА_2 , її дочку ОСОБА_8 та зятя ОСОБА_1 , який був веселий та щасливий. Спочатку вони всі були в кімнаті, а потім перейшли до кухні, де ОСОБА_1 розписався у вже написаній розписці про отримання грошей, а потім цю розписку, як свідок, підписала вона. Після цього ОСОБА_2 при ній передала ОСОБА_1 грошові кошти в євро, злотих та гривнях. В яких саме купюрах були гроші, вона не пам'ятає. Пам'ятає, лише, що євро були в купюрах по 50 євро. При цьому свідок зазначила, що тиску на ОСОБА_1 ніхто не чинив, він був радий коли отримав гроші. Коли свідок запитала у ОСОБА_2 для чого зятю такі великі гроші, та відповіла, що це йому необхідно для оформлення спадщини. Також на запитання свідка чому ОСОБА_2 дає зятю гроші під розписку, та відповіла, що у неї ще немає довіри до нього, він тільки прийшов до них і відразу попросив гроші.
Оцінюючи вказані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів відповідно до вимог статті 89 ЦПК України, суд згідно з положеннями статей 77, 78, 79, 80 цього ж Кодексу вважає прийняті судом до уваги докази належними, допустимими, достовірними та достатніми, оскільки вони містять інформацію щодо предмета доказування, одержані у встановленому законом порядку, на їх підставі можна встановити дійсні обставини справи, а також у своїй сукупності вони дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Щодо інших свідків, про виклик та допит яких в судовому засіданні сторонами заявлялися клопотання, то дані свідки в судове засідання не з'явилися, про причини неявки суду не повідомили, сторонами їх явку до суду забезпечено не було.
За таких обставин, суд вважає, що правовідносини, що виникли між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є зобов'язальними і регулюються нормами ЦК України.
Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
Згідно ст. 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема примусове виконання обов'язку в натурі.
В оцінці доводів сторін суд застосовує системний аналіз норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Щодо позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення основної суми боргу станом на 07.02.2023 в розмірі 108350,00 грн. суд зазначає наступне.
У даній справі сторони не заперечували факт укладення договору позики, однак по різному тлумачили його умови.
Зокрема, позивачка-відповідачка ОСОБА_2 вказувала, що договором встановлений обов'язок позичальника ОСОБА_1 до 01.04.2021 повернути позику, а тому через невиконання позичальником свого обов'язку щодо повернення суми боргу, вона має право вимагати повернення цієї суми позики.
Відповідач-позивача ОСОБА_1 , у свою чергу, наполягав на тому, що він не отримував вказану в розписці суму грошових коштів, тобто даний договір є безгрошовим.
В аспекті вирішення питання щодо наявності/відсутності підстав для стягнення основної суми боргу суд виходить з такого.
Згідно з частинами першою та другою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Статтею 530 ЦК України визначено, що зобов'язання підлягає виконанню у встановлений ним строк.
Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).
Отже, письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною першою статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) та постановах Верховного Суду від 22 серпня 2019 року у справі № 369/3340/16-ц (провадження № 61-7418св18), від 06 квітня 2020 року у справі № 464/5314/17 (провадження № 61-10789св18).
У разі пред'явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов'язання. Для цього з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.
Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17, Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14-ц (провадження № 61-5020св18), від 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15 (провадження № 61-42915св18), від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17 (провадження № 61-9694св20).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Згідно зі статтею 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 року в справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) вказано, що: «за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки».
Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.
Законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (ст. 192 ЦК України).
Згідно зі статтею 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Відповідно до ч. 1 ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Отже, гривня як національна валюта вважається єдиним законним платіжним засобом на території України.
Разом з тим ч. 2 ст. 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом НБУ, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Якщо боржник не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, за правилами ч.1 ст. 612 ЦК України він вважається таким, що прострочив виконання взятого на себе зобов'язання.
Отже, приймаючи до уваги те, що між сторонами було укладено договір позики, і позивач виконала свої зобов'язання за договором позики, надавши відповідачу грошові кошти, а відповідач на підтвердження факту отримання грошових коштів передав позивачу власноручно написану розписку, проте не повернув вказані кошти у строк, передбачений договором, суд, зважаючи на те, що укладення договору позики на визначених у ньому умовах є результатом вільного волевиявлення сторін, в тому числі відповідача, шляхом вчинення свідомих дій та не суперечить вимогам чинного законодавства, виходячи з принципу диспозитивності цивільного судочинства, дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність вимог позивача щодо стягнення з відповідача суми в розмірі 108350,00 грн., яка станом на 07.02.2023 становить 1500,00 Євро, що за офіційним Національного Банку України становить 59100,00 грн., 5000,00 злотих, що за офіційним курсом Національного Банку України становить 41750,00 грн., та 7500,00 грн..
При цьому суд не бере до уваги наступні докази: копію свідоцтва про смерть батька позивача - ОСОБА_9 (т. 1 а.с. 98); Інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек ,Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта згідно якого зареєстровано право власності ОСОБА_1 на нерухоме майно (т. 1 а.с. 99-101); копію паспорта громадянина України ОСОБА_1 для виїзду за кордон (т. 1 а.с. 103); копію фото автомобіля з реєстраційним номером п0266ВИ (т. 1 а.с. 104); копію переписки із месенджера про продаж автомобіля (т. 1 а.с. 105); копію заяви ОСОБА_10 до Вінницької окружної прокуратури про вчинення кримінального правопорушення (т. 1 а.с. 106); фотокартки родини ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 170-171) та диск із фото (т. 1 а.с. 185); копію Витягу з ЄРДР у кримінальному провадженні №42022022110000055 від 01.04.2022 (т. 1 а.с. 180); копію дубліката свідоцтва про право на спадщину за законом спадкоємця ОСОБА_1 після смерті батька ОСОБА_9 (т. 1 а.с. 243); виписки по картковим рахункам ОСОБА_3 , що надані: АТ «Кредобатнк» (т. 2 а.с. 1-11, 96-105), АТ КБ «Приватбанк» (т. 2 а.с. 12-45, 68-71, 108-111), АТ «Райффайзен Банк» (т. 2 а.с. 53-54), оскільки вказані докази не спростовують позиції позивача за первісним позовом ОСОБА_2 та не доводять позицію позивача за зустрічним позовом ОСОБА_1 щодо отримання ним коштів за договором позики, який оформлений розпискою.
Також, суд критично оцінює твердження сторони відповідача ОСОБА_1 про безгрошовість даного договору позики, з огляду на недоведеність вказаної позиції доказами в розрізі положень ст. ст. 76-81 ЦПК України. Суд розцінює поведінку відповідача, як спробу уникнути відповідальності за невиконання умов укладеного договору.
До того ж, ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована. У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Відповідачем ОСОБА_1 презумпція правомірності договору позики від 08.10.2020 не спростована доказами в розрізі положень ст. ст. 76-81 ЦПК України.
Крім того, як встановлено судом, відповідачем ОСОБА_1 не заперечується факт укладення договору (написання розписки про отримання грошових коштів у позику).
Щодо позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення з відповідача ОСОБА_1 сум, передбачених статтею 625 ЦК України, суд зазначає наступне.
У заяві про збільшення позовних вимог представник позивачки ОСОБА_2 - адвокат Малик О.В., окрім стягнення основної суми боргу за договором позики, просив стягнути із відповідача ОСОБА_1 відповідно до ст. 625 ЦК України 2669,91 грн. інфляційний нарахованих на суму боргу в розмірі 7500,00 грн., та 3% річних в сумі 6028,78 грн., що нараховані на суму боргу 1500,00 Євро і 5000,00 злотих, що в еквіваленті на гривні становить 100850,00 грн. та 7500,00 грн., за період з 02.04.2021 по 07.02.2023 (т. 2 а.с. 77-80) та додає відповідні розрахунки вказаних сум.
Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та три проценти річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, суд вважає обґрунтованим посилання позивача про застосування до виниклих правовідносин положень ст. 625 ЦК України, оскільки відповідач порушив грошове зобов'язання, не повернувши позику у передбачений договором строк.
Разом із тим, суд вважає необхідним зазначити наступне.
Відповідно до Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022, на всій території Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб введено воєнний стан, який Указами Президента України неодноразово продовжувався та триває на даний час.
Згідно п. 18 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Отже, враховуючи зазначене, перевіривши розрахунок, наведений позивачем, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги в цій частині позову підлягають частковому задоволенню, а саме за період з 02.04.2021 по 23.02.2022 включно виходячи з наступного.
Сума трьох процентів річних розраховується за формулою: (сума боргу х 3 % х кількість прострочених днів) / 365 (кількість днів у році).
Загальний відсоток інфляції розраховується шляхом множення усіх показників інфляції за відповідний період, а сума інфляції визначається за формулою: сума боргу х процент інфляції - сума боргу.
Отже, позивач набув право на стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України у таких розмірах:
1) три проценти річних, нараховані на суму боргу в розмірі 7500,00 грн., за період з 02 квітня 2021 року по 23 лютого 2022 року складають 202,19 грн. (7 500,00 x 3 % x 328 : 365 : 100);
три проценти річних, нараховані на суму боргу в розмірі 59100,00 грн., за період з 02 квітня 2021 року по 23 лютого 2022 року становлять 1593,27 грн. (59 100,00 x 3 % x 328 : 365 : 100),
три проценти річних, нараховані на суму боргу в розмірі 41750,00 грн., за період з 02 квітня 2021 року по 23 лютого 2022 року становлять 1125,53 грн. (41 750,00 x 3 % x 328 : 365 : 100),
а всього - 2920,99 грн. (202,19 грн. + 1593,27 грн. + 1125,53 грн.);
2) інфляційні втрати відповідно до суми боргу в розмірі 7500,00 грн за період з 02 квітня 2021 року по 23 лютого 2022 року становлять 661,42 грн. (IIc (100,70 : 100) x (101,30 : 100) x (100,20 : 100) x (100,10 : 100) x (99,80 : 100) x (101,20 : 100) x (100,90 : 100) x (100,80 : 100) x (100,60 : 100) x (101,30 : 100) x (101,60 : 100) = 1.08818968, Інфляційне збільшення: 7 500,00 x 1.08818968 - 7 500,00 = 661,42 грн.).
З огляду на вищевикладене, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача за зустрічним позовом ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.
Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України пропорційно розміру задоволених позовних вимог з відповідача ОСОБА_1 слід стягнути на користь позивачки ОСОБА_2 понесені нею витрати по сплаті судового збору в сумі 1119,32 грн. (т. 1 а.с. 11, т. 2 а.с. 76).
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать зокрема витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).
Згідно з частинами першою - четвертою статті 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
На підтвердження понесених позивачкою ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу суду надано Ордер Серії АР №1046966 від 18.05.2021 на надання правничої допомоги ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 6). Акт виконаних робіт від 18.05.2021 із розрахунком суми гонорару за надану професійну правничу допомогу (т. 1 а.с. 8). Квитанцію до прибуткового касового ордера №10/21 від 18.05.2021 на суму 5000 грн., видану адвокатом Маликом О.В. (т. 1 а.с. 5).
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має з'ясувати склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Таким чином, виходячи із доведеності співмірності та розумності розміру понесених судових витрат позивачкою ОСОБА_2 складності справи, суд вважає за необхідне судові витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь позивачки ОСОБА_2 в розмірі, що складає суму 5000,00 грн.. При цьому суд зазначає, що належних та допустимих доказів понесених позивачкою ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 50000,00 грн., про які зазначається у заяві про збільшення позовних вимог (т. 2 а.с. 80), позивачкою ОСОБА_2 та її представником - адвокатом Маликом О.В. суду не надано, а тому дана сума не може бути стягнута із відповідача ОСОБА_1 ..
Також, враховуючи вищевикладені норми процесуального права щодо витрат на професійну правничу допомогу третьої особи ОСОБА_3 суд зазначає наступне.
Представником третьої особи ОСОБА_3 - адвокатом Оліником А.М. подано письмові пояснення третьої особи (т. 1 а.с. 200-206).
На підтвердження понесених третьою особою ОСОБА_3 витрат на правничу допомогу суду надано Ордер Серії АВ №1011086 від 04.08.2022 на надання правничої допомоги ОСОБА_3 (т. 1 а.с. 213); договір про надання правової допомоги від 04.08.2022, що укладений між ОСОБА_3 та адвокатом Олійником А.М. (т. 1 а.с. 215); акт виконаних робіт від 05.08.2022 із розрахунком суми гонорару за надану професійну правничу допомогу (т. 1 а.с. 217); квитанцію до прибуткового касового ордера б/н від 05.08.2022 на суму 6000 грн., видану адвокатом Олійником А.М. (т. 1 а.с. 216).
Отже, виходячи із доведеності співмірності та розумності розміру понесених судових витрат третьою особою ОСОБА_3 складності справи, суд вважає за необхідне судові витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь третьої особи ОСОБА_3 в розмірі, що складає суму 6000,00 грн..
Відповідно до ст. 99 Конституції України, ст.ст. 11, 192, 207, 526, 527, 530, 533, 1046, 1047, 1049, 1050 ЦК України, керуючись ст.ст. 1, 10, 133, 137, 141, 258, 259, 263-265, 273, 274-279, 354 ЦПК України, суд -
УХВАЛИВ:
Первісний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 , про стягнення заборгованості за договором позики - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 08 жовтня 2020 року в сумі 111 932 (сто одинадцять тисяч дев'ятсот тридцять дві) гривні 41 копійку, з яких 108 350,00 грн. основного боргу, 661,42 грн. - інфляційних, 2 920,99 грн. - 3% річних.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1 119 (одну тисячу сто дев'ятнадцять) гривень 32 копійки сплаченого судового збору та 5 000 (п'ять тисяч) гривень витрат на професійну правничу допомогу.
В решті позовних вимог ОСОБА_2 - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 6 000 (шість тисяч) гривень витрат на професійну правничу допомогу.
В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання правочину та розписки недійсними - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Повний текст рішення суду складено 29 листопада 2023 року.
Учасники справи:
Позивачка - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , мешканка АДРЕСА_1 ;
Відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , мешканець АДРЕСА_2 ;
Третя особа - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_5 , мешканка АДРЕСА_1 .
Суддя Л.П. Шевчук