ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
__________________________________________________________________
Справа № 638/7236/23 Головуючий суддя І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/1788/23 Суддя доповідач ОСОБА_2
Категорія: Колабораційна діяльність
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 листопада 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого судді - ОСОБА_2
суддів: - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі - ОСОБА_5
захисника - ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника обвинуваченої ОСОБА_7 адвоката ОСОБА_6 на ухвалу Дзержинського районного суду міста Харкова від 06 листопада 2023 року про продовження запобіжного заходу обвинуваченій ОСОБА_7 , -
УСТАНОВИЛА:
Вказаною ухвалою суд задовольнив клопотання прокурора та продовжив строк тримання під вартою ОСОБА_7 на 60 днів до 04 січня 2024 року включно без можливості внесення застави.
В обґрунтування прийнятого рішення судом зазначено, що приймаючи до уваги наявність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, характер інкримінованих кримінальних правопорушень, у тому числі і особливо тяжкого злочину, відсутність відомостей про наявність тяжких захворювань у підсудної, які унеможливлюють перебування останньої у слідчому ізоляторі, дані про особу підсудної, а також те, що при застосування більш м'якого запобіжного заходу, підсудна буде мати можливість незаконно вплинути на свідків, тим самим перешкоджати кримінальному провадженню, ухилитися від явки до суду і не виконати його процесуальні рішення, чинити перешкоди кримінальному провадженню іншим чином, чи вчинити інше кримінальне правопорушення, суд вважає, що вказане свідчить про неможливість забезпечення належної процесуальної поведінки підсудної, у разі застосування більш м'якого запобіжного заходу
В апеляційній скарзі апелянт просить скасувати оскаржувану ухвалу суду та застосувати до обвинуваченої застави або альтернативного запобіжного заходу..
Вказує, що ризики не доведені прокурором, відповідні докази відсутні.
Наголошує на тому, що висновки суду про неможливість застосування до обвинуваченої іншого запобіжного заходу є хибними, оскільки згідно рішення Конституційного Суду України від 25 червня 2019 року, положення закону про неможливість застосування до осіб , які обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених 109-114-1 КК України - визнані неконституційними.
Також апелянт наводить у своїй скарзі відомості про особу обвинуваченої, яка є мамою трьох дітей, один з яких неповнолітній, а старший син проходить службу в лавах ЗСУ.
Крім того обвинувачена має намір укласти шлюб, має бездоганну репутацію.
Після деокупації міста Ізюма, обвинувачена не втекла, пройщла заходи перевірки її особи співробітниками СБУ.
Всі вказані відомості, на думку апелянта, свідчать про наявність гарантій, які свідчать про можливість зміни обраного запобіжного заходу, наприклад на домашній арешт.
Також апелянт вважає, що оскаржувана ухвала не містить обгрунтування не призначення застави.
Заслухавши доповідь судді, думку захисника, який просив задовольнити апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до положень ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь - яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.
Відповідно до положень статті 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним засобом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Порядок продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, передбачений положеннями ст. 199 КПК України.
Мотиви прийнятого слідчим суддею рішення викладені в ухвалі, яка в цілому відповідає вимогам КПК України.
Як вбачається з оскаржуваного судового рішення, судом було належно досліджено дані про особу ОСОБА_7 та встановлено зокрема відсутность міцних соціальних зв'язків, місця мешкання в м. Харкові.
Такі обставини апелянтом жодним чином не спростовані.
Також районним судом при розгляді даного клопотання констатовано існування ризиків, передбачених ст.177 КПК України, а саме може ухилитися від явки до суду і не виконати його процесуальні рішення (ризик переховування), здійснювати незаконний вплив на свідків у цьому кримінальному провадженні, чинити перешкоди кримінальному провадженню іншим чином, чи вчинити інше кримінальне правопорушення.
Крім того суд констатував відсутність обставин, які б свідчили про зменшення вказаних ризиків.
Врахував суд і тяжкість кримінальних правопорушень, я в яких обвинувачується ОСОБА_7 ,, обвинувачення пред'явлене за ч.ч.4,6 ст. 111-1 КК України.
Санкція ч.6 ст. 111-1 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі строком від 10 до 12 років, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від 10 до 15 років з конфіскацією майна або без такої і у відповідності до приписів ст. 12 КК України відноситься до категорії особливо тяжких кримінальних правопорушень.
Відтак, висновок суду про доведеність існування ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК України є обґрунтованим, а застосування більш м'яких запобіжних заходів, окрім тримання під вартою є неможливим.
Також колегія суддів звертає увагу на наступне.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість покарання не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути,не взявши особу під варту.
У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 25.07.2001 Європейський суд з прав людини зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризику повторного вчинення злочинів».
У рішенні від 26 січня 1993 року у справі «W. проти Швейцарії» Європейський суд з прав людини зазначив, що тривале тримання під вартою може виявитись виправданим лише за наявності конкретних ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
При вирішенні питання про необхідність ув'язнення особи вагомою підставою є ризик переховування цієї особи від правосуддя та перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином. При цьому переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв'язками з державою, у якій його переслідують.
Тримання під вартою є виправданим якщо конкретні ознаки розкривають наявність публічного інтересу, що переважає, попри презумпцію невинуватості, над повагою до особистої свободи (Рішення «Лабіта проти Італії»).
Апеляційні доводи сторони захисту про можливість застосування до обвинуваченої запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою, на думку колегії суддів є необґрунтованими, оскільки враховуючи встановлені судом ризики, такий запобіжний захід не буде їм запобігати та відповідно не забезпечить належну поведінку обвинуваченої
Належних відомостей про неможливість перебування обвинуваченої в умовах слідчого ізолятора за станом здоров'я, сторона захисту не надала.
Доводи захисника про можливість призначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави, також не приймаються колегією суддів.
Колегія суддів, наголошує на тому, що ОСОБА_7 інкримінуються дії пов'язані з активною участю в політичних заходах та здійсненні інформаційної діяльності у співпраці з окупаційною адміністрацією держави агресора, спрямованої на підтримку держави-агресора, її окупаційної адміністрації та її збройних формувань.
При цьому події, згідно обвинувачення, відбувались на окупованій території міста Ізюма.
За вказаних обставин, застава не забезпечить належної поведінки обвинуваченої, а тому рішення слідчого в цій частині є обґрунтованим.
За таких обставин, ухвала суду про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення застави, винесена обґрунтовано, належним чином мотивована, відповідає вимогам КПК України, а тому підстав для її скасування або зміни з підстав зазначених в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. ст. 392, 404, 405, 407, 418, 419, 423 КПК України, колегія суддів,-
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченої ОСОБА_7 адвоката ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Ухвалу Дзержинського районного суду міста Харкова від 06 листопада 2023 року про продовження запобіжного заходу обвинуваченій ОСОБА_7 - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий
Судді