ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
__________________________________________________________________
Справа № 641/2225/23 Головуючий суддя І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/1680/23 Суддя доповідач ОСОБА_2
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 листопада 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу Комінтернівського районного суду м. Харкова від 19 жовтня 2023 року, якою продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у кримінальному провадженні «№ 12023221070000469 від 27.03.20223 за ч.4 ст. 111-1 КК України, -
ВСТАНОВИЛА:
Цією ухвалою, продовжено обвинуваченому ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів - до 17.12.2023 року.
На зазначену ухвалу слідчого судді захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просив її скасувати та постановити нову ухвалу, якою змінити запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_6 з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу захисник посилався на необґрунтованість та невмотивованість ухвали суду першої інстанції. Вказував на те, що суд першої інстанції, на його думку, не дослідив всі обставини справи та відомості про особу обвинуваченого. Вважає, що суд першої інстанції необґрунтовано не визначив розмір застави. Вважав, що ризики, передбачені ч.1 ст. 177 КПК України є незначними, а тому, на його думку, у суду були підстави застосувати до обвинуваченого запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту.
20.11.2023 року до канцелярії Харківського апеляційного суду надійшло клопотання захисника ОСОБА_7 , в якому він підтримав свою апеляційну скаргу та просив провести її розгляд без його участі та без участі ОСОБА_6 .
Поряд з цим, 09.11.2023 року до канцелярії Харківського апеляційного суду надійшли заперечення прокурора ОСОБА_8 на апеляційну скаргу. В яких прокурор заперечував щодо задоволення апеляційної скарги захисника та вважав ухвалу суду законною та обґрунтованою.
В судове засідання в суд апеляційної інстанції прокурор не з'явився, наявність заперечень поза розумним сумнівом свідчить про обізнаність прокурора про час та місце розгляду апеляційної скарги захисника, проте причин неявки суду не повідомив.
Враховуючи вимоги ч. 4 ст. 405, ч.2 ст. 422 КПК України, колегія суддів вважає за можливе проведення апеляційного перегляду ухвали слідчого судді за відсутністю сторін, оскільки неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття.
На підставі ч.4 ст.107 КПК України, у разі неприбуття в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у судовому провадженні, фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді не здійснюється.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про можливість проведення розгляду без участі сторін та без фіксування судового засідання технічними засобами.
Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Статтею 199 КПК України передбачено порядок продовження строку тримання під вартою.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченими статтею 177 цього Кодексу.
Частиною 6 статті 176 КПК України, передбачено, що під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 437-442 КК України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, тобто тримання під вартою.
Згідно із ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Розглядаючи клопотання про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд першої інстанції, відповідно до статті 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен враховувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховуватися від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
На думку колегії суддів, суд першої інстанції при вирішенні питання щодо продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 зазначених вимог закону дотримався в повному обсязі.
Продовжуючи стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд виходив з тих обставин, що прокурором доведено продовження існування ризиків, передбачених пунктами 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, також суд оцінив сукупність обставин, а саме: вагомість наявних доказів про вчинення ОСОБА_6 не тяжкого злочину у сфері злочинів проти основ національної безпеки України, вчиненого в умовах воєнного стану, тяжкість покарання, що загрожує йому в разі визнання винуватим у злочині, у вчиненні якого обвинувачується. Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що за час тримання обвинуваченого під вартою зазначені ризики не зменшилися та не втратили своєї актуальності.
З висновками суду першої інстанції щодо продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 без визначення розміру суми застави колегія суддів погоджується та вважає, що мотиви прийнятого судом рішення повно та обґрунтовано викладені в ухвалі, яка в цілому відповідає вимогам статті 196 КПК України.
Згідно відомостей, що є наявними в матеріалах судового провадження вбачається, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні злочину проти основ національної безпеки України, передбаченого ч. 4 ст. 111-1 КК України, який відповідно до ст. 12 КК України є не тяжким злочином, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до 5 років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п'ятнадцяти років та з конфіскацією майна, на що обґрунтовано послався суд першої інстанції у своєму рішенні.
З урахуванням фактичних обставин кримінального провадження та тих обставин, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні злочину в умовах воєнного стану спрямованого на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України: провадив господарську діяльність у взаємодії із незаконним органом влади, створеним на тимчасово окупованій території, у тому числі окупаційною адміністрацією держави-агресора, що на думку колегії суддів, у цьому кримінальному провадженні існує беззаперечно суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства.
При цьому, належить врахувати, що саме внаслідок суспільної небезпечності таких дій є об'єктивні підстави вважати, що обвинувачений ОСОБА_6 може переховуватись від правоохоронних органів та суду, що в свою чергу, призведе до порушення розумних строків судового розгляду.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що порядок розгляду клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу відповідає вимогам статей 193-194, 196, 199 КПК України, пунктів 3, 4 статті 5 Конвенції про захист прав людини та практиці Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Судом першої інстанції враховані положення статей 177, 178 КПК України, відомості про особу обвинуваченого, перевірені докази та надана їм відповідна правова оцінка.
Доводи апеляційної скарги захисника про те, що стороною обвинувачення не доведено та не надано доказів наявності ризиків, передбачених пунктами 1, 3, 5 статті 177 КПК України та які не зменшилися та продовжують існувати, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки продовжуючи строк дії запобіжного заходу ОСОБА_6 суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, зазначивши при цьому підстави, за яких застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу є неможливим, з яким цілком погоджується суд апеляційної інстанції.
Поряд з цим, питання оцінювання доказів з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину на даному етапі провадження судом не вирішуються, оскільки вони підлягають розгляду при судовому розгляді в суді першої інстанції. Суд на цій стадії процесу на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів повинен визначити лише чи є причетність особи до вчинення злочину вірогідною та достатньою для застосування щодо особи обмежувальних заходів. Згідно практики ЄСПЛ, який у рішенні в справі «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 р. встановив значення терміну «обґрунтована підозра» як таке, за якого існують факти чи інформація, що можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення.
Крім того, з приводу не визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
В той же час, відповідно до абз. 8 ч. 4 ст. 183 КПК України, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 КК України.
У даному випадку судом, з огляду на фактичні обставини цього кримінального провадження, ступінь суспільної небезпеки інкримінованого обвинуваченому злочину, а також, враховуючи запровадження в Україні правового режиму воєнного стану, прийняв законне та обґрунтоване рішення, не визначати заставу, як альтернативний запобіжний захід.
Таким чином, зазначені у апеляційній скарзі доводи та підстави, з яких захисник просить скасувати ухвалу суду, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду і не є визначеними законом підставами для скасування оскаржуваного рішення.
Отже, доводи апеляційної скарги захисника щодо необґрунтованості ухвали суду є безпідставними, оскільки висновки суду першої інстанції належним чином мотивовані та наведені обґрунтовані підстави для продовження обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави.
Таке судове рішення не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки у провадженні існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідають усталеній практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що застосування до ОСОБА_6 іншого, менш суворого виду запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, не буде достатнім для запобігання ризикам, передбаченим п.п. 1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України.
З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_6 та відсутності жодних підстав для зміни чи скасування рішення за доводами апеляційної скарги захисника.
Керуючись ст. ст. 376, 392, 393, 404, 405, ст.407 ч.3 п.1, ст.ст. 418, 419, 422, 424 КПК України, колегія суддів, -
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу Комінтернівського районного суду м. Харкова від 19 жовтня 2023 року - залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий:
Судді: