РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 листопада 2023 року
м. Рівне
Справа № 369/11330/23
Провадження № 22-ц/4815/1238/23
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Гордійчук С.О.,
суддів: Ковальчук Н.М., Шимків С.С.
секретар судового засідання : Ковальчук Л.В.
учасники справи:
заявник: ОСОБА_1
заінтересована особа - ОСОБА_2
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження в м. Рівне апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Редіч Н.Ю. на ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 27 вересня 2023 року, постановлену в складі судді Тимощука О.Я., у справі № 369/11330/23
ВСТАНОВИВ:
У липні 2023 року ОСОБА_1 , заінтересована особа - ОСОБА_2 звернувся до суду із заявою про встановлення факту самостійного виховання та утримання батьком неповнолітньої дитини.
Заява мотивована тим, що між ним та ОСОБА_2 був укладений шлюб, який 28.09.2023 року рішенням Рівненського міського суду Рівненської області розірвано. Від даного шлюбу мають доньку ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спору між батьками щодо визначення місця проживання дитини немає, оскільки між ними укладено договір щодо визначення місця проживання дитини та аліментні зобов'язання від 02.02.2023 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пахниць Н.В.
Встановлення факту необхідно заявнику з метою отримання правової підстави для періодичного перетину державного кордону України для здійснення заходів щодо лікування дитини, оздоровлення, безперешкодного переміщення з дитиною по країні, можливу зміну місця мешкання та розвитку в безпечних умовах, оскільки останній підлягає мобілізації згідно Указу Президента України № 64/2022 від 24.04.2022 року.
Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 27 вересня 2023 року відмовлено у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - ОСОБА_2 про встановлення факту самостійного виховання та утримання батьком неповнолітньої дитини.
Роз'яснено заявнику право звернення до суду за вирішенням спору в порядку позовного провадження.
Ухвала мотивована тим, що в даному випадку вбачається спір про право.
В апеляційній скарзі представник заявника, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм процесуального права, просить ухвалу суду скасувати справу повернути до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд не врахував наявні в матеріалах докази щодо місця проживання доньки та відсутність спору між батьками щодо визначення її місця проживання. Суд дійшов помилкового висновку про наявність спору про право, оскільки матір дитини не заперечує встановлення в судовому порядку факту самостійного виховання та утримання батьком малолітньої дитини.
Відзив на апеляційну скаргу не надано.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Статтею 352 ЦПК України передбачено, що підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону відповідає.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 23.06.2012 року по 28.03.2023 року.
Від даного шлюбу мають доньку ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 .
02.02.2023 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір щодо визначення місця проживання дитини та аліментні зобов'язання, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пахниць Н.В. У цьому договорі сторони узгодили, що місцем проживання дитини буде місце проживання її батька (п.1.3 договору).Також сторони узгодили аліментні зобов'язання відповідно до яких мати надає батьку утримання (аліменти) для дитини (п.4.2 договору)
Звертаючись до суду з відповідною заявою, ОСОБА_1 вказував, що встановлення факту необхідно для отримання правової підстави для періодичного перетину державного кордону України для здійснення заходів щодо лікування дитини, оздоровлення, безперешкодного переміщення з дитиною по країні, можливу зміну місця мешкання та розвитку в безпечних умовах, оскільки останній підлягає мобілізації згідно Указу Президента України № 64/2022 від 24.04.2022 року.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з частинами першою, другою статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право.
Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтереси інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зроблено висновок, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян.
Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду (частина четверта статті 315 ЦПК України).
Таким чином, визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів в порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов'язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.
Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб'єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов'язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб'єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають в реалізації такого права.
Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 752/20365/16-ц, від 05 грудня 2019 року у справі № 750/9847/18, від 03 лютого 2021 року у справі № 644/9753/19, від 16 червня 2021 року у справі № 643/6447/19/19, від 08 вересня 2021 року у справі № 641/5187/20.
У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав осіб; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право.
У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 31.03.95 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» зазначено, що, вирішуючи питання про прийняття заяв про встановлення фактів, що мають юридичне значення, судам необхідно враховувати, що ці заяви повинні відповідати як загальним правилам щодо змісту і форми позовної заяви, так і вимогам щодо її змісту, передбаченим конкретною статтею про зміст заяви.
Згідно з ст. 318 ЦПК України, у заяві про встановлення юридичного факту повинно бути зазначено, який факт заявник просить встановити та з якою метою.
Установлено, що в обґрунтування поданої заяви ОСОБА_1 вказує, що йому необхідно встановити факт самостійного виховання малолітньої дитини, в зв'язку з тим, що це надає йому право, в тому числі шляхом звільнення від мобілізації, належним чином особисто здійснювати свої батьківські обов'язки, які покладені на нього СК України, діяти в інтересах дитини у випадках передбачених Законом незалежно від волі матері та надає інші права, передбачені СК України.
Разом з цим, суд вважає, що саме по собі встановлення судом факту виховання та утримання дитини батьком без участі матері не породжує для заявника юридичних наслідків, тобто від встановлення вказаних фактів не буде залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав останнього.
Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.
Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Зокрема, мати (батько) має право звернутися до суду з позовом про позбавлення другого з батьків батьківських прав через ухиляння його від виконання своїх обов'язків з виховання дитини.
При цьому одночасно з позбавленням батьківських прав суд може на вимогу позивача або з власної ініціативи вирішити питання про стягнення аліментів на дитину.
Жодний нормативно-правовий акт, що регулює сімейні відносини та захист прав дітей, не зобов'язує підтверджувати актом факт відсутності участі батьків у вихованні дитини, або підтверджувати його безумовну та одноосібну участь у вихованні та піклуванні.
Такий факт може бути підтверджений за рішенням суду виключно в разі вирішення питання щодо позбавлення особи батьківських прав.
Отже, захист порушених прав у зв'язку з не виконанням, не прийнятті участі одним із батьків у вихованні дітей, тобто самоусунення від виконання батьківських обов'язків, має розглядатись в іншому порядку, передбаченому законом.
Питання належного виховання дітей, досягнення порозуміння між батьками і дітьми, відповідальності батьків за неналежне виконання батьківських обов'язків завжди є важливими й актуальними. Законом України «Про охорону дитинства» визначено, що батьки або особи, які їх замінюють, зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Закон передбачає, що виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини.
Відповідальність щодо виховання дітей покладена на обох батьків, незалежно від того проживають вони разом чи окремо, оскільки обов'язок здійснювати належне виховання та нагляд за малолітнім є рівним для обох з них.
Тому за неналежне виконання обов'язку щодо виховання дітей, передбачена відповідальність.
Обов'язки батьків висвітлені в ст. 150 Сімейного кодексу України, згідно якої батьки зобов'язані: виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини; піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя та поважати дитину.
За невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо виховання дітей батьки можуть бути притягнені до різних видів юридичної відповідальності.
Згідно ч. 2 ст. 12 ЗУ «Про охорону дитинства» - на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.
Зазначені заявником обставини дають суду підстави вважати, що вимога заявника фактично пов'язана з виникненням, зміною або припиненням особистих майнових прав батьків дитини, які закріплені в Сімейному кодексі України. Такими до прикладу можуть бути право батьків на визначення місця проживання дитини, а такий спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом; право матері чи батька на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав у випадку, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини, тощо.
Таким чином, вимоги заявника про встановлення факту самостійного виховання і утримання батьком дитини не є вимогами, які підлягають розгляду в порядку окремого провадження в розумінні положень ст.ст. 293, 315 ЦПК України.
За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 ..
Доводи апеляційної скарги про помилковість висновків суду першої інстанції, апеляційний суд відхиляє, оскільки зазначені заявником обставини дають суду підстави вважати, що його вимога фактично пов'язана з виникненням, зміною або припиненням прав батьків щодо дитини, які закріплені в Сімейному кодексі України.
При цьому, колегія враховує, що добровільна відмова від батьківських прав щодо виховання дитини чинним законодавством не передбачена, а тому фактично ця суперечність у договорі й вказує на те, що, хоча ОСОБА_1 подав заяву про встановлення факту самостійного виховання дитини батьком, а заінтересована особа матір ОСОБА_2 начебто визнає цей факт, але, зважаючи на зміст договору, вбачається спір про право між батьками дитини.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на їх правильність не впливають.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Порушень норм матеріального чи процесуального права колегією суддів не встановлено, відтак підстав для скасування законного та мотивованого судового рішення суду першої інстанції немає.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Редіч Н.Ю. залишити без задоволення.
Ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 27 вересня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 30 листопада 2023 року.
Головуючий : Гордійчук С.О.
Судді : Ковальчук Н.М.
Шимків С.С.