ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 листопада 2023 року м. Дніпросправа № 160/3950/22
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Дурасової Ю.В. (доповідач),
суддів: Божко Л.А., Лукманової О.М.,
секретар судового засідання Бендес А.Г.
за участю позивача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - Грановського М.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.08.2022 року (головуючий суддя Конєва С.О.)
в адміністративній справі №160/3950/22 за позовом ОСОБА_1 до відповідача Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування наказу №29 о/с від 10.01.2022р., зобов'язання поновити на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
ВСТАНОВИВ:
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся 21.02.2022 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до відповідача Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, в якому просив:
- визнати протиправним і скасувати наказ відповідача від 10.01.2022р. № 29 о/с, яким позивача звільнено з посади поліцейського відділу реагування патрульної поліції Криворізького районного управління поліції;
- зобов'язати відповідача поновити позивача на посаді поліцейського відділу реагування патрульної поліції Криворізького районного управління поліції, а за відсутності такої посади - на іншій рівнозначній посаді в цьому (або іншому) державному органі;
- стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу;
- допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення позивача на посаді поліцейського відділу реагування патрульної поліції Криворізького районного управління поліції та стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходив службу у органах поліції, проте, за наказом від 10.01.2022р. № 29 о/с його звільнено у зв'язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції за п.6 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію». Позивач вважає, що наказ від 10.01.2022р. № 29 о/с прийнятий з істотними порушеннями трудового законодавства, тому підлягає скасуванню через порушення відповідачем підстав та процедури його звільнення, а саме: відповідачем не було повідомлено його про підстави та початок проведення службового розслідування, не було забезпечено можливості прийняти участь у засіданні дисциплінарної комісії та ознайомлення з матеріалами службового розслідування в порушення розділу ІУ Порядку №893; 10.01.2022р. (у день звільнення) відповідачем його не було ознайомлено з результатами службового розслідування та з наказом про звільнення, не видано трудову книжку, а також не надано довідку про середньомісячний заробіток в порушення норм трудового законодавства - ст.47 КЗпП України. Окрім того, посилаючись на презумпцію невинуватості, позивач зазначає, що факт повідомлення йому про підозру у вчиненні ним правопорушення, передбаченого ч.3 ст.368 КК України, не може виступати доказом вчинення ним дисциплінарного проступку, за який встановлена відповідальність у вигляді звільнення з посади, тому вважає, що відповідач умисно допустив порушення процедури його звільнення зі служби в поліції, достовірно знаючи про знаходження позивача під цілодобовим домашнім арештом за його місцем проживання. На думку позивача, наведені порушення відповідачем трудового законодавства є істотними та вказують на безпідставність і незаконність оспорюваного наказу та, як наслідок, необхідність зобов'язання відповідача поновити його на посаді та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу виходячи з вимог ч.2 ст.235 КЗпП України, Порядку №100.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.08.2022 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що вчинені дії позивачем як поліцейським при виконанні ним службових обов'язків є дисциплінарним проступком та є порушенням службової дисципліни, яка полягає у неналежному виконанні ним своїх службових обов'язків, що підриває авторитет поліції в очах суспільства та унеможливлює його подальшу службу в поліції. Зазначив, що застосування до позивача дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції за оспорюваним наказом є правомірним і пропорційним, оскільки під час проведення службового розслідування інформація щодо порушень позивачем службової дисципліни знайшла своє підтвердження. Вказав, що наведені позивачем процедурні порушення відповідача не знайшли свого підтвердження у ході судового розгляду даної справи, аргументи позивача з приводу допущення відповідачем процедурних порушень при його звільненні адміністративним судом не були встановлені при розгляді даної справи, а позивачем жодними доказами не підтверджені. Зауважив, що позивачем жодних доказів визнання протиправним та скасування наказу №14к від 05.01.2022р. про притягнення його до дисциплінарної відповідальності у виді звільнення зі служби в поліції, суду не надано.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове судове рішення, яким позов задовольнити.
Вказує, що позивача не було повідомлено про підстави та початок проведення службового розслідування, не надано можливість прийняти участь у засіданні дисциплінарної комісії та ознайомитись із зібраними під час даного розслідування матеріалами, які стали в подальшому підставою для прийняття висновку про доцільність накладення дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення. У день звільнення 10.01.2022 відповідач не ознайомив з результатами проведеного щодо позивача розслідування та наказом про звільнення, не видано належним чином оформлену трудову книжку, не надано довідку про середньомісячний розмір заробітної плати. Зазначає про порушення строків та процедури звільнення, що на підставі ухвали свідчого судді позивач перебував під цілодобовим домашнім арештом за місцем проживання.
Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
В судовому засіданні позивач підтримав доводи апеляційної скарги. Просить рішення суду першої інстанції скасувати та позовні вимоги задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечив, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції виходить з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що громадянин України ОСОБА_1 з 07.11.2015р. проходив службу у органах Національної поліції України, зокрема, на посаді старшого сержанта поліції поліцейського відділу реагування патрульної поліції Криворізького районного управління поліції, що підтверджується копіями наявних в матеріалах справи витягів з наказів від 29.01.2021р. №26 о/с, від 10.01.2022р. №29 о/с (а.с.68-69 т.1).
04.11.2021р. на підставі інформації, яка надійшла до ГУНП про документування у рамках кримінального провадження №420210040000000493 відкритого 11.08.2021р. за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.368 КК України щодо протиправної діяльності ряду працівників ГУНП, у тому числі і ОСОБА_1 , якому було повідомлено про підозру у вчиненні зазначеного кримінального правопорушення, ГУНП було прийнято наказ за №2270 «Про організацію проведення службового розслідування та відсторонення від виконання службових обов'язків окремих поліцейських Криворізького РУП ГУНП», зокрема, і стосовно позивача (а.с.108-109 т.1).
Під час службового розслідування встановлено, що 03.11.2021р. у кримінальному провадженні №42021040000000493 старшому сержанту поліції ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.368 КК України, а саме: в одержанні службовою особою неправомірної вигоди для себе за не вчинення такою службовою особою в інтересах того хто неправомірну вигоду будь-якої дії з використанням наданої їй влади, вчинене за попередньою змовою групою осіб, поєднане з вимаганням неправомірної вигоди (вимагання та отримання за попередньою змовою групою осіб ( ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (останній визнав свою вину у скоєнні злочину)) неправомірної вигоди у розмірі 10000 грн. та 200 доларів США за не притягнення до адміністративної відповідальності за ст.130 КУпАП при зупинці автомобілю ВАЗ 2101 н.з. НОМЕР_1 07.10.2021р. о 21.30 годині під керуванням водія ОСОБА_3 по АДРЕСА_1 - (а.с.85-86 т.1).
Також в ході службового розслідування установлено, що опитаний під час службового розслідування гр. ОСОБА_3 повідомив, що вищевказані поліцейські ( ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ) погрожували йому складанням адміністративних матеріалів за ні би то перебування його у стані алкогольного сп'яніння за ст.130 КУпАП та сприймаючи ці погрози як реальні він погодився на їх вимоги та віддав їм наявні у нього на той час грошові кошти у сумі 10000 грн. та 200 доларів США (а.с.87 т.1).
Крім того під час службового розслідування встановлено, що при зупинці 07.10.2021р. транспортного засобу ВАЗ 2101 н.з. НОМЕР_1 під керуванням водія гр. ОСОБА_3 ОСОБА_1 безпідставно не використовувався відео реєстратор під час несення служби в порушення пункту 5 розділу ІІ Інструкції від 18.12.2018р. №1026 (а.с.99 т.1).
За результатами проведеного службового розслідування 04.01.2022р. затверджено Висновок про результати службового розслідування за фактом надзвичайної події за участю працівників поліції Криворізького районного управління поліції, у тому числі і ОСОБА_1 , зі змісту пункту 4 висновку вбачається, що за порушення службової дисципліни, недотримання вимог пункту 1 частини 1 статті 18, статті 35 Закону України "«Про Національну поліцію», пунктів 1,6 частини 3 статті 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, абзацу 1 пункту 1 розділу ІІ Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом МВС України від 09.11.2016р. №1179, пункту 5 розділу ІІ Інструкції від 18.12.2018р. №1026 Присяги поліцейського, що виразилось у безпідставній зупинці 07.10.2021р. транспортного засобу «ВАЗ 2101», н.з. НОМЕР_1 , не використанні відео реєстратора під час несення служби, та скоєння інших дій проти інтересів служби, які суперечать покладеним на нього обов'язкам, підривають довіру до нього як до носія влади, запропоновано застосувати до ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення у виді звільнення зі служби в поліції (а.с.99-101 т.1).
Згідно пункту 2 наказу ГУНП №14к від 05.01.2022р. «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності окремих поліцейських ГУНП» за вищенаведені порушення до ОСОБА_1 застосовано дисциплінарне стягнення у виді звільнення зі служби в поліції (а.с.70-73 т.1).
Як наслідок, на підставі наказу №14к від 05.01.2022р., ГУНП 10.01.2022р. прийнято наказ №29 о/с за яким ОСОБА_1 звільнено з посади поліцейського відділу реагування патрульної поліції Криворізького районного управління поліції за п.6 ч.1 ст.77 (у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України) - (а.с.69 т.1).
Позивач вважає наказ №29о/с від 10.01.2022р. протиправним.
Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив.
Досліджуючи правильність прийняття судом першої інстанції рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне дослідити ряд норм законодавства, що регулюють дані правовідносини та обставини справи.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що до даних правовідносин слід застосовувати норми Конституції України, Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 року №580-VIII, норми Дисциплінарного статуту Національної поліції України, що затверджений Законом України від 15.03.2018 року №2337-VIII.
Так, стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, суб'єкти владних повноважень (до яких відноситься відповідач) мають діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином межі дій відповідача чітко визначені Конституцією та законами України.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначаються Законом України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 року №580-VIII, Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджений Законом України від 15.03.2018 року №2337-VIII, Правилами етичної поведінки поліцейських, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України від 09.11.2016 року №1179 та іншими нормативно-правовими актами.
В силу вимог ч.2 ст.19 Закону України «Про Національну поліцію» №580-УІІІ визначено, що підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом.
При цьому, частиною 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» №580-VIII встановлено підстави звільнення поліцейських зі служби в поліції.
Зокрема, п. 6 ч. 1 вказаної статті визначає як підставу звільнення - реалізацію дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України.
Аналіз змісту витягу з наказу відповідача від 10.01.2022 № 29 о/с встановлює, що позивача звільнено із займаної посади поліцейського відділу реагування патрульної поліції Криворізького районного управління поліції за п.6 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» №580-VIII у зв'язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України (а.с.15,69 т.1).
Так, Законом України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України» від 15.03.2018 №2337-VIII затверджено Дисциплінарний статут Національної поліції (далі - Дисциплінарний статут), у преамбулі якого вказано, що цей статут визначає сутність службової дисципліни в Національній поліції України, повноваження поліцейських та їхніх керівників з її додержання, види заохочень і дисциплінарних стягнень, а також порядок їх застосування та оскарження.
Відповідно до частин 1 та 2 ст. 1 Дисциплінарного статуту передбачено, що службова дисципліна - це дотримання поліцейським Конституції і законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів Національної поліції України, нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, Присяги поліцейського, наказів керівників.
Cлужбова дисципліна ґрунтується на створенні необхідних організаційних та соціально-економічних умов для чесного, неупередженого і гідного виконання обов'язків поліцейського, повазі до честі і гідності поліцейського, вихованні сумлінного ставлення до виконання обов'язків поліцейського шляхом зваженого застосування методів переконання, заохочення та примусу.
Службова дисципліна, крім основних обов'язків поліцейського, визначених ст. 18 Закону України «Про Національну поліцію» №580-VIII, зобов'язує поліцейського:
1) бути вірним Присязі поліцейського, мужньо і вправно служити народу України;
2) знати закони, інші нормативно-правові акти, що визначають повноваження поліції, а також свої посадові (функціональні) обов'язки;
3) поважати права, честь і гідність людини, надавати допомогу та запобігати вчиненню правопорушень;
4) безумовно виконувати накази керівників, віддані (видані) в межах наданих їм повноважень та відповідно до закону;
5) вживати заходів до негайного усунення причин та умов, що ускладнюють виконання обов'язків поліцейського, та негайно інформувати про це безпосереднього керівника;
6) утримуватися від дій, що перешкоджають іншим поліцейським виконувати їхні обов'язки, а також які підривають авторитет Національної поліції України;
7) утримуватися від висловлювань та дій, що порушують права людини або принижують честь і гідність людини;
8) знати і виконувати заходи безпеки під час несення служби, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку;
9) підтримувати рівень своєї підготовки (кваліфікації), необхідний для виконання службових повноважень;
10) берегти службове майно, забезпечувати належний стан зброї та спеціальних засобів;
11) поважати честь і гідність інших поліцейських і працівників поліції, надавати їм допомогу та стримувати їх від вчинення правопорушень;
12) дотримуватися правил носіння однострою та знаків розрізнення;
13) сприяти керівникові в організації дотримання службової дисципліни, інформувати його про виявлені порушення, у тому числі вчинені іншими працівниками поліції;
14) під час несення служби поліцейському заборонено перебувати у стані алкогольного, наркотичного та/або іншого сп'яніння.
Згідно ст. 11 Дисциплінарного статуту встановлено, що за порушення службової дисципліни поліцейські незалежно від займаної посади та спеціального звання несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.
Водночас, дисциплінарним проступком визнається протиправна винна дія чи бездіяльність поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов'язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції (ст.12 Дисциплінарного статуту).
В свою чергу, підпунктом 1 пункту 1 розділу ІІ Правил етичної поведінки поліцейських закріплено, що під час виконання службових обов'язків поліцейський повинен неухильно дотримуватися положень Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського.
При цьому, у відповідності до вимог пункту 5 розділу ІІ Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото і кінозйомки відеозапису, засобів фото і кінозйомки, відеозапису, затверджених наказом МВС України від 18.12.2018р. №1026 (далі - Інструкції №1026) передбачено, що включення портативного відео реєстратора відбувається з моменту початку виконання службових обов'язків та/або спеціальної поліцейської операції, а відео зйомка ведеться безперервно до її завершення, крім випадків, пов'язаних з виникненням у поліцейського особистого приватного становища (відвідування вбиральні, перерви для приймання їжі тощо). У процесі включення портативного відео реєстратора поліцейський переконується в точності встановлених на пристрої дати та часу.
На думку колегії суддів апеляційної інстанції аналіз вищенаведених норм дає підстави для висновку, що поліцейський при виконанні ним службових обов'язків не повинен допускати вчинення дій, що підривають авторитет поліції та при виконання покладених на нього обов'язків зобов'язаний забезпечити використання відео реєстратора з початку виконання своїх службових обов'язків до їх завершення.
Водночас, зі змісту пункту 4 Висновку службового розслідування стосовно позивача вбачається, що в його діях встановлені порушення службової дисципліни, недотримання вимог пункту 1 частини 1 статті 18, статті 35 Закону України "«Про Національну поліцію», пунктів 1,6 частини 3 статті 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, абзацу 1 пункту 1 розділу ІІ Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом МВС України від 09.11.2016р. №1179, пункту 5 розділу ІІ Інструкції від 18.12.2018р. №1026 Присяги поліцейського, що виразилось у безпідставній зупинці 07.10.2021р. транспортного засобу «ВАЗ 2101», н.з. НОМЕР_1 , не використанні відео реєстратора під час несення служби, та скоєння інших дій проти інтересів служби, які суперечать покладеним на нього обов'язкам, підривають довіру до нього як до носія влади (а.с.99 том 1).
При цьому, Висновком службового розслідування підведено підсумок того, що вищеописані події, які сталися 07.10.2021р. за участі поліцейських, у тому числі і дії позивача при виконанні ним службових обов'язків, які полягали у вимаганні та отриманні неправомірної вигоди групою осіб від водія гр. ОСОБА_3 вчинені у тому числі і позивачем проти інтересів служби, суперечать покладеним на позивача обов'язкам поліцейського та підривають довіру до нього як носія влади (а.с.99 т.1).
Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, що позивачем не спростовані ні під час проведення службового розслідування, ні у ході судового розгляду даної справи, пояснення водія гр. ОСОБА_3 щодо вищеописаних подій, які сталися 07.10.2021р. та дії самого позивача як поліцейського.
Також позивачем не надано доказів, які б підтверджували використання ним відео реєстратора під час несення служби та подій, які мали місце 07.10.2021р. о 21.30 годині у відповідності до вимог пункту 5 розділу ІІ Інструкції №1026.
З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що вчинені позивачем дії як поліцейським при виконанні ним службових обов'язків є дисциплінарним проступком та є порушенням службової дисципліни, яка полягає у неналежному виконанні ним своїх службових обов'язків, що підриває авторитет поліції в очах суспільства та унеможливлює його подальшу службу в поліції.
При цьому, судом першої інстанції обґрунтовано враховано, що працівник поліції має чітко усвідомлювати, що займана посада є виявом довіри народу, та повинен стверджувати і відстоювати честь і гідність звання поліцейського, несучи особисту відповідальність перед державою і суспільством. Має вживати заходів на підвищення авторитету та позитивного іміджу органів поліції. В особистій поведінці у службових та позаслужбових стосунках з людьми не допускати проявів жорстокого або принизливого ставлення до людей, бути зразком чесності, тактовності та внутрішньої дисциплінованості, оскільки проходження служби в поліції несумісне з неправомірною поведінкою, ігноруванням вимог Конституції, законів України та Дисциплінарного статуту.
Тобто, поліцейський повинен уникати вчинення дій, що підривають довіру та авторитет органів поліції і їх працівників в очах громадськості та є несумісними із подальшим проходженням служби.
Порушення позивачем моральних та етичних приписів може сприйматися, як спроба підриву довіри до Національної поліції, і відповідальність за це несе держава, а це безумовно негативно впливає на рівень авторитету та довіри до органів Національної поліції з боку суспільства.
Отже, виходячи з правового регулювання спірних відносин, позивач, у силу своїх службових обов'язків, був зобов'язаний не допускати зв'язків та вчинення дій, що ганьблять звання працівника поліції або підривають авторитет поліції, інших відносин, які носять корисливий або протиправний характер.
При цьому, поняття «службова дисципліна» включає у себе не лише обов'язок особи належним чином виконувати свої службові обов'язки, а і обов'язок дотримуватися положень чинного законодавства України та Присяги поліцейського.
На думку колегії суддів апеляційної інстанції спростовуються доводи позивача про недотримання відповідачем під час проведення службового розслідування щодо нього презумпції невинуватості (фактично відсутності обвинувального вироку щодо нього, який набрав законної сили), оскільки відсутність обвинувального вироку щодо позивача не свідчить про відсутність ознак дисциплінарного проступку (невиконання чи неналежне виконання позивачем службової дисципліни) в його діях.
При цьому, в силу пункту 10 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» №580-УІІІ, вчинення кримінального правопорушення у разі набрання законної сили відповідним рішенням суду є самостійною підставою для звільнення зі служби в поліції.
Притягнення особи до кримінальної відповідальності або до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов'язаного з корупцією, на підставі судового рішення, що набрало законної сили, є підставами для звільнення зі служби в поліції. Проте це інші підстави і їх не слід ототожнювати із підставами для притягнення особи до дисциплінарної відповідальності.
Види дисциплінарних стягнень, які можуть застосовуватися до працівників поліції, установлені у статті 13 Дисциплінарного статуту.
Підставою для застосування цих стягнень є вчинення дисциплінарного проступку, яким визнається протиправна винна дія чи бездіяльність поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов'язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції.
Ці обставини, як і причини та умови, що їх зумовили, а також ступінь вини поліцейського, з'ясовуються під час службового розслідування, за наслідками якого керівник приймає рішення про застосування дисциплінарного стягнення.
Таким чином, законодавець чітко розмежовує випадки притягнення поліцейського до дисциплінарної та кримінальної відповідальності у якості двох самостійних підстав для звільнення зі служби.
Так, у першому випадку рішення про звільнення поліцейського зі служби в Національній поліції ухвалюється на підставі висновку службового розслідування, а у другому - на підставі обвинувального вироку суду, що набрав законної сили.
Отже, наявність судового рішення про визнання особи винною у вчиненні кримінального правопорушення не є визначальною для притягнення такої особи до дисциплінарної відповідальності, адже питання про дисциплінарну відповідальність вирішується за результатами проведення службового розслідування.
Водночас, при визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації, тощо.
Звільнення осіб рядового і начальницького складу з органів поліції як вид стягнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу.
Висновком службового розслідування встановлені обставини скоєння позивачем дій, які дисциплінарною комісією визнано дисциплінарним проступком, який полягає у порушенні вчиненими діями позивачем службової дисципліни з приводу не використання відео реєстратора під час несення служби та скоєння дій, які призвели до вручення позивачеві підозри у вчиненні кримінального правопорушення, також і службовим розслідуванням при встановленні тяжкості даного дисциплінарного проступку було враховано, що до вищезгаданих подій, що сталися, позивач притягувався до дисциплінарної відповідальної тричі, у наданих письмових поясненнях від 24.12.2021р. вину свою у вчиненні дисциплінарного проступку (порушенні службової дисципліни) не визнав та зазначив, що ніяких корупційних дій не скоював (а.с.149 т.1), тому відповідачем зроблено висновок про необхідність застосування до позивача саме такого виду дисциплінарного стягнення як звільнення зі служби в поліції, як крайнього заходу дисциплінарного стягнення враховуючи його тяжкість.
Отже, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що застосування до позивача дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції за оспорюваним наказом є правомірним і пропорційним, оскільки під час проведення службового розслідування інформація щодо порушень позивачем службової дисципліни знайшла своє підтвердження.
При цьому, ні зміст матеріалів службового розслідування, ні зміст наказу про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності №14к від 05.01.2022р. (який позивачем не оспорений) не містять висновків про встановлення наявності чи відсутності вини позивача у вчиненні кримінального правопорушення, а дисциплінарною комісією надана оцінка лише діям позивача у межах дотримання ним службової дисципліни та Правил етичної поведінки поліцейського (а.с.70-101 т.1).
Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини не є порушенням статті 6 Конвенції притягнення до дисциплінарної відповідальності на основі відомостей про факти, що встановлені у кримінальному провадженні, якщо такі відомості аналізувалися під кутом зору правил службової етики, навіть якщо особа була у кримінальному провадженні виправданою (див. mutatis mutandis рішення Європейської комісії з прав людини від 6 жовтня 1982 року у справі «X. v. Austria» про неприйнятність заяви № 9295/81) чи таке провадження було закрите (див. mutatis mutandis рішення Європейської комісії з прав людини від 7 жовтня 1987 року у справі «C. v. the United Kingdom» про неприйнятність заяви № 11882/85). Більше того, гарантована пунктом 2 статті 6 Конвенції презумпція невинуватості застосовується до процедури, яка за своєю суттю є кримінальною, і в межах якої суд робить висновок про вину особи саме у кримінально-правовому сенсі (рішення Європейського суду з прав людини від 11 лютого 2003 року у справі «Ringvold v. Norway», заява № 34964/97). Відтак, зазначена гарантія не може бути поширена на дисциплінарні й інші провадження, які згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції охоплюються поняттям спору щодо прав та обов'язків цивільного характеру.
Аналогічна правова позиція узгоджується із правовою позицією Верховного Суду у його постанові від 14.04.2021р. у справі №320/3085/20, яка є обов'язковою для застосування адміністративними судами у подібних правовідносинах виходячи з вимог ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Щодо доводів позивача з приводу порушення відповідачем підстав та процедури його звільнення, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.
Позивач, як на підставу для визнання протиправним та скасування оспорюваного наказу про звільнення його з посади у зв'язку є реалізацією дисциплінарного стягнення, посилається не те, що відповідачем порушено підстави та процедуру його звільнення, а саме: його не було повідомлено про підстави та початок проведення службового розслідування, не надано можливості прийняти участь у засіданні дисциплінарної комісії та ознайомлення із зібраними в ході даного розслідування матеріалами, не було ознайомлено із результатами проведеного щодо нього службового розслідування та наказом про звільнення, не видано належним чином оформлену трудову книжку, а також не надано довідку про середньомісячний розмір заробітної плати, що, вважає, встановлено ч.1 розділу ІУ Порядку проведення службових розслідувань у Національній поліції України, затвердженого наказом МВС України від 07.11.2018р. №893 (Порядок №893).
Зокрема, частиною 1 розділу ІУ Порядку №893 передбачено, що уповноважений керівник або особа, яка виконує його обов'язки, під час службового розслідування:
1) контролює роботу дисциплінарної комісії, надає голові та членам дисциплінарної комісії доручення стосовно проведення службового розслідування;
2) розглядає клопотання про відвід голови та членів дисциплінарної комісії, скарги на їх дії або бездіяльність, за наявності підстав змінює склад дисциплінарної комісії;
3) у разі відсутності повноважень на залучення до проведення службового розслідування представників інших органів (підрозділів, закладів, установ) поліції звертається до старших прямих керівників з клопотанням про включення до складу дисциплінарної комісії працівників цих органів (підрозділів, закладів, установ) поліції;
4) приймає рішення про розгляд справи дисциплінарною комісією на відкритому засіданні;
5) підписує запити до інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності з метою збирання матеріалів, необхідних для проведення службового розслідування;
6) розглядає висновок за результатами службового розслідування (далі - висновок службового розслідування) та матеріали службового розслідування;
7) у разі незгоди із висновком службового розслідування в межах установленого строку надає доручення голові та членам комісії щодо додаткової перевірки обставин, які раніше не були відомі або не були враховані під час проведення службового розслідування, а також щодо доопрацювання висновку службового розслідування;
8) у разі потреби за вмотивованим письмовим рапортом (доповідною запискою) голови дисциплінарної комісії продовжує наказом строк проведення службового розслідування, але не більш як на один місяць;
9) затверджує висновок службового розслідування та з урахуванням зібраних за результатами його проведення матеріалів приймає рішення, що може відрізнятися від запропонованого дисциплінарною комісією;
10) при встановленні під час службового розслідування діяння, що містить ознаки кримінального або адміністративного правопорушення, уживає заходів у порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України або Кодексом України про адміністративні правопорушення.
Натомість, аналіз наведених норм (на які позивач посилається, як на процедурні порушення відповідачем), не передбачають обов'язку відповідача повідомлення позивача про підстави та початок проведення службового розслідування, ознайомлення із матеріалами та результатами службового розслідування, забезпечення участі позивача у засіданні дисциплінарної комісії, а відповідно, посилання позивача на порушення наведеної норми як процедурного порушення є безпідставними та необґрунтованими, і спростовуються змістом вищенаведених норм, які не містять переліку наведених вище обов'язків відповідача під час проведення службового розслідування.
В той же час, згідно до вимог частини 2 розділу ІІ Порядку №893 передбачено, що службове розслідування призначається, зокрема, за наявності даних про повідомлення поліцейському про підозру у вчиненні ним кримінального правопорушення, якщо службове розслідування не було проведено на підставі абзацу 2 цього пункту або якщо за його результатами не було встановлено дисциплінарного проступку.
Слід зазначити, що у відповідності до приписів ч.1 розділу ІІ Правил етичної поведінки поліцейських визначено, що під час виконання службових обов'язків поліцейський повинен, зокрема, неухильно дотримуватись антикорупційного законодавства України, обмежень, пов'язаних зі службою в Національній поліції України, визначених Законами України «Про Національну поліцію», «Про запобігання корупції» та іншими актами законодавства України;
Аналіз зазначених обставин та норм права дає підстави для висновку, що позивач, перебуваючи на посаді поліцейського, не міг не знати вищенаведених приписів та, відповідно, був обізнаний про те, що вручення підозри йому у вчиненні кримінального провадження, що відбулося у даному випадку 03.11.2021р., є безумовною підставою для початку проведення щодо нього службового розслідування, тому доводи позивача про те, що відповідачем його не було повідомлено про підстави та початок проведення службового розслідування є неспроможними та такими, що суперечать вищенаведеним приписам ч.2 розділу ІІ Порядку №893 та ч.1 розділу ІІ Правил етичної поведінки поліцейських, які не міг не знати позивач.
Суд першої інстанції обґрунтовано піддав критичній оцінці аргументи позивача з приводу того, що відповідачем не було забезпечено можливості прийняття його участі у засіданні дисциплінарної комісії, а також ознайомлення його з матеріалами службового розслідування та з їх результатами, оскільки вказані обставини віднесені до прав позивача, які не були реалізовані позивачем у спосіб подання відповідних заяв чи клопотань до дисциплінарної комісії виходячи з приписів ч.2 розділу ІУ Порядку №892 та ч.2 ст.18 Дисциплінарного статуту (зокрема матеріали справи не містять доказів, що позивачем таке право було реалізовано; не містять доказів звернення позивача з відповідними заявами чи клопотаннями до відповідача).
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що не знайшли свого підтвердження у ході судового розгляду процедурні порушення, про які зазначав позивач.
Що стосується доводів позивача з приводу не ознайомлення позивача із наказом про звільнення, не видачі позивачеві належним чином оформленої трудової книжки, то вказані твердження спростовуються самим позивачем у позові, де позивач зазначив, що отримав наказ через відділення Укрпошти 28.01.2022р. разом з листом про необхідність з'явитися до органу поліції за отриманням трудової книжки (а.с.3 т.1).
При цьому, не надання відповідачем позивачеві довідки про середньомісячний розмір заробітної плати при його звільненні не може бути віднесено до процедурних порушень при звільненні позивача, оскільки жодними вищенаведеними нормативно-правовими актами не передбачено обов'язку відповідача у процедурі звільнення зі служби в поліції видавати вищенаведену довідку.
Також, слід зазначити, що відповідна довідка про середньомісячний розмір заробітної плати може бути видана відповідачем лише за зверненням позивача та жодним чином не стосується процедурних порушень при звільнення зі служби в поліції.
За викладених обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що аргументи позивача з приводу допущення відповідачем процедурних порушень при його звільненні адміністративним, спростовуються.
Слід зазначити, що позивачем у даному спорі оспорюється наказ про його звільнення з посади у зв'язку з реалізацією дисциплінарного стягнення, що підтверджується змістом позову (а.с.9 т.1).
Разом з тим, наказ відповідача №14к від 05.01.2022р. про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у виді звільнення його зі служби в поліції (а.с.70-73 т.1), який був підставою для прийняття оспорюваного наказу про його звільнення, позивачем не оскаржується.
З метою з'ясування усіх обставин справи, ухвалою суду першої інстанції від 05.08.2022р. у позивача були витребувані докази оскарження наказу №14к від 05.01.2022р. у встановленому законодавство порядку та докази його скасування згідно до вимог ст.ст.6,72,73,80 Кодексу адміністративного судочинства України, яка отримана позивачем засобами електронного зв'язку 05.08.2022р. (а.с.211-213 т.2).
Однак, станом на 22.08.2022р. позивачем не надано доказів визнання протиправним та скасування наказу №14к від 05.01.2022р. про притягнення його до дисциплінарної відповідальності у виді звільнення зі служби в поліції.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
На думку колегії суддів апеляційної інстанції матеріали справи дають підстави для висновку, шо позивачем не доведені обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
При цьому, відповідачем доведено обставини, на яких ґрунтуються заперечення проти позовних вимог, доведено правомірність дій/рішень відповідача як суб'єкта владних повноважень.
Так, позивачем не надано доказів та не наведено підстав, які б свідчили про відсутність у діях позивача порушення вимог службової дисципліни та Правил етичної поведінки поліцейського з урахуванням вчинення позивачем дій, що виразилися у невикористанні позивачем відео реєстратора під час несення служби при зупинці 07.10.2021р. транспортного засобу «ВАЗ 2101» н.з. НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_3 , а також з урахуванням і вчинення дій, з вимагання та отримання неправомірної вигоди від вказаної особи за попередньою змовою групою осіб ( ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (останній визнав свою вину у скоєнні злочину) за не притягнення даної особи до адміністративної відповідальності за ст.130 КУпАП, що було задокументовано відповідними правоохоронними органами, (позивачем не спростовано), а відповідно, зазначені дії позивача підпадають під визначення дисциплінарного проступку, вчинення якого є несумісним з перебуванням його на посаді поліцейського, оскільки підриває довіру до поліцейського як до носія влади, а отже, і підриває авторитет поліції з боку суспільства.
Водночас, відсутність обвинувального вироку стосовно позивача у рамках відкритого щодо нього вищезгаданого кримінального провадження не є підставою для звільнення позивача від дисциплінарної відповідальності за порушення (невиконання або неналежне виконання) службової дисципліни та ніяким чином не може ототожнюватися з відсутністю фактів порушення службової дисципліни, тобто дисциплінарною відповідальністю, до якої було притягнуто ОСОБА_1 з урахуванням того, що наказ №14к від 05.01.2022р. про притягнення його до дисциплінарної відповідальності позивачем не оскаржений у встановленому законодавством порядку та на момент прийняття цього рішення є чинним.
Не можуть бути покладені в основу даного судового рішення і доводи позивача про те, що позивачеві не було надано можливості надати письмові пояснення у рамках проведення службового розслідування, оскільки зазначені твердження спростовуються самим позивачем подіями, описаними ним у позові, про те, що 24.12.2021р. йому було запропоновано надати письмові пояснення щодо подій, які стали підставою для повідомлення йому про підозру за ч.3 ст.368 КК України та згідно зі змісту його пояснення від 24.12.2021р. видно, що ним були надані такі пояснення, у яких позивач власноруч написав, що без присутності адвоката він відмовляється надавати будь-які пояснення, зазначив, що ніяких корупційних дій не скоював, поставив свій підпис, прізвище та ініціали, а отже, із аналізу наведеного доказу можна дійти висновку, що позивач скористався своїм правом на подання таких письмових пояснень (а.с.149 т.1),
В той же час, відповідачем надано у повній мірі належні та допустимі докази, які свідчать про обґрунтованість прийняття оспорюваного наказу про звільнення позивача з займаної посади зі служби у поліції.
На думку колегії суддів апеляційної інстанції, приймаючи до уваги викладене та перевіривши дії відповідача з приводу правомірності та законності прийняття наказу про звільнення позивача з займаної посади у органах поліції, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що наказ від 10.01.2022р. № 29 о/с прийнято відповідачем у межах повноважень, у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, обґрунтовано, з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Виходячи з того, що вказаний наказ про звільнення позивача з посади є законним та правомірним, то позовні вимоги про поновлення позивача на посаді та стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, які є похідними вимогами, не підлягають задоволенню.
З огляду на викладене вище, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.
Вищезазначене є мотивом для відхилення судом апеляційної інстанції аргументів, викладених в апеляційній скарзі, оскільки аргументи позивача спростовуються доводами, викладеними позивачем та нормами законодавства України, що регулює дані правовідносини.
Доводи апеляційної скарги щодо суті спору не спростовують правове обґрунтування, покладене в основу рішення суду першої інстанції, тому не можуть бути підставою для його скасування.
Виходячи з результатів апеляційного перегляду не підлягають розподілу витрати у справі.
Керуючись 241-245, 250, 311, 316, 321, 322, 327, 328, 329 КАС України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.08.2022 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття 23.11.2023 та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, зазначених в підпунктах: «а», «б», «в», «г» пункту 2 ч. 5 статті 328 КАС України.
В силу п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України постанова може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів згідно ст. 329 КАС України з дня її прийняття шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Вступну та резолютивну частину постанови проголошено 23.11.2023.
В повному обсязі постанова виготовлена 29.11.2023.
Головуючий - суддя Ю. В. Дурасова
суддя Л.А. Божко
суддя О.М. Лукманова