Справа № 420/26652/23
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 листопада 2023 року Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Левчук О.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Служби судової охорони у Одеській області про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити певні дії, -
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся з даним позовом до суду та просить суд визнати протиправною бездіяльність щодо не нарахування і невиплати ОСОБА_1 додаткової щомісячної винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 р. за період з 24.02.2022 р. по 18.07.2022 р. у розмірі 30000 грн., щомісячної починаючи з 19.07.2022 р. по 20.01.2023 р. - у розмірі 30000 грн. пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць; зобов'язати Територіальне управління Служби судової охорони у Одеській області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 додаткову щомісячну винагороду, встановлену постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 р. за період з 24.02.2022 р. по 18.07.2022 р. у розмірі 30000 грн., щомісячної починаючи з 19.07.2022 р. по 20.01.2023 р. - у розмірі 30000 грн. пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що працює в територіальному управлінні Служби судової охорони у Одеській області. Постановою № 168 передбачено право позивача на отримання додаткової винагороди під час дії воєнного стану. Позивач звертався до Територіального управління Служби судової охорони у Одеській області щодо нарахування та виплати додаткової винагороди, проте йому було надано відповідь про відсутність необхідних бюджетних нарахувань.
Від представника Територіального управління Служби судової охорони у Одеській області відзив на позовну заяву до суду не надано.
Відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Ухвалою суду від 04 жовтня 2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Вивчивши матеріали справи, дослідивши та проаналізувавши надані докази, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 проходить службу в Територіальному управлінні Служби судової охорони у Одеській області з 14.04.2020 року (а.с. 9, 12, 15, 47-49).
ОСОБА_1 звернувся до Територіального управління Служби судової охорони у Одеській області із заявою щодо виплати додаткової винагороди, відповідно до постанови № 168, на яку надано відповідь та повідомлено про те, що виплата буде здійснена після отримання відповідних бюджетних асигнувань (а.с. 10-11).
24 листопада 2022 року Територіальним управлінням Служби судової охорони у Одеській області видано наказ № 255 затвердження список співробітників управління для виплати додаткової винагороди за лютий 2022 року, до якого включено ОСОБА_1 (а.с. 45-46).
24 листопада 2022 року Територіальним управлінням Служби судової охорони у Одеській області видано наказ № 256 затвердження список співробітників управління для виплати додаткової винагороди за березень 2022 року, до якого включено ОСОБА_1 (а.с. 43-44).
24 листопада 2022 року Територіальним управлінням Служби судової охорони у Одеській області видано наказ № 257 затвердження список співробітників управління для виплати додаткової винагороди за квітень 2022 року, до якого включено ОСОБА_1 (а.с. 41-42).
24 листопада 2022 року Територіальним управлінням Служби судової охорони у Одеській області видано наказ № 258 затвердження список співробітників управління для виплати додаткової винагороди за травень 2022 року, до якого включено ОСОБА_1 (а.с. 39-40).
24 листопада 2022 року Територіальним управлінням Служби судової охорони у Одеській області видано наказ № 259 затвердження список співробітників управління для виплати додаткової винагороди за червень 2022 року, до якого включено ОСОБА_1 (а.с. 37-28).
24 листопада 2022 року Територіальним управлінням Служби судової охорони у Одеській області видано наказ № 260 затвердження список співробітників управління для виплати додаткової винагороди за липень 2022 року, до якого включено ОСОБА_1 (а.с. 35-36).
24 листопада 2022 року Територіальним управлінням Служби судової охорони у Одеській області видано наказ № 262 затвердження список співробітників управління для виплати додаткової винагороди за серпень 2022 року, до якого включено ОСОБА_1 (а.с. 33-34).
24 листопада 2022 року Територіальним управлінням Служби судової охорони у Одеській області видано наказ № 261 затвердження список співробітників управління для виплати додаткової винагороди за вересень 2022 року, до якого включено ОСОБА_1 (а.с. 31-32).
24 листопада 2022 року Територіальним управлінням Служби судової охорони у Одеській області видано наказ № 263 затвердження список співробітників управління для виплати додаткової винагороди за жовтень 2022 року, до якого включено ОСОБА_1 (а.с. 29-30).
23 грудня 2022 року Територіальним управлінням Служби судової охорони у Одеській області видано наказ № 300 затвердження список співробітників управління для виплати додаткової винагороди за листопад 2022 року, до якого включено ОСОБА_1 (а.с. 27-28).
25 січня 2023 року Територіальним управлінням Служби судової охорони у Одеській області видано наказ № 17 затвердження список співробітників управління для виплати додаткової винагороди за грудень 2022 року, до якого включено ОСОБА_1 (а.с. 25-26).
24 лютого 2023 року Територіальним управлінням Служби судової охорони у Одеській області видано наказ № 45 затвердження список співробітників управління для виплати додаткової винагороди за січень 2023 року, до якого включено ОСОБА_1 (а.с. 23-24).
Згідно довідок Територіального управління Служби судової охорони у Одеській області в період з лютого 2022 року по січень 2023 року ОСОБА_1 не нараховувалась та не виплачувалась додаткова винагорода, передбачена постановою КМУ № 168 (а.с. 13-14).
Відповідно до ст. 160 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» підтримання громадського порядку в суді, припинення проявів неповаги до суду, а також охорону приміщень суду, органів та установ системи правосуддя, виконання функцій щодо державного забезпечення особистої безпеки суддів та членів їхніх сімей, працівників суду, забезпечення у суді безпеки учасників судового процесу здійснює Служба судової охорони.
Згідно ст. 161 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» служба судової охорони є державним органом у системі правосуддя для забезпечення охорони та підтримання громадського порядку в судах. Служба судової охорони підзвітна Вищій раді правосуддя та підконтрольна Державній судовій адміністрації України.
Відповідно до ст. 165 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України на рівні не нижчому, ніж установлений для поліцейських, і повинно стимулювати до комплектування Служби судової охорони кваліфікованими співробітниками. Співробітникам Служби судової охорони гарантується інший соціальний захист в обсягах та порядку, передбачених Законом України "Про Національну поліцію" для поліцейських, за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на фінансування Служби судової охорони.
Постановою Кабінету Міністрів України від 03.04.2019 №289 “Про грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони” затверджені схеми посадових окладів, тарифних розрядів і коефіцієнтів за основними посадами і спеціальними званнями співробітників Служби судової охорони та встановлено, що порядок виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони затверджується Державною судовою адміністрацією.
Механізм виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони визначений Порядком виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони, затвердженим наказом Державної судової адміністрації України від 26.08.2020 №384.
Згідно п. 4-7 Порядку №384 грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони включає: 1) щомісячні основні види грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за спеціальним званням, надбавка за стаж служби); 2) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, премія); 3) одноразові додаткові види грошового забезпечення (винагороди; допомоги).
Відповідно до п. 8, 10 Порядку №384 грошове забезпечення виплачується співробітникам, які призначені на штатні посади в центральний орган управління Служби та територіальних управліннях Служби. Грошове забезпечення співробітникам виплачується за місцем проходження служби виключно в межах фондів оплати праці співробітників, затверджених у кошторисах Служби або територіального управління Служби на грошове забезпечення.
Періоди, за які грошове забезпечення не виплачується, визначені в пункті 11 Порядку №384, до яких, зокрема, віднесено час надання співробітникам відпусток відповідно до чинного законодавства України, за якими не передбачено збереження заробітної плати.
Згідно п. 17 Порядку № 384 виплата грошового забезпечення співробітника за поточний місяць здійснюється щомісяця не пізніше останнього робочого дня місяця.
На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 № 64 “Про введення воєнного стану в Україні” та № 69 “Про загальну мобілізацію” Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 28.02.2022 №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану”, в пункті 1 якої установив, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Пунктом 3 вказаної постанови Міністерству фінансів України доручено опрацювати питання щодо збільшення видатків відповідним розпорядникам бюджетних коштів для забезпечення реалізації цієї постанови.
У пункті 5 цієї постанови зазначено, що вона набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 №793 внесені, зокрема, такі зміни до постанови №168:
- в абзаці першому пункту 1 постанови слова і цифри "додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно" замінено словами і цифрами "додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць";
- пункт 1 постанови доповнено новим абзацом такого змісту: “Нарахування та сплата податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів здійснюється у порядку, визначеному законодавством як для грошового забезпечення”;
- доповнено постанову пунктом 21, яким установлено, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.
Наказом ДСА України від 31.10.2022 № 396 затверджено Порядок і умови виплати співробітникам Служби судової охорони додаткової винагороди на період дії воєнного стану.
Згідно п. 3 Порядку №396 додаткова винагорода виплачується співробітникам в період дії воєнного стану, за час проходження ними служби, зокрема тим, які виконують службові обов'язки за штатними посадами або на яких у встановленому порядку покладено тимчасове виконання обов'язків за іншими посадами згідно з умовами, передбаченими цим Порядком.
Пунктом 7 Порядку №396 визначено, що додаткова винагорода виплачується в таких розмірах: 30 000 гривень - співробітникам, які проходять службу в районах ведення бойових дій, пропорційно в розрахунку на місяць; 10 000 гривень - іншим співробітникам пропорційно в розрахунку на місяць; 100 000 гривень - співробітникам, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
За приписами пункту 4 Порядку №396 виплата додаткової винагороди здійснюється центральним органом управління та територіальними управліннями Служби судової охорони за місцем проходження служби співробітника, де він призначений на штатну посаду. Підставою для виплати додаткової винагороди співробітникам є наказ Служби або територіального управління Служби.
В пункті 2 постанови Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 №793 та пункті 4 наказу ДСА України від 31.10.2022 №396 передбачено, що ці нормативно-правові акти набирають чинності з дня їх опублікування та застосовуються з 24 лютого 2022 року.
Отже, з 24 лютого 2022 року Кабінет Міністрів України встановив співробітникам Служби судової охорони на період дії воєнного стану в Україні додаткову винагороду, яка підлягає їм виплаті в порядку та на умовах, визначених ДСА України.
Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що з лютого 2022 року ОСОБА_1 не нараховувалась та не виплачувалась додаткова винагорода, передбачена постановою КМУ № 168 (а.с. 13-14).
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Пунктом 3 статті 116 Конституції України передбачено, що до повноважень КМУ належить забезпечення проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування.
Рішеннями Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 та від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 підтверджена конституційність повноважень КМУ щодо реалізації політики у сфері соціального захисту, в тому числі регулювання порядку та розмірів соціальних виплат і допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави.
Велика Палата Верховного Суду від 21 вересня 2023 року по справі № 260/3564/22 зазначила, що право на виплату додаткової винагороди співробітникам Служби судової охорони, передбачене постановою КМУ № 168, підпадає під сферу дії статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах доти, доки виплати передбачено законодавством.
За змістом правової позиції ЄСПЛ у справі «Кечко проти України» (рішення від 08 листопада 2005 року) у межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
В постанові від 21 вересня 2023 року по справі № 260/3564/22 Велика Палата Верховного Суду визнала необґрунтованими посилання Територіального управління на те, що в затвердженому ДСА України кошторисі Служби судової охорони на 2022 рік та відповідному кошторисі Територіального управління видатки на виплату додаткової винагороди, визначеної постановою КМУ № 168, не передбачались та не затверджувались, у зв'язку із чим існуючий за фондом оплати праці фінансовий ресурс не дозволяє здійснити таку виплату, оскільки гарантовані законом виплати, пільги тощо неможливо поставити в залежність від видатків бюджету. Відмова Територіального управління у виплаті ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ № 168, порушує гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції право мирно володіти своїм майном. Доки відповідне положення постанови КМУ № 168 є чинним, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в такій виплаті. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (рішення ЄСПЛ від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України»).
Зазначена позиція також узгоджується з висновками Конституційного Суду України, викладеними у рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004, від 01 грудня 2004 року № 20-рп/2004, від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007.
Верховний Суд України у своїх рішеннях також неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат (постанови Верховного Суду України від 22 червня 2010 року у справі № 21-399во10, від 07 грудня 2012 року у справі № 21-977во10, від 03 грудня 2010 року у справі № 21-44а10).
Так, постановою КМУ № 793 внесені, зокрема, такі зміни до постанови КМУ № 168: в абзаці першому слова і цифри «додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно» замінено словами і цифрами «додаткова винагорода в розмірі до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць»; доповнено пункт після абзацу першого новим абзацом такого змісту: «Нарахування та сплата податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів здійснюється у порядку, визначеному законодавством як для грошового забезпечення»; доповнено постанову пунктом 2-1 такого змісту: « 2-1. Установити, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів».
При цьому, Велика Палата Верховного Суду від 21 вересня 2023 року по справі № 260/3564/22 погодилась з висновками Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду про те, що зміст внесених постановою КМУ № 793 змін до постанови КМУ № 168 в частині визначення розміру додаткової винагороди «до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць» замість « 30 000 гривень щомісячно» не свідчить про те, що такі зміни вплинули на розмір додаткової винагороди, адже за загальним правилом заробітна плата (грошове забезпечення) виплачується щомісячно за фактично відпрацьований час, тому визначена урядом «пропорційність» із прив'язкою до місячного періоду фактично передбачає виплату додаткової винагороди в розмірі 30 000 гривень на місяць за умови відпрацювання норми робочого часу відповідного місяця.
Указане підтверджується: - пунктом 11 розділу І Порядку № 384, згідно з яким грошове забезпечення не виплачується: 1) за час надання співробітникам відпусток відповідно до чинного законодавства України, за якими не передбачено збереження заробітної плати; 2) за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше; 3) за час перебування на лікуванні в закладах охорони здоров'я понад встановлені чинним законодавством строки; - пунктом 14 розділу І указаного Порядку, на підставі якого при виплаті співробітникам грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення сум щомісячних основних, додаткових видів грошового забезпечення та премії за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата; - пунктом 8 Порядку № 396, відповідно до якого додаткова винагорода не встановлюється співробітникам за період: обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або цілодобового домашнього арешту; перебування у відпустці відповідно до чинного законодавства України, за якими не передбачено збереження заробітної плати (грошового забезпечення), в тому числі у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в дозволених законодавствах випадках - шести років; відсторонення від виконання службових обов'язків (посади); після закінчення терміну службового відрядження відповідно до наказів, якщо співробітник не повернувся до постійного місця несення служби; перебування в службових відрядженнях за кордоном; відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше; перебування на лікуванні в закладах охорони здоров'я понад чотири місяці, крім випадків, коли законодавством передбачені більш тривалі строки перебування на лікуванні; навмисного спричинення собі тілесних ушкоджень чи іншої шкоди своєму здоров'ю - за місяць, у якому здійснено ушкодження чи іншу шкоду своєму здоров'ю, а у разі лікування - за весь час відсутності на службі у зв'язку з лікуванням (що підтверджується документами закладу охорони здоров'я, матеріалами службового розслідування, кримінального провадження); призупинення (припинення) виплати грошового забезпечення відповідно до законодавства; особам, які добровільно здалися в полон - з дня потрапляння в полон, що підтверджується матеріалами органу досудового розслідування.
Крім того, суд враховує, що Постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.2023 № 43 внесено зміни до Постанови КМУ № 168, відповідно до яких, слова "співробітникам Служби судової охорони", виключено. Вказані зміни набрали чинності 21.01.2023.
За таких підстав, з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених в рішенні від 06 квітня 2023 року по справі № 260/3564/22, залишеним без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2023 року по справі № 260/3564/22, суд дійшов висновку, що позивач має право на виплату додаткової винагороди в розмірі 30000 гривень щомісячно в період з 24 лютого 2022 року по 18 липня 2022 року та в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць в період з 19 липня 2022 року по 20 січня 2023 року.
При цьому, будь-яких доказів на підтвердження виплати ОСОБА_1 щомісячної додаткової винагороди згідно постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 року починаючи з 24 лютого 2022 року, відповідачем Територіальним управлінням Служби судової охорони у Одеській області, суб'єктом владних повноважень, станом на дату розгляду справи суду не надано.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо.
Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За таких обставин, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, на підставі наданих сторонами доказів, суд вважає, що адміністративний позов підлягає задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у Одеській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану»; зобов'язання Територіального управління Служби судової охорони у Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» в розмірі 30000 гривень щомісячно за період з 24 лютого 2022 року по 18 липня 2022 року та в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць за період з 19 липня 2022 року по 20 січня 2023 року.
Крім того, позивач просить стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн.
Згідно ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Так, ч. 1, 3 ст. 134 КАС України встановлено, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч. 7, 8 ст. 137 КАС України у разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату робіт (послуг) спеціаліста, перекладача чи експерта, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч. 3 ст. 4 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).
Згідно п. 1, 2, 6 ч. 1, 2 ст. 19 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
Згідно ст. 28 Правил адвокатської етики, затверджених 09.06.2017 року з'їздом адвокатів України, формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту є гонорар.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання), розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Частиною 3 статті 30 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При вирішенні питання щодо стягнення з відповідача витрат, пов'язаних з правничою допомогою суд враховує, що на підтвердження понесених витрат до суду надано ордер, договір про надання правової допомоги, акт прийому-передачі виконаних послуг.
Згідно акту прийому-передачі виконавцем надано послуги: консультація замовника, проведена 04.09.2023 року, тривалістю 90 хв., вартістю 1500 грн.; консультація замовника, проведена 06.09.2023 року, тривалістю 90 хв., вартістю 1500 грн., складання позовної заяви, 08.09.2023 року, тривалістю 3 год., вартістю 3000 грн.
В той же час, зі змісту акту не вбачається, що такі послуги як консультація замовника, проведена 04.09.2023 року, 06.09.2023 року, стосуються складання та подання до суду наданої позовної заяви.
В постанові від 24.01.2019 року по справі № 910/15944/17 Верховний Суд зауважив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналогічна позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року по справі № 904/4507/18, від 19 лютого 2020 року по справі № 755/9215/15-ц.
Згідно висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 24.01.2022 року по справі № 911/2737/17 метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання боржника утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача (подібний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 04.10.2021 від № 640/8316/20, від 21.10.2021 у справі № 420/4820/19 тощо). Водночас стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу. При визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, необхідно виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.
В постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2021 року у справі № 750/2055/20 вказано, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Згідно практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
У рішенні ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04, зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (п. 268, 269).
Крім того, згідно з рішенням ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
В постанові від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат і вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність.
Вказана позиція підтримана Верховним Судом в постановах від 01 червня 2022 року по cправі № 910/1929/19, від 18 травня 2022 року по cправі № 911/1825/20, від 23 лютого 2022 року по cправі № 914/653/21, від 15 червня 2021 року по справі № 912/1025/20.
При вирішенні питання щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу суд враховує, що дана справа належить до категорії справ незначної складності та була розглянута за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження.
Враховуючи вищевикладене, з урахуванням принципу пропорційності та співмірності, оцінюючи обґрунтованість доводів позивача щодо суми витрат, пов'язаних з розглядом даної справи, суд дійшов висновку, що з Територіального управління Служби судової охорони у Одеській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 слід стягнути витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.
Керуючись ст.ст. 2, 6, 8, 9, 12, 90, 132, 139, 242-246, 250, 255 КАС України, суд, -
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) до Територіального управління Служби судової охорони у Одеській області (код ЄДРПОУ 43163579, адреса місцезнаходження: 65005, м. Одеса, вул. Бабеля, 2) про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у Одеській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану».
Зобов'язати Територіальне управління Служби судової охорони у Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» в розмірі 30000 гривень щомісячно за період з 24 лютого 2022 року по 18 липня 2022 року та в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць за період з 19 липня 2022 року по 20 січня 2023 року.
Стягнути з Територіального управління Служби судової охорони у Одеській області (код ЄДРПОУ 43163579, адреса місцезнаходження: 65005, м. Одеса, вул. Бабеля, 2) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн. (три тисячі гривень 00 копійок).
Рішення може бути оскаржене в порядку та в строки встановлені ст. ст.295, 297 КАС України.
Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому статтею 255 КАС України.
Суддя О.А. Левчук