Справа № 420/24099/23
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 листопада 2023 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Скупінської О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОС МОРЕ» до Одеської митниці про визнання протиправним та скасування рішення
ВСТАНОВИВ:
До Одеського окружного адміністративного суду 11.09.2023 надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОС МОРЕ» до Одеської митниці в якій позивач просить суд визнати протиправним та скасувати рішення Одеської митниці про коригування митної вартості товарів № UA500500/2023/000567/1 від 02 вересня 2023 року за митною декларацією 23UA500500030399U3 та визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення Одеської митниці № UA500500/2023/001148.
Позовні вимоги «АГРОС МОРЕ» обґрунтовує тим, що 30 травня 2020 року між компанією «Talley's Group Limited» та ТОВ «АГРОС МОРЕ» та ТОВ «ПІВДЕНЬМОРТРАНС» («Вантажоотримувач») був укладений контракт №24/2- ТМ. Відповідно до п. 1.1 Контракту, відповідно до умов та положень цього контракту Продавець продає, а Покупець купує такі товари як: продукти харчування (риба та морепродукти морожені, сушені, копчені, в'ялені, консервовані тощо), а також інші товари продовольчої та промислової групи, що поставляються «Продавцем», у кількості та за цінами, що вказуються в Інвойсах у міру формування кожної партії вантажу. Сторони Контракту діють та несуть відповідальність у суворій відповідності до нижченаведених умов та вимог. Відповідно до пункту 3.1. Контракту, загальна вартість товарів за Контрактом становить 990 000 (Дев'ятсот дев'яносто тисяч) USD. Ціни вказуються в інвойсах. « 30» серпня 2023 року декларантом позивача була подана електронна митна декларація № 23UA500500030399U3 з метою митного оформлення імпортованого товару за Контрактом. В графі 31 Митної декларації вказаний опис, маркування та кількість товару. В графі 33 «Код товару» декларантом визначені наступні коди товару: 03038190000, який передбачає в кожному окремому випадку в залежності від коду товару застосування ввізного мита за ставкою 0%, 2% 4%, 5% або 6,5%, або 10% від митної вартості товару та податок на додану вартість - 20%. За результатами проведення контролю правильності визначення митної вартості товарів Одеською митницею ДМС « 02» вересня 2023 року прийнято Рішення про коригування митної вартості товарів №UA500500/2023/000567/1 за митною декларацією 23UA500500030399U3. За результатами перевірки декларації та документів, наданих згідно з вимогами Митного кодексу України, Одеською митницею ДМС прийнята Картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA500500/2023/001148. Позивач не погоджується з рішенням Відповідача про коригування митної вартості товарів, вважає її безпідставно скоригованою Відповідачем, оскільки наданих Відповідачу документів було достатньо для підтвердження достовірності заявленої митної вартості товарів за основним методом. При цьому відповідачем не вказано, яких саме документів не надано та не зазначено, яким чином це впливає на правильність визначення митної вартості.
Вважаючи вказане рішення митного органу протиправним, позивач звернувся до суду з позовом.
Ухвалою судді від 18.09.2023 позовну заяву ТОВ «АГРОС МОРЕ» було залишено без руху та надано строк на усунення недоліків позовної заяви шляхом надання до суду належним чином (нотаріально) засвідчених перекладів на державну мову всіх документів, доданих до позовної заяви, що складені іноземною мовою.
Ухвалою судді від 02.10.2023 відкрито провадження по справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
16.10.2023 до суду надійшов (вх..№ЕС/12176/23) відзив Одеської митниці з проханням відмовити у задоволенні позову з огляду на наступне. На виконання вимог статті 54 МКУ під час здійснення Одеською митницею митного контролю правильності визначення митної вартості товарів, які надійшли на адресу позивача та перевірки документів, поданих до митниці для підтвердження митної вартості товарів декларантом разом з митною декларацією (МД) № 23UA500500030399U3 від 31.08.2023 встановлено, що в поданих документах містяться розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, та не містяться всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, які підтверджують митну вартість товарів, та обґрунтовано у графі 33 Рішення про коригування митної вартості товарів № UA500500/2023/000567/1 від 02.09.2023. Оскільки надані позивачем документи містили розбіжності та не містили всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, які підтверджують митну вартість товарів, зазначені обставини виключали можливість перевірки митним органом числового значення заявленої митної вартості у відповідності до умов частини 1 статі 54 МКУ, та обумовлювали необхідність запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості. Звертає увагу суду, що основною підставою прийняття рішень про коригування митної вартості є відсутність документів, що підтверджують транспортні витрати. Митниця звертає увагу, що зазначені документи позивачем при митному оформленні товару до Одеської митниці не надавались, що виключає з боку відповідача можливість врахування їх при визначення митної вартості товару. Таким чином, враховуючи наведені приписи норм законодавства, митний орган вважає, що за даних обставин застосування до імпортованих позивачем товарів основного методу визначення їх митної вартості неможливе. Отже, за результатом проведеної консультації між митним органом та декларантом у відношенні товарів застосовано резервний метод (метод 2 ґ). Товар, який надійшов на адресу позивача, було випущено у вільний обіг за митною декларацією (МД) № 23UA500500030949U4 від 02.09.2023 за умови забезпечення сплати різниці між сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною декларантом та сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною митним органом, шляхом надання гарантій відповідно до розділу X МКУ. Сплату різниці митних платежів за митною вартістю, визначеною декларантом, та митною вартістю, визначеною митним органом, при митному оформленні товарів забезпечено фінансовою гарантією у розмірі 90072,85 грн шляхом внесення коштів на відповідний рахунок митного органу.
Ухвалою суду від 23.10.2023 відмовлено у задоволенні заяви (вх..№ЕС/12176/23 від 16.10.2023) представника відповідача - Панчошак О.О., про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
23.10.2023 до суду надійшла (вх.№ЕС/12805/23) відповідь на відзив ТОВ «АГРОС МОРЕ» в якій позивач зазначає наступне. Враховуючи зазначене усі витрати з доставки товару фактично поніс постачальник товару, а тому банківські платіжні документи, які стосуються сплати вартості транспортування товару, що декларується, не могли бути надані декларантом, оскільки останнім не укладались будь-які договори перевезення товару, не складалась калькуляція витрат на перевезення, а тому будь-які платіжні документи що стосуються транспортування товару постачальником не можуть та не мають бути у наявності покупця. З урахуванням зазначеного, зауваження і сумніви митного органу стосовно ненадання документів на підтвердження витрат на транспортування товару є необґрунтованими та безпідставними та такими, що не впливають на встановлення митної вартості товару. Вартість упаковки Товару включена до вартості Товару, що документально було підтверджено Позивачем при поданні електронної митної декларації № 23UA500500030399U3. Таким чином, згідно умов зазначеного Контракту, пакування покладається на продавця та при постачанні товару у тарі продавця її вартість включається до ціни товару та не підлягає поверненню чи будь-якої додаткової оплаті. Чинним законодавством України не встановлено обов'язкових реквізитів для комерційної пропозиції, оскільки вона не є первинним документом чи правочином, а тому не є обов'язковим документом, який надається на підтвердження митної вартості товару. З матеріалів цієї справи вбачається, що позивачем надано відповідачу для митного оформлення імпортованого товару усі документи, що передбачені ч.2 ст.53 МК України. Подані Позивачем документи містили достовірні числові дані, які підтверджували митну вартість товарів за ціною договору згідно з вимогами частин 4 та статті 58 МК України. Відповідачем не спростовано та не надано жодних належних доказів неможливості застосування для визначення митної вартості товару основного методу, а також не обґрунтовано застосування до визначення митної вартості товару резервного методу, що свідчить про неправомірність та незаконність прийнятих відповідачем рішень.
26.10.2023 до суду надійшли (вх..№ЕС/13165/23) заперечення Одеської митниці на відповідь на відзив позивача у яких зазначено, що твердження Позивача не відповідає дійсності та є безпідставним, так як Рішення про коригування митної вартості товарів № UA500500/2023/000567/1 від 02.09.2023 складене посадовою особою митного органу відповідно до чинного законодавства України та відповідно до рекомендацій Державної митної служби України; щодо своєї форми - Рішення повністю відповідає Наказу № 598 від 24.05.2012 Міністерства фінансів України «Про затвердження форми рішення про коригування митної вартості товарів, Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів та Переліку додаткових складових до ціни договору», в графі 33 Рішення детально розписані фактичні обставини справи, наведено належні пояснення щодо розбіжностей в наданих ТОВ «АГРОС МОРЕ» до митного оформлення документах, наведено повну інформацію щодо джерел, які використовувалися при визначені митної вартості оцінюваних товарів, отриману за результатами здійснення митного контролю із зазначенням номерів відповідних митних декларацій, яка міститься у спеціалізованому програмно-інформаційному комплексі Єдиної автоматизованої інформаційної системи (ЄАІС), АСМО «Інспектор», та також обґрунтовано позицію митного органу посилаючись на відповідні норми митного законодавства України.
06.11.2023 до суду надійшли (вх..№ЕС/14028/23) додаткові пояснення позивача.
Інших заяв/клопотань по суті справи до суду не надходило.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 КАС України, судом встановлено таке.
Судом встановлено, що 30 травня 2020 року між компанією «Talley's Group Limited» (Нова Зеландія) («Продавець») та ТОВ «АГРОС МОРЕ» («Покупець») та ТОВ «ПІВДЕНЬМОРТРАНС» («Вантажоотримувач») був укладений контракт No24/2R-TYM (далі - Контракт) (а.с.36).
Відповідно до п. 1.1 Контракту, відповідно до умов та положень цього контракту Продавець продає, а Покупець купує такі товари як: продукти харчування (риба та морепродукти морожені, сушені, копчені, в'ялені, консервовані тощо), а також інші товари продовольчої та промислової групи, що поставляються «Продавцем», у кількості те за цінами, що вказуються в Інвойсах у міру формування кожної партії вантажу. Сторони Контракту діють та несуть відповідальність у суворій відповідності до нижченаведених умов та вимог.
Пунктом 2.1 Контракту передбачено, що умови поставки - CIP CIF CFR CPT Одеса, Іллічевськ, Україна у відповідності з Інкотермс - 2010. Датою поставки є дата завантаження товару на судно.
Відповідно до пункту 3.1. Контракту, загальна вартість товарів за Контрактом становить 990000 USD. Ціни вказуються в інвойсах.
З метою митного оформлення отриманого товару позивачем для підтвердження їх митної вартості до Одеської митниці було подано митну декларацію № 23UA500500030399U3 від 30.08.2023, у якій було визначено митну вартість товарів, що імпортуються, за основним методом - за ціною контракту.
Для підтвердження митної вартості товару декларант надав наступні документи:
1) Контракт №24/2R-TYM від 30.05.2020;
2) Інвойс №2924C від 04.06.2023;
3) Додаткова угода М6002 від 26.12.2022 до контракту №24/2R-TYM від 30.05.2020;
4) Сертифікат якості (Certificate of quality) 6/н від 04.06.2023;
5) Пакувальний лист (Packing list) No 2924C-1 від 11.08.2023;
6) Коносамент (Bill of lading) 227708376 від 05.06.2023;
7) Автотранспортна накладна (Road consignment note) 6/н від 09.08.2023;
8) Міжнародний ветеринарний сертифікат або ветеринарне свідоцтво (Veterinary certificate) №NZL2023/TL1/1221 від 02.06.2023;
9) Сертифікат про походження товару (Certificate of origin) NEC202321660 від 31.05.2023;
10) Внутрішній договір складського зберігання NA/ТС-1/22 від 01.07.2022;
11) Договір про надання послуг митного брокера БРОК/22 від 15.01.2022;
12) Інформація про позитивні результати державних видів контролю при застосуванні Порядку інформаційного обміну між органами доходів і зборів, іншими державними органами та підприємствами за принципом «єдиного вікна» з використанням електронних засобів передачі інформації (в якості відомостей про документ зазначається ідентифікатор справи, згенерований інформаційною системою та переданий декларанту в автоматичному режимі) №10295369 від 10.08.2023;
13) Вагова б/н від 10.08.2023;
14) Декларація виробника б/н від 04.06.2023;
15) Фото вантажу акула б/н від 20.08.2023;
16) Фото вантажу корюшка б/н від 20.08.2023;
17) Фото вантажу сільвер б/н від 20.08.2023.
В подальшому, 02.09.2023 відповідачем прийнято рішення про коригування митної вартості товарів №UA500500/2023/000567/1, у зв'язку з чим митна вартість оцінюваних товарів була визначена за резервним методом.
Так, у оскаржуваному рішенні було зазначено, що подані документи містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки та не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартсоті, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, які підтверджують митну вартість товару, а саме:
1) для підтвердження витрат на транспортування декларантом відповідно до ч. 2 ст. 53 МКУ подаються транспортні документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. Згідно наказу МФУ від 24.05.12 №599 до зазначених документів можуть належати:
- рахунок-фактура (акт виконаних робіт чи послуг) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів;
- банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахункафактури;
- калькуляція транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу), що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту.
Але у наданих до митного оформлення документах відсутні дані щодо даної складової митної вартості товару, внаслідок чого неможливо перевірити правильність визначення митної вартості самого товару;
2) відповідно до пп. в) п. 2 ч. 10 ст. 58 МКУ при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті додається така складова митної вартості, як вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов'язаних із пакуванням.
Проте, у наданих до митного контролю документах (інвойсі, пакувальному листі тощо) відсутні дані щодо даної складової митної вартості товару, внаслідок чого неможливо перевірити правильність визначення митної вартості самих товарів;
3) рахунок (інвойс) (Commercial invoice), копія декларації виробника, сертифікат про походження товару надано без перекладу українською мовою, офіційною мовою митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування (стаття 254 МКУ).
Не погоджуючись з вищевказаним рішенням про коригування митної вартості товару, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Перевіряючи правомірність оскаржуваного рішення, суд дійшов до наступних висновків.
Згідно ст. 49 Митного кодексу України (далі - МК України) встановлено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Згідно положень МК України, митний орган здійснює контроль правильності визначення митної вартості товарів, якою є відповідно до ст.49 МК України, їх вартість, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Відповідно до статті 50 МК України, відомості про митну вартість товарів використовуються для нарахування митних платежів; застосування інших заходів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України; ведення митної статистики; розрахунку податкового зобов'язання, визначеного за результатами документальної перевірки.
Згідно з частиною 1 статті 51 МК України, митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.
Частинами 1, 2, 3 статті 52 МК України передбачено, що заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, мають право: 1) надавати митному органу (за наявності) додаткові відомості у разі потреби уточнення інформації; 2) на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі визнання митним органом заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю; у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої статті 55 цього Кодексу; 3) проводити цінову експертизу договору (контракту) шляхом залучення експертів за власні кошти; 4) оскаржувати у порядку, визначеному главою 4 цього Кодексу, рішення митного органу щодо коригування митної вартості оцінюваних товарів та бездіяльність митного органу щодо неприйняття протягом строків, встановлених статтею 255 цього Кодексу для завершення митного оформлення, рішення про визнання митної вартості оцінюваних товарів; 5) приймати самостійне рішення про необхідність коригування митної вартості після випуску товарів; 6) отримувати від митного органу інформацію щодо підстав, з яких митний орган вважає, що взаємозв'язок продавця і покупця вплинув на ціну, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари; 7) у випадках та в порядку, визначених цим Кодексом, вимагати від митного органу надання письмової інформації про причини, за яких заявлена ними митна вартість не може бути визнана; 8) у випадках та в порядку, визначених цим Кодексом, вимагати від митного органу надання письмової інформації щодо порядку і методу визначення митної вартості, застосованих при коригуванні заявленої митної вартості, а також щодо підстав для здійснення такого коригування.
Відповідно до ч.1 ст. 53 МК України, у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Згідно ч. 2 ст. 53 МК України, документами, які підтверджують митну вартість товарів, є:
1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;
2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;
3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу);
4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;
5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;
6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;
7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;
8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Згідно із ч.3 ст.53 МК України, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Тобто, вимоги вказаних норм дають змогу відокремити наступні обставини, за наявності яких митний орган має право зобов'язати декларанта подати додаткові документи для підтвердження митної вартості:
1) наявність розбіжностей між окремими документами;
2) наявність ознак підробки певних документів;
3) відсутність всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Таким чином, висновок митного органу щодо наявності даних обставин повинен бути обґрунтованим та підтверджений відповідними доказами. Так, встановивши розбіжність між документами чи відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих декларантом документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.
Відповідно до ч.3 ст.54 МК України, за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 57 МК України встановлено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Відповідно до частин 2, 3 статті 57 МК України, основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
Частиною 8 статті 57 МК України встановлено, що у разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.
Таким чином, митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом та визначення митної вартості.
Частинами 1, 2 ст. 59 МК України, які встановлюють порядок визначення митної вартості з використанням методу за ціною договору щодо ідентичних товарів, передбачено, що у разі якщо митна вартість оцінюваних товарів не може бути визначена згідно з положеннями статті 58 цього Кодексу, за основу для її визначення береться вартість операції з ідентичними товарами, що продаються на експорт в Україну з тієї ж країни і час експорту яких збігається з часом експорту оцінюваних товарів або є максимально наближеним до нього. При застосуванні цього методу визначення митної вартості за основу береться прийнята митним органом вартість операції з ідентичними товарами з дотриманням умов, зазначених у цій статті. При цьому під ідентичними розуміються товари, однакові за всіма ознаками з оцінюваними товарами, у тому числі за такими, як: 1) фізичні характеристики; 2) якість та репутація на ринку; 3) країна виробництва; 4) виробник.
Так, судом встановлено, що оскільки митну вартість товарів не можна було визначити шляхом використання методу, зазначеного у ст.58 МК України (метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції) та за результатом проведеної консультації між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору методу визначення митної вартості, було обрано метод визначення митної вартості другорядний: резервний метод.
Згідно з правилами Інкотермс в редакції 2010 року Термін CPT «фрахт/перевезення оплачено до ...» означає, що продавець здійснює поставку товару шляхом його передання перевізнику, призначеному ним самим. Додатково до цього, продавець зобов'язаний оплатити витрати перевезення товару до названого місця призначення. Це означає, що покупець приймає на себе всі ризики та будь-які інші витрати, що можуть виникнути після здійснення поставки товару у вищезазначений спосіб. Термін CPT зобов'язує продавця здійснити митне очищення товару для експорту (розділ Б.10).
В той же час, Контракт від 30.05.2020, на виконання умов якого здійснювалась поставка товару, містить п. 2 щодо умов поставки, зокрема і поставку на умовах CPT, Одеса.
При цьому, в інвойсі №2924C від 04.06.2023 на товар, що розмитнювався, зазначено умови поставки CPT, Одеса (а.с.42), тобто перевезення оплачено до Одеси.
Враховуючи зазначене усі витрати з доставки товару фактично поніс постачальник товару, а тому банківські платіжні документи, які стосуються сплати вартості транспортування товару, що декларується, не могли бути надані декларантом, оскільки останнім не укладались будь-які договори перевезення товару, не складалась калькуляція витрат на перевезення, а тому будь-які платіжні документи що стосуються транспортування товару постачальником не можуть та не мають бути у наявності покупця.
З урахуванням зазначеного, зауваження і сумніви митного органу стосовно ненадання документів на підтвердження витрат на транспортування товару є необґрунтованими та безпідставними та такими, що не впливають на встановлення митної вартості товару.
Також, щодо вартості упаковки (пакувальних матеріалів), суд зазначає таке.
Згідно офіційних правил тлумачення торгівельних термінів Міжнародної торгової палати Інкотермс (в редакції 2010 року), тобто термін СРТ означає «фрахт/перевезення оплачено до ...» означає, що продавець здійснює поставку товару шляхом його передання перевізнику, призначеному ним самим. Додатково до цього, продавець зобов'язаний оплатити витрати перевезення товару до названого місця призначення.
Суд акцентує увагу на тому, що поставка товару здійснювалась за умовами поставки СРТ. За правилами ІНКОТЕРМС, продавець при поставці товарів за умовами СРТ зобов'язаний за власний рахунок забезпечити пакування товару, тому вартість товару включена в ціну товару, та надати будь-які додаткові документи стосовно пакування товару позивач не мав можливості.
Пакувальний лист від 04.06.2023 №2924С не містить будь-яких відомостей щодо вартості упаковки чи обов'язку Покупця сплатити вартість упаковки, а лише зазначено про нанесення маркування відповідно до вимог законодавства України (а.с.124).
Крім цього, відповідно до Класифікатора особливостей переміщення товарів через митний кордон України, у разі поставки товару у зворотній тарі у графі МД « 37. Процедура» митної декларації має бути зазначено «ZZ32», в той час як у вказаній графі митних декларацій поданих декларантом з урахуванням оскаржуваних рішень, зазначено «ZZ00» (тара не зворотна та вартість входить у ціну товару), що свідчить про відсутність особливостей переміщення товару, визначених цим Класифікатором (а.с.43).
Отже, вартість упаковки товару включена до вартості товару, що документально було підтверджено позивачем при поданні електронної митної декларації № 23UA500500030399U3.
Таким чином, виходячи з положень умов Контракту та документів, що додавались до товару та його розмитнення, пакування покладається на продавця та при постачанні товару у тарі продавця її вартість включається до ціни товару та не підлягає поверненню чи будь-якої додаткової оплаті.
Отже, з поданих до митного оформлення документів вбачається відсутність додаткових витрат позивача на упаковку чи використання пакувальних матеріалів та робіт, пов'язаних із упакуванням (упаковка включена у ціну товару), а відтак такі витрати не є складовими митної вартості та не підлягають додаванню позивачем з метою визначення митної вартості товару та не можуть вплинути на правильність визначення митної вартості.
Тобто, вартість упаковки та пакувальних матеріалів включена до ціни товару, що встановлено наведеними документами, тому доводи митного органу в цій частині (відсутні відомості про вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт) не відповідають дійсності.
Відповідно до ч. 1 ст. 254 МК України документи, необхідні для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України при здійсненні зовнішньоекономічних операцій, подаються органу доходів і зборів українською мовою, офіційною мовою митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування. Органи доходів і зборів вимагають переклад українською мовою документів, складених іншою мовою, ніж офіційна мова митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування, тільки у разі, якщо дані, які містяться в них, є необхідними для перевірки або підтвердження відомостей, зазначених у митній декларації. У такому разі декларант забезпечує переклад зазначених документів за власний рахунок.
Таким чином, для митного оформлення можуть подаватися документи українською мовою, офіційною мовою митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування та не передбачено обов'язку подання документів саме українською мовою.
Надані ТОВ «АГРОС МОРЕ» документи кореспондуються між собою та містять чітку, недвозначну і зрозумілу інформацію про товар та його ціну, а отже у сукупності ті відомості, які підтверджують числові значення митної вартості (її складових), й не дають підстав для сумніву щодо повноти та правильності її визначення декларантом. Одеською митницею при прийнятті оскаржуваного рішення не було надано жодних доказів недостовірності заявленої ТОВ «БЛУМІ» вартості товару, а саме по собі припущення митного органу про подання декларантом невідповідних документів чи наявності в них розбіжностей, відмінність між рівнем заявленої декларантом митної вартості товару та рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких вже здійснено, не є достатнім для висновку про недостовірність даних щодо митної вартості товарів, заявленої декларантом, або беззаперечною підставою для незастосування обраного ним методу визначення митної вартості.
При цьому розбіжність між рівнем заявленої декларантом митної вартості товару та рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких вже здійснено, може бути лише підставою для сумніву у правильності визначення митної вартості, проте не є достатньою підставою для висновку про недостовірність даних щодо заявленої декларантом митної вартості товару. В цьому випадку митниця повинна здійснити дослідження документів щодо поставки товару з метою встановлення доказів, які підтверджують або спростовують цей сумнів.
На переконання суду правильність визначення позивачем митної вартості товару за ціною договору, а також об'єктивна можливість застосування першого методу повинні були бути належним чином спростовані відповідачем.
Так, принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень полягає в тому, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, на оцінці всіх фактів та обставин, що мають значення. В рішенні №37801/97 від 1 липня 2003 року по справі «Суомінен проти Фінляндії» Європейський суд вказав, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень, а в рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд відзначив, що у рішеннях судів та органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Сутність принципу правової визначеності Європейський суд визначив як забезпечення передбачуваності ситуації та правовідносин у сферах, що регулюються, цей принцип не дозволяє державі посилатись на відсутність певного правового акта, який визначає механізм реалізації прав і свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. На державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (Лелас проти Хорватії і Тошкуце та інші проти Румунії) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах (Онер'їлдіз проти Туреччини).
За встановлених обставин, митний орган фактично залишив поза увагою документи, надані представником позивача для митного оформлення товару. При цьому досліджені судом документи, які містяться в матеріалах справи, є належними та у повній мірі відповідають вимогам МК України до документів, які підтверджують митну вартість товарів.
В ході розгляду справи позивач довів суду ті обставини, на які він посилався в обґрунтування заявлених вимог, а відповідач не надав суду належні докази на підтвердження своїх заперечень проти позову.
Відтак, наявність в оскаржуваному рішенні припущень митного органу свідчить про його невмотивованість.
З огляду на викладене, митним органом не наведено достатнього обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визначено та не визначено інформацію, яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом.
При обґрунтуванні неможливості застосування певних другорядних методів митний орган повинен конкретизувати підстави незастосування цих методів.
Митний орган зобов'язаний навести у рішенні про коригування митної вартості товарів порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за такими другорядними методами, як за ціною договору щодо ідентичних товарів, за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів, на основі віднімання вартості, резервний метод.
Формально нижчий рівень митної вартості імпортованого позивачем товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення не може розцінюватися як заниження позивачем митної вартості та не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару і не може бути достатньою та самостійною підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за першим методом визначення його митної вартості Рішення про коригування митної вартості товару не може базуватися лише на інформації ЄАІС, оскільки порядок її формування, ведення, отримання інформації, а також порядок використання її даних суб'єктами господарських відносин під час здійснення ними зовнішньоекономічної діяльності МК України не передбачено. Також необхідно врахувати, що в ЄАІС відсутня інформація про коригування заявленої митної вартості товарів, а також Інформація щодо судових рішень із питань визначення митної вартості товарів та методів її визначення, у зв'язку з чим така інформаційна база не містить всіх об'єктивних даних щодо імпортованих в Україну товарів, які підтверджуються документально та підлягають обчисленню.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №820/17417/14 та від 04.09.2018 у справі №818/1186/17.
Таким чином, на підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку про те, що оскаржуване рішення є необґрунтованими, а відтак позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «БЛУМІ» є такими, що підлягають задоволенню.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Згідно з ч. 1 ст. 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх рішень та докази, надані позивачем, суд приходить до висновку про задоволення адміністративного позову.
При зверненні до суду позивачем було сплачено судовий збір за подання даної позовної заяви у сумі 5368,00 грн (платіжна інструкція №2023283 від 07.09.2023 та платіжна інструкція №2023354 від 21.09.2023).
Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОС МОРЕІ» судового збору у розмірі 5368,00 грн.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача на користь позивача понесені витрати на правову допомогу, суд зазначає наступне.
На підтвердження отриманої та сплаченої правової допомоги позивачем до суду надано наступні документи:
1. Ордер про надання правничої (правової) допомоги серії ВН №1282363 виданий адвокатом Тучковою Л.Л. на ТОВ «АГРОС МОРЕ» 09.09.2023 (а.с.92);
2. Свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю Тучкової Л.Л. (а.с.93);
3. Договір №30/08 про надання правової допомоги від 30 серпня 2023 року укладений між ТОВ «Агрос Море» в особі керівника ОСОБА_1 та адвокатом Тучковою Л.Л. (а.с.94-96);
4. Платіжна інструкція №2023247 від 31.08.2023 про сплату позивачем на рахунок адвоката Тучкової Л.Л. 36 000,00 грн за договором №30/08 (а.с.97);
3. Рахунок №3008/1 від 30.08.2023 за надання юридичних послуг за додатковою угодою №2 до договору №30/08 від 30.08.2023 на суму 18 000,00 грн (а.с.98).
В поданій до суду 23.10.2023 відповіді на відзив (вх.№ЕС/12605/23) адвокат Тучкова Л.Л. зазначає, що на підтвердження витрат на правову допомогу представником позивача подано до суду додаткову угоду №2 від 30.08.2023р та Акт про надання послуг від 18.10.2023 із зазначенням вартості погодинної тарифної ставки та кількості часу, витраченого на надання правничої допомоги відповідно до умов Договору.
Проте, такі наголошення є помилковими, оскільки до суду Додаткова угода №2 від 30.08.2023 та Акт про надання послуг від 18.10.2023 не надходили, в матеріалах справи відсутні.
В подано 16.10.2023 до суду відзиві відповідач навів свої заперечення щодо заявленої суми витрат на правову допомогу зазначивши, що гонорар представника позивача за надану правову допомогу у розмірі 18000,00 грн становить 6,70 прожиткові мінімуми на працездатних осіб з 1 січня 2023 року, або 2,68 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, або мінімальну заробітну плату у погодинному розмірі за 445 годин роботи. Отже, гонорар представника позивача за надану правову допомогу у розмірі 18000,00 грн є завищеним, становить надмірний тягар для відповідача, стягнення адвокатських витрат у зазначеній сумі не відповідає вищевказаним критеріям розумності, співрозмірності.
Надавши оцінку наведеним доказам суд приходить до наступного.
Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно з частиною третьою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини п'ятої статті 134 КАС України, має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини шостої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У зазначеному рішенні ЄСПЛ також підкреслено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (п. 269).
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
У пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Отже, з викладеного слідує, що склад та розмір судових витрат, зокрема, на професійну правничу допомогу, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, документи, що свідчать про оплату експертизи, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження судових витрат, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.
Отже, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Досліджуючи розмір витрат на професійну правничу допомогу на предмет їх обґрунтованості та пропорційності, суд звертає увагу на позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 30.09.2020 у справі №360/3764/18, за якою при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації, понесених у зв'язку з розглядом справи витрат на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
У пункті 269 Рішення у цієї справи Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Підсумовуючи викладене, суд звертає увагу позивача на те, що понесені ним судові витрати повинні бути не лише фактично сплаченими та неминучими, а і обґрунтованими, тобто не завищеними та співмірними з критерієм складності справи.
Таким чином враховуючи, що рішення у справі ухвалене на користь ТОВ «АГРОС МОРЕ», нескладність справи, наявність сталої судової практики, кількість подібних справ за позовом цього позивача, справи в порядку спрощеного позовного провадження та кількість підготовлених і поданих представником позивача заяв до суду, їх складність та об'ємність, суд вважає, що сума витрат є завищеною.
Відтак, на засадах співмірності та справедливості на користь позивача підлягає стягненню 3000,00 грн понесених судових витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката Тучковою Лілією Леонідівною.
Вказані висновки також узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 21.01.2021 у справі №280/2635/20.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про стягнення з Одеської митниці на користь ТОВ «АГРОС МОРЕ» відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.
Керуючись ст.ст. 8, 9, 72, 77, 80, 134, 132, 139, 142, 143, 241- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОС МОРЕ» до Одеської митниці про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Одеської митниці про коригування митної вартості товарів № UA500500/2023/000567/1 від 02 вересня 2023 року за митною декларацією 23UA500500030399U3.
Визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення Одеської митниці № UA500500/2023/001148.
Стягнути з Одеської митниці на користь товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОС МОРЕ» судовий збір у розмірі 5368,00 грн.
Стягнути з Одеської митниці за рахунок бюджетних асигнувань на користь товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОС МОРЕ» судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 гривень.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Учасники справи:
Позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «АГРОС МОРЕ» (04210, м. Київ, проспект Івасюка Володимира, 26-а, код ЄДРПОУ 42898163);
Відповідач - Одеська митниця (65078, м. Одеса, вул. Івана та Юрія Лип, 21-а, код ЄДРПОУ 44005631).
Суддя Олена СКУПІНСЬКА