Справа № 420/17777/23
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 листопада 2023 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вовченко O.A., розглядаючи за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії,-
ВСТАНОВИВ:
До Одеського окружного адміністративного суду 14.07.2023 надійшов позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просить суд:
1. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.06.2019 року по 19.06.2023 року включно;
2. Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.06.2019 року по 19.06.2023 року включно в сумі 785487 гривень 43 копійки відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100.
19.07.2023 ухвалою прийнято до розгляду позовну заяву, відкрито провадження у справі та визначено її розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що ОСОБА_1 з 25.12.2015 року по 03.06.2019 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 03.06.2019 року №130 позивача з 03.06.2019 року було виключено зі списків військової частини НОМЕР_1 , знято з усіх видів забезпечення, справи та посаду здав. Вказує, що у період проходження військової служби позивачу не у повному розмірі виплачувалась індексація грошового забезпечення та що 21.04.2021 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 липня 2020 року у справі №420/438/20 відповідачем виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення в сумі 4503,23 грн. із застосуванням місяця за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) січень 2016 року, а 20 червня 2023 року відповідачем на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 січня 2022 року у справі №420/18166/21 виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 25.12.2015 року по 28.02.2018 року із застосуванням базового місяця січень 2008 року у сумі 77935,19 грн. Вказує, що оскільки позивача було виключено зі списків особового складу 03.06.2019 року, а крайню виплату відповідачем здійснено 20.06.2023 року, то відповідачем затримано розрахунок з 04.06.2019 року по 19.06,2023 року на 1477 днів та середній заробіток складає: 542,50 грн. * 1477 днів = 801272,50 грн.
08.08.2023 до суду від відповідача за вх №26965/23 надійшов відзив на позов, в якому зазначено, що позов є незаконним та необґрунтованим, таким, що не підлягає задоволенню. Вказано, що позивач свідомо затягував строки реалізації рішення суду на свою користь, намагаючись всесторонньо та штучно збільшити розміри виплат. В свою чергу, одразу після отримання рішення суду, що набрало законної сили, 20 червня 2023 року військовою частиною НОМЕР_1 позивачу виплачено 77935,19 грн. Зазначено, що згідно доданого до позову Витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 03.06.2019р. №130, позивача не було звільнено з військової служби, а призначено наказом командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України від 26.04.2019 року №102 на посаду заступника начальника 30 командно-розвідувального центру. Вказано, що чинність контракту про проходження позивачем військової служби у Збройних Силах України зберігається, а право працівника на отримання виплатити його середнього заробітку згідно Статті 117 КЗпП у разі порушення вимог Статті 116 КЗпП пов'язано виключно зі звільненням працівника.
Вивчивши матеріали справи, ознайомившись з позовною заявою та доданими до неї доказами, відзивом на позов, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються вимоги, та перевіривши їх наданими з боку учасників справи доказами, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 у період з 25.12.2017 по 03.06.2019 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Відповідно до витягу з наказу Командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) капітана-лейтенанта ОСОБА_1 , призначеного наказом Міністра оборони України (по особовому складу) від 23.12.2015 №1081 на посаду інженера інформаційно-телекомунікаційного вузла військової частини НОМЕР_1 , з 25.12.2015 року було зараховано до списків особового складу частини, та взято на всі види грошового забезпечення.
Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №130 від 03.06.2019 ОСОБА_1 , начальника інформаційно-телекомунікаційного вузла Військової частини НОМЕР_1 , було виключено зі списків особового складу частини та знято з усіх видів забезпечення та направлено для подальшого проходження військової служби до 30 Командно-розвідувального центру м. Одеси.
21.04.2021 на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 липня 2020 року у справі №420/438/20 відповідачем виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення в сумі 4503,23 грн. із застосуванням місяця за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) січень 2016 року.
20.06.2023 відповідачем на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 січня 2022 року у справі №420/18166/21 виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 25.12.2015 по 28.02.2018 із застосуванням базового місяця січень 2008 року у сумі 77935,19 грн.
Вирішуючи спір, що виник між сторонами, суд виходить з такого.
Частиною другою статті 19 Конституції України установлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
За правилами статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України, в редакції, яка була чинною до 18.07.2022), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України обумовлено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Таким чином, застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності здійснюється у разі невиплати згаданої компенсації на день звільнення з підприємства.
Указані висновки корелюються з позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, згідно з якою під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.
Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (постанова від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).
Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, встановлено, що надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Водночас, у матеріалах справи відсутні докази звільнення позивача з військової служби, а з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №130 від 03.06.2019 ОСОБА_1 вбачається, що його було виключено зі списків особового складу частини та знято з усіх видів забезпечення та направлено для подальшого проходження військової служби до 30 Командно-розвідувального центру м. Одеси.
Відтак, зважаючи на те, що позивач на час виникнення спірних правовідносин продовжував проходити військову службу у Збройних Силах України, суд не вбачає підстав для задоволення його позовних вимог.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З огляду на встановлені у справі обставини, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Частиною 1 статті 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до положень статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно з частинами першої та четвертої статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до приписів статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною першою статті 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовної заяви.
Керуючись ст.ст. 7, 9, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
ВИРІШИВ:
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.06.2019 року по 19.06.2023 року включно та зобов'язання військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.06.2019 року по 19.06.2023 року включно в сумі 785487 гривень 43 копійки відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100 - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_2 ).
Відповідач - військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).
Суддя О.А. Вовченко