ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 листопада 2023 рокусправа № 380/17491/23
Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Морської Галини Михайлівни, розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним і скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - відповідач 2) , в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №135050009618 від 16.06.2023 про відмову у призначенні пенсії;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу, про що прийняти відповідне рішення, період з 20.01.1993 року по 15.04.2002 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком.
Ухвалою від 01.08.2023 відкрите спрощене провадження у справі без виклику сторін.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 , 09.06.2023 року звернувся до ГУ ІІФУ у Львівській області із заявою про призначення пенсії за віком. Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності відділ призначення пенсій управління пенсійного забезпечення ГУПФ України в Дніпропетровській області визначено органом, уповноваженим розглянути заяву позивача. Рішенням Головною управління Пенсійною фонду України в Дніпропетровській області № 135050009618 від 16.06.2023 року відмовлено ОСОБА_2 у призначенні пенсії за віком. Відповідно до вказаного рішення за доданими документами до страхового та пільгового стажу не зараховано періоди роботи в російській федерації згідно трудової книжки з 20.01.1993 по 15.04.2002 та не взято до уваги довідку № 8 від 10.03.2017 року - робота в росії, у зв'язку із припиненням з 01.01.2023 року росією участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійною забезпечення. Вважає спірне рішення незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки період його роботи в рф припадає на чинність зазначеної угоди. Із вказаних підстав просить суд задовольнити позов.
Відповідач 1 21.08.2023 надіслав суду відзив у якому заперечив проти задоволення позову, мотивуючи тим, що умови призначення пенсії за віком визначені статтею 26 Закону № 1058. Відповідно до пункту другого частини першої статті 26 Закону 1058 починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: … з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років. Із 1 квітня 2021 року органи Пенсійного фонду України під час опрацювання заяв на призначення та перерахунок пенсій застосовують принцип екстериторіальності. Так За результатом розгляду заяви ОСОБА_1 від 09.06.2023 та з урахуванням долучених ним документів, Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, за принципом екстериторіальності, прийняло рішення № 135050009618 від 16.06.2023 про відмову у призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу 29 років (страховий стаж позивача становить 18 років 02 місяці 02 дні). Згідно із поданими документами, до розрахунку страхового стажу ОСОБА_1 не зараховано періоди його роботи в російській федерації згідно із трудовою книжкою з 20.01.1993 по 15.04.2002 та не взято до уваги довідку № 8 від 10.03.2017 - робота в росії у зв'язку із припиненням з 01.01.2023 росією участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення. Із вказаних підстав просить суд відмовити у задоволенні позову.
Відповідач 2 01.09.2023 надіслав суду відзив у якому заперечив проти задоволення позову, мотивуючи тим, що до страхового стажу ОСОБА_1 згідно записів трудової книжки не зараховано період роботи в російській федерації з 20.01.1993 по 15.04.2002. При здійсненні розрахунку стажу до уваги не взято довідку № 8 від 10.03.2017 у зв'язку із припиненням з 01.01.2023 росією участі в Угоді про гарантії прав громадян держав -учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення. З огляду на викладене вище, загальний страховий стаж Позивача, за наслідками розгляду поданих документів, склав 18 років 02 місяці 02 дні. Враховуючи те, що у ОСОБА_1 на дату звернення (09.06.2023) немає необхідного страхового стажу, передбаченого статтею 26 Закону №1058-ІV, Позивачу у призначення пенсії було відмовлено, про що відділом призначення пенсій управління пенсійного забезпечення, надання житлових субсидій та пільг Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області складено рішення від 16.06.2023 № 135050009618. Із вказаних підстав просить суд відмовити у задоволенні позову.
26.10.2023 позивач надіслав суду заяву про зміну предмета позову, у якій просив поновити строк та прийняти до розгляду дану заяву. Позовні вимоги розглядати у такій редакції та задовольнити:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 135050009618 від 16.06.2023 року про відмову у призначенні пенсії (вимога до відповідача-1);
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) до страхового стажу, про що прийняти відповідне рішення, періоди: з 01.01.1992 року по 15.01.1993 року з 20.01.1993 року по 15.04.2002 року з 17.08.2007 року по 30.09.2007 року з 01.12.2008 року по 06.03.2009 року з 12.03.2010 року по 16.03.2011 року з 01.01.2023 року по 30.06.2023 року (вимога до відповідача-2);
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсію за віком (вимога до відповідача-2).
В обґрунтування заяви зазначив: «… На час звернення до суду із позовом у ОСОБА_1 не були наявні усі документи, необхідні для підтвердження обставин, що входять до предмету доказування. Також частково позивач був введений в оману самим змістом оскаржуваного рішення ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, в якому не було відображено всіх періодів, яких йому не було зараховано до страхового стажу. Повністю встановити обставини сторона позивача змогла тільки після отримання відповіді ГУ ПФУ у Львівській області від 16.10.2023 року на адвокатський запит … із долученого до вказаної відповіді розрахунку страхового стажу вбачається, що до страхового стажу ОСОБА_1 не зараховано не лише періоди роботи в російській федерації згідно трудової книжки з 20.01.1993 по 15.04.2002 року та не взято до уваги довідку № 8 від 10.03.2017 року, як зазначалося в оскаржуваному рішенні ГУ ПФУ у Дніпропетровській області № 135050009618 від 16.06.2023 року, але й не зараховано до страхового стажу період з 01.01.1992 року по 15.01.1993 року...».
Позивач стверджує, що відповідач безпідставно не зарахував йому стаж роботи у російській федерації та відмовив у призначенні пенсії, оскільки його сукупний страховий стаж, на його думку, становить 30 років 4 місяці та 5 днів.
Відповідач 1 03.11.2023 надіслав суду заперечення на заяву про зміну предмета спору, у якій зазначив, що позивач пропустив строк подання заяви про зміну предмета спору. По суті вимог зазначив, що у зв'язку із припиненням з 01.01.2023 росією участі в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, при призначенні пенсій/поновленні раніше призначених пенсій громадянам, які проживали/працювали на території російської федерації підстави для врахування до страхового стажу позивача періоду його роботи на території російської федерації з 01.01.1992 до 13.01.1993 та з 20.01.1993 до 15.04.2002 відсутні.
Щодо неврахування до страхового стажу періодів роботи з 17.08.2007 до 30.09.2007, з 01.12.2008 до 06.03.2009, з 12.03.2010 до 16.03.2011 та з 01.01.2023 до 30.06.2023 зазначає, що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців станом на 2023 рік наявні відомості про реєстрацію фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 . У періоди з 17.08.2007 до 30.09.2007, з 01.12.2008 до 06.03.2009, з 12.03.2010 до 16.03.2011 та з 01.01.2023 до 30.06,2023 позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець. Як слідує з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування про сплату внесків, за період з 17.08.2007 до 30.09.2007, з 01.12.2008 до 06.03.2009, з 12.03.2010 до 16.03.2011 та з 01.01.2023 до 30.06.2023 відсутні дані про сплату єдиного внеску позивачем. Крім того період з 01.01.2023 до 30.06.2023 звіт за фізичних особу - підприємця позивачем здано 25.07.2023, тобто після написання заяви про призначення пенсії та були відсутні дані про сплату єдиного внеску за цей період на момент винесення рішення про відмову у призначенні пенсії.
Суд приймає до розгляду уточнені позовні вимоги позивача, оскільки фактично, зміна позовних вимог - це уточнення періодів, які не зараховані відповідачами до загального трудового стажу позивача для призначення пенсії, підстави для відмови у зарахуванні яких та обґрунтування позивача щодо незаконності такої відмови є тотожними із первісним позовом.
Розглянувши наявні у справі документи, з'ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору по суті, проаналізувавши норми законодавства які регулюють спірні відносини та їх застосування сторонами, суд зазначає наступне.
Позивач 09.06.2023 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області із заявою встановленого зразка про призначення йому пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Для прийняття рішення за результатами поданої заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Рішенням від 06.06.2023 №135050009618 Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області відмовило позивачу у призначенні пенсії за віком згідно статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зі змісту вказаного рішення вбачається, що страховий стаж позивача становить 18 років 2 місяці, 2 дні. До страхового стажу не зараховано періоди роботи в російській федерації з 20.01.1993 до 15.04.2002 року та не взято до уваги довідку № 8 від 10.03.2017 року - робота в росії, у зв'язку із припиненням з 01.01.2023 року росією участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць СПД у галузі пенсійною забезпечення.
Окрім цього, листом відповідача-2 від 12.10.2023 на адвокатський запит представника позивача повідомлено про періоди трудової діяльності позивача, які зараховані до трудового стажу: 01.09.1977 - 24.02.1981, 14.04.1981 - 20.04.1981, 03.05.1981 - 22.06.1983, 10.10.1983 - 12.08.1986, 13.10.1986 - 28.08.1987, 10.09.1987 - 31.12.1991, 01.01.2006 - 31.12.2006, 01.10.2007 - 30.11.2008, 01.09.2020 - 31.10.2022. Загальний стаж 18 років 2 місяці, 2 дні.
Вважаючи протиправним рішення відповідача-1 про відмову в призначенні пенсії за віком та у зарахуванні для обчислення пенсії заробітної плати, отриманої впродовж спірного періоду, позивач звернувся з позовом до суду.
Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Щодо соціальних виплат стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте, якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).
Частиною першою статті 4 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-IV) визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону №1058-IV починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років.
Відповідно до вимог ст. 62 Закону України Про пенсійне забезпечення від 05 листопада 1991 року №1788-XII (Закон №1788-XII) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За змістом трудової книжки позивача Серія НОМЕР_2 , дата заповнення 14.08.1981,
щодо спірних періодів роботи позивача містяться наступні записи:
Запис №11 від 01.12.1987 прийнятий адміністратором групи ліліпутів (наказ від 01.12.1987 № 82);
Запис №12 від 15.01.1993 звільнений за власним бажанням (наказ від 15.01.1993 №4-ос);
Запис №13 від 20.01.1993 прийнятий на роботу у фірму «Урарту» (наказ від 20.01.1993 №3);
Запис №14 від 30.09.1994 звільнений за власним бажанням (наказ від 30.09.1994 № 17);
Запис №18 від 17.08.2007 прийнятий на посаду адміністратора Дирекції Ростовських колективів «Цирк на сцені» (наказ від 17.08.2007 № 60);
Запис №19 від 06.03.2009 звільнений за власним бажанням (наказ 06.03.2009 №28);
Запис №20 від 12.03.2010 прийнятий в колектив «Старий замок» на посаду асистента (наказ від 12.03.2010 №507-к);
Запис №21 від 16.03.2011 звільнений за власним бажанням (наказ від 16.03.2011 №1166/к).
Відповідно до частини 2 статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до частини 2 статті 4 Закону № 1058-IV якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Згідно вимог частини 4 статті 24 Закону № 1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Частиною 1 статті 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років.
У відповідності до частини 1 статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 (далі - Закон №1788-ХІІ) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Статтею 62 Закону №1788-ХІІ встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Так само, пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 №637 (надалі - Порядок №637), визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 названого Порядку передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
У відповідності до абзаців першого, другого пункту 20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Статтею 44 Закону №1058-IV передбачено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Відповідно до вимог статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка підписана та набрала чинності 13 березня 1992 року, пенсійне забезпечення громадян державучасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають. Вказана Угода підписана Україною та російською федерацією та відповідно, була обов'язкова для застосування в спірний період державними органами вказаних держав.
Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн"" від 14 січня 1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Частиною 2 статті 4 Угоди «Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів» від 15.04.1994, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, РФ, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
Отже, наведені положення вказаних міжнародних договорів передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Записи про періоди роботи позивача в російській федерації, виконані в трудовій книжці, засвідчені чітким відтиском печатки відповідного підприємства та не містить ні виправлень/підтирань, ні інших застережень, які б давали підстави сумніватись у їх правдивості. Протилежного відповідачами не зауважено та судом не встановлено.
Суд зауважує, що згідно з частиною першою статті 5 Закону №1058-IV цей Закон регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
За правилами частини другої статті 4 Закону №1058-IV якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Отже, призначення і виплата пенсій в Україні здійснюється також на підставі міжнародних договорів (угод), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.
Згідно з ч. 2 ст. 10 Закону України "Про зайнятість населення" від 05 липня 2012 року №5067-VI права громадян України, які працюють за кордоном, захищаються законодавством України та держави перебування, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 року №1906-IV укладені й належним чином ратифіковані міжнародні договори України є невід'ємною частиною національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, укладання якого відбулось у формі закону, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України.
Відтак, до питання призначення пенсії застосовуються правила, передбачені договорами (угодами) між Україною та іншими державами.
Згідно з приписами Угод між Урядом України і урядом російської федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14.01.1993 (Угода у галузі пенсійного забезпечення, чинною станом на дату прийняття відповідачем-1 оскарженого рішення) та про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами.
Згідно зі статтею 1 Угоди у галузі пенсійного забезпечення, пенсійне забезпечення громадян держав-учасників цієї Угоди і членів їх сімей здійснюється по законодавству держави, на території якої вони проживають.
Статтею 5 Угоди у галузі пенсійного забезпечення, встановлено, що вона розповсюджує свою дію на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені чи будуть установлені законодавством держави-учасниць угод.
Відповідно до статті 6 зазначеної Угоди у галузі пенсійного забезпечення призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди здійснюється за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільговій основі і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, отриманий на території будь-якої із цих країн, а також на територіях колишнього СРСР за час до вступу в силу даної Угоди (пункти 1, 2 статті 6).
Доводи відповідачів щодо неможливості зарахування до страхового стажу позивача період роботи в російській федерації з огляду на прийняття Кабінетом Міністрів України Постанови від 29.11.2022 № 1328 Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення суд вважає необґрунтованими, оскільки вказана постанова набрала чинності лише 02.12.2022, натомість у період роботи позивача вказана Угода була чинною та передбачала право на пенсію громадянам держав - учасниць Угоди з врахуванням трудового стажу, набутого на території будь-якої з цих держав. При цьому суд зазначає, що за наявності чинних, у період роботи позивача, положень Угоди, що передбачали відповідне право, позивач не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу.
Із наведених вище підстав суд також вважає необґрунтованою, як підставу для відмови у зарахуванні позивачу спірного стажу, ту обставину, що у червні 2022 року російська федерація денонсувала Угоду про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, відтак, з 01 січня 2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року.
Відтак суд приходить до висновку про необхідність зарахування позивачу до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком періодів роботи у російській федерації: з 01.01.1992 року по 15.01.1993 року з 20.01.1993 року по 15.04.2002 року з 17.08.2007 року по 30.09.2007 року з 01.12.2008 року по 06.03.2009 року з 12.03.2010 року по 16.03.2011 року
Щодо зарахування позивачу до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком періоду з 01.01.2023 року до 30.06.2023, суд зазначає наступне.
Позивач є фізичною особою-підприємцем, що не заперечується сторонами.
Для зарахування до страхового стажу періоду здійснення фізичною особою підприємницької діяльності на загальній системі оподаткування необхідно підтвердити сплату страхових внесків за цей період, зокрема доказом сплати є довідка із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку (за формою 5-ОК).
Таким чином, належними доказами, якими підприємець може підтвердити свій стаж можуть бути документи про сплату страхових внесків, а саме: до 01.07.2000 - довідка Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків, після 01.07.2000 - довідка із бази даних реєстру зарахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку.
За період з 01.01.2023 по 30.06.2023 звіт за фізичну особу - підприємця позивачем здано 25.07.2023, тобто після написання заяви про призначення пенсії та були відсутні дані про сплату єдиного внеску за цей період на момент винесення рішення про відмову у призначенні пенсії.
Враховуючи вищенаведене у сторін відсутній спір щодо зарахування до стажу позивача періоду з 01.01.2023 по 30.06.2023, оскільки позивач не надав суду доказів відмови відповідачів у зарахуванні вказаного періоду роботи до стажу для призначення пенсії.
Відтак суд відмовляє у задоволенні позову у цій частині.
Щодо позовної вимоги про призначення позивачу пенсії, суд зазначає наступне.
При вирішенні даного спору суд також бере до уваги, що завданням адміністративного судочинства, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.
Разом з тим, враховуючи положення статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, захист прав у сфері публічно-правових відносин можливий у спосіб зобов'язання відповідача прийняти певне рішення чи зобов'язання вчинити певні дії.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Згідно пункту 1 частини 1 статті 45 Закону №1058-IV пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
З матеріалів справи вбачається, що позивач 27.02.1962 року народження, 09.06.2023 звернувся до територіального органу пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії. Станом на момент звернення із вказаною заявою йому виповнилося 61 рік.
Пенсійний орган відповідач 1 на виконання вимог суду надав розрахунок трудового стажу позивача із зазначенням періодів роботи, які зараховані позивачу до стажу роботи для призначення пенсії - 18 років 2 місяці 2 дні.
За результатами розгляду справи суд прийшов до висновку, що позивачу протиправно не зараховані до трудового стажу періоди роботи у російській федерації з 01.01.1992 до 15.01.1993, з 20.01.1993 до 15.04.2002, з 17.08.2007 до 30.09.2007, з 01.12.2008 до 06.03.2009, з 12.03.2010 до 16.03.2011 - загальний період більше 11 років.
Відтак у зв'язку із зарахуванням до страхового стажу позивача періодів роботи відповідно до розрахунку страхового стажу, наданого відповідачем 1 (18 років 2 місяці 2 дні) та зарахованого судом на підприємствах, розташованих на території російської федерації (більше 11 років) наявні підстави для призначення останній пенсії за віком згідно Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", починаючи з дати звернення.
Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. При цьому в силу положень частини 2 статті 77 вказаного кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд при вирішенні спору враховує приписи статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а вимоги такими, що належить задовольнити частково.
Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, підп.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №135050009618 від 16.06.2023.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (код ЄДРПОУ 13814885, місцезнаходження: 79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея,10) зарахувати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до страхового стажу, що дає право на призначення пенсії за віком періоди роботи з 01.01.1992 до 15.01.1993, з 20.01.1993 до 15.04.2002, з 17.08.2007 до 30.09.2007, з 01.12.2008 до 06.03.2009, з 12.03.2010 до 16.03.2011 та призначити пенсію за віком з урахуванням висновків суду.
У задоволенні решти позову відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 268 (двісті шістдесят вісім) грн 40 коп за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (код ЄДРПОУ 13814885, місцезнаходження: 79016, м.Львів, вул.Митрополита Андрея,10).
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 268 (двісті шістдесят вісім) грн 40 коп за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, місцезнаходження: 49094, м.Дніпро, вул. Набережна Пермог, 26).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення через Львівський окружний адміністративний суд, а у разі реєстрації офіційної електронної адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
СуддяМорська Галина Михайлівна