ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 листопада 2023 рокусправа № 380/13073/23
Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Карп'як Оксана Орестівна, розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -
ВСТАНОВИВ:
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ - НОМЕР_3 ) про стягнення середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 36 442, 49 грн., з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб; визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування йому компенсації втрати частини доходів у зв"язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 21.06.2017; зобов"язання відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв"язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що при звільненні з військової служби 21.06.2017 відповідач не здійснив з ним повного розрахунку, невірно провівши виплату індексації грошового забезпечення. На виконання рішення суду від 11.01.2023 у справі №380/4123/22 відповідач 06.06.2023 нарахував та виплатив позивачу 36 110,47 грн., індексації грошового забезпечення. Несвоєчасність проведення відповідачем розрахунку при звільненні позивача стала підставою для звернення до суду з даним позовом.
Відносно процесуальних дій, вчинених у зв'язку із розглядом справи, слід зазначити, що ухвалою судді від 19.06.2023 року, вказану позовну заяву залишено без руху, а особі, що звернулась, надано строк для усунення недоліків. Вимоги ухвали судді від 19.06.2023 року позивачем виконано повністю.
Ухвалою судді від 03.07.2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Відповідач належним чином повідомлявся про розгляд справи, проте станом на момент прийняття судом рішення у цій справі відповідач відзиву на позовну заяву не подав.
Частиною шостою статті 162 КАС України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Наказом Командувача Високомобільних десантних військ Збройних Сил України(по
особовому складу) від 27 квітня 2017 року №17 звільнений з військової служби у запас за підпунктом «а» (у зв'язку з закінченням дії контракту) частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», з урахуванням підпункту «ї» (які в собливий період (крім проведення мобілізації та введення воєнного стану) проходять військову службу за контрактом і строк контракту яких закінчився, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу), пункту 1 частини восьмої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 21 червня 2017 року №125 (по стройовій частині) майора ОСОБА_1 виключено із списків особового складу частини, всіх видів забезпечення і направлено для зарахування на військовий облік до Сихівського РВК м.Львова.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 11 січня 2023 року у справі № 380/4123/22, позов задоволено повністю. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо невірного нарахування ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з січня 2016 року по червень 2017 року (включно). Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 (адреса: АДРЕСА_3 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) виплатити ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) недоплачену суму індексації грошового забезпечення за період з січня 2016 року по червень 2017 року (включно) з застосуванням базового місяця січня 2008 року, з урахуванням проведеної виплати.
На виконання вищезазначеного рішення суду відповідач провів нарахування та виплату позивачу грошового забезпечення, а саме: 06.06.2023 року в розмірі 36 110, 47 грн., що підтверджується випискою з карткового рахунку.
Із огляду на зазначене, враховуючи приписи ч. 4 ст. 78 КАС України вищезазначені обставини досліджені у справі № 380/4123/22), і такі при розгляді даної справи не доказуються, оскільки у справі беруть участь ті самі особи, стосовно яких встановлено ці обставини.
При прийнятті рішення суд керується такими правовими нормами:
Позивач уважає, що оскільки виплату індексації грошового забезпечення, відповідач у день його звільнення не провів, то він відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України має право на виплату середнього грошового забезпечення за весь період затримки такого розрахунку, у зв'язку з чим звернуся до суду з цим позовом.
Предметом розгляду у цій справі є оцінка наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, а саме невиплати у день звільнення з військової служби індексації грошового забезпечення.
При вирішенні спору суд керувався таким.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII).
Відповідно до частини другої статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 затверджений Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159).
Пунктами 1-3 Порядку №159 визначено, що дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат); соціальні виплати (допомога сім'ям з дітьми, державна соціальна допомога особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, страхові виплати дитині, яка народилася з інвалідністю внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо); стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення).
Згідно із статтею 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема: заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП і статей 1, 2 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 № 108/95-ВР середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Верховний Суд зазначає, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат у день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 11.01.2023 у справі №380/4123/22 встановлено право позивача на індексацію грошового забезпечення у належному розмірі.
Відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Судом встановлено, що на виконання рішення суду 11.01.2023 у справі №380/4123/22 відповідач 06.06.2023 нарахував та виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення у сумі 36 110, 47 грн., що підтверджується випискою по картковому рахунку.
Отже, відповідач здійснив остаточний розрахунок з позивачем не в день виключення позивача із особового складу військової частини НОМЕР_1 , 21.06.2017, а лише 06.06.2023, тобто несвоєчасно.
Невиконання відповідачем обов'язку повного розрахунку з позивачем у день виключення позивача із списків особового складу військової частини НОМЕР_1 - 21.06.2017 і здійснення такого 06.06.2023 свідчить про затримку відповідачем повного розрахунку.
Отже, після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано КЗпП України.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби.
Суд звертає увагу, що на момент розгляду справи стаття 117 КЗпП України зазнала змін.
Згідно зі статтею 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Суд зазначає, що остаточний розрахунок з позивачем відповідач провів 06.06.2023, отже після внесених 19.07.2022 змін у частину 1 статті 117 КЗпП України.
Водночас, визначаючи період, за який позивачу підлягає виплата середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, суд звертає увагу, що відповідно до чинної з 19.07.2022 редакції частини 1 статті 117 КЗпП України, на користь позивача підлягає стягненню середнє грошове забезпечення за шість місяців або за 183 дні.
Надаючи оцінку співмірності та обґрунтованості суми середнього грошового забезпечення, яке підлягає виплаті на користь позивача, суд зазначає таке.
Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, звернула увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, при зменшенні розміру відшкодування суд враховує:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Як встановлено судом, остаточний розрахунок з позивачем проведено 06.06.2023 в сумі 36 110, 47 грн. Встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності.
Отже, оскільки позивач не отримав у день його звільнення всі належні виплати, а кошти йому було перераховано за наслідками судового вирішення спору із значною затримкою, суд дійшов висновку, що позивач має право на присудження йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не більш як за шість місяців.
Суд звертає увагу, що такий висновок суду відповідає правовій позиції щодо обрахунку середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, викладеній Верховним Судом у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19.
Оскільки остаточний розрахунок із позивачем у зв'язку із звільненням проведено виплатою грошової компенсації на виконання рішення суду від 11.01.2023 у справі №380/4123/22, то з відповідача належить стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні не більш як за шість місяців за затримку терміном 183 календарний день (з 05.12.2023 по 05.06.2023 остаточний день розрахунку).
Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Відповідно до довідки про нараховане щомісячне грошове забезпечення за січень 2016 - червень 2017 року, розмір грошового забезпечення позивача за два останні місяці служби перед звільненням (21.06.2017 року) становив 21300, 06 грн (10650,03 грн за квітень 2017 року та 10650,03 грн за травень 2017 року).
Для обчислення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні необхідно застосовувати показник 349, 18 грн. за день (21300, 06 грн./61 робочих днів у квітні, травні 2017 року).
Таким чином сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні відповідно до чинної з 19.07.2022 редакції частини 1 статті 117 КЗпП України становитиме: 349, 18 грн., (середньоденне грошове забезпечення позивача ) х на 183 день (період затримки з 05.12.2023 по 05.06.2023) = 63 899, 94 грн.
Суд при розгляді справи враховує правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 24.10.2011 у справі №6-39цс11 та у Пленумі Верховного Суду України у постанові від 24.12.1999 №13, а також постанову Верховного Суду від 04.04.2018 у справі №524/1714/16-а (К/9901/8793/18), та бере до уваги такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Резюмуючи дослідження розміру грошового забезпечення, яке підлягає стягненню на користь позивача у цій справі, суд зазначає наступне.
Істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: 36 110,47 грн (індексація грошового забезпечення) / 63 899, 94грн. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0, 57%.
Отже, сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 0,57% становить: 349,18 грн. (середньоденна заробітна плата позивача) *0,57% = 199,03 грн.; 199,03грн.*183 (кількість днів затримки розрахунку) = 36 422, 49 грн.
З огляду на викладені обставини, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача необхідно стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату індексації грошового забезпечення) за період, що не перевищує 6 місяців (183 календарних днів), у розмірі 36 422, 49 грн.
Щодо позовних вимог в частині компенсації втрат доходів, у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, суд зазначає таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 2 Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ (далі-Закон № 2050-ІІІ) визначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у Законі №2050-ІІІ слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Згідно із статтею 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
За змістом статті 4 Закону №2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Системний аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що індексація є складовою заробітної плати та у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.
Використане у статті 3 Законі № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Вказане узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 22 червня 2018 року у справі № 810/1092/17 та від 13 січня 2020 року у справі № 803/203/17, від 15 жовтня 2020 року у справі №240/11882/19, від 29 квітня 2021 року у справі №240/6583/20.
Проте, суд звертає увагу на те, що необхідною умовою для звернення до суду з позовом про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їхньої виплати є звернення особи до підприємства, установи або організації із заявою про виплату відповідної компенсації на підставі Закону №2050-III, за наслідками розгляду якої власник чи уповноважений ним орган (особа) може (1) або задовольнити таку заяву та виплатити відповідну компенсацію, (2) або відмовити у її виплаті. А тому тільки в разі відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію особа набуває право на звернення до суду з позовом про зобов'язання у судовому порядку виплатити відповідну компенсацію.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 09.06.2021 у справі № 240/186/20.
З матеріалів справи вбачається, що позивач не звертався до відповідача із заявою про виплату компенсації втрати частину доходу. Тобто, позивач не дотримався умови щодо звернення до відповідача із заявою про виплату відповідної компенсації.
Враховуючи зазначене, суд висновує про передчасність звернення до суду з позовною вимогою про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку із затримкою виплати індексації грошового забезпечення за період з січня 2016 року (період початку припинення виплати індексації грошового забезпечення) по 05.06.2023 (день фактичної виплати).
З урахуванням похідного характеру позовної вимоги про виплату компенсації втрати частини доходів у звязку з порушення строків виплати індексації грошового забезпечення, у задоволенні такої необхідно відмовити.
Відповідно до частини другої статті 19 та частини 3 статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами статті 78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.
На підставі ст. 139 КАС України, сплачений позивачем судовий збір у розмірі 858,88 грн. підлягає стягненню на користь позивача з військової частини НОМЕР_1 за рахунок її бюджетних асигнувань.
Керуючись ст.ст. 242-246, 250, 257-262 КАС України, суд
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ - НОМЕР_3 ) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, визнання протипарвною бездіяльності, зобов"язання вчинити дії,- задовольнити частково.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ - НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 ) середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 36 442, 49 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ - НОМЕР_3 ) судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 858,88 грн.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду із врахуванням п.п15.5 п.5 розділу VII Перехідні положення КАС України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
СуддяКарп'як Оксана Орестівна