ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 листопада 2023 рокуСправа №160/24279/23
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Єфанової О.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання неправомірним рішення та зобов'язання вчинити дії,-
УСТАНОВИВ:
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - ГУ ПФУ в Донецькій області, відповідач-2), в якій просить:
- визнати неправомірним рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області від 16.08.2023 за №045650016652 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах з 53 років, а саме з 08.08.2023 та не зарахуванні до страхового стажу роботи період роботи з 11.06.1996 по 23.05.1998 медсестрою в Товаристві з обмеженою відповідальністю “Дніпро-Фармація”;
- визнати неправомірним рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області від 05.09.2023 за №045650016652 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах з 53 років, а саме з 08.08.2023 та не зарахуванні до страхового стажу роботи період роботи з 11.06.1996 по 23.05.1998 медсестрою в Товаристві з обмеженою відповідальністю “Дніпро-Фармація”;
- визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області в не зарахуванні до пільгового стажу по Списку №2 ОСОБА_1 період роботи з 10.01.2017 по 09.07.2018 сестрою медичною відділення в Спеціалізованій туберкульозній лікарні для засуджених державної установи “Дніпровська виправна колонія №89”;
- визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області в не зарахуванні ОСОБА_1 роботи на посаді сестри медичної стаціонару та сестри медичної з 10.07.2018 по 04 11.2019; роботу з 05.11.2019 по 30.06.2023 на посаді рентгенлаборанта та рентгенлаборанта рентгенівського кабінету амбулаторно-поліклінічного відділення з дільницею карантину діагностики та розподілу і дільницею слідчого ізолятора у Дніпровської спеціалізованої туберкульозної лікарні №89 філії Центру охорони здоров'я Державної кримінально - виконавчої служби України в Дніпропетровській; період роботи з 10.01.2017 по 09.07.2018 сестрою медичною відділення в Спеціалізованій туберкульозній лікарні для засуджених державної установи “Дніпровська виправна колонія №89” до стажу роботи у подвійному розмірі;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 роботу медсестрою в Товаристві з обмеженою відповідальністю “Дніпро - Фармація” з 11.06.1996 по 23.05.1998;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу по Списку №2 період роботи з 10.01.2017 по 09.07.2018 сестрою медичною відділення в Спеціалізованій туберкульозній лікарні для засуджених державної установи “Дніпровська виправна колонія №89” та зарахувати його до стажу роботи у подвійному розмірі;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи на посаді сестри медичної стаціонару та медичної з 10.07.2018 по 04 11.2019 та роботу з 05.11.2019 по 30.06.2023 на посаді рентгенлаборанта та рентгенолаборанта рентгенівського кабінету амбулаторно-поліклінічного відділення з дільницею карантину діагностики та розподілу і дільницею слідчого ізолятора у Дніпровської спеціалізованої туберкульозної лікарні №89 філії Центру охорони здоров'я Державної кримінально - виконавчої служби України в Дніпропетровській та Донецькій областях у подвійному розмірі;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 з 53 років, а саме з 08.08.2023, враховуючи вимоги Рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року за №1-p/2020.
В обґрунтування заявлених вимог зазначила, що пенсійному органу надані всі необхідні документи для призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №2, відтак відмова відповідача у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах є протиправною.
Ухвалою суду від 26.09.2023 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження та надано термін для надання відзиву на позовну заяву.
Представник відповідача-1 надав до суду відзив на позову, в якому проти позову заперечував та просив відмовити в його задоволенні. Зазначив, що відповідач-1 не приймав рішення по суті заяви позивача про призначення пенсії, відтак відповідальним за опрацюванням заяви позивача є саме ГУ ПФУ в Донецькій області.
Представник відповідача-2 надав до суду відзив на позов, у якому проти позову заперечував та просив суд відмовити у його задоволенні. В обґрунтування своїх заперечень зазначив, що позивачці відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах у зв'язку з тим, що позивачка немає достатнього стажу для призначення пенсії згідно статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до ч.1 ст.257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Згідно з ст.258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
За приписами ч.5 ст.262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
За викладених обставин, у відповідності до вимог ст.ст.258, 262 КАС України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 08.08.2023 року позивачка звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення/перерахунок пенсії встановленого зразка.
Рішенням ГУ ПФУ в Дніпропетровській області №045650016652 від 16.08.2023 року ОСОБА_2 відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та зазначено, що до страхового стажу не зараховано період роботи з 11.06.1996 року по 28.05.1998 року, оскільки не зазначена назва підприємства куди було прийнято заявницю.
28.08.2023 року позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення/перерахунок пенсії встановленого зразка.
Рішенням ГУ ПФУ в Донецькій області №045650016652 від 05.09.2023 року ОСОБА_2 відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та зазначено, що право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах згідно Списку №2 у заявниці відсутнє у зв'язку з недосягненням 55-річного пенсійного віку. Також, у рішенні зазначено, що період роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 03.08.1989 року з 11.06.1996 року по 28.05.1998 року, оскільки зазначена назва підприємства при прийомі на роботу.
У спірних правовідносинах відповідач керувався приписами статті 114 Закону України №1058-IV.
Так, за правилами пункту 2 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV, якою було доповнено вказаний закон про пенсійне забезпечення змінами внесеними Законом №2148-VIII, право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Разом з тим, починаючи з 23 січня 2020 року в Україні існують два закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за списком № 2, а саме: пункт «б» статті 13 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» та пункт 2 частини другої статті 114 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій»
Згідно з пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VІІІ, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.
Рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року у справі № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ (пункт 1 Рішення 1-р/2020).
Відповідно до рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21.04.2021 у зразковій справі №360/3611/20 Верховний суд перевіряв наступні питання:
а) можливість застосування юридичної позиції, що сформована в рішенні Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020, до пункту 2 частини другої статті 114 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-ІУ в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій»:
б) визначення кола осіб при призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, на яких поширюється дія суперечливих норм Законів України № 1788- XII та № 1058-ІV;
в) нормативне визначення величини показника вікового цензу при призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.
Вирішуючи вказані питання, Верховний Суд у зразковому рішенні дійшов наступних висновків:
«Конституційний Суд України в рішенні від 8 червня 2016 року у справі № 4-рп/2016 зауважив, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, не можуть бути прийняті в аналогічній редакції, оскільки рішення Конституційного Суду України є «обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені» (частина друга статті 150 Конституції України). Повторне запровадження правового регулювання, яке Конституційний Суд України визнав неконституційним, дає підстави стверджувати про порушення конституційних приписів, згідно з якими закони та інші нормативно-правові акти ухвалюються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина друга статті 8 Основного Закону України, пункт 7 рішення № 4-рп/2016).
З огляду на вищенаведене, правова норма, яка регулює правовідносини аналогічно нормі, що визнана Конституційним Судом України неконституційною, або дублює таку правову норму (незалежно від періоду її прийняття та виду нормативного акту, в якому вона втілена), не підлягає застосуванню. У такому разі суд застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
Висновок у рішенні Конституційного Суду України у справі № 4-рп/2016 зроблений з урахуванням вимог частини 2 статті 150 Конституції України в редакції, чинній на момент прийняття рішення № 4-рп/2016, яка є тотожною статті 151-2 Конституції України у редакції на час розгляду справи та статті 8 Конституції України.
Водночас висновок, сформований у пункті 7 рішення № 4-рп/2016, застосовується судом з урахуванням обставин справи та вимог статті 151-2 Конституції України.
Згідно із частиною першою статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
У пункті 3.1 рішення № 1-р/2020 від 23.01.2020 наголошено, що за юридичною позицією Конституційного Суду України верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (абзац другий підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини рішення від 27 лютого 2018 року № 1-р/2018). Відповідно до змісту статті 8 Конституції України, розвиваючи практику Конституційного Суду України, верховенство права слід розуміти, зокрема, як механізм забезпечення контролю над використанням влади державою та захисту людини від свавільних дій державної влади.
Також у пункті 4.4. мотивувальної частини Рішення від 23 січня 2020 року № 1- р/2020 Конституційний Суд України дійшов висновку, що стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
У першому пункті резолютивної частини рішення КСУ від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 визнано неконституційними статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788- XII в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VІІІ.
У контексті предмету спору Конституційним Судом України визнані неконституційними положення щодо підвищення віку виходу на пенсію для пільгових категорій осіб та згідно з пунктом 2 резолютивної частині Рішення КСУ № 1 -р/2020 зазначені положення втрачають чинність з дня ухвалення цього Рішення (тобто з 23 січня 2020 року).
У пункті третьому резолютивної частини рішення КСУ від 23 січня 2020 року №1-р/2020 викладена юридична позиція щодо порядку виконання цього Рішення, а саме: застосуванню підлягають положення Закону № 1788-ХІІ в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах.
Верховний Суд наголошує, що припис акта, визнаний неконституційним Конституційним Судом України із змістовних підстав більше не може бути застосованим під час розгляду справ судами з мотивів його суперечності Конституції України.
Водночас у контексті предмету спору юридична позиція, викладена в Рішенні Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1 -р/2020, застосовується також при оцінці змін до Закону № 1058-ІУ, які регламентують спірні правовідносини та рішення відповідача.
У пункті 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.1996 «Про застосування Конституції України» вказано, що оскільки Конституція України, як зазначено в її статті 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно- правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.
Тому, ґрунтуючись на юридичній позиції Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020, Суд вважає, що ідентична правова норма, яка міститься в Законі України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148-УІІІ, теж не відповідає Конституції України, а тому не підлягає застосуванню.
Отже, відповідно до вищевикладеного, суд зазначає, що до категорії осіб, на яких поширюється дія Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020, і відповідно мають право на пенсію за віком на пільгових умовах за положеннями Закону №1788-ХІІ після 23.01.2020 (набрання чинності Рішення КСУ № 1-р/2020) належать особи, які працювали до 01.04.2015, були зайняті повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, мали стаж роботи, визначений статтею 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до 01.04.2015, та досягли віку, визначеного цією статтею, на момент звернення до Пенсійного фонду за призначенням пенсії».
Таким чином, позивачка, досягнувши 50 років, набула право на пільгову пенсію при наявності необхідного стажу.
Щодо не зарахування відповідачем стажу роботи до пільгового стажу роботи по Списку №2 позивачу період роботи з 11.06.1996 року по 28.05.1998 року медсестрою в Товаристві з обмеженою відповідальністю “Дніпро - Фармація”, суд зазначає наступне.
З рішень від 16.08.2023 року та 05.09.2023 року №045650016652 вбачається, що підставою для відмови у зарахуванні вказаного стажу роботи, є невірне зазначення назви підприємства при прийомі на роботу.
Відповідно до ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті.
Частиною 2 ст.114 визначено, що на пільгових умовах пенсія за віком призначається: працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Частиною 3 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що працівники, безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних і відкритих гірничих роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт і рудників та в металургії, - за списком робіт і професій, що затверджується Кабінетом Міністрів України, мають право на пенсію незалежно від віку, якщо вони були зайняті на зазначених роботах не менше 25 років, а працівники провідних професій на таких роботах: робітники очисного вибою, прохідники, вибійники на відбійних молотках, машиністи гірничих виймальних машин, сталевари, горнові, агломератники, вальцювальники гарячого прокату, оброблювачі поверхневих дефектів металу (вогневим засобом вручну) на гарячих дільницях, машиністи кранів металургійного виробництва (відділень нагрівальних колодязів та стриперних відділень), - за умови, що вони були зайняті на таких роботах не менше 20 років.
Частиною 5 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», визначено, що у разі призначення пенсій на пільгових умовах відповідно до частин другої і третьої цієї статті проводиться взаємне зарахування періодів роботи, передбачених цією статтею, за умови що роботи, які зараховуються, дають право на пенсію на аналогічних або більш пільгових умовах.
Відповідно до п. "а" ч.1 ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. Працівникам, які не мають стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого загального стажу роботи пенсії за віком на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування": чоловікам - на 1 рік за кожний повний рік такої роботи; жінкам - на 1 рік 4 місяці за кожний повний рік такої роботи. Зазначене зменшення пенсійного віку жінкам застосовується також у період збільшення віку виходу на пенсію по 31 грудня 2021 року.
Статтю 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено порядок підтвердження стажу роботи, згідно з якою основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Також, згідно із статтею 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Відповідні положення містить і Постанова Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Так, згідно з пунктом 2 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Пунктом 3 зазначеного Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених правових положень свідчить про те, що основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжка.
З копії трудової книжки ОСОБА_1 НОМЕР_1 встановлено, що в ній міститься запис №8, відповідно до якого позивачка працювала медсестрою у ТОВ “Дніпро-Фармація” у період з 11.06.1996 року по 28.05.1998 року.
Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що дані трудової книжки позивача (в частині спірного періоду роботи з 11.06.1996 року по 28.05.1998 року) містять неправдиві або недостовірні відомості, а тому зазначені відповідачем недоліки не можуть бути самостійною підставою для відмови у зарахуванні означеного періоду роботи позивачки до стажу роботи, що враховується у призначенні пенсії.
Крім того, суд звертає увагу, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому, власне, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Також суд зауважує, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.
Також, Верховний Суд у постанові від 06.03.2018 року у справі №754/14898/15-а зазначив, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання всіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. ПФУ не врахував, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відмовляючи зараховувати спірний період роботи позивача з 11.06.1996 року по 28.05.1998 року до стажу, що надає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача зарахувати до пільгового стажу за Списком №2 період роботи позивача з 10.01.2017 по 09.07.2018 сестрою медичною відділення в Спеціалізованій туберкульозній лікарні для засуджених державної установи “Дніпровська виправна колонія №89” та період роботи на посаді медичної сестри та медичної з 10.07.2018 року по 04.11.2019 року, з 05.11.2019 по 30.06.2023 на посаді рентгенлаборанта та рентгенлаборанта рентгенівського кабінету амбулаторно- поліклінічного відділення з дільницею карантину діагностики та розподілу і дільницею слідчого ізолятора у Дніпровської спеціалізованої туберкульозної лікарні №89 філії Центру охорони здоров'я Державної кримінально - виконавчої служби України в Дніпропетровській.
З трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 встановлено, що наступне:
- з 10.01.2017 по 09.07.2018 вона працювала на посаді сестри медичної відділення в Спеціалізованій туберкульозній лікарні для засуджених державної установи “Дніпровська виправна колонія №89”;
- з 10.07.2018 року по 04.11.2019 року працювала на посаді медичної сестри та медичної;
- з 05.11.2019 по 30.06.2023 на посаді рентгенлаборанта та рентгенлаборанта рентгенівського кабінету амбулаторно- поліклінічного відділення з дільницею карантину діагностики та розподілу і дільницею слідчого ізолятора у Дніпровської спеціалізованої туберкульозної лікарні №89 філії Центру охорони здоров'я Державної кримінально - виконавчої служби України в Дніпропетровській.
Відповідно до довідки, яка уточнює особливий характер роботи або умови праці необхідні для призначення пенсії на пільгових умовах №89/16-193 від 17.08.2023 року, підтверджено що період роботи з 10.01.2017 по 09.07.2018 зараховано до пільгового стажу за Списком №2.
Відповідно до довідки, яка уточнює особливий характер роботи або умови праці необхідні для призначення пенсії на пільгових умовах №5/1-54Дн від 28.08.2023 року, підтверджено що період роботи з 05.11.2019 по теперішній час, позивач виконує роботу, що передбачена Списком №1.
Також, в матеріалах справи міститься довідка яка уточнює особливий характер роботи або умови праці необхідні для призначення пенсії на пільгових умовах №5/1-52Дн від 21.08.2023 року, яка зазначає, що з 10.07.2018 року по 04.11.2019 року позивач працювала на посаді, яка віднесена до Списку №2.
З протоколу розрахунку пенсії видно, що період роботи позивача з 10.01.2017 по 09.07.2018 не зараховано до пільгового стажу. Тобто, пенсійним органом не надано оцінку наданим позивачем документами для підтвердження пільгового стажу та у рішенні про відмову у призначенні пенсії не зазначено підстави для незарахування вказаного періоду до пільгового стажу.
Проте, суд вважає необґрунтованою вимогу позивача щодо зобов'язання відповідача зарахувати до пільгового стажу періодів роботи з з 10.07.2018 року по 04.11.2019 року, з 05.11.2019 по 30.06.2023, оскільки з розрахунку страхового та пільгового стажу видно, що вказані періоди зараховані як пільгові за Списком №1 та Списком №2.
Тому, підстави для задоволення позову в цій частині відсутні.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача призначити пенсію, суд зазначає, що питання призначення пенсії є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі №754/14898/15 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/72608654), яка зводиться до того, що суд не обраховує дійсний загальний та спеціальний стаж позивача, у зв'язку з чим відсутні підстави для зобов'язання ПФУ призначити пенсію позивачу.
Оскільки вирішення питання наявності права на пенсію (підрахунку загального стажу) є прерогативою пенсійного органу і суд не вправі замість пенсійного органу вдаватись до підрахунку стажу, чи прийняття рішення про призначення пенсії, тому на переконання суду, для відновлення порушеного права позивача необхідно зобов'язати ГУ ПФУ у Донецькій області після зарахування спірних періодів роботи повторно розглянути заяву позивача від 28.08.2023 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Частиною 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до положень ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно з ч. ч. 1 та 4 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до приписів ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
За викладених обставин, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
З урахуванням вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1073,60 грн.
Керуючись ст. ст.243-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ВИРІШИВ:
Позовну заяву задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 16.08.2023 за №045650016652 про відмову у призначенні ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 05.09.2023 за №045650016652 про відмову у призначенні ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) роботу медсестрою в Товаристві з обмеженою відповідальністю “Дніпро - Фармація” з 11.06.1996 року по 23.05.1998 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 08.08.2023 року (РНОКПП НОМЕР_2 ) про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, з наданням оцінки періоду роботи ОСОБА_1 з 10.01.2017 року по 09.07.2018 року та, враховуючи вимоги Рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року за №1-p/2020.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 536,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 536,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.В. Єфанова