ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 листопада 2023 рокуСправа №160/23053/23
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Рищенка А.Ю., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, Державної судової адміністрації України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
УСТАНОВИВ:
11.09.2023 ОСОБА_2 (далі - позивач) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області (далі - відповідач-1), Державної судової адміністрації України (далі - відпровідач-2), в якій просить:
- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати судді Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області ОСОБА_3 суддівської винагороди за період з 01.01.2021 року по дату звернення до суду, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2 102,00 гривні;
- зобов?язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати ОСОБА_3 недоплаченої суддівської винагороди за період з 01.01.2021 по дату ухвалення рішення судом, виходячи з базового розміру посадового окладу судді в розмірі 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, який встановлено на 01 січня 2021 року - в розмірі 2270,00 грн, на 01 січня 2022 року - 2481,00 грн, на 01 січня 2023 року- в розмірі 2684,00 грн, з урахуванням надбавки за вислугу років у розмірі 20% від посадового окладу, матеріальної допомоги за 2021, 2022, 2023 роки;
- зобов?язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області ОСОБА_3 за період з 01 січня 2021 рік по дату ухвалення рішення судом на підставі частин 2, 3, 4 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого з 1 січня 2021 року складає 2270,00 грн, з 1 січня 2022 року - 2481,00 грн, з 1 січня 2023 року- 2 684,00 грн, з урахуванням надбавки за вислугу років у розмірі 20% від посадового окладу, матеріальної допомоги за 2021, 2022, 2023 роки, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов?язкових платежів при їх виплаті.
Обґрунтовуючи заявлені вимоги позивач акцентує увагу на протиправності дій ТУ ДСА в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати суддівської винагороди за спірний період, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01 січня 2021 року в розмірі 2102,00 грн. Уважає, що розмір суддівської винагороди, яку він отримує, повинен обчислюватися із урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб розмір якого станом на 01 січня 2021 року становить 2270,00 грн, станом на 01 січня 2022 року 2481,00 грн, станом на 01 січня 2023 року 2684,00 грн. На його думку, застосування спеціального прожиткового мінімуму для працездатних осіб для визначення базового розміру посадового окладу судді є неправомірним та суперечить законам України «Про судоустрій та статус суддів» та «Про прожитковий мінімум», які не передбачають окремого розміру прожиткового мінімуму для обчислення суддівської винагороди. На переконання позивача, оскаржені дії відповідача порушують гарантії незалежності суддів, що встановлені нормами національного законодавства та міжнародного права.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.09.2023 відкрито провадження у справі №160/23053/22 та призначено розгляд останньої за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
20.09.2023 на адресу суду від представника відповідача-1 надійшов письмовий відзив на позовну заяву, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що Законом № 1402-VІІІ визначено базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду, який становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. При цьому, вказана норма є бланкетною, оскільки встановлює лише кількість прожиткових мінімумів для обчислення базового розміру посадового окладу судді місцевого суду (30), але не встановлює розміру прожиткового мінімуму, який необхідний для цього. У зв'язку із цим, для встановлення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 1 січня календарного року необхідно звернутись до іншого закону, який встановлює такий розмір прожиткового мінімуму при визначенні базового розміру посадового окладу судді. Такі норми доповнять частину третю статті 135 Закону № 1402-VІІІ і становитимуть єдину спеціальну норму, якою буде визначено розмір посадового окладу судді. Нормативним доповненням до зазначеної статті є відповідні законодавчі положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік». Так, статтями 7 вказаних законів установлено окремі розміри прожиткового мінімуму для суддів, прокурорів окружної прокуратури та працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, що у спірному випадку (для суддів) не суперечить Конституції України та Закону № 1402-VІІІ. Розмір прожиткового мінімуму працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді встановлено у розмірі 2102 грн. Таким чином, законодавець чітко передбачив, що для визначення посадових окладів усіх суддів застосовується розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, установлений на 01 січня відповідного календарного року. Наявність в статтях 7 Законів формулювання «який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді» лише вказує на випадок застосування такого розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2021, 01.01.2022 та 01.01.2023, в контексті якого вжито це формулювання. Оскільки статті 7 вказаних законів містять спеціальну норму щодо розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102 грн, то відсутні підстави для застосування іншої (загальної) норми статті 7, якою установлено розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Таким чином, за наявності в спеціальному законі (який встановлює конкретні розміри прожиткового мінімуму на 1 січня календарного року) спеціальної норми щодо розміру прожиткового мінімуму для визначення базового розміру посадового окладу судді, територіальне управління не вправі було застосовувати загальну норму щодо розміру прожиткового мінімуму для (всіх інших) працездатних осіб, навіть якщо розмір прожиткового мінімуму в загальній нормі більший за розмір прожиткового мінімуму в спеціальній нормі. Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України. Видатки на утримання судів у Державному бюджеті визначаються окремим рядком щодо Верховного Суду, Вищої ради правосуддя, апеляційної палати вищого спеціалізованого суду, а також у цілому щодо апеляційних, місцевих судів. Видатки кожного місцевого та апеляційного суду всіх видів та спеціалізації, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, служби судової охорони та Державної судової адміністрації України визначаються у державному бюджеті України в окремому додатку. Видатки на утримання судів у Державному бюджеті України не можуть бути скорочені в поточному фінансовому році. Територіальне управління здійснює всі нарахування і виплати лише у межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисом. Кошторисами ТУ ДСА України в Дніпропетровській області на 2022, 2021 та 2023 роки, затвердженими ДСА України, видатки на оплату праці, у тому числі суддівської винагороди, передбачені, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб у сумі 2102 грн. Застосовуючи норму в частині встановлення розміру прожиткового мінімуму, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді ТУ ДСА в Дніпропетровській області, як територіальний орган ДСА України, виконуючи функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів в межах бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України, діяло відповідно до вимог чинного законодавства.
25.09.2023 на адресу суду від позивача надійшла письмова відповідь на відзив, в якій було підтримано аналогічну правову позицію, що і в позовній заяві.
31.10.2023 на адресу суду від представника відповідача-2 надійшов письмовий відзив на позовну заяву, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що Верховною Радою України затверджується бюджет країни на відповідний рік у порядку передбаченому законодавством. Разом з тим, статтею 34 Бюджетного Кодексу України встановлено, що для підготовки проекту Державного бюджету України Міністерство фінансів України розробляє і доводить до головних розпорядників бюджетних коштів Інструкції з підготовки бюджетних запитів можуть запроваджувати організаційні, фінансові та інші обмеження, яких зобов'язані дотримуватися усі розпорядники бюджетних коштів у процесі підготовки бюджетних запитів. На виконання статті 34 Бюджетного Кодексу України, Міністерством фінансів України у пункті 6 листа від 11.08.2020 № 04110-08-2/24733 щодо підготовки бюджетних запитів на 2021-2023 роки вказано, що на 2021-2023 роки видатки на оплату праці працівників бюджетної сфери розраховано з урахуванням прогнозного розміру посадового окладу працівника І тарифного розряду ЄТС та прогнозного розміру мінімальної заробітної плати; працівників державних органів, суддів на рівні 2020 року. Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-УІІІ суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Разом з тим, у частині третій цієї статті визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15.12.2020 № 1082-ІХ встановлено прожитковий мінімум, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня - 2102 гривні. Зазначений розмір прожиткового мінімуму також був встановлений на 2022 рік Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 № 1928-ІХ, та на 2023 рік - Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 03.11.2022 № 2710-ІХ. Законом № 1402-VІІІ врегульовано розмір суддівської винагороди, який передбачає кількісну складову прожиткових мінімумів, та не визначає який саме розмір прожиткового мінімуму слід застосовувати у відповідному році. Кількісна складова прожиткового мінімуму не зменшувалася, та не змінювалася ні в 2021, 2022, ні в 2023 роках. Розрахунок фактичного розміру прожиткового мінімуму регулюється виключно Законом України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік. Таким чином, позивачу як нараховувалося, так і виплачувався 30 прожиткових мінімумів, встановлених Законом № 1402-VІІІ. Разом з тим, зазначені Закони про державний бюджет в судовому порядку не скасовувалися, неконституційними не визнавалися та є чинними. Згідно статті 48 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами. Відповідно до статі 116 Бюджетного Кодексу України здійснення видатків бюджету без встановлених бюджетних призначень або з їх перевищенням всупереч Бюджетного Кодексу України чи закону про Державний бюджет України є порушенням бюджетного законодавства. З системного аналізу норм бюджетного законодавства вбачається, що розпорядник бюджетних коштів має право здійснювати відповідні видатки, у тому числі пов'язані з виплатою заробітної плати, виключно в межах бюджетних асигнувань. З огляду на викладене ДСА України та Територіальне управління у спірних правовідносинах при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди діяли в межах чинного законодавства. Що стосується позиції позивача, про те, що ДСА України та Територіальне управління у спірних правовідносинах при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди повинні керуватися виключно Законом України «Про судоустрій та статус суддів», то ДСА України як державний орган та головний розпорядник бюджетних коштів у спірних правовідносинах не має повноважень надавати оцінку прийнятим законам на їх відповідність Конституції України, а зобов'язана діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.11.2023 у задоволенні клопотань Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, Державної судової адміністрації України про розгляд справи №160/23053/23 в порядку загального позовного провадження відмовлено.
13.11.2023 ухвалою суду у задоволенні клопотання Державної судової адміністрації України про залучення третіх осіб у справі №160/23053/23 відмовлено.
Згідно положень ст. 262 КАС України, суд розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що Указом Президента України «Про призначення суддів» від 14.08.2020 №320/2020 ОСОБА_4 призначено на посаду судді Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області безстроково.
Наказом голови Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області №51-К від 17.08.2020 ОСОБА_1 зараховано до штату Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області
Наказом Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16.12.2020 №77-К, встановлено щомісячну доплату за вислугу років судді Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 у розмірі 20 відсотків посадового окладу за наявності стажу роботи більше 5 років, починаючи з 15.12.2020.
Згідно розрахункових листів ТУ ДСА України в Дніпропетровської області за період з 01.01.2021 по 31.08.2023 розмір суддівської винагороди позивача обчислено з урахуванням окладу судді визначеного у розмірі 63060 грн із застосуванням прожиткового мінімуму працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 грн, та з нарахуванням надбавки за вислугу років 20% у розмірі 12612 грн.
Вважаючи протиправними дії відповідача-1 - Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, відповідача-2 - Державної судової адміністрації України щодо нарахування та виплати суддівської винагороди судді у неналежному розмірі, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Статтею 130 Конституції України установлено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, визначає Закон України «Про судоустрій та статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VІІІ (далі Закон № 1402-VІІІ).
Судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (стаття 4 Закону № 1402-VІІІ).
Суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами (частина перша статті 135 Закону № 1402-VІІІ).
Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці (частина друга статті 135 Закону № 1402-VІІІ).
Базовий розмір посадового окладу судді становить: судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року (пункт 1 частини третьої статті 135 Закону № 1402-VІІІ).
Обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків (частина дев'ята статті 135 Закону № 1402-VІІІ).
Засади та порядок фінансування судів установлені статтями 148, 149 Закону № 1402-VIII.
Частинами третьою, четвертою статті 148 Закону № 1402-VIII установлено, що функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють, зокрема, Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України. Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.
Відповідно до частини першою статті 149 Закону № 1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Розміри прожиткового мінімуму для працездатних осіб щорічно встановлювались:
- 2021 рік: статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15.12.2020 № 1082-IX установлено у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для:
- працездатних осіб: з 1 січня у розмірі 2270 гривень;
- працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні;
- 2022 рік: статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 № 1928-IX установлено у 2022 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для:
- працездатних осіб: з 1 січня - 2481 гривень;
- працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні;
- 2023 рік: статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 № 2710-IX установлено з 1 січня 2023 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для:
- працездатних осіб - 2684 гривні;
- працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні.
Закон України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 № 966-XIV (далі Закон № 966-XIV) відповідно до статті 46 Конституції України дає визначення прожитковому мінімуму, закладає правову основу для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень.
Відповідно до статті 1 Закону № 966-XIV прожитковий мінімум це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення:
- дітей віком до 6 років;
- дітей віком від 6 до 18 років;
- працездатних осіб;
- осіб, які втратили працездатність.
Прожитковий мінімум застосовується для формування Державного бюджету України та місцевих бюджетів (абзац сьомий частини першої статті 2 Закону № 966-XIV).
Прожитковий мінімум встановлюється Кабінетом Міністрів України після проведення науково-громадської експертизи сформованих набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів і набору послуг. Прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік (стаття 4 Закону № 966-XIV).
Повноваження та види розпорядників бюджетних коштів визначені статтею 22 Бюджетного кодексу України (далі - БК України), відповідно до частини першої якої, за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно: за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України, Державна судова адміністрація України, інші установи, уповноважені законом або Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у відповідній сфері, в особі їх керівників (пункт 1 частини другої статті 22 БК України).
Відповідно до частини п'ятої статті 22 БК України головний розпорядник бюджетних коштів, зокрема, отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет); приймає рішення щодо делегування повноважень на виконання бюджетної програми розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та/або одержувачами бюджетних коштів, розподіляє та доводить до них у встановленому порядку обсяги бюджетних асигнувань (пункт 3); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством (пункт 4).
Частиною першою статті 23 БК України встановлено, що будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
Предметом заявленого спору є правомірність нарахування та виплати позивачу у спірний період суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення на підставі положень статті 7 Законів № 1082-IX, № 1928-IX та № 2710-IX, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 грн.
Вирішуючи спір по суті, суд виходить з того, що Верховний Суд у постановах від 10.11.2021 у справі № 400/2031/21, від 30.11.2021 у справі № 360/503/21 вже сформував правовий висновок у подібних правовідносинах щодо застосування положень статті 135 Закону № 1402-VIII та статті 7 закону про державний бюджет при обчисленні суддівської винагороди, які у подальшому були підтримані Верховним Судом у постановах від 02.06.2023 у справі № 400/4904/21, від 13.07.2023 у справі № 280/1233/22, від 24.07.2023 у справі № 280/9563/21, від 25.07.2023 у справі № 120/2006/22-а, від 26.07.2023 у справі № 240/2978/22, від 27.07.2023 у справі № 240/3795/22, від 15.08.2023 у справі № 120/19262/21-а.
Так, однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення і визначені Конституцією України та визначені спеціальним законодавчим актом (Законом № 1402-VIII) гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 01.12.2004 № 19-рп/2004, від 11.10.2005 № 8-рп/2005, від 22.05.2008 № 10-рп/2008, від 03.06.2013 № 3-рп/2013, а також від 04.12.2018 № 11-р/2018.
Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом № 1402-VIII, положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.
Виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII. Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.
У преамбулі Закону № 1402-VIII зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
Частиною першою статті 4 Закону № 1402-VIII встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.
Згідно із частиною другою статті 4 Закону № 1402-VIII зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
З 30.09.2016 набрали чинності зміни, унесені до Конституції України, згідно із Законом України від 02.06.2016 № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон № 1401-VIII).
Законом № 1401-VIII статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище, і вперше закріплено спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що «розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій».
З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди, є закон про судоустрій.
Розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, поняття якого наведено у Законі № 966-XIV і в цьому ж законі закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення відносно яких визначається прожитковий мінімум.
Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян урегульовано Законом № 966-XIV.
Ураховуючи те, що Законом № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді» і за приписами цього закону судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо, суд дійшов висновку про відсутність законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди.
Законом № 966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум. Судді до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо, не віднесені.
Для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону № 1402-VIII, які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень законів про державний бюджет на 2021, 2022, 2023 роки.
Таким чином, Законом № 1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Закони про державний бюджет на 2021, 2022 та 2023 рік фактично змінили складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII.
Згідно з позицією Верховного Суду у цій категорії спорів Законом № 1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом № 1402-VIII (постанови від 10.11.2021 у справі № 400/2031/21, від 30.11.2021 у справі № 360/503/21, від 02.06.2023 у справі № 400/4904/21, від 13.07.2023 у справі № 280/1233/22, від 24.07.2023 у справі № 280/9563/21, від 25.07.2023 у справі № 120/2006/22-а та від 26.07.2023 у справі № 240/2978/22).
Отже, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 відповідного року, на іншу розрахункову величину, яка Законом № 1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді) є неправомірною.
Оскільки конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, Територіальне управління неправильно визначило розрахункову величину посадового окладу позивача, застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.
Суд зазначає, що згідно із частинами третьою та четвертою статті 148 Закону № 1402-VIII Державна судова адміністрація України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.
Відповідно до статті 149 Закону № 1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
В силу частини першої та другої статті 22 БК України, за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
Так, Державна судова адміністрація України є головним розпорядником бюджетних коштів.
Пунктами 2 та 4 частини п'ятої статті 22 БК України передбачено, що головний розпорядник бюджетних коштів: організовує та забезпечує на підставі Бюджетної декларації (прогнозу місцевого бюджету) та плану діяльності на середньостроковий період складання проекту кошторису та бюджетного запиту і подає їх Міністерству фінансів України (місцевому фінансовому органу); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством.
Згідно із частиною першою статті 23 БК України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
Відповідно до пункту 1 «Положення про Державну судову адміністрацію України», що затверджено рішенням Вищої ради правосуддя від 17.01.2019 № 141/0/15-19, Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом.
Державна судова адміністрація України здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади з метою створення належних умов функціонування судів і діяльності суддів (пункт 2 Положення).
Пунктом 3 Положення передбачено, що територіальні управління Державної судової адміністрації України є територіальними органами Державної судової адміністрації України.
Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону № 1402-VIII у зіставленні з положеннями частин першою, другою та п'ятою статті 22, частини першої статті 23 БК України, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є Державна судова адміністрація України.
Тобто, Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Дніпропетровські області здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які Державна судова адміністрація України затвердила у його кошторисі на 2021, 2022, 2023 роки.
Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Дніпропетровській області у відзиві на позовну заяву зазначило, що територіальне управління, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня не мало правових підстав для виплати суддівської винагороди без застосування норм законів, якими визначено прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу, оскільки Територіальне управління, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які Державна судова адміністрація України затвердила у його кошторисі.
Враховуючи надані сторонами пояснення, судом встановлено, що Державною судовою адміністрацією України, як головним розпорядником бюджетних коштів, була виділена сума коштів у недостатньому розмірі для забезпечення виплати Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України у Дніпропетровській області суддівської винагороди, обчисленої з урахуванням прожиткового мінімуму станом на 1 січня 2021 року - 2270 грн на 1 січня 2022 року - 2481 грн на 1 січня 2023 року - 2684 грн.
Відтак, невиплата позивачу суддівської винагороди в повному обсязі пов'язана з бездіяльністю Державної судової адміністрації України, як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів, крім Верховного Суду (стаття 148 Закону № 1402-VIII).
З урахуванням статусу Державної судової адміністрації України, як головного розпорядника бюджетних коштів та учасника бюджетного процесу, у питаннях фінансування судової системи Верховний Суд у постанові від 24.09.2020 у справа № 280/788/19 дійшов висновку про правильність рішення судів у спорі «щодо розміру суддівської винагороди», яким зобов'язано Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування розпорядника коштів нижчого рівня для проведення виплати судді недоотриманих сум суддівської винагороди.
Доводи відповідачів щодо необхідності застосування у спірних правовідносинах правових висновків Верховного Суду, наведених у постанові від 26.09.2018 у справі № 820/1853/17, суд вважає необґрунтованими, оскільки спірні правовідносини у цій справі, та справі № 820/1853/17 врегульовані різними нормами права та спір стосувався інших підстав, зокрема судом касаційної інстанції було розглянуто спір щодо застосування частини третьої статті 133 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VI, в якій встановлений посадовий оклад судді місцевого суду на рівні 10 мінімальних заробітних плат, та зазначено, що пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» установлено, що мінімальна заробітна плата (3200 грн) після набрання чинності цим законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Відповідно до частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З урахуванням положень статті 9 КАС України, а також предмету позову та встановлених у цій справі обставин, суд вважає, що для повного та ефективного захисту порушених прав позивача належить вийти за межі позовних вимог, визнати протиправною бездіяльність ДСА України щодо незабезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України у Дніпропетровській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями на проведення видатків з виплати суддівської винагороди судді ОСОБА_1 за період з 01.01.2021 по 01.09.2023, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого у 2021 році у розмірі 2270 грн, у 2022 році у розмірі 2481 грн, у 2023 році у розмірі 2684 грн, та зобов'язати ДСА України вчинити зазначені дії.
Правомірність обрання судом такого способу захисту порушеного права підтверджена Верховним Судом у постановах від 15.08.2023 у справі № 120/19262/21-а, від 27.07.2023 у справі № 240/3795/22, від 27.07.2023 у справі № 240/3795/23.
Щодо посилань Державної судової адміністрації України на пропуск позивачем строку звернення до суду з даним позовом, суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 5 ст. 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
З наведених положень статті 122 КАС України слідує, що такі не містять норм, які б урегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Разом із тим, такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України, зокрема, частиною другою цієї статті (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX), адже зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення статті 233 КЗпП України у частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 03.08.2023 року у справі №280/6779/22 та у постанові від 17.08.2023 року у справі №380/14039/22.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).».
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Разом з тим, Законом України від 30 березня 2020 року №540-IX КЗпП України доповнено главою XIX такого змісту: « 1. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.».
Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 19.01.2023 року у справі №460/17052/21, від 06.04.2023 року у справі № 260/3564/22, від 25.04.2023 року у справі № 380/15245/22 та від 17.08.2023 року у справі № 380/14039/22.
Карантин в Україні, пов'язаний з COVID-19, діяв з 12 березня 2020 року (постанова Уряду від 11 березня 2020 року № 211) та закінчився 30 червня 2023 року (постанова Уряду від 27 червня 2023 року № 651).
З даним адміністративним позовом позивач звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду 11.09.2023, що підтверджується штампом вхідної кореспонденції на позовній заяві.
З огляду на те, що карантин в Україні, пов'язаний з COVID-19 закінчився 30 червня 2023 року, суд приходить до висновку, що позивачем не пропущено строк передбачений ст.233 КЗпП України на звернення до адміністративного суду з даним позовом.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про необґрунтованість вказаних посилань Державної судової адміністрації України.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 241-246, 250 КАС України, суд,-
УХВАЛИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, Державної судової адміністрації України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення судді Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області ОСОБА_3 за період з 01.01.2021 до 31.12.2021 включно, виходячи з встановленого на 01.01.2021 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого складає 2270 грн; за період з 01.01.2022 до 31.12.2022 включно, виходячи з встановленого на 01.01.2022 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого складає 2481 грн; за період з 01.01.2023 до 31.08.2023 включно, виходячи з встановленого на 01.01.2023 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого складає 2684 грн.
Зобов'язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення судді Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області ОСОБА_3 за період з 01.01.2021 до 31.12.2021 включно, виходячи з встановленого на 01.01.2021 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого складає 2270 грн; за період з 01.01.2022 до 31.12.2022 включно, виходячи з встановленого на 01.01.2022 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого складає 2481 грн; за період з 01.01.2023 до 31.08.2023 включно, виходячи з встановленого на 01.01.2023 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого складає 2684 грн.
Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати судді Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області ОСОБА_3 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01.01.2021 року по 31.08.2023, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 грн.
Зобов?язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області провести нарахування та виплату судді Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області ОСОБА_3 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01.01.2021 по 31.08.2023 включно відповідно до вимог статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, обчисленого за 2021 рік виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2021 у розмірі 2270 грн, за 2022 рік виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2022 у розмірі 2481 грн та за 2023 рік виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2023 у розмірі 2684 грн, з урахуванням надбавки за вислугу років 20 відсотків, з урахуванням виплачених сум та з проведенням відрахування податків та обов'язкових платежів.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 255 КАС України та може бути оскаржене в строки, передбачені ст. 295 КАС України.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя А. Ю. Рищенко