ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/20401/18
провадження № 2/753/862/23
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 листопада 2023 року Дарницький районний суд м. Києва в складі
головуючого судді Колесника О.М.
при секретарі Король Н.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , 3-ті особи: служба у справах дітей та сім'ї Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації, служба у справах дітей та сім'ї Броварської районної державної адміністрації Київської області про визначення місця проживання малолітньої дитини з батьком,
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про визначення місця проживання малолітньої дитини з батьком.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_4 позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити, пояснивши, що 30.08.2008 року сторони уклали між собою шлюб, від якого мають малолітню дитину: сина - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 20.06.2017 року шлюб між сторонами було розірвано. З 2015 року ОСОБА_6 починає вести практично повністю самостійне духовне життя. З травня 2018 року вона морально і фізично намагається припинити спілкування та побачення батька з сином, постійно чинить всілякі перешкоди. Викладачі в школі постійно говорили, що ОСОБА_7 не справляється з навчальним процесом, його часто не буває на уроках з невідомих причин, вдома ніхто з ним не займається домашніми завданнями. В грудні 2018 року без згоди батька дитини, не закінчивши навчання 2 чверті, відповідач відправила сина до місця проживання своїх батьків у Волинську область, оскільки їй треба було більше часу приділяти для виборчої компанії до Баришівської селищної ради. Обравшись депутатом, вона не займалась сином, а переклала свій обов'язок по утриманню і вихованню сина на своїх батьків, при цьому перешкоджаючи батьку дитини приймати участь у вихованні та спілкуванні зі своїм сином. Позивач, бажаючи оздоровити дитину, не раз купував поїздки до моря, але відповідач, навіть не виконувала рішення суду, щодо надання дозволу на поїздку батьку з дитиною без присутності матері. З січня 2017 року ОСОБА_3 не раз пропонував ОСОБА_6 укласти нотаріально посвідчений договір щодо утримання та визначення участі у вихованні дитини, але пропозиції залишились без реагування. 13.02.2019 року позивач подав за місцем своєї роботи заяву щодо щомісячного відрахування 1/4 частини заробітку на утримання сина ОСОБА_5 . Мати дитини ОСОБА_6 довгий час ніде не працювала, не мала постійних офіційних джерел доходу, внаслідок чого неспроможна була належним чином утримувати дитину. Крім того, з моменту народження сина позивач зареєстрував його з трьохкімнатній квартирі АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності йому, його матері і його сестрі в рівних частках. Також 1.11.2017 року ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу квартири придбав двохкімнатну квартиру АДРЕСА_2 . Дану квартиру було придбано для зручності водити сина до гімназії у м. Бровари. Таким чином, позивач створив для дитини всі умови для проживання його та навчання з отриманням якісних знань. Натомість ОСОБА_6 не має власного житла ні в м. Києві, ні в області. Зато вона самовільно захопила земельну ділянку і будинок, не введений у експлуатацію, які належать дядькові позивача ОСОБА_8 , і який не давав згоду на користування земельною ділянкою і проживання відповідача в будинку. Таким чином ОСОБА_6 не тільки не спроможна забезпечити дитину власним житлом, а навпаки, вчиняє протиправні дії, порушуючи діюче законодавство. За таких обставин просять визначити місце проживання малолітнього сина ОСОБА_5 разом з батьком ОСОБА_3 .
Відповідач ОСОБА_6 та/або її представники в судові засідання не з'явились жодного разу, про розгляд справи були неодноразово повідомлені судом належним чином, але у направленому відзиві до суду відповідач ОСОБА_6 вимоги позову не визнала, пояснивши, що вона не згодна щодо визначення місця проживання їх малолітнього сина з батьком. ОСОБА_3 не надав доказів щодо вчинення йому перешкод у побаченні та спілкуванні з дитиною, щодо бажання та пропозиції відповідачу укласти нотаріально посвідчений договір про утримання та визначення участі у вихованні дитини. Мати дитини не завдає своєму синові будь-якої моральної шкоди, оскільки вони разом проживають в одному помешканні, що підтверджується довідкою №1149 в с. Літки, Броварського району, а в грудні 2018 року ОСОБА_9 відвідував свою бабусю з метою оздоровлення і загартування свого імунітету, так як мати відповідача проживає недалеко від джерел з термальними водами. А громадська діяльність відповідача не здійснює негативний вплив на сина ОСОБА_10 . Мати ніколи не залишала свого сина одного в будинку або під нагляд третіх осіб, а його фізичний розвиток підтримується шляхом систематичного відвідування спортивної секції, довідка якої буде надана суду у підготовчому засіданні. Позивач також не надав доказів самої банківської картки, відкритої для перерахунку коштів та утримання сина. В свою чергу, ОСОБА_6 є засновником ТзОВ ВТП „Фенікс" і отримала дивіденди за 2018 рік в розмірі 15 000 грн., займає посаду депутата Баришівської селищної ради, отримуючи за роботу відповідний посадовий оклад, такоє є кореспондентом інформаційної агенції „Стоп корупції ТВ". Син ОСОБА_7 проживає разом з матір'ю в будинку, де створені всі належні умови для проживання та навчання дитини, відповідач належним чином виконує свої батьківські обов'язки визначені діючим законодавством. Крім того, від поїздки на відпочинок за кордон син відмовився самостійно, оскільки з ними повинна була їхати цивільна дружина позивача ОСОБА_11 , що було обов'язковою умовою позивача ОСОБА_3 . За таких обставин підстав для задоволення позову про визначення місця проживання малолітнього сина сторін з батьком немає (т.2, а.с.170-177).
Представник 3-ї особи служби у справах дітей Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації в судове засідання не з'явився, але у направленому листі до суду просив врахувати, що дитина не проживає на території Дарницького району м. Києва, тому слід залучити орган опіки та піклування за місцем проживання дитини (т.3, а.с.71; 144).
Представник 3-ї особи служби у справах дітей та сім'ї Броварської районної державної адміністрації Київської області в судове засідання не з'явився, але у направлених листах до суду начальник служби С. Хромець просив розглянути справу у відсутність свого представника (т.1, а.с.111; 120; 122).
Заслухавши позивача, його представника, свідків, дослідивши матеріали цивільної справи, суд вважає, що вимоги позову необхідно задовольнити в повному обсязі з наступних підстав.
Суд в межах заявлених позовних вимог та наданих сторонами доказів по справі встановив наступні обставини та правовідносини.
За змістом ч.1, ст.3; ч.1, ст.9; ч.1, ст.18 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, схваленої резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21.12.1995 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
У відповідності до ч.1, ст.21 Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.
За правилами ч.2, ст.22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Як регламентовано ч.1-2, ст.24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
30.08.2008 року позивач ОСОБА_3 та відповідач (на той час) ОСОБА_12 уклали між собою шлюб (т.1, а.с.31, т.2, а.с.19), який був зареєстрований у відділі реєстрації актів цивільного стану по місту Володимир-Волинський Володимир-Волинського міськрайонного управління юстиції Волинської області, актовий запис №201, від якого мають малолітню дитину: сина - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , актовий запис №2931 (т.1, а.с.32; т.2, а.с.20).
У відповідності до ч.1, ст.51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
За правилами ч.2, ст.3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.
Згідно ч.2, ст.112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
За змістом п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 року „Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя"проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 20.06.2017 року, яке вступило в законну силу 1.07.2017 року, шлюб між сторонами по даній справі було розірвано (т.1, а.с.33-34; т.2, а.с.21-23).
Як передбачає ч.1, ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Частина 2 цієї ж статті наголошує, що розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
За змістом положень ч.3, ст.11 Закону України „Про охорону дитинства" батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
3.06.1998 року ОСОБА_13 , мати позивача, ОСОБА_3 , позивач по справі, ОСОБА_14 , сестра позивача, через Українську біржу „Десятинна" придбали в рівних частках кожному чотирьохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 87,80 м2, житловою площею 52,90 м2 на підставі договору купівлі - продажу (т.1, а.с.29-30). Даний договір 4.06.1998 року був зареєстрований в Київському міському бюро технічної інвентаризації (т.1, а.с.30). В даній квартирі зареєстровані позивач ОСОБА_3 , відповідач ОСОБА_6 та їх спільний син ОСОБА_5 (т.1, а.с.50; 74; т.2, а.с.45), що не заперечували учасники даної цивільної справи.
З 2009 року сторони спільно проживали в будинку АДРЕСА_3 , який був побудований дядьком позивача, але не введений у експлуатацію.
Як вбачається з тексту рішення Дарницького районного суду м. Києва від 20.06.2017 року по цивільній справі між цими ж сторонами про розірвання шлюбу з січня 2017 року сторони проживають окремо, тривалий час сторони не ведуть спільне господарство, не підтримують шлюбні відносини, мають окремий бюджет для кожного, у сторін виявились різні погляди на життя, на сімейні відносини (т.1, а.с.33; т.2, а.с.22).
1.11.2017 року ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу квартири придбав двохкімнатну квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 85,20 м2, житловою площею 28,10 м2 (т.1, а.с.53-55). Як пояснив позивач ОСОБА_3 , дану квартиру було ним придбано для зручності водити сина ОСОБА_5 до гімназії у м. Бровари. Після розірвання шлюбу ОСОБА_6 з сином залишилась проживати в будинку, описаному вище, розташованому в с. Літки, а ОСОБА_3 переїхав для подальшого проживання до квартири АДРЕСА_2 .
За інформацією медичної довідки про проходження обов'язкових попереднього та періодичного психіатричних оглядів серія 2ААМ №072371 ТОВ „Медстрахсервіс" від 13.10.2020 року у ОСОБА_3 ознак психіатричних захворювань не виявлено (т.1, а.с.38; т.2, а.с.27).
За змістом сертифікату про проходження профілактичного наркологічного огляду серія 2РРС №481644 ТОВ „Медстрахсервіс" від 13.10.2020 року у ОСОБА_3 ознак наркологічних захворювань не виявлено (т.1, а.с.38; т.2, а.с.27).
Як вбачається з довідки департаменту інформації МВС України серія ААА №0447094 позивач ОСОБА_3 на території України станом на 16.10.2018 року до кримінальної відповідальності не притягувався, незнятої чи непогашеної судимості не має, в розшуку не перебуває (т.1, а.с.39; т.2, а.с.28).
Як зазначено в довідці №1/б від 4.02.2019 року ОСОБА_3 працює на посаді наукового співробітника відділу №202 Інституту проблем реєстрації інформації Національної Академії Наук України і його заробітна плата складала з вересня 2018 року по січень 2019 року з постійним щомісячним збільшенням з 13 073 грн. по 31 041 грн. 62 коп. (т.1, а.с.60). Відповідно до характеристики з місця роботи ОСОБА_3 , перебуваючи на посаді наукового співробітника відділу №202 Інституту проблем реєстрації інформації Національної Академії Наук України, характеризується виключно з позитивного боку, щодо сімейних відносин, зазначено: ОСОБА_3 розлучений, виховує сина, слід відмітити його стурбованість станом його дитини, про якого він часто згадує в повсякденному спілкуванні у колективі, постійно піклується питаннями виховання дитини, колом його спілкування, рівнем матеріального забезпечення, навчання та інше (т.1, а.с.30; т.2, а.с.197; т.3, а.с.59).
ОСОБА_3 , проживаючи окремо від своєї дитини, турбується за його стан здоров'я, придбавши заздалегідь тур до Єгипту з проживанням у готелі „ ІНФОРМАЦІЯ_2 " в м. Шарм ОСОБА_15 в період з 12.08.2018 року по 19.08.2018 року з метою його відпочинку і оздоровлення. У туристичному ваучері зазначено прізвища споживачів туристичних послуг: ОСОБА_11 , ОСОБА_16 і ОСОБА_7 (т.1, а.с.41-49; т.2, а.с.29-41). Однак мати дитини ОСОБА_6 не надала дозволу на виїзд сина ОСОБА_5 за кордон разом з батьком, посилаючись на те, що він не бажає їхати разом з ОСОБА_17 , про що повідомив у судовому засіданні представник відповідача. Однак вказані обставини спростовуються поясненнями самой ОСОБА_11 , які містяться у протоколі опитування особи за її згодою від 18.09.2018 року, яка пояснила, що у мені чудові відносини з ОСОБА_10 , тато придбав для сина в якості подарунку поїздку на відпочинок до Єгипту і майже місяць умовляв ОСОБА_6 надати дозвіл на виїзд дитини за кордон, але мати дитини по телефону повідомила, що до 18-тирічного віку дитини батько ОСОБА_3 не отримає від неї ніякого дозволу, що такий батько не потрібен дитині і дитину він взагалі більше не побачить, після чого телефонний та будь-який інший зв'язок був заблокований з боку відповідача (т.1, а.с.35-37; т.2, а.с.24-26).
Крім того, позивач ОСОБА_3 придбав тур до Турецької республіки у туристичній агенції „Гоінг ту Гоу" на дві особи: себе і сина ОСОБА_10 в готелі на період з 13.08.2019 року по 20.08.2019 року. Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 6.03.2019 року позов ОСОБА_3 був задоволений, надано дозвіл на тимчасовий виїзд за межі України неповнолітнього ОСОБА_5 в супроводі батька ОСОБА_3 на період з 1.08.2019 року до 31.08.2019 року до Турецької республіки без згоди та супроводу матері ОСОБА_6 (т.2, а.с.93-96; 160-163). Як вбачається з тексту даного судового рішення відповідач ОСОБА_6 позов не визнала, пояснивши, що в серпні 2017 року ОСОБА_3 разом зі своєю цивільною дружиною ОСОБА_11 та їх спільним сином їздили відпочивати на море, але між сином і ОСОБА_11 відбувся конфлікт і на час розгляду справи Ерік негативно ставиться до ОСОБА_11 , тому вказане може призвести до психологічної травми дитини. Після відпочинку позивач не повернув вчасно дитину матері, в результаті чого відповідач була змушена забирати сина від батька з секретарем сільради (т.2, а.с.94). Але суд задовольнив позов, виходячи із наданих доказів по справі, керуючись діючим законодавством України і своїм внутрішнім переконанням. Однак вказане судове рішення, яке вступило в законну силу, не було виконане відповідачем ОСОБА_6 , вона не надала малолітнього сина батьку для вказаної поїздки на відпочинок.
13.02.2019 року позивач ОСОБА_3 за місцем своєї роботи особисто звернувся з заявою до керівництва Інституту проблем реєстрації інформації Національної Академії наук України про проведення щомісячного відрахування з його нарахованої заробітної плати аліментів в розмірі 1/4 частини на утримання сина ОСОБА_5 , починаючи з моменту отримання даної заяви, вказавши реквізити банку для перерахування грошових коштів (т.1, а.с.52).
Як констатовано ч.1-3, ст.9 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року 1. Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
2. Під час будь-якого розгляду згідно з пунктом 1 цієї статті всім заінтересованим сторонам надається можливість брати участь у розгляді та викладати свою точку зору.
3. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
За правилами ч.1, ст.160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
Як регламентовано ч.1, ст.161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Частина 2 цієї статті наголошує, що орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
Пункт 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року №11 „Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" наголошує, що при вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та з'ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати. Судам слід враховувати також положення ст.160 СК України, якою передбачено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків, яка досягла десяти років, - за спільною згодою батьків та самої дитини, а місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Згідно висновку служби у справах дітей Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації від 17.04.2019 року №638/01-12 з метою забезпечення прав та інтересів дитини Броварська районна державна адміністрація Київської області вважає за доцільне визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з батьком ОСОБА_3 (т.1, а.с.88-92; 155-159; 241-243; т.3, а.с.56-58). Даний висновок ґрунтується на поясненнях батька дитини ОСОБА_3 та матері ОСОБА_6 , яка також просила визначити місце проживання їх спільного сина з нею, а також документів наданих сторонами, які підтверджують їх житловий, фінансовий стан, місце роботи, стан здоров'я, тощо та на актах обстеження умов проживання дитини та батька, відношення батьків до дитини і дитини до кожного з батьків, внеску кожного з батьків у створенні умов для проживання та навчання дитини ОСОБА_5 .
За правилами ч.1-2, ст.8 Закону України „Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Згідно ч.3, ст.12; ч.1, ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За приписами ч.2, ст.155 СК України батьківські права не можуть здійснюватись всупереч інтересам дитини.
Як вбачається з висновку експертів за результатами проведення комісійної судової психологічної експертизи від 7.03.2023 року №20790/20791/19-61, складеного Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз, установити, які індивідуально-психологічні особливості має ОСОБА_6 в межах цього експертного провадження не представляється можливим у зв'язку з її неявкою на дослідження, відповідь на поставлене питання вимагає проведення безпосередньо психологічного дослідження особистості ОСОБА_6 ; за результатами проведеного психологічного дослідження були встановлені індивідуально-психологічні особливості ОСОБА_3 , їх докладний опис наведений у дослідницькій частині цього висновку; встановити чи має ОСОБА_6 індивідуально-психологічні особливості, які суттєво вплинули на характер її дій, а саме чи наявні підвищена агресія та жорстокість, в межах цього експертного провадження не представляється можливим, у зв'язку з неявкою ОСОБА_6 на дослідження; за результатами проведеного психологічного дослідження у ОСОБА_3 не виявлено індивідуально-психологічних особливостей, які суттєво вплинули на характер його дій, зокрема, підвищеної агресії та жорстокості; результати проведеного дослідження показали, що провідним мотивом у ОСОБА_3 у стосунках з дитиною є саме інтереси сина - ОСОБА_5 , за своїм індивідуально-психологічними особливостями ОСОБА_3 здатен створити оптимальні умови для розвитку і виховання сина ОСОБА_5 , індивідуально-психологічні особливості батька ОСОБА_3 , особливості його виховної поведінки, гармонійно впливають на емоційний стан, психічний розвиток та відчуття благополуччя неповнолітнього ОСОБА_5 , результати проведеного дослідження показали, що ОСОБА_3 з урахуванням рівня його розумового розвитку та індивідуально-психологічних особливостей здатний розуміти характер і фактичний зміст власних дій, керуватись ними та передбачати їх наслідки (т.3, а.с.3-14).
Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_18 , ОСОБА_13 та ОСОБА_19 пояснили, що відповідач ОСОБА_6 після народження дитини більшість часу приділяє громадській роботі, а не сім'ї, домашнім господарством, утриманням родини, вихованням сина займався позивач ОСОБА_3 , саме він його водив до школи, постійно цікавився його навчанням, водив на різноманітні секції, готував їжу для дитини, купував одяг і всі необхідні речі. А через деякий час ОСОБА_6 відвезла ОСОБА_5 до місця проживання своїх батьків, де і залишила його на тривалий час, а сама повернулась до м. Бровари, де продовжила свою депутатську та громадську діяльність.
Суд не може покласти в основу рішення зміст відомостей про нараховані та виплачені фізичним особам суми доходів і суми отриманих з них податків №7 від 12.02.2019 року, оскільки вони мають арифметичну помилку, де вказана сума нарахованого доходу за 2018 рік становить 15 000 грн., з яких відраховано 2 700 грн. податку з доходів фізичних осіб, 225 грн. військового збору, а загальна сума доходу за 2018 рік все рівно склала 15 000 грн. (т.2, а.с.174). Суд також критично відноситься до акту обстеження фактичного проживання від 20.11.2018 року, зі змісту якого вбачається, що ОСОБА_6 з сином ОСОБА_20 проживає з 2009 року по даний час в будинку АДРЕСА_3 (т.2, а.с.175), оскільки даний будинок належить дядьку позивача і не введений у експлуатацію, тобто ні ОСОБА_6 , ні її син ОСОБА_9 не мають на нього ні права власності, ні права користування ним. Крім того довідка ліцею №2 Володимирської міської ради Волинської області №222 від 10.07.2023 року спростовує спільне місце проживання дитини з матір'ю в с. Літки, Броварського району, Київської області, де вказано, що ОСОБА_5 з 1.09.2022 року по 8.06.2023 року навчався у 7-Г класі ліцею №2 м. Володимира Волинської області та переведений до 8-Г класу з посиланням на його успішність (т.3, а.с.108-109). А службове посвідчення, видане на ім'я ОСОБА_6 , як кореспондента інформаційного агенства „Стоп корупції ТВ", не вказує розмір щомісячної заробітної плати відповідача, крім того у нього закінчився термін дії 31.12.2019 року (т.2, а.с.176). Також і посвідчення №33 депутата Баришівської селищної ради ОСОБА_6 не містить інформації про розмір її щомісячної заробітної плати (т.2, а.с.177).
В ч.1, ст.3 Конвенції про права дитини зазначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дітей.
В рішенні ЄСПЛ від 11.07.2017 року, заява №2091/13, у справі „М.С. проти України" та у рішенні „Мамчур проти України" від 16.07.2015 року №10383/09, параграф 100, Європейський суд з прав людини вказав, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: 1) інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків з сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; 2) у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному і стійкому середовищі, що не є не благодійним (параграф 76). У параграфі 54 рішення ЄСПЛ від 7.12.2006 року №31111/04 у справі „Хант проти України" зазначено, що між інтересами дитини і інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі „Олсон проти Швеції") (№2) від 27.11.1992 року, серія А, №250, ст.35-36, параграф 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Аналіз наведених норм права, зокрема і практики ЄСПЛ, дає підстави для висновку, що рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, і у першу чергу повинні бути визначені інтереси дитини у спорі, а вже тільки потім права батьків. Презумпція вирішення спору на користь матері у справах про опіку над дитиною не підтримується ні практикою ООН після прийняття Декларації про права дитини, ні судовою практикою ЄСПЛ та не відповідає позиції Ради Європи.
Декларація прав дитини від 20.11.1959 року не є міжнародним договором в розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23.05.1969 року та Закону №1906-ІV, а також не містить положень щодо набрання нею чинності. У зв'язку з цим Декларація прав дитини не потребує надання згоди на її обов'язковість. Декларація прав дитини не ратифікована Україною, не має офіційного перекладу українською мовою. Таким чином, Декларація прав дитини не є міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Разом з тим положення Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27.02.1991 року, про те, що в усіх діях повинно приділятись першочергова увага якнайкращому забезпеченню інтересів дитини узгоджується з нормами Конституції України та Законів України, тому саме її норми зобов'язані враховуватись усіма судами при розглядів спорів, які стосуються прав дітей. Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, що міститься у Постанові від 17.10.2018 року у справі №402/428/16-ц, який в розумінні ст.411; 417 ЦПК України є обов'язковими для судів першої інстанції. Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 17.10.2018 року відступила від висновків Верховного Суду України, зазначених у постановах від 14.12.2016 року у справі №6-2445цс16 та від 12.07.2017 року у справі №6-564цс17 про обов'язковість брати до уваги принцип 6 Декларації прав дитини стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім випадків виняткових обставин, бути розлучена з матір'ю.
Аналізуючи докази, зібрані у судовому засіданні, суд, виходячи включно із рівності прав та обов'язків батьків щодо утримання та виховання своєї дитини, закріплених у нормах національного законодавства, зазначених вище, та в інтересах самої дитини, приходить до висновку, що оскільки батько дитини ОСОБА_3 має на праві власності двохкімнатну квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 85,20 м2, а також має право власності на 1/3 частину в іншій чотирьокімнатній квартирі АДРЕСА_1 , загальною площею 87,80 м2, житловою площею 52,90 м2, де батько з сином і зареєстровані, має достатній щомісячний дохід, дитина має всі умови для проживання, виховання та його утримання, саме батько повністю займався утриманням, лікуванням та навчання дитини, поки мати не відвезла його до Волинської області, створює йому умови його розвитку, має достатній фінансовий стан та час для утримання дитини, що повністю знайшло своє підтвердження у судовому засіданні, тому необхідно визначити місце проживання сина ОСОБА_10 з батьком, що буде повністю відповідати правам та інтересам дитини, який має повне право на рівень життя, достатній для його фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. При цьому фінансовий та житловий стан відповідача ОСОБА_6 , а також її ставлення до дитини та дитини до неї, не спростовує доводів позовної заяви. Таким чином, суд вважає необхідно задовольнити в повному обсязі.
При цьому суд не приймає до уваги положення Декларації прав дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959 року, де зазначено, що малолітня дитина не повинна, крім випадків, коли є виключні обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю, оскільки вимоги національного законодавства: ст.21; 22; 24; 51 Конституції України, ст.141 СК України, ст.11 Закону України „Про охорону дитинства" передбачають рівність всіх громадян перед законом і рівність обох батьків щодо виховання та утримання своїх дітей без будь-яких привілеїв і обмежень, включаючи стать особи. При цьому відповідач ОСОБА_6 не позбавлена права у побаченнях та спілкуванні зі своїм сином ні в їх кількості, ні в часі, що і гарантував у судовому засіданні батько дитини ОСОБА_3 .
Згідно ст.133; 141 ЦПК України при задоволенні позову в повному обсязі з відповідача на користь позивача необхідно стягнути 768 грн. 40 коп. судового збору, сплаченого ним при зверненні до суду.
Керуючись ст.2; 4-5; 10-13; 76-81; 133; 141; 223; 258-259; 263-265 ЦПК України, на підставі ст.3; 9; 18 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, ст.21-22; 24; 51 Конституції України, ст.3; 112; 141; 155; 160-161 СК України, ст.8; 11 Закону України „Про охорону дитинства", пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 року №3 „Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів", суд
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити.
Визначити місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_21 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва з батьком ОСОБА_22 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженцем м. Одеси.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 768 грн. 40 коп. судового збору.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом 30 днів з дня виготовлення повного тесту рішення.
Повний текст рішення виготовлено 1.12.2023 року.
Суддя :