Рішення від 14.11.2023 по справі 354/255/19

Справа № 354/255/19

Провадження по справі № 2/354/48/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2023 року м. Яремче

Яремчанський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої судді Ваврійчук Т.Л.

за участю секретаря судового засідання Старунчак Н.М.

прокурора Римарука В.В.

представника позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Яремче цивільну справу за позовом заступника керівника Надвірнянської окружної прокуратури Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, Карпатського національного природного парку до Ворохтянської селищної ради Надвірнянського району Івано-Франківської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача- ОСОБА_4 про визнання недійсним та скасування рішення Татарівської сільської ради Яремчанської міської ради Івано-Франківської області, визнання недійсним державного акту на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,7241 га в с. Татарів та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння у державну власність в особі Карпатського національного природного парку,-

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Надвірнянської місцевої прокуратури(в подальшому перейменовано на Надвірнянську окружну прокуратуру Івано-Франківської області) в інтересах держави в особі Міністерства екології та природних ресурсів України(надалі-Мінекоприроди), Карпатського національного природного парку(надалі-Карпатський НПП) у березні 2019 року звернувся до суду із позовом до Татарівської сільської ради Яремчанської міської ради Івано-Франківської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимого щодо предмета спору на стороні відповідачів ОСОБА_4 про визнання недійсним та скасування рішення Татарівської сільської ради №8 від 12.04.2005 року в частині п.4.6 про затвердження технічної документації та надання у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,7241 га з цільовим призначенням-для ведення особистого селянського господарства за адресою с. Татарів, участок Прутець Яремчанської міської ради, визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю серії ІФ №052919 від 06.06.2005 року на земельну ділянку площею 0,7241 га, кадастровий номер 2611091201:13:015:0046, виданого ОСОБА_2 та витребування у ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,5679 га, кадастровий номер 2611091201:13:015:0046 в користь держави в особі постійного землекористувача Карпатського НПП. В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що рішенням Татарівської сільської ради №8 від 12.04.2005 року (п.4.6) затверджено проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,7241 га, яка розташована у с. Татарів уч. Прутець з цільовим призначенням- для ведення особистого селянського господарства. На підставі вказаного рішення 06.06.2005 року ОСОБА_2 був виданий державний акт на право власності на землю серії ІФ №052919 на земельну ділянку площею 0,7141 га із кадастровим номером 2611091201:13:015:0046. В подальшому на підставі договору купівлі-продажу від 06.06.2005 року ОСОБА_2 відчужив вказану ділянку на користь ОСОБА_4 , якому був виданий державний акт на право власності на землю серії ІФ №067091 від 21.06.2005 року, після чого на підставі договору купівлі-продажу від 13.10.2005 року ОСОБА_4 продав зазначену ділянку ОСОБА_3 , яка отримала державний акт на право власності на землю серії ІФ №094517. У ході досудового розслідування у кримінальному провадженні №42015090000000098 від 30.06.2015 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.364 КК України встановлено, що начальнику Яблунецького ПОНДВ Карпатського НПП при погодженні передачі ОСОБА_2 у приватну власність земельної ділянки площею 0,7241 га у с. Татарів, уч. Прутець не переконався в тому, що вказана ділянка в частині площі 0,5679 га належить до земель Карпатського НПП. З висновку експерта №2585/2586 від 22.01.2019 року встановлено, що передана у власність ОСОБА_2 земельна ділянка в частині площі 0,5679 га накладається на земельні ділянки, які відповідно до державного акту на право постійного користування землею серії І-ІФ №002772 від 29.12.2001 року перебувають у постійному користуванні Карпатського НПП. Встановлено, що Карпатський НПП створений на підставі постанови Ради Міністрів УРСР №376 від 03.06.1980 року, пунктом 2 якої було затверджено межі парку згідно додатку до постанови. Надалі, відповідно до прийомо-здаточних актів від 19.10.1981 року землі від колишніх землекористувачів передані Карпатському НПП. У подальшому рішенням виконавчого комітету Івано-Франківської обласної ради №254 від 17.09.1985 року впорядковано межі парку із урахуванням матеріалів лісовпорядкування 1981 року. Оскільки межі Карпатського НПП встановлені ще у 1980-1985 роках, у 2001 році парком виготовлено Технічний звіт по інвентаризації земельної ділянки з метою виготовлення державного акту на право постійного користування Карпатському НПП на території Яремчанської міської ради, який в подальшому затверджено рішенням Яремчанської міської ради Івано-Франківської області №189-3/2001 від 27.12.2001 року. Зазначена інвентаризація земель проведена на підставі планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування Карпатського НПП. На підставі вказаного рішення Карпатському НПП 29.12.2001 року був виданий державний акт серії І-ІФ №002772 на право постійного користування земельною ділянкою площею 5332,19 га в межах згідно з планом на території Микуличинської сільської ради для природно-заповідного використання землі. Зазначений акт зареєстровано у Книзі записів державний актів на право постійного користування землею за №000006. Передача зазначеної земельної ділянки у власність ОСОБА_2 проведена без її попереднього вилучення у постійного землекористувача та зі зміною цільового призначення, що є грубим порушенням вимог ст.ст.84, 141, 149, 150 ЗК України, окрім цього земельні ділянки, що перебувають у постійному користуванні Карпатського НПП відносяться до земель державної форми власності, а тому Татарівська сільська рада не була наділена відповідними повноваженнями щодо розпорядження зазначеної категорією земель. Із урахуванням наведеного рішення Татарівської сільської ради №8 від 12.04.2005 року в частині затвердження технічної документації та надання ОСОБА_2 у власність земельної ділянки площею 0,7241 га є незаконним та підлягає скасуванню. Зважаючи на викладене, державний акт на право власності на земельну ділянку серії ІФ№052919 від 06.06.2005 року виданий ОСОБА_2 з порушенням вимог ст.ст.83,84,141,149,150 ЗК України та підлягає визнанню недійсним, а спірна земельна ділянка в частині площі накладки розміром 0,5679 га відповідно до вимог ст.388 ЦК України підлягає витребуванню у кінцевого набувача ОСОБА_3 із чужого незаконного володіння у користь постійного землекористувача-Карпатського НПП, оскільки вибула з володіння останнього поза його волею. Спірна ділянка покрита лісом, не є огородженою та забудованою, а тому про факт незаконного вилучення землі Карпатський НПП дізнався лише після проведення земельно-технічної експертизи у кримінальному провадженні. В обгрунтування повноважень прокурора на представництво інтересів держави у даній справі зазначено, що незважаючи на те, що в ході розслідування у кримінальному провадженні №42015090000000098 від 30.06.2015 року Карпатському НПП стало відомо про факт незаконного вилучення Тавтарівською сільською радою спірної земельної ділянки, жодних дій, спрямованих на повернення вказаної ділянки у державну власність постійним землекористувачем не було вжито, що стало підставою для звернення прокурора до суду із вказаним позовом. Перед зверненням до суду прокурором у відповідності до вимог ч.4 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» повідомлено про виявлені порушення закону Мінекоприроди, яке є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади у сфері формування та реалізації державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища та Карпатський НПП.

Ухвалою Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 02.04.2019 року відкрито провадження у вказаній справі та призначено її до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 03.06.2019 року залучено до участі у вказаній справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів ОСОБА_4 .

Ухвалою суду від 11.07.2019 року підготовче провадження у даній справі закрито та призначено її до судового розгляду по суті.

Відповідно до розпорядження керівника апарату Яремчанського міського суду Івано-Франківської області №150 від 03.08.2020 року та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи від 03.08.2020 року у зв'язку із закінченням повноважень у попереднього складу суду(закінчення терміну відрядження судді Польської М.В.) дану справу передано у провадження судді Ваврійчук Т.Л.

Ухвалою суду від 26.08.2020 року вказано справу прийнято до провадження суддею Ваврійчук Т.Л. та призначено у ній підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 12.01.2021 року залучено до участі у даній справі в якості правонаступника первісного позивача Мінекоприроди-Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України(надалі-Міндовкілля), а в якості правонаступника первісного відповідача Татарівської сільської ради Яремчанської міської ради Івано-Франківської області-Ворохтянську селищну раду Надвірнянського району Івано-Франківської області.

23.02.2021 року до суду надійшли письмові пояснення Міндовкілля, у яких зазначено, що Міністерство повністю підтримує позов прокурора та просить його задовольнити. Висновком земельно-технічної експертизи №2585/2586 від 22.01.2019 року, встановлено, що передана ОСОБА_2 у приватну власність на підставі рішення Татарівської сільської ради №8 від 12.04.2005 року земельна ділянка площею 0,7241 га кадастровий номер 2611091201:13:015:0046 в частині площі розміром 0,5679 га накладається на земельні ділянки, які відповідно до державного акта на право постійного користування землею серії ІФ №002772 від 29.12.2001 року перебувають у користуванні Карпатського НПП. Окрім того факт віднесення земельної ділянки, переданої у власність ОСОБА_2 до земель природно-заповідного призначення, які перебувають у користуванні Карпатського НПП підтверджується даними геодезичного журналу окружної межі Карпатського НПП, планшетом №3 проєкту організації території об'єкта природно-заповідного фонду та журналом таксаційного запису Ябунецького ПОНДВ Карпатського НПП. Таким чином Татарівська сільська рада при передачі зазначеної ділянки у приватну власність, яка відноситься до земель державної форми власності без її попереднього вилучення у встановленому законом порядку у постійного землекористувача, перевищила свої повноваження, а тому державний акт серії ІФ №052919 від 06.06.2005 року, виданий ОСОБА_2 з порушенням вимог ст.ст. 83, 84, 141,149, 150 ЗК України.

Ухвалою суду від 12.05.2021 року підготовче провадження у даній справі закрито та призначено її до судового розгляду по суті.

06.05.2022 року до суду надійшов відзив, поданий представником відповідача Западньої Н.В. у якому зазначено, що позов у даній справі поданий прокурором в інтересах Карпатського НПП, який за організаційно-правовою формою є державною організацією, являється самостійною юридичною особою з відповідною процесуальною дієздатністю, яка дозволяє самостійно здійснювати захист своїх прав та інтересів в суді, не є органом державної влади, як відповідно і не є суб'єктом владних повноважень, тому із урахуванням висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2021 року у справі №911/2169/20 звернення прокурора до суду в інтересах держави в особі Карпатського НПП відбулось всупереч вимог абз.3 ч.3 ст.23 України «Про прокуратуру». Враховуючи наведене, в цій частині позов прокурора підлягає залишенню без розгляду на підставі п.2 ч.1 ст.257 ЦПК України.

Щодо подання позовної заяви в інтересах держави в особі Міністерства екології та природних ресурсів України, яке замінено на правонаступника - Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України зазначено, що відповідно до абз. 2 ч.4 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб'єкта владних повноважень. Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. При зверненні з позовом до суду прокурор має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Згідно висновків, наведених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 року у справі №912/2385/18, для того, щоб звернення прокурора не могло вважатись необгрунтованим, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статею 23 Закону України «Про прокуратуру». Виходячи зі змісту позовної заяви заступником прокурора зазначено, що Надвірнянською місцевою прокуратурою окремим листом повідомлено Міністерство екології та природних ресурсів України про необхідність представництва інтересів держави в суді шляхом подання позовної заяви про визнання незаконним та скасування рішення Татарівської сільської ради, визнання недійсним державного акту на право власності на спірну земельну ділянку, її витребування з чужого незаконного володіння у державну власність і аналогічний лист було направлено і Карпатському НПП. Однак відповідні докази на підтвердження дотримання встановленого порядку звернення до суду в інтересах держави прокурором до справи не долучено. Таким чином, позов прокурора в інтересах держави в особі Міністерства екології та природних ресурсів України, правонаступником якого є Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України, поданий прокурором в порушення вимог ч.4 ст.23 Закону України «Про прокуратуру», а тому відповідно до п. 2 ч.1 ст. 257 ЦПК України даний позов підлягає залишенню без розгляду. Також представник відповідачки вказав, що доводи сторони позивача про відсутність у Татарівської сільської ради повноважень на розпорядження спірною земельною ділянкою з посиланням на п.4 Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» від 06.09.2012 року №5245-VІ, який набрав чинності 01.01.2013 року не заслуговують на увагу, оскільки даний нормативно-правовий акт прийнятий після надання спірної земельної ділянки у приватну власність в порядку безоплатної приватизації. До моменту передачі спірної земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_2 , вона знаходилась в межах села Татарів, Яремчанської міської ради, Івано-Франківської області і належала на праві власності територіальній громаді села. Доказів, які б підтверджували, що спірна земельна ділянка станом на момент виникнення спірних правовідносин знаходилась у державній власності стороною позивача не надано. ОСОБА_2 скористався своїм правом на безоплатну приватизацію земельної ділянки в межах встановлених ЗК України норм, та звернувся до Татарівської сільської ради Яремчанської міської ради Івано-Франківської області із відповідною заявою. Відповідно до вимог ст.118 ЗК України, в процесі приватизації ОСОБА_2 спірної земельної ділянки площею 7241 кв.м. кадастровий номер 2611091201:13:015:0046 для ведення особистого селянського господарства питання її відведення погоджувалося із відповідними державними органами, що підтверджується висновком Яремчанського міського управління земельних ресурсів від 30.12.2004 року №953, згідно якого дана земельна ділянка відноситься до категорії сільськогосподарського призначення та висновком відділу містобудування та архітектури виконавчого комітету Яремчанської міської ради Івано-Франківської області №1390 від 23.12.2004 року відповідно до якого дана земельна ділянка згідно генплану забудови села розміщена в зоні житлової забудови. Виходячи з наведеного, ОСОБА_2 набув право власності на спірну земельну ділянку у порядку, встановленому нормами земельного законодавства чинного на той час. В подальшому ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 06.05.2005 року, зареєстрованого за у реєстрі за №1503 відчужив спірну земельну ділянку ОСОБА_4 , який в свою чергу 13.10.2005 року уклав договір купівлі-продажу вказаної ділянки із ОСОБА_3 , зареєстрований у реєстрі за №3309. На підставі вказаного договору відповідачці був виданий державний акт на право власності на земельну ділянку серії ІФ №09457. Після набуття відповідачкою права власності на спірну земельну ділянку, у 2006 році ПП «Геопростір» за замовленням ОСОБА_3 було розроблено проект землеустрою щодо зміни цільового призначення земельних ділянок із земель сільськогосподарського призначення (для ведення особистого селянського господарства) на землі для комерційного використання та для будівництва та обслуговування житлових будинків та господарських споруд. На виконання умов щодо порядку проведення зміни цільового призначення земельної ділянки у відповідності до Порядку, під час розроблення проекту зміни цільового призначення спірної земельної ділянки, він погоджувався з відповідними органами, перелік яких наведено у Порядку, що підтверджується наявними висновками Яремчанського міського управління земельних ресурсів Державного комітету України по земельних ресурсах від 11.04.2006 року №418 та від 11.04.2006 року №419, відділу архітектури та містобудування виконавчого комітету Яремчанської міської ради Івано-Франківської області №489 від 07.04.2006 року та №489/1 від 07.04.2006 року, Яремчанської санепідемстанції від 13.04.2006 року №7 та від 13.04.2006 року №8, Державного управління екології та природних ресурсів в Івано-Франківській області від 27.04.2006 року №13-7/1630, від 27.04.2006 року №1631, відділу культури виконавчого комітету Яремчанської міської ради Івано-Франківської області від 17.04.2006 року №252. На виконання рішення Татарівської сільської ради від 02.03.2006р року інженером-геодезистом ПП «Геопростір» у присутності Татарівського сільського голови, начальника Яремчанського міського управління земельних ресурсів, землекористувача та суміжників було проведено встановлення в натурі меж земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, площею 0,6851 га та для комерційного призначення, площею 0,0400 га, що знаходяться в АДРЕСА_1 . Суміжними землекористувачами при встановленні зовнішніх меж землекористування ніяких претензій не заявлено. Під час погодження проекту зміни цільового призначення спірної земельної ділянки, яка згідно тверджень сторони позивача віднесена до земель природно-заповідного фонду України, Державне управління екології та природних ресурсів в Івано-Франківській області до повноважень якого належить державний контроль за додержанням норм і правил у сфері охорони територій та об'єктів природного заповідного фонду України не дійшло висновку, що спірна земельна ділянка перебуває у приватній власності в порушення норм земельного законодавства. Це стосується, також, інших органів виконавчої влади, які погоджували технічну документацію на спірну земельну ділянку як ОСОБА_2 , так і ОСОБА_3 . Окрім цього, представник відповідачки не погоджується із доводами позивача про те, що спірна земельна ділянка в частині площі 0,5679 га накладається на земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні Карпатського НПП, відноситься до земель природно-заповідного призначення, з посиланням на те, що за змістом статей 4,20,21, ч.5 ст. 53 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» (в редакції від 08.01.2004 року) об'єкти природно-заповідного фонду, в тому числі національні природні парки, створюються як з вилученням, так і без вилучення земель у їх власників або землекористувачів, саме по собі створення об'єктів природно-заповідного фонду не свідчить про зменшення земель населених пунктів чи земель запасу, а є віднесенням земель до категорій відповідно до їхнього цільового призначення. Виходячи з відомостей, наявних на веб-сайті «Публічна кадастрова карта України» село Татарів, Яремчанської міської ради, Івано-Франківської області віднесено до території національного природного парку «Карпатський», який входить до складу природно-заповідного фонду України. Проте, віднесення даного населеного пункту до території ПЗФ не є одночасним віднесенням частини його території до земель Карпатського НПП. Як зазначено прокурором у позовній заяві, на підставі рішення Яремчанської міської ради № 189-3/2001 від 27.11.2001 року, яким затверджено технічний звіт по інвентаризації земельної ділянки з метою виготовлення державного акту на право постійного користування Карпатському НПП на території Яремчанської міської ради, Карпатському НПП видані Державні акти на право постійного користування землею, в тому числі І-ІФ № 002772 від 29.12.2001 року, який визначає право користування Карпатського НПП земельними ділянками природно-заповідного призначення суміжними із землями Татарівської сільської ради Яремчанської міської ради. Про те, що до складу земель, які надаються в постійне користування Карпатському НПП згідно Державного акту на право постійного користування І-ІФ № 002772 від 29.12.2001 року входять землі Татарівської сільської ради сторона позивача в позовній заяві нічого не зазначає. Також вважає, що наданий прокурором висновок експерта №2585/2586 від 22.01.2019 року судової земельно-технічної експертизи не може бути прийнятий судом як належний, достатній та достовірний доказ на підтвердження обставини приналежності частини спірної земельної ділянки до земель Карпатського НПП, оскільки не може свідчити про достовірність встановлених накладок. При проведені експертизи і для визначення чи дійсно частина спірної земельної ділянки належить до земель Карпатського НПП, експерт повинен був використовувати проект відведення земельної ділянки, який виготовлявся для Карпатського НПП та матеріали перенесення земельної ділянки на місцевості (в натурі), однак із висновку експерта вбачається, що експерт не використовував вказаних документів. Окрім цього, висновок експерта є неповним, оскільки не надано відповіді на питання про те на територію яких саме кварталів, виділів, лісових дільниць та природоохоронних науково-дослідних відділень Карпатського НПП накладається спірна ділянка, а отже позивачем не встановлено факту віднесення частини спірної земельної ділянки до конкретної зони Карпатського НПП, не зазначено чи має частина спірної земельної ділянки особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність. Позивач не надав проекту відведення земельної ділянки Карпатському НПП, що свідчить про відсутність вказаного документа, як на момент видачі державного акту на право постійного користування так і на даний час. Також позивач не надав суду акту про винесення меж земельної ділянки Карпатського НПП на місцевості(в натурі), з часу набуття права власності на спірну земельну ділянку відповідачкою територія парку не була огородженою та не огороджувалась доказів, які би підтверджували наявність меж між населеним пунктом с. Татарів Івано-Франківської області і землями Карпатського НПП, а тому за відсутності чітких меж земельних ділянок, які перебувають у постійному користуванні Карпатського НПП, не є можливим встановити наявність накладки на них належної відповідачці земельної ділянки із кадастровим номером 2611091201:13:015:0046. Окрім цього, представник відповідача вказує на наявність підстав для застосування позовної давності, оскільки заступник керівника Надвірнянської місцевої прокуратури, у зв'язку із ризиком застосування строків позовної давності, стверджує про те, що факт віднесення спірної земельної ділянки до земель природно-заповідного призначення, які перебувають у постійному користуванні Карпатського НПП встановлено та підтверджено безпосередньо тільки після проведення земельно-технічної експертизи №2585/2586 від 22.01.2019 року під час досудового розслідування кримінального провадження №42015090000000098. Проте з часу передачі спірної земельної ділянки у приватну власність Татарівською сільською радою до часу відкриття кримінального провадження № 42015090000000098 минуло 10 років. У 2010 році Указом Президента України від 23 02.2010 №215/2010 «Про розширення території Карпатського національного природного парку» було змінено встановлені межі території та земель Карпатського НПП. Тобто, у період 2010-2012 років органи, які здійснюють управління Карпатським НПП та дирекція НПП повинні були здійснити ряд заходів щодо приведення меж території НПП та його земель у відповідність із прийнятим Указом, що в свою чергу є об'єктивним моментом, коли про порушення заявленого права могли довідатись як Карпатський НПП так і Мінекоприроди. У постанові Великої Палати Верховного Суду України від 20.06.2018 року у справі № 697/2751/14-ц зазначено, що держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.11.2019 року у справі №914/3224/16 зробила правовий висновок щодо початку перебігу позовної давності відповідно до якого порушення права та підтвердження такого порушення судовим рішенням не є тотожними поняттями. Тому перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене відповідним судовим рішенням. Кримінальне провадження № 42015090000000098 було порушене ще у червні 2015 року, а отже про порушення заявленого у даній справі права Надвірнянській місцевій прокуратурі якнайшвидше стало відомо у 2015 році, оскільки підставою відкриття кримінального провадження було саме виявлення порушення порядку передачі у приватну власність спірної земельної ділянки, а не встановлення обставин кримінального злочину в ході проведення досудового розслідування. Відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України сплив строк позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у справі є підставою для відмови в позові. Щодо втручання держави у право особи на мирне володіння майном зазначено, що передача спірної земельної ділянки у приватну власність в порядку безоплатної приватизації відбувалась шляхом волевиявлення уповноваженого на те суб'єкта, яке в подальшому реалізувалось у відповідні цивільні права та обов'язки. Європейський суд з прав людини вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини. У зв'язку із витребуванням земельної ділянки на користь держави ОСОБА_3 нестиме «індивідуальний і надмірний тягар». Обгрунтовуючи підстави для поновлення строку на подання відзиву представник відповідача послався на те, що ОСОБА_3 дізналась про наявність даного спору в листопаді 2021 року, оскільки не отримувала ні ухвалу суду про відкриття провадження у справі, ні копію позовної заяви та доданих до неї документів, представник відповідачки ознайомився із матеріалами даної справи лише 17.11.2021 року. З огляду на наведене, причини пропущення строку для подання відзиву на позовну заяву є поважними, оскільки зумовлені обставинами, що не залежали від волі відповідачки, у зв'язку із чим, з метою дотримання принципів цивільного судочинства, всебічного, повного та об'єктивного розгляду справи відповідачка просить визнати поважними причини пропуску нею процесуального строку для подання відзиву на позовну заяву у даній цивільній справі, та поновити такий строк.

Протокольною ухвалою суду від 30.05.2022 року поновлено пропущений відповідачем ОСОБА_3 процесуальний строк на подання відзиву на позов та надано позивачу час для подання відповіді на відзив.

19.10.2022 року керівником Надвірнянської окружної прокуратури Івано-Франківської області подано заяву про виправлення описки у позовній заяві, відповідно до якої прокурор просить вважати технічною помилкою зазначення у позовній заяві прізвища відповідачки « ОСОБА_5 », замість правильного « ОСОБА_5 ».

Окрім цього, 19.10.2022 року керівником Надвірнянської окружної прокуратури Івано-Франківської області подано заяву про поновлення пропущеного процесуального строку на подання доказів, яка задоволена протокольною ухвалою суду від 19.10.2022 року.

У судовому засіданні 19.10.2022 року прокурор заявлений позов підтримав та просив його задовольнити у повному обсязі із наведених мотивів. Вказав, що за фактом незаконної передачі ОСОБА_2 у приватну власність земельної ділянки площею 0,7241 га із кадастровим номером 2611091201:13:015:0046 правоохоронними органами було порушене кримінальне провадження №42015090000000098 від 30.06.2015 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.364 КК України в ході досудового розслідування якого встановлено, що начальник Яблуницького ПОНДВ Карпатського НПП Федорчук М.М. погодив план меж земельної ділянки, завірив власним підписом та скріпив печаткою, підтвердивши, що вказана ділянка не належить до земель Карпатського НПП чим надав можливість відвести її у приватну власність. Висновком проведеної в рамках даного кримінального провадження земельно-технічної експертизи підтверджено, що надана ОСОБА_2 у власність земельна ділянка в частині площі 0,5679 га накладається на земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні Карпатського НПП. Ухвалою Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 27.03.2019 року у справі №354/211/19 ОСОБА_6 звільнено від кримінальної відповідальності за ч.2 ст.364 КК України на підставі ст.49 КК України. Враховуючи те, що спірна ділянка перебуває у державній власності Татарівська сільська рада не була наділена відповідними повноваженнями щодо її вилучення у постійного землекористувача та зміни цільового призначення. Відповідно до положень ч.2 ст.150 ЗК України земельні ділянки, які відносяться до категорії особливо цінних земель можуть вилучатися Кабінетом Міністрів України чи за рішенням відповідного органу місцевого самоврядування, за погодженням із Верховною радою України.

Представник позивача Міндовкілля у судове засідання не з'явився, не повідомивши причин неявки, хоча про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином.

Представник відповідача ОСОБА_3 -адвокат Тинів І.Д. у судовому засіданні 19.10.2022 року заявлений позов не визнав та просив у його задоволенні відмовити, з мотивів, наведених у відзиві на позов.

Представник відповідача Ворохтянської селищної ради Надвірнянського району Івано-Франківської області у судове засідання не з'явився, проте у матеріалах справи наявне клопотання про розгляд справи у відсутності представника селищної ради.

Відповідач ОСОБА_2 , третя особа, без самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_4 у судове засідання не з'явились, не повідомивши причин неявки. Відзиву та пояснень щодо позову не подавали.

У подальшому, у судових засіданнях, призначених на 24.11.2022 року, 24.01.2023 року, 01.03.2023 року, 22.03.2023 року була оголошена перерва за клопотанням представника відповідача ОСОБА_3 у зв'язку із його зайнятістю у розгляді інших справ.

У судовому засіданні, призначеному на 04.05.2023 року оголошена перерва за клопотання прокурора, який направив до суду клопотання про неможливість явки до суду у зв'язку із зайнятістю у невідкладних слідчих діях.

У судових засіданнях, призначених на 05.06.2023 року, 30.06.2023 року була оголошена перерва за клопотанням представника відповідача ОСОБА_3 у зв'язку із його зайнятістю у розгляді інших справ.

У судовому засіданні, призначеному на 04.09.2023 року оголошена перерва за клопотанням Карпатського НПП.

У судовому засіданні, призначеному на 10.10.2023 року була оголошена перерва за клопотанням представника відповідача ОСОБА_3 у зв'язку із його зайнятістю у розгляді іншої справи.

У судове засідання, призначене на 14.11.2023 року представник відповідача ОСОБА_3 в черговий раз не з'явився та направив до суду клопотання про відкладення судового розгляду у зв'язку із його зайнятістю у розгляді іншої справи.

Відповідно до ст.223 ЦПК України суд відкладає розгляд справи у судовому засіданні в межах встановленого цим кодексом строку у випадках: 1) неявка у судове засідання учасника справи щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про прочини неявки, які судом визнано поважними.

Частиною третьою ст.223 ЦПК України визначено, що у разі якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у раз і:1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; 2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), крім відповідача, незалежно від причин неявки; 3) неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з'явилася особа, яку він представляє, або інший її представник; 4) неявки в судове засідання учасника справи, якщо з'явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов'язковою.

У свою чергу сторона зобов'язана демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, утриматися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

За таких обставин, із урахуванням тривалості провадження у справі, забезпечення судом можливості сторонам у повній мірі реалізувати свої процесуальні права, зважаючи на те, що у справі сім разів оголошувалась перерва за клопотанням представника відповідача, а наведені ним доводи про неможливість участі у судовому засіданні у зв'язку із зайнятістю у іншій справі не є підставою для відкладення розгляду справи чи оголошення перерви в судовому засіданні, оскільки відповідач не позбавлена права надати повноваження на представництво своїх інтересів у суді будь-якій кількосі осіб та будь-якому іншому представникові, суд приходить до переконання про наявність законних підстав для розгляду спору по суті, не відкладаючи розгляду справи, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

При цьому суд наголошує, що основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні учасника справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Отже, з метою забезпечення дотримання розумних строків розгляду справи, суд вважає, що розгляд справи у відсутності відповідача та її представника є можливим, а законні підстави для відкладення розгляду справи відсутні.

Представник позивача Карпатського НПП у судовому засіданні 14.11.2023 року заявлений позов підтримала та просила його задовольнити у повному обсязі, посилаючись на те, що передана ОСОБА_2 у власність земельна ділянка площею 0,7241 га у с. Татарів, уч. Прутець в частині площі 0,5679 га накладається на землі Карпатського НПП, які передані йому у постійне користування на підставі державного акту серії І-ІФ №002772 від 29.12.2001 року та відносяться до категорії особливо цінних земель природно-заповідного фонду, які перебувають під особливим захистом держави.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, оцінивши всі докази кожен зокрема та в їх сукупності, встановивши фактичні обставини справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до п.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що п.4.6 рішення Татарівської сільської ради Яремчанської міської ради Івано-Франківської області №8 від 12.04.2005 року затверджено технічну документацію земельної ділянки площею 0,0921 га в АДРЕСА_1 для обслуговування будинку та господарських споруд та земельної ділянки площею 0,7241 га для ведення особистого селянського господарства у с. Татарів, уч. Прутець ОСОБА_2 та передано їх у приватну власність.

06.06.2005 року ОСОБА_2 був виданий державний акт на право власності на землю серії ІФ №052919 на земельну ділянку площею 0,7241га із кадастровим номером 2611091201130150046 із цільовим призначенням-для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться за адресою уч. Прутець у с. Татарів. Вказаний державний акт зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010529800662.

06.06.2005 року ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Питлюком В.І., зареєстрованого у реєстрі за №1503 відчужив вказану земельну ділянку на користь ОСОБА_4 , якому 21.06.2005 року був виданий державний акт на право власності на земельну ділянку серії ІФ №067091, зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010529800884.

13.10.2005 року ОСОБА_4 відчужив належну йому на підставі державного акту серії ІФ №067091 від 21.06.52005 року земельну ділянку площею 0,7241 га , що знаходиться у с. Татарів, ур. Прутець на користь ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Питлюком В.І., за реєстром №3309.

На підставі вказаного договору купівлі-продажу 22.11.2005 року ОСОБА_3 був виданий державний акт серії ІФ №094517 на право власності на земельну ділянку площею 0,7241 га із кадастровим номером 2611091201:13:015:0046, яка перебуває у власності відповідачки на момент розгляду справи. Вказаний державний акт зареєстрований у Книзі записів реєстрації державний актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010529801436.

У подальшому, у 2006 році за замовленням ОСОБА_3 ПП «Геопростір» виготовило проект землеустрою щодо зміни цільового призначення земельних ділянок із земель сільськогосподарського призначення на землі для комерційного використання та для будівництва та обслуговування житлових будинків та господарських споруд, яким було заплановано здійснити поділ набутої відповідачкою у власність земельної ділянки площею 0,7241 га на дві окремі ділянки площею 0,0400 га для комерційного використання та площею 0,6851 га для будівництва та обслуговування житлових будинків та господарських споруд.

Як встановлено судом, Карпатський НПП був створений на підставі постанови Ради Міністрів УРСР №376 від 03.06.1980 року, пунктом 2 якої було затверджено межі парку згідно додатку до постанови.

Рішенням Яремчанської міської ради Івано-Франківської області №189-3/2001 від 27 грудня 2001 року «Про затвердження матеріалів інвентаризації Карпатського НПП» затверджено матеріали інвентаризації земельних ділянок Карпатського НПП загальною площею 31381,11 га, у тому числі у с. Татарів -5430,44 га.

На підставі вказаного рішення Карпатському НПП 29.12.2001 року був виданий державний акт серії І-ІФ №002772 на право постійного користування земельною ділянкою площею 5332,19 га в межах згідно з планом на території Микуличинської сільської ради для природно-заповідного використання землі. Зазначений акт зареєстровано у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №000006.

У 2002 році ДП «Карпатигеодезкартографія» на основі даних проведеної інвентаризації земель складений геодезичний журнал окружної межі Карпатського НПП.

Зазначена інвентаризація земель проведена на підставі планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування Карпатського НПП розроблених у 1981 році, а межі парку (кути поворотів) внесені в Геодезичний журнал окружної межі Карпатського НПП.

13.03.2019 року Надвірнянською місцевою прокуратурою затверджено обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №420150900000000098 від 30.06.2015 року про обвинувачення ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.364 КК України. Згідно пред'явленого обвинувачення ОСОБА_6 , перебуваючи на посаді начальника Яблунецького природоохоронного науково-дослідного відділення Карпатського національного природного парку та будучи службовою особою, яка наділена розпорядчими та адміністративно-господарськими обов'язками, умисно, в інтересах третьої особи - ОСОБА_2 , діючи в порушення вимог ст.ст.44, 83, 84, 149, 150, 151 ЗК України, якими встановлено порядок вилучення земель природо-заповідного фонду; посадової інструкції начальника ПОНДВ Карпатського НПП, затвердженої 01.10.2004 року директором Карпатського НПП, маючи реальну можливість виконати належним чином свої службові обов'язки, використовуючи своє службове становище всупереч інтересам служби, достовірно знаючи, що частина земельної ділянки площею 0,7241 га, що знаходиться за адресою: с.Татарів урочище Прутець Яремчанської міської ради відноситься до території Яблунецького ПОНДВ Карпатського НПП, тобто відноситься до земель природно-заповідного фонду, які мають національне значення і не можуть передаватись у приватну власність громадян, в період часу з 17.12.2004 року по 12.04.2005 року погодив План зазначеної вище земельної ділянки площею 0,7241 га, завіривши його власним підписом та скріпивши відтиском трикутного штампу Яблунецького лісництва Карпатського НПП, чим підтвердив, що зазначена земельна ділянка не належить до земель Карпатського НПП, надавши таким чином можливість відвести її у приватну власність ОСОБА_2 . В подальшому, на підставі виготовленої спеціалістами ДП «Івано-Франківський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» технічної документації із землеустрою, щодо виготовлення документів, що посвідчують право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку, затвердженої рішенням 21 сесії Татарівської сільської ради Яремчанської міської ради від 12.04.2005 року, Яремчанським міським управлінням земельних ресурсів 06.06.2005 року на ім'я ОСОБА_2 видано Державний акт серії ІФ №052919 на право власності на земельну ділянку площею 0,7241 га. з кадастровим номером 2611091201:13:015:0046, що знаходиться за адресою: с.Татарів, урочище Прутець Яремчанської міської ради Івано-Франківської області, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства.

Ухвалою слідчого судді Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 07.03.2019 року накладено арешт у кримінальному провадженні № №420150900000000098 від 30.06.2015 року на земельну ділянку площею 0,7142 га із кадастровим номером 2611091201:13:015:0046, цільове призначення якої-для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться у с. Татарів, уч. Прутець, Яремчанської міської ради Івано-Франківської області, яка на праві приватної власності належить ОСОБА_3 та заборонено власнику особисто або через третіх осіб вчиняти будь-які дії(відчужувати, розпоряджатися та користуватися) вказаною земельною ділянкою. Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень, ухвалою Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 27.03.2019 року у справі №354/211/19 ОСОБА_6 звільнено від кримінальної відповідальності за ч.2 ст.364 КК України на підставі ст.49 КК України у зв'язку із закінченням строків давності, а порушене за даним фактом кримінальне провадження кримінальне провадження № 42015090000000098 закрито. Вказана ухвала не оскаржувалась та набрала законної сили 04.04.2019 року.

Із висновку експерта 2585/2586 від 22.01.2019 року за результатами проведеної в рамках кримінального провадження №420150900000000098 від 30.06.2015 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.367 КК України судової земельно-технічної та оціночно-земельної експертизи вбачається, що за результатами дослідження Журналу каталогу координат окружної межі Карпатського НПП, а саме Ямнянського ПНДВ, що знаходиться у безпосередньому межуванні із земельною ділянкою із кадастровим номером 2611091201:13:015:0046 у с. Татарів, технічної документації із землеустрою щодо виготовлення документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки ОСОБА_2 на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства у с. Татарів із кадастровим номером 2611091201:13:015:0046 та каталогу координат вказаної земельної ділянки встановлено, що земельна ділянка площею 0,7241 га з кадастровим номером 2611091201:13:015:0046, у с. Татарів участок Прутець Яремчанської міської ради, Івано-Франківської області, яка 06.06.2005 року була передана у власність ОСОБА_2 , накладається на земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні Карпатського НПП, площа накладки складає 0,5679 га.

Станом на 06.06.2005 року ринкова вартість земельної ділянки площею 0,7241 га із кадастровим номером 2611091201:13:015:0046 могла становити 374725,00 грн., а ринкова вартість частини зазначеної земельної ділянки площею 0,5679 га могла становити 293890,00 грн. Станом на момент проведення дослідження ринкова вартість земельної ділянки площею 0,7241 га із кадастровим номером 2611091201:13:015:0046 становить 4174979,00 грн., а ринкова вартість частини зазначеної земельної ділянки площею 0,5679 га становить 3274369,00 грн.

Окрім цього факт віднесення земельної ділянки, переданої у власність ОСОБА_2 до земель природно-заповідного фонду та її накладення на земельні ділянки, що перебувають у постійному користуванні Карпатського НПП та знаходяться на території Яблуницького ПОНДВ підтверджується долученими до матеріалів справи витягом з Геодезичного журналу окружної межі Карпатського НПП-квартал №5 Яблуницьке лісництво, витягом з планшету №1 Яблуницького лісництва-планшет №3 с. Татарів, а також витягом із Журналу таксаційного опису, в якому міститься каталог координат земельних ділянок Карпатського НПП, що знаходяться у с. Татарів.

Листами від 22.03.2019 року за вих. №04-99 вих-19 та №04-100 вих-19 Надвірнянська місцева прокуратура Івано-Франківської області повідомила Міністерство екології та природних ресурсів України та Карпатський НПП про виявлені в ході досудового розслідування кримінального провадження № 42015090000000098 від 30.06.2015 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.364 КК України порушення інтересів держави при передачі у приватну власність земельної ділянки, яка згідно матеріалів лісовпорядкування Карпатського НПП та геодезичного журналу окружної межі складає єдиний масив та відноситься до Яблуницького природоохоронного науково-дослідного відділення Карпатського НПП і використовується парком згідно державного акту на право постійного користування землею серії І-ІФ №002772 від 29.12.2001 року. Одночасно прокурор вказав про намір звернутися до суду із позовом в інтересах держави, зважаючи на відсутність належного реагування з боку уповноважених державних органів та вжиття заходів, спрямованих на повернення земельної ділянки природно-заповідного фонду у власність держави.

Згідно інформаційної довідки із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта та об'єкта нерухомого майна № 354283781 та № 354280050 від від 14.11.2023 року у Державному реєстрі речових прав наявні відомості про державну реєстрацію обтяження земельної ділянки із кадастровим номером 2611091201:13:015:0046, площею 0,7241 га, власником якої є ОСОБА_3 . Відомості про державну реєстрацію права власності відповідачки на вказане нерухоме майно відсутні.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, прокурор, звертаючись із позовом, вказав, що спірна земельна ділянка розташована у межах земель природно-заповідного фонду, які перебувають у постійному користуванні Карпатського НПП, відноситься до земель державної форми власності та вибула з володіння постійного землекористувача без її вилучення у встановленому законом порядку.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Статтею 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Стаття 14 Конституції України гарантує право власності на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до п.7 ст.92 Конституції України правовий режим власності визначається виключно законами України.

Згідно зі ст.41 Конституції України та ст. 319 ЦК України право власності є непорушним і право розпоряджатися майном належить лише власникові майна. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

За змістом ст.ст.317-318 ЦК України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.

Стаття 321 ЦК України встановлює принципи непорушності права власності. Відповідно до цієї норми право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно зі ст.324 цього Кодексу земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України. Кожен громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності Українського народу відповідно до закону.

Відповідно до ст.2 Земельного кодексу України(надалі-ЗК України) до земельних відносин належать відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

Згідно ст.12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

У відповідності до ч.1 ст.122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

До земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим (стаття 18 ЗК України).

Згідно ч.1 ст.19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення.

Частиною другою ст.20 ЗК України визначено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель(ст.21 ЗК України).

Відповідно до ч.ч.2, 3 ст.78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Положеннями ч.ч.1,2 ст.116 ЗК України встановлено, що громадяни набувають права власності на земельні ділянки із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування у межах їх повноважень. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно з ч.5 ст.116 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

За змістом ст.ст.43,44 ЗК України землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду. До земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об'єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об'єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва).

Відповідно до ст.45 ЗК України землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Порядок використання земель природно-заповідного фонду визначається законом.

Відповідно до ч.2 ст.83 ЗК України(тут і надалі- у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.

Відповідно до ч.1 ст.84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Згідно п. «в'ч.3 ст.84 ЗК України до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать: землі під об'єктами природно-заповідного

фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до ч.1 ст.92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою включає в себе право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

06.09.2012 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» № 5245-VІ (далі Закон №5245-VІ), який набрав чинність 01.01.2013 року.

Відповідно до п.4 Прикінцевих і перехідних положень Закону №5245-VІ у державній власності залишаються землі які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій.

Відповідно до ч.1 ст.3 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» №2456-XII від 16.06.1992 року(надалі-Закон №2456-XII) національні природні парки належать до природно-заповідного фонду України.

Частиною першою ст.4 Закону №2456-XII передбачено, що території природних заповідників, заповідні зони біосферних заповідників, землі та інші природні ресурси, надані національним природним паркам, є власністю Українського народу.

Згідно із ч.ч.3,4 ст.7 Закону №2456-XII на землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об'єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням. Межі території та об'єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж території та об'єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду.

Згідно зі ст.9 Закону №2456-XII території природно-заповідного фонду можуть використовуватися у природоохоронних цілях; у науково-дослідних цілях; в оздоровчих та інших рекреаційних цілях; в освітньо-виховних цілях; для потреб моніторингу навколишнього природного середовища.

Частинами 1-3 ст.20 Закону №2456-XII передбачено, що національні природні парки є природоохоронними, рекреаційними, культурно-освітніми, науково-дослідними установами загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об'єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність. Ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами та об'єктами вилучаються з господарського використання і надаються національним природним паркам у порядку, встановленому цим Законом та іншими актами законодавства України. До складу територій національних природних парків можуть включатися ділянки землі та водного простору інших землевласників та землекористувачів.

Згідно з частинами 1, 2 ст.21 Закону №2456-XII на території національних природних

парків з урахуванням природоохоронної, оздоровчої, наукової, рекреаційної, історико-культурної та інших цінностей природних комплексів та об'єктів, їх особливостей встановлюється диференційований режим щодо їх охорони, відтворення та використання згідно з функціональним зонуванням: заповідна зона - призначена для охорони та відновлення найбільш цінних природних комплексів, режим якої визначається відповідно до вимог, встановлених для природних заповідників; зона регульованої рекреації - в її межах проводяться короткостроковий відпочинок та оздоровлення населення, огляд особливо мальовничих і пам'ятних місць; у цій зоні дозволяється влаштування та відповідне обладнання туристських маршрутів і екологічних стежок; тут забороняються рубки лісу головного користування, промислове рибальство, мисливство, інша діяльність, яка може негативно вплинути на стан природних комплексів та об'єктів заповідної зони; зона стаціонарної рекреації - призначена для розміщення готелів, мотелів, кемпінгів, інших об'єктів обслуговування відвідувачів парку, тут забороняється будь-яка господарська діяльність, що не пов'язана з цільовим призначенням цієї функціональної зони або може шкідливо вплинути на стан природних комплексів та об'єктів заповідної зони і зони регульованої рекреації; господарська зона - у її межах проводиться господарська діяльність, спрямована на виконання покладених на парк завдань, знаходяться населені пункти, об'єкти комунального призначення парку, а також землі інших землевласників та землекористувачів, включені до складу парку, на яких господарська та інша діяльність здійснюється з додержанням вимог та обмежень, встановлених для зон антропогенних ландшафтів біосферних заповідників. На території зони регульованої рекреації, стаціонарної рекреації та господарської зони забороняється будь-яка діяльність, яка призводить або може призвести до погіршення стану навколишнього природного середовища та зниження рекреаційної цінності території національного природного парку.

Відповідно до ч.1 ст.53 Закону №2456-XII у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) рішення про створення природних заповідників, національних природних парків, а також щодо інших територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення приймаються Президентом України.

Відповідно до ст.54 Закону №2456-XII ( у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, зміна меж, категорії та скасування статусу територій та об'єктів природно-заповідного фонду проводиться відповідно до статей 51-53 цього Закону.

Положеннями ст.141 ЗК України визначено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.ч.1,2,10 ст. 149 ЗК України земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів

на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень. У разі незгоди землекористувача з вилученням земельної ділянки питання вирішується в судовому порядку.

Відповідно до ст.150 ЗК України землі природно-заповідного фонду належать до особливо-цінних земель. Земельні ділянки особливо цінних земель, що перебувають у державній або комунальній власності, можуть вилучатися (викуплятися) для будівництва об'єктів загальнодержавного значення, доріг, ліній електропередачі та зв'язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунктів, житла, об'єктів соціально-культурного призначення, нафтових і газових свердловин та виробничих споруд, пов'язаних з їх експлуатацією, за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо питання про вилучення (викуп) земельної ділянки погоджується Верховною Радою України.

Системний аналіз вищенаведених норм права дозволяє зробити висновок про те, що землі природно-заповідного фонду, що перебувають у державній, комунальній власності, не підлягають приватизації. Такі землі можуть перебувати у приватній власності лише у зв'язку з формуванням на цих земельних ділянках об'єктів природно-заповідного фонду чи включення земельних ділянок, що належать фізичним чи юридичним особам, до земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення). Вилучення (викуп) земель природно-заповідного фонду із комунальної власності, зокрема для будівництва житла, був можливим тільки на підставі постанови Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо вилучення (викуп) земельної ділянки погодила Верховна Рада України.

Судом встановлено, що Карпатський НПП згідно Державного акту на право постійного користування землею серії І-ІФ №002772 від 29.12.2001 року є постійним користувачем земельних ділянок на території Микуличинської сільської ради загальною площею 5332,19 га, в тому числі на території с.Татарів площею 5430,44 га, які відповідно до вищенаведених норм Закону є землями природно-заповідного фонду та відносяться до категорії особливо цінних земель, що належать до державної форми власності.

У даному випадку статус Карпатського НПП як об'єкта природно-заповідного фонду загальнодержавного значення підтверджується відповідною постановою Ради Міністрів УРСР №376 від 03.06.1980 року про його створення, Указом Президента України від 23.02.2010 року №215 «Про розширення території Карпатського національного природного парку» та Положенням про Карпатський національний природний парк, затвердженим наказом Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України №99 від 31.08.2020 року.

Відповідно до п.п. 1.1, 1.2, 1.4, 2.1 Положення «Про Карпатський національний природний парк», затвердженого наказом Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України №99 від 31 серпня 2020 року Карпатський національний природний парк є територією природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, бюджетною, природоохоронною, рекреаційною, культурно-освітньою, науково-дослідною установою і входить до складу природно-заповідного фонду України, охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення та використання, є юридичною особою, має самостійний баланс і утримується за рахунок коштів державного бюджету. Парк віднесено до сфери управління Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів в Україні.

Парк створено з метою збереження типових природних комплексів Чорногори та Горган, організації туризму, а також проведення наукових досліджень і пропаганди знань по охороні природи.

Основними завданнями діяльності Карпатського НПП є: -збереження та відтворення цінних природних та історико- культурних комплексів і об'єктів на його території, зокрема видів тваринного і рослинного світу та природних оселищ, занесених до Червоної книги України та міжнародних Червоних списків; -створення умов для організованого туризму, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах з додержанням режиму охорони заповідних природних комплексів та об'єктів парку;-організація та здійснення науково-дослідних робіт, у тому числі з вивчення природних комплексів та їх змін в умовах рекреаційного використання, розроблення та впровадження наукових рекомендацій з питань охорони навколишнього природного середовища, відтворення окремих видів флори та фауни, відновлення порушених екосистем, управління та ефективного використання природних ресурсів, організації та проведення моніторингу ландшафтного та біологічного різноманіття; -проведення екологічної освітньо-виховної роботи.

Відповідно до висновку, проведеної у кримінальному провадженні №420150900000000098 від 30.06.2015 року судової земельно-технічної та оціночно-земельної експертизи №2585/2586 від 22.01.2019 року, передана ОСОБА_2 у приватну власність на підставі п.4.6 рішення Татарівської сільської ради №8 від 12.04.2005 року земельна ділянка площею 0,7241 га для ведення особистого селянського господарства у с. Татарів, уч. Прутець, якій присвоєно кадастровий номер 2611091201:13:015:0046 у частині площі розміром 0,5679 га накладається на земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні Карпатського НПП відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії І-ІФ №002772 від 29.12.2001 року. Зазначений висновок експерта містить інформацію щодо предмета доказування у даній справі, не викликає сумнівів у суду у своїй достовірності та є належним та допустимим доказом.

Як встановлено в ході розгляду справи, відповідне рішення про зміну меж, площ, категорій земель чи скасування статусу Карпатського НПП відповідно до діючого на час виникнення спірних правовідносин законодавства не приймалося.

Спірна земельна ділянка, передана у приватну власність ОСОБА_2 у порядку

встановленому ст.149-150 ЗК України в постійного землекористувача не вилучалася, а тому Татарівська сільська рада на момент ухвалення оскаржуваного рішення №8 від 12.04.2005 року не була уповноважена розпоряджатися зазначеною земельною ділянкою на користь ОСОБА_2 .

Суд також звертає увагу на те, що передача органом місцевого самоврядування спірної земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства із визначенням її категорії за основним цільовим призначенням як земель сільськогосподарського призначення призвела до протиправної зміни цільового призначення земель та фактичної зміни меж Карпатського НПП в частині її зменшення.

Відповідачами у ході судового розгляду не надано суду будь-яких доказів на спростування факту розташування спірної земельної ділянки у межах Карпатського НПП.

З урахуванням вказаного, суд дійшов висновку, що дослідженими судом належними та достатніми доказами повністю підтверджується факт належності спірної земельної ділянки із кадастровим номером 2611091201:13:015:0046 у частині площі розміром 0,5679 га до земель природно-заповідного фонду, які входять до складу території Карпатського НПП(Яблуницьке лісництво), який є об'єктом природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, та перебувають у постійному користуванні парку відповідно до Державного акту на право постійного користування на право постійного користування землею серії І-ІФ №002772 від 29.12.2001 року, що є чинним.

Нерозроблення уповноваженим органом проєкту землеустрою щодо земельної ділянки, на якій знаходиться Карпатський НПП та невнесення до Державного земельного кадастру меж такої земельної ділянки із зазначенням обмежень щодо режиму її використання, не свідчить про відсутність таких обмежень і можливість перебування спірної земельної ділянки у приватній власності, а тому зазначені доводи представника відповідача ОСОБА_3 суд до уваги не приймає.

За загальним правилом цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки (ч.1 ст.11 ЦК України).

Відповідно до ст.328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Отже, за загальним правилом цивільні права, зокрема право власності, виникають із правомірних, а не протиправних дій.

Частиною другою ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст.393 ЦК України визначено, що правовий акт органу державної влади або органу місцевого самоврядування, який не відповідає закону і порушує права власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року у справі №911/3681/17, від 15.10.2019 року у справі №911/3749/17, від 22.01.2020 року у справі №910/1809/18, від 01.02.2020 року у справі №922/614/19).

Статтею 155 ЗК України передбачено, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Враховуючи, що на момент передачі земельної ділянки площею 0,7241 га у с. Татарів ур. Прутець у приватну власність ОСОБА_2 частина цієї земельної ділянки площею 0,5679 га відносилась до земель природно-заповідного фонду, переданих у постійне користування Карпатському НПП, питання щодо вилучення зазначеної земельної ділянки в установленому законом порядку Верховною Радою України не вирішувалось, а її передача у приватну власність відбулась внаслідок вчинення кримінального правопорушення, всупереч встановленій законом процедурі, за рішенням органу місцевого самоврядування, який не був наділений відповідними повноваженням щодо розпорядження нею без попереднього погодження із Верховною Радою України, що одночасно потягнуло за собою протиправну зміну її цільового призначення, суд приходить до висновку про те, що право держави на цю ділянку не припинилося.

Відсутність спрямованого на відчуження спірної земельної ділянки рішення повноважного органу виконавчої влади означає, що держава як власник, не виявляла волю на вилучення та передачу у приватну власність цієї земельної ділянки та свідчить про те, первісний набувач ОСОБА_2 в установленому законом порядку не набув право власності на спірну земельну ділянку та відповідно не був наділений відповідними повноваженнями щодо її подальшого відчуження шляхом укладення договору купівлі-продажу на користь ОСОБА_4 .

Щодо обраного способу захисту порушеного права суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу у суді. Зазначений захист має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Як правило, суб'єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.6), від 6 лютого 2019 року у справі № 522/12901/17-ц, від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 1 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19 травня 2020 року у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 88), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 75), від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 55); див. також постанову Верховного Суду України від 10 вересня 2014 року у справі № 6-32цс14).

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (статті 387, 388, 1212 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 52 ЗК України).

Так, відповідно до ч.1 ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Частинами 1,2 ст.152 ЗК України визначено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник або землекористувач земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані із позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Негаторний позов - це позов власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном.

Предметом позову про витребування майна є вимога власника, який не є володільцем цього майна, до особи, яка заволоділа останнім, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Метою позову про витребування майна є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 року у справі № 359/3373/16-ц вказала, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно підтверджує фактичне володіння ним. Тобто суб'єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові.

У постанові від 20.06.2023 року у справі № 554/10517/16-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що «зайняття земельної ділянки природно-заповідного фонду з порушенням ЗК України та Закону № 2456-XII потрібно розглядати як порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, що не пов'язане з позбавленням власника володіння відповідною земельною ділянкою, навіть якщо інша особа зареєструвала її право приватної власності на цю ділянку (такий підхід не суперечить висновку Великої Палати Верховного Суду, сформульованому щодо земельних ділянок водного фонду у постановах від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95цс18); від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18, пункт 70); від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18, пункт 80); від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 96); від 7 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19, пункт 45), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункти 51-52)). За таких умов, ефективним способом судового захисту щодо повернення земельної ділянки природно-заповідного фонду власнику є негаторний, а не віндикаційний позов».

У постанові від 20.06.2023 року у справі №633/408/18 Велика Палата Верховного Суду прийшла до висновку, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п'ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов'язку пов'язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2021 року у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 01.07.2021 року у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26.10.2021 року у справі №766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 01.02.2022 року у справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22.09.2022 року у справі №462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 04.07.2023 року у справі № 233/4365/18 (пункт 31)).

У даній справі мета прокурора спрямована на відновлення власником володіння спірною земельною ділянкою.

За таких обставин, виходячи з мети позову, який заявив прокурор, і його обґрунтування, заявлену у даній справі позовну вимогу про витребування у ОСОБА_3 земельної ділянки із кадастровим номером 2611091201:13:015:0046 площею 0,5679 га, в користь держави в особі постійного землекористувача Карпатського НПП слід розуміти як вимогу про зобов'язання відповідачку як кінцевого набувача повернути вказану земельну ділянку у користь держави в особі постійного землекористувача.

Велика Палата Верховного Суду у своїх висновках також неодноразово зазначала про те, що пред'явлення власником нерухомого майна вимоги про визнання недійсним державного акта, скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (див. постанови від 07.11 2018 року у справі № 488/5027/14-ц , від 30.06.2020 року у справі № 19/028-10/13, від 23.11.2021 року у справі № 359/3373/16-ц.

У постанові від 20.06.2023 року у справі №633/408/18 Велика Палата Верховного Суду також зауважила, що вимогу про визнання незаконним (недійсним) і скасування рішення органу влади про надання земельної ділянки у власність за певних умов можна розглядати як вимогу про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, якщо саме це рішення створює відповідні перешкоди.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76)».

Із урахуванням викладеного, приймаючи до уваги те, що спірна земельна ділянка після передачі її у приватну власність ОСОБА_2 була двічі відчужена і на даний час її власником є відповідач ОСОБА_3 , суд приходить до висновку, що заявлені прокурором вимоги про визнання недійсним та скасування рішення Татарівської сільської ради №8 від 12.04.2005 року в частині п.4.6 про затвердження технічної документації та надання у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,7241 га з цільовим призначенням-для ведення особистого селянського господарства за адресою с. Татарів, участок Прутець та визнання недійсним виданого ОСОБА_2 державного акту на право приватної власності на землю серії ІФ №052919 від 06.06.2005 року на земельну ділянку площею 0,7241 га, кадастровий номер 2611091201:13:015:0046 не є ефективним способом захисту права власника, адже задоволення таких вимог не призведе до відновлення володіння спірною земельною ділянкою, а тому у їх задоволенні слід відмовити.

Щодо пропорційності втручання у право особи на мирне володіння майном та співвідношення такого втручання із суспільними інтересами суд зазначає наступне.

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право мирного володіння майном.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини положення статті 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало заходів втручання у право мирного володіння майном.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого держава користується значною свободою (полем) розсуду. Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Крім цього, вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року категорично ствердив, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес».

Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За правилами статей 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до абзацу третього преамбули до Закону № 2456-XII природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання. Україна розглядає цей фонд як складову частину світової системи природних територій та об'єктів, що перебувають під особливою охороною. Тому на землях природоохоронного та історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об'єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням(частина третя статті 7 цього Закону у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі, відповідно, державної чи комунальної власності. В цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Отже, правовідносини, пов'язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Земля є унікальним обмеженим природним і базисним ресурсом, на якому будується добробут суспільства. Отже, розподіл землі є особливо чутливим до принципів справедливості, розумності та добросовісності, які є одними із фундаментальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (пункти 75-76), від 20 липня 2020 року у справі № 923/196/20 (пункт 39), від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18(пункт 132)).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що у спорах стосовно земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави (зокрема земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення), остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України, частина третя статті 1 ЗК України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункти «а» і «б» частини першої статті 91, пункти «а» і «б» частини першої статті 96 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України) (див. постанови від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункт 127), від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц (пункт 90), від 14 листопада 2018 року № 183/1617/16 (пункт 148), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (пункт 53), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 117), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (пункт 9.75)).

Як вже було зазначено, фізичні особи можуть володіти земельними ділянками природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, але виключно у разі, якщо вони ними володіли на час створення об'єкта природно-заповідного фонду.

При цьому набуття права приватної власності на землі, які вже віднесені до земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, положеннями ЗК України, Закону України «Про природно-заповідний фонд України» та інших нормативно-правових актів України заборонено.

Повернення у державну власність земельної ділянки, яка знаходиться під об'єктами природно-заповідного фонду, незаконно відчуженої фізичній особі органом місцевого самоврядування, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом земельної ділянки - належністю її до земель природно-заповідного фонду.

Таким чином, повернення Карпатському НПП спірної земельної ділянки переслідує легітимну мету контролю за використанням відповідного майна згідно із загальними інтересами, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом цієї ділянки.

Дотримання встановлених законодавчих заборон щодо обігу такої ділянки є необхідною умовою її використання з тією метою, щоби попередити завдання шкоди загалом навколишньому природному середовищу і зокрема частині світової системи природних територій та об'єктів, що перебувають під особливою охороною, і конкретному об'єкту природно-заповідного фонду, оскільки надання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства на території Карпатського НПП суперечить як статусу відповідного об'єкта природно-заповідного фонду, так і законодавчим обмеженням на ведення особистого селянського господарства на відповідних землях.

Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, необхідно застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування.

Право позивача повернути земельну ділянку, яка знаходиться на території природно-заповідного фонду, з огляду на доведену незаконність і безпідставність її передання на користь фізичної особи, передбачене у чинному законодавстві України, приписи якого та практика їхнього застосування щодо повернення такої ділянки є доступними, чіткими та передбачуваними.

Тому за змістом наведених вище приписів, які характеризуються належною якістю як властивістю, що є умовою забезпечення юридичної визначеності у правовідносинах, і орган місцевого самоврядування, і фізичні особи-відповідачі знали чи повинні були знати про неможливість всупереч закону передання й отримання у приватну власність земельної ділянки на території Карпатського НПП для вищевказаної мети.

Суд вважає, що в силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки, проявивши розумну обачність, як її первісний набувач ОСОБА_2 так в подальшому і ОСОБА_3 , яка придбала земельну ділянку, могли і повинні були знати про те, що ця ділянка належить до земель природно-заповідного фонду та розташована у межах Карпатського НПП, який був створений задовго до звернення ОСОБА_2 із заявою про отримання вказаної земельної ділянки у приватну власність.

Тому оформлення документів про перехід земельної ділянки у їхню приватну власність є таким порушенням закону, про яке зазначені особи могли та повинні були знати на час набуття земельної ділянки кожним із них.

З огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини, зокрема те, що спірна земельна ділянка відноситься до категорії особливо цінних земель природно-заповідного фонду, які перебувають у власності держави та вибула з володіння постійного землекористувача поза його волею на підставі протиправного рішення органу місцевого самоврядування, який не був наділений відповідними повноваженнями щодо розпорядження зазначеною категорією земель, без попереднього її вилучення у постійного землекористувача, суд не вбачає невідповідності заходу втручання в право власності відповідача ОСОБА_3 критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.

У даному випадку втручання держави у право мирного володіння відповідачкою земельною ділянкою для особистого селянського господарства на території об'єкта природно-заповідного фонду відповідає легітимній меті контролю за використанням цієї ділянки за цільовим призначенням задля гарантування безпечності довкілля, непогіршення екологічної ситуації, забезпечення правомірного, раціонального й ефективного користування земельними ділянками у межах Карпатського НПП, згідно із загальними інтересами, які переважають приватний інтерес кінцевого набувача у збереженні нею контролю за цією ділянкою і такий захід втручання у відповідне право не порушує принцип пропорційності.

При цьому, суд враховує те, що жодних доказів щодо наявності на спірній земельній ділянці житлової забудови чи іншого нерухомого майна відповідачкою суду не надано.

Щодо повноважень прокурора на представництво інтересів держави у даній справі суд зазначає наступне.

Частиною другою ст.2 ЦК України передбачено, що одним із учасників цивільних правовідносин є держава, яка згідно зі статтями 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Відповідно до п.3 ст.131-1 Конституції України (в редакції, чинній на момент звернення до суду з відповідним позовом) прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Положеннями частин ч.ч.4,5 ст.56 ЦПК України визначено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

З наведеного можна виснувати, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Останній не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може та бажає захищати інтереси держави. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень (абзаци 1-3 ч.4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абзац другий частини другої статті 45 ЦПК України у редакції, чинній на час подання позову).Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів громадянина або держави в суді має наслідком застосування положень, передбачених статтею 121 цього кодексу (речення третє абзацу третього статті 45 ЦПК України у вказаній редакції).

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі № 587/430/16-ц).

При цьому, бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотримати порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва у позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі нема, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 року у справі № 912/2385/18).

Отже у кожному такому випадку прокурор повинен навести, а суд - перевірити причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Суд зобов'язаний дослідити чи знав відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.

Звертаючись до суду прокурор зазначив, що пред'явлення вказаного позову обумовлене необхідністю захисту інтересів держави порушення яких полягає у незаконному переданні у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки, що відноситься до категорії особливо цінних земель природно-заповідного призначення, які перебувають у державній власності в особі Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України та у користуванні Карпатського національного природного парку. Передання у приватну власність спірної земельної ділянки порушує інтереси держави, а саме позбавляє державу права на належну їй власність, а також утруднює чи унеможливлює виконання державою обов'язків, покладених статтями 13, 16, 50 Конституції України, які, у свою чергу, реалізуються відповідними органами виконавчої влади, зокрема, Міністерством захисту довкілля та природних ресурсів України та Карпатським національним природним парком. Оскільки вказані юридичні особи самостійно не звернулися з позовом до суду, то прокурор звертається в інтересах держави із вказаним позовом, визначивши при цьому позивачами у цій справі Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України і Карпатський національний природний парк.

При цьому, прокурор вказав, що Міністерству захисту довкілля та природних ресурсів України та Карпатському національному природному парку стало відомо про факт незаконного вилучення у парку земель природно-заповідного фонду за результатами проведення земельно-технічної експертизи у січні 2019 року.

Крім того, прокуратура повідомляла про це позивачів відповідними листами,які долучені до матеріалів справи.

Щодо наявності підстав для представництва інтересів держави в особі Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України та Карпатського національного природного парку прокурор зазначив, що Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України відповідно до Закону України «Про природно-заповідний фонд України» та Положення про Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України є спеціально уповноваженим органом державного управління в галузі організації, охорони та використання природно-заповідного фонду, а Карпатський НПП перебуває у сфері управління Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, є бюджетною, неприбутковою, науково-дослідною установою, у постійному користуванні якої перебувають землі природно-заповідного фонду, у межах яких знаходиться спірна земельна ділянка. Вказана установа не є підприємством, не є самостійним суб'єктом господарювання, її діяльність не спрямована на здійснення господарської діяльності та отримання прибутку, а тому прокурор може звертатися в інтересах держави в особі Карпатського НПП.

Отже, прокурор виконав вимоги процесуального закону, визначив, у чому, на його думку, полягає порушення інтересів держави, обґрунтував необхідність їхнього захисту, а також зазначив органи, які, хоч і уповноважені державою здійснювати такий захист, але у спірних правовідносинах відповідні заходи не вживали.

Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року за №3-рп/99 «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор або його заступник у кожному випадку самостійно визначає в чому саме полягає порушення інтересів держави в конкретних правовідносинах, які підлягають вирішенню в судовому порядку. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та ін.) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності України, гарантування її державної, економічної, безпеки, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання, тощо.

Згідно із правовою позицією, викладеною у постанові Верхового Суду від 08.02.2019 року у справі №915/20/18, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там,де це дійсно потрібно.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі №806/1000/17, від 19.09.2019 року у справі №815/724/15, від 17.10.2019 року у справі №569/4123/16-а.

Конституційний Суд України у рішенні від 08.04.1999 року за №3-рп/99 також вказав, що поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6,7,13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Вказаний позов подано в інтересах держави в особі Міністерства екології та природних ресурсів України, правонаступником якого є Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України, як головного органу у системі центральних органів виконавчої влади у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, який у відповідності до ст.11 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» є спеціально уповноваженим органом державного управління в галузі організації, охорони та використання об'єктів природно-заповідного фонду та Карпатського НПП як постійного землекористувача.

В даному випадку порушення інтересів держави полягає у необхідності повернення у державну власність особливо-цінних земель природно-заповідного призначення, які згідно положень ст.149,150 ЗК України мають особливий, захищений державою статус та порядок використання та перебувають під посиленою правовою охороною держави, а їх протиправне надання у приватну власність завдає значної шкоди державним інтересам.

Враховуючи те, що Мінекоприроди та Карпатським НПП з моменту встановлення у судовому порядку факту незаконного вилучення Татарівською сільською радою спірної земельної ділянки та передачу її у приватну власність не вжито жодних заходів щодо повернення спірного майна у державну власність, суд приходить до переконання про наявність у Надвірнянської місцевої прокуратури достатніх підстав для пред'явлення даного позову в інтересах держави, про що прокурором в установленому законом порядку перед зверненням до суду повідомлено уповноважений орган держави та постійного землекористувача.

Підстави для представництва прокурором інтересів держави в особі Карпатського НПП були предметом перевірки Верховного Суду у постанові від 13.01.2022 року у справі №909/709/19, а тому суд не погоджується із наведеними представником відповідача доводами щодо необхідності залишення позову прокурора в цій частині без розгляду.

Щодо застосування позовної давності суд зазначає наступне.

Згідно зі ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Отже, позовна давність є строком для подання позову як безпосередньо суб'єктом, право якого порушене (зокрема і державою, що наділила для виконання відповідних функцій у спірних правовідносинах певний орган державної влади, який може звернутися до суду), так і прокурором, уповноваженим законом звертатися до суду з позовом в інтересах держави як носія порушеного права, від імені якої здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах може певний її орган.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Частиною 1 ст. 261 цього ж Кодексу передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч.ч.3,4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Разом з цим, у ст. 268 ЦК України наведено перелік вимог, на які позовна давність не поширюється. Проте, за змістом зазначеної норми, такий перелік не є вичерпним.

Так, приписи про застосування позовної давності поширюються, зокрема, на позови про витребування майна із чужого незаконного володіння (віндикаційний позов). Проте позовна давність не поширювється на вимоги про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном (ст. 391 ЦК України), оскільки в такому разі йдеться про триваюче правопорушення. Отже, власник може пред'явити такий позов у будь-який час незалежно від того, коли почалося порушення його прав.

Таким чином негаторний позов може бути пред'явлений позивачем упродовж усього часу, поки існує відповідне правопорушення.

Відповідні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі № 653/1096/16-ц, від 20.06.2023 року у справі № 554/10517/16-ц.

За таких обставин у даній справі відсутні підстави для застосування строку позовної давності за заявою представника відповідача ОСОБА_3 , оскільки такий прокурором не пропущено.

Однією з засад судочинства, регламентованих п.4 ч.3 ст.129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, тобто рішення суду може грунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом-ч. 6 ст.81 ЦПК України.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У відповідності до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з"ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

За таких обставин, суд, на основі всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього з'ясування фактичних обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, з'ясувавши їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, приходить до переконання, що позов заступника керівника Надвірнянської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Міндовкілля та Карпатського НПП до Ворохтянської селищної ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача- ОСОБА_4 про визнання недійсним та скасування рішення Татарівської сільської ради Яремчанської міської ради Івано-Франківської області, визнання недійсним державного акту на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,7241 га в с. Татарів та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння у державну власність в особі Карпатського НПП слід задовольнити частково та зобов'язати ОСОБА_3 повернути земельну ділянку із кадастровим номером 2611091201:13:015:0046, що розташована за адресою с. Татарів участок Прутець Надвірнянського району Івано-Франківської області в частині площі 0,5679 га у власність держави в особі постійного землекористувача-Карпатського НПП. У задоволенні решти позовних вимог слід відмовити, оскільки вони не відповідають ефективному способу захисту порушеного права.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України з відповідача ОСОБА_3 слід стягнути на користь держави судовий збір у розмірі 1921,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 81, 89, 158, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов Надвірнянської окружної прокуратури Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, Карпатського національного природного парку до Ворохтянської селищної ради Надвірнянського району Івано-Франківської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача- ОСОБА_4 про визнання недійсним та скасування рішення Татарівської сільської ради Яремчанської міської ради Івано-Франківської області, визнання недійсним державного акту на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,7241 га в с. Татарів та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння у державну власність в особі Карпатського національного природного парку-задовольнити частково.

Зобов'язати ОСОБА_3 повернути земельну ділянку із кадастровим номером 2611091201:13:015:0046, що розташована за адресою с. Татарів участок Прутець Надвірнянського району Івано-Франківської області в частині площі 0,5679 га у власність держави в особі постійного землекористувача-Карпатського національного природного парку.

У задоволенні решти позовних вимог -відмовити.

Стягнути із ОСОБА_3 у користь держави судовий збір у розмірі 1921(одну тисячу дев'ятсот двадцять одну) гривню 00 коп.

Копію рішення направити учасникам справи.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: заступник керівника Надвірнянської окружної прокуратури Івано-Франківської області, місцезнаходження(78405, м-н Шевченка, 39 м. Надвірна Івано-Франківська область), код ЄДРПОУ:43968084.

Позивач:Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України, місцезнаходження: 03035, вул. Митрополита Василя Липківського, 35 м. Київ, код ЄДРПОУ 43672853.

Позивач: Карпатський національний природний парк, місцезнаходження: 78501, вул. В. Стуса, 6 м. Яремче Івано-Франківська область, код ЄДРПОУ 05509323.

Відповідач: Ворохтянська селищна рада Надвірнянського району Івано-Франківської області, місце знаходження: 78595, вул.. Д. Галицького, 41 смт. Ворохта, Надвірнянський район Івано-Франківська область, код ЄДРПОУ 04354522.

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , останнє відоме місце проживання: 78596, с. Татарів Надвірнянський район Івано-Франківська область, РНОКПП: НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 .

Третя особа: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований: АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 .

Повне судове рішення складено 24 листопада 2023 року.

Головуючий суддя: Т.Л. Ваврійчук