ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 640/13517/22 Суддя (судді) першої інстанції: Гарник К.Ю.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 листопада 2023 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Собківа Я.М.,
суддів: Мєзєнцева Є.І., Чаку Є.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 листопада 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просила зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити перерахунок та виплату їй пенсії по втраті годувальника, розрахованої відповідно до пункту 10 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року №889-VIII, статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року №3723-ХІІ, починаючи з 20 червня 2022 року.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 листопада 2022 року позов задоволено.
В апеляційній скарзі Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві, посилаючись на порушення окружним адміністративним судом норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги на більш тривалий, розумний термін, у відповідності до положень статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
18 вересня 2023 року позивач подав відзив на апеляційну скаргу в якому просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 23 червня 1979 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 .
Відповідно до записів трудової книжки, виданої на ім'я ОСОБА_2 , останній з 25 травня 1981 року по 25 червня 1987 року був обраний та зарахований народним суддею Печерського районного суду міста Києва, з 10 квітня 1998 року зарахований на посаду судді Київського міського суду у зв'язку з обранням на цю посаду безстроково. З 05 липня 2001 року зарахований на посаду судді Апеляційного суду міста Києва згідно Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій України" від 21 червня 2001 року. 08 серпня 2016 року звільнений у зв'язку з виходом у відставку відповідно до постанови Верховної Ради України "Про звільнення суддів" від 08 вересня 2016 року №1513-VIII.
Як вбачається з відомостей Діловодства спеціалізованого суду рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 травня 2021 року, яке набрало законної сили на підставі ухвали Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 листопада 2021 року, зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити ОСОБА_2 перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно із Довідкою Заступника керівника апарату (голови ліквідаційної комісії) Апеляційного суду м. Києва від 28 січня 2020 року №8/0403/20 починаючи з 19 лютого 2020 року.
Згідно наявної в матеріалах справи копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданого Дніпровським відділом державної реєстрації цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 08 червня 2022 року, ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що 08 червня 2022 року складено відповідний актовий запис №928.
20 червня 2022 року ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з заявою про перехід на інший вид пенсії у зв'язку з втратою годувальника - ОСОБА_2 .
Листом від 30 червня 2022 року №13725-13340/Ш-02/8-2600/22 позивача повідомлено про те, що її переведено на пенсію у зв'язку з втратою годувальника, розмір якої обчислено відповідно до Закону. Пенсію обчислено з урахуванням страхового стажу годувальника 46 років 8 місяців 25 днів та заробітної плати, визначеної за періоди роботи годувальника з 01 липня 2000 року по 30 вересня 2016 року.
Вважаючи вказані дії відповідача протиправними, а свої права порушеними, позивач звернулась до суду з відповідним позовом.
Колегія суддів, розглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги, дійшла висновку про обґрунтованість та правомірність висновків суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VIII в окремих випадках прямо передбачає гарантії судді та членів його сім'ї, але вказаний Закон не визначає особливостей пенсійного забезпечення осіб, що перебували на утриманні судді, на випадок його смерті, а відтак не передбачає пенсії по втраті годувальника для членів сім'ї померлого судді.
Водночас, відповідно до пункту 2 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VIII (далі по тексу - Закон України від 10 грудня 2015 року №889-VIII) з 01 травня 2016 року втратив чинність Закон України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року № 3723-XII (далі по тексту - Закон України від 16 грудня 1993 року №3723-ХІІ), крім статті37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.
Зокрема, у пункті 10 цього розділу зазначено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Пунктом 12 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII передбачено, що для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Наведене в сукупності свідчить про те, що за наявності в особи станом на 01 травня 2016 року певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01 травня 2016 року на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII, але за такої умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Згідно частини 12 статті 37 Закону України від 16 грудня 1993 року №3723-ХІІ у разі смерті особи у період перебування на державній службі за наявності у померлого годувальника стажу державної служби не менше 10 років непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні (при цьому дітям - незалежно від того, чи були вони на утриманні померлого годувальника), призначається пенсія у зв'язку з втратою годувальника на одного непрацездатного члена сім'ї у розмірі 70 відсотків суми заробітної плати померлого годувальника, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а на двох і більше членів сім'ї - 90 відсотків. До непрацездатних членів сім'ї належать особи, зазначені у статті 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Тобто, утриманці державних службовців, що отримали право на пенсію за статтею 37 Закону України від 16 грудня 1993 року №3723-ХІІ, мають право на пенсію по втраті годувальника, розмір якої обчислюється від суми заробітної плати померлого годувальника.
Спір в даному випадку виник щодо наявності у позивача права на пенсію у зв'язку з втратою годувальника за померлого судді у відставці відповідно до статті 37 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ.
Верховний суд у своїй постанові від 09 листопада 2018 року у справі №236/3193/16-а дійшов до такого висновку: "… право на призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника на умовах, передбачених частиною 10 статті 37 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723, мають також непрацездатні члени сім'ї померлої особи, яка отримувала або мала право на пенсію за цим Законом.
… дотримання принципу правової визначеності як складової принципу верховенства права полягає у тому, що, приймаючи нові умови пенсійного забезпечення згідно Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII, Верховна Рада України закріпила право певних осіб на конкретні умови призначення пенсії, зокрема, пенсії державного службовця шляхом відсилання до норм Закону, який, серед іншого, передбачає такий вид пенсійного забезпечення, як призначення пенсії по втраті годувальника»
За таких умов, розповсюдивши право на особу, законодавець шляхом прийняття закону поширив і право членів сім'ї цієї особи при призначенні пенсії на випадок втрати годувальника у разі її смерті, тобто позивача, відповідно до статті 37 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII.
Також, слід зазначити, що Верховний Суд в постанові від 21 грудня 2021 року у справі № 440/7341/20 сформував наступний правовий висновок: "частину 1 статті 37 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" слід застосовувати з урахуванням того, що розмір пенсії у зв'язку із втратою годувальника - судді у відставці, що отримував щомісячне довічне грошове утримання і на час смерті мав право на пенсію за віком на підставі статті 37 Закону України "Про державну службу" № 3723-XII від 16 грудня 1993 року, визначається на вибір заявника, що звернувся за призначенням пенсії у зв'язку із втратою годувальника у розмірі:
(1) 70% від розміру пенсії за віком, обчисленої на підставі статті 37 Закону України "Про державну службу" № 3723-XII від 16 грудня 1993 року, або
(2) 50% від розміру пенсії за віком, обчисленої на підставі Закону "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-ІV від 09 липня 2003 року."
Крім того, відповідно до частини 2 статті 46 Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII до стажу державної служби зараховується, зокрема, час перебування на посадах суддів.
Як вбачається з матеріалів справи, чоловік позивача станом на 08 вересня 2016 року перебував на посаді судді більше 20 років.
Таким чином, оскільки чоловік позивача перебуваючи на посаді судді (стаж, на якій підлягає зарахуванню до державної служби) більше 20 років, помер, то його непрацездатна дружина, яка перебувала на його утриманні (що не заперечується відповідачем), має право на призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника на підставі статті 37 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII, а тому відповідно наявні правові підстави для переведення позивача з пенсії в разі втрати годувальника, призначеної їй на підставі Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", на пенсію державного службовця у зв'язку з втратою годувальника відповідно до Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII.
Відповідно до пункту 4.2. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (затверджено Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07 липня 2014 року № 13-1)) при прийманні документів працівник сервісного центру, зокрема надає інформацію щодо умов та порядку призначення (перерахунку) пенсії.
Наведене свідчить, що саме Пенсійний фонд та його органи повинні забезпечити умови, за яких особа обізнана з умовами призначення різних пенсій і може робити усвідомлений вибір.
Належне виконання цього обов'язку передбачає надання інформації про умови призначення усіх видів пенсії, на які заявник має право.
З огляду на це, представник відповідача повинен був роз'яснити позивачу можливість оформлення пенсії у зв'язку із втратою годувальника, розрахованої з розміру пенсії за віком годувальника як за Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-IV, так і за Законом України від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ, якщо позивач мала на неї право.
Саме такої правової позиції дотримується Верховний суд у своїй постанові від 25 травня 2022 року у справі №409/2218/17.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Згідно частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Всі наведені апелянтом доводи не спростовують вірних висновків суду першої інстанції.
Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 листопада 2022 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 328 КАС України.
Суддя-доповідач Собків Я.М.
Суддя Мєзєнцев Є.І.
Суддя Чаку Є.В.