ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 листопада 2023 р.Справа № 818/1715/18
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Макаренко Я.М.,
Суддів: Кононенко З.О. , Мінаєвої О.М. ,
за участю секретаря судового засідання Кругляк М.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 31.01.2023, головуючий суддя І інстанції: О.О. Осіпова, м. Суми, по справі № 818/1715/18
за позовом ОСОБА_1
до Офісу Генерального прокурора
про скасування наказу,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Офісу Генерального прокурора про скасування наказу, у якому просив визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора України № 1дк від 23 лютого 2018 року.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 12.12.2018 у задоволенні позову ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про скасування наказу відмовлено.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 20.02.2020 вищевказане рішення Сумського окружного адміністративного суду від 12.12.2018 скасовано в частині відмови у задоволенні вимог ОСОБА_1 про скасування наказу Генеральної прокуратури України № 1дк від 23 лютого 2018 року в частині звільнення заступника прокурора Сумської області старшого радника юстиції ОСОБА_1 з посади в органах прокуратури за порушення правил внутрішнього службового розпорядку (п. 7 ч. 1 ст. 43 Закону України «Про прокуратуру»). В цій частині прийнято нове рішення, яким визнано протиправним та скасовано наказ Генеральної прокуратури України № 1дк від 23 лютого 2018 року в частині звільнення заступника прокурора Сумської області старшого радника юстиції ОСОБА_1 з посади в органах прокуратури за порушення правил внутрішнього службового розпорядку (п. 7 ч. 1 ст. 43 Закону України «Про прокуратуру»). В іншій частині рішення Сумського окружного адміністративного суду від 12.12.2018 залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 30.08.2021 рішення Сумського окружного адміністративного суду від 12.12.2018 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 20.02.2020 скасовано у частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про скасування наказу Генеральної прокуратури України № 1дк від 23 лютого 2018 року у частині звільнення заступника прокурора Сумської області старшого радника юстиції ОСОБА_1 з посади в органах прокуратури за неналежне виконання службових обов'язків, вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його чесності та непідкупності органів прокуратури, одноразове грубе порушення правил прокурорської етики (пункти 1, 5, 6 ч. 1 ст. 43 Закону України «Про прокуратуру»). Справу № 818/1715/18 у цій частині направлено на новий судовий розгляд до Сумського окружного адміністративного суду. В іншій частині рішення Сумського окружного адміністративного суду від 12.12.2018 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 20.02.2020 у справі № 818/1715/18 залишено без змін.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 31.01.2023 у задоволенні позову ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про скасування наказу відмовлено.
Не погодившись з вищевказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить рішення Сумського окружного адміністративного суду від 31.01.2023 скасувати та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення повністю проігноровано висновки Верховного Суду у постанові від 30.08.2021 в рамках даної справи, який повертаючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, зробив висновки на користь позивача. Зокрема, щодо обов'язковості врахування судових рішень у справі № 9901/424/18, якими визнано передчасними висновки КДКП про неналежне виконання ОСОБА_1 службових обов'язків та порушення правил внутрішнього трудового розпорядку (пункти 1 та 7 ч. 1 ст. 43 Закону № 1697-VII). Також посилається на неправомірне відхилення судом першої інстанції висновків, зроблених судом в рамках справи № 591/7446/17. Крім того вказує, що відповідачем не надано жодного доказу, крім рішення КДКП та рішення суду у справі № 9901/424/18, в обґрунтування законності спірного наказу та не доведено правомірність його прийняття.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, перевіривши рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог про скасування наказу № 1дк від 23 лютого 2018 року у частині звільнення заступника прокурора Сумської області старшого радника юстиції ОСОБА_1 з посади в органах прокуратури за неналежне виконання службових обов'язків, вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його чесності та непідкупності органів прокуратури, одноразове грубе порушення правил прокурорської етики (пункти 1, 5, 6 ч. 1 ст. 43 Закону України «Про прокуратуру»), доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 працював в органах прокуратури з квітня 1999 року.
Наказом Генерального прокурора України № 605к від 18 вересня 2015 року позивач призначений заступником прокурора Сумської області.
Рішенням КДКП від 20 грудня 2017 року № 352дп-17 «Про накладення дисциплінарного стягнення на заступника прокурора Сумської області ОСОБА_1 » заступника прокурора Сумської області ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та накладено на нього дисциплінарне стягнення у виді звільнення з посади в органах прокуратури.
Вказане рішення мотивоване тим, що під час дисциплінарного провадження Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією прокурорів встановлено в діях заступника прокурора Сумської області ОСОБА_1 ознаки дисциплінарних проступків, а саме:
- неналежне виконання службових обов'язків під час заповнення декларацій особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2015 та 2016 рік (п. 1 ч. 1 ст. 43 Закону України «Про прокуратуру»);
- порушення правил внутрішнього трудового розпорядку, яке полягало у відвідуванні спортивного клубу «В-tone» у робочий час (п. 7 ч. 1 ст. 43 Закону України «Про прокуратуру»);
- вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його чесності та непідкупності, а також грубе порушення правил прокурорської етики, яке полягало у введенні в оману керівника прокуратури Сумської області щодо стану свого здоров'я, права на отримання відпустки у вересні 2017 року, права на отримання відповідних виплат (пункти 5, 6 ч. 1 ст. 43 Закону України «Про прокуратуру»).
Наказом прокурора Сумської області від 26 грудня 2017 року № 333к заступнику прокурора Сумської області старшому раднику юстиції ОСОБА_1 надано відпустку без збереження заробітної плати для догляду за дитиною з 26 грудня 2017 року по 19 вересня 2018 року.
Наказом Генерального прокурора України від 23 лютого 2018 року № 1дк заступника прокурора Сумської області старшого радника юстиції ОСОБА_1 звільнено з посади в органах прокуратури за неналежне виконання службових обов'язків, вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його чесності та непідкупності, одноразове грубе порушення правил прокурорської етики та порушення правил внутрішнього трудового розпорядку (пункти 1, 5, 6, 7 ч. 1 ст. 43 Закону України «Про прокуратуру») у перший робочий день після закінчення відпустки по догляду за дитиною.
Вважаючи своє звільнення незаконним, а наказ відповідача від 23 лютого 2018 року № 1дк протиправним і таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду із позовом у цій справі.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 в частині вимог про скасування наказу Генеральної прокуратури України № 1дк від 23 лютого 2018 року у частині звільнення заступника прокурора Сумської області старшого радника юстиції ОСОБА_1 з посади в органах прокуратури за неналежне виконання службових обов'язків, вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його чесності та непідкупності органів прокуратури, одноразове грубе порушення правил прокурорської етики (пункти 1, 5, 6 частини першої статті 43 Закону України «Про прокуратуру»), суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем доведено правомірність прийнятого наказу № 1дк від 23 лютого 2018 року, а тому він скасуванню не підлягає.
Колегія суддів погоджується з вищевказаним висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (ч. 6 ст. 43 Конституції України).
Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначено Законом України від 14.10.2014 № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII; тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно з ч. 3 ст. 16 Закону № 1697-VII прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених цим Законом.
Пунктами 1, 5, 6, 7 ч. 1 ст. 43 Закону № 1697-VII передбачено, що прокурора може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності у порядку дисциплінарного провадження з таких підстав: невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків; вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури; систематичне (два і більше разів протягом одного року) або одноразове грубе порушення правил прокурорської етики; порушення правил внутрішнього службового розпорядку.
При цьому, притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності не виключає можливості притягнення його до адміністративної чи кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом (ч. 2 ст. 43).
Відповідно до ст. 44 та ч. 1 ст. 45 Закону № 1697-VII дисциплінарне провадження здійснюється КДКП. Дисциплінарне провадження - це процедура розгляду Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією прокурорів дисциплінарної скарги, в якій містяться відомості про вчинення прокурором дисциплінарного проступку.
Згідно з ч. 4 ст. 48 Закону № 1697-VII, рішення про накладення на прокурора дисциплінарного стягнення або рішення про неможливість подальшого перебування особи на посаді прокурора може бути прийнято не пізніше ніж через рік із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування прокурора у відпустці.
Частиною 1 ст. 49 зазначеного Закону обумовлено, що на прокурора можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: 1) догана; 2) заборона на строк до одного року на переведення до органу прокуратури вищого рівня чи на призначення на вищу посаду в органі прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду (крім Генерального прокурора); 3) звільнення з посади в органах прокуратури.
За правилами пунктів 4, 5 ч. 1 ст. 77 Закону № 1697-VII КДКП розглядає дисциплінарні скарги про вчинення прокурором дисциплінарного проступку та здійснює дисциплінарне провадження, за результатами якого за наявності підстав, передбачених цим Законом, приймає рішення про накладення на прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної та місцевої прокуратури дисциплінарного стягнення або рішення про неможливість подальшого перебування особи на посаді прокурора.
Із викладеного слідує, що підставою для притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності та накладення дисциплінарного стягнення є, з-поміж іншого, вчинення ним дій, що порочать звання прокурора або одноразове грубе порушення правил прокурорської етики. Органом, який в силу закону наділений повноваженнями щодо здійснення дисциплінарного провадження щодо прокурора та притягнення до дисциплінарної відповідності, є КДКП.
За правилами ч. 1 ст. 50 Закону № 1697-VII прокурор може оскаржити рішення, прийняте за результатами дисциплінарного провадження, до адміністративного суду або до Вищої ради правосуддя протягом одного місяця з дня вручення йому чи отримання ним поштою копії рішення.
Генеральний прокурор у встановленому цим Законом порядку на підставі рішення КДКП приймає рішення про застосування до прокурора Генеральної прокуратури України, прокурора регіональної чи місцевих прокуратур дисциплінарного стягнення або щодо неможливості подальшого перебування їх на посаді прокурора. Генеральний прокурор видає накази з питань, що належать до його адміністративних повноважень, у межах своїх повноважень, на основі та на виконання Конституції і законів України (п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 9 Закону № 1697-VII).
З матеріалів справи колегією суддів встановлено, що спірним наказом Генерального прокурора України № 1дк від 23.02.2018 заступника прокурора Сумської області старшого радника юстиції ОСОБА_1 звільнено з посади в органах прокуратури, зокрема, за неналежне виконання службових обов'язків, вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його чесності та непідкупності органів прокуратури, одноразове грубе порушення правил прокурорської етики (пункти 1, 5, 6 ч. 1 ст. 43 Закону України «Про прокуратуру») у перший робочий день після закінчення відпустки по догляду за дитиною.
Підставою прийняття вищевказаного наказу слугувало рішенням Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів від 20 грудня 2017 року № 352дп-17 в якому зазначено, що дисциплінарний проступок, вчинений прокурором ОСОБА_1 , носить характер грубого порушення, що свідчить про неможливість подальшого його перебування на посаді прокурора та про наявність передбаченої п. 1 ч. 4 ст. 49 Закону України «Про прокуратуру» підстави накладення на нього дисциплінарного стягнення у виді звільнення з посади в органах прокуратури.
При цьому, зазначене рішення КДКП № 352дп-17 від 20.12.2017 було оскаржено позивачем в судовому порядку і рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 12.03.2018 у справі № 9901/424/18 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до КДКП про визнання протиправним та скасування рішення КДКП від 20.12.2017 № 352дп-17 про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та накладення дисциплінарного стягнення у виді звільнення з посади в органах прокуратури відмовлено.
Надаючи оцінку рішенню КДКП від 20.12.2017 № 352дп-17 у частині висновків про вчинення ОСОБА_1 дисциплінарних проступків, а саме порушення правил прокурорської етики (п. 6 ч. 1 ст. 43 Закону України «Про прократуру») та вчинення дій, що порочать звання прокурора (п. 5 ч. 1 ст. 43 Закону України «Про прокуратуру»), Верховний Суд виходив з наступного.
У період часу з 08.08.2017 по 13.08.2017 ОСОБА_1 перебував у щорічній відпустці та знаходився на відпочинку у апарт-готелі МарМарос ( АДРЕСА_1 ) разом із сім'єю. Водночас, згідно з листком непрацездатності серії АДЕ № 697717 від 18.08.2017р., виданого комунальним закладом Сумська обласна інфекційна клінічна лікарня ім. З.Й. Красовицького, у період з 07.08.2018р. до 18.08.2018р. ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні у вказаному медичному закладі. При цьому вказаний листок непрацездатності будь-яких відміток про порушення позивачем режиму лікування не містить. Вироком Зарічного районного суду міста суми від 23.10.2017р. засуджено лікаря-інфекціоніста комунального закладу Сумська обласна інфекційна клінічна лікарня ім. З.Й. Красовицького ОСОБА_2 , та встановлено, що Медична картка стаціонарного хворого № 986 містить завідомо неправдиві відомості про госпіталізацію ОСОБА_1 до 2-го боксу І інфекційного відділення та дані про його огляд 8-11 серпня, 14-18 серпня 2017 року, у той час як останній на стаціонарному лікуванні у комунальному закладі Сумська обласна інфекційна клінічна лікарня ім. З.Й. Красовицького взагалі не перебував.
Не дивлячись на те, що у період з 07.08.2018 по 18.08.2018 позивач не перебував на стаціонарному лікуванні у комунальному закладі Сумська обласна інфекційна клінічна лікарня ім. З.Й. Красовицького, він на підставі листка непрацездатності серії АДЕ № 697717 від 18.08.2017, звернувся 28.08.2017 до прокурора Сумської області із письмовою заявою про надання йому невикористаних 12 календарних днів щорічної відпустки з 04.09.2017, у зв'язку із тимчасовою непрацездатністю під час основної щорічної відпустки, зазначивши при цьому у вказаний заяві завідомо недостовірні відомості щодо втрати працездатності через хворобу у період з 07 серпня до 18 серпня 2017 року. На підставі зазначеної заяви, ОСОБА_1 наказом прокурора Сумської області від 30.08.2017р. № 732к надано 12 календарних днів невикористаної відпустки. За період тимчасової непрацездатності позивачу, на підставі поданого ним прокурору області листка непрацездатності серії АДЕ № 697717 від 18.08.2017, виплачено на картковий рахунок 9230,71 грн. Крім того, за 12 днів невикористаної відпустки з 04 по 15 вересня 2017 року ОСОБА_1 виплачено на картковий рахунок 11908,07 грн.
Так, за висновком Верховного Суду, наявних матеріалів дисциплінарного провадження, що стосуються перебування ОСОБА_1 на лікарняному у період з 07.08.2018р. до 18.08.2018р., та його подальших дій щодо отримання додаткових днів відпустки у вересні 2018 року достатньо для висновку, що позивач вчинив дисциплінарний проступок, а саме порушення правил прокурорської етики.
Разом із тим, надаючи оцінку оскаржуваному рішенню КДКП у частині висновків про порушення позивачем правил внутрішнього трудового розпорядку (п. 7 ч. 1 ст. 43 Закону України «Про прокуратуру»), яке полягає у відвідуванні ним спортивного клубу В-tone у робочий час 28.11.2016р. о 12 год. 34 хв., Верховний Суд погодився з доводами ОСОБА_1 про передчасність таких висновків, з огляду на відсутність належних доказів на їх підтвердження.
Надаючи оцінку оскаржуваному рішенню КДКП у частині висновків про неналежне виконання службових обов'язків (п. 1 ч. 1 ст. 43 Закону України «Про прокуратуру») під час заповнення ОСОБА_1 декларацій особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2015 та 2016 роки, Верховний Суд також погодився з доводами ОСОБА_1 про передчасність таких висновків, з огляду на відсутність обґрунтованого висновку НАЗК, який би свідчив про порушення позивачем вимог законодавства у сфері запобігання корупції.
Однак, приймаючи вищенаведене рішення Верховний Суд погодився з висновками, викладеними у рішенні КДКП від 20.12.2017 № 352дп-17 про те, що своїми діями заступник прокурора Сумської області ОСОБА_1 порушив вимоги Закону № 1697-VII, правила прокурорської етики, вчинив дії, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів його об'єктивності, неупередженості та незалежності, а також у чесності та непідкупності органів прокуратури.
У рішенні Верховний Суд зазначив, що вчинені ОСОБА_1 свідомі дії щодо повідомлення керівнику прокуратури Сумської області недостовірних відомостей про перебування на стаціонарному лікуванні, у той час коли він знаходився на відпочинку, а також дії щодо отримання додаткових днів відпустки, відповідних виплат, та їх наслідки в цілому, давали Кваліфікаційно-дисциплінарній комісії прокурорів достатні підстави вважати зазначені дії ОСОБА_1 такими, що порочать звання прокурора та порушують правила прокурорської етики.
Відтак, з огляду на доведеність вчинення ОСОБА_1 дисциплінарних проступків, передбачених п. п. 5, 6 ч. 1 ст. 43 Закону України «Про прокуратуру», Верховний Суд дійшов висновку, що рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів від 20 грудня 2017 року № 352дп-17 про накладення дисциплінарного стягнення на заступника прокурора Сумської області ОСОБА_1 у вигляді звільнення з посади в органах прокуратури прийнято відповідачем на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано; безсторонньо (неупереджено); з дотриманням принципу рівності перед законом, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 12.03.2018 у справі № 9901/424/18 залишено без змін.
Таким чином, правомірність означеного рішення КДКП про наявність підстав для накладення дисциплінарного стягнення на заступника прокурора Сумської області ОСОБА_1 у вигляді звільнення з посади в органах прокуратури, що є підставою для прийняття оскаржуваного наказу № 1дк від 23.02.2018, підтверджена судовими рішеннями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду у справі № 9901/424/18.
Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Враховуючи викладене, а також чинність рішення КДКП від 20.12.2017р. № 352дп-17, висновки Верховного Суду, викладені у рішенні від 12.03.2018р. у справі № 9901/424/18 щодо наявності підстав для притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення з посади в органах прокуратури за вчинення дисциплінарного проступку, передбаченого п. п. 5, 6 ч. 1 ст. 43 Закону України «Про прокуратуру», колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що як наказ Генерального прокурора від 23.02.2018 № 1 дк, так і рішення КДКП, прийнято належним суб'єктом обґрунтовано, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Доводи апеляційної скарги позивача про неврахування судом першої інстанції висновків Верховного Суду у справі № 9901/424/18 щодо передчасності висновків КДКП про порушення позивачем вимог п. 1 ч. 1 ст. 43 Закону № 1697-VII, на що також звернув увагу Верховний Суд у постанові від 30.08.2021, повертаючи на новий розгляд дану справу, колегія суддів вважає безпідставними, виходячи з наступного.
Так, надаючи оцінку вищевказаному рішенню КДКП № 352дп 17, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у рішенні від 12.03.2018 дійшов висновків про передчасність висновків Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів про неналежне виконання службових обов'язків позивачем під час заповнення декларацій особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2015 та 2016 роки (тобто, про порушення позивачем вимог п. 1 ч. 1 ст. 43 Закону № 1697-VII), однак погодився з висновками, викладеними в рішенні Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів від 20.12.2017 № 352дп-17, про те, що своїми діями заступник прокурора Сумської області ОСОБА_1 порушив вимоги Закону № 1697-VII, правила прокурорської етики, вчинив дії, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів його об'єктивності, неупередженості та незалежності, а також у чесності та непідкупності органів прокуратури (тобто, порушив вимоги пунктів 5 і 6 ч. 1 ст. 43 Закону № 1697-VII).
Тобто, неправомірність рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів від 20 грудня 2017 року № 352дп-17 в частині висновків про неналежне виконання службових обов'язків позивачем під час заповнення декларацій особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2015 та 2016 роки (тобто, про порушення позивачем вимог п. 1 ч. 1 ст. 43 Закону № 1697-VII) була встановлена рішенням Верховного Суду від 12.04.2018 року.
Водночас, Верховний Суд дійшов висновку, що рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів від 20 грудня 2017 року № 352дп-17 про накладення дисциплінарного стягнення на заступника прокурора Сумської області ОСОБА_1 у вигляді звільнення з посади в органах прокуратури прийнято відповідачем законно та обгрунтовано.
Таким чином, недоведеність висновків КДКП в рішенні про порушення позивачем вимог п. 1 ч. 1 ст. 43 Закону № 1697-VII не призводить до незаконності висновків КДСК про наявність підстав для звільнення позивача з посади в органах прокуратури, а відтак, скасування наказу Генерального прокурора України від 23.02.2018 р. за № 1 дк в частині звільнення заступника прокурора Сумської області старшого радника юстиції ОСОБА_1 з посади в органах прокуратури за неналежне виконання службових обов'язків позивачем під час заповнення декларацій особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2015 та 2016 роки (п. 1 ч. 1 ст. 43 Закону України «Про прокуратуру»)
При цьому колегія суддів вважає необхідним зауважити, що порушене право позивача в частині висновків КДКП про неналежне виконання службових обов'язків позивачем під час заповнення декларацій особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2015 та 2016 роки, було захищено судом шляхом висновування у мотивувальній частині рішення Касаційного адміністративного Суду у складі Верховного Суду від 12.03.2018 у справі № 9901/424/18 про передчасність таких висновків Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Згідно ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З положень ч. 2 ст. 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, має здійснюватися судом у спосіб, який забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Під захистом прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.
Засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Таким чином, обраний позивачем спосіб захисту повинен: а) відповідати змісту порушеного права (вимога повинна співвідноситися із обставинами порушення права чи законного інтересу), б) забезпечувати реальне поновлення прав, у випадку задоволення позову (в результаті виконання рішення суду особа фактично повернеться в той стан, в якому перебувала до моменту порушення її права чи законного інтересу).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово, зокрема у постановах від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, зазначала, що застосування конкретного способу захисту права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Обрання ж позивачем неналежного способу захисту своїх прав за висновками Великої Палати Верховного Суду є самостійною підставою для відмови у позові.
Враховую те, що рішенням Верховного Суду встановлено законність рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів від 20 грудня 2017 року № 352дп-17 про накладення дисциплінарного стягнення на заступника прокурора Сумської області ОСОБА_1 в частині звільнення з посади в органах прокуратури, то скасування оспорюваного наказу в частині звільнення його з посади за порушення п. 1 ч. 1 ст. 43 Закону України «Про прокуратуру» не призведе до поновлення прав позивача у вигляді поновлення його на посаді.
Так, апелянт зазначає, що предмет спору у даній справі є відмінний від предмету спору у справі № 9901/424/18, тому відповідач в обґрунтування законності наказу не може посилатися виключно на судові рішення по справі № 9901/424/18, а зобов'язаний окремо доводити правомірність оскаржуваного наказу у спосіб та доказами згідно ст.ст. 72-77 КАС України.
З цього приводу колегія суддів зауважує, що відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 9 Закону № 1697-VII Генеральний прокурор у встановленому цим Законом порядку на підставі рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів приймає рішення про застосування до прокурора Генеральної прокуратури України, прокурора регіональної чи місцевих прокуратур дисциплінарного стягнення або щодо неможливості подальшого перебування їх на посаді прокурора.
Тобто, рішення КДКП є належною і достатньою підставою для прийняття Генеральним прокурором рішення про застосування до відповідного прокурора дисциплінарного стягнення.
Необхідності додаткового встановлення Генеральним прокурором факту вчинення дисциплінарного проступку законодавство не вимагає, оскільки, по-суті відповідне рішення (наказ) Генерального прокурора про застосування дисциплінарного стягнення є реалізацією відповідного рішення КДКП.
Так, факт вчинення позивачем дисциплінарного проступку, який став підставою для його звільнення з посади в органах прокуратури згідно спірного наказу був підтверджений рішенням суду по справі № 9901/424/18, що набрало законної сили, та за загальним правилом, передбаченим ч. 4 ст. 78 КАС України, ці обставини не підлягають доказуванню.
Відтак, оцінка поведінці позивача на предмет наявності у його діях складу дисциплінарного проступку, що є підставою для застосування до нього дисциплінарної відповідальності у виді звільнення була надана судом під час оскарження ним відповідного рішення КДКП, а доводи повивача в цій частині свідчать про його незгоду з рішенням судів у справі № 9901/424/18 про відмову у задоволенні позову.
Тому колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги в цій частині.
Таким чином, наказ № 1дк від 23.02.2018, прийнятий на підставі та у зв'язку з реалізацією рішення КДКП є обґрунтованим та правомірним.
При цьому, саме лише скасування наказу № 1дк від 23.02.2018 в частині звільнення позивача за неналежне виконання службових обов'язків (п. 1 ч. 1 ст. 43 Закону № 1697-VII) не призведе до бажаного способу поновлення порушеного права позивача, оскільки у цьому випадку не відбудеться нівелювання негативних наслідків для позивача у вигляді звільнення його з посади в органах прокуратури, не матиме наслідком поновлення його на посаді та не призведе до відновлення його становище, яке існувало до прийняття оскаржуваного наказу.
На підставі вищевикладеного, враховуючи доведеність факту вчинення позивачем дисциплінарного проступку та правомірності прийняття наказу про звільнення позивача з посади в органах прокуратури, приймаючи до уваги, при цьому, передчасність висновків Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів в частині порушення позивачем п. 1. 1 ч. 1 ст. 43 Закону № 1697-VI, колегія суддів зауважує, що часткове задоволення позову у даній справі у такий спосіб не матиме наслідком безпосереднього втілення мети, якої прагне досягти позивач, оскільки останній фактично не повернеться в той стан, в якому перебував до моменту прийняття спірного наказу (не призведе до поновлення прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду), а тому погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для скасування наказу № 1дк від 23 лютого 2018 року.
Щодо доводів апелянта про неправомірне відхилення судом першої інстанції висновків, зроблених судом в рамках кримінальної справи № 591/7446/17 за обвинуваченням позивача за ч. 4 ст. 358 КК , колегія суддів додатково зазначає наступне.
В рамках судової справи № 9901/424/18 Верховний Суд визначив, що міркування позивача з того приводу, що в його діях відсутній склад злочину, і його причетність щодо внесення до вказаного документа неправдивих відомостей у визначеному законом порядку не встановлено, є безпідставними, оскільки КДКП не оцінювалися дії позивача відповідно до Кримінального кодексу України, а лише перевірено відповідність його поведінки вимогам Закону України «Про прокуратуру» та Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів (п. 69 цього рішення).
Предметом дисциплінарного провадження було не вчинення позивачем кримінального правопорушення, а порушення ним правил прокурорської етики, вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів його об'єктивності, неупередженості та незалежності, а також у чесності та непідкупності органів прокуратури. Вказане не залежить від наявності чи відсутності остаточного вироку суду по кримінальному провадженню.
Саме реалізація дисциплінарного стягнення, що мало передумовою встановлення в рамках дисциплінарного провадження факту вчинення дисциплінарного проступку, стала підставою для звільнення позивача. Встановлені КДКП обставини не ставляться в залежність від наявності факту набрання чинності вироком суду.
При цьому, приписи Закону № 1697-VII диференціюють види відповідальності на дисциплінарну, кримінальну та/або адміністративну, та не у всіх випадках ставить їх у залежність одне від одного.
Крім того, колегія суддів зазначає, що позивач звертався до Верховного Суду з заявою про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 12 квітня 2018 року. Позивач посилався на те, що підставою для ухвалення зазначеного судового рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 12 квітня 2018 року слугував висновок про порушення позивачем вимог Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VІІ), правил прокурорської етики, що призвело до вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів в його об'єктивності, неупередженості та незалежності, а також у чесності та непідкупності органів прокуратури. Однак, позивач посилався, що Вироком Зарічного районного суду м. Суми від 3 грудня 2019 року, залишеним без змін ухвалою Сумського апеляційного суду від 5 жовтня 2020 року, позивача визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні та виправдано у зв'язку з недоведеністю того, що було вчинено кримінальне правопорушення, передбачене частиною четвертою статті 358 КК. Таким чином, позивач вважав, що під час розгляду зазначеного кримінального провадження встановлено істотні для справи обставини, що не були встановлені Верховним Судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою про перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами, на час розгляду справи.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 19 квітня 2021 року, залишеною без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2021 року, відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 12 квітня 2018 року.
При цьому висновки Верховного Суду грунтувалися на тому, що з вироків судів у кримінальних провадженнях щодо ОСОБА_1 установлено, що в його діях відсутні ознаки протиправних діянь, передбачених кримінальним законодавством України.
Однак Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду під час постановлення рішення від 12 квітня 2018 року не брав за основу інкриміновані ОСОБА_1 дії, що були предметом розгляду в рамках кримінального провадження, а зазначив, зокрема, що наявних матеріалів дисциплінарного провадження, що стосуються перебування ОСОБА_1 у стані тимчасової непрацездатності у період з 7 по 18 серпня 2018 року та його подальших дій щодо отримання додаткових днів відпустки у вересні 2017 року, достатньо для висновку, що позивач вчинив дисциплінарний проступок, а саме порушення правил прокурорської етики.
При цьому виправдання особи у вчиненні злочинів жодним чином не спростовує або не скасовує факту вчинення певної низки дій, які і стали підставою для твердження щодо порушення позивачем правил прокурорської етики.
Предметом розгляду справи № 9901/424/18, зокрема, слугувало питання щодо відповідності поведінки ОСОБА_1 вимогам Закону № 1697-VII та Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів.
Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 12 квітня 2018 року приймалось на підставі дослідження матеріалів дисциплінарної справи щодо притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та встановлених за наслідками дисциплінарного провадження фактичних обставин справи.
Тобто підставою для прийняття відповідного рішення Верховним Судом стало саме порушення правил прокурорської етики, а не факт вчинення ОСОБА_1 кримінальних правопорушень, а тому наявність виправдувальних вироків у кримінальному провадженні жодним чином не може змінювати висновки, при формулюванні яких вказані відомості за основу не приймались.
Відтак, на думку колегії суддів, суд першої інстанції прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права та дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позову.
Доводи апеляційної скарги висновків колегії суддів не спростовують.
Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 31.01.2023 по справі № 818/1715/18 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)Я.М. Макаренко
Судді(підпис) (підпис) З.О. Кононенко О.М. Мінаєва
Повний текст постанови складено 30.11.2023 року