ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 листопада 2023 р. Справа № 520/10950/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Жигилія С.П.,
Суддів: Русанової В.Б. , Перцової Т.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Волинської митниці на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.07.2023 (суддя: Григоров Д.В., м. Харків) по справі № 520/10950/23
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто Тренд"
до Волинської митниці
про визнання протиправними та скасування рішень,
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Авто Тренд" (далі - позивач, ТОВ "Авто Тренд") звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Волинської митниці (далі - відповідач, Волинська митниця, митний орган), в якому просило суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Волинської митниці про коригування митної вартості товарів № UA205050/2023/000045/2 від 13.02.2023, № UA205050/2023/000200/2 від 24.04.2023;
- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судовий збір у сумі 5 251,23 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у сумі відповідно до доказів, що додаються до позову та будуть надані додатково, згідно ч.7 ст. 139 КАС України.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що рішення про коригування митної вартості № UA205050/2023/000045/2 від 13.02.2023 та № UA205050/2023/000200/2 від 24.04.2023, винесені відповідачем за результатами перевірки митних декларацій №23UА20505050012387U3 та №23UА20505050030037U5, про відмову ТОВ "Авто Тренд" у митному оформленні товарів є необґрунтованими, протиправними та такими, що підлягають скасуванню, оскільки декларантом на виконання вимог частини 2 статті 53 Митного кодексу України (далі - МК України) було надано митному органу повний пакет належним чином оформлених документів, які містили всю необхідну інформацію про вартість товару, зокрема: контракт з постачальником, додаткову угоду, рахунок фактуру (інвойс), платіжні документи, що стосуються оплати вартості товару, документи, що містять відомості про вартість перевезення товару. Всі подані документи узгоджувалися між собою, не містили будь-яких розбіжностей або ознак підробки. Вказані обставини свідчать про те, що митна вартість товару базувалась на документально підтверджених відомостях.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 18 липня 2023 адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто Тренд" до Волинської митниці про визнання протиправними та скасування рішень задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення Волинської митниці про коригування митної вартості товарів № UA205050/2023/000045/2 від 13.02.2023р.
Визнано протиправним та скасовано рішення Волинської митниці про коригування митної вартості товарів № UA205050/2023/000200/2 від 24.04.2023р.
Стягнуто з Волинської митниці (код ЄДРПОУ43958385) за рахунок її бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто Тренд" (код ЄДРПОУ: 38493680) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 5 251,23 (п'ять тисяч двісті п'ятдесят одна) гривня 23 коп.
Стягнуто з Волинської митниці (код ЄДРПОУ43958385) за рахунок її бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто Тренд" (код ЄДРПОУ: 38493680) витрати на оплату професійної правничої допомоги в сумі 5000,00 грн. (п'ять тисяч гривень, 00 коп.).
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, вважаючи рішення суду першої інстанції прийнятим із порушенням норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.07.2023 та прийняти рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказав, що контроль правильності визначення митної вартості товарів, заявлених до митного оформлення за МД №23UА20505050012387U3 від 12.02.2023 та №23UА20505050030037U5 від 24.04.2023, здійснювався посадовими особами митниці відповідно до вимог ст. 54 МК України шляхом перевірки числових значень митної вартості товарів та наявності в документах усіх відомостей, що їх підтверджують, а також ст. ст. 336, 337, 363 МК України в частині контролю із застосуванням системи управління ризиками.
З огляду на наявність у поданих ТОВ «Авто Тренд» документах (контракті, інвойсі, додатковій угоді, довідці про транспортні витрати, платіжному дорученні тощо) певних розбіжностей, зокрема, контрактом від 08.07.2022 № 1/2022 передбачено, що ціна у фактурі буде виставлена у валюті EUR, однак у фактурі від 20.04.2023 ціна товару визначена у валюті PLN; довідка про транспортні витрати та рахунок на оплату таких витрат містять розбіжності щодо перевізника; сума, вказана в платіжному дорученні від 01.02.2023 № 2, відрізняється від суми інвойсу, митний орган, відповідно до ч. 6 ст. 54, ч. 2 ст. 58 МК України, не мав можливості застосувати основний метод визначення митної вартості товарів (за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції).
Вищенаведені обставини повністю відображені в оскаржуваних рішеннях з зазначенням причин, через які заявлену декларантом митну вартість товару не може бути визнано, та є доказом того, що декларантом розрахунки митної вартості здійснено на основі необ'єктивних даних, які не підтверджені документально, що є порушенням вимог ч. 9 ст. 58 МК України.
Зауважив, що судом першої інстанції не враховано, що ст. 64 МК України передбачає можливість застосування резервного методу визначення митної вартості товару на підставі раніше визнаних чи визначених вартостей, тобто митних декларацій, відомості про які наявні в митниці, що і було зроблено митним органом в даному випадку, а саме обрано ті митні декларації, які після здійснення порівняння рівня заявленої декларантом митної вартості з митною вартістю товарів, інформація про які внесена до ЄАІС Держмитслужби, що містять найбільше ідентичних характеристик товару із характеристиками оцінюваного товару.
З огляду на вищевикладене, вказує, що рішення про коригування митної вартості товарів № UA205050/2023/000045/2 від 13.02.2023, № UA205050/2023/000200/2 від 24.04.2023 та картки відмови в прийнятті митних декларацій, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення винесені на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначений нормами МК України, а також з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття відповідних рішень, а тому обставини для їх скасування відсутні.
Щодо витрат на правничу допомогу, апелянт вважає, що сума таких витрат, визначена судом першої інстанції на рівні 5000 грн. є завищеною та неспівмірною зі складністю даної справи, часом витраченим адвокатом на надання заявлених послуг з правової допомоги. У зв'язку з чим, вважає, що наведена сума підлягає зменшенню.
У надісланому до суду відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Авто Тренд» заперечувало проти задоволення її вимог, просило рішення суду першої інстанції залишити без змін, як законне і обґрунтоване. Наполягає на протиправності оскаржуваних рішень відповідача, оскільки позивачем до митного органу було надано всі документи, передбачені ч. 2 ст. 53 МК України, які містять необхідні відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару. Надані документи не містили розбіжностей щодо вартісних та кількісних характеристик оцінюваного товару та ознак підробки.
У поданому до суду апеляційної інстанції клопотанні про долучення до матеріалів справи доказів щодо розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу представник ТОВ «Авто Тренд» просила долучити до матеріалів справи додаткову угоду № 1 від 18.09.2023, акт виконаних робіт від 19.09.2023, звіт щодо виконаної роботи від 08.05.2023, платіжне доручення від 19.09.2023 та стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Волинської митниці на користь позивача витрати на оплату професійної правничої допомоги у сумі 2000 грн..
Відповідач у поданому до Другого апеляційного адміністративного суду клопотанні просив зменшити заявлений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу, оскільки сума у розмірі 2000 грн. за підготовку відзиву на апеляційну скаргу є неспівмірною із заявленими позовними вимогами та часом, витраченим адвокатом для підготовки такого процесуального документу, враховуючи, що представник позивача був обізнаний із позицією відповідача, тож необхідності вивчати нові джерела права для надання вказаної послуги не було.
Представник позивача надав до суду апеляційної інстанції заперечення на клопотання відповідача про зменшення витрат на правничу допомогу, в якому наполягала на пропорційності заявленої до відшкодування суми витрат на правничу допомогу у розмірі 2000 грн. до складності справи та часу, витраченого адвокатом на складання відзиву на апеляційну скаргу (2 години), враховуючи, що, зокрема, рішенням Ради адвокатів Харківської області від 21.07.2021 № 13/17/1 визначено вартість години роботи адвоката на рівні 1294,5 - 1675 грн.. У зв'язку з чим, просила відмовити у задоволенні клопотання відповідача про зменшення витрат на правничу допомогу.
Відповідно до ч. 3 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що 08.07.2022 між ТОВ "Авто Тренд" та POLMOstrowSp.zo.o. було укладено контракт на поставку запасних частин для автомобілів №1/2022, на виконання умов якого декларантом в інтересах позивача було подано до Волинської митниці електронну митну декларацію, яку було прийнято митним органом з присвоєнням їй номера №23UА20505050012387U3 від 12.02.2023 та №23UА20505050030037U5 від 24.04.2023 для митного оформлення товарів, які було поставлено згідно зазначеного вище контракту.
До митної декларації №23UА20505050012387U3 від 12.02.2023 було додано: контракт з постачальником № 1/2022 від 08.07.2022; додаткову угоду №2 від 27.12.2022 до контракту; специфікацію №20 від 09.02.2023; інвойс 20/WY/2023 від 09.02.2023; сертифікат про походження товару форма PL/MF/AS 0551335 від 09.02.2023; експортну митну декларацію постачальника №23PL394010Е0158301 від 09.02.2023; міжнародну товарно-транспортну накладну CMR А №106725 від 09.02.2023; довідку про витрати на транспортування вантажу від 09.02.2023; рахунок-фактуру щодо сплати вартості перевезення №0902/23 від 09.02.2023; платіжне доручення № 2 від 01.02.2023.
До митної декларації №23UА20505050030037U5 від 24.04.2023 було додано: контракт з постачальником № 1/2022 від 08.07.2022; додаткову угоду до контракту №3 від 18.04.2023; специфікацію № 5 від 20.04.2023; інвойс 60/WY/2023 від 20.04.2023; пакувальний лист до Faktura eksportowa 60/WY/2023 від 20.04.2023; специфікацію № 60 до Faktura eksportowa 60/WY/2023 від 20.04.2023; сертифікат про походження товару форма PL/MF/AS 0551987 від 21.04.2023; міжнародну товарно-транспортну накладну CMR А №083107 від 21.04.2023; довідку про витрати на транспортування вантажу № 17 від 21.04.2023; рахунок-фактуру щодо сплати вартості перевезення № 25 від 21.04.2023; договір перевезення № 14/04 від 14.04.2023; заявку на перевезення № 14/04 від 14.04.2023.
Вважаючи, що ТОВ «Авто Тренд» не було надано у повному обсязі документи, які підтверджують в повній мірі задекларований рівень митної вартості товарів, відповідачем було сформовано Картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA205050/2023/000229 від 13.02.2023 (а.с. 68-69) та, в подальшому, ухвалено рішення про коригування митної вартості товарів: №UA205050/2023/000045/2 від 13.02.2023 (а.с. 66-67), відповідно до якого скориговано митну вартість товару за резервним методом, а також Картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA205050/2023/000846 від 24.04.2023 (а.с. 124-125) та, в подальшому, ухвалено рішення про коригування митної вартості товарів: №UA205050/2023/000200/2 від 24.04.2023 (а.с.122-123), відповідно до якого скориговано митну вартість товару за резервним методом.
Ухвалюючи зазначені рішення про коригування митної вартості, відповідач виходив з того, що надані декларантом під час митного оформлення товару документи не містять усіх даних, необхідних для визначення митної вартості за методом, обраним декларантом та містять розбіжності.
Не погоджуючись із вказаними рішеннями відповідача, позивач звернувся до суду з позовом про їх скасування.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості та протиправності спірних рішень відповідача, з огляду на подання ТОВ «Авто Тренд» до митного органу всіх необхідних документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів за ціною угоди та недоведення відповідачем того, що подані декларантом для митного оформлення товару документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації або містять розбіжності, або не містять всіх відомостей на підтвердження числових значень складових митної вартості товару, що унеможливило визначення митної вартості за першим методом.
Також, спираючись на досліджені докази, а також беручи до уваги принцип обґрунтованості та пропорційності розміру витрат на сплату послуг адвоката (правничу допомогу) до предмета спору, суд першої інстанції вважав достатньою сумою для відшкодування витрат на правничу допомогу в цій справі в розмірі 5000,00 грн..
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Відносини з приводу митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України, справлянням митних платежів регулюються положеннями Митного кодексу України від 13.03.2012 р. № 4495-VI, що набрав чинності з 01.06.2012 (далі по тексту - МК України).
Статтею 246 МК України встановлено, що метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.
Митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання органом доходів і зборів від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію (стаття 248 МК України).
Згідно з частиною 8 статті 257 МК України, митне оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення здійснюється органами доходів і зборів на підставі митної декларації, до якої декларантом залежно від митних формальностей, установлених цим Кодексом для митних режимів, та заявленої мети переміщення вносяться, окрім іншого, відомості щодо митної вартості товарів та методу її визначення.
На виконання статті 52 МК України, декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації.
Статтею 49 МК України передбачено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
При цьому ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця (частина п'ята статті 58 МК України).
Відповідно до частини першої статті 57 МК України, визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Таким чином, методи визначення митної вартості товарів можуть бути підрозділені на: а) основний; б) другорядні. Крім того, митним законодавством передбачена система другорядних методів. Під час визначення митної вартості товарів учасник митних відносин може застосувати тільки один із різновидів методів - основний метод або ж конкретний другорядний метод. Застосування методу визначення вартості товарів повинно бути обґрунтованим.
Колегія суддів зауважує, що пріоритетним до застосування є саме основний метод. Це, відповідно, обумовлює необхідність, у випадку наявності достатніх підстав, застосовувати в першочерговому порядку основний метод визначення митної вартості товару. Тільки у випадку відсутності необхідних умов для застосування основного методу, повинні застосовуватися методи закріплені приписами пункту другого частини першої статті 57 МК України, які застосовуються у субсидіарному порядку - учасник митних відносин обирає один із системи другорядних методів. Про субсидіарний характер застосування другорядних методів свідчить зміст положень частини третьої статті 58 МК України.
Згідно з частиною другою статті 54 МК України, контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.
З метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів, орган доходів і зборів має право, зокрема, у встановлених випадках, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості; здійснювати коригування заявленої митної вартості товарів; звертатися до органів доходів і зборів інших країн із запитами щодо надання відомостей, необхідних для підтвердження достовірності заявленої митної вартості; застосовувати інші передбачені форми митного контролю.
За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування.
Відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю, орган доходів і зборів може виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі, у разі неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Згідно зі статтею 55 МК України, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, він має право прийняти у письмовій формі рішення про коригування заявленої митної вартості товарів.
За правилами частини третьої статті 58 МК України, у разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Таким чином, документальне підтвердження в аспекті відповідних митних процедур має своїм завданням підтвердити: а) заявлену митну вартість товарів; б) обраний суб'єктом господарювання метод визначення такої вартості.
Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування (частина друга статті 53 Митного кодексу України).
За правилами частини п'ятої статті 53 МК України, забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
Зі змісту статті 53 МК України випливає, що законом визначений вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.
Дана норма кореспондує й положенням частини третьої статті 318 МК України, якою встановлено, що митний контроль передбачає виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.
Водночас, частиною третьою статті 53 МК України встановлено, що у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи:
1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається;
2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом);
3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту);
4) виписку з бухгалтерської документації;
5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів;
6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;
7) копію митної декларації країни відправлення;
8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Зміст наведених норм дає підстави вважати, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом. Зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей.
Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов'язковою умовою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
При цьому, витребувати необхідно лише ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.08.2019 по справі № 810/2784/18, від 06.09.2019 по справі № 815/2501/18, від 26.11.2019 по справі № 821/107/16.
Також, колегія суддів зазначає, що сумніви є обґрунтованими, якщо документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
У митниці є обов'язок зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.
Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, орган митної служби повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 02 червня 2015 року (справа № 21-498а15).
Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до оскаржуваного рішення про коригування митної вартості № UA205050/2023/000045/2 від 13.02.2023, в обґрунтування причин неможливості визнання заявленої декларантом митної вартості на підставі вимог ст.ст.54, 55, 57,58, 59, 60, 62, 63 МК України відповідач зазначив, що документи, які подані для підтвердження митної вартості, не містили усіх даних, необхідних для визначення митної вартості за методом, обраним декларантом, та містили розбіжності, а саме:
- надано довідку про транспортні витрати та рахунок на оплату транспортних послуг від ФОП ОСОБА_1 , при цьому перевізником, згідно даних в СМR, була фірма «Р.Е КО?PAK І.A»;
- надане платіжне доручення від 01.02.2023 №2 на суму, відмінну від суми інвойсу, згідно якого здійснюється оформлення товару, та з зазначенням реквізитів іншого інвойсу (від 20.01.2023 №20/2023);
- п. 4.3. Контракту від 08.07.2022 1/2022 передбачено, що поставки здійснюються в асортименті, кількості і по цінам, вказаним в специфікаціях і інвойсах, отриманих покупцем на кожну партію товару. Надана Декларантом специфікація №20 1 від 09.02.2023 не містила інформації щодо асортименту та цін товарів.
- після отримання від декларанта витребуваних документів, митний орган в оскаржуваному рішенні № UA205050/2023/000045/2 від 13.02.2023 вказав, з-поміж іншого, на ненадання заявки, яка є невід'ємною частиною договору від 06.02.2023 № 06/02.
У зв'язку з неможливістю застосування наступних методів визначення митної вартості, а саме методу 2а (ст. 50 МКУ) та методу 2б (ст.60 МКУ) з причин відсутності у митного органу та декларанта інформації про ідентичні та подібні (аналогічні) товари, методу 2в (ст.62 МКУ) та методу 2г (ст.63 МКУ) з причини відсутності вартісної основи для розрахунку митної вартості в митного органу та декларанта, митну вартість визначено за резервним методом, згідно зі статтею 64 Митного кодексу України, на підставі цінової інформації, наявної в ЄАІС. Рівень митної вартості становить: 19,5108 PLN за кг (МД від 21.01.2023 №UA100320/2023/80611).
Відповідно до оскаржуваного рішення про коригування митної вартості № UA205050/2023/000200/2 від 24.04.2023, в обґрунтування причин неможливості визнання заявленої декларантом митної вартості на підставі вимог ст.ст.54, 55, 57,58, 59, 60, 62, 63 МК України відповідач зазначив, що документи, які подані для підтвердження митної вартості, не містили усіх даних, необхідних для визначення митної вартості за методом обраним декларантом та містили розбіжності, а саме:
- п. 5.2 Контракту від 08.07.2022 № 1/2022 передбачено, що ціна в фактурі буде виставлена у валюті EUR. В фактурі від 20.04.2023 ціна товару виставлена у валюті PLN;
- в додатковій угоді від 18.04.2023 № 3 вказано, що термін оплати - 14 днів з дати підписання специфікації та інвойса, а в інвойсі від 20.04.2023 зазначений термін оплати - 30 днів. Окрім того, в п.3 додаткової угоди № 3 вказано, що в усьому іншому сторони керуються умовами контракту від 07.08.2022, тоді як до митного оформлення надано контракт від 08.07.2022;
- в довідці про транспортні витрати від 21.04.2023 № 17 вказано, що вартість навантаження товарів входить у вартість перевезення. При цьому, вартість перевезення товару за 1 км маршруту як до кордону, так і після, складає 62,66 грн., що дає обґрунтовані підстави сумніватися, що витрати на навантаження включено до вартості транспортування до кордону.
У зв'язку з неможливістю застосування наступних методів визначення митної вартості, а саме методу 2а (ст. 50 МКУ) та методу 2б (ст.60 МКУ) з причин відсутності у митного органу та декларанта інформації про ідентичні та подібні (аналогічні) товари, методу 2в (ст.62 МКУ) та методу 2г (ст.63 МКУ) з причини відсутності вартісної основи для розрахунку митної вартості в митного органу та декларанта, митну вартість визначено за резервним методом, згідно зі статтею 64 Митного кодексу України, на підставі цінової інформації, наявної в ЄАІС. Рівень митної вартості становить: 19,037 PLN за кг (МД від 14.02.2023 року №UA100390/2023/701741).
Отже, з наведеного вбачається, що фактично підставою для коригування митної вартості слугувало те, що заявлена митна вартість ввезеного позивачем товару, є нижчою, ніж вартість товару, вказана в МД №UA100320/2023/80611 від 21.01.2023 та №UA100390/2023/701741 від 14.02.2023, що були взяті відповідачем за основу при коригуванні митної вартості оцінюваного товару.
Водночас, статтею 55 МК України встановлено порядок коригування митної вартості товарів. Відповідно до частини другої цієї статті письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити, зокрема, наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої органом доходів і зборів, та фактів, які вплинули на таке коригування.
Правилами заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затвердженими наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 2012 року № 598, встановлено, що графа 33 рішення про коригування митної вартості товарів "Обставини прийняття Рішення та джерела інформації, що використовувалися митним органом для визначення митної вартості" має містити окрім зазначення номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, а також пояснення щодо зроблених коригувань, зважаючи на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умови поставки, комерційні умови та докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості.
Однак, як вбачається зі змісту спірних рішень про коригування митної вартості, відповідач, обґрунтовуючи застосування резервного методу для визначення митної вартості задекларованого позивачем товару, в порушення вказаних вимог, обмежився лише посиланням на номер та дату митних декларацій, які було взято за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, не відобразивши при цьому пояснень щодо зроблених коригувань з наведенням порівняння обсягів партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов за митними деклараціями позивача та деклараціями, які використані митним органом при визначенні митної вартості, порівняльних характеристик імпортованого товару та товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за резервним методом. Незазначення такої інформації в спірних рішеннях дозволяє колегії суддів дійти висновку про неналежне обґрунтування митним органом необхідності визначення митної вартості за резервним методом.
Наведена правова позиція узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 21 серпня 2018 року у справі №804/1755/17.
Крім того, як зазначено вище, у рішенні про коригування митної вартості митним органом наведено розрахунок митної вартості, який складає 19,5108 PLN за кг та 19,037 PLN за кг.
Разом з цим, враховуючи специфіку товару, який було задекларовано позивачем (запасні частини до автомобілів: глушники та вихлопні труби), колегія суддів вважає некоректним використання саме такого способу розрахунку митної вартості (за ціною за кілограм) товару, оскільки товари в даному випадку є штучними виробами та можуть мати різні антропометричні показники, характеристики, оснащення та відповідно вартість.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість зроблених коригувань митної вартості з огляду на незазначення у спірному рішенні порівняльних характеристик імпортованого товару та товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за резервним методом, зважаючи, зокрема, на очевидну неможливість розрахунку ціни ввезеного товару виходячи із ціни останнього за кілограм.
Щодо посилань митного органу на те, що надана декларантом довідка про транспортні витрати та рахунок на оплату транспортних послуг свідчать про надання таких послуг ФОП ОСОБА_1 , при цьому перевізником, згідно даних в СМR, була фірма «Р.Е КО?PAK І.A», колегія суддів зазначає наступне.
Так, дослідивши вказані документи, копії яких містяться в матеріалах справи, колегією суддів встановлено, що між ТОВ «Авто Тренд» (Замовник за договором) та ФОП ОСОБА_1 (експедитор за договором) укладено договір № 06/02 від 06.02.2023 (том 1, а.с. 57-58), згідно з п. 1.1. якого, експедитор зобов'язується за плату і рахунок замовника організувати виконання перевезення вантажу транспортом і маршрутом вибраним замовником. Відповідно до п. 3.6 вказаного договору, експедитор зобов'язаний за дорученням замовника організувати перевезення вантажу автомобільним транспортом, при необхідності укласти з іншими перевізниками договір перевезення вантажу.
Тобто, в даному випадку ФОП ОСОБА_1 є експедитором - організатором перевезення, та може залучати третіх осіб для забезпечення здійснення перевезення вантажів на виконання заявки замовника.
Колегією суддів встановлено, що між ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 укладено договір-доручення № 0302/23 транспортних послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні від 03.02.2023 (том 1, а.с. 53-56), зі змісту якого вбачається, що ФОП ОСОБА_1 - експедитор, а ФОП ОСОБА_2 є перевізником вантажу, який зобов'язується доставити заявлені експедитором вантажі (п. 1.1).
Крім того, на підтвердження транспортно-експедиційних витрат по перевезенню товару до кордону України декларантом були надані до митниці документи, оформлені експедитором, а саме: довідка від експедитора ФОП ОСОБА_1 про витрати на транспортування вантажу від 09.02.2023, рахунок-фактура від експедитора щодо сплати вартості перевезення № 0902/23 від 09.02.2023, заявка на перевезення та додатково до митниці надано ще одну довідку від експедитора ФОП ОСОБА_1 вих. № 27/03 від 27.03.2023.
Вказані в наданих документах щодо перевезення товару до кордону України реквізити автомобіля, який здійснював перевезення, вага товару, маршрут співпадали між собою та не містили розбіжностей.
Отже, висновок митного органу про те, що в поданих позивачем документах, а саме міжнародній транспортній накладній (CMR), довідці про транспортні витрати та рахунку на оплату транспортних послуг наявні розбіжності в частині перевізника є хибним.
З приводу посилання митного органу на те, що вказана у наданому позивачем платіжному доручені від 01.02.2023 №2 сума відрізняється від суми інвойсу, згідно якого здійснюється оформлення товару, та з зазначенням реквізитів іншого інвойсу, слід зазначити, що, дослідивши копію вказаного платіжного доручення та копію інвойсу (рахунку-фактури), виставленого постачальником, колегією суддів встановлено, що дійсно зазначені в них суми відрізняються: в інвойсі сума поставки - 239 812,80 злотих, в платіжному дорученні - 254725,90 злотих. Разом з тим, як вказує позивач, зокрема, у відзиві на апеляційну скаргу, наведені розбіжності зумовлені тим, що інвойс № FE 20/WY/2023 від 09.02.2023 на суму 239 812,80 злотих було складено постачальником саме на суму поставленого товару, який було відвантажено в автомобіль та поставлено в цій конкретній поставці, а перерахована позивачем сума у розмірі 254725,90 злотих була зроблена в якості попередньої оплати за товар, загальна сума поставки якого, відповідно до п. 3 додаткової угоди № 2 до контракту № 1/2022 від 08.07.2022, становить 4 100 000 злотих. Крім того, умовами вказаного контракту (п. 4.1) передбачено, що поставка товарів здійснюється партіями та, відповідно, оплата здійснюється за кожну поставку окремо, що підтверджується змістом п. 5.3 контракту № 1/2022 від 08.07.2022.
Відтак, твердження митного органу про наявні у платіжному дорученні № 2 від 01.02.2023 та інвойсі розбіжності є необґрунтованими.
Посилання відповідача в оскаржуваному рішенні на те, що надана позивачем специфікація №20 1 від 09.02.2023 не містила інформації щодо асортименту та цін товарів, хоча п. 4.3. контракту від 08.07.2022 1/2022 передбачено наявність такої інформації, а також на ненадання заявки, яка є невід'ємною частиною договору від 06.02.2023 № 06/02, колегія суддів сприймає критично, оскільки, по-перше, відповідачем не наведено жодного аргументу щодо того, яким чином відсутність вказаних відомостей (документів) впливала на можливість визначення митної вартості оцінюваного товару, по-друге, матеріалами справи підтверджено, що позивачем на запит Волинської митниці було надано каталоги, специфікації, прайс-листи виробника товару та заявку, передбачену договором від 06.02.2023 № 06/02.
Неприйнятним є також твердження відповідача про те, що п. 5.2 контракту від 08.07.2022 № 1/2022 передбачено, що ціна в фактурі буде виставлена у валюті EUR, хоча в фактурі від 20.04.2023 ціна товару виставлена у валюті PLN, оскільки пунктом 1 додаткової угоди № 2 до контракту від 08.07.2022 № 1/2022 встановлено змінити п. 5.2 розділу 5 «Ціна товару» та викласти в наступній редакції: Ціна по фактурі буде виставлена у валюті Польський злотий (PLN). Наведене спростовує доводи про наявність розбіжностей у вказаних документах.
З приводу посилання митного органу на те, що в додатковій угоді від 18.04.2023 № 3 вказано, що термін оплати - 14 днів з дати підписання специфікації та інвойса, а в інвойсі від 20.04.2023 вказаний термін оплати - 30 днів, варто зазначити, що у процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. У свою чергу, умови оплати безпосередньо ціни товару не стосуються. У зв'язку з цим, відомості про умови оплати товару, зокрема строки її здійснення, не повинні братися органом доходів і зборів до уваги при контролі за митною вартістю, а, відтак, суперечності між цими відомостями не можуть бути підставою для твердження про наявність розбіжностей у даних про митну вартість товару.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №№ 804/4680/16.
Доводи відповідача про те, що в довідці про транспортні витрати від 21.04.2023 № 17 вказано, що вартість навантаження товарів входить у вартість перевезення, при цьому вартість перевезення товару за 1 км маршруту як до кордону, так і після, складає 62,66 грн., що дає обґрунтовані підстави сумніватися, що витрати на навантаження включено до вартості транспортування до кордону, колегія суддів вважає такими, що ґрунтуються на припущеннях, оскільки зі змісту досліджених документів, що засвідчують, зокрема, умови та розмір витрат на транспортування товару (від пункту навантаження до пункту розвантаження), а саме довідки про витрати транспортування вантажу № 17 від 21.04.2023, рахунку-фактури щодо сплати вартості перевезення № 25 від 21.04.2023, договору перевезення № 14/04 від 14.04.2023, заявки на перевезення № 14/04 від 14.04.2023, судом апеляційної інстанції встановлено, що загальна вартість перевезення товару з Польщі до м. Харків становить 100 000 грн., до складу цієї суми входить, поміж іншого, вартість навантаження товару. Вказані умови визначено безпосередньо перевізником вантажу, яким за договором № 14/04 від 14.04.2023 є ФОП ОСОБА_3 та відображені в п. 3.4 такого договору та п. 15 заявки на перевезення № 14/04 від 14.04.2023
За таких обставин, на переконання колегії суддів, відображені показники у вказаних документах, які митним органом визнані, як «розбіжності в документах, які не дозволяють визначити митну вартість за ціною угоди», не можуть вважатися недостатніми та такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації.
Колегія суддів звертає увагу, що декларант не зобов'язаний (звільнений від обов'язку) доводити правильність заявленої ним митної вартості: його твердження про розмір митної вартості вважається правомірним, поки протилежне не буде доведено контролюючим органом. Водночас, неподання декларантом документів, перелічених у частині другій статті 53 Митного кодексу України, саме по собі не тягне для нього негативних правових наслідків та не є безумовною підставою для відмови у митному оформленні товарів за заявленою декларантом митною вартістю та, як наслідок, коригування митної вартості товарів лише з посиланням на те, що таке неподання зумовило неповноту та/або недостовірність відомостей про митну вартість.
Вказана позиція відповідає правовій позиції Верховного Суду, висловленій, зокрема, у постанові від 08 жовтня 2019 року у справі № 803/776/17.
Підсумовуючи викладене вище, колегія суддів, оцінивши під час розгляду справи документи, які подавались позивачем під час митного оформлення товару, вважає, що подані позивачем документи кореспондуються між собою та містять чітку, недвозначну і зрозумілу інформацію про товар та його ціну, а, отже, у сукупності ті відомості, які підтверджують числові значення митної вартості (її складових), не дають підстав для сумніву щодо повноти та правильності її визначення декларантом.
В той же час відповідачем не надано доказів на спростування визначеної позивачем вартості товару, а зазначення митним органом у спірних рішеннях про подання декларантом невідповідних документів чи наявності в них розбіжностей, відмінність між рівнем заявленої декларантом митної вартості товарів та рівнем митної вартості товарів, митне оформлення яких вже здійснено, без наведення детальних пояснень щодо зроблених коригувань, порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості тощо, не є достатнім для висновку про недостовірність даних щодо митної вартості товарів, заявленої декларантом, або підставою для незастосування обраного ним методу її визначення.
З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що у відповідача були відсутні фактичні підстави для витребування додаткових документів та для коригування заявленої декларантом митної вартості.
З приводу обраного відповідачем методу визначення митної вартості колегія суддів зазначає наступне.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що зазначену в оскаржуваних рішеннях від 13.02.2023 та 24.04.2023 відкориговану митну вартість визначено відповідачем за шостим (резервним) методом на підставі наявної в митного органу інформації, яка міститься в МД №UA100320/2023/80611 від 21.01.2023 та №UA100390/2023/701741 від 14.02.2023.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст.64 МК України, якою урегульовано питання визначення митної вартості за шостим (резервним) методом, у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GAТТ).
Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) органами доходів і зборів митних вартостях.
Верховний Суд у постанові від 29.09.2020 по справі №520/7041/19 звернув увагу на те, що рішення про коригування митної вартості товарів є обґрунтованим та мотивованим у контексті норм пунктів 2, 4 частини другої статті 55 МК України якщо містить не лише дату та номер митної декларації, на підставі якої здійснено коригування митної вартості, а й порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за такими другорядними методами, як за ціною договору щодо ідентичних товарів, за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів, на основі віднімання вартості, резервним методом.
Проте, застосовуючи резервний метод визначення митної вартості «ґ» шляхом використання вищевказаних митних декларацій, митним органом не наведено жодних пояснень зроблених коригувань.
При цьому, відповідачем не доведено неможливість застосування методів «а» - за ціною договору щодо ідентичних товарів і «б» - за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів. Обставин на підтвердження неможливості застосування вказаних методів визначення митної вартості товару відповідачем не вказано ані під час розгляду справи в суді першої інстанції, ані під час апеляційного перегляду.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Разом з тим, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірності коригування митної вартості ввезеного позивачем товару за шостим (резервним) методом на рівні 19,5108 PLN за кг, згідно з оскаржуваним рішенням № UA205050/2023/000045/2 від 13.02.2023, та на рівні 19,037 PLN за кг за рішенням № UA205050/2023/000200/2 від 24.04.2023.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржувані рішення Волинської митниці про коригування митної вартості товарів № UA205050/2023/000045/2 від 13.02.2023 та № UA205050/2023/000200/2 від 24.04.2023 винесені відповідачем необґрунтовано, без урахування всіх обставин, які мали значення для їх прийняття, не на підставі та не у спосіб, що передбачені Митним кодексом України, а тому є протиправними та підлягають скасуванню.
З приводу доводів відповідача про неспівмірність визначеної судом першої інстанції суми витрат на правничу допомогу у розмірі 5000 грн., колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За приписами ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (ч. 7 ст. 139 КАС України).
Відповідно до ч. 3, 4 ст. 143 КАС України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п'ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Положеннями ч.ч. 3, 4 ст. 134 КАС України визначено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що розмір суми витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу та вартості виконаних робіт, витрати на проведення яких понесені в межах розгляду конкретної судової справи. При цьому, розмір витрат має бути співмірним із складністю виконаних адвокатом конкретних робіт та часом, витраченим на виконання цих робіт.
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у ч.5 ст.134 КАС України. Так, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з ч. 6 ст. 135 КАС України, у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 7 ст. 135 КАС України).
З аналізу положень ст. 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, пов'язаних безпосередньо з розглядом певної судової справи, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат.
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Нормами ст. 19 цього Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Так, надаючи оцінку понесеним позивачем витратам на правничу допомогу, колегія суддів зазначає, що суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Також, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 9000,00 грн. представником позивача до матеріалів справи додано договір про надання правової допомоги №08/05-23 від 08.05.2023, акт прийому-передачі виконаних послуг від 12.06.2023, звіт щодо виконаної роботи від 12.06.2023, платіжну інструкцію №10668 від 08.05.2023.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що між позивачем ТОВ «Авто Тренд» та ТОВ «ЗМС ПС» 08.05.2023 укладено договір про надання правової допомоги № 08/05-23, предметом якого, відповідно до п. 1.1, є надання професійної юридичної допомоги по представництву інтересів ТОВ "АВТО ТРЕНД" в Харківському окружному адміністративному суді, Другому апеляційному суді, Верховному суді України за позовом ТОВ "АВТО ТРЕНД" до Волинської митниці про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів: № UA205050/2023/000045/2 від 13.02.2023 та № UA205050/2023/000200/2 від 24.04.2023.
Згідно з п. 3.1 договору від 08.05.2023 № 08/05-23, клієнт здійснює попередню оплату юридичних послуг в розмірі 9000 грн. без ПДВ на підставі відповідного рахунку.
Сторони узгодили, що вартість юридичних послуг вираховується відповідно до витраченого часу на надання такої послуги з розрахунку 1000 грн. за одну годину роботи адвоката (п. 3.2 договору).
Згідно з платіжною інструкцією №10668 від 08.05.2023, позивачем за надання правової допомоги під час розгляду справи № 520/10950/23 було сплачено 9000 грн..
Відповідно до звіту щодо виконаної роботи від 12.06.2023, ТОВ «ЗМЗ ПС» надані наступні послуги:
ознайомлення зі змістом наданих клієнтом документів щодо митного оформлення товарів за скоригованою митною вартістю рішеннями митниці; підготовка до суду першої інстанції позову про визнання протиправними та скасування рішення митниці про коригування митної вартості товарів - 7 годин, 7000 грн.;
підготовка до суду першої інстанції відповіді на відзив щодо позову - 1 година, 1000 грн..
Таким чином, з наведеного слідує, що, звертаючись до суду першої інстанції з вимогами про стягнення витрат на правничу допомогу, представник позивача надав до суду всі необхідні докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена позивачем.
Колегія суддів зазначає, що на виконання вимог ч. 7 ст. 134 КАС України обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При цьому, колегія суддів зауважує, що при розгляді питання про відшкодування витрат на правничу допомогу учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань і саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони (саме така позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
Так, в наданому до суду першої інстанції відзиві на позовну заяву від 06.06.2023 відповідачем зазначено, що сума витрат на правничу допомогу, заявлена позивачем до відшкодування, є неспівмірною із складністю справи та виконаними адвокатом роботами, оскільки на даний час існує судова практика розгляду даної категорії справ, що спрощувало роботу адвоката та не потребувало значних затрат часу для підготовки позовної заяви.
Вирішуючи питання обґрунтованості розміру заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу та пропорційності їх складності правовому супроводу справи у КАС, колегія суддів, враховуючи заперечення відповідача, зазначає, що послуги з ознайомлення зі змістом наданих клієнтом документів щодо митного оформлення товарів за скоригованою митною вартістю рішеннями митниці та підготовка до суду першої інстанції позову про визнання протиправними та скасування рішення митниці про коригування митної вартості товарів є видами правничої допомоги, які можливо віднести до складу витрат на правничу допомогу, наданих відповідно до договору від 08.05.2023 № 08/05-23. Разом з цим, дослідивши зміст позовної заяви та додані до неї документи, ознайомлення з якими представник позивача включив до вартості наданих послуг, колегія суддів дійшла висновку, що заявлена адвокатом сума за надання вказаних послуг у розмірі 7000 грн. (із розрахунку 1 година роботи = 1000 грн.) є неспівмірною зі складністю справи та обсягом виконаної адвокатом роботи.
У зв'язку з чим, колегія суддів, вважає, що достатньою сумою для відшкодування витрат на правничу допомогу з надання вказаних послуг є сума у розмірі 5000,00 грн..
При цьому, колегія суддів не вбачає підстав для відшкодування витрат на отримання правової допомоги з підготовки до суду першої інстанції відповіді на відзив щодо позову, надання якої представник позивача оцінив у 1000 грн., оскільки, дослідивши зміст вказаного документу, судом встановлено, що він дублює зміст позовної заяви, відшкодування витрат на складання якої задоволено судом, про що зазначено вище.
Таким чином, враховуючи досліджені судом докази на підтвердження понесених позивачем витрат, які містять детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних за умовами відповідного договору, що відображено у звіті про обсяг наданих послуг, а також результати апеляційного перегляду даної справи, колегія суддів вважає, що визначена судом першої інстанції сума витрат на правничу допомогу у розмірі 5000 грн. є співмірною сумою відшкодування таких витрат за рахунок бюджетних асигнувань відповідача з огляду на незначну складність даної справи, а також її значення для позивача.
Колегія суддів також враховує, що відповідачем в апеляційній скарзі не вказано розміру витрат на правничу допомогу, яку він вважає обґрунтованою, а також не наведено конкретних доводів, а не загальних посилань, які б дійсно свідчили про неспівмірність визначеної судом першої інстанції суми витрат на правничу допомогу зі складністю справи, характером та обсягом виконаних адвокатом робіт.
З приводу клопотання представника позивача про відшкодування витрат, понесених позивачем під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Так, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн. представником позивача до матеріалів справи додано довіреність від 08.05.2023, додаткову угоду № 1 від 18.09.2023 до договору про надання правничої допомоги № 08/05-23 від 08.05.2023, акт прийому-передачі виконаних послуг від 19.09.2023, звіт щодо виконаної роботи від 18.09.2023, платіжну інструкцію №11570 від 19.09.2023.
Пунктом 1 додаткової угоди № 1 від 18.09.2023 сторони узгодили внести зміни до п. 3.3 договору, зокрема, включивши до переліку наданих адвокатом послуг - послугу з підготовки та подання відзиву на апеляційну скаргу, вартість якої складає 2000 грн., з розрахунку 1000 грн. за 1 годину роботи адвоката.
Згідно з платіжною інструкцією №11570 від 19.09.2023, позивачем за надання правової допомоги під час розгляду справи № 520/10950/23 в суді апеляційної інстанції було сплачено 2000 грн..
Відповідно до звіту щодо виконаної роботи від 19.09.2023, ТОВ «ЗМЗ ПС» надані позивачу послуги з підготовки та подання відзиву на апеляційну скаргу вартістю 2000 грн..
Таким чином, звертаючись до суду апеляційної інстанції з вимогами про стягнення витрат на правничу допомогу, представник позивача надав до суду всі необхідні докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена позивачем.
Відповідач у поданому до суду апеляційної інстанції клопотанні просив зменшити заявлений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу, оскільки сума у розмірі 2000 грн. за підготовку відзиву на апеляційну скаргу є неспівмірною із заявленими позовними вимогами та часом, витраченим адвокатом для підготовки такого процесуального документу, враховуючи, що представник позивача був обізнаний із позицією відповідача, тож необхідності вивчати нові джерела права для надання вказаної послуги не було.
Вирішуючи питання обґрунтованості розміру заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу та пропорційності їх складності правовому супроводу справи, колегія суддів зазначає, що відзив на апеляційну скаргу містить аналіз доводів апелянта та мотивовані заперечення на них, тобто його підготовка потребувала часу та зусиль адвоката, а тому відшкодування витрат в цій частині є обґрунтованим.
Отже, враховуючи наведені обставини, а також зміст та обсяг наданих послуг, колегія суддів вважає, що заявлений представником позивача до відшкодування розмір правової допомоги в суді апеляційної інстанції (2000 грн.) є обґрунтованим, співмірним із складністю цієї справи та обсягом наданих адвокатом послуг, а, отже, таким, що підлягає відшкодуванню у повному обсязі.
Таким чином, враховуючи досліджені судом докази на підтвердження понесених позивачем витрат, які містять детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних за умовами відповідного договору, що відображено в акті приймання-передачі наданих послуг, колегія суддів дійшла висновку про задоволення клопотання представника позивача про розподіл судових витрат, понесених на правничу допомогу, та стягнення на користь позивача суми таких витрат в розмірі 2000 грн., що є співмірною сумою відшкодування витрат на правничу допомогу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача з огляду на складність даної справи та обсяг виконаної адвокатом роботи та відповідає висновкам суду апеляційної інстанції, прийнятими за результатами розгляду апеляційної скарги.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Згідно п. 1 ч. 1ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст.241, ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Волинської митниці - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.07.2023 по справі № 520/10950/23 - залишити без змін.
Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто Тренд" (Акварельний провулок, буд. 1/3,с. Подвірки, Харківський район, Харківська область, 62371, код ЄДРПОУ: 38493680) а рахунок бюджетних асигнувань Волинської митниці (вул. Призалізнична, буд. 13,с. Римачі, Любомльський район, Волинська область, 44350, код ЄДРПОУ43958385) судові витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 2000 (дві тисячі) грн. 00 коп..
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)С.П. Жигилій
Судді(підпис) (підпис) В.Б. Русанова Т.С. Перцова