ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 листопада 2023 р. Справа № 440/673/20
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Подобайло З.Г.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , Бартош Н.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 21.06.2023, головуючий суддя І інстанції: Н.І. Слободянюк, м. Полтава, повний текст складено 21.06.23 по справі № 440/673/20
за позовом ОСОБА_2
до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду із заявою про заміну сторони у виконавчих документах, в якій заявник просить: замінити стягувача у виконавчому листі, виданому 07.10.2020 року №440/673/20 з виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 28.02.2020 в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області провести перерахунок та виплату ОСОБА_2 пенсії з 05 березня 2019 року по 03 вересня 2019 року (включно) у розмірі 100 відсотків суми підвищення пенсії з урахуванням проведених виплат, з ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на його правонаступника - ОСОБА_1 ; замінити стягувача у виконавчому листі, виданому 07.10.2020 року №440/673/20 з виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 28.02.2020 в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області провести здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_2 з 01 січня 2018 року у розмірі 79 процентів відповідної суми грошового забезпечення з урахуванням проведених виплат з ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на його правонаступника - ОСОБА_1 .
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 21.06.2023 року заяву ОСОБА_1 від 24.05.2023 року про заміну сторони у виконавчих документах у справі №440/673/20 за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди залишено без задоволення.
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 21.06.2023 року та прийняти постанову, якою задовольнити заяву про заміну стягувача у виконавчих листах в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, вказавши на необхідність надання доказів набуття ОСОБА_1 спадщини на суму нарахованої, але не виплаченої пенсії померлого ОСОБА_2 (свідоцтва про право на спадщину), оскільки в силу положень ст.1227 Цивільного кодексу України та ч.1 ст.91 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ, якими були обґрунтовані вимоги заявника, встановлено, що суми пенсії, що належали пенсіонерові і залишилися недоодержаними у зв'язку з його смертю, передаються членам його сім'ї, а в разі їх відсутності - входять до складу спадщини. Вказує, що відповідно до ч.3 ст.1296 ЦК України, відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину. Стверджує, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області нотаріусу не було надано інформації про суми коштів, які не були виплачені за життя ОСОБА_2 , що унеможливлює оформлення свідоцтва про право на спадщину на пенсійні виплати. Зауважує, що довідка приватного нотаріуса Полтавського міського нотаріального округу Кривенко Н.В. від 24.10.2022 №167/02-14 є належним доказом того, що ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем ОСОБА_2 .
Відповідач по справі не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст.304 КАС України.
Оскільки рішення суду, яким вирішено по суті позовні вимоги, розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження, а оскаржувана ухвала суду першої інстанції розглянута в порядку письмового провадження, враховуючи приписи ст.ст.311, 312 КАС України, колегія суддів вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Учасникам по даній справі було направлено судом апеляційної інстанції та отримано останніми копії ухвал Другого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження та про призначення даної справи до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження, у т.ч. копію апеляційної скарги, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронного листа.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши ухвалу суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 28.02.2020 року у справі №440/673/20 адміністративний позов ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо здійснення перерахунку та виплати пенсії ОСОБА_2 з 01 січня 2018 року у розмірі 70 процентів суми грошового забезпечення. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_2 з 01 січня 2018 року у розмірі 79 процентів відповідної суми грошового забезпечення з урахуванням проведених виплат. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо зменшення розміру пенсії ОСОБА_2 за рахунок виплати 75 відсотків суми підвищення пенсії з 05 березня 2019 року по 03 вересня 2019 року (включно). Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області провести перерахунок та виплату ОСОБА_2 пенсії з 05 березня 2019 року по 03 вересня 2019 року (включно) у розмірі 100 відсотків суми підвищення пенсії з урахуванням проведених виплат. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 28.02.2020 року у справі №440/673/20 набрало законної сили 22.09.2020 року.
07.10.2020 року Полтавським окружним адміністративним судом видано виконавчі листи у справі №440/673/20, згідно яких:
- зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_2 з 01 січня 2018 року у розмірі 79 процентів відповідної суми грошового забезпечення з урахуванням проведених виплат;
- зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області провести перерахунок та виплату ОСОБА_2 пенсії з 05 березня 2019 року по 03 вересня 2019 року (включно) у розмірі 100 відсотків суми підвищення пенсії з урахуванням проведених виплат.
У вказаних виконавчих листах стягувачем зазначений ОСОБА_2 , а боржником - Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області.
У листі Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області №1600-0802-8/6109 на запит від 18.01.2021 року щодо виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 24.06.2020 року у справі №440/673/20 зазначено, що на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 24.06.2020 року у справі №440/673/20 проведено перерахунок пенсії та нарахована доплата пенсії в сумі 30019,92 грн, яка облікована в реєстрі судових рішень за №63182, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою в порядку черговості.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого Шевченківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Полтаві Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) 25.11.2021 року.
Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 ОСОБА_3 є донькою померлого ОСОБА_2 , а згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 ОСОБА_1 є сином ОСОБА_3 (прізвище якої після державної реєстрації шлюбу стало « ОСОБА_4 » відповідно до витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо під твердження дошлюбного прізвища №00012461860 від 17.07.2013 року).
У зв'язку з викладеним, ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду із заявою про заміну стягувача у виконавчих листах.
Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не надано до суду свідоцтва про право на спадщину та, як слідує зі змісту листа приватного нотаріуса Полтавського міського нотаріального округу Кривенко Наталії Валентинівни №167/02-14 від 24.10.2022 року, у спадковій справі №19/2022 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину не видавалися.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з кінцевим висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про заміну сторони у виконавчих документах, однак, вважає, що мотивувальну частину ухвали слід змінити, з огляду на наступне.
Відповідно до приписів статті 52 КАС України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.
Відповідно до частин 1, 4 статті 379 КАС України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або за заявою заінтересованої особи суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, замінює сторону виконавчого провадження її правонаступником. Положення цієї статті застосовуються також у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» під виконавчим провадженням як завершальною стадією судового провадження і примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) розуміється сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно із частинами першою та другою статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник.
Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ.
Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов'язок щодо виконання рішення.
Положеннями частини п'ятої статті 15 цього Закону передбачено, що у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов'язковими тією мірою, якою вони були б обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив.
У разі якщо сторона виконавчого провадження змінила найменування (для юридичної особи) або прізвище, ім'я чи по батькові (для фізичної особи), виконавець, за наявності підтверджуючих документів, змінює своєю постановою назву сторони виконавчого провадження.
У контексті наведених положень Закону України «Про виконавче провадження» слід зазначити, що виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження, представляє собою процес, який починається з моменту набрання судовим рішенням законної сили і завершується настанням відповідних обставин, передбачених статтею 39 цього Закону.
Виконавче провадження здійснюється з дотриманням засад верховенства права, за якого кожен з учасників має можливість реалізувати обсяг вимог наданих йому судовим рішенням.
Закон не пов'язує початок реалізації цих прав з ухваленням державним виконавцем рішення про початок примусового виконання рішення на підставі виконавчого документа, а навпаки, прямо передбачає можливість виправлення невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим цією статтею, судом за заявою стягувача (абзац другий частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження»).
Отже, заміна сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, (процесуальне правонаступництво) можливе на будь-якій стадії адміністративного процесу, як на стадії розгляду справи так і на стадії виконання судового рішення, яке набрало законної сили, зокрема і до видання виконавчого листа, і відбувається виключно за відповідним рішенням суду, а не державного виконавця (що стосується заміни сторони виконавчого провадження), незалежно від того виданий судом виконавчий лист на момент звернення із заявою про правонаступництво та чи пред'явлений він (виконавчий лист) до примусового виконання.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24.04.2018 у справі №2а/0612/649/11, від 03.05.2018 у справі № 2-а-1864/10, від 13.12.2018 у справі № 2-а-1710/11, від 29.01.2020 у справі № 815/1303/17 та від 14.06.2021 у справі № 2-а-1411/11.
Відповідно до статті 1216 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України) спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
При цьому, статтею 1219 ЦК України визначені права та обов'язки особи, які не входять до складу спадщини, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; права та обов'язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 24.06.2020 року у справі №440/673/20 в частині зобов'язання ГУ ПФУ в Полтавській області провести виплату пенсії ОСОБА_2 з 01 січня 2018 року у розмірі 79 процентів відповідної суми грошового забезпечення та з 05 березня 2019 року по 03 вересня 2019 року (включно) у розмірі 100 відсотків суми підвищення пенсії з урахуванням проведених виплат, пенсійним органом було проведено розрахунок на доплату пенсії в розмірі 30019,92 грн., яка підлягає виплаті в межах бюджетних асигнувань, виділених на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням судів за рахунок коштів Державного бюджету України.
Спеціальним законом, який визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували, зокрема на військовій службі, є Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-XIІ (далі по тексту - №2262-XIІ).
Відповідно до частин першої та третьої статті 61 Закону №2262-XIІ суми пенсії, що підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом та членів їх сімей і залишилися недоодержаними у зв'язку з його смертю, не включаються до складу спадщини і виплачуються тим членам його сім'ї, які належать до осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника. Проте батьки і дружина (чоловік), а також члени сім'ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті, мають право на одержання цих сум і в тому разі, якщо вони не належать до осіб, які забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника.
Зазначені суми виплачуються, якщо звернення за ними надійшло не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера.
Отже, Закон №2262-XIІ визначає спеціальний правовий режим грошових коштів у вигляді пенсії, що підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців, і залишилися недоодержаними у зв'язку з його смертю. Такий підхід до врегулювання цих правовідносин має соціальне спрямування через закріплення спеціального порядку переходу права на отримання зазначених сум до певного кола осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника або є членами сім'ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті.
Тобто, у разі переходу до вказаних осіб належних спадкодавцеві соціальних виплат, відповідні відносини не є спадковими, у зв'язку з чим не застосовуються норми спадкового права. У цьому випадку право вимоги у зазначених осіб виникає не внаслідок спадкового правонаступництва, а через інший юридичний склад та у спеціально визначений законом порядок. Зокрема, відповідно до частини третьої статті 61 Закону № 2262-XIІ зазначені суми виплачуються, якщо звернення за ними надійшло не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера.
Вказана норма закону є спеціальною щодо інших норм законодавства України і виключно нею регламентовано порядок виплати сум пенсії за вислугу років, які залишилися недоодержаними у зв'язку з смертю пенсіонера з числа військовослужбовців, членам його сім'ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті.
Така процедура не підлягає вирішенню в порядку заміни сторони у справі чи стягувача у виконавчому листі за рішенням суду, за яким пенсіонеру нараховано відповідні суми пенсійних виплат, та залишилися недоодержаними у зв'язку з його смертю.
З урахуванням зазначеного суми пенсії, що підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію відповідно до Закону №2262-XIІ та членів їх сімей і залишилися недоодержаними у зв'язку з його смертю, не включаються до складу спадщини, а виплачуються за процедурою, визначеною статтею 61 Закону №2262-XIІ.
Колегія суддів звертає увагу, що вимоги зобов'язального характеру, заявлені позивачем у цій справі, (зобов'язання ГУ ПФУ в Полтавській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_2 з 01 січня 2018 року у розмірі 79 процентів відповідної суми грошового забезпечення та з 05 березня 2019 року по 03 вересня 2019 року (включно) у розмірі 100 відсотків суми підвищення пенсії з урахуванням проведених виплат) нерозривно пов'язані з особою спадкодавця і не допускають правонаступництва, а тому заміна сторони в виконавчому провадженні, у цьому випадку, не є належним способом захисту прав заявника.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 22.11.2023 року у справі №420/1966/19, від 21.11.2023 року у справі №420/25799/21, від 15.11.2023 року у справі №420/1436/21, від 27.09.2023 у справі №420/16546/21 та від 16.05.2023 року у справі №420/288/21.
Таким чином, відсутні підстави для задоволення заяви ОСОБА_1 про заміну стягувача у виконавчих документах.
Суд апеляційної інстанції відхиляє посилання апелянта на положення ст.52 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки у даній справі спеціальним законом, що визначає правовий режим грошових коштів у вигляді пенсії, що підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців, і залишилися недоодержаними у зв'язку з його смертю, є Закон №2262-XIІ.
Посилання ОСОБА_1 на висновок Верховного Суду в постанові від 22.12.2020 у справі №2-а-3938/11, відповідно до якого отримання спірних коштів законодавець не ставить у залежність від отримання свідоцтва про спадщину, а відтак його відсутність не позбавляє ОСОБА_1 права на спадщину, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки відповідно до вищенаведених висновків Верховного Суду у спірних правовідносинах право вимоги виникає не внаслідок спадкового правонаступництва, а через інший юридичний склад та у спеціально визначений законом порядок.
При вирішенні наведеного спору колегія суддів враховує правову позицію, висловлену Верховним Судом по аналогічній категорії справ, зокрема, у постановах від 22.11.2023 року у справі №420/1966/19, від 21.11.2023 року у справі №420/25799/21, від 15.11.2023 року у справі №420/1436/21, від 27.09.2023 у справі №420/16546/21 та від 16.05.2023 року у справі №420/288/21, які в силу приписів частини п'ятої статті 242 КАС України та частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є обов'язковими під час вирішення вказаного процесуального питання.
Разом з цим, суд першої інстанції, в оскаржуваній ухвалі, дійшовши правильного висновку про відсутність підстав для заміни стягувача у виконавчому листі у справі №440/673/20, виходив з інших мотивів, а саме ненадання заявником доказів набуття ним спадкового права на все майно відповідно до норм ЦК України, що в свою чергу суперечить вищенаведеним висновкам Верховного Суду.
Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до абзацу другого частини 2 статті 317 КАС України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Обов'язкові підстави для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення суду внаслідок порушення норм процесуального права визначено частиною 3 статті 317 КАС України.
Зміна судового рішення може полягати, зокрема, у доповненні або зміні його мотивувальної частини (частина 4 статті 317 КАС України).
Колегія суддів зазначає, що оскільки помилкові висновки суду першої інстанції, які зроблені внаслідок неправильного застосування норм процесуального та матеріального права, не призвели до неправильного вирішення заяви про заміну сторони у виконавчому листі у справі, ухвала Полтавського окружного адміністративного суду від 21.06.2023 по справі №440/673/20 підлягає зміні з підстав та мотивів її прийняття, викладених у цій постанові суду апеляційної інстанції.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 317, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу задовольнити частково.
Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 21.06.2023 по справі № 440/673/20 змінити в частині мотивів її прийняття.
В іншій частині ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 21.06.2023 по справі № 440/673/20 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло
Судді(підпис) (підпис) О.В. Присяжнюк Н.С. Бартош