ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 листопада 2023 р. Справа № 520/8866/22
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Кононенко З.О.,
Суддів: Калиновського В.А. , Мінаєвої О.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.05.2023, головуючий суддя І інстанції: Тітов О.М., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 19.05.23 по справі № 520/8866/22
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1 , Київського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки міста Харкова
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_2 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Київського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки міста Харкова (вул. Садова, буд. 16, м. Харків, 61002, ЄДРПОУ 07774420) - відповідач-1, Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) - відповідач -2, в якому просив суд:
- визнати незаконними дії Київського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки в частині призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації та направлення для проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 ;
- визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 24 лютого 2022 року №30 в частині про зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та приступлення до виконання обов'язків;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 в особі уповноважених осіб негайно звільнити ОСОБА_1 з військової служби особового складу Збройних Сил України Військової частини НОМЕР_1 .
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що дії Київського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки в частині призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, направлення для проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 та наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 24 лютого 2022 року №30 в частині про зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , на думку позивача, є протиправними.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 19.05.2023 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Київського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки міста Харкова про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено.
Визнано протиправними дії Київського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки в частині призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації та направлення для проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 .
Визнано протиправним та скасовано наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 24 лютого 2022 року №30 в частині про зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та приступлення до виконання обов'язків.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 в особі уповноважених осіб негайно звільнити ОСОБА_1 з військової служби особового складу Збройних Сил України Військової частини НОМЕР_1 .
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Київського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки міста Харкова на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 2977 (дві тисячі дев'ятсот сімдесят сім) грн. 20 коп.
Відповідач, Військова частина НОМЕР_1 , не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.
Так в апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що на його думку суд першої інстанції порушив норми матеріального права та невиправдано застосував Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого Кабінетом Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154 щодо покладення обов'язку перевірки наявності підстав для відстрочки від призову під час мобілізації на Київський районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки міста Харкова, оскільки вказана інформація доступна лише за повідомленням самого призовника. Отже, Київський районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки міста Харкова без належного повідомлення призовника не має об'єктивної можливості перевірити факт здобуття освіти призовником (так само як і кількість у нього дітей, наявність потреби у догляді сторонніх осіб, інших даних, які доступні саме призовнику та стосуються лише його).
Також, у рішенні суду відбувається посилання на статус позивача, як військовослужбовця строкової служби та військової служби під час мобілізації на особливий період. Ці поняття відповідно до ЗУ «Про військовий обов'язок та військову службу» є взаємовиключними та особа не може проходити одночасно 2 види служби. Отже, отже суд під час розгляду справи так і не з'ясував яку саме службу проходить позивач.
На переконання представника відповідача, позивач мав можливість скористатись правом на відстрочку 24 лютого 2022 року, подавши письмове звернення та повідомивши про підставу для її надання. Однак, позивач своїм правом не скористався, ініціативи для його реалізації не проявив, а спостерігаючи, що Київський районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки міста Харкова добросовісно помиляється стосовно його призову на військову службу, шляхом свідомого замовчування про юридично значущий факт - здобуття ним освіти у ВНЗ, ввів в оману посадових осіб органу військового управління та умисно допустив свій призов на військову службу, що в свою чергу слід кваліфікувати як його конклюдентну згоду про вступ до лав ЗС України. За таких фактичних обставин позовні вимоги позивача є штучними та надуманими, а тому задоволенню не підлягають.
Позивач скористався своїм правом та подав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому зазначає, що зарахований на перший курс Харківської державної академії дизайну і мистецтв 15.09.2020 згідно наказу № 297-ОС від 08.09.2020, тобто задовго до введення воєнного стану в Україні та затвердження Указу Президента України "Про загальну мобілізацію", що в свою чергу виключає наявність у позивача умислу здобуття вищої освіти з метою ухилення від призову на військову службу під час мобілізації.
На переконання позивача, станом на час виникнення спірних правовідносин він відповідно до статті 15 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягав призову на військову службу під час мобілізації.
Протягом терміну проходження військової служби позивач неодноразово повідомляв командуванню військової частини про незаконність наказу про призов позивача на строкову військову службу, на що не було жодної реакції.
Крім того, позивач подавав рапорт до військової частини НОМЕР_1 в якому повідомлено відповідача про підстави для звільнення з військової служби, згідно відповіді на який від 14 серпня 2022 року у задоволенні вимог щодо звільнення позивача з військової служби було відмовлено.
На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 є студентом Харківської державної академії дизайну і мистецтв, 3 курсу, факультету «Дизайн», освітньо-професійна програма «Промисловий дизайн», денного відділення, СВО «Бакалавр», що підтверджується довідкою Харківської державної академії дизайну і мистецтв №350 від 27.07.2022 та копією студентського квитка серії НОМЕР_4 , які містяться в матеріалах справи.
24 лютого 2022 року Позивачем отримано Припис Київського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки м. Харкова, яким йому запропоновано прибути до ВЧ НОМЕР_5 .
Згідно Наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 24 лютого 2022 року №30, Позивача було зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .
Відповідно до Довідки військової частини НОМЕР_1 від 01.04.2022 №276/40, Позивач перебуває в військовій частині НОМЕР_1 з 24.02.2022.
З матеріалів справи вбачається, що з 18.05.2022 по 01.06.2022 Позивач пройшов фахову підготовку.
В позовній заяві позивачем зазначено, що протягом терміну проходження військової служби останній неодноразово повідомляв командуванню військової частини про незаконність наказу про призов Позивача на строкову військову службу, на що не було жодної реакції.
14 серпня 2022 року Позивачем подано рапорт, зареєстрований 14.08.2022 за вх.№531, яким останній, на підставі статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" та пунктів 210, 233, 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, просив відповідача звільнити ОСОБА_2 з військової служби.
Згідно відповіді військової частини НОМЕР_1 від 14 серпня 2022 року №838, зазначені у рапорті причині не є підставами для звільнення військовослужбовця, у зв'язку з чим у задоволенні вимог, викладених Позивачем у зверненні, було відмовлено.
Позивач вважаючи дії Київського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки в частині призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації та наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 24 лютого 2022 року №30 про зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 протиправними, звернувся до суду із даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що дії Київського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки в частині призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації та направлення для проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 є протиправними, та з метою відновлення прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, суд дійшов висновку про те, що ефективним способом захисту порушеного права позивача буде задоволення позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 24 лютого 2022 року №30 в частині про зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та приступлення до виконання обов'язків та відповідно зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 в особі уповноважених осіб негайно звільнити ОСОБА_1 з військової служби особового складу Збройних Сил України Військової частини НОМЕР_1 .
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позову з наступних підстав.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (Закон № 2232-XII) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, здійснює Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Частинами третьою та сьомою статті 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" встановлено, що військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
Пунктом 253 Указу Президента від 10 грудня 2018 року №1153/2008 "Про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України" (далі по тексту - Указ №1153/2008) передбачено, що призови на військову службу військовозобов'язаних у воєнний час проводяться територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, а резервістів - командирами військових частин на підставі указів Президента України.
Початком проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період є день, визначений статтею 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Відповідно до пункту 4 частини першої та абзацу першого частини третьої статті 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" початком проходження військової служби вважається, зокрема, день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Згідно із пунктом 20 статті 106 Конституції України Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №64/2022 (затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ), у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. В подальшому, Указами Президента України строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався. Так, Указом Президента України від 06.02.2023 №58/2023 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" строк дії воєнного стану в Україні продовжується з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб.
24 лютого 2022 року у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань Законом України від 03 березня 2022 року №2105-ІХ затверджений Указ Президента України від 24 лютого 2022 року №69/2022 "Про загальну мобілізацію" (далі по тексту - Указ №69/2022).
Відповідно до пункту 1 Указу №69/2022 постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію (далі - мобілізація).
Водночас, правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів встановлює Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Згідно із частиною п'ятою статті 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин.
Абзацом першим пункту 252 Указу №1153/2008 передбачено, що у разі оголошення мобілізації і настання особливого періоду проводиться призов на військову службу військовозобов'язаних і резервістів, за винятком осіб, зазначених у статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", а також прийом громадян на військову службу за контрактом.
Відповідно до абзаців першого та другого частини другої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають, зокрема, здобувачі фахової вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формами здобуття освіти.
Матеріалами справи підтверджено, що позивач на час спірних правовідносин був студентом денної форми навчання Харківської державної академії дизайну і мистецтв, що підтверджується студентським квитком серії НОМЕР_4 від 30.10.2020 року, а також довідкою Університету № 350 від 27.07.2022 року (а.с. 14-15).
Отже, станом на 24.02.2022 позивач мав статус здобувача фахової вищої освіти, а тому не підлягав призову на військову службу під час мобілізації відповідно до частини третьої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
З приводу доводів відповідача, що оскільки позивачем не доведено факту повідомлення Київський районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки міста Харкова, що він є студентом денної форми навчання Харківської державної академії дизайну і мистецтв, то у службовців Київського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки міста Харкова були відсутні підстави вважати, що позивач не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, колегія суддів зазначає наступне.
Кабінет Міністрів України 23 лютого 2022 року постановою №154затвердив Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (далі по тексту - Положення №154), пунктом 1 якого встановлено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Згідно з пунктом 9 Положення №154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань, зокрема, здійснюють заходи щодо призову громадян на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, та на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Відповідно до пункту 11 Положення №154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, зокрема, оформляють для військовозобов'язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.
Таким чином, обов'язок щодо перевірки наявності підстав для відстрочки від призову під час мобілізації на військову службу покладено на відповідні районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, а тому Київський районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки міста Харкова мав перевірити наявність чи відсутність підстави у позивача для одержання відстрочки від призову за мобілізацією.
З матеріалів справи встановлено, що Харківською державною академією дизайну і мистецтв направлялася в ІНФОРМАЦІЯ_1 (за місцем реєстрації позивача) вих № 07-748 від 0309.2021 року оформлена належним чином довідка за реєстраційним номером 131 від 01.09.2021 року про те, що позивач є студентом денного відділення. (а.с. 65).
Крім того, як вказує позивач, після прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_2 ним було повідомлено про те, що він є студентом денної форми навчання Харківської державної академії дизайну і мистецтв, на підтвердження чого надано студентський квиток.
Вказана обставина не спростована відповідачем - Київським районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки міста Харкова.
Отже, під час призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації та направлення для проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 - Київському РТЦК та СП міста Харкова, було достеменно відомо про обставини, що позивач є студентом денної форми навчання Харківської державної академії дизайну і мистецтв, а тому останній мав право на відстрочку від призову.
Вказане свідчить про те, Київський РТЦК та СП міста Харкова не виконав свій обов'язок щодо перевірки наявності підстав для відстрочки від призову під час мобілізації на військову службу.
При цьому, в матеріалах справи відсутні докази того, що позивач, будучи обізнаним про наявність в нього права на відстрочку, погодився вступити до лав ЗСУ в добровільному порядку.
При цьому, в матеріалах справи відсутні докази того, що позивач, будучи обізнаним про наявність в нього права на відстрочку, погодився вступити до лав ЗСУ в добровільному порядку.
Як встановлено частиною 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно зі ст. 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31.07.2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Пунктом 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18 констатується, що "право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Застосування будь-яких засобів правового захисту матиме сенс лише за умови, що обрані суб'єктом порушеного права способи захисту відповідають вимогам закону та є ефективними".
Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
В даному випадку, за відсутності правових підстав для призову позивача, як студента денної форми навчання, на військову службу під час мобілізації, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що ефективним способом захисту порушених прав буде саме визнання протиправним та скасування у судовому порядку наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 24 лютого 2022 року №30 в частині про зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та приступлення до виконання обов'язків та зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 в особі уповноважених осіб негайно звільнити ОСОБА_1 з військової служби особового складу Збройних Сил України Військової частини НОМЕР_1 .
При цьому, колегія суддів зазначає, що вказаний наказ не вичерпав свою дію, оскільки неправомірні дії суб'єкта владних повноважень щодо незаконної мобілізації позивача тривають по цей час та позивач постійно перебуває в стані порушення своїх прав, які можна поновити виключно у спосіб скасування оскаржуваного наказу. Іншого способу захисту порушених прав позивача не існує та заперечення цього призводить до ситуації коли позивач взагалі буде позбавлений судового захисту.
Відповідно до ст. 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до ст. 68 Конституції України, кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як вбачається з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано задовольнив адміністративний позов.
Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Колегія суддів вважає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.05.02023 року по справі № 520/8866/22, відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог відповідача.
Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.05.2023 по справі № 520/8866/22 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)З.О. Кононенко
Судді(підпис) (підпис) В.А. Калиновський О.М. Мінаєва