ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 листопада 2023 року справа №200/4396/23
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Блохіна А.А., суддів Гаврищук Т.Г., Казначеєва Е.Г., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 17 серпня 2023 р. у справі № 200/4396/23 (головуючий І інстанції Зеленов А.С.) за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до підполковника поліції старшого слідчого СУ Національної поліції України в Донецькій області Губенко Алевтини Миколаївни про визнання протиправною та скасування постанови та зобов'язання вчинити певні дії, -
УСТАНОВИВ:
14 серпня 2023 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернлись до суду з позовом до підполковника поліції старшого слідчого СУ Національної поліції України в Донецькій області Губенко Алевтини Миколаївни про визнання протиправною та скасування постанови та зобов'язання вчинити певні дії, в якому останні просив суд: визнати дії слідчої Губенко А.М. протиправними та незаконними постанови б/н від 20 листопада 2010 року про арешт рухомого та нерухомого майна ОСОБА_2 , які внесені до реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та до Державного реєстру обтяжень рухомого майна; зобов'язати з урахуванням частини 3 статті 5 КАС України скасувати своїми постановами незаконний арешт рухомого та нерухомого майна ОСОБА_2 ; стягнути кошти у розмірі 400 000,00 грн майнової шкоди та 500 000,00 грн моральної шкоди на відшкодування заподіяної протиправними діями на користь позивачів у рівних долях.
В обґрунтування вимог зазначено наступне. З інформації Витягу про реєстрацію в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна 26560309 від 19 березня 2010 року накладено арешт на нерухоме майно, підстава обтяження - постанова б/н від 20 листопада 2009 року, Краматорський МВ ГУМВС України в Донецькій області, слідчий майор міліції Губенко А.М. З інформації Витягу про реєстрацію у Державному реєстрі обтяжень на нерухоме майно 26560374 від 19 березня 2010 року, вид обтяження - публічне, тип обтяження арешт рухомого майна - заборонено відчуження, підстава обтяження - постанова б/н від 20 листопада 2009 року, Краматорський МВ ГУМВС України в Донецькій області, слідчий майор міліції Губенко А.М.
Вважають дії слідчого щодо накладення арешту на нерухоме та рухоме майно протиправними, оскільки позивачі не можуть вільно розпоряджатись своїм майном більше 14 років.
Зазначають про неодноразове звернення до Дружківського міського суду Донецької області з клопотанням про зняття арешту з майна, однак судом відмовляється у задоволенні клопотання з посиланням на те, що питання про зняття арешту буде вирішуватись судом під час ухвалення вироку.
Вказане і стало підставою для звернення до адміністративного суду з даним позовом.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 17 серпня 2023 р. у справі № 200/4396/23 відмовлено у відкритті провадження у справі.
Позивачі не погодився з рішенням суду першої інстанції, подали апеляційну скаргу, в якій просили скасувати оскаржену ухвалу суду та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України.
Відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, перевірила матеріали справи, вивчила доводи апеляційної скарги, і дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
За приписами пункту 4 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Стаття 124 Конституції України передбачає, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
Разом з тим, відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейський суд з прав людини у справі “Zand v. Austria” від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення “встановлений законом” поширюється не лише на правову основу самого існування “суду”, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття “суд, встановлений законом” у частині першій статті 6 Конвенції передбачає “усю організаційну структуру судів, включно з “…” питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів “…”. З огляду на це не вважається “судом, встановленим законом” орган, котрий, не маючи юрисдикції, вирішує спір, що підлягає розгляду судом іншої юрисдикції.
Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою як компетенцію різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського й адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб'єктний склад. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.
Адміністративне судочинство - діяльність адміністративних судів щодо розгляду і вирішення адміністративних справ у порядку, встановленому цим Кодексом (пункт 5 статті 1 КАС України).
Адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір (пункт 1 статті 4 КАС України).
Публічно-правовий спір - це спір, в якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (абзаци 1, 2 пункту 2 статті 4 КАС України).
Отже, публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Судом встановлено, що постановою від 06 жовтня 2009 року порушено кримінальну справу за фактом заподіяння тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_3 групою осіб за статтею 121 частиною 2 КК України.
Постановою від 16 жовтня 2009 року кримінальне переслідування у відношенні ОСОБА_2 у кримінальній справі 40-53820 за статтею 121 частиною 2 КК України припинено.
Постановою від 31 жовтня 2009 року порушено кримінальну справу 40-53820/2 у відношенні ОСОБА_2 та ОСОБА_4 за статтею 186 частиною 2 КК України.
Постановами про накладення арешту на майно від 20 листопада 2009 року слідчим СУ ГУМВС України в Донецькій області: накладено арешт на рухоме майно ОСОБА_2 , де б таке не перебувало; накладено арешт на нерухоме майно ОСОБА_2 , де б таке не перебувало.
Згідно відповіді управління Державної автоінспекції ВРЕР м. Краматорськ при УДАІ ГУМВСУ в Донецькій області від 30 жовтня 2009 року, відповідно до комп'ютерного обліку, станом на 30 жовтня 2009 року, за ОСОБА_2 , зареєстровані наступні транспортні засоби: НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , дв.: НОМЕР_3 .
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 92152135, який сформовано 17 липня 2017 року, ОСОБА_1 належить на праві спільної часткової власності частини квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 92152373, який сформовано 17 липня 2017 року, ОСОБА_2 належить на праві спільної часткової власності частини квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
До Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна внесено реєстраційний запис, параметрами якого є: арешт нерухомого майна на підставі постанови б/н від 20 листопада 2009 року, Краматорський МВ ГУМВС України в Донецькій області, об'єкт обтяження - все майно, власник - ОСОБА_2 , причина відсутності коду - інша причина, що підтверджується витягом про реєстрацію в Єдиному реєстрі заборон відчужень об'єктів нерухомого майна 26560300.
До Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів рухомого майна внесено реєстраційний запис, параметрами якого є: арешт рухомого майна на підставі постанови б/н від 20 листопада 2009 року, Краматорський МВ ГУМВС України в Донецькій області, об'єкт обтяження - все майно, власник - ОСОБА_2 , причина відсутності коду - інша причина, що підтверджується витягом про реєстрацію в Єдиному реєстрі заборон відчужень об'єктів нерухомого майна 26560374.
Арешт на нерухоме та рухоме майно, яке належить ОСОБА_2 , було накладено у межах кримінальної справи відповідно до статті 126 КПК України 1960 року.
Відомостей про завершення кримінального провадження у відношенні ОСОБА_2 та ОСОБА_4 за статтею 186 частиною 2 КК України до позову не додано.
У самому позові позивачами зазначається про знаходження у суді кримінальної справи за статтею 186 частиною 2 КПК України понад 14 років.
Позивачі оскаржують арешт, накладений у рамках кримінальної справи за правилами КПК України 1960 року.
При цьому згідно з пунктом 9 розділу XI “ні положення” Кримінального процесуального кодексу України 2012 року (далі - КПК України 2012 року) арешт майна, застосований до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжує свою дію до його зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом.
Ця правова норма узгоджується з вимогами частини першої статті 5 КПК України 2012 року, за якою процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.
Порядок щодо скасування арешту на майно було передбачено таким чином - на підставі постанови слідчого в порядку частини шостої 126 КПК України 1960 року, або судом під час попереднього судового засідання в порядку статті 253 КПК України 1960 року, під час ухвалення вироку в порядку статті 324 КПК України 1960 року, або судом в порядку виконання вироку в порядку статей 409, 411 КПК України 1960 року.
У визначенні порядку звільнення майна з-під арешту потрібно керуватися правилами КПК України 1960 року.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.05.2018 у справі 813/1047/16 зробила висновок про те, що всі питання щодо арешту майна, накладеного як засіб забезпечення кримінального провадження (накладення, зміна, скасування), є кримінально-процесуальними правовідносинами й повинні вирішуватися судом, що розглядає кримінальну справу.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово вирішувала питання щодо юрисдикції суду за вимогами про звільнення майна з-під арешту, накладеного за правилами кримінального судочинства, та вказала на таке:
Спір щодо звільнення майна з-під арешту є приватноправовим, якщо арешт накладений на майно особи, яка була чи не була учасником кримінального провадження, розпочатого за Кримінально-процесуальним кодексом України (далі - КПК України 1960 року) та завершеного (вирок, постанова про закриття провадження) у порядку, передбаченому КПК України 1960 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі 372/2904/17-ц) або КПК України 2012 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі 2-3392/11). Залежно від суб'єктного складу учасників цього спору його слід розглядати за правилами цивільного чи господарського судочинства.
Якщо арешт накладений на майно особи, щодо якої за КПК України 1960 року була порушена кримінальна справа, але надалі постанову про порушення кримінальної справи за тим же процесуальним законом суд скасував, не вирішивши питання про зняття зазначеного арешту, спір про звільнення цього майна з-під арешту слід розглядати за правилами цивільного судочинства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі 766/21865/17).
Якщо арешт накладений на майно особи під час досудового розслідування за правилами КПК України 1960 року, ця особа була засуджена, і вирок не виконаний, однак до її засудження інша особа на підставі судового рішення стала власником відповідного майна, то вирішення питання щодо зняття такого арешту здійснюється за правилами кримінального судочинства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі 569/4374/16-ц).
Якщо арешт накладений на майно особи, яка не є учасником кримінального провадження, розпочатого в період дії КПК України 1960 року і такого, що триває, а кримінальне провадження не передане до суду на час набрання чинності КПК України 2012 року, то вирішення питання щодо зняття такого арешту й оскарження відповідних дій або бездіяльності слідчого в кримінальному провадженні здійснюються за правилами КПК України 2012 року (постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі 335/12096/15-ц з урахуванням ухвали про виправлення описки від 3 липня 2018 року, від 17 жовтня 2018 року у справі 461/233/17 та від 7 листопада 2018 року у справі 296/8586/16-ц).
Якщо арешт накладений за КПК України 2012 року на майно особи, яка не є учасником кримінального провадження, то вирішення питання щодо зняття такого арешту й оскарження відповідних дій або бездіяльності слідчого в кримінальному провадженні здійснюються за правилами КПК України 2012 року (постанови Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2018 року у справі 202/5044/17, від 28 листопада 2018 року у справі 636/959/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі 640/17552/16-ц, від 27 березня 2019 року у справі 202/1452/18, від 11 вересня 2019 року у справі 504/1306/15-ц).
Крім того, у рішенні Конституційного Суду України від 23.05.2001 6рп/2001 роз'яснено, що кримінальне судочинство - це врегульований нормами КПК України порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду та вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод і законних інтересів. Захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості під час розслідування кримінальної справи оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства та прокуратури. Але таке оскарження може здійснюватися в порядку, встановленому згаданим вище Кодексом, оскільки діяльність посадових осіб, як і діяльність суду, має свої особливості та не належить до управлінської сфери. Із цього слідує, що органи дізнання, слідства та прокуратури під час здійснення ними досудового розслідування виконують не владні управлінські функції, а владні процесуальні функції. Такі дії не є способом реалізації посадовими особами органів прокуратури та досудового розслідування своїх владних управлінських функцій, а є наслідком виконання ними функцій, обумовлених завданнями кримінального судочинства.
Враховуючи наведені висновки Верховного Суду та Конституційного Суду України, суд першої інстанції дійшов висновку, що незгода із процесуальними актами, дією чи бездіяльністю органів дізнання, попереднього слідства та прокуратури є саме процесуальною діяльністю, порядок якої унормований положеннями КПК України, та не може розглядатись як владна управлінська функція.
Враховуючи викладене, суд вважає, що розгляд позовних вимог про визнання дій слідчої протиправними та незаконними постанови про арешт рухомого та нерухомого майна, які внесені до реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та до Державного реєстру обтяжень рухомого майна, та скасування арешту не може здійснюватися в порядку адміністративного судочинства.
Крім того, позивачами заявлено позовні вимоги щодо стягнення коштів у розмірі 400 000,00 грн. майнової шкоди та 500 000,00 грн. моральної шкоди на відшкодування заподіяної протиправними діями на користь позивачів у рівних долях.
Відповідно до пункту 23 частини 1 статті 4 КАС України похідна позовна вимога - вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).
Суд зазначає, що позовні вимоги щодо стягнення майнової та моральної шкоди у даному випадку є похідними від вимог про визнання протиправною постанови та скасування накладеного арешту на рухоме та нерухоме майно ОСОБА_2 .
Згідно частини 5 статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Оскільки судом зроблено висновок про неможливість розгляду позовних вимог щодо визнання протиправною постанови та скасування арешту в порядку адміністративного судочинства, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення майнової та моральної шкоди, як похідні від основних вимог також не можуть розглядатись в порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Згідно частини 6 статті 170 КАС України у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.
Судом першої інстанції роз'яснено позивачам про право звернення в порядку кримінального судочинства до місцевого суду загальної юрисдикції в порядку, передбаченому КПК України.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у відкритті провадження у справі. Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи наведене, колегія суддів не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги і відповідно для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, правові висновки суду першої інстанції скаржником не спростовані.
Керуючись 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 17 серпня 2023 р. у справі № 200/4396/23 - залишити без задоволення.
Ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 17 серпня 2023 р. у справі № 200/4396/23 - залишити без змін.
Повне судове рішення складено 30 листопада 2023 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя А.А. Блохін
Судді Т.Г. Гаврищук
Е.Г. Казначеєв