КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
03110, м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
Єдиний унікальний номер справи № 752/16465/23 Головуючий у суді першої інстанції - Чередніченко Н.П.
Номер провадження № 22-ц/824/16075/2023 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 листопада 2023 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді: Яворського М.А.,
суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,
за участю секретаря - Сукач О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 12 вересня 2023 року у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Голосіївська районна в місті Києві державна адміністрація, про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу,-
ВСТАНОВИВ:
У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, відповідно до якої вказувала, що вона проживала з ОСОБА_3 , який вважається зниклим безвісти за особливих обставин, однією сім'єю як дружина та чоловік з лютого 2013 року по квітень 2023 року.
Вказувала, що за час проживання вони мали спільний сімейний бюджет, займались благоустроєм квартири, свята проводили в колі рідних та друзів, вели спільне господарство у приміщенні за адресою: АДРЕСА_1 .
У зв'язку із збройною агресією російської федерації, ОСОБА_3 був призваний на військову службу 29 квітня 2023 року Голосіївським районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки м. Києва.
Вказувала, що в подальшому, її, як дружину, було поінформовано про те, що ОСОБА_3 під час виконання службового обов'язку по захисту Батьківщини в районі населеного пункту Бахмут Донецької області 17 травня 2023 року зник безвісти.
Встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу потрібно заявниці для реалізації прав, передбачених Законом України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин», як члену сім'ї особи, зниклої безвісти, а саме як дружині.
Заявниця просила встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з 2013 року по 2023 рік.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 12 вересня 2023 року заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 , через свого представника ОСОБА_2 , подала апеляційну скаргу, в якій вказує, що висновок суду що звернення заявниці до суду обумовлене наміром отримання грошових коштів є помилковим, оскільки в самій заяв вказано, що встановлення даного факту потрібно заявниці для реалізації прав, передбачених Законом України «Про правовий статус осіб зниклих безвісти за особливих обставин», зокрема, права на отримання достовірних відомостей про місцеперебування особи, зниклої безвісти за особливих обставин, обставини її загибелі (смерті), місце поховання (якщо воно відоме), інформацію про хід та результати розшуку, право на соціальний захист, у порядку визначеному законодавством України тощо.
Наголошує, шо заяву про отримання щомісячного грошового забезпечення або іншим сум не подавала, на будь-які виплати не претендує.
Відтак, апелянт вважає, що жодного спору про виплату грошових коштів між заявницею та іншими особами немає, а суд самостійно дійшов висновку про наявність спору щодо виплати грошових коштів.
Крім того, представник апелянта вказує, що суд першої інстанції ухвалив рішення, натомість питання про залишення позову без розгляду вирішується виключно ухвалами. А порушення правил підсудності не має наслідком залишення позову без розгляду.
Враховуючи викладене, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце розгляду вказаної справи до суду апеляційної інстанції не з'явився, подана ним заява про відкладення розгляду справи не містить належних та обґрунтованих посилань щодо поважності не явки, тому колегія суддів з врахуванням положень ст. 372 ч.2 ЦПК України розглянула справу у відсутність апелянта.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.
Суд першої інстанції, постановляючи оскаржувану ухвалу (помилково зазначену, як рішення) про залишення поданої заяви без розгляду послався на те, що вимоги даної заяви, пов'язані із доведенням наявності права на стягнення коштів - грошової допомоги та права на її отримання у зв'язку із зникненням військовослужбовця ОСОБА_3 , а отже ці вимоги на думку суду не пов'язані з будь-якими цивільними правами та обов'язками, їх виникненням, існуванням та припиненням, позаяк такі вимоги за своїм предметом та можливими правовими наслідками пов'язані саме з публічно-правовими відносинами позивача з державою чи її органами.
Обґрунтовуючи свої висновки суд послався на те, що зі змісту заяви вбачається, що метою встановлення факту, про який просить заявник, зокрема, встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, є подальша реалізація прав заявника, як члена сім'ї особи, у зв'язку із зникненням під час виконання службових обов'язків та отримання передбачених законодавством виплат, компенсацій та пільг.
При цьому суд послався на те, що у статті 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно із п.2 ч. 1 ст. 3 вказаного Закону, дія цього Закону поширюється зокрема на військовослужбовців, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.
З врахуванням вказаного, суд виснував, що розгляд вказаного питання віднесено до суду адміністративної юрисдикції.
Колегія суддів із вказаним висновком суду першої інстанції погодитися не може.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону ухвала суду першої інстанції не відповідає.
Так, суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з частинами першою, другою статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право.
Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтереси інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зроблено висновок, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян.
Таким чином, справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 752/20365/16-ц, від 05 грудня 2019 року у справі № 750/9847/18, від 03 лютого 2021 року у справі № 644/9753/19, від 16 червня 2021 року у справі № 643/6447/19/19, від 08 вересня 2021 року у справі № 641/5187/20.
Разом з тим, правовий статус осіб, зниклих безвісти, та забезпечує правове регулювання відносин, пов'язаних із встановленням та обліком, розшуком і соціальним захистом таких осіб та їхніх родичів визначає Закон України "Про правовий статус осіб, зниклих безвісті" № 2505-VIII від 12.07.2018 (далі Закон № 2505-VIII)
Відповідно до частини 1 статті 1 вказаного Закону № 2505-VIII, близькі родичі та члени сім'ї особи, зниклої безвісти за особливих обставин, - чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням, а також особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом і мають взаємні права та обов'язки, у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі;
Частиною 1 статті 3 Закону № 2505-VIII встановлено, що цей Закон поширюється на суспільні правовідносини, пов'язані з набуттям правового статусу осіб, зниклих безвісти в умовах збройного конфлікту, у зв'язку з воєнними діями, заворушеннями всередині держави, надзвичайними ситуаціями природного чи техногенного характеру, іншими подіями, що можуть спричинити масову загибель людей, а також осіб, зниклих безвісти за будь-яких інших обставин.
У статті 6 вище вказаного Закону зазначено права близьких родичів та членів сім'ї осіб, зниклих безвісти за особливих обставин. Близькі родичі та члени сім'ї особи, зниклої безвісти за особливих обставин, мають право на отримання достовірних відомостей про місцеперебування особи, зниклої безвісти за особливих обставин, обставини її загибелі (смерті), місце поховання (якщо воно відоме). Реалізація права, передбаченого частиною першою цієї статті, відбувається шляхом подання заяви про розшук особи, зниклої безвісти за особливих обставин, та отримання достовірної інформації про хід та результати проведення її розшуку в порядку, визначеному цим Законом та іншими законами України.
Органи державної влади, уповноважені на здійснення обліку та/або розшуку осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, зобов'язані надавати інформацію про хід та результати їх розшуку в порядку, встановленому цим Законом, близьким родичам та членам сім'ї таких осіб.
Члени сім'ї особи, зниклої безвісти за особливих обставин, мають право на соціальний захист у порядку, визначеному законодавством України.
Таким чином вбачається, що заявник у справі ОСОБА_1 , звертаючись до суду із вказаною заявою обґрунтовувала своє звернення тим, що вона проживала однією сім'єю ОСОБА_3 як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу з 2013 року по 2023 рік та відповідно має намір на реалізацію прав визначених ст. 4 Закон України "Про правовий статус осіб, зниклих безвісті", а без відповідного рішення суду щодо встановлення вказаного факту вона буде позбавлення відповідних прав.
Посилання суду першої щодо віднесення розгляду вказаної категорії справ до повноважень судів адміністративної юрисдикції колегія суддів вважає помилковим, оскільки ОСОБА_1 не обґрунтовувала своє звернення необхідністю вирішити питання щодо застосування до неї положень Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у частині надання їй соціальних гарантій, пільг та прав закріплених даним законом.
Ураховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку проте, що суд першої інстанції у порушення зазначених положень законодавства дійшов помилкового висновку про залишення поданої заяви без розгляду.
Відповідно до статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, висновки суду не відповідають обставинам справи, ухвала суду постановлена з порушенням норм процесуального права, і підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 374, 379, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 задовольнити.
Ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 12 вересня 2023 року скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Текст постанови складено 29 листопада 2023 року.
Головуючий суддя : М.А.Яворський
Судді: Т.Ц.Кашперська В.О.Фінагеєв