КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Апеляційне провадження
№22-ц/824/16254/2023
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 листопада 2023 року місто Київ
справа № 761/25760/16-ц
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.
суддів: Левенця Б.Б.,Ратнікової В.М.,
за участю секретаря судового засідання - Савлук І.М.
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 10 липня 2017 року, ухвалене під головуванням судді Гуменюк А.І. у справі за позовом ОСОБА_2 , правонаступником якого є ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення коштів,-
ВСТАНОВИВ:
15 липня 2016 року позивач ОСОБА_2 , правонаступником якого є ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просив стягнути з ОСОБА_1 на його користь:
1 068 125,13 грн. - інфляційних втрат за період з 28 грудня 2011 року по 15 травня 2017 року;
183 237,58 грн. - 3% річних за період з 28 грудня 2011 року по 15 травня 2017 року.
В мотивування вимог посилався на те, що рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 07 червня 2011 року, яке 28 грудня 2011 року набрало законної сили, стягнуто із ОСОБА_1 борг за договором позики у сумі 956 820 грн (справа №2-324/11).
Вказував, що стягнута за вказаним рішенням суду сума стосується грошового зобов'язання, що виникло 30 червня 2001 року за договором позики про надання в борг первинному боржнику ОСОБА_4 грошових коштів у розмірі 120 000 доларів США. Оскільки ОСОБА_4 помер, так і не повернувши позику, ОСОБА_1 , прийнявши спадщину від первинного боржника, успадкувала і його обов'язок погашення боргу перед позивачем за рахунок та у межах вартості спадкового майна.
Зазначав, що оскільки відповідач не виконує вказане рішення суду, а тому повинна сплатити 3% річних за порушення виконання грошового зобов'язання та інфляційну складову боргу, який рішенням суду конвертовано у національну валюту.
Заочним рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 10 липня 2017 року позов ОСОБА_2 задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1 068 125,13 грн. інфляційних втрат, 183 237,58 грн. 3% річних та судові витрати, пов'язані із розглядом справи у розмірі 6 890 грн.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 17липня 2020 року замінено стягувача у виконавчому провадженні з ОСОБА_2 на ОСОБА_3 .
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 20 листопада 2021 року заяву відповідача ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.
Не погоджуючись з казаним рішенням суду першої інстанції, відповідача ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилалася на те, що суд першої інстанції порушив правила територіальної підсудності та розглянув справу, не повідомивши її про день та час судового розгляду, що є самостійною підставою для скасування рішення суду.
Вказувала, що у рішенні суду не наведено розрахунків щодо суми стягнення. Про те, що стягнення проведено за період з 28листопада 2011 року по 15 травня 2017 року вона дізналася з позовної заяви.
Зазначала, що вказаний період охоплює майже 6 років та знаходиться поза межами позовної давності, про застосування якої вона не могла заявити у суді першої інстанції, оскільки не була повідомлена про судовий розгляд.
Посилалася на те, що нараховуючи інфляційні втрати та штрафи, суд першої інстанції не мав підстав брати за основу нарахування суму боргу, зазначену в рішенні Дарницького районного суду міста Києва, оскільки вона як спадкоємець несе відповідальність лише в межах суми спадкового майна.
Вказувала, що вона до цього часу не може оформити право на спадщину з незалежних від неї причин. Автомобілі були лише зареєстровані на ОСОБА_4 , але в наявності вона їх ніколи не бачила та їх не було виявлено. Квартира, яка увійшла до спадкової маси має самовільні перепланування, які вона не може виправити, оскільки це потребує значних матеріальних затрат.
Зазначала, що будинок АДРЕСА_1 ніколи не приймався в експлуатацію і вона не може оформити право власності на нього, оскільки забудова не відповідає плану, відображеному у технічному паспорті та знаходиться не за адресою, зазначеною у цьому паспорті.
Посилалася на те, що на спадкове майно ухвалою суду було накладено арешт, який знятий лише у серпні 2021, коли її діти погасили борг, присуджений за рішенням суду.
Вказувала, що суд першої інстанції не врахував, що її зобов'язання сплатити кошти позивачу випливає з рішення суду, а не з договору позики.
Зазначала, що вона не є єдиним спадкоємцем після смерті позичальника, оскільки із заявою про прийняття спадщини звернулася і мати померлого ОСОБА_5 , яка померла до прийняття спадщини, а тому на неї може бути покладено зобов'язання лише щодо сплати 1/2 частини боргу.
Постановою Київського апеляційного суду від 14 листопада 2022 року рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 10 липня 2017 року скасовано та ухвалено нове про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 .
Постановою Верховного Суду від 20 вересня 2023 року постанову Київського апеляційного суду від 14 листопада 2022 року скасовано та направлено справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
22 листопада 2023 року від представника відповідача до суду апеляційної інстанції надійшли письмові пояснення до апеляційної скарги ОСОБА_1 .
В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача апеляційну скаргу підтримала та просила її задовольнити з вищевказаних підстав. Також пояснила, що в 2021 році рішення суду про стягнення з відповідача коштів було виконано.
Позивач у судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.
Колегія суддів вважає за можливе розглядати справу у відсутність позивача на підставі ч.2 ст.372 ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Однак при ухваленні рішення судом першої інстанції не було дотримано норм процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи, розгляд справи по ній неодноразово призначався в судові засідання, зокрема на 21 лютого 2017 року, 15 травня 2017 року, 10 липня 2017 року.
Відповідачу ОСОБА_1 на адреси: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 були направлені судові повістки про розгляд справи на 21 лютого 2017 року, 15 травня 2017 року, 10 липня 2017 року. Однак, судові повістки, які направлялися за адресою: АДРЕСА_2 повернулися на адресу суду без вручення із зазначенням причини повернення «за закінченням встановленого строку зберігання» (т.1 а.с.55-56, 78-79). Судові повістки, які направлялися за адресою: АДРЕСА_3 повернулися на адресу суду без вручення із зазначенням причини повернення «не обслуговується» (т.1 а.с.74-77).
Доказів отримання ОСОБА_1 судової повістки про розгляд справи на 10 липня 2017 року, матеріали справи не містять.
У пунктах 47, 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №752/11896/17-ц (провадження № 14-507цс18) вказано, що приписи ЦПК України не дозволяють дійти висновку, що повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» є доказом належного інформування відповідача про час і місце розгляду справи. Окрім того, за змістом висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» не свідчить про відмову сторони від одержання повістки чи про її незнаходження за адресою, повідомленою суду (пункт 31 постанови від 20 червня 2018 року у справі №127/2871/16-ц).
А відтак, судом першої інстанції при ухваленні рішення були порушені норми процесуального права, оскільки справу було розглянуто за відсутності відповідача ОСОБА_1 , не повідомленої належним чином про дату, час та місце судового розгляду, що є безумовною підставою для скасування рішення суду відповідно до п.3 ч.3 ст.376 ЦПК України.
Разом з тим, колегія суддів приходить до висновку, що позов ОСОБА_2 , правонаступником якого є ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення коштів підлягає задоволенню частково з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 07 червня 2011 року у справі №2-324/11 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму боргу за договором позики у розмірі 956 820 грн в межах дійсної вартості спадкового майна, що залишилося після смерті ОСОБА_4 : 1/2 частини трикімнатної квартири АДРЕСА_4 ; 1/2 частини дачного будинку АДРЕСА_5 ; 1/2 частини дачного будинку АДРЕСА_3 ; 1/2 частини автомобіля «Toyota Land Cruiser», 1990 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , 1/2 частини автомобіля «БМВ-325», 1986 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 .
Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 28 грудня 2011 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 квітня 2012 року рішення суду в частині стягнення зазначеної суми боргу з ОСОБА_1 залишено без змін.
З 12червня 2014 на виконанні у ВДВС Дарницького РУЮ у м. Києві перебували виконавчі провадження з примусового виконання виконавчих листів про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості у розмірі 956 820 грн. та судового збору у розмірі 2 063, 68 грн.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказував на те, що рішення Дарницького районного суду міста Києва від 07 червня 2011 року відповідачем у добровільному порядку не виконано, а відтак посилаючись на ст.625 ЦК України просив стягнути з ОСОБА_1 3% річних та інфляційні втрати за період з 28 грудня 2011 року по 15 травня 2017 року з суми заборгованості у розмірі 956820 грн.
Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.
Отже, завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов'язання між особою, яка таку шкоду завдала, та потерпілою особою. Залежно від змісту такого зобов'язання воно може бути грошовим або негрошовим.
За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Згідно з ч.2 ст.625 ЦК України у разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).
Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
За змістом вказаної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, положення зазначеної норми права передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 30 березня 2016 року у справі №6-2168цс15 та Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 16 травня 2018 року у справі №686/21962/15-ц, від 19 червня 2019 року у справі №646/14523/15-ц.
Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з частиною першою статті 556 ЦК України 1963 року (в редакції чинній на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_4 ) спадкоємець, який прийняв спадщину, відповідає по боргах спадкодавця в межах дійсної вартості успадкованого ним майна.
Відповідно до частини другої статті 1282 ЦК України (у редакції чинній, на час набрання законної сили рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 07 червня 2011 року в справі №2-324/11) вимоги кредитора спадкоємці зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.
Відповідно до положень ч.1 ст.417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.
Так, скасовуючи постанову Київського апеляційного суду від 14 листопада 2022 року та направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, Верховний Суд у постанові від 20 вересня 2023 року зазначив, що апеляційний суд не в повній мірі звернув увагу на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 01 квітня 2020 року у справі №369/10424/17, від 13 січня 2021 року у справі №456/4355/15-ц, від 21 липня 2021 року у справі № 592/13632/17, від 23 липня 2018 року у справі №466/10527/15-ц, норми права та обставини справи, не з'ясував, за який період прострочення виконання грошового зобов'язання на підставі рішення суду нараховані інфляційні втрати та 3% річних, та не перевірив правильність наведеного позивачем розрахунку. Під час нового розгляду апеляційному суду необхідно врахувати викладене у цій постанові, об'єктивно дослідити наявні у справі докази, дати належну оцінку доводам і запереченням учасників справи та ухвалити законне і обґрунтоване судове рішення.
На виконання вказівок Верховного Суду викладеного у постанові від 20 вересня 2023 року, суд апеляційної інстанції з'ясовуючи питання, за який період прострочення виконання грошового зобов'язання на підставі рішення суду нараховані інфляційні втрати та 3% річних, та перевіряючи правильність наведеного позивачем розрахунку, виходить з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач станом на дату звернення позивача до суду з даним позовом, мала невиконане грошове зобов'язання перед ОСОБА_2 , правонаступником якого є ОСОБА_3 , наявність якого підтверджується рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 07 червня 2011 року у справі №2-324/11, згідно з яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму боргу за договором позики у розмірі 956 820 грн. в межах дійсної вартості спадкового майна
Наведені обставини свідчать про те, що між сторонами наявні грошові зобов'язання.
З огляду на те, що відповідач порушила грошове зобов'язання у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення відповідно до статті 625 ЦК України.
Позивач звертаючись до суду з даним позовом просив стягнути з ОСОБА_1 3% річних та інфляційні втрати за період з 28 грудня 2011 року по 15 травня 2017 року з суми заборгованості у розмірі 956820 грн.
Відповідач ОСОБА_1 , звертаючись до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, вказувала на те, що позивач заявляє вимоги, які виходять за межі строку позовної давності, а тому просила застосувати до даних правовідносин наслідки пропуску строку позовної давності.
Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентів) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) - тривалістю в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України).
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила(частина перша статті 261 ЦК України). А за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п'ята цієї статті).
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (ч.3 ст.267 ЦК України).
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі №200/11343/14-ц викладено правову позицію, згідно якої відповідач, який не був належним чином (згідно з вимогами процесуального закону) повідомлений про час і місце розгляду справи у суді першої інстанції, не має рівних з позивачем можливостей подання доказів, їх дослідження та доведення перед цим судом їх переконливості, а також не може нарівні з позивачем довести у суді першої інстанції ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень. Якщо суд першої інстанції, не повідомивши належно відповідача про час і місце розгляду справи, ухвалить у ній заочне рішення, відповідач вправі заявити про застосування позовної давності у заяві про перегляд такого рішення. У разі відмови суду першої інстанції у задоволенні цієї заяви, відповідач може заявити про застосування позовної давності в апеляційній скарзі на заочне рішення суду першої інстанції. Той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним у суді першої інстанції.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності та змагальності сторін.
Рівність сторін передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу та докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Dombo Beheer B. V. v. the Netherlands» від 27 жовтня 1993 року (заява № 14448/88, § 33).
З матеріалів справи вбачається, що позивач заявляв вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за період з 28 грудня 2011 року по 15 травня 2017 року.
Вказані вимоги є обгрунтованими.
Проте, оскільки позивач з позовом звернувся до суду 15 липня 2016 року, що підтверджується штампом на конверті (т.1 а.с.8), таким чином до вимог за період з 28 грудня 2011 року по 14 липня 2013 року має бути застосовано наслідки пропуску строку позовної давності.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Разом з тим, наявні підстави для задоволення вимог в частині стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат за період з 15 липня 2013 року по 15 травня 2017 року.
Так, розрахунок 3% річних проводиться за формулою: RPS=S*Q*V/D/100, де S - сума заборгованості, Q- кількість днів прострочки, V -3%, D - кількість днів у році, 100 - 100%.
Отже, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 , який є правонаступником ОСОБА_2 підлягають стягненню 3% річних в розмірі 110 099,84 грн. за період з 15 липня 2013 року по 15 травня 2017 року.
Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 ЦК України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків.
Розрахунок інфляційних втрат обчислюється за такою формулою: IV=(S*I/ 100 - S) *Q/DM, де S- сума заборгованості, I - індекс інфляції, Q - кількість днів прострочки, DM - кількість днів у місяці, 100 - 100%.
Судом апеляційної інстанції для розрахунку інфляційних втрат використовуються розміри індексів інфляції відповідно до даних Державного комітету статистики України, які є загальновідомими за період з 15 липня 2013 року по 15 травня 2017 року.
Таким чином, з відповідача підлягає стягненню сума інфляційних втрат за період з 15 липня 2013 року по 15 травня 2017 року у розмірі 967 421,35 грн.
Щодо посилання відповідача на те, що суд першої інстанції не врахував, що її зобов'язання сплатити кошти позивачу випливає з рішення суду, а не з договору позики та що вона як спадкоємець несе відповідальність лише в межах суми спадкового майна, колегія суддів вважає необхідним зазначити, що рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 07 червня 2011 року у справі №2-324/11 вирішено проводити стягнення з ОСОБА_1 у межах вартості спадкового майна спадкодавця ОСОБА_4 . У цій же справі предметом позову є невиконання грошового зобов'язання на підставі рішення суду та як наслідок застосування положень статті 625 ЦК України.
У постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі №369/10424/17 зроблено висновок щодо застосування частини другої статті 1282 ЦК України, зазначено, що стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних від суми боргу пов'язуються з нездійсненням спадкоємцем (спадкоємцями) одноразового платежу, а не з фактом ухилення спадкоємця від виконання зобов'язання спадкодавця.
Вказані висновки підтвердженні Верховним Судом у постановах від 23 липня 2018 року у справі №466/10527/15-ц, від 13 січня 2021 року у справі №456/4355/15-ц, від 21 липня 2021 року у справі №592/13632/17.
Доводи відповідача про те, що суд першої інстанції порушив правила територіальної підсудності, колегія суддів відхиляє, оскільки відповідно до ч.1 ст.109 ЦПК України (в редакції, яка діяла на час відкриття провадження у справі серпень 2016 року) позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її перебування.
З матеріалів справи вбачається, що судом першої інстанції було зроблено запит до адресно-довідкового підрозділу ГУДМС України в м.Києві щодо адреси реєстрації відповідача ОСОБА_1 .
Згідно відповіді ГУДМС України в м.Києві від 10 серпня 2016 року ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .
Отже, судом першої інстанції відкриваючи провадження у справі діяв у межах закону та дійшов вірного висновку, що справа підсудна Шевченківському районному суду міста Києва.
Відповідно до ч.1 ст.18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Згідно з ст.129-1 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Таким чином законодавство України передбачає обов'язок боржника (відповідача) добровільно і своєчасно виконати рішення суду.
В свою чергу, положеннями ч.2 ст.18 ЦПК України передбачено, що невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Згідно з ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
На основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 .
Згідно з ч.ч.1, 13 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до положень ст.141 ЦПК України, з урахуванням пропорційності задоволених вимог, колегія суддів вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати у розмірі 5932,97 грн., а з позивача на користь відповідача підлягають стягненню судові витрати у розмірі 1435,11 грн.
Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 376, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 -задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 10 липня 2017 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов ОСОБА_2 , правонаступником якого є ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення коштів - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 на користь ОСОБА_3 , який є правонаступником ОСОБА_2 , який проживає за адресою: АДРЕСА_7 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , інфляційні втрати у розмірі 967 421 грн. 35 коп., 3% річних у розмірі 110 099 грн. 84 коп. та судові витрати у розмірі 5932 грн. 97 коп.
В решті вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_3 , який проживає за адресою: АДРЕСА_7 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 на користь ОСОБА_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 судові витрати по сплаті судового збору понесені в суді апеляційної інстанції у розмірі 1435 грн. 11 коп.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 29 листопада 2023 року.
Головуючий:
Судді: