КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 листопада 2023 року справа №320/3510/22
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки).
Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 з позовом до Головного управління ДПС у Київській області (далі відповідач, ГУ ДПС у Київській області), в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління ДПС у Київській області щодо винесення податкової вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-446411-54 від 13.11.2020;
- скасувати податкову вимогу Головного управління ДПС у Київській області №Ф-446411-54 від 13.11.2020 про стягнення з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) недоїмки в сумі 35588,74 грн. по сплаті єдиного внеску.
Мотивуючи свої позовні вимоги, позивач зазначає про відсутність правових підстав для нарахування єдиного соціального внеску, оскільки позивач у спірний період перебувала у трудових правовідносинах, а єдиний соціальний внесок за неї сплачував роботодавець.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18.04.2022 відкрито спрощене провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання.
19.07.2022 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній стверджує про правомірність прийнятого ним рішення та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Разом з цим, у відзиві на позовну заяву представник відповідача стверджує, що позивачем пропущено строк звернення до суду із даним адміністративним позовом та вважає, що позовна заява підлягає залишенню без розгляду в порядку статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14.07.2023 позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправними дій, скасування вимоги залишено без руху та встановлено позивачеві п'ятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду із зазначенням доказів на підтвердження обставин, що об'єктивно перешкоджали позивачу своєчасно реалізувати право на звернення до суду у строки, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України.
08.09.2023 на адресу суду від позивача на виконання вимог ухвали суду від 14.07.2023 надійшла заява від 18.07.2023 про поновлення строку для звернення до суду.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.10.2023 поновлено ОСОБА_1 пропущений строк звернення до суду, продовжено розгляд адміністративної справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідно до частин п'ятої та шостої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - позивач) є громадянкою України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 , що виданий Києво-Святошинським РВ УДМС України в Київській області (а.с.28-29).
В період з 06.10.2023 по 06.01.2022 позивач, дівоче прізвище - ОСОБА_2 (а.с. 32), була зареєстрована фізичною особою-підприємцем, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серія В03 № 837563 (а.с. 11) та випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 11.01.2022 № 147840177525 (а.с.33).
Також, згідно з відомостями трудової книжки позивача (а.с. 37-40) з 01.01.2017 по 26.03.2019 та з 16.08.2019 позивач перебувала у трудових відносинах з ТОВ «БАДМ» та ТОВ «ДЕНКА ЛОДЖИСТІІК» відповідно.
13.11.2020 Головне управління ДПС у Київській області сформувало вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-446411-56, якою позивачу як фізичній особі-підприємцю, яка перебуває на спрощеній системі оподаткування, визначено суму боргу з єдиного соціального внеску за 2017 - третій квартал 2020 року у розмірі 35588,74 грн. (а.с.70, 74-77).
Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем вказаної вимоги, позивач звернулася з цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок), умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі по тексту Закон №2464-VI).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За змістом статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Згідно з абзацом четвертим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: фізичні особи, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичні особи, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту).
Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI до платників єдиного внеску віднесено також фізичних осіб - підприємців, у тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 01 січня 2017 року) для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - єдиний внесок нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 1 Закону №2464-VI мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
Частиною п'ятою статті 8 Закону №2464-VI встановлено, що єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.
Відповідно до абзацу 3 частини восьмої статті 9 у редакції, яка діяла до 31 грудня 2017 року, платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
При цьому в редакції статті 9 Закону №2464-VI, яка діє з 01 січня 2018 року, встановлено, що платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Отже, необхідною умовою для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема підприємницької діяльності, незалежно від факту отримання доходу.
Платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок (пункт 1 частини другої статі 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»).
Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок (частина третя статті 9 Закону №2464-VI).
Пункт 7 частини першої статті 13 Закону №2464-VI передбачає, що органи доходів і зборів мають право стягувати з платників несплачені суми єдиного внеску.
За правилами частин першої-четвертої статті 25 Закону №2464-VI рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов'язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами.
Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
У разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.
Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
У той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464 не врегульовано.
Верховний Суд у постанові від 04.12.2019 у справі № 440/2149/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 86203700) зазначив, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного внеску. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
У зазначеній справі № 440/2149/19 Верховний Суд сформулював правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону № 2464 щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27.11.2019 по справі №160/3114/19 та в подальшому підтримана у постанові від 04.12.2019 по справі №440/2149/19, від 05.11.2020 по справа № 460/2442/19, від 03.12.2020 по справі №140/2122/19 відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи.
Відповідач у відзиві на позовну заяву (а.с. 63-69) стверджує, що заборгованість позивача з єдиного внеску виникла за 2017 рік в сумі 8448,00 грн, за перший - четвертий квартали 2018 року по 2457,18 грн в квартал, за перший - четвертий квартали 2019 року - по 2754,18 грн в квартал, за перший квартал 2010 року - 2078,12 грн, за другий квартал 2020 року - 1039,06 грн, за третій квартал 2020 року - 3178,12 грн (загальна сума недоїмки 35588,74 грн).
Як вже було встановлено судом, позивач з 01.01.2017 по 26.03.2019 та з 16.08.2019 була найманим працівником.
Відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу за формою ОК-5 з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (а.с. 57-60) за позивача сплачені страхові внески за кожен повний календарний місяць: з січня по грудень 2017 року із доходу в розмірі 3200,00 грн щомісячно; з січня по серпень 2018 року із доходу в розмірі 3723,00 грн щомісячно, у вересні 2018 року - з доходу 10971,23 грн, у жовтні 2018 року - з доходу 15812,57 грн, в листопаді 2018 року - з доходу 15026,48 грн, в грудні 2018 року - з доходу 13386,50 грн; в січні 2019 року - з доходу 12681,92 грн, в лютому 2019 року - з доходу 10251,02 грн, в березні 2019 року - з доходу 17811,87 грн, в серпні 2019 року - з доходу 6281,10 грн, у вересні 2019 року - з доходу 15910,00 грн, у жовтні 2019 року - з доходу 13960,00 грн, в листопаді 2019 року - з доходу 13037,03 грн, в грудні 2019 року - з доходу 14732,98 грн; в січнв 2020 року - з доходу 16635,00 грн, в лютому 2020 року - з доходу 15230,00 грн, в березні 2020 року з доходу 14101,08 грн, в квітні 2020 року - з доходу 14195,72 грн, в травні 2020 року - з доходу 14990,00 грн, в червні 2020 року з доходу 13500,00 грн, в липні 2020 року - з доходу 13388,50 грн, з серпня 2020 року - з доходу 15381,38 грн, у вересні 2020 року - з доходу 16125,00 грн. В період з квітня по липень 2019 року єдиний внесок не сплачено.
Розмір мінімальної заробітної плати становив: протягом 2017 року у відповідності із Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» від 21 грудня 2016 року № 1801-VIII - 3200,00 грн; протягом 2018 року у відповідності із Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» від 7 грудня 2017 року № 2246-VIII - 3 723,00 грн; протягом 2019 року у відповідності із Законом України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» від 23 листопада 2018 року № 2629-VIII - 4 173, 00 грн; у відповідності із Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року № 294-IX - з 01.01.2020 по 31.08.2020 - 4723,00 грн, з 01.09.2020 по 31.12.2020 - 5000,00 грн.
Отже, вказане підтверджує, що за періоди з січня с 2017 по березень 2019 року та з серпня 2019 року по вересень 2020 року за позивача сплачено єдиний внесок в розмірі, що не менший за мінімальний страховий внесок, визначений Законом №2464-VI.
Оскільки матеріали справи не містять доказів отримання позивачем доходів від підприємницької діяльності в періоди з січня с 2017 по березень 2019 року та з серпня 2019 року по вересень 2020 року, тому позивач у вказані періоди не була самостійним платником єдиного внеску відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI.
Таким чином, в межах цієї справи судом встановлено неправомірне нарахування податковим органом єдиного внеску за 2017 та 2018 роки, перший квартал 2019 року, серпень та вересень 2019 року, четвертий квартал 2019 року та перший - третій квартали 2020 року, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, тоді як в розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього у вказаний період нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що підтверджується довідкою форми ОК-5 та виключає обов'язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем.
Водночас, із інтегрованої картки платника з єдиного внеску позивача вбачається, що позивачу нараховано єдиний внесок за квітень, травень, червень, липень 2019 року в розмірі мінімального страхового внеску, що у 2019 році обчислювався з мінімальної заробітної плати в розмірі 4173,00 грн та дорівнював 918,06 грн (4173,00 грн * 0,22).
При цьому, матеріали справи підтверджують, що позивач у період з квітня по липень 2019 року не була найманим працівником, а була зареєстрована як фізична особа-підприємець та була зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактично отриманого доходу.
Матеріали справи не місять доказів сплати позивачем єдиного внеску за квітень, травень, червень, липень 2019 року.
Отже, як встановлено судом сума недоїмки, позивача з єдиного соціального внеску, на яку відповідачем виставлено оскаржувану вимогу включає в себе суму єдиного внеску, яку позивач зобов'язаний був самостійно нарахувати та сплатити за період з квітень, травень, червень, липень 2019 року в розмірі 3672,24 грн (4173,00 грн *0,22* 4 місяці) та суму неправомірно нарахованого відповідачем єдиного внеску за 2017 та 2018 роки, перший квартал 2019 року, серпень та вересень 2019 року, четвертий квартал 2019 року та перший - третій квартали 2020 року, в розмірі 31916,50 грн (35588,74 грн - 3672,24 грн).
За висновком Верховного Суду України у постанові від 05.12.2006 у справі № 21-527во06 наслідком встановлення судом невідповідності частини рішення суб'єкта владних повноважень вимогам чинного законодавства є визнання такого акта частково протиправним, при умові, що цю частину може бути ідентифіковано (виокремлено, названо) та що без неї оспорюваний акт в іншій частині (частинах) не втрачає свою цілісність, значення. Зокрема, частково протиправним можна визнати якусь частину, пункт, речення рішення або рішення в частині нарахування певної суми окремого виду податку чи збору, накладення штрафних (фінансових) санкцій в якійсь сумі.
Вказаний правовий висновок підтримано Верховним Судом, зокрема у постанові від 18.05.2020 у справі №200/12442/18-а.
Згідно з частинами першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог та вважає, що вимога про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску Головного управління ДПС у Київській області №Ф-446411-54 від 13.11.2020 підлягає скасуванню в частині стягнення з ОСОБА_1 недоїмки з єдиного внеску в сумі 31916,50 грн.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (частина третя статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).
Позивачем сплачено судовий збір за подання до адміністративного суду позовної заяви в розмірі 992,40 грн (а.с. 10, зворот).
Розмір задоволених позовних вимог складає 89,68% від загального розміру суми оскаржуваної вимоги (35588,74 грн), у зв'язку з цим з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань підлягає стягненню на користь позивача судовий збір в розмірі 889,98 грн (992,40 грн * 89,68%).
Керуючись статтями 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Київській області від 13.11.2020 №Ф-446411-54 в частині стягнення з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) недоїмки з єдиного внеску в сумі 31 916,50 грн. (тридцять одна тисяча дев'ятсот шістнадцять грн. 50 коп.).
3. В іншій частині в задоволенні адміністративного позову відмовити.
4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Київській області (ідентифікаційний код: 43141377, місцезнаходження: 03151, м. Київ, вул. Святослава Хороброго, буд. 5А) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір в сумі 889,98 грн. (вісімсот вісімдесят дев'ять грн 98 коп.).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
Повний текст рішення складено 28.11.2023.
Суддя Кушнова А.О.