Справа № 951/337/23
Провадження №2/951/103/2023
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 листопада 2023 року
Козівський районний суд Тернопільської області
у складі головуючої судді Гриновець О. Б.
з участю секретаря судового засідання Книш Л. Ю.
представника позивачки ОСОБА_1
відповідача ОСОБА_2 , його представника ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт Козова Тернопільської області справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання права на особисту приватну власність
установив:
короткий виклад обставин справи.
2.05.2023 ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , у якому просить здійснити поділ двокімнатної квартири, загальною площею 59,9 кв.м., житловою площею 39,9 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, визнати за ОСОБА_4 право власності на частину цієї квартири та стягнути із відповідача судові витрати.
Позовні вимоги щодо предмета спору обґрунтовує тим, що з 23 лютого 2013 року перебувала у шлюбі з відповідачем, який розірвано 17.03.2021 на підставі рішення Козівського районного суду Тернопільської області. За час перебування в шлюбі у них народився син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який після розірвання шлюбу проживає з матір'ю, батько сплачує аліменти. У шлюбі вони придбали квартиру в житловому будинку АДРЕСА_2 згідно з договору купівлі-продажу вартістю 221 570, 00 грн. Після розлучення згоди щодо розподілу спільного майна (квартири) не дійшли. Оскільки їх майно придбане в період шлюбу, таке належить їм на праві спільної сумісної власності й відповідно до вимог частин 1, 2 ст. 60 СК, ст.ст. 61, 69, 70, 71 норм ЦК України просить здійснити поділ квартири, що є обєктом права спільної сумісної власності та визнати за нею право власності на 1/2 частку такої.
7.06.2023 ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_4 , у якій просить встановити, що квартира, яка була придбана ним згідно з договором купівлі-продажу 1.03.2013 під час шлюбу, і знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , за його особисті кошти, зароблені до шлюбу; визнати, що квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 згідно з договору купівлі-продажу 1.03.2013 є роздільним майном подружжя й визнати за ним право на особисту приватну власність на цю квартиру. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя просить відмовити.
В обґрунтування зустрічних позовних вимог покликається на те, що ним спірна квартира куплена за його особисті кошти, зароблені з 2009 по лютий 2013, задовго до шлюбу. Щодо купівлі квартири він домовився з попередніми власниками, вніс завдаток до реєстрації шлюбу. Факт придбання ним квартири за особисті кошти, зароблені ним до шлюбу, підтверджується: копією закордонного паспорта (перебування у США згідно з візи від 17.04.2009); копіями квитанцій, заявою на отримання грошового переказу MONEYGRAM на ім'я його матері ОСОБА_6 , на загальну суму 10000 доларів США; копією виписки клієнта згідно з договором, які знімалися матір'ю перед реєстрацією шлюбу на придбання спірної квартири у сумі 14590,82 доларів США тощо. Вказує, що після придбання квартири він заробляв кошти на купівлю меблів і ремонт квартири. Окрім цього сторони майже не проживали разом, не вели спільного господарства, він лише надавав кошти на утримання дружини й дитини. Відповідно до ч. 1, ч. 7 п.п. 1, 3 ст. 57 СК України ОСОБА_4 жодних коштів не було долучено під час купівлі майна. Зазначає, що необхіно встановити чи дійсно спірне майно є спільним майном подружжя, оскільки всі докази долучені до справи вказують протилежне.
12.06.2023 позивачкою ОСОБА_4 подано відзив на зустрічний позов, у якому просить залишити такий без задоволення. Мотивує свій відзив на зустрічну позовну заяву тим, що квартира є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та підлягає поділу в порядку ст.ст. 69-71 СК України, тому просить суд критично поставитись до доводів сторони відповідача про те, що ця квартира придбана за час шлюбу за власні кошти відповідача, і які останній заробив працюючи самостійно.
26.06.2023 ОСОБА_4 подано відзив на зустрічний позов, у якому, серед іншого, зазначає, що відповідач тривалий час проживає за межами смт Козова Тернопільської області, побутовими проблемами щодо утримання двокімнатної квартири не цікавиться, кошти як титульний власник на обслуговування спільно придбаної квартири не виділяє, комунальні послуги не оплачує, на неповнолітню дитину лише згідно з рішенням суду сплачує аліменти, а тому просить у задоволенні позову ОСОБА_2 до неї відмовити за безпідставністю позовних вимог.
Процесуальні дії у справі.
2.05.2023 автоматизованою системою документообігу суду Д-3 судді Гриновець О. Б. передані згадані вище матеріали справи для розгляду.
4.05.2023 суддя Козівського районного суду Тернопільської області Гриновець О. Б. своєю ухвалою прийняла позовну заяву до розгляду й відкрила провадження в цій справі.
Ухвалою судді Козівського районного суду Тернопільської області Гриновець О. Б. від 15.06.2023 зустрічну позовну заяву було залишено без руху.
19.07.2023 ухвалою Козівського районного суду Тернопільської області поновлено ОСОБА_2 строк на пред'явлення зустрічного позову у справі № 951/337/23, прийнято до спільного розгляду зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання права на особисту приватну власність з первісною позовною заявою ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.
Ухвалою судді Козівського районного суду Тернопільської області Гриновець О. Б. від 22.09.2023 накладено арешт на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , до набрання рішенням законної сили.
Позиція учасників процесу.
У судовому засіданні представник ОСОБА_4 - ОСОБА_1 підтримав заявлені позовні вимоги, просив задовольнити такі в повному обсязі, а щодо задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 заперечив й у задоволенні таких просив відмовити.
ОСОБА_2 , його представник ОСОБА_3 в судовому засіданні заперечили щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_4 , просили у таких відмовити в повному обсязі. Заявлені ОСОБА_7 зустрічні позовні вимоги підтримали повністю.
Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дойшов до наступного висновку.
Фактичні обставини справи, встановлені судом, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені певні обставини.
Так, відповідно до копії свідоцтва про шлюб Серії НОМЕР_2 між сторонами 23.02.2013 Теофіпільською сільською радою Козівського району Тернопільської області зареєстрований шлюб, про що складено відповідний актовий запис №1 /а.с. 5/.
Від спільного шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_5 згідно з копією свідоцтва про народження НОМЕР_3 /а.с. 15/.
Рішенням Козівського районного суду Тернопільської області від 17.03.2021 шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , зареєстрований 23.02.2013 розірвано /а.с. 6/.
Відповідно до договору купівлі-продажу квартири, укладеного між ОСОБА_8 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець), посвідченого приватним нотаріусом Козівського районного нотаріального округу Боднарук Н. М. й зареєстрованого в реєстрі за № 210, 1.03.2013 придбано квартиру АДРЕСА_3 /а.с. 7/.
Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 881147 від 01.03.2013 право власності на спірний будинок зареєстровано за відповідачем первісного позову ОСОБА_2 , форма власності - приватна, частка власності - 1/1 /а.с. 8/.
Із акта № 40 від 8.03.2023 про встановлення факту не проживання особи за місцем реєстрації видно, що ОСОБА_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 фактично не проживає там з 2019 по теперішній час у зв'язку з розлученням /а.с. 16/.
Згідно з інформаційної довідки Комунального підприємства «Козівське бюро технічної інвентаризації» Козівської селищної ради від 15.05.2023 № 228, квартира АДРЕСА_3 належить на праві власності ОСОБА_2 на підставі договору купівлі - продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Козівського районного нотаріального округу 1.03.2013 за реєстром № 210 /а.с. 28/.
У матеріалах справи наявні копії сторінок закордонного паспорта, виданого на ім'я ОСОБА_9 із відповідними відмітками про перетин кордону й отриманою ним візою в Сполучені Штати Америки /а.с. 69-73/.
Відповідно до поданих й досліджених судом квитанцій № 11154 від 25.11.2010, № 8071 від 26.05.2011, № 4810 від 23.08.2011, № 6422 від 23.02.2012, № 4786 від 29.05.2012, № 1224249736 від 29.08.2012, № 160529 від 7.06.2013 видно, що ОСОБА_10 отримувала грошові кошти у доларах США від ОСОБА_2 /а.с. 84-87/.
Відповідно до заяв на видачу готівки № 46932 від 3.09.2013, № 14290 від 2.12.2013, № 14290 від 5.03.2014, № 484720 від 11.08.2014, № 14217 від 14.08.2014, № 15100 від 21.08.2014, № 15318 від 21.08.2014, № 19999 від 2.09.2014, № 18888 від 2.09.2014, № 36630 від 4.12.2014, № 21507 від 10.12.2014, № 022В501121590012 від 7.06.2012, № 022В501121590013 від 7.06.2012 видно, що ОСОБА_10 отримувала кошти в банківських установах у відповідних розмірах, а саме: 1885,38 грн, 1767,66 грн, 11451,00 грн, 13867,43 грн, 14815,05 грн, 3305,64 грн, 10181,77 грн, 2838,00 грн, 6530,83 грн, 2463,75 грн, 51588,02 грн, 38927,58 грн, 35255,48 грн /а.с.87-94/.
Із виписок за договорами SAMDN80000712550449, SAMDN80000730570565 видно, що клієнт ОСОБА_10 в період з 28.10.2010 по 28.04.2012 й з 13.11.2012 по 13.02.2013 знімала кошти з рахунків у розмірах 9553, 08 та 14590, 82 доларів США /а.с. 95, 96/.
Відповідно до видягу з реєстру застрахованих осіб, наданого Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 19.06.2023 вбачається, що ОСОБА_4 за період з 2002 по 2021 роки одержувала доходи у розмірах, зазначених у такому /а.с. 125/.
Зі змісту, витребуваної судом у приватного нотаріуса Тернопільського нотаріального округу Боднарук Н. М. заяви ОСОБА_4 від 1.03.2013, вбачається, що остання надала свою письмову згоду чоловікові ОСОБА_2 на купівлю квартири АДРЕСА_3 за ціною та на умовах на розсуд останнього. Водночас, ОСОБА_4 підтвердила, що гроші, які витрачаються на придбання об'єкта нерухомості, є їхньою спільною власністю. Придбана квартира також буде об'єктом права спільної сумісної власності, як така, що набувається ними за час шлюбу. З діями свого чоловіка, які відповідають інтересам сім'ї, вона повністю згідна і не має заперечень проти оформлення договору купівлі-продажу зазначеної нерухомості /а.с. 223-225/.
Крім цього, судом була допитана свідок ОСОБА_10 , яка в судовому засіданні показала, що спірна квартира придбана за кошти їхньої сім'ї та найбільше причинився до купівлі син ОСОБА_11 . Останній після покупки побілив стіни, поклеїв шпалери, встановив меблі, частину коштів на придбання яких вона дала синові тощо. ОСОБА_4 жодним чином не допомагала йому та до купівлі квартири не долучалася. Після одруження невістка ОСОБА_12 та син ОСОБА_11 не проживали разом у квартирі, оскільки останній поїхав до США.
Норми права, які застосовує суд при вирішенні спірних правовідносин. Висновки суду.
Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ч. 2 ст. 5 чинної редакції ЦПК України).
Вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права.
Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частинами 1-3 ст. 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Відповідно до пункту 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело та час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо.
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі /частини 3, 4 ст. 368 ЦК України/.
Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Такий правовий висновок викладений, зокрема в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17.
Судом встановлено, що спірний об'єкт нерухомості придбаний ОСОБА_2 за час перебування у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 , яка надала свою згоду на укладення договору-купівлі продажу такої квартири, а також перебуваючи у шлюбі з відповідачем народила дитину, за якою доглядає та виховує, дбає про матеріальне забезпечення такої.
Водночас, ОСОБА_2 не спростовано презумпцію спільності права власності сторін на вказану квартиру, а в ході розгляду справи судом не встановлено, що на спірний об'єкт нерухомого майна поширюються положення п. 3 ч. 1 ст. 57 СК України, за якими особистою власністю одного з подружжя є майно, набуте ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй/йому особисто.
Суд не бере до уваги, долучені ОСОБА_2 банківські платіжні документи згідно з якими останній перераховував відповідні кошти на рахунки своєї матері ОСОБА_10 , оскільки такі не підтверджують того факту, що саме за ці кошти була придбана спірна квартира.
Водночас, надаючи оцінку доводам ОСОБА_2 , що спірна квартира є особистою власністю, суд враховує, що останній не надав суду належних, допустимих та достовірних письмових доказів на підтвердження вказаних обставин, зокрема, в договорі купівлі-продажу квартири від 1.03.2003 не вказано, що квартира придбана за особисті кошти ОСОБА_2 . Більш того, презумпцію права спільної сумісної власності майна колишнього подружжя підтверджено копією заяви позивачки ОСОБА_4 , складеної на ім'я приватного нотаріуса 1 березня 2003 року, відповідно до якої остання надала згоду чоловікові - ОСОБА_2 (а.с. 225) на купівлю спірної квартири та вказала, що гроші, які витрачаються на придбання такої є їхньою спільною власністю.
Тобто відповідачем не спростовано презумпцію права спільної сумісної власності спірного майна колишнього подружжя, а факт реєстрації спірного нерухомого майна на ім'я одного з подружжя (позивача за зустрічним позовом) не означає, що воно належить лише цій особі.
Відповідно до ст. 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. Вказане положення відображене й в статті 70 СК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу (частина перша статті 68 СК України).
Аналізуючи наведені вище норми сімейного законодавства України, можна дойти висновку, що майно, яке набуте подружжям під час перебування у шлюбі та є об'єктом права спільної сумісної власності цього подружжя, у випадку вирішення питання про його розподіл, підлягає поділу між сторонами у рівних частках.
Так як спірна квартира визнається судом об'єктом права спільної сумісної власності сторін з вищевказаних підстав, суд вважає, що відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України, ч. 2 ст. 372 ЦК України частки у праві спільної сумісної власності сторін є рівними, а тому за позивачкою слід визнати право власності на 1/2 частину вказаного об'єкту нерухомості як частку у спільному майні подружжя.
Водночас, на думку суду у задоволенні зустрічного позову про визнання права на особисту приватну власність слід відмовити
Щодо позовної вимоги ОСОБА_4 про поділ спірної квартири, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд вважає необхідним зазначити наступне.
Відповідно до статті 71 СК України - майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. Заразом, суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (ч.1). Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (ч.2). Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя (ч.3).
Відповідно до ст. 183 ЦК України подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення. Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.
Відповідно до роз'яснень викладених у п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 № 11, вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст.11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності. Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків.
Так як в матеріалах справи відсутні дані про технічну можливість поділу спірної квартири між сторонами, суд доходить висновку що у задоволенні вимоги ОСОБА_4 про здійснення поділу вказаного нерухомого майна слід відмовити.
Одночасно, суд вважає за необхідне вирішити питання щодо скасування заходів забезпечення позову, які були вжиті судом на підставі ухвали Козівського районного суду Тернопільської області від 22.09.2023.
Згідно з положень ст. 158 ЦПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи.
Так як судом вирішено справу по суті, то вжиті у справі заходи забезпечення позову, а саме накладений арешт на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 слід скасувати після набрання рішенням законної сили.
Розподіл судових витрат між сторонами.
Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Так як первісні позовні вимоги задоволені судом частково, а у задоволенні зустрічного позову - відмовлено, слід стягнути судовий збір з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 , сплаченого нею при подачі такого у розмірі 554 грн.
Керуючись ст.ст. 4, 5, 10, 12, 13, 19, 76-81, 89, 141, 258-259, 263-265, 268 ЦПК України
ухвалив:
позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя - задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_3 .
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 суму сплаченого при подачі позовної заяви судового збору в розмірі 554 /п'ятсот пятдесять чотири/ гривні.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання права на особисту приватну власність - відмовити.
Скасувати накладений арешт на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , згідно з ухвали Козівського районного суду Тернопільської області від 22 вересня 2023 року.
Рішення може бути оскаржено до Тернопільського апеляційного суду через Козівський районний суд Тернопільської області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Дата складення повного судового рішення 28.11.2023.
Повне найменування сторін:
позивачка за первісним позовом й відповідачка за зустрічним позовом - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване у встановленому порядку місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_4 ; дані паспорта: серія НОМЕР_5 , виданий Козівським РВ УМВС України в Тернопільській області 1.03.2013;
відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; зареєстроване у встановленому порядку місце проживання: с. Волощина, Тернопільський район, Тернопільська область; РНОКПП: НОМЕР_1 ; дані паспорта: серія НОМЕР_6 , виданий Бережанським РВ УМВС України в Тернопільській області 30.06.1995.
Суддя О. Б. Гриновець