Справа № 357/3172/23
Провадження № 2/362/1497/23
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 листопада 2023 року
суддя Васильківського міськрайонного суду Київської області Марчук О.Л., розглянувши в порядку спрощеного провадження у місті Василькові Обухівського району Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , приватного нотаріуса Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Теплюк Галини Михайлівни про скасування рішень про державну реєстрацію прав та скасування записів про право власності,
ВСТАНОВИВ:
Позивачка звернулася до суду із позовною заявою в обґрунтування вимог якої зазначила, що 21 лютого 2023 року приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Теплюк Г.М. здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно, індексний номер: 66493562 щодо реєстрації за ОСОБА_2 права власності на:
-житловий будинок АДРЕСА_1 ;
-земельну ділянку площею 0,15 гектарів, кадастровий номер 3221487101:01:044:0045 для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Викладаючи й цитуючи за змістом позову положення нормативно-правових актів які регулюють порядок і умови здійснення стягнення на предмет іпотеки, позивачка вважає, що реєстратор порушила вимоги Закону України «Про іпотеку», Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та посилається на наступні обставини порушення законодавства при вчиненні вказаної реєстрації прав:
-звернення стягнення на передане в іпотеку нерухоме майно за наявності заборони того стягнення під час воєнного стану;
-рішення про державну реєстрацію прав прийняті на підставі недостовірної оцінки майна;
-приватним нотаріусом не перевірено документи надані на здійснення державної реєстрації прав.
Також, позивачка посилається на існування форс-мажорних обставин у вигляді військової агресії Російської Федерації проти України та введення в Україні воєнного стану, внаслідок чого зазначає про неможливість виконання нею своїх зобов'язань за договором позики.
У зв'язку із цим, позивачка просить скасувати вказане рішення про державну реєстрацію прав та відповідні записи про право власності відповідача на зазначене нерухоме майно (т.с. 1, а.с. 168 - 180).
Дану справу розглянуто в порядку спрощеного провадження.
За заявою позивача, ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 19 червня 2023 року було вжито заходи забезпечення позову та накладено арешт на належні ОСОБА_2 :
-житловий будинок АДРЕСА_1 ;
-земельну ділянку площею 0,15 гектарів, кадастровий номер 3221487101:01:044:0045 для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (т.с. 1, а.с. 207).
Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 19 червня 2023 року витребувано від приватного нотаріуса Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Теплюк Г.М. належним чином завірену копію матеріалів реєстраційної справи щодо реєстрації за ОСОБА_2 житлового будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 0,15 гектарів кадастровий номер 3221487101:01:044:0045 (т.с. 1, а.с. 205).
Листом № 237/01-16 від 28.06.2023 року приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Теплюк Г.М. надано відповідь про те, що витребувані від неї документи знаходяться на зберіганні у виконавчому комітеті відповідної ради за місцезнаходженням нерухомого майна (т.с. 1, а.с. 237).
Після цього, позивачка двічі ознайомлювалась із матеріалами даної справи, однак не заявила суду клопотання про витребування зазначених документів від виконавчого комітету відповідної ради за місцезнаходженням нерухомого майна (т.с. 1, а.с. 245, т.с. 2, а.с. 88).
Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 19 червня 2023 року відмовлено в задоволенні клопотання позивачки про призначення судової експертизи (т.с. 1, а.с. 206).
Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 27 червня 2023 року відмовлено в задоволенні клопотання представника позивачки про призначення судової експертизи (т.с. 1, а.с. 222).
Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 27 червня 2023 року відмовлено в задоволенні заяви представника позивача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження (т.с. 1, а.с. 229 - 230).
Відповідачем приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Теплюк Г.М. надано відзив на позов у якому вона просила відмовити в задоволенні позовних вимог до неї, посилаючись на те, що вона не є належним відповідачем у даній справі за вимогами про скасування державної реєстрації прав (т.с. 1, а.с. 232 - 234).
Представником відповідача ОСОБА_2 - адвокатом Петренко С.В. надано відзив на позов у якому вона заперечила позовні вимоги та просила відмовити в їх задоволенні з тих підстав, що відповідач набув право власності на спірне нерухоме майно на законних підставах і у передбаченому спеціальним законом порядку та оскаржувані позивачкою рішення про державну реєстрацію прав із дотримання усіх правових процедур стосовно звернення стягнення відповідно до вимог Закону України «Про іпотеку» (т.с. 2, а.с. 62 - 78).
Дослідивши письмові докази по справі у їх сукупності, суд встановив такі обставини та приходить до наступних висновків.
Насамперед, суд погоджується та приймає до уваги викладені у відзиві заперечення відповідача приватного нотаріуса Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Теплюк Г.М. про те, що вона не є належним відповідачем у даній справі за вимогами про скасування державної реєстрації прав.
Зокрема, суд обов'язково враховує викладену в постанові Верховного Суду від 04 вересня 2018 року по справі № 823/2042/16 праову позицію за якою: «належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано».
Як наслідок, приватний нотаріус Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Теплюк Г.М. не є належним відповідачем у даній справі за вимогами про скасування державної реєстрації прав.
У зв'язку із цим, слід наступне.
Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 41), від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (пункт 49), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.4), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункт 37, 54), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 38), від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц (пункт 31), від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц (пункт 63), від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункт 71)).
Якщо позивач не заявляє клопотання про залучення інших співвідповідачів у справах, в яких наявна обов'язкова співучасть, тобто коли неможливо вирішити питання про обов'язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов'язки особи, не залученої до участі у справі в якості співвідповідача, суд відмовляє у задоволенні позову (постанови Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 200/8461/15-ц, від 03 травня 2022 року у справі № 711/3591/21).
Під час розгляду справи позивачка не заявила клопотання щодо зміни процесуального статусу відповідача приватного нотаріуса Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Теплюк Г.М. або її виключення зі складу відповідачів, наприклад, подавши заяву про відмову від позовних вимог до вказаного відповідача.
У підсумку, суд приходить до логічного і послідовного висновку про відмову в позові до відповідача приватного нотаріуса Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Теплюк Г.М., оскільки остання не є належним відповідачем за озовними вимогами заявленими позивачкою.
17 листопада 2021 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 укладено договір іпотеки за умовами якого позивачка передала, а відповідач ОСОБА_2 прийняв в іпотеку таке нерухоме майно:
-житловий будинок АДРЕСА_1 ;
-земельну ділянку площею 0,15 гектарів, кадастровий номер 3221487101:01:044:0045 для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (т.с. 1, а.с. 25 - 29).
При цьому, суд враховує обставини зміни адміністративно-територіального поділу районів у Київській області за Постановою Верховної Ради України «Про утворення та ліквідацію районів», внаслідок чого станом на дату постановлення цього рішення суду село Саливонки розташоване в адміністративних межах Гребінківської селищної територіальної громади Білоцерківського району Київської області.
Як вбачається із інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 21.02.2023 року, 17 лютого 2023 року приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Теплюк Г.М. здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно, індексний номер: 66493562 щодо реєстрації за ОСОБА_2 права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 (т.с. 1, а.с. 18 - 20).
Також, із інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 21.02.2023 року, 17 лютого 2023 року приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Теплюк Г.М. здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно, індексний номер: 66493562 щодо реєстрації за ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку площею 0,15 гектарів, кадастровий номер 3221487101:01:044:0045 для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (т.с. 1, а.с. 21 - 22).
Вирішуючи питання стосовно наявності чи відсутності обставин на які посилається позивачка у зв'яленому позові, суд зважає на таке.
Суд вважає помилковими посилання позивачки на пункт 5-2 Прикінцевих положень Закону України «Про іпотеку», який передбачає, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування щодо нерухомого майна (нерухомості), що належить фізичним особам та перебуває в іпотеці за споживчими кредитами, зупиняється дія статті 37 (у частині реалізації права іпотекодержателя на набуття права власності на предмет іпотеки), статті 38 (у частині реалізації права іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки), статті 40 (у частині виселення мешканців із житлових будинків та приміщень, переданих в іпотеку, щодо яких є судове рішення про звернення стягнення на такі об'єкти), статей 41, 47 (у частині реалізації предмета іпотеки на електронних торгах) цього Закону.
Натомість, 17.11.2021 року між сторонами ОСОБА_2 і ОСОБА_1 було укладено договір позики (т.с. 1 а.с. 23 - 24).
Відповідно до статті 1046ЦК України, позика - це передача однією стороною (позикодавцем) у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками; позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є реальним, одностороннім, відплатним або безоплатним договором. Це значить, що він набуває чинності тільки після передачі майна, всі обов'язки покладені лише на позичальника і у визначених законом випадках, договір позики може бути як оплатним так і безоплатним. Предметом договору позики є речі, визначені родовими ознаками, та грошові кошти.
Суб'єктами позики є будь-які фізичні та юридичні особи. Боржника за договором позики називають позичальником, а кредитора - позикодавцем.
Таким чином, договір позики вважається укладеним в момент здійснення дії по передачі предмета договору на основі попередньої домовленості. Ця особливість реальних договорів зазначена в ч.2 ст. 640 ЦК України: "Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії".
Зобов'язання за договором позики має виконуватися відповідно до умов договору та вимог закону.
Якщо позичальник вчасно не повернув суму позики, то він зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 1050, ч.2 ст. 625 ЦК України).
Боржник (позичальник) зобов'язаний виконати свій обов'язок по поверненню позики, а кредитор (позикодавець) - прийняти виконанання особисто, або на умовах встановлених договором.
Відповідно до статті 1054 ЦК України, кредит - це завжди передача банком або іншою фінансовою установою (кредитодавцем) грошових коштів позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором; за кредитним договором позичальник зобов'язується повернути кошти та сплатити проценти за користування.
Статтею 1 Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що договір про споживчий кредит - це вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов'язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором; загальна вартість кредиту для споживача - сума загального розміру кредиту та загальних витрат за споживчим кредитом; загальний розмір кредиту - сума коштів, які надані та/або можуть бути надані споживачу за договором про споживчий кредит; загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов'язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за супровідні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.
Договір позики як і кредитний договір (та і договір банківського вкладу), оформлює єдині по своїй економічній природі відносини. Відмінності між ними головним чином полягають у тому, що кредитором по кредитному договору виступають банки та інші фінансові установи, а в якості позикодавця по договору позики можуть виступати будь-які фізичні та юридичні особи.
Єдина ознака що об'єднує договір позики та споживчий кредит - грошові кошти повинні бути повернуті.
Згідно із ч. 2 ст. 3 Закону України «Про споживче кредитування», «… цей Закон, …, не поширюється на договори позики, що не передбачають сплати процентів чи будь-яких інших платежів за користування наданими за такими договорами грошовими коштами …».
Як наслідок, суд погоджується із викладеними у відзиві представника відповідача ОСОБА_2 запереченнями про те, що укладений між відповідачем ОСОБА_2 і ОСОБА_1 договір позики від 17 листопада 2021 року, не є споживчим кредитом в розумінні Закону України «Про споживче кредитування».
У зв'язку із цим, суд не вбачає підстав для застосування норми пункту 5-2 Прикінцевих положень Закону України «Про іпотеку».
Відносно доводів позивачки про те, що приватним нотаріусом не перевірено документи надані на здійснення державної реєстрації прав, суд враховує наступне.
Державний реєстр прав - це єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів таких прав.
Згідно зі статтею 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державним реєстратором є:
1) громадянин України, який має вищу освіту за спеціальністю правознавство, відповідає кваліфікаційним вимогам, встановленим Міністерством юстиції України, та перебуває у трудових відносинах з суб'єктом державної реєстрації прав;
2) нотаріус;
3) державний виконавець, приватний виконавець - у разі державної реєстрації обтяжень, накладених під час примусового виконання рішень відповідно до закону, а також у разі державної реєстрації припинення іпотеки у зв'язку з придбанням (передачею) за результатом прилюдних торгів (аукціонів) нерухомого майна, що є предметом іпотеки.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.
Статтею 11 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав.
З набранням чинності Законом України від 04.07.2012 року №5037-VI Закон України «Про нотаріат» було доповнено статтею 461, що стосується здійснення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Таким чином, з 01.01.2013 року нотаріуси України отримали повноваження щодо проведення реєстрації права власності, користування нерухомим майном, усіх інших речових прав і їх обтяжень безпосередньо під час вчинення нотаріальної дії.
Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме:
1) право власності на нерухоме майно;
2) право володіння; право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди земельної ділянки; право користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами; іпотека; довірче управління майном;
3) інші речові права відповідно до закону;
4) податкова застава, предметом якої є нерухоме майно, та інші обтяження.
При цьому, повноваження нотаріуса у сфері державної реєстрації прав є досить широкими.
Зокрема, згідно із ч. 2 ст. 9 вищезазначеного Закону державний реєстратор:
1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема:
- відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом);
- відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень;
- відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах;
- наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону;
- наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав;
2) приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав;
3) відкриває і закриває розділи Державного реєстру прав, вносить до них відповідні записи;
4) веде реєстраційні справи щодо об'єктів нерухомого майна;
5) присвоює реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна під час проведення державної реєстрації;
6) видає свідоцтво про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону;
7) надає інформацію з Державного реєстру прав або відмовляє у її наданні у випадках, передбачених цим Законом;
8) у разі потреби вимагає подання передбачених законодавством додаткових документів, необхідних для державної реєстрації прав та їх обтяжень;
8-1) під час проведення державної реєстрації прав, які виникли та зареєстровані в установленому порядку до 01 січня 2013 року, запитує від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які відповідно до чинного на момент реєстрації законодавства проводили таку реєстрацію, інформацію (довідки, копії документів тощо), необхідну для реєстрації прав та їх обтяжень, якщо такі документи не були подані заявником або якщо документи, подані заявником, не містять передбачених цим Законом відомостей про правонабувача або про нерухоме майно. Органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, до яких надійшов запит, зобов'язані безоплатно в установленому законодавством порядку протягом трьох робочих днів надати державному реєстратору відповідну інформацію, зокрема щодо зареєстрованих речових прав на нерухоме майно, у тому числі земельні ділянки;
9) здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом та іншими законами України.
Крім того, нотаріуси здійснюють усі повноваження державного реєстратора, крім ведення реєстраційних справ та видачі свідоцтва про право власності на нерухоме майно. Таким чином, нотаріус у зв'язку з вчиненням нотаріальних дій щодо нерухомого майна має право здійснювати державну реєстрацію будь-якого речового права та будь-якого обтяження відносно цього нерухомого майна, без обмежень.
Одночасно, повноваження нотаріусів на виконання реєстраційних дій у Державному реєстрі прав пов'язуються законодавцем із вчиненням нотаріальної дії з нерухомим майном; кількість і вид реєстраційних дій безпосередньо залежить від багатьох обставин і умов, в тому числі від того, яка саме нотаріальна дія вчиняється; чи відкрито на об'єкт нерухомого майна розділ до моменту вчинення нотаріальної дії; який об'єкт нерухомого майна є предметом вчинюваної нотаріальної дії і т. д.
Усі без виключення реєстраційні дії у Державному реєстрі прав здійснюються реєстратором на підставі заяви, поданої йому правоволодільцем чи його уповноваженим представником (власником майна, його набувачем, обтяжувачем тощо); нотаріус вносить до реєстру відомості щодо особи, яка подала заяву, об'єкта нерухомого майна, документів, поданих йому для проведення реєстрації тощо.
Згідно із п. 8 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень моментом прийняття заяви про державну реєстрацію вважається дата та час її реєстрації у базі даних про реєстрацію заяв і запитів.
Згідно із пунктом 61 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:
1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;
2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі;
3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
Перевірка документів на наявність підстав, зокрема, для прийняття відповідних рішень,є одним з етапів державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (пункт 4 частини першої статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Проте, в супереч вимогам статей 76 - 84 ЦПК України, позивачем не доведено перед судом той факт, що приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Теплюк Г.М. не було дотримано вимог Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 та Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Стосовно посилань позивачки на існування форс-мажорних обставин у вигляді введення в Україні воєнного стану, суд враховує наступне.
Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року введено в Україні воєнний стан, який неодноразово було продовжено та дії станом на дату постановлення цього судового рішення.
Вказану обставину, суд визнає загальновідомою, а тому за приписами частини третьої статті 82 ЦК України, така обставина не потребує доказування.
Дійсно, листом № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 року Торгово-промислова палата України засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) військової агресії Російської Федерації проти України (т.с. 1, а.с. 38).
Натомість, форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер; при їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести.
Сторона, яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку; виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність для особи.
Наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України» шляхом видачі сертифіката.
Згідно із частиною третьою статті 14 Закону України «Про торгово-промислові палати України», Торгово-промислова палата України засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб.
Однак, у суду відсутні відомості про те, що позивачка в порядку визначеному Законом України «Про торгово-промислові палати України» як фізична особа зверталася до Торгово-промислової палати України і/або регіональної торгово-промислової палати з метою засвідчення будь-яких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) які перешкодили (або перешкоджають) їй як позичальнику виконати свої зобов'язання за укладеним із відповідачем ОСОБА_2 договором позики від 17 листопада 2021 року.
Серед іншого, суд враховує та приймає до уваги наведені за змістом відзиву представика відповідача ОСОБА_2 обставини про те, що Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно проводиться за заявою особи шляхом звернення до суб'єкта державної реєстрації прав, зокрема, до нотаріуса.
Однією із загальних засад державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень є внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно виключно на підставах та в порядку, визначених Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (пункт 4 частини першої статті 3 указаного Закону).
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема:
- відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом;
- відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав;
- відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно;
- наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації.
Згідно із частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку», у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку (частина друга статті 35 зазначеного Закону).
Відповідно до п. 5.1 Договору іпотеки від 17.11.2021 року сторони погодили можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання наступним чином: позасудове врегулювання здійснюється відповідно до застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в Договорі іпотеки. За своїми правовими наслідками застереження про задоволення вимог іпотекодержателя прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотекодержателя. Іпотекодержатель самостійно визначає один з наступних способів звернення стягнення на предмет іпотеки: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку»; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку».
Відповідно до п. 4.4. Договору Іпотеки, якщо протягом встановленого строку вимога (повідомлення) Іпотекодержателя залишається без задоволення, Іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до Договору Іпотеки та чинного законодавства України.
Зокрема, на вимогу частини 1 статті 35 Закону Україїни «Про іпотеку» та положень договору іпотеки, ОСОБА_2 звернувся до ОСОБА_1 із вимогою про усунення порушень від 21.11.2022 року, яку було отримано позивачкою, про що вона повідомляє у своєму позові та додає копію такї вимоги до позову (т.с. 1, а.с. 46, т.с. 2, а.с. 82 - 83, 84, 85).
Направлення такої вимоги іпотекодавцю про усунення порушень основного зобов'язання обґрунтовується саме тим, що іпотекодавець має право замість боржника усунути порушення основного зобов'язання та тим самим убезпечити себе від звернення стягнення на належний йому предмет іпотеки.
У вказаній вимозі зазначалось й про те, що у разі невиконання, порушення строку виконання та/або виконання не в повному обсязі вказаної вимоги, ОСОБА_2 буде вимушений звернути стягнення на предмет іпотеки.
Тобто, відповідач ОСОБА_2 належним чином дотримався вимог Порядку № 1127, Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Закону України «Про іпотеку» під час звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання.
Обговорюючи питання про оцінку майна, яку було застосовано при прийнятті оспорюваний позивачкою рішень про державну реєстрацію прав, суд враховує наступне.
Норма частин п'ятої статті 37 Закону України «Про іпотеку» передбачає, що іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність або спеціальне майнове право на нього за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності (спеціального майнового права) на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.
Відповідно до частии шостої статті 38 Закону України «Про іпотеку», ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього.
В постанові Верховного Суду від 23 лютого 2023 року по справі № 372/548/20 (провадження № 61-10404св22) вказано, що «частиною третьою статті 37 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності; у разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 березня 2019 року по справі № 306/2053/16-ц (провадження № 14-22цс19) акцентувала на тому, що ціна набуття права власності на предмет іпотеки є істотною обставиною і повинна погоджуватися з власником майна. При цьому непогодження оцінки предмета іпотеки з власником майна не може бути підставою для скасування оскаржуваного рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію права власності, оскільки основною підставою для скасування такого рішення є відсутність такої оцінки».
Тобто, станом на час прийняття оспорюваних рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, на виконання вимог частини третьої статті 37 Закону України «Про іпотеку» та умов договору іпотеки для визначення ціни придбання за якою іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність, була проведена експертна оцінка предмета іпотеки на день придбання.
Отже, в цій справі оцінку вартості предмета іпотеки було проведено відповідно до частини третьої статті 37 Закону України «Про іпотеку», згідно з якою іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності, і зазначена оцінка була чинною на момент переходу права власності до іпотекодержателя.
Крім того, Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та затверджений постановою Кабінету Міністрів України
від 25 грудня 2015 року № 1127 Порядк державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, не містять вимог про надання оцінки майна.
До того ж, при вирішені даного позову, суд обов'язково враховує та керується правовими висновками які викладено у постанові Верховного Суду від 13 липня 2022 року по справі № 199/8324/19 за змістом яких при вирішенні спору судам насамперед необхідно з'ясувати питання щодо того, про захист яких саме прав особи йдеться та чи порушені ці права.
Відповідно до частини другої статті 37 Закону N 898-IV рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді, що є для іпотекодавця гарантією дотримання іпотекодержателем вимог закону щодо підстав та процедури звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку.
Відносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулює Закон N 1952-IV, у частині другій статті 18 якого зазначено, що перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Також у статті 24 Закону N 1952-IV визначено перелік обставин, за яких відмова в державній реєстрації прав з підстав, зазначених у частині першій цієї статті, не застосовується.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення.
Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі N 338/180/17 (провадження N 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі N 905/1926/16 (провадження N 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі N 569/17272/15-ц (провадження N 14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі N 48/340 (провадження N 12-14звг19) та багатьох інших.
При цьому відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав.
Натомість, вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для відновлення його права (пункт 100 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі N 488/5027/14-ц (провадження N 14-256цс18)).
Задоволення позову про витребування майна є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав; такі висновки сформульовані, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі N 183/1617/16 (провадження N 14-208цс18), у пункті 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі N 488/5027/14-ц (провадження N 14-256цс18).
Проте, у даній справі такиї позовних вимог не заявлено, а одним з основних принципів цивільного судочинства є принцип диспозитивності, що передбачено у пункті 5 частини третьої статті 2 та статті 13 ЦПК України, за яким суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Велика Палата Верховного Суду також звернуло увагу на те, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону N 1952-ІV право власності підлягає державній реєстрації.
Задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності суперечить зазначеній імперативній вимозі закону, оскільки виконання судового рішення призведе до прогалини в Державному реєстрі прав у частині належності права власності на спірне майно.
Отже, замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію до Державного реєстру прав має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача. Такий запис вноситься на підставі судового рішення про задоволення віндикаційного позову (пункт 87 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі N 466/8649/16-ц (провадження N 14-93цс20)).
У постанові від 23 листопада 2021 року у справі N 359/3373/16-ц (провадження N 14-2цс21) Велика Палата Верховного Суду зробила висновки про те, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача права володіння майном; відсутність або наявність в особи права володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об'єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.
Підстави припинення іпотеки передбачені у статті 17 Закону N 898-IV.
Зокрема, іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її; з інших підстав, передбачених цим Законом. Наступні іпотеки припиняються внаслідок звернення стягнення за попередньою іпотекою. Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.
Із даної позовної заяви яка розглядається вбачається, що позивач вимог про визнання іпотеки припиненою не заявляє, не спростовує невиконання ним умов договору позики та наявності простроченої заборгованості; а відповідно до умов укладеного позивачкою іпотечного договору, який нею не оспорено ні в цілому, ні в частині, передбачено, зокрема, можливість звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку, передбаченому статтю 37 Закону N 898-IV.
Натомість, позивачка у своєму позові заявляє, що її права порушено державною реєстрацією права власності на нерухоме майно за відповідачем ОСОБА_2 та внесення записів за останнім про державну реєстрацію права власності, не заперечуючи права іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки у зв'язку з неналежним виконанням основного зобов'язання, що спричинило наявність заборгованості.
З урахуванням встановлених судом фактичних обставин справи, а саме: наявності невиконаного основного зобов'язання, існування чинного договору іпотеки, умови якого позивачем не оспорюються, суд вважає, що права позивача не порушено, оскільки іпотеко держатель у встановленому законом порядку задовольнив свої вимоги за рахунок заставленого майна.
Як наголосив Верховний Суд, заявлені позивачем вимоги про визнання протиправними рішень про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно і скасування записів про державну реєстрацію права власності не впливають і не можуть вплинути на права позивача щодо права на предмет іпотеки, а тому в позові необхідно відмовити.
Аналогічні правові висновки викладено і у постанові Верховного Суду від 07 листопада 2018 року по справі № 488/5027/14-ц за якими звернуто увагу на те, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (див. принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю у пункті 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц).
Функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Гарантування державою об'єктивності, достовірності, повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження й обов'язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав є загальними засадами цієї реєстрації (пункт 1 частини першої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Цей припис слід розуміти так, що рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.
На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем.
Відтак, пред'явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права.
Таким чином, під час розгляду даної цивільної справи, позивач не довів перед судом обставин неправомірності державної реєстрації речових прав відповідача ОСОБА_2 на передані йому в іпотеку житловий будинок і земельну ділянку, а тому суд приходить до переконливого висновку про відсутність правових підстав для скасування вказаних рішень про державну реєстрацію прав та відповідних записів про право власності відповідача на зазначене нерухоме майно.
За таких обставин, позов є безпідставним і необґрунтованим та не підлягає задоволенню.
Воднораз, обґрунтовуючи дане судове рішення, суд керується нормою статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, згідно із яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Також, у зв'язку із відмовою в задоволенні позову, за нормою пункту 8 частини першої статті 264 ЦПК України, під час ухвалення даного рішення суд вирішує питання про те чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Оскільки суд відмовляє у позові, слід вважати, що відпали підстави для подальшого забезпечення даного позову, а тому необхідно скасувати заходи забезпечення позову.
Одночасно, на підставі пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України, у зв'язку із відмовою у позові судові витрати пов'язані з розглядом справи у вигляді сплати позивачем судового збору за вимогами майнового характеру та за подачу заяви про забезпечення позову, слід покласти на позивача (т.с. 1, а.с. 1, 108).
На підставі викладеного, керуючись статтею 19 Конституції України, статтею 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», статтею 396 ЦК України, статтями 1, 3, 5, 6, 7, 37, 38 Закону України «Про іпотеку», статтями 1 - 13, 19, 23, 27, 34, 76 - 83, 89, 92, 95, 133, 141, 258, 259, 263 - 265, 274 - 279 ЦПК України,
ВИРІШИВ:
Відмовити в задоволенні цивільного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , приватного нотаріуса Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Теплюк Галини Михайлівни про скасування рішень про державну реєстрацію прав та скасування записів про право власності.
Скасувати застосовані ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 19 червня 2023 року заходи забезпечення позову у вигляді накладення арешту на належні ОСОБА_2 :
-житловий будинок АДРЕСА_1 ;
-земельну ділянку площею 0,15 гектарів, кадастровий номер 3221487101:01:044:0045 для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (тридцять сім).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено учасниками справи, а також особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя
Дата складення повного рішення суду - 30 листопада 2023 року.