ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
======================================================================
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 листопада 2023 року Справа № 915/1417/23
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області,
головуючий суддя Давченко Т.М.
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження
без виклику сторін справу № 915/1417/23
за позовом Фізичної особи-підприємця Олексюка Сергія Леонідовича,
АДРЕСА_1 ;
до Фізичної особи-підприємця Андрєєва Ігоря Євгеновича,
АДРЕСА_2 ;
про стягнення грошових коштів у сумі 59916,82 грн.
ВСТАНОВИВ:
Фізичною особою-підприємцем Олексюком Сергієм Леонідовичем пред?явлено позов про стягнення з фізичної особи-підприємця Андрєєва Ігоря Євгеновича грошових коштів у сумі 59916,82 грн. - основного боргу, з посиланням на неналежне виконання останнім зобов?язань за укладеним з позивачем договором поставки від 01.12.2021 № СТ-9943/12/21, а саме, зобов?язань щодо своєчасної та у повному обсязі оплати поставленого підприємцем Олексюком товару, внаслідок чого утворилася заборгованість у спірній сумі.
Позивач також просить суд про стягнення з відповідача грошових коштів на відшкодування судових витрат.
За такими вимогами ухвалою суду від 15.09.2023 відкрито провадження в даній справі та вирішено розглядати дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін; цією ж ухвалою, зокрема, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов, оформленого згідно вимог ст. 165 ГПК України ? п'ятнадцять днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Зазначену ухвалу відповідачем отримано 26.09.2023, що підтверджується відповідним рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення в матеріалах справи.
Отже, відповідач мав право подати відзив на позовну заяву у строк до 11.10.2023 включно.
Від відповідача до суду 04.10.2023 надійшов відзив на позов, у якому відповідач наголосив на наявності форс-мажорних обставин, через які виник борг, та недотримання позивачем досудового порядку врегулювання спору. Окрім цього, відповідач повідомив про часткове погашення боргу у частині 9900,00 грн.
Позивач подав до суду відповідь на відзив (сформований у системі «Електронний суд» 16.10.2023, у якому висловив заперечення на відзив, зокрема:
по-перше: щодо форс-мажорних обставин, які на думку відповідача, спричинили несвоєчасне виконання зобов'язань, позивач наголосив, що зобов'язання за Договором поставки, ФОП Андрєєв І.Є. порушив ще до настання форс-мажорних обставин у вигляді воєнних дій. Крім того, відповідачем не доведено, що відповідне порушення є наслідком дії певної непереборної сили, тобто, що непереборна сила не просто існує, а безпосередньо призводить до порушення стороною свого зобов'язання (необхідність існування причинно-наслідкового зв'язку між виникненням форс-мажорних обставин та неможливістю виконання стороною своїх зобов'язань);
по-друге: щодо досудового врегулювання позивач зазначив, що Договором поставки не передбачений обов'язковий досудовий порядок врегулювання спорів за договором. Законом також не визначено обов'язковість проведення заходів досудового врегулювання спорів за договорами поставки. Відтак, позивач має право на власний розсуд вирішувати порядок захисту власного порушеного права;
по-третє: надана відповідачем платіжна квитанція на користь третьої особи не може вважатись належним та допустимим доказом під час розгляду даної справи, оскільки згідно квитанції оплата здійснена на користь ТОВ «Промислова компанія ДТЗ», а не на користь постачальника за Договором.
Інших заяв чи клопотань суду не надійшло.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до такого.
Між сторонами у справі укладено Договір поставки від 01.12.2021 №СТ-9943/12/21 (далі - договір), відповідно до умов якого ФОП Олексюк С.Л. (Постачальник) зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому Договорі, передати у власність Покупцеві Товар, а ФОП Андрєєв І.Є. (Покупець) зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому Договорі, прийняти та оплатити визначений товар в асортименті, кількості та номенклатурі у відповідності з накладними, які є невід'ємною частиною Договору.
Відповідно до п. 1.2. Договору поставки, право власності на Товар переходить до Покупця в момент його передачі Покупцю (представнику Покупця).
Ціна за одиницю Товару та загальна вартість кожної партії Товару визначається у накладній, яка є невід'ємною частиною цього Договору. Загальна вартість Договору не обмежена і визначається шляхом додавання загальної вартості кожної партії Товару за всіма накладними (п. 2.1 Договору поставки).
Відповідно до умов Договору поставки (п.3.1, 3.5) обов'язок Постачальника по поставці товару вважається виконаним у момент передачі партії товару Покупцю або перевізнику. Покупець, в свою чергу, підтверджує отримання товару підписанням накладної.
Відповідно до пункту 2.2. Договору поставки, оплата за товар здійснюється Покупцем з відстрочкою платежу на 20 (двадцять) банківських днів з моменту поставки товару за накладною.
Оплата за товар здійснюється банківським переказом на рахунок Постачальника, зазначений у розділі 8 «Місцезнаходження та реквізити сторін» даного договору. Платіжне зобов'язання вважається виконаним після зарахування коштів на банківський рахунок Постачальника (п.2.3 Договору поставки).
У випадку неоплати Товару протягом 20 (двадцяти) банківських днів, Товар має бути повернутий протягом 5 (п'яти) календарних днів Постачальнику та за рахунок Покупця. Постачальник зменшує суму заборгованості покупця на вартість повернутого неоплаченого Товару. За письмовою згодою постачальника термін оплати за Товар може бути продовжено на наступні 20 (двадцять) банківських днів.
Сторони Договору домовились, що всі спори, пов'язані з виконанням цього договору можуть бути передані на розгляд до суду відповідної інстанції та підсудності в відповідності до чинного законодавства (п. 5.1 Договору поставки).
Договір поставки вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12. 2024 року, але в будь-якому випадку до повного сторонами всіх взятих на себе зобов'язань. (п. 6.1 Договору).
На виконання умов договору за період з 06.12.2021 по 13.12.2021 на умовах, визначених Договором поставки, Позивачем було поставлено ФОП Андрєєву товари, перелік та вартість яких визначено в видаткових накладних, а саме:
1) за видатковою накладною № БТ-000000207264 від 06.12.2021 відповідачу поставлено:
- Картоплевикопувач вібраційний ДТЗ-1В (без кардана), в кількості 1 шт., загальною вартістю 10 308,00 грн.;
- Грунтофреза 1GQN40, в кількості 1 шт., загальною вартістю 19 462,30 грн.;
- Підгортальник (КУ 1,6 м), в кількості 1 шт., загальною вартістю 350,00 грн.;
- Вила для рулонів, тюків 244В, 244С, в кількості 1 шт., загальною вартістю 14834,90 грн., усього на суму 44 955,20 грн.
2) за видатковою накладною № БТ-000000207265 від 13.12.2021 поставлено:
- Ківш двощелепний багатофункціональний 244В, 244С, в кількості 1 шт., загальною вартістю 13 882,20 грн.;
- Кріплення граблів ГВР-4Т (трактор), в кількості 1 шт., загальною вартістю 780,00 грн;
- Метизи навісного механізму DW 120/120B, в кількості 1 шт., загальною вартістю 299,42 грн.
Загальна вартість поставленого Відповідачу товару за обома накладними становить 59 916,82 грн.
Видаткові накладні № БТ-000000207264 від 06.12.2021 та № БТ-000000207265 від 13.12.2021 підписані уповноваженими представниками сторін без зауважень та скріплені печатками сторін.
Відповідно до пункту 2.2. Договору поставки, Відповідач мав оплатити поставлений товар за накладною від 06.12.2021 - до 05.01.2022, за накладною від 13.12.2021 - до 13.01.2022.
За твердженнями позивача, не спростованими відповідачем, підприємцем Андрєєвим поставлений товар не оплачено, внаслідок чого на даний час за ним обліковується заборгованість в сумі 59916,82 грн. (44955,20 грн. + 14834,90 грн.).
Викладені обставини зумовили звернення позивача до суду з позовом у даній справі.
Оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про наступне.
Укладений між сторонами договір є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Приписами статті 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 663 ЦК України внормовано, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Статями 526, 525 ЦК України, які кореспондуються з положеннями статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до статі 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За приписами ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
В даному випадку матеріали справи не містять доказів продовження термінів оплати, як то передбачено п. 2.4 Договору, доказів оплати за поставлений Товар у визначені договором строки, доказів повернення Товару Постачальнику у зв'язку з неоплатою.
Суд не приймає як доказ оплати товару копію квитанції АТ КБ ПриватБанк № 0.0.3035866573.1 від 08.06.2023, оскільки за цією квитанцією отримувачем коштів у сумі 9900,00 грн. є не позивач, а ТОВ «Промислова компанія «ДТЗ» код ЄДРПОУ 42634661, призначення платежу: зг.рах.№ 540 01 від 08.06.2023, рах. НОМЕР_1 .
При цьому, сторони у Договорі визначили, що оплата за товар здійснюється на рахунок Постачальника, зазначений у розділі 8 «Місцезнаходження та реквізити сторін» даного договору. Зазначений у розділі 8 рахунок не співпадає з рахунком, на який перераховано кошти.
Посилання відповідача на те, що власник та кінцевий бенефіціар ТОВ «Промислова компанія «ДТЗ» Олексюк Сергій Леонідович та позивач у даній справі є одною особою є хибним та недоречним.
Тобто, за цією квитанцією ФОП Андрєєв І.Є. здійснив оплату по рахунку, виставленому підприємством, котре не є стороною спірних правовідносин.
Щодо досудового врегулювання спору суд погоджується з доводами позивача, оскільки дане питання сторони узгодили у договорі. Так, за п. 5.1 сторони Договору домовились, що всі спори, пов'язані з виконанням цього договору можуть бути передані на розгляд до суду відповідної інстанції та підсудності в відповідності до чинного законодавства. Тобто, обов'язку досудового порядку врегулювання спорів за договором сторони не передбачили.
Ураховуючи викладене, суд визнає, що позивачем доведено порушення ФОП Андрєєвим І.Є. обов?язку щодо своєчасної та у повному обсязі оплати товару, поставленого позивачем за указаними вище накладними, внаслідок чого утворився борг у сумі 59916,82 грн., а тому вимога про стягнення з відповідача цієї суми є обґрунтованою.
Слід зауважити, що судом було досліджено доводи відповідача про наявність у спірних правовідносинах форс-мажорних обставин, які спричинили порушення виконання зобов'язань за Договором.
Так, відповідач вказує, що з початку повномасштабного вторгнення Російської Федерації на територію України через бойові дії на території міста Миколаїв він з родиною переїхав до іншої місцевості та не здійснював господарську діяльність, що і стало причиною несплати заборгованості за Договором.
Заперечення відповідача щодо форс-мажорних обстави, відхиляються судом з огляду на таке.
Так, дійсно, відповідно до листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 визнано форс-мажорною обставиною військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану 24.02.2022 року. Торгово-промислова палата України підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними. Це означає, що війна є форс-мажором, тобто обставиною непереборної сили, яка звільняє від відповідальності у випадку несвоєчасної сплати за оренду нерухомого майна.
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків, згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт та ситуації, що з ним пов'язані (включаючи, але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, ембарго, діями іноземного ворога): загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибухи, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані положеннями відповідних рішень або актами державних органів влади, закриття морських проток, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також обставини, викликані винятковими погодними умовами чи стихійним лихом - епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха, тощо (ч. 2 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України»).
Відповідно до ч. 1 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України», Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності.
Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Також згідно з положеннями ст. 218 Господарського кодексу України, у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Таким чином, в той час як форс-мажорні обставини унеможливлюють виконання договірного зобов'язання в цілому, істотна зміна обставин змінює рівновагу стосунків за договором, суттєво обтяжуючи виконання зобов'язання лише для однієї із сторін.
У постанові Верховного Суду від 30.11.2021 у справі № 913/785/17 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання.
Крім того, у постанові Верховного Суду від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21 визначено, що належним підтвердженням існування форс-мажорних обставин (доказом існування обставин непереборної сили, які звільняють сторону від відповідальності за невиконання умов договору) є відповідний сертифікат.
В матеріалах справи відсутні докази засвідчення Торгово-промисловою палатою України для ФОП Андрєєва І.Є. за його зверненням введення воєнного стану, як форс-мажорної обставини, що об'єктивно унеможливлює виконання підприємством зобов'язань за Договором, шляхом видачі відповідного сертифіката.
При цьому, доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору. Одного лише абстрактного посилання на наявність форс-мажору буде недостатньо.
Зокрема, з цього приводу в постанові Верховного Суду від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21 зазначено: «... Форс-мажорні обставини не мають преюдиціального (заздалегідь встановленого) характеру. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона, яка посилається на конкретні обставини, повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом.
З огляду на викладене, загальний лист ТПП України від 28.02.2022 не відповідає вимогам конкретизації впливу відповідної форс-мажорної обставини на конкретне зобов'язання (а доведення причинно-наслідкового зв'язку в такому випадку є обов'язковим).
При цьому, відповідно до законодавства відсутність коштів у відповідача та зупинення ним господарської діяльності не вважаються форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили).
За таких обставин, суд відхиляє як необґрунтовані і безпідставні посилання відповідача на настання форс-мажорних обставин.
Крім того, як встановлено з матеріалів справи, відповідач не інформував позивача про настання форс-мажорних обставин, не пропонував способу вирішення питання оплати чи повернення Товару.
Більше того, строк оплати за видатковими накладними настав майже за 2 місяці до повномасштабного вторгнення Російської Федерації на територію України, а саме, за видатковою накладною № БТ-000000207264 від 06.12.2021 відповідач мав оплатити товар до 05.01.2022, а за накладною № БТ-000000207265 від 13.12.2021 - до 13.01.2022.
Господарським процесуальним законодавством визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 74, ч. 1 ст. 73 ГПК України).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).
Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв?язок доказів у їх сукупності (ст. 86 ГПК України).
З урахуванням викладеного, позов належить задовольнити повністю.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд приходить до наступного.
Господарським процесуальним законодавством передбачено покладання судових витрат, зокрема, витрат на оплату позовної заяви судовим збором, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України).
Отже, витрати підприємця Олексюка на оплату позовної заяви судовим збором, згідно платіжної інструкції № 274 від 11.09.2023 у сумі 2684 грн., належить відшкодувати за рахунок відповідача.
Суд також вважає необхідним зазначити про те, що розгляд справи відбувається у розумний строк, тривалість якого обумовлюється введенням в Україні за указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, воєнного стану через військову агресію Російської Федерації проти України.
Керуючись ст.ст. 232, 233, 236- 238 ГПК України, суд
ВИРІШИВ:
1. Позов Фізичної особи-підприємця Олексюка Сергія Леонідовича задовольнити повністю.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Андрєєва Ігоря Євгеновича ( АДРЕСА_3 ; ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) на користь Фізичної особи-підприємця Олексюка Сергія Леонідовича ( АДРЕСА_4 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) грошові кошти у сумі 59916,82 грн. ? основний борг та грошові кошти на відшкодування витрат з оплати позовної заяви судовим збором у сумі 2684,00 грн.
Рішення може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені статтею 256 і підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ “Перехідні положення” Господарського процесуального кодексу України.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Т.М.Давченко