ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"30" листопада 2023 р. Справа № 910/21851/21
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Шапрана В.В.
суддів: Буравльова С.І.
Андрієнка В.В.
без повідомлення учасників справи,
розглянувши апеляційну скаргу Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва"
на рішення Господарського суду міста Києва від 23.05.2023 (повне рішення складене 06.06.2023)
у справі №910/21851/21 (суддя - Котков О.В.)
за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго"
до: 1. Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва";
2. Київської міської ради
про стягнення заборгованості.
ВСТАНОВИВ:
У грудні 2021 року Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" звернулося з позовом до Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію у загальному розмірі 121111,12 грн, з яких: 101152,67 грн - основний борг, 6234,09 грн - 3% річних та 13724,36 грн - інфляційні втрати.
Позов мотивовано тим, що відповідач є балансоутримувачем нежитлового приміщення за адресою: м. Київ, вул. Довженка, буд. 10 площею 98,78 кв.м, у якому надавалися послуги з теплопостачання. За твердженнями позивача, відповідач не вносив плату за отриману від Публічного акціонерного товариства "Київенерго" до 01.05.2018 включно теплову енергію, в результаті чого утворилася заборгованість у розмірі 21027,63 грн. Право вимоги за вказаним боргом позивач отримав на підставі договору цесії №601-18 від 11.10.2018. Також за відповідачем утворилася поточна заборгованість за період з жовтня 2018 року по жовтень 2021 року у розмірі 80125,04 грн. Оскільки законом встановлено обов'язок споживача оплачувати послуги з теплопостачання не дивлячись на відсутність договірних відносин, відповідач порушив свої зобов'язання з оплати спожитої теплової енергії, внаслідок чого він також зобов'язаний відшкодувати окрім вартості спожитої теплової енергії 3% річних та інфляційні втрати.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.01.2022 відкрито провадження у справі №910/21851/21 та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.08.2022 за клопотанням позивача залучено до участі у справі Київську міську раду в якості співвідповідача, а розгляд справи №910/21851/21 вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
09.08.2022 до суду представниками сторін подано спільне клопотання про зупинення провадження у справі на час проведення медіації строком на дев'яносто днів з дня постановлення ухвали.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.08.2022 зупинено провадження у справі №910/21851/21 строком на дев'яносто днів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.02.2023 поновлено провадження у справі №910/21851/21 та призначено підготовче засідання.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.05.2023 (повне рішення складене 06.06.2023) у справі №910/21851/21 позов Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" задоволено частково, стягнуто з Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" на користь позивача 101152,67 грн основного боргу, 6228,46 грн 3% річних та 13724,36 грн інфляційних втрат, в іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовлено. Також вказаним рішенням у задоволенні позовних вимог до Київської міської ради відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення неправильно застосовано норми матеріального права та порушено приписи процесуального закону.
Скаржник зазначає, що суд першої інстанції не застосував до спірних правовідносин ч. 3 ст. 13 Конституції України, ч. 4 ст. 319 Цивільного кодексу України та ст. 4 Закону "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" (щодо того, що виключно за наявності речового права на майно виникає обов'язок з його утримання), неправильно застосував ст. ст. 76 та 77 ГПК (щодо того, що право на приміщення має бути підтверджене відповідними доказами, такі докази відсутні). В контексті цього відповідач звертає увагу, що відсутні докази того, що у багатоквартирному житловому будинку за спірною адресою наявне нежитлове приміщення, площа якого становить саме 98,78 кв. м.
Також скаржник вказує на те, що у нього відсутній правовий статус споживача теплової енергії, натомість обов'язок сплати за теплову енергію виникає лише у споживача. Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» не зареєстроване за спірною адресою, а тому не може споживати теплову енергію.
Насамкінець, відповідач зазначає, що в матеріалах справи відсутні документи, складені Публічним акціонерним товариством "Київенерго", які підтверджують обсяг і якість спожитої відповідачем у спірний період теплової енергії, а також її вартість. Корінці нарядів на включення та відключення опалення у будинку у спірний період такими документами не є. Також відсутні і докази фіксування параметрів споживання теплової енергії у нежитловому приміщенні за заявлений до сплати період. Скаржник також вказує, що позивач не надав суду первинних документів, які підтверджують фактичну поставку відповідачу теплової енергії.
В апеляційній скарзі також викладено клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи та клопотання про огляд доказів за їх місцезнаходженням, а саме багатоквартирного житлового будинку №10 по вул. Довженка у м. Києві та нежитлового приміщення площею 98,78 кв. м.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 04.07.2023 апеляційну скаргу у справі №910/21851/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Андрієнко В.В., Буравльов С.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.07.2023 відкладено вирішення питання про відкриття/відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду або залишення апеляційної скарги без руху у справі №910/21851/21 до надходження її матеріалів до Північного апеляційного господарського суду.
17.07.2023 Господарський суд міста Києва скерував матеріали справи №910/21851/21 до Північного апеляційного господарського суду.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.07.2023 апеляційну скаргу у справі №910/21851/21 залишено без руху на підставі ч. 2 ст. 260 ГПК України та надано заявникові строк на усунення недоліків.
До суду 10.08.2023 у встановлений процесуальний строк відповідачем подано заяву про усунення недоліків апеляційної скарги.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.09.2023 відповідачу поновлено строк на апеляційне оскарження, зупинено дію оскаржуваного рішення, відкрито апеляційне провадження у справі №910/3852/22, відмовлено у задоволенні клопотання про розгляд апеляційної скарги в судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи, розгляд апеляційної скарги вирішено здійснювати без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання) на підставі ч. 10 ст. 270 ГПК України, а також встановлено іншим учасникам справи строк на подання відзивів та заперечень на клопотання про огляд доказів за їх місцезнаходженням.
До суду 21.09.2023 від Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" надійшов відзив на апеляційну скаргу, згідно якого позивач просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. Також позивач виклав свої заперечення щодо клопотання про огляд доказів та просив відмовити у його задоволенні.
09.11.2023 до суду Комунальним підприємством "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" подано відповідь на відзив на апеляційну скаргу та повторно заявлено клопотання про огляд доказів.
24.11.2023 позивачем подано заперечення на відповідь на відзив.
Розглянувши подане відповідачем клопотання про огляд доказів, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для його задоволення з огляду на наступне.
Так, відповідач просить на підставі ст. 82 ГПК України провести огляд багатоквартирного будинку №10 по вул. Довженка у м. Києві та нежитлового приміщення площею 98,78 кв. м.
Відповідно до ч. ч. 2 та 3 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Згідно зі ст. 82 ГПК України письмові, речові та електронні докази, які не можна доставити до суду, оглядаються за їх місцезнаходженням.
З матеріалів справи вбачається, що аналогічне за змістом клопотання про огляд доказів подавалося відповідачем до суду першої інстанції 23.05.2023 та протокольною ухвалою від цієї ж дати суд залишив його без розгляду. При цьому, апеляційна скарга відповідача не містить доводів з приводу порушення судом першої інстанції норм процесуального в частині вирішення питання щодо клопотання про огляд доказів.
Згідно з ч. 1 ст. 267 ГПК України суддя-доповідач у порядку підготовки справи до апеляційного розгляду: 1) з'ясовує питання про склад учасників судового процесу. У разі встановлення, що рішення господарського суду першої інстанції може вплинути на права та обов'язки особи, яка не брала участі у справі, залучає таку особу до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору; 2) визначає характер спірних правовідносин та закон, який їх регулює; 3) з'ясовує обставини, на які посилаються учасники справи як на підставу своїх вимог і заперечень; 4) з'ясовує, які обставини визнаються чи заперечуються учасниками справи; 5) вирішує питання щодо поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції; 6) за клопотанням сторін та інших учасників справи вирішує питання про виклик свідків, призначення експертизи, витребування доказів, судових доручень щодо збирання доказів, залучення до участі у справі спеціаліста, перекладача; 7) за клопотанням учасників справи вирішує питання щодо вжиття заходів забезпечення позову; 8) вчиняє інші дії, пов'язані із забезпеченням апеляційного розгляду справи.
Натомість, огляд доказів у місці їх знаходження не належить до переліку підготовчих дій суду апеляційної інстанції.
Наведене у сукупності свідчить, про те, що у задоволенні клопотання відповідача про огляд доказів слід відмовити, оскільки останнє заявлене повторно та за аналогічних підстав і скаржником не доведено факту порушення місцевим господарським судом приписів процесуального закону в частині залишення без розгляду такого клопотання.
До того ж слід зазначити, що багатоквартирний будинок №10 по вул. Довженка у м. Києві та спірне приміщення, розташоване у ньому, не є речовим доказом у розумінні положень ст. 82 ГПК України.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.
З матеріалів справи вбачається, що розпорядженням Київської міської державної адміністрації №1693 від 27.12.2017 "Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та Акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго", Комунальне підприємство "Київтеплоенерго" визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування Публічного акціонерного товариства "Київенерго".
10.04.2018 Комунальному підприємству "Київтеплоенерго" видано ліцензію №591 на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам відповідно до розпорядження Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).
Судом першої інстанції встановлено, що з 01.05.2018 постачання теплової енергії та надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води здійснює позивач.
Відповідно до п. 2.1 статуту Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" підприємство утворено з метою отримання прибутку від провадження господарської діяльності, спрямованої на підвищення надійності енергопостачання споживачів міста Києва, забезпечення стабільних надходжень до бюджету міста Києва, належної експлуатації об'єктів енергопостачання споживачів міста Києва, забезпечення стабільних надходжень до бюджету міста Києва, належної експлуатації об'єктів електро-, теплопостачання, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва.
Предметом діяльності підприємства є надання комунальних послуг з постачання теплової енергії, постачання гарячої води, постачання та розподілу електричної енергії, про що зазначено в п. 2.2.1 статуту позивача.
11.10.2018 між Публічним акціонерним товариством "Київенерго" (кредитор) та Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги (цесії) №601-18, відповідно до п. 1.1 якого кредитор відступив, а новий кредитор набув право вимоги до юридичних осіб, фізичних осіб, фізичних осіб-підприємців (споживачі) щодо виконання ними грошових зобов'язань перед кредитором з оплати спожитої до 01.05.2018 теплової енергії.
Згідно з п. 3.4.2 договору цесії позивач має право на отримання замість кредитора від споживачів, визначених у додатку №1, сплати заборгованостей, право вимоги до яких відступлене за цим договором.
У відповідності до п. 1.3 договору цесії кредитор відступає, а новий кредитор набуває право вимоги також будь-яких інших, передбачених договорами та чинним законодавством додаткових грошових зобов'язань (неустойка, штраф, пеня), 3% річних, інфляційні нарахування, судові витрати, витрати пов'язані з отриманням боргу та примусовим стягненням та будь-які інші без виключень та обмежень).
Так, відповідно до додатку №1 до договору цесії позивач набув право вимоги до Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" щодо заборгованості за спожиту до 01.05.2018 теплову енергію за особовим рахунком №8604065-0101 у розмірі 21027,63 грн, яка станом на час звернення до суду з даним позовом не змінилася, що підтверджується довідками про стан розрахунків за спожиту теплоенергію до 01.05.2018.
Позивач листом №1/5-8604065-0101 від 08.04.2019 повідомив відповідача про укладення договору про відступлення права вимоги та просив сплатити заборгованість у 20-денний строк з дня отримання цього листа.
Відповідач на вказаний лист відповіді не надав та заборгованість не погасив.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ч. 1 ст. 513 ЦК України).
Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, згідно з нормами чинного законодавства відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав.
Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора, є істотними умовами цього договору.
Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Таким чином, зважаючи на відсутність в матеріалах справи доказів спростування презумпції правомірності договору відступлення прав вимоги №601-18 від 11.10.2018, позивач прийняв право вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості за спожиту теплову енергію у розмірі 21027,63 грн та прийняв право вимоги до відповідача будь-яких інших, передбачених договорами та чинним законодавством додаткових грошових зобов'язань, у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань з оплати спожитої теплової енергії.
21.01.2021 позивач листом №30/5/3/709 від 20.01.2021 направив на адресу відповідача проект договору на постачання теплової енергії №8604065-0101 від 18.01.2021.
Додатком №8 вказаного проекту договору визначено, що об'єктом теплопостачання є нежитлове приміщення площею 98,78 кв. м, розташоване за адресою: вул. Довженка, 10.
Суд зазначає, що предметом договору на постачання теплової енергії №8604065-0101 від 18.01.2021 є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії, на умовах передбачених цим договором.
В листі №30/5/3/709 від 20.01.2021 позивачем зазначено, що у разі не підписання та/або не повернення договору у встановлений ст. 181 ГК України строк пропозиція позивача буде вважатися прийнятою в силу положень ч. 2 ст. 642 ЦК України.
Проте, відповідач на вищезазначений лист відповіді не надав, запропонований позивачем проект договору не погодив та не підписав, зауваження або пропозиції відносно змісту запропонованого правочину не надав, протокол розбіжностей до нього не склав.
Як зазначає позивач, у період з жовтня 2018 року по жовтень 2021 року ним проводилося постачання теплової енергії до житловому будинку за адресою: м. Київ, вул. Довженка, 10, що підтверджується корінцями нарядів на включення/відключення будинку в опалюваній період, обліковими картками та актами приймання-передавання товарної продукції.
На підтвердження балансової належності відповідачеві нежитлового приміщення позивач вказав на наявність розпорядження Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації №80 від 09.02.2011 «Про закріплення майна за Комунальним підприємством «Керуюча дирекція» Шевченківської районної у місті Києві ради», а також розпорядження Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації №801 від 30.12.2016 «Про внесення змін до розпорядження Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації №80 від 09.02.2011 «Про закріплення майна за КП «Керуюча дирекція». Відповідно до вказаних у розпорядженні №801 від 30.12.2016 відомостей відповідач є балансоутримувачем жилого будинку за адресою: м. Київ, вул. Довженка, 10. При цьому, площа нежитлових приміщень об'єкту складає 351,35 кв. м.
Позивачем було надіслано на адресу відповідача вимогу №30/5/4/17970 від 17.11.2021 щодо сплати заборгованості за спожиту теплову енергію, що підтверджується описом вкладення у цінний лист та копією фіскального чеку від 17.11.2021. Проте, відповідач на вищезазначену вимогу відповіді не надав.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконує свої зобов'язання щодо оплати наданих послуг з постачання теплової енергії за період з жовтня 2018 року по жовтень 2021 року, внаслідок чого за Комунальним підприємством "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" утворилась заборгованість у розмірі 80125,04 грн. Крім того, відповідач не сплатив заборгованість за спожиту ним до 01.05.2018 теплову енергію у розмірі 21027,63 грн.
Також позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 4339,88 грн за період з 01.10.2018 по 01.10.2021, інфляційні витрати у розмірі 9666,03 грн за період з 01.10.2018 по 01.10.2021, 3% річних у розмірі 1894,21 грн за період до 01.05.2018 та інфляційні витрати у розмірі 4058,33 грн за період до 01.05.2018.
Відповідач, заперечуючи проти позову, зазначив, що позивачем не підтверджено належними доказами здійснення теплопостачання у спірні періоди, оскільки з наданих доказів не можливо ідентифікувати об'єкт, у якому надавалася послуга з теплопостачання, його опалювальну площу, місцезнаходження тощо. Також відповідач посилався на відсутність договірних відносин між сторонами.
Окрім цього, відповідач також подав заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності за вимогами Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго".
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вказав на те, що відповідно до розпоряджень Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації спірне нежитлове приміщення закріплено за відповідачем на праві господарського відання, прийнято і перебуває на балансі останнього, а тому Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" не довело підстав відсутності обов'язку з оплати наданих послуг. Технічна можливість непоставлення теплової енергії відповідачу у позивача відсутня, а нарахування за надані послуги теплопостачання здійснювалося на підставі відомостей споживання та діючих в період споживання тарифів.
Також судом встановлено, що отримання відповідачем послуг теплопостачання підтверджується наявними в матеріалах справи доказами (корінцями нарядів на включення та відключення об'єкту теплоспоживання; відомостями обліку спожитої теплової енергії, що підтверджує обсяги споживання теплової енергії; обліковими картками (помісячно), що підтверджують порядок нарахування, враховуючи обсяг спожитої теплової енергії відповідачем (як частки опалювальної площі будівлі), кількість діб/годин роботи (споживання) та її вартість). Обсяг спожитої відповідачем теплової енергії, а також щомісячне нарахування по особовому рахунку відображені в облікових картках споживача за його обліковим записом. Позивач також довів факт включення та відключення будинку в період опалювального сезону за спірні періоди та факт підключення/відключення до/від постачання теплової енергії всього будинку.
На переконання місцевого господарського суду, відповідач не надав жодних належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження відключення від теплопостачання будинку, а тому у відповідача існує обов'язок щодо відшкодування вартості спожитої ним теплової енергії. Також відповідач не спростував відомості щодо обсягів отриманої теплової енергії, нарахування боргу та не надав доказів здійснення оплати останньої.
Судом також встановлено, що закінчення строку позовної давності щодо вимог позивача припало на період дії карантину, а отже строк позовної давності відповідно до п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України продовжено і він не сплив на момент звернення до суду.
Поряд з цим, перевіривши надані позивачем розрахунки 3% річних, судом встановлено, що загальна сума 3% річних, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, за розрахунками суду, становить 6228,46 грн, а в іншій частині позовних вимог щодо стягнення 3% річних в сумі 5,63 грн позивачу слід відмовити.
Апеляційний суд погоджується з наведеними висновками місцевого господарського суду у їх сукупності та вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до розпорядження Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації №80 від 09.02.2011 "Про закріплення майна за Комунальним підприємством "Керуюча дирекція", з урахуванням розпорядження Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації №801 від 30.12.2016 "Про внесення змін до розпорядження Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації №80 від 09.02.2011 "Про закріплення майна за Комунальним підприємством "Керуюча дирекція", Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" здійснює господарське відання житлового, нежитлового фонду Шевченківського районну в місті Києві та обслуговування закріплених за ним житлових будинків.
Як вбачається з додатку до розпорядження Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації №801 від 30.12.2016, за Комунальним підприємством "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" під порядковим №412 закріплено на праві господарського відання нежитлові приміщення за адресою: вул. Довженка, буд. 10 загальною площею 351,35 кв. м під інвентарним номером №6030. Під цим же інвентарним номером вказано загальну площу приміщень, які передано відповідачу за зазначеною адресою, що становить 2646,95 кв. м.
Зі змісту наведеного розпорядження вбачається, що за відповідачем закріплено весь будинок за адресою вул. Довженка, буд. 10, включно всі нежитлові приміщення в ньому загальною площею 351,35 кв. м, з чого слідує, що спірне приміщення, площа якого менша, а саме 98,78 кв. м, передано відповідачеві.
У листі №45-219 від 26.01.2023 Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» повідомило, що при проведенні інвентаризації нежитлових приміщень житлового будинку №10 на вул. Довженка встановлено, що площа нежитлових приміщень становить 322,1 кв м.
Відтак, твердження відповідача стосовно того, що позивачем не надано жодних доказів стосовно того, що спірне нежитлове приміщення площею 98,78 кв. м знаходиться на балансі або в користуванні відповідача, є помилковим. До того ж, слід зауважити, що відповідачем не надано жодного доказу який би вказував на те, що площа спірного нежитлового приміщення (98,78 кв. м) не входить в передану відповідачу площу нежитлових приміщень за спірною адресою.
Долучений відповідачем до матеріалів справи акт огляду житлового будинку від 21.11.2022, складений Товариством з обмеженою відповідальністю "Імпульс-Газ" на підставі договору №3 від 06.01.2022 правомірно відхилено судом, оскільки відповідачем не надано договору, на підставі якого здійснено обстеження будинку, документів на підтвердження повноважень осіб, які здійснювали обстеження будинку та підписали вказаний акт, повноважень директора товариства, який затвердив акт обстеження. Крім того, при здійсненні обстеження не були запрошені представники позивача.
Отже, правомірними є висновки суду першої інстанції з приводу того, що спірне нежитлове приміщення закріплено за відповідачем на праві господарського відання.
Поряд з цим, скаржник в апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції не застосував до спірних правовідносин ч. 3 ст. 13 Конституції України, ч. 4 ст. 319 ЦК України та ст. 4 Закону "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" (щодо того, що виключно за наявності речового права на майно виникає обов'язок з його утримання), неправильно застосував ст. ст. 76 та 77 ГПК (щодо того, що право на приміщення має бути підтверджене відповідними доказами; такі докази відсутні). В контексті цього відповідач звертає увагу, що відсутні докази того, що у багатоквартирному житловому будинку за спірною адресою наявне нежитлове приміщення, площа якого становить саме 98,78 кв. м.
Пороте, колегія суддів відхиляє наведені доводи скаржника з огляду на наступне.
Відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 4 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" власниками квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку можуть бути фізичні та юридичні особи, територіальні громади, держава. Власники квартир та нежитлових приміщень є співвласниками спільного майна багатоквартирного будинку.
Держава реалізує право державної власності у державному секторі економіки через систему організаційно-господарських повноважень відповідних органів управління щодо суб'єктів господарювання, що належать до цього сектора і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління (ч. 5 ст. 22 Господарського кодексу України (далі - ГК України)).
Основу правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління. Господарська діяльність може здійснюватися також на основі інших речових прав (права володіння, права користування тощо), передбачених Цивільним кодексом України (ч. 1 ст. 133 ГК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 136 ГК України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.
Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства (ч. 2 ст. 136 ГК України).
Рішенням Київської міської ради №284/5096 від 02.12.2010 №284/5096 від 02.12.2010 "Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва" затверджено переліки об'єктів права комунальної власності територіальної громади міста Києва згідно з додатками 1- 10 до цього рішення та доручено виконавчому комітету закріплювати такі об'єкти на праві господарського відання чи оперативного управління за підприємствами, організаціями та установами, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва. У додатку №10 до цього рішення наведений перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Києва, що розміщені в Шевченківському районі, до яких віднесено, зокрема, нежитлові приміщення площею 351,35 кв. м за адресою: м. Київ, вул. Довженка, буд. 10.
Верховний Суд у постанові від 08.06.2022 у справі №640/19786/19 встановив, що Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» відповідно до статуту створене з метою забезпечення ефективного управління, належного утримання житлового та нежитлового фонду, утримання прибудинкових територій, об'єктів благоустрою та отримання прибутку. Предметом діяльності підприємства є, зокрема, утримання житлового і нежитлового фонду, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва та закріплене за підприємством на праві господарського відання, а також обслуговування житлового та нежитлового фонду, що не належить до комунальної власності міста Києва, на договірних засадах у встановленому порядку.
Судом встановлено, що Шевченківська районна в місті Києві державна адміністрація розпорядженням №801 від 30.12.2016 закріпила за відповідачем на праві господарського відання нежитлові приміщення за адресою: м. Київ, вул. Довженка, буд. 10 загальною площею 351,35 кв. м під інвентарним номером №6030.
Крім того, вказаним розпорядженням на відповідача покладено обов'язок здійснювати контроль за використанням майна, яке закріплене за ним, зберігання, а у разі відсутності - виготовлення технічної документації на таке майно.
Враховуючи, що за відповідачем закріплені всі нежитлові приміщення за спірною адресою, то суд першої інстанції правильно встановив, що спірне приміщення, площа якого менша, а саме 98,78 кв. м, передано відповідачу. Протилежного відповідачем не доведено.
Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з ч. ч. 1 та 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, зі збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
17.10.2019 набув чинності Закон України №132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема, внесено зміни до ГПК України та змінено назву ст. 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" і викладено її у новій редакції, фактично, впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, 23.10.2019 у справі №917/1307/18, 18.11.2019 у справі №902/761/18, 04.12.2019 у справі №917/2101/17 та 25.06.2020 у справі №924/233/18).
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.
Такий підхід також узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж.К. та інші проти Швеції" суд наголосив, що у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту. Скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.
Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні Європейського суду з прав людини від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України", в якому суд, оцінюючи фактичні обставини справи, звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
З урахуванням наведеного, оцінюючи надані сторонами докази, суд застосовує поряд зі ст. 79 ГПК України стандарт "balance of probabilities" ("баланс ймовірностей"), за яким факт є доведеним, якщо після оцінки доказів внутрішнє переконання судді каже йому, що факт скоріше був, а ніж не мав місце.
Таким чином, спірне нежитлове приміщення закріплене за відповідачем на праві господарського відання.
З огляду на це, апеляційний суд відхиляє доводи скаржника, оскільки вони не спростовують встановлених висновків суду щодо закріплення нежитлового приміщення на праві господарського відання.
Також скаржник вказує на те, що у нього відсутній правовий статус споживача теплової енергії, натомість обов'язок сплати за теплову енергію виникає лише у споживача.
Колегія суддів вважає наведені доводи необґрунтованими з огляду на наступне.
Відносини щодо постачання та споживання теплової енергії регулюються Законами України "Про теплопостачання" та "Про житлово-комунальні послуги".
Закон України "Про теплопостачання" визначає основні правові, економічні та організаційні засади діяльності на об'єктах сфери теплопостачання та регулює відносини, пов'язані з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії.
Закон України "Про житлово-комунальні послуги" регулює відносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг.
Новий Закон України "Про житлово-комунальні послуги" визначив учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг: 1) споживачів (індивідуальних та колективних); 2) управителя; 3) виконавців комунальних послуг.
Індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги".
Колективний споживач - юридична особа, що об'єднує споживачів у будівлі та в їхніх інтересах укладає договір про надання комунальної послуги (п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги".
Оскільки за відповідачем на праві господарського відання закріплене нежитлове приміщення, тобто вона має права та обов'язки власника такого майна, але з обмеженою можливістю розпорядження, то в розумінні Закону України "Про житлово-комунальні послуги" відповідач є індивідуальним споживачем житлово-комунальних послуг.
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" індивідуальний споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Споживачі зобов'язані оплачувати житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Вказана позиція є усталеною та викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №922/4239/16, Верховного Суду від 09.06.2021 у справі №303/7554/16-ц, 21.08.2019 у справі №922/4239/16, 25.09.2019 у справі №522/401/15-ц, 10.12.2018 у справі №638/11034/15-ц та 26.04.2018 у справі №904/6293/17.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.
Надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах (ч. 1 ст. 12 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").
Договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону (ч. 2 ст. 12 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").
Відповідно до ст. 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" договір про надання комунальної послуги укладається між виконавцем відповідної послуги та споживачем.
Виконавцями комунальних послуг є послуг з постачання теплової енергії є теплопостачальна організація (п. 3 ч. 2 ст. 6 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").
Відносини між суб'єктом господарювання, що провадить господарську діяльність з постачання теплової енергії (виконавець), та індивідуальним і колективним споживачем (споживач), який отримує або має намір отримати послугу з постачання теплової енергії (послуга), та визначають вимоги до якості послуги, одиниці вимірювання обсягу спожитої споживачем теплової енергії, порядок оплати регулюють Правила надання послуги з постачання теплової енергії, затверджені постановою Кабінету Міністрів України №830 від 21.08.2019 (далі - Правила №830).
Відповідно до п. 13 Правил №830 надання послуги здійснюється виключно на договірних засадах; послуга (постачання теплової енергії) надається споживачеві згідно з умовами договору, що укладається відповідно до типових договорів про надання послуги відповідно до ст. ст. 13 і 14 Закону "Про житлово-комунальні послуги".
Скаржник наголошує на тому, що позивач не укладає зі споживачами договори про надання житлово-комунальної послуги, а договір на постачання теплової енергії не може бути застосований до правовідношення між позивачем та відповідачем.
Поряд з цим, відсутність договору про постачання теплової енергії при підтвердженні факту її постачання обставинами справи не звільняє осіб, які використовують теплову енергію без укладення договору на теплопостачання, від обов'язку оплати за фактично спожиту теплову енергію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №922/4239/16).
Також скаржник зазначає, що в матеріалах справи відсутні документи, складені Публічним акціонерним товариством "Київенерго", які підтверджують обсяг і якість спожитої відповідачем у спірний період теплової енергії, а також її вартість. Корінці нарядів на включення та відключення опалення у будинку у спірний період такими документами не є. Також відсутні і докази фіксування параметрів споживання теплової енергії у нежитловому приміщенні за всі заявлені до сплати періоди. Скаржник також вказує, що позивач не надав суду первинних документів, які підтверджують фактичну поставку відповідачу теплової енергії.
Колегія суддів відхиляє наведені аргументи скаржника з огляду на наступне.
Судом встановлено та відповідачем не заперечується, що будинок по вул. Довженка, буд. 10 у м. Києві оснащений інженерною мережею з централізованого опалення. Нежитлові приміщення розташовані у житловому будинку за вказаною адресою мають спільну інженерну мережу з централізованого опалення, у зв'язку з чим технічна можливість не поставлення теплової енергії відповідачу у позивача відсутня.
Відповідно до п. 29 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1198 від 03.10.2007 (далі - Правила №1198) теплова енергія постачається безперервно.
Згідно з п. 36 Правил №1198 теплопостачальна організація зобов'язується забезпечувати протягом обумовленого в договорі часу безперервне постачання теплової енергії (за винятком нормативно встановлених перерв), підтримувати параметри теплоносія, що подається з колекторів джерела теплової енергії, на вході в теплову мережу споживача теплової енергії відповідно до температурного графіка теплової мережі, не допускаючи відхилення параметрів, визначених договором.
Пунктом 3 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №630 від 21.07.2005 (далі - Правила №630), встановлено, що послуги надаються споживачам безперебійно, виключно за винятком часу перерв, визначених відповідно до частини 3 ст. 16 Закону України "Про житлово-комунальні послуги".
Також відповідно до п. 40 Правил №1198 споживач теплової енергії зобов'язаний, зокрема, вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих правил.
З матеріалів справи вбачається, що нарахування за надані послуги теплопостачання здійснювалося на підставі відомостей споживання та діючих в період споживання тарифів.
За період постачання теплової енергії з жовтня 2018 року по жовтень 2021 року включно при оформленні щомісячно рахунку-фактури постачальником застосовувався затверджений тариф на теплову енергію, що підтверджується щомісячним обліковим записом.
Обсяг спожитої відповідачем теплової енергії в ГКал., а також щомісячне нарахування по особовому рахунку відображені в облікових картках споживача за його обліковим записом 8604065-0101, копії яких надані позивачем.
Матеріалами справи підтверджено, що в спірний період позивач поставив відповідачу теплову енергію за вищевказаною адресою. Ці обставини підтверджуються, зокрема, актом прийняття теплового вузла обліку, актом про готовність вузла комерційного обліку споживача до роботи та актами перевірки стану вузла обліку, які підтверджують, що житловий будинок за спірною адресою обладнаний комерційним приладом обліку, який опломбований та готовий до роботи.
Отримання відповідачем послуг теплопостачання підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а саме: корінцями нарядів на включення та відключення об'єкту теплоспоживання; відомостями обліку спожитої теплової енергії, що підтверджує обсяги споживання теплової енергії; обліковими картками (помісячно), що підтверджують порядок нарахування, враховуючи обсяг спожитої теплової енергії відповідачем (як частки опалювальної площі будівлі), кількість діб/годин роботи (споживання) та її вартість.
Як вбачається з корінців нарядів на включення та відключення вказаного будинку в період опалювального сезону, споживачем в них зазначено Комунальне підприємство «ЦОС Шевченківського району».
Колегія суддів зауважує, що на підставі виданих корінців нарядів підключається весь будинок за вказаною адресою в цілому. На окрему частину нежитлового приміщення корінці нарядів не видаються. А тому споживачем в корінцях нарядів зазначається обслуговуюча організація, яка здійснює комплексне обслуговування всього житлового будинку в цілому за певною адресою. Саме тому в корінцях нарядів зазначена інформація стосовно Комунального підприємства «ЦОС Шевченківського району», що в свою чергу спростовує зворотні доводи відповідача, які не ґрунтуються на вимогах закону.
За таких обставин, позивачем доведено факт включення та відключення будинку в період опалювального сезону за спірні періоди, та факт підключення/відключення до/від постачання теплової енергії всього будинку.
При цьому судом враховано, що питання прийняття облікових карток (табуляграм) в якості доказів у справах про стягнення заборгованості за договорами постачання (купівлі - продажу) теплової енергії у гарячій воді, у контексті їх оцінки судами, неодноразово вирішувалося у судовій практиці (постанови Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №910/6652/17, 12.07.2018 у справі №910/6654/17, 12.10.2018 у справі №910/30728/15 та 03.09.2020 у справі №910/17662/19).
Положеннями ст. ст. 13, 19 та 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними, а відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Наведені висновки, викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №922/4239/16, 25.09.2019 у справі №522/401/15-ц та 10.12.2018 у справі №638/11034/15-ц.
Відповідно до п. п. 24 та 25 Правил №630 споживачі можуть відмовитися від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Однак, відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства. Самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється.
Процедура відключення приміщення від внутрішньобудинкових мереж, встановлена Порядком відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання, затвердженим наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України №4 від 22.11.2005.
Разом з цим, відповідачем під час розгляду справи не надано жодних належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження відключення від теплопостачання будинку, розташованого за спірною адресою, а тому у відповідача існує обов'язок щодо відшкодування вартості спожитої ним теплової енергії. При цьому, відповідачем не спростовано належними, допустимими та достовірними доказами відомості щодо обсягів отриманої теплової енергії, нарахування боргу, а також не надано доказів здійснення оплати останньої.
Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).
Одностороння відмова від зобов'язання в силу приписів ст. 525 ЦК України не допускається.
Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» балансоутримувач (будинку, групи будинків, житлового комплексу) - це власник відповідного майна або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно і уклала договір купівлі-продажу теплової енергії з теплогенеруючою або теплопостачальною організацією, а також договори на надання житлово-комунальних послуг з кінцевими споживачами; постачання теплової енергії (теплопостачання) - це господарська діяльність, пов'язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору; житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг; споживач теплової енергії - це фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору; суб'єкти відносин у сфері теплопостачання - це фізичні та юридичні особи незалежно від організаційно-правових форм та форми власності, які здійснюють виробництво, транспортування, постачання теплової енергії, теплосервісні організації, споживачі, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.
Як передбачено ч. 1 ст. 9 вказаного закону споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Разом з цим, Комунальним підприємством "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" не надано суду доказів виконання зобов'язання з оплати послуг по теплопостачанню за період 01.01.2018 по 01.05.2018 у розмірі 21027,63 грн та за період з 01.10.2018 по 31.10.2021 у розмірі 80125,04 грн.
Відповідно до п. 20 Правил №630 плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води і теплової енергії або затверджених нормативів (норм) споживання на підставі платіжного документа (розрахункової книжки, платіжної квитанції тощо) або відповідно до умов договору на встановлення засобів обліку. У платіжному документі передбачаються графи для зазначення поточних і попередніх показань засобів обліку води, теплової енергії, різниці цих показань або затверджених нормативів (норм) споживання, тарифу на даний вид послуг і суми, яка належить до сплати за надану послугу.
Як було зазначено, наявними у матеріалах справи корінцями нарядів на включення та відключення будинку на опалювальний сезон, а також відомостями споживання теплової енергії підтверджується, що у спірний період постачальник поставив відповідачу теплову енергію за спірною адресою.
Відповідно до ст. 24 Закону України "Про теплопостачання" споживач теплової енергії має право на приєднання до теплової мережі відповідно до нормативно-правових актів.
Публічне акціонерне товариство "Київенерго" впродовж 2016-2018 років та позивач впродовж 2018-2021 років здійснювали постачання теплової енергії до нежитлового приміщення житлового будинку за спірною адресою, яке приєднане до загальнобудинкової системи теплової мережі.
Факт постачання теплової енергії до житлового будинку підтверджується корінцями нарядів на включення та відключення вказаного будинку в період опалювального сезону. Обсяг спожитої теплової енергії за спірний період підтверджується відомостями обліку споживання теплової енергії та обліковими картками.
З урахуванням усього вищезазначеного, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки суду з приводу наявності заборгованості відповідача з оплати послуг по теплопостачанню за період з 01.01.2018 по 01.05.2018 у розмірі 21027,63 грн та за період з 01.10.2018 по 31.10.2021 у розмірі 80125,04 грн.
Також, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань позивач просив стягнути з відповідача на свою користь 3% річних у розмірі 4339,88 грн за період з 01.10.2018 по 31.10.2021, інфляційні втрати у розмірі 9666,03 грн за період з 01.10.2018 по 31.10.2021, 3% річних у розмірі 1894,21 грн за період до 01.05.2018 та інфляційні втрати у розмірі 4058,33 грн за період до 01.05.2018.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи з положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання в вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Згідно з п. 18 Правил №630 розрахунковим періодом для оплати послуг, якщо інше не визначено договором, є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк.
З огляду на те, що у спірний період відповідач фактично споживав житлово-комунальні послуги (централізоване опалення) без укладення письмового договору про надання житлово-комунальних послуг, з урахуванням положень наведених правил, відповідач повинен був здійснювати оплату за спожиті послуги не пізніше 20 числа наступного за розрахунковим місяця (у строки, визначені законом).
Здійснивши перевірку наданих позивачем розрахунків інфляційних втрат, суд встановив, що вони виконані арифметично вірно. Відтак, загальна сума інфляційної складової боргу, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, не виходячи за межі визначених позивачем періодів, за розрахунком позивача становить 13724,36 грн.
Поряд з цим, перевіривши надані позивачем розрахунки 3% річних, судом встановлено, що загальна сума 3% річних, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, за розрахунками суду, становить 6228,46 грн, в іншій частині позовних вимог щодо стягнення 3% річних в сумі 5,63 грн позивачу слід відмовити.
Разом з цим, як було зазначено вище, відповідачем порушено питання щодо пропуску позивачем строку позовної давності.
Так, вимоги про стягнення заборгованості заявлені позивачем за період з січня 2018 року по квітень 2018 року включно та з жовтня 2018 року по жовтень 2021 року включно. Позовна заява подана до суду подана 30.12.2021, що підтверджується відміткою канцелярії суду про її прийняття.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Відтак, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відтак, з урахуванням приписів вищенаведеної статті, строк позовної давності для вимог щодо стягнення з відповідача суми основного боргу за період з січня 2018 року по квітень 2018 року станом на день звернення з позовом до суду є таким, що сплив у лютому 2021 року - за січень 2018 року, у березні 2021 року - за лютий 2018 року, у квітні 2021 року - за березень 2018 року, у травні 2021 року - за квітень 2018 року, а щодо вимог після укладення договору цесії, зокрема за період з 01.10.2018 року по 30.11.2018 року строк позовної давності сплив у листопаді 2021 року - за жовтень 2018 року та у грудні 2021 року - за листопад 2018 року.
При цьому, за приписами ст. 262 ЦК України заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.
Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Предметом спору у справі є періодичні платежі, а отже строк позовної давності застосовується щодо кожного періоду (місяця), за який виникла заборгованість.
У той же час, відповідно до п. 12 Перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
11.03.2020 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", якою установив з 12.03.2020 року до 03.04.2020 на усій території України карантин. В подальшому постановами Кабінету Міністрів України строк карантину на всій території України неодноразово продовжувався та станом на час звернення до суду з позовною заявою не закінчився.
З урахуванням викладеного, щодо заборгованості, яка виникла за спірні періоди з січня 2018 року по квітень 2018 року та з жовтня 2018 року по листопад 2018 року, закінчення строку позовної давності щодо цих вимог припало на період дії карантину, а отже строк позовної давності відповідно до п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України продовжено і він не сплив на момент звернення до суду.
Отже, позовні вимоги в частині стягнення з Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" суми основного боргу підлягають задоволенню в повному обсязі.
Щодо позовних вимог до Київської міської ради суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим кодексом.
Згідно з ч. 1 ст. 41 ГПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи.
Статтею 45 ГПК України передбачено, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у ст. 4 цього кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу.
Виходячи з наведеного, визначення відповідачів, предмета та підстав позову є правом позивача.
Пред'являючи позовну вимогу до відповідача, позивач повинен відповідно до приписів ч. 1 ст. 74, п. 5 ч. 3 ст. 162 ГПК України викласти обставини та навести докази, які підтверджують правомірність пред'явлення цієї вимоги саме до відповідача, навести правові підстави такої вимоги.
В даному випадку спірні правовідносини фактично виникли між позивачем та Комунальним підприємством "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва". Всі доводи та докази в обґрунтування вимог про стягнення спірних сум обґрунтовані посиланням на неправомірну поведінку відповідача-1, а не Київської міської ради.
Таким чином, Київська міська рада є неналежним відповідачем у даній справі.
За таких обставин, враховуючи відсутність пред'явлених позовних вимог до Київської міської ради, суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог до Київської міської ради.
Враховуючи усе вищевикладене, апеляційний суд погоджується з висновками місцевого господарського суду з приводу часткового задоволення позовних вимог до Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» та стягнення з останнього 121105,49 грн заборгованості, з яких: 101152,67 грн - основний борг, 6228,46 грн - 3% річних та 13724,36 грн - інфляційні втрати.
Доводи апеляційної скарги відповідача, про які зазначено судом вище, спростовуються встановленими обставинами справи.
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим кодексом.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно зі ст. ст. 76 та 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, апеляційний суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 23.05.2023 у справі №910/21851/21 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" не підлягає задоволенню.
У зв'язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги та відповідно до ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за її подання покладаються на скаржника.
Згідно з ч. 5 ст. 12 ГПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Як передбачено ч. 3 ст. 287 ГПК України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 даної статті.
Вказана справа є малозначною, а тому прийнята постанова не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.05.2023 у справі №910/21851/21 залишити без змін.
3. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 23.05.2023 у справі №910/21851/21.
4. Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва".
5. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.
Головуючий суддя В.В. Шапран
Судді С.І. Буравльов
В.В. Андрієнко