Справа №752/5630/22
Провадження № 2/752/2223/23
РІШЕННЯ
Іменем України
04.10.2023 року Голосіївський районний суд м.Києва в складі:
головуючого судді - Колдіної О.О.
за участю секретаря - Ящука Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Сенс Банк» про захист прав споживачів,
ВСТАНОВИВ:
позивач ОСОБА_1 звернулася до Голосіївського районного суду м.Києва з позовом до АТ «Сенс Банк» про захист прав споживачів, у якому просить суд зобов'язати відповідача визнати недійсним кредитний договір, укладений між сторонами в частині нарахування відсотків, пені та штрафних санкцій недійсним із застосуванням наслідків недійсності правочину та здійснити перерахунок заборгованості за кредитним договором з урахуванням визнання недійсним його в частині нарахування відсотків, пені та штрафних санкцій.
В обґрунтування позовних вимог вказала, що між нею та АТ «Сенс Банк» було підписано заяву - анкету згідно якої позичальник отримала від кредитора кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач нарахував позивачу заборгованість за кредитним договором, яка не відповідає дійсній сумі боргу за кредитом. Позивач вказує на те, що не отримувала від банку публічну пропозицію на укладення договору про банківське обслуговування фізичних осіб, що в сукупності із акцептою свідчило про укладений у належній формі договір між сторонами про надання банківських послуг. Також вказує на те, що відповідач не ознайомлював її всупереч ст.9, ст.11 Закону України «Про споживче кредитування» із публічною пропозицією банку, не надавав необхідну інформацію для порівняння різних пропозицій кредитодавця.
Крім того позивач зазначає, що АТ «Альфа Банк» самостійно встановлював та змінював розмір кредитного ліміту, проте такі умови позичальником не підписувалися. Надання акцепту пропозиції на укладення угоди про обслуговування кредитної карти не може бути договором приєднання.
Ухвалою Голосіївського районного суд у м. Києва від 30.05.2022 відкрито провадження у справі. Розгляд справи призначено у підготовче судове засідання.
Ухвалою Голосіївського районного суд у м. Києва від 27.09.2022 витребувано від АТ «Альфа Банк» оригінал кредитного договору, укладеного із ОСОБА_1 та розрахунок заборгованості за цим кредитним договором.
Ухвалою Голосіївського районного суд у м. Києва від 10.04.2023 залучено до участі у справі АТ «Сенс Банк» як правонаступника АТ «Альфа Банк».
Ухвалою Голосіївського районного суд у м. Києва від 10.04.2023 закрито підготовче провадження у справі та призначено її до розгляду у судове засідання у загальному позовному провадженні.
Позивачем подана заява про розгляд справи у її відсутність.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, просив суд відкласти розгляд справи на іншу дату у зв'язку із зайнятістю в іншому судовому процесі.
Суд визнав неявку представника відповідача у судове засідання неповажною та вважав за можливе розглянути справу за відсутності представника Банка.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Закріплена зазначеною статтею ЦК України презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду, яке набрало законної сили; у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.
Підпис є обов'язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами.
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 цього Кодексу).
З матеріалів справи вбачається, що 15.07.2014 року між АТ «Альфа Банк» та ОСОБА_1 підписано анкету - заяву про акцепт публічної пропозиції ПАТ «Альфа Банк» на укладення договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб в рамках продукту «Максимум».
Долучений до матеріалів справи додаток до договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб (в рамках обслуговування продукту «Максимум») від 15.07.2014 та довідка про умови кредитування з використанням картки «Максимум», підписаними сторонами, підтверджують отримання та ознайомлення з інформацією про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту, наданих, виходячи з обраних ним умов кредитування.
Правовідносини з надання кредиту за своєю правовою природою є договірними правовідносинами.
Отже, якщо сторони досягли домовленості згідно з положеннями статей 207, 640 ЦК України та уклали кредитний договір, у якому передбачили умови його виконання, то ці умови мають виконуватись і свідчать про те, що момент досягнення домовленості настав.
Розмір та умови надання та повернення грошових коштів, сплати процентів, у тому числі черговість погашення заборгованості, а також інша відповідальність за порушення виконання зобов'язання, визначаються за домовленістю сторін у кредитному договорі, що відповідає принципу свободи договору.
Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків.
Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов'язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду.
Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред'явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).
Тлумачення статей 215, 216 ЦК України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб'єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину.
Зі спірного кредитного договору вбачається, що він підписаний сторонами без будь-яких застережень та зауважень, що свідчить про вільне волевиявлення сторін при його укладанні.
Належних та допустимих доказів того, що сторонами в момент підписання даного кредитного договору було недодержано вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України, матеріали справи не містять.
Крім того, матеріали справи не містять жодного доказу того, що під час укладення оспорюваного правочину позивач звернулася до банку з приводу роз'яснення їй положень договору, які були незрозумілі або за додатковою інформацією щодо умов кредитування, ураховуючи, що договір було укладено у 2014 році, а вимога про недійсність його умов заявлена позивачем лише у 2022 році.
Відповідно до ч. 5 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах.
Статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.
Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Несправедливими є, зокрема, умови договору про установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору.
Споживачу, як правило, об'єктивно бракує знань, необхідних для здійснення правильного вибору товарів (робіт, послуг) із запропонованих на ринку, а також для оцінки договорів щодо їх придбання, які нерідко мають вид формуляра або іншу стандартну форму (ч. 1 ст. 634 ЦК України).
Отже, для споживача існує ризик помилково чи навіть унаслідок уведення його в оману придбати не потрібні йому кредитні послуги. Тому, держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб'єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору. Тим самим держава одночасно убезпечує добросовісного продавця товарів (робіт, послуг) від можливих зловживань з боку споживачів.
За змістом статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору.
Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.
Таким чином для кваліфікації умов договору як несправедливих необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві, а у випадку визнання окремого положення договору несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір. Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійним в цілому.
Згідно ст. ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Матеріали справи свідчать про те, що спірний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх його істотних умов, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі.
Позивач на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов спірного договору та роз'яснення окремих положень договору, які їй були не зрозумілі, у договорі, який підписано позивачем, міститься повна інформація стосовно умов кредитування.
В ході розгляду справи судом встановлено, що спірний договір укладений між сторонами за їх взаємною згодою та відповідно до вимог чинного законодавства, та доказів зворотному матеріали справи не містять.
При його укладенні між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних його умов, про що свідчать підписи сторін у кредитному договорі.
Крім того, матеріали справи не містять відомостей, що позивач зверталася до банку з пропозиціями про внесення змін до умов договору, зокрема, можливості внесення змін та доповнень до даного договору, що свідчить про її згоду з умовами спірного договору.
Доводи позивача про те, що кредитний договір було укладено із порушенням вимог Закону України «Про захист прав споживачів», так як перед його укладенням та під час укладення, всупереч статті 11 вказаного закону, позичальнику не було надано інформації про умови кредитування, суд вважає безпідставними, оскільки, спірний кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі.
Крім того, суд приймає до уваги те, що позивач на момент укладення договору в 2014 році не заявляла заперечень чи додаткових вимог щодо умов спірного договору, а з позовом про визнання його недійсним звернулася до суду лише в 2022 році.
Доводи позивача про те, що кредитний договір за своїм змістом суперечить положенням законодавства, судом до уваги не приймаються, оскільки, ґрунтуються виключно на довільному трактуванні позивачем положень ЦК України та Закону України «Про захист прав споживачів» і умов кредитного договору та спростовуються встановленими фактичними обставинами справи та умовами кредитного договору.
Як вбачається зі змісту оспорюваного договору, в ньому не містяться жодні положення, які Закон України «Про захист прав споживачів» визначав би як несправедливі та такі, які спричиняють істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).
Згідно із статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Зазначеними процесуальними нормами передбачено, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов'язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.
З урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності.
Відповідно до положень ч. 1, 3 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Сторони при укладенні договору від 15.07.2014 року досягли всіх істотних умов договору
Оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач, як на підставу для задоволення позову, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи по суті та не ґрунтуються на нормах чинного законодавства України, суд приходить до висновку, що відсутні правові підстави для задоволення позову.
Питання щодо розподілу судових витрат суд вирішує у відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 76, 77, 78, 81, 259, 261, 265, 354 ЦПК України, суд,
ВИРІШИВ:
у задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Сенс Банк» про захист прав споживачів - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя