РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16.11.2023 Справа №607/10858/22
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі головуючого судді Стельмащука П.Я., за участю секретаря судового засідання Крупи А.О., представника позивача ОСОБА_1 , представника відповідача ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Тернополі цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_3 (надалі - Позивач) звернулася до суду із позовом до ОСОБА_4 (надалі - Відповідач), у якому просить в порядку поділу спільної сумісної власності подружжя виділити у власність ОСОБА_4 : транспортний засіб ВАЗ 2106, д.н.з. НОМЕР_1 , 1984 року випуску, та стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 31760,00 гривень в рахунок компенсації вартості 1/2 частини вказаного транспортного засобу; транспортний засіб MERSEDES-BЕNZ 210, д.н.з. НОМЕР_2 , 1991 року випуску, та стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 49462,50 гривень в рахунок компенсації вартості 1/2 частини вказаного транспортного засобу; транспортний засіб VOLKSWAGEN LT 28, д.н.з. НОМЕР_3 , 2001 року випуску, та стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 182022,00 гривень в рахунок компенсації вартості 1/2 частини вказаного транспортного засобу. Також позивач просить визнати об'єктом права спільної сумісної власності подружжя незавершений будівництвом житловий будинок загальною площею 392,5 кв.м., житловою площею 69,2 кв.м., по АДРЕСА_1 та в порядку поділу спільної сумісної власності подружжя визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину вказаного будинку.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 14.09.1990, який рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05.09.2011 розірвано. Під час шлюбу ними набуто у спільну сумісну власність вище вказане майно. Після розлучення сторони залишились проживати по АДРЕСА_1 . Однак, починаючи з січня 2022 року, відповідач чинить позивачу перешкоди у користуванні житловим будинком загальною площею 392,5 кв.м., житловою площею 69,2 кв.м. по АДРЕСА_1 , що підтверджується постановою Тернопільського апеляційного суду від 20.06.2022 в справі №607/3216/22. Тим самим порушуючи права позивача щодо користування спільною власністю. Будівництво житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 , який в матеріалах технічної інвентаризації ТОВ «Міське бюро технічної інвентаризації» значиться під літерою «К», здійснювалося сторонами під час шлюбу на підставі паспорта земельної ділянки на будівництво індивідуального житлового будинку, ухвали Тернопільської міської ради народних депутатів від 28.05.1996 року «Про перезакріплення земельних ділянок та надання дозволів на будівництво», згідно п.9 якої забудівником був ОСОБА_4 . Із матеріалів технічної інвентаризації вбачається, що вказаний житловий будинок є повністю готовим до експлуатації, будівництво його фактично закінчене, він експлуатується за своїм функціональним призначенням, він забезпечений електрикою, газом, водою, каналізацією. Однак, не приймається в експлуатацію і право власності на нього не оформлюється з волі відповідача, що позбавляє позивача можливості реалізувати своє право на поділ набутого за час шлюбу майна. Транспортні засоби є неподільними, користуватись ними спільно з відповідачем не можливо, тому позивач погоджується на компенсацію їй відповідачем половини вартості цих автомобілів.
Ухвалою судді від 13.09.2022 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.
06.10.2022 судом отримано відзив на позов, згідно якого представник відповідача позовні вимоги не визнає, вважає їх безпідставними та необґрунтованими. Зазначає, що за відповідачем протягом перебування сторін у шлюбі були зареєстровані вказані у позовній заяві транспортні засоби. Проте, 29.03.2003 було відчужено MERSEDES-BЕNZ 210, д.н.з. НОМЕР_2 , та 05.02.2009 було відчужено ВАЗ 21063, д.н.з. НОМЕР_1 , тобто під час перебування сторін у шлюбі. А також, 02.03.2016 відчужено VOLKSWAGEN LT 28, д.н.з. НОМЕР_3 . Згідно довідки суб'єкта оціночної діяльності середня ринкова вартість вантажного фургона VOLKSWAGEN LT 28, 2001 року випуску, станом на 05.10.2022 складає 180650 грн. Таким чином, станом на момент звернення позивача із даним позовом транспортні засоби, які є предметом спору, відповідачеві не належать, а тому позовні вимоги про виділення у власність ОСОБА_4 транспортних засобів з одночасним стягнення у користь позивачки 1/2 частини їх вартості є необґрунтованими. Позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження ринкової вартості спірних транспортних засобів, оскільки одне оголошення про продаж схожого транспортного засобу, розміщене на одному із сайтів з продажу автомобілів, не може підтверджувати реальну ринкову вартість автомобілів. Вважає, що позивач має право на звернення до суду із позовом про визнання договорів купівлі-продажу транспортних засобів недійсними, у зв'язку із тим, що вони укладені без згоди другого з подружжя, а не про виділення транспортних засобів у власність відповідача з одночасним стягненням з нього на користь позивача компенсації половини їх вартості.
Також, позивачем не надано жодних доказів того, що під час перебування сторін у шлюбі відповідачем фактично велися хоч якісь будівельні роботи з будівництва житлового будинку по АДРЕСА_1 , а позивачка працею або коштами приймала участь у такому будівництві. Паспорт земельної ділянки на будівництво індивідуального житлового будинку, ухвала Тернопільської міської ради від 28.05.1996 свідчать про надання дозволу на будівництво, а не про здійснення будівельних робіт.
Станом на 29.12.2012 житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 належить ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , а в період перебування сторін у шлюбі належав (у різних частках) ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 . Відповідач не мав зареєстрованого права власності за адресою АДРЕСА_1 .
Факт належності житлового будинку АДРЕСА_2 ОСОБА_6 , ОСОБА_5 та ОСОБА_7 підтверджується технічним паспортом на цей будинок, копію якого долучено до позовної заяви самою позивачкою, в якому позначено житлові будинки під літерами «А», ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , як такі, що належать саме вказаним особам, а не відповідачу, чи позивачці. З наведеного вбачається, що житловий будинок АДРЕСА_1 є введеним в експлуатацію, і право власності на нього зареєстровано в установленому законом порядку ще під час перебування сторін у шлюбі. Позивачка зареєстрована за іншою адресою, а саме: АДРЕСА_3 , а в житловому будинку АДРЕСА_1 , вона проживає тимчасово в кімнаті, в якій раніше жила дочка сторін, яка залишається зареєстрованою за цією адресою.
Крім того, усі позовні вимоги заявлені поза межами позовної давності, оскільки шлюб між сторонами було розірвано на підставі рішення суду від 05.09.2011, яке набрало законної сили 16.09.2011. Таким чином, виходячи із вимог ч. 2 ст. 72 СК України, позовна давність до вимог про поділ спільного майна подружжя, розпочала свій перебіг 17.09.2011 і сплила 16.09.2014. Позов подано 18.08.2022, тобто майже через 8 років після спливу позовної давності до заявлених позовних вимог. Представником відповідача подано суду заяву про застосування позовної давності.
14.11.2022 судом отримано відповідь позивача на відзив, у якому представник позивача зазначила, що будівництво спірного будинку здійснювалося позивачем та відповідачем під час шлюбу, що окрім долучених доказів можуть також підтвердити свідки. За час шлюбу сторонами також були набуті транспортні засоби, які були зареєстровані на ім'я відповідача, якими без відома позивача розпорядився відповідач, а тому вона має право на отримання компенсації від вартості вказаних транспортних засобів. Вважає, що початок перебігу строку позовної давності слід обчислювати починаючи з січня 2022 року, коли відповідач почав чинити перешкоди позивачу у користуванні житловим будинком по АДРЕСА_1 .
Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12.12.2022 у даній цивільній справі призначено судову транспортно-товарознавчу експертизу, проведення якої доручено експертам Тернопільського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз. Оплату за проведення експертизи судом покладено на позивача ОСОБА_3 . На час проведення експертизи провадження у справі зупинено.
Вказана ухвала була оскаржена в апеляційному порядку, однак постановою Тернопільського апеляційного суду від 06.03.2023 залишена без змін. Відновлено дію ухвали Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12.12.2022.
Ухвалою суду від 03.07.2023 поновлено провадження у справі, призначено підготовче судове засідання, у зв'язку із тим, що матеріали справи повернулись до суду з Тернопільського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз з повідомленням експерта про не проведення експертизи, так як позивачем не здійснено оплати за її проведення.
Протокольною ухвалою суду від 11.10.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Позивач та її представник адвокат Островська О.Н. в судових засіданнях позовні вимоги підтримали та просили задовольнити з підстав викладених у позовній заяві та відповіді на відзив.
Представник відповідача ОСОБА_2 в судових засіданнях щодо задоволення позовних вимог заперечив, з підстав зазначених у відзиві на позов.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши докази по справі, суд дійшов висновку про необхідність відмовити у задоволенні позовних вимог з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
За змістом ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Статтею 81 цього Кодексу визначено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, що сторони ОСОБА_3 та ОСОБА_4 14.09.1990 уклали шлюб, який рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05.09.2011 у справі №2-5266/11 розірвано. Рішення набрало законної сили 16.09.2011. Згідно рішення суду, сторони припинили подружні стосунки та не ведуть спільного господарства.
Після розірвання шлюбу сторони продовжують проживати за однією адресою по АДРЕСА_1 , що підтверджується показами свідка ОСОБА_11 та визнається сторонами (хоча відповідач стверджує, що позивач живе лише тимчасово).
Згідно листа територіального сервісного центру №6141 (на правах відділу) регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Тернопільській області (філія ГСЦ МВС) від 20.07.2022 №31/19/1-О-15о.з., за ОСОБА_4 з 14.09.1990 по 22.09.2011 були зареєстровані такі транспортні засоби: ВАЗ 21063, д.н.з. НОМЕР_1 , 1984 року випуску, кузов № НОМЕР_4 ; MERSEDES-BЕNZ 210, д.н.з. НОМЕР_2 , 1991 року випуску, кузов № НОМЕР_5 ; VOLKSWAGEN LT 28, д.н.з. НОМЕР_3 , 2001 року випуску, кузов № НОМЕР_6 .
Згідно листа територіального сервісного центру №6141 (на правах відділу) регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Тернопільській області (філія ГСЦ МВС) від 30.09.2022 №31/19/1-П-24о.з., ОСОБА_4 відчужив наступні транспортні засоби: ВАЗ 21063, д.н.з. НОМЕР_1 , 1984 року випуску, кузов № НОМЕР_4 знято з обліку 05.02.2009; MERSEDES-BЕNZ 210, д.н.з. НОМЕР_2 , 1991 року випуску, кузов № НОМЕР_5 знято з обліку 29.03.2003; VOLKSWAGEN LT 28, д.н.з. НОМЕР_3 , 2001 року випуску, кузов № НОМЕР_6 перереєстровано 02.03.2016 на нового власника за актом прийому-передачі. Копію підтверджуючих документів надати не можливо, тому що закінчився їх термін зберігається, і вони знищені в установленому порядку.
Ухвалою 11 сесії Тернопільської міської ради народних депутатів 22 скликання від 28.05.1996 «Про перезакріплення земельних ділянок та надання дозволів на будівництво» вилучено з користування гр. ОСОБА_12 та ОСОБА_13 земельну ділянку площею 0,10 га за адресою АДРЕСА_1 , враховуючи письмову згоду землекористувачів. Надано в постійне користування земельну ділянку площею 0,10 га гр. ОСОБА_4 (сину ОСОБА_7 та ОСОБА_14 ), що мешкає за адресою АДРЕСА_1 , під будівництво та обслуговування індивідуального житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 . Зобов'язано вищевказаних громадян проекти на будівництво погодити з управлінням містобудування та архітектури.
24.04.1997 приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Іваненко О.С. посвідчено справжність підпису ОСОБА_7 (за номером в реєстрі 534) на заяві, згідно якої останній дав згоду на будівництво житлового будинку його сином ОСОБА_4 на місці сараю, побудованого біля належного ОСОБА_7 житлового будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1 .
На замовлення ОСОБА_7 . Управлінням містобудування та архітектури Тернопільської міської ради народних депутатів було виготовлено паспорт земельної ділянки № НОМЕР_7 на будівництво індивідуального житлового будинку в АДРЕСА_1 .
02.09.1998 начальником управління містобудування та архітектури погоджено генплан забудови земельної ділянки по АДРЕСА_1 . Згідно генплану, забудівник - ОСОБА_7 .
Того ж дня представник ГПВАПБ при Управлінні містобудування та архітектури Тернопільського міськвиконкому Сорівка П.Р. склав акт про відведення в натурі земельної ділянки площею 1000 кв.м., яка знаходиться в АДРЕСА_1 в користування ОСОБА_4 . Акт містить підписи представника ГПВАПБ ОСОБА_15 , начальника Управлінні містобудування та архітектури С.Калашника, однак підпису ОСОБА_4 , як забудівника, немає.
22.04.1999 ОСОБА_4 були видані технічні умови на тимчасове електропостачання 3-х фазного вводу за адресою АДРЕСА_1 , а також 13.05.1999 технічні умови на водопостачання та каналізацію житлового будинку по АДРЕСА_1 . Проекти енергопостачання та водопостачання і каналізації погодити з Тернопільським міським РЕМ та КП «Тернопільводоканал» відповідно.
15.05.2008 ТзОВ «Тернопільське міське бюро технічної інвентаризації» виготовлено технічний паспорт на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1 . Власниками вказано: ОСОБА_6 (розмір частки власності - ціла (літера Б), ОСОБА_5 (розмір частки власності - 13/25 (літера А), ОСОБА_7 (розмір частки власності - 12/25 (літера А).
Згідно із планом земельної ділянки садибного (індивідуального) житлового будинку по АДРЕСА_1 , на земельній ділянці загальною площею 1719 кв.м. знаходяться: житлові будинки літери А, Б, К; сарай літери Е, Ж; вбиральня літери Г, В, М; гараж літери Д, Л; огорожа та замощення.
Відповідно до характеристики будинку, господарських будівель і споруд, яка є частиною технічного паспорта від 15.05.2008, житловий будинок під літерою А побудований в 1969 році, житловий будинок під літерою Б - в 1965 році та житловий будинок під літерою К - в 2005 році.
Також, позивачем долучено до позовної заяви копії поверхових планів та журналів внутрішніх обмірів та розрахунків площ приміщень будинку АДРЕСА_1 , частина яких (план підвалу, план 1-го поверху, план 2-го поверху, план мансарди) датована 24.05.2005, а частина (план цокольного поверху та журнали внутрішніх обмірів) 24.03.2006, згідно яких всього по літері «К»: загальна площа 392,5 кв.м, житлова площа 69,2 кв.м, допоміжна площа 323,3 кв.м.
Відповідно до листа ТзОВ «Міське бюро технічної інвентаризації» від 26.09.2022 №576/07-2, згідно обліку технічної інвентаризації станом на 29.12.2012 житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 належить ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . Згідно рішення суду від 05.11.1969 ОСОБА_7 належить 12/25 частин будинковолодіння за адресою АДРЕСА_1 і 13/25 частин належить ОСОБА_13 . ОСОБА_8 проводить добудову, приймає в експлуатацію і реєструє в 2005 році, як окремий житловий будинок літ. ОСОБА_9 АДРЕСА_1 . Після її смерті ОСОБА_5 реєструє спадщину на 13/25 частин будинку літ. «А» згідно свідоцтва про право на спадщину за законом посвідченого Першою ДНК 29.03.2008 за реєстром 1122. ОСОБА_7 дарує, а ОСОБА_5 приймає в дар 12/25 чистин на підставі договору дарування посвідченого приватним нотаріусом Кашанською M.І. 02.09.2011 за реєстром №1521. Житловий будинок літ. «Б» по АДРЕСА_1 належить ОСОБА_6 (після смерті ОСОБА_16 ) на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом посвідченого Першою ДНК 29.03.2008 за реєстром №1124. ОСОБА_4 не мав зареєстрованого права власності за адресою АДРЕСА_1 .
20.08.2023 експертом з технічного обстеження будівель і споруд ОСОБА_17 затверджено технічний звіт на замовлення ОСОБА_3 . Об'єктом обстеження є індивідуальний житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . За результатами технічного обстеження встановлено, що на даний час житловий будинок, літера «К» по АДРЕСА_1 , має 100% ступінь готовності, відповідає вимогам державних будівельних норм і може бути прийнятий в експлуатацію згідно порядку проведення технічного обстеження та прийняття в експлуатацію, затвердженого наказом Мінрегіонбуду від 03.07.2018 №158. Будинок експлуатується з 2005 року.
Як вбачається з постанови Тернопільського апеляційного суду від 20.06.2022 у справі №607/3216/22, постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14.03.2022ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 170 гривень у дохід держави. Згідно постанови ОСОБА_4 11.01.2022 близько 19 год. 00 хв., перебуваючи за місцем спільного проживання по АДРЕСА_1 , вчинив домашнє насильство економічного характеру відносно своєї колишньої дружини ОСОБА_3 , а саме виключив перемикач автомату в електричному щитку, чим своїми діями відключив опалення та електропостачання у розетках на третьому поверсі будинку, внаслідок чого могла бути завдана шкода фізичному здоров'ю ОСОБА_3 .
Постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14.03.2022 скасовано, а провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_4 за ч.1 ст.173-2 КУпАП закрито на підставі п.1 ст.247 КУпАП.
Постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16.11.2021 у справі №607/20604/21 ОСОБА_3 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП, та накладено на неї адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 170 гривень. Обставини вчинення адміністративного правопорушення наступні: 09.11.2021 близько 17 год. 00 хв. гр. ОСОБА_3 , перебуваючи за адресою: АДРЕСА_4 , вчинила стосовно свого колишнього чоловіка ОСОБА_4 домашнє насильство психологічного характеру, а саме: чинила на нього моральний та психологічний тиск, шляхом гучного стукання дверима та розмов з домашніми котами, чим заважала відпочивати гр. ОСОБА_4 , чим могла бути завдана шкода психічному здоров'ю останнього.
Вище вказану постанову 20.12.2021 скасовано Тернопільським апеляційним судом, провадження в справі щодо ОСОБА_3 за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП закрито, у зв'язку з відсутністю в її діях складу адмінправопорушення.
Відповідно до пункту 1 розділу VII «Прикінцевих положень» Сімейного кодексу України (далі - СК України) зазначений кодекс набув чинності одночасно з набуттям чинності Цивільним кодексом України, тобто з 01 січня 2004 року. За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України), норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які існували до 01 січня 2004 року, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов'язків, що виникли після набуття ним чинності.
З огляду на вищевказані правові норми порядок набуття спільного майна та його правовий режим у цій справі повинен визначатися як Кодексом про шлюб та сім'ю України (далі - КпШС України), так і Сімейним кодексом України (далі - СК України), в залежності від того який нормативний акт був чинним на час набуття спірного майна, а поділ майна подружжя має здійснюватися за правилами, передбаченими СК України.
Згідно статті 22 КпШС України, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння,
користування і розпорядження цим майном.
Також, статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 368 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 статті 61 СК України встановлено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Відповідно до статті 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Згідно ч. 1 статті 68 СК України, розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.
Частиною 1 статті 69 СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Згідно із частиною 1 статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної вартості подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Статтею 71 СК України встановлено, що майно, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 14.09.1990 по 16.09.2011 (день набрання законної сили рішенням суду про розірвання шлюбу).
При поділі майна суду в першу чергу необхідно визначити його предмет, тобто те майно подружжя, яке підлягає поділу (п. 23, 24 Постанови Пленуму Верховного суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»).
Наданими сторонами доказами (листами територіального сервісного центру №6141 (на правах відділу) регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Тернопільській області від 20.07.2022 та від 30.09.2022) підтверджено набуття у власність відповідачем під час перебування у шлюбі трьох транспортних засобів, а саме: 18.02.1997 придбано ВАЗ 21063, д.н.з. НОМЕР_1 , 1984 року випуску; 26.08.1999 придбано MERSEDES-BЕNZ 210, д.н.з. НОМЕР_2 , 1991 року випуску; 28.05.2004 придбано VOLKSWAGEN LT 28, д.н.з. НОМЕР_3 , 2001 року випуску.
Дані транспортні засоби в силу вимог статті 22 КпШС України та статті 60 СК України з моменту їх придбання ставали спільною сумісною власністю подружжя, тобто сторін по справі.
Проте, згідно листа територіального сервісного центру №6141 (на правах відділу) регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Тернопільській області від 30.09.2022 всі вищезгадані транспортні засоби відчужені, а саме 29.03.2003 знято з обліку MERSEDES-BЕNZ 210, д.н.з. НОМЕР_2 ; 05.02.2009 знято з обліку ВАЗ 21063, д.н.з. НОМЕР_1 ; 02.03.2016 переєстровано на нового власника VOLKSWAGEN LT 28, д.н.з. НОМЕР_3 .
Відповідно до ч. 2 статті 23 КпШС України, при укладенні угод одним з подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.
Згідно ч. 2 статті 65 СК України, при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.
Отже, автомобілі MERSEDES-BЕNZ 210, д.н.з. НОМЕР_2 , та ВАЗ 21063, д.н.з. НОМЕР_1 , були відчужені відповідачем під час шлюбу. Враховуючи презумцію згоди іншого з подружжя (тобто позивача) на таке відчуження, передбачену статтею 23 КпШС України та статтею 65 СК України, вимоги про виділ цих транспортних засобів відповідачу та компенсацію відповідачем позивачу половини вартості цих транспортних засобів не ґрунтуються на законі, а відтак у їх задоволенні слід відмовити.
Щодо автомобіля VOLKSWAGEN LT 28, д.н.з. НОМЕР_3 . Цей автомобіль відчужений відповідачем 02.03.2016 після розірвання шлюбу і на нього презумпція наданої позивачем на це згоди не поширюється. Станом на час розгляду справи цей автомобіль не належить відповідачу, тому вимога позивача виділити цей автомобіль відповідачу у власність не може бути задоволена. Проте, позивач має право на грошову компенсацію половини вартості спірного автомобіля. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.01.2023 у справі №754/3132/16-ц.
При цьому, визначаючи розмір грошової компенсації 1/2 частини вартості автомобіля, суд виходить з того, що розмір компенсації за належну частку в майні, яке є спільною сумісною власністю подружжя, визначається виходячи з вартості аналогічних транспортних засобів на час поділу майна, що відповідає правовому висновку, викладеному, зокрема у постанові Верховного Суду від 03.10.2018 у справі №127/7029/15-ц.
Позивач для доведення дійсної вартості автомобіля VOLKSWAGEN LT 28, д.н.з. НОМЕР_3 , надала роздруковану сторінку інтернет-видання AutoRIA із пропозицією фізичної особи щодо продажу автомобіля VOLKSWAGEN LT, 2001 року випуску, за ціною 9200 доларів США.
Представник відповідача для доведення дійсної вартості автомобіля VOLKSWAGEN LT 28, д.н.з. НОМЕР_3 , надав довідку оцінювача ОСОБА_18 про те, що середня ринкова вартість продажу колісного транспортного засобу - вантажного фургона VOLKSWAGEN LT 28, 2001 року випуску, з об'ємом двигуна 2459 см.куб., дизельним типом двигуна, спорядженою масою 1900 кг, середньостатистичним нормативним пробігом 683,2 тис. км, в задовільному технічному стані, станом на 05.10.2022 складає 180650 грн.
Окрім того, за клопотанням позивача судом призначалась судова транспортно-товарознавча експертиза, на вирішення якої ставилось питання про ринкову вартість автомобіля VOLKSWAGEN LT 28, д.н.з. НОМЕР_3 . Однак, позивач не сплатила вартості експертизи, ухвала суду про призначення експертизи судовим експертом повернута без виконання.
Згідно статті 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Надана позивачем роздрукована сторінка інтернет-видання AutoRIA із пропозицією фізичної особи щодо продажу автомобіля VOLKSWAGEN LT, на переконання суду, не є достовірним доказом дійсної вартості автомобіля VOLKSWAGEN LT 28, д.н.з. НОМЕР_3 , так як дана сторінка та пропозиція продажу вибрана позивачем на власний розсуд та не містить жодної інформації про інші пропозиції продажів та реальну ціну продажу аналогічних транспортних засобів.
Отже, в розпорядженні суду є лише довідка оцінювача ОСОБА_18 про середню ринкову вартість продажу вантажного фургона VOLKSWAGEN LT 28, 2001 року випуску, яка станом на 05.10.2022 складає 180650 грн. Як зазначено у довідці, фізична особа - підприємець, оцінювач ОСОБА_18 має сертифікат суб'єкта оціночної діяльності №1008/20 від 16.11.2020, свідоцтво про реєстрацію в Державному реєстрі оцінювачів №114 від 22.05.2017 та кваліфікаційне свідоцтво оцінювача МФ №6098 від 07.06.2008 видане ФДМУ.
Суд вважає дану довідку належним, допустимим та достовірним доказом.
Беручи до уваги, що автомобіль VOLKSWAGEN LT 28, д.н.з. НОМЕР_3 , був проданий відповідачем після розірвання шлюбу, відповідач не надавала згоди на його відчуження, суд дійшов висновку, що право позивача є порушене і вона має право на грошову компенсацію половини вартості спірного автомобіля 90325 грн. (180650 грн. / 2).
Проте, представник відповідача подав суду заяву про застосування позовної давності до всіх вимог позивача, так як шлюб розірвано 16.09.2011 (день набрання законної сили рішенням суду про розірвання шлюбу), а із позовом позивач звернувся до суду 18.08.2022.
Згідно ч. 2 статті 72 СК України, до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.
Представник позивача у відповіді на відзив, в частині заперечення заяви представника відповідача про застосування позовної давності, вказує на те, що відповідач починаючи з січня 2022 року чинить позивачу перешкоди в користуванні житловим будинком по АДРЕСА_1 , і саме з цього часу позивач дізналась про порушення свого права і з цього часу слід обраховувати перебіг строку позовної давності. Інших аргументів на спростування пропуску строку позовної давності щодо транспортного засобу сторона відповідача не надала. Під час допиту позивача в якості свідка в судовому засіданні 08.11.2023, на запитання представника відповідача, коли позивач востаннє бачила автомобіль VOLKSWAGEN, позивач повідомила, що автомобіль стояв на подвір'ї до 2016 року, а не зверталась вона до суду, тому що не надавала цьому значення (запис засідання з 0:21:40 до 0:22:45).
Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд вважає пояснення представника позивача у відповіді на відзив щодо того, що позивач дізналась про порушення свого права лише починаючи з січня 2022 року, коли відповідач почав чинити позивачу перешкоди в користуванні житловим будинком по АДРЕСА_1 , такими, що обґрунтовують час звернення до суду з позовними вимогами щодо будинку, однак не спростовують того, що позивач знала про порушення свого права в частині відчуженого автомобіля VOLKSWAGEN LT 28, д.н.з. НОМЕР_3 , з 2016 року, а також не обґрунтовує поважності пропуску строку позовної давності.
Таким чином, звернувшись до суду із позовом 18.08.2022 про поділ спільного майна подружжя, в частині компенсації за проданий 02.03.2016 автомобіль VOLKSWAGEN LT 28, д.н.з. НОМЕР_3 , позивач пропустила трирічний строк позовної давності без поважних причин.
Відповідно до частин 3-5 статті 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Отже, у задоволенні позовної вимоги про компенсацію відповідачем на користь позивача половини вартості автомобіля VOLKSWAGEN LT 28, д.н.з. НОМЕР_3 , слід відмовити у зв'язку із спливом позовної давності.
При цьому, суд не може застосувати частини 12, 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, так як строк позовної давності сплив як до початку карантину, введеного у зв'язку із пандемією коронавірусу (11.03.2020), так і до початку воєнного стану (24.02.2022).
Вирішуючи позовну вимогу про визнання спільною сумісною власністю подружжя незавершеного будівництвом житлового будинку, загальною площею 392,5 кв.м., житловою площею 69,2 кв.м., по АДРЕСА_1 та в порядку поділу спільної сумісної власності подружжя визнання за позивачем права власності на 1/2 частину вказаного будинку, суд керується наступним.
Як стаття 22 КпШС України, так і стаття 60 СК України вказують на те, що майно, набуте (нажите) подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.
Отже, предметом поділу повинно бути майно, яке набуте під час шлюбу позивачем, відповідачем чи ними двома одночасно.
Позивач у позовній заяві та відповіді на відзив вказує про те, що будівництво вищевказаного будинку здійснювалось сторонами під час шлюбу на підставі паспорта земельної ділянки на будівництво індивідуального житлового будинку, ухвали Тернопільської міської ради від 28.05.1996, згідно яких забудовником був відповідач. Вказану обставину може підтвердити свідок ОСОБА_11 та позивач, допитана в якості свідка. Позивачем надано матеріали технічної інвентаризації будинку, і в підготовчому судовому засіданні надано технічний звіт експерта з технічного обстеження будівель і споруд ОСОБА_17 від 20.08.2023 про те, що будинок має 100% ступінь готовності, відповідає вимогам державних будівельних норм і може бути прийнятий в експлуатацію. Також позивачем в якості доказів купівлі будівельних матеріалів надано копію накладної ПрАТ «Тернопільський кар'єр» від 07.05.2006 про купівлю ОСОБА_3 12 т будівельного каменю та копію накладної від 15.07.2008 про купівлю ОСОБА_19 7 м.куб. піску.
Відповідач у відзиві заперечує набуття у свою власність спірного будинку, а також те, що цей будинок будувався ним чи двома сторонами шляхом фінансування його будь-ким із сторін чи своєю працею. Це випливає як з доказів наданих позивачем, так і з листа ТзОВ «Міське бюро технічної інвентаризації» від 26.09.2022 №576/07-2. Відповідач проживає у спірному будинку, однак власності на нього немає.
З наданих сторонами доказів (технічного паспорту від 15.05.2008, звіту експерта з технічного обстеження будівель і споруд ОСОБА_17 від 20.08.2023, паспорту земельної ділянки № НОМЕР_7 , генплану забудови земельної ділянки, ухвали Тернопільської міської ради від 28.05.1996, листа ТзОВ «Міське бюро технічної інвентаризації» від 26.09.2022, показів свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_3 ) судом встановлено, що спірний будинокзагальною площею 392,5 кв.м., житловою площею 69,2 кв.м., знаходиться на земельній ділянці по АДРЕСА_1 (згідно технічного паспорту літера «К»), має 100% ступінь готовності, рік побудови 2005, експлуатується з 2005 року. У даному будинку з 2005 року та по час розгляду справи проживають позивач (зі слів сторін займає лише одну кімнату), відповідач та їх повнолітня дочка ОСОБА_20 . В експлуатацію згідно чинного законодавства будинок не здавався, отже є незавершеним будівництвом. Будинок збудований поруч із двома іншими будинками (літера «А» 1969 року побудови та літера «Б» 1965 року побудови, які належать ОСОБА_5 та ОСОБА_6 відповідно) на земельній ділянці за тією ж адресою АДРЕСА_1 .
Проте, наявні в розпорядженні суду докази в своїй сукупності не підтверджують того, що спірний будинок будувався сторонами чи кимось із них власною працею чи шляхом фінансування будівництва, а також, що він набутий (нажитий) подружжям чи кимось із них за час шлюбу іншим чином.
Ухвалою Тернопільської міської ради народних депутатів від 28.05.1996 «Про перезакріплення земельних ділянок та надання дозволів на будівництво» вилучено з користування гр. ОСОБА_12 та ОСОБА_13 земельну ділянку площею 0,10 га за адресою АДРЕСА_1 , враховуючи письмову згоду землекористувачів. Надано в постійне користування земельну ділянку площею 0,10 га гр. ОСОБА_4 (сину ОСОБА_7 та ОСОБА_14 ), що мешкає за адресою АДРЕСА_1 , під будівництво та обслуговування індивідуального житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 . Зобов'язано вищевказаних громадян проекти на будівництво погодити з управлінням містобудування та архітектури.
02.09.1998 начальником управління містобудування та архітектури погоджено генплан забудови земельної ділянки по АДРЕСА_1 . Однак, згідно генплану, забудівник - ОСОБА_7 (батько відповідача).
Акт від 02.09.1998 про відведення в натурі земельної ділянки площею 1000 кв.м., яка знаходиться в АДРЕСА_1 в користування ОСОБА_4 не містить підпису ОСОБА_4 , як забудівника.
Паспорт земельної ділянки № НОМЕР_7 на будівництво індивідуального житлового будинку в АДРЕСА_1 виготовлений Управлінням містобудування та архітектури Тернопільської міської ради народних депутатів на замовлення ОСОБА_7 (батько відповідача).
Дані докази (паспорт земельної ділянки № НОМЕР_7 , генплан забудови земельної ділянки, акт про відведення в натурі земельної ділянки, ухвала Тернопільської міської ради) не є доказами будівництва, а вказують лише на відведення земельної ділянки для будівництва, але навіть вони не доводять того, що забудовником мав бути саме відповідач, так як генплан забудови земельної ділянки виготовлявся значно пізніше прийняття Тернопільською міською радою ухвали про перезакріплення земельних ділянок та надання дозволів на будівництво.
Також, матеріали справи не містять жодних даних про виготовлення відповідачем чи будь-якою іншою особою проекту будівництва та погодження його управлінням містобудування та архітектури.
Окрім того, згідно статті 22 ЗК України 1990 року (чинного на час відведення земельної ділянки), право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.
Відповідно до статті 23 ЗК України 1990 року, право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.
Як вбачається із ухвали Тернопільської міської ради від 28.05.1996, нею було надано ОСОБА_4 в постійне користування земельну ділянку площею 0,10 га в АДРЕСА_1 . Однак, доказів того, що відповідач отримав державний акт на право постійного користування земельною ділянкою та, відповідно, набув право користування цією землею згідно вимог чинного на той час законодавства, суду не надано.
Технічні умови на тимчасове електропостачання 3-х фазного вводу за адресою АДРЕСА_1 , та технічні умови на водопостачання та каналізацію житлового будинку по АДРЕСА_1 також не є належними доказами, так як вони є лише підставою для виготовлення відповідних проектів енергопостачання та водопостачання і каналізації, які мали бути погоджені з Тернопільським міським РЕМ та КП «Тернопільводоканал». Доказів виготовлення проектів сторонами не надано. Також, в технічних умовах вказана адреса АДРЕСА_1 . Однак, за даною адресою є й інші будинки (літери «А» і «Б»), що не дає змоги встановити якого саме будинку стосуються ці технічні умови.
Договір від 20.10.2001 з СП «Альфа ЛТД» про обслуговування систем опалення та водопостачання не береться судом до уваги, так як підписаний лише зі сторони «Виконавця» СП «Альфа ЛТД», підпису «Замовника» немає, а отже він не є укладений.
Копії накладної ПрАТ «Тернопільський кар'єр» від 07.05.2006 про купівлю ОСОБА_3 12 т будівельного каменю та копія накладної від 15.07.2008 про купівлю ОСОБА_19 7 м.куб. піску не є належними доказами, так як будинок збудований в 2005 році. Окрім того, не відоме призначення цих будівельних матеріалів та яке відношення до спірних правовідносин має ОСОБА_19 .
Відповідно до листа ТзОВ «Міське бюро технічної інвентаризації» від 26.09.2022 №576/07-2, згідно обліку технічної інвентаризації, станом на 29.12.2012, ОСОБА_4 не мав зареєстрованого права власності за адресою АДРЕСА_1 .
Сторони взаємно заперечили застосування постанов Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області та Тернопільського апеляційного суду в справах про адміністративні правопорушенняяк джерела доказів. А в силу ч. 6 статті 82 ЦПК України, постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили, є обов'язковою для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Так як суд у даній справі не розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності сторін, а також зважаючи на те, що дві справи про адміністративне правопорушення за наслідками апеляційного перегляду закриті у зв'язку із відсутністю складу адмінправопорушення, встановлені у них обставини не є преюдиційними у цій цивільній справі.
Свідок ОСОБА_11 , яка є троюрідною сестрою відповідача та проживає по сусідству з ним, повідомила, що будувати спірний будинок сторони розпочали близько 30 років тому. Чи завершили будівництво вона не знає. На земельній ділянці є три будинки, проте які літери має кожен з них їй не відомо. Сторони найняли виконроба, якому платили кошти. Однак, на запитання представника відповідача, чи відомо свідку за чиї кошти здійснювалось будівництво, свідок відповіла, що їй це не відомо.
Допитана як свідок, позивач повідомила, в цілому, ту ж інформацію, що зазначена в позовній заяві та відповіді на відзив. Пояснила, що під час шлюбу вони з відповідачем збудували спірний будинок. Станом на той час, майже всі витрати несла вона, оскільки у відповідача не було достатньо коштів для цього. Однак, будь-яких підтверджуючих документів понесених витрат вона не зберігала, так як не бачила в цьому необхідності.
Проте, суд критично ставиться до визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю на підставі лише показів свідків, одна з яких є позивачем.
Згідно із ч.ч. 1, 5, 6, 7 статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Відповідно до ч. 1 статті 84 ЦПК України, учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом
Із клопотанням про витребування доказів ні позивач, ні відповідач не звертались.
Частинами 3, 4 статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно із статтею 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, в ході судового розгляду, після дослідження усіх наданих сторонами доказів, не встановлено, що незавершений будівництвом житловий будинок загальною площею 392,5 кв.м., житловою площею 69,2 кв.м., по АДРЕСА_1 набутий (нажитий) будь-ким з подружжя за час шлюбу, а відтак належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Тому, у задоволенні позовної вимоги про визнання цього будинку спільною сумісної власністю слід відмовити.
Також, не підлягає задоволенню позовна вимога про поділ цього будинку, так як ця вимога є похідною від попередньої вимоги, у задоволенні якої відмовлено.
Окрім того, слід завернути увагу на те, що при розгляді справи про поділ майна подружжя, до складу якого входить нерухоме майно, суду слід переконатись чи не є це нерухоме майно самочинним будівництвом, так як, за загальним правилом, особа, яка здійснила самочинне будівництво, не набуває на нього права власності як на нерухоме майно (ч. 2 статті 376 ЦК України).
Згідно із ч. 1 статті 376 ЦК України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Зібрані по справі докази не дають можливості встановити, що спірний будинок (незавершений будівництвом) збудований на підставі відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту.
Відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, сформованої у справі "Серявін та інші проти України" (№4909/04), у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) №303-A, пункт 29).
Залишаючи без оцінки окремі аргументи учасників справи, суд виходить з того, що такі обставини лише опосередковано стосуються суті і природи спору, а їх оцінка не має вирішального значення для правильного вирішення спору.
Так як у задоволенні усіх позовних вимог відмовлено, відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати позивача відшкодуванню не підлягають. Доказів понесення стороною відповідача судових витрат в матеріалах справи немає.
Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 81, 141, 263, 265, 273, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд
УХВАЛИВ:
У задоволенні позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду у 30-денний строк з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_3 , РНОКПП - НОМЕР_8 , місце проживання - АДРЕСА_5 .
Відповідач: ОСОБА_4 , РНОКПП - НОМЕР_9 , місце проживання - АДРЕСА_5 .
Повний текст рішення складено 24.11.2023.
Головуючий суддяП. Я. Стельмащук