ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/9533/23 Справа № 212/5548/23 Суддя у 1-й інстанції - Козлов Д.О. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 листопада 2023 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Агєєва О.В.,
суддів: Кішкіної І.В., Корчистої О.І.,
за участю секретаря судового засідання Шумило І.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу №212/5548/23 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбнат» про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу від 06 вересня 2023 року ухвалене у складі судді Козлова Д.О., -
ВСТАНОВИВ:
У липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу із позовом до АТ «Криворізький залізорудний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я. Свої вимоги обґрунтував тим, що він у період з 04.10.1999 р. по 16.07.2020 р. працював на щахті «Родіна» ПАТ «Кривбасзалізрудком», яке було перейменовано згодом на АТ «Кривбасзалізрудком». 17 січня 2023 року рішенням ЛЕК ДУ «Український науково-дослідний інститут промислової медицини» позивачу було встановлено наступні професійні захворювання: 1) радикулопатія попереково-крижова L5, S1 та шийна С6, С7, С8 з вираженими статико-динамічними порушеннями, стійким больовим та м'язово-тонічним синдромами та периферичним нейросудинним синдромом верхніх кінцівок з вазомоторно-трофічними порушеннями на кистях нейродистрофією у вигляді двобічного плечолопаткового періортрозу (ПФ другого ступеня), остеоартрозу у поєднанні з періартрозом ліктьових і колінних суглобів (ПФ другого ступеня); 2) хронічне обструктивне захворювання легень першої стадії (пиловий бронхіт першої стадії, емфізема легень першої стадії), група В, ЛН першого-другого ступеня. Висновком МСЕК від 08.06.2023 року позивачу первинно встановлено 65 % втрати професійної працездатності та третю групу інвалідності.
У зв'язку із отриманими професійними захворюваннями було порушено нормальні життєві зв'язки ОСОБА_1 , внаслідок чого йому доводиться докладати додаткові зусилля для організації свого побуту. Так позивача турбує біль та обмеження рухів у шийному і поперековому відділах хребта з іррадіацією в праву руку та ногу, порушена хода, біль в плечових, ліктьових і колінних суглобах, загальна слабкість, задишка при фізичному навантаженні, кашель, запаморочення та втома. Також він через отримане ушкодження здоров'я відчуває психологічний дискомфорт, погано спить, що негативно позначається на душевному та фізичному станах позивача. Оскільки відповідач не створив належні та безпечні умови праці, що призвело до встановлення втрати працездатності то відповідач повинен відшкодувати йому заподіяну моральну шкоду, яку він оцінив у розмірі 435500 грн.
Рішенням Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу від 06 вересня 2023 року позовні вимоги задоволено частково - стягнуто з Акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодження здоров'я, - 200 000 грн. без утримання з такої суми податку з доходів фізичних осіб та інших обов'язкових платежів.
В задоволенні решти заявлених вимог - відмовлено. Стягнуто з Акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» у дохід держави судовій збір в сумі 2000 грн.
Не погодившись з зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду змінити, задовольнивши його позовні вимоги у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначив, що присуджена судом першої інстанції сума відшкодування не є домірною завданій шкоді. Зазначив, що сума компенсації працівнику, який має значний трудовий стаж та у якого відсоток непрацездатності складає 65% безстроково, має бути значно вищою за розміром. Судом не було враховано характер і тривалість моральних страждань позивач, вимушених змін у його житті, що вказує на помилковість судового рішення.
У відзиві на апеляційну скаргу АТ «Кривбасзалізрудком» вимоги позивача про збільшення суми моральної шкоди є необґрунтованими, судом першої інстанції при винесенні рішення враховано відсутність посадових осіб, які відповідальні за виникнення професійних захворювань позивача. Крім того, жодних заяв про відмову від дорученої роботи у зв'язку з небезпекою для здоров'я або розірвання трудового договору за власним бажанням у зв'язку з невиконанням підприємством законодавства про охорону праці від позивача не надходило. Тому відповідальність за виникнення професійних захворювань у позивача лежить безпосередньо на ньому. Просили суд, апеляційну скаргу залишити без задоволення, як така, що не ґрунтується на порушенні судом норм матеріального чи процесуального права, а зводиться лише до переоцінки доказів.
Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні апеляційного суду заперечувала проти доводів апеляційної скарги, просила її відхилити, а рішення суду залишити без змін.
Позивач у судове засідання апеляційного суду не з'явився, надав клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасника справи, який не з'явився в судове засідання, оскільки, відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає,що апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції зміні з наступних підстав.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає вказаним вимогам закону.
З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 працював з 04.10.1999р. по 29.12.1999р. на шахті «Родіна» «Кривбасзалізрудком», з 29.12.1999р. по 01.03.2001р. на шахті «Родіна» ДП «Кривбасзалізрудком», з 01.03.2001 р. по 01.08.2002р. на шахті «Родіна» ВАТ «Кривбасзалізрудком», з 01.08.2002р. по 16.07.2020р. на шахті «Родіна» ПАТ «Кривбасзалізрудком», правонаступником якого стало АТ «Кривбасзалізрудком».16.07.2020р. позивача звільнено на підставі ст.38 КЗпП України у зв'язку з виходом на пенсію (а.с.8-10)
Згідно медичного висновку лікарсько-експертної комісії високоспеціалізованого профпаталогічного закладу охорони здоров'я ДУ «Український науково-дослідний інститут промислової медицини» від 17.01.2023 року №101 позивачу встановлено наступні діагнози: 1) радикулопатія попереково-крижова L5, S1 та шийна С6, С7, С8 з вираженими статико-динамічними порушеннями, стійким больовим та м'язово-тонічним синдромами та периферичним нейросудинним синдромом верхніх кінцівок з вазомоторно-трофічними порушеннями на кистях нейродистрофією у вигляді двобічного плечолопаткового періортрозу (ПФ другого ступеня), остеоартрозу у поєднанні з періартрозом ліктьових і колінних суглобів (ПФ другого ступеня); 2) хронічне обструктивне захворювання легень першої стадії (пиловий бронхіт першої стадії, емфізема легень першої стадії), група В, ЛН першого-другого ступеня (а.с.20-23).
Відповідно до інформаційної довідки про умови праці ГУ Держпраці у Дніпропетровській області від 15 лютого 2021 року, умови праці ОСОБА_1 характеризувалися фізичним перенавантаженнями та внаслідок недосконалості технології підземного видобутку руди, порушень в роботі систем вентиляції, пилоподавлення та режимів експлуатації гірничошахтного устаткування ОСОБА_1 підпадав під вплив концентрації аерозолів фіброгенної дії, що перевищували нормативні значення.
Відповідно до п.18 Акту розслідування причин виникнення хронічного захворювання (отруєння) від 13.03.2023 року , причиною виникнення професійного захворювання є маса ватажу, що постійно підіймається та переміщується вручну, перевищувала на 10 кг і складала 40 кг. При нормі 30 кг.; періодичне перебування у незручній робочій позі 35% зміни при нормі до 25%; нахили тулуба (вимішені, більше 30°12 разів на зміну, при нормі -100 разів. Концентрація пилу переважно фібро генної дії з вмістом вільного діоксину кремнію від 10 до 70% відсотків в повітрі робочої зони перевищувала гранично-допустиму в 1,8 рази.
В п.20 даного акту зазначено, що враховуючи роботу ОСОБА_1 впродовж 19 років 04 місяці в шкідливих умовах та неодноразову зміну керівників структурного підрозділу, визначити конкретних посадових осіб, які порушили законодавство про охорону праці, гігієнічні регламенти і нормативи, неможливо.
Висновком МСЕК від 08.06.2023 року ОСОБА_1 первинно встановлено 65% стійкої втрати працездатності через професійне захворювання на хронічне обструктивне захворювання легень (15%) та радикулопатію (50%), а також 3-ю групу інвалідності з рекомендацією санаторно-курортного та медикаментозного лікування.
У зв'язку із професійним захворюванням ОСОБА_1 неодноразово перебував на стаціонарному лікуванні, що підтверджується виписними епікризами № 1/50, 4009/811, 1123/267, а також виписками з медичної карти позивача № 164373, 164075, 3331.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що тяжкі та шкідливі умови праці на підприємстві відповідача призвели до професійного захворювання позивача, та цим позивачу було заподіяно моральну шкоду. Визначаючи розмір моральної шкоди, суд виходив зі ступеню, характеру, обсягу і тривалістю страждань, та того, що професійна працездатність в зв'язку з професійним захворюванням згідно висновку МСЕК втрачена на 65%, позивач визнаний інвалідом третьої групи.
Апеляційний суд частково погоджується з такими висновками суду та розглянувши доводи апеляційної скарги виходить з наступного.
Відповідно до вимог ст.153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Згідно ст.173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Відповідно до ч.1 ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди провадиться, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
При цьому, вина власника не вказана серед юридичних фактів, які входять до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди.
Тобто, закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов'язку власника відшкодувати моральну шкоду, а саме: наявність моральних страждань працівника, втрата нормальних життєвих зв'язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя.
В пункті 4.1 рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року №1-9/2004 зазначено, що ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні і фізичні страждання.
На підтвердження факту ушкодження здоров'я позивачем було надано довідку про умови праці, медичний висновок Центральної лікарсько-експертної комісії, Акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання, довідку про результати визначення ступеню втрати працездатності, та довідку до акту огляду медико-соціальною експертною комісією, відповідно до яких позивачу безстроково встановлено 3 групу інвалідності, ступень втрати працездатності 65 відсотків.
Згідно медичного висновку лікарсько-експертної комісії високоспеціалізованого профпаталогічного закладу охорони здоров'я ДУ «Український науково-дослідний інститут промислової медицини» від 17.01.2023 року №101 зазначено профмаршрут позивача: важка фізична праця (маса вантажу 40 кг при нормі до 30 кг, робоча поза незручна 30-35% робочої змiни, робоча поза вимушена 15% робочоi змiни, нахили 128-212 при нормі 51-100), за несприятливого мікроклімату, шуму (98,5-105 дБА при ГДР-80 дба) та пилу (3,6 мг/м3 при Гдк=2.0 мг/м3). Всього стаж роботи в шкідливих умовах 19 років 04 міс.
Таким чином, в даному випадку професійне захворювання пов'язане з виконанням робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, тому відповідальність по відшкодуванню моральної шкоди покладається на роботодавця (підприємство-відповідача).
Виходячи із наведених вище обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачу ОСОБА_1 заподіяно моральну шкоду, і він має право на її відшкодування за рахунок роботодавця, тобто АТ «Кривбасзалізрудком», що не оспорюється в апеляційній скарзі.
Визначаючи розмір моральної шкоди у сумі 200000грн., суд виходив з обставин отримання шкоди позивачем, наявності фізичних та душевних страждань, їх тривалість, істотність вимушених змін у способі життя позивача, зменшення обсягу трудової діяльності, необхідність проходження курсу лікування, обмеження життєвої активності позивача і необхідність додаткових зусиль для організації свого життя, неможливість відновлення попереднього стану та відсоток втрати ним професійної працездатності.
Колегія суддів не може погодитись з висновками суду першої інстанції в частині визначеного судом розміру моральної шкоди, яка підлягає компенсації на користь позивача.
Так, з матеріалів справи встановлено, що у зв'язку з професійними захворюваннями позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що він, втратив професійну працездатність у розмірі 65% та визнаний людиною з інвалідністю ІІІ групи, що свідчить про незворотність такої втрати. Після втрати працездатності, у позивача змінилися умови життя, він періодично проходить лікування, у зв'язку з втратою професійної працездатності він постійно відчуває психологічний дискомфорт, позивача турбує біль та обмеження рухів у шийному і поперековому відділах хребта з іррадіацією в праву руку та ногу, порушена хода, біль в плечових, ліктьових і колінних суглобах, загальна слабкість, задишка при фізичному навантаженні, кашель, запаморочення та втома, незважаючи на постійні курси лікування, які дають тимчасове полегшення його стану, відновлення його стану здоров'я неможливе.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Оскільки, нормативно-правовими актами України не встановлено розмір компенсації моральної шкоди, відшкодування якої здійснюється на підставі статті 237-1 КЗпП України, розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, визначається судом відповідно до наданих доказів та фактичних обставин справи.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року (з подальшими змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин.
При цьому, Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях («Шевченко проти України», «Харук та інші проти України», «Скордіно проти Італії») і в Практичній інструкції по зверненню в ЄСПЛ від 28 березня 2007 року, затвердженій Головою ЄСПЛ на підставі ст. 32 Регламенту ЄСПЛ, посилається на те, що в справах про присудження морального відшкодування, суд має визначити розмір моральної шкоди з огляду на розміри присудження компенсації у подібних справах та об'єктивної оцінки психотравматичної ситуації.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
05 грудня 2018 року Велика Палата Верховного у справі №210/5258/16-ц (провадження № 14-463цс18) прийняла постанову, у якій зробила правовий висновок про те, що у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.
При цьому, суд констатував у справі №210/5258/16-ц, що характер отриманої позивачем травми, що спричинила повну втрату ним професійної працездатності, звільнення з роботи через виявлену невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі за станом здоров'я, визнання позивача особою з інвалідністю І групи безстроково, неможливість відновлення попереднього фізичного стану, тяжкість і незворотність змін у буденному житті, необхідність щорічної реабілітації, надають йому право на відшкодування моральної шкоди у розмірі 275000 грн.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що визначений судом першої інстанції розмір відшкодування моральної шкоди (200000грн.) не відповідає критеріям розумності, виваженості і справедливості з урахуванням встановлених обставин справи, а також висновкам суду касаційної інстанції (Великої Палати Верховного Суду) по аналогічним справам, рішення суду підлягає зміні в частині розміру матеріальної компенсації моральних страждань позивача.
При визначенні розміру моральної шкоди колегія суддів виходить з наступного: життя і здоров'я людини найвища соціальна цінність, невід'ємні два поняття. Якщо втрачене здоров'я людини, то вона безумовно позбавляється в певній мірі повноцінного життя на який розраховує. Немає вартості життю людини та вартості втраченому здоров'ю. Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною.
Отже, з урахуванням того, що позивачу ОСОБА_1 встановлено стійку втрату професійної працездатності у розмірі 65% та визнано людиною з інвалідністю ІІІ групи, що безумовно тягне за собою невідворотні зміни, як у професійному так і у буденному житті позивача, колегія суддів вважає за необхідне, відповідно до п.2 ч.1 ст.376 ЦПК України, змінити рішення суду в частині визначеного судом розміру моральної шкоди і збільшити її з 200 000грн. до 290000грн., що на переконання колегії суддів більш відповідає встановленим судом обставинам справи (щодо рівня моральних страждань позивача), та узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду при розгляді справ з аналогічними правовідносинами.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» (SeryavinandOthers v. Ukraine) рішення від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до пунктів 3 та 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Отже, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу позивача слід задовольнити частково, а оскаржуване рішення змінити в частині розміру моральної шкоди, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, а також в частині розподілу судових витрат. В іншій частині ухвалене судом першої інстанції рішення відповідає вимогам ст.263 ЦПК України.
Згідно ч.13 ст.141 України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Задовольняючі апеляційну скаргу позивача частково, з урахуванням вимог ст.141 ЦПК України, ставок судового збору, передбачених ст.4 Закону України «Про судовий збір» та того, що позивач звільнений від сплати судового збору, апеляційний суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача Держави суму судового збору у розмірі 2900 грн., що підлягав сплаті за подання позовної заяви, та суму судового збору у розмірі 4350 грн., що підлягав сплаті за подання апеляційної скарги.
Керуючись статтями 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу від 06 вересня 2023 рокув частині розміру моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я, що підлягає стягненню з Акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат»на користь ОСОБА_1 , та розподілу судових витрат змінити.
Стягнути з Акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на користь ОСОБА_1 суму моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження його здоров'я у розмірі 290 000 (двісті дев'яносто тисяч) гривень без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб.
Стягнути з Акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат»на користь Держави судовий збір у розмірі 2900 (дві тисячі дев'ятсот) гривень, що підлягав сплаті за подання позовної заяви, та судовий збір у розмірі 4350 (чотири тисячі триста п'ятдесят) гривень, що підлягав сплаті за подання апеляційної скарги.
В іншій частині рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу від 06 вересня 2023 рокузалишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту безпосередньо до Верховного Суду.
Судді:
Повний текст постанови складено 29.11.2023р.
Головуючи суддя О.В. Агєєв